.

Таємність інформації та спеціальний принцип у діяльності підрозділів фінансової розвідки (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
267 2461
Скачать документ

Реферат на тему:

Таємність інформації та спеціальний принцип у діяльності підрозділів
фінансової розвідки

У науковій літературі питання правового забезпечення протидії
легалізації (відмивання) доходів злочинного походження досліджували
В.М.Алієв, В.Т. Білоус, О.І. Вікулін, Н.М. Голованов, Л.М. Доля, О.В.
Кальман, І.Є. Мезенцева, В.А. Нікуліна, В.М. Попович, А.В. Савченко,
Г.А. Тосунян та інші вчені. Проте потребує додаткового наукового аналізу
досить вузька проблема щодо забезпечення таємності інформації, що
надходить до ПФР.

Обов’язок таємності, покладений на ПФР, дуже важливий через декілька
причин [1, с. 190]. По-перше, це надає можливість ПФР виконувати свої
функції, як посередника між фінансовими установами і правовими силовими
агентствами. Спеціальний клімат довіри між фінансовими установами, що
надають інформацію, і підрозділом фінансової розвідки може бути
створений, якщо фінансові установи впевнені, що розкрита ними інформація
не потрапить автоматично в інші урядові агентства. Банківська таємниця
повинна бути ефективно захищена в загальному обсязі інформації, і тільки
після цього може бути передана третій особі (включаючи інші урядові
агентства). Фінансові установи й урядові органи влади не є природними
партнерами, і тому необхідним є існування спеціальної домовленості про
збереження таємниці. Необхідність у такій домовленості тим менша, чим
більша довіра.

По-друге, зобов’язання зберігати таємницю необхідне для того, щоб
захистити персонал установ, що надають інформацію. Важливо, щоб
ідентифікація тих, хто здійснив підозрілу угоду, зовсім виключала
ідентифікацію відповідних службовців, які їх виявляють, тому що ці
співробітники можуть наражатися на ризик помсти.

По-третє, наскільки розкрита інформація вважається захищеною правом на
таємність, настільки ж зобов’язання зберігати таємницю захищає право на
таємність осіб, яких стосується розкрита інформація.

Крім того, режим таємності вимагає запровадження і спеціального принципу
щодо отриманої інформації [1, с. 191]. Незважаючи на те, що зобов’язання
зберігати таємницю і спеціальний принцип нерідко ототожнюють, вони не є
синонімами. Спеціальний принцип стосується подальшого використання
інформації, а зобов’язання зберігати таємницю – розкриття інформації.
Спеціальний принцип, що обмежує цілі, заради яких можуть бути
використані деякі види інформації, звичайно, тільки тоді виконується,
коли підрозділ, що одержує повідомлення, також пов’язаний зобов’язанням
зберігати таємницю.

Якщо ж повідомлення направляються безпосередньо до судового (Люксембург)
або контрольованого поліцією ПФР (Швейцарія, Великобританія), то немає
необхідності для визначення специфічного зобов’язання зберігати
таємницю, тому що для цих правових агентств таке зобов’язання вже
максимально та законодавчо встановлене. У тих юрисдикціях, де створені
адміністративні ПФР для роботи з повідомленнями фінансових установ,
повинні бути додатково встановлені зобов’язання зберігати таємницю.

Стаття 17 Бельгійського закону (Belgian Money Laundering Act of 11
January 1993) [1, с. 191] встановлює перед відповідним ПФР (Belgian
Financial Information Processing Unit) суворий обов’язок дотримуватися
таємності: співробітник, який розкриває професійно отриману інформацію і
цим порушує своє зобов’язання про збереження професійної таємниці, скоює
злочин. Інформаційний підрозділ навіть звільнено від обов’язку
повідомляти прокурору про правопорушення, у той час як будь-яке урядове
агентство зобов’язане це робити відповідно до бельгійських законів.
Однак є деякі винятки щодо зобов’язання зберігати таємницю. Перший
виняток відноситься до міжнародного адміністративного сприяння:
бельгійський ПФР має право розкривати інформацію перед своїми
закордонними колегами. Другий – стосується, так званого, співробітництва
по вертикалі з наднаціональною владою, наприклад, з підрозділом по
боротьбі із шахрайством Європейської Комісії (OLAF).

Усі повідомлення до нідерландського ПФР (Meldpunt Ongebruikelijlie
Transacties, MOT) про незвичайні угоди також захищені зобов’язанням про
збереження таємниці щодо інформації у наявній базі даних; доступ до цієї
бази даних суворо обмежений для персоналу відділення. Проте
нідерландська система має великі можливості використовувати інформацію
окремо від повідомлень про, можливо, підозрілі угоди, і розкривати
інформацію службовцям, що займаються розслідуванням, якщо ця інформація
може бути корисна для розслідування або обвинувачення в злочині (іншому,
ніж „відмивання” злочинних доходів) [2, с. 42]. Це не схоже на умови
Бельгії, де ПФР дозволено розкривати інформацію тільки у випадку
підозрілого „відмивання грошей”; розумно гнучкий потік інформації про
відмивання грошей має місце в Нідерландах із ПФР у правові агентства.
Тому не дивно, що дуже суворе зобов’язання про збереження таємниці,
покладено на бельгійський ПФР, що, у принципі, може розкривати
інформацію тільки прокуратурі у випадку серйознихсвідчень про
„відмивання” злочинних доходів, призвело до практичних труднощів при
взаємодії із силами поліції, тому що ПФР тільки запитує інформацію, але
йому заборонено законом розкривати службам поліції будь-яку інформацію.

Зобов’язання зберігати таємницю, якому повинні підкорятися ПФР у Бельгії
й в інших країнах, часто призводить до більш загальних проблем,
наприклад, до неможливості здійснювати зворотний зв’язок із фінансовими
установами. Результатом цього іноді є тертя з фінансовими установами або
організаціями, що їх представляють, які мають дуже слабкий зворотний
зв’язок або не мають його зовсім відносно результату повідомлень, які
вони зробили. Це дуже погано, тому що зворотний зв’язок дуже корисний
для взаємодії фінансових установ і органів влади, яка відповідає за
боротьбу з легалізацією злочинних доходів, у тому розумінні, що дає
фінансовим установам інформацію про результати їх діяльності. Інші
переваги зворотного зв’язку полягають в тому, що він дозволяє установам
краще навчати свій штат, які угоди є підозрілими, і особливо забезпечує
згоду службовців виявляти інформацію й у результаті дає їм можливість
відсівати несуттєві повідомлення. Це дозволяє установам, що інформують,
приймати необхідне рішення в специфічних випадках, наприклад, при
закритті рахунку. Загалом, це веде до більш ефективної взаємодії
фінансових установ і ПФР [3, с. 9].

Зворотний зв’язок може існувати не тільки в окремих випадках, але й у
більш загальній формі (тобто при забезпеченні фінансових установ
загальною інформацією щодо способів, які використовуються при
„відмиванні грошей”). З цих двох видів зворотного зв’язку останній
особливо проблематичний не тільки через можливе порушення законів про
збереження таємниці, але також через розкриття поточного розслідування.
Тому установи, які інформують, часто одержують тільки повідомлення про
одержання інформації. Однак немає принципових заперечень проти
обмеженого зворотного зв’язку за результатами проведеного розслідування
або пред’явленого обвинувачення.

Зобов’язавши фінансові заклади до співробітництва у сфері протидії
легалізації злочинних доходів, забезпечено накопичення величезного
масиву фінансової інформації. Більша частина такої інформації в
основному залишається в базах даних ПФР без подальшого використання. При
цьому виникає досить дискусійне запитання: чи можна використовувати цю
інформацію для інших цілей, крім боротьби з „відмиванням грошей”. Навіть
якщо хтось обмежує використання цієї інформації для боротьби з
“відмиванням грошей”, може виникнути питання про масштаб правопорушення
по „відмиванню грошей” (зокрема, предикатних правопорушень), особливо в
країнах, де визначення поняття „відмивання грошей” в адміністративному
(профілактичному) законодавстві відрізняється від інкримінування
„відмивання грошей” (наприклад, у Бельгії) [4, с. 234]. Повідомлення
фінансових установ можуть бути дуже корисні не тільки для пред’явлення
обвинувачень у легалізації злочинних доходів, але і для інших
обвинувачень, особливо тих, що відносяться до предикатних правопорушень.
Однак, можливо, більш важливим питанням є: чи можна інформацію
фінансових установ про „відмивання грошей” використовувати для несудових
цілей, особливо фіскальних. Фінансові установи, як і багато інших
установ і категорій професій, що використовуються для „відмивання
грошей”, привабливі не тільки для „відмивання” доходів кримінального
походження, але також є прекрасним прикриттям для фіскальних шахрайств і
приховування або навіть „відмивання” доходів, з яких не сплачені
податки. У деяких країнах (наприклад, Бельгія і Люксембург) [4, с. 230]
фіскальні організаціїне мають права доступу до баз даних, що належать
ПФР; фіскальні адміністрації можуть обійти законні перешкоди, щоб
одержати доступ до банківської документації, і законодавство про
попередження „відмивання грошей” може стати дуже корисним для боротьби з
фіскальним шахрайством. Тільки в обмеженій кількості країн (наприклад,
Австралія [4, с. 115]) заходи для боротьби з „відмиванням грошей”
приносять зростаючі надходження від збору податків, що офіційно
розглядається як заслуга цих заходів.

Це може змінитися в майбутньому, однак на національному рівні час для
цього визначено Висновком наради міністрів фінансів „сімки” у травні
1998 року. У цьому Висновку зазначається, що „владі, яка здійснює заходи
боротьби з відмиванням грошей (тобто підрозділам фінансової розвідки),
повинно бути дозволено в максимальному ступені передавати інформацію
фіскальній владі, щоб сприяти розслідуванню податкових злочинів; таку
інформацію необхідно передавати іншим юрисдикціям у такий спосіб, що
дозволить використовувати її податковою владою” [4, с. 190]. Хоча цим
положенням передбачена можливість широкого обміну інформацією між ПФР і
податковою владою, його формулювання обмежує використання цієї
інформації розслідуванням податкових злочинів, тобто винятково
податковою владою, наприклад, з метою оподатковування.

Навіть у цьому обмеженому формулюванні Висновок усуває недоліки
Європейської директиви про „відмивання грошей” (European Money
Laundering Directive), згідно з якою інформація, що направляється
фінансовими установами до ПФР, може бути використана тільки для боротьби
з легалізацією злочинних доходів. Таким чином, стаття 6 Директиви
формулює спеціальний принцип.

Спеціальний принцип одночасно визначає обмеження цілей для використання
інформації, які часто є тими ж, що при збиранні інформації. Використання
великої кількості нав’язаних, а також перспективних розслідувань,
методів збору інформації, іноді юридично обмежені багатьма умовами.
Спеціальна техніка може бути використана тільки для обмеженої кількості
цілей (наприклад, розслідування специфічних правопорушень). Іноді
аргументовано доводиться, що дозвіл використовувати інформацію або
зібрані за допомогою цієї техніки докази для інших цілей, крім тих, для
яких ця техніка повинна використовуватися в першу чергу, міг би
перекреслити обмеження, запроваджене законом. Такий аргумент не діє
автоматично, тому що це змішує обмеження на використання спеціальної
техніки для розслідування з обмеженнями на використання інформації,
зібраної за допомогою цієї техніки.

Що стосується винятків із спеціального принципу, якому підкоряється
будь-яка інформація від фінансових установ, то Директива дозволяє
країнам-учасницям забезпечувати умови щодо використання цієї інформації
і в інших цілях. Наприклад, у Великобританії інформація, зібрана на
підставі обов’язку робити повідомлення, який встановлено Законом про
наркотрафік (Drug Trafficking Act 1994) і Законом про кримінальну
юстицію (Criminal Justice Act 1993), може бути використана в зв’язку з
будь-яким правопорушенням, а не тільки у зв’язку з „відмиванням
грошей” [5, с. 19]. Однак інформація, що забезпечується підрозділом
Національної кримінальної розвідки (National Crime Intelligence Service
– NCIS), яка здійснює аналіз усіх повідомлень про підозрілі угоди, не
може бути використана у фіскальних цілях.

Відповідно до статті 16 Бельгійського Закону (Belgian Money Laundering
Act of 11 January 1993) ПФР може передавати інформацію до прокуратури,
якщо тільки є серйозні доказипро „відмивання грошей”, визначені статтею
3(2) у Законі. Адміністративний закон використовує більш обмежене
визначення поняття „відмивання грошей” порівняно з кримінальним
„відмиванням грошей”, у якому воно застосовується тільки до обмеженого
числа предикатних правопорушень. Якщо бельгійський ПФР підозрює або
знає, що операція з „відмивання грошей” включає доходи від предикатних
правопорушень, які не входять у визначення статті 3(2) Закону про
„відмивання грошей”, то передача інформації прокурору є незаконною.
Однак необхідно підкреслити, що спеціальний принцип, яким встановлюються
вимоги до бельгійського ПФР, не є обов’язковим з цього питання для
прокурора або іншої судової чи поліцейської влади. Як тільки інформація
передана законним способом до прокуратури, її можна використовувати до
кінця, включаючи пред’явлення обвинувачень по правопорушеннях, що не
містяться в переліку статті 3(2) Закону про „відмивання
грошей” [4, с. 223].

Проте, якщо інформація була передана прокурору з порушенням статей 16 і
3(2) Бельгійського закону (Belgian Money Laundering Act of 11 January
1993), її неможливо використовувати в суді. Якщо ця інформація повинна
бути використана як доказ проти обвинуваченого, він зможе успішно
аргументувати необхідність виключення цього доказу.

Інші країни-учасниці ЄС (наприклад, Нідерланди і Люксембург) запровадили
дуже обмежений спеціальний принцип [1, с. 196]. У Нідерландах інформація
від фінансових установ може бути також використана і для інших цілей, а
не тільки для розслідувань про „відмивання грошей”. Навіть Міністерство
податків може мати доступ при визначених обставинах до бази даних, що
перебуває у розпорядженні Нідерландського відділення інформації про
незвичайні угоди, хоча б за ради того, щоб обґрунтувати кримінальне
походження доходів [5]. У даному випадку обмежений спеціальний принцип
існує у тому розумінні, що інформація не може бути використана для чисто
адміністративних (тобто фіскальних) цілей.

Законодавці Люксембурга своєрідно намагалися підкорити спеціальному
принципу використання інформації від фінансових установ, але Державна
рада країни (Conseil d’Etat) виступила проти цього плану на тій
підставі, що неприпустимо обмежувати загальні повноваження прокурора
щодо розслідування будь-яких злочинів і висунення по них обвинувачень.
При існуючій судовій природі ПФР у Люксембурзі зовсім неможливо
зберігати інформацію, що надходить від фінансових установ, обмежуючи
систему кримінальної юстиції. Норма статті 41(5) Закону (Luxembourg Act
of 5 April 1993) встановлює вимогу щодо інформації від фінансових
установ, яка може бути використана тільки в тих цілях, для яких Закон
дозволяє розкриття конфіденційності у кримінальному законодавстві. Це
означає, що спеціальний принцип забороняє використовувати інформацію для
інших цілей (особливо фіскальних), крім кримінальних. Стосовно обов’язку
нотаріусів, аудиторів і працівників казино щодо направлення повідомлень,
запроваджено умову, що інформація, спрямована до органів несудової
влади, повинна використовуватися тільки з метою боротьби з „відмиванням
грошей”.

Спеціальний принцип призначений заохочувати і підтримувати взаємну
довіру між фінансовими операторами, що інформують, і інформаційними
підрозділами. Ця довіра особливо важлива щодо того, що органи влади
покладаються не тільки на сам факт одержання інформації, а також на
активну участь у виявленні підозрілих угод (тобто активну інформацію).
Багато правоохоронних систем, що покладаються і дійсно залежать
відінформації, яка поставляється фінансовими операторами, визнають деякі
форми спеціального принципу, щоб гарантувати розумне співробітництво з
ним [6, с. 154].

Той факт, що спеціальний принцип містить логічне обґрунтування, ще не
відповідає на питання про те, наскільки широко або вузько він повинен
бути визначений. Як було показано, національна практика в цьому аспекті
дуже широка. Але загальним знаменником є те, що фінансова інформація
використовується в ряді країн для розслідування і пред’явлення
обвинувачень по податкових злочинах, як це тепер вимагається на підставі
висновків зустрічі міністрів фінансів „сімки” у травні 1998 року.
Засновані на підозрах повідомлення фінансових установ у багатьох
випадках містять докази не про кримінальні прибутки від „відмивання
грошей”, а про фіскальне шахрайство. Так як фінансові установи часто не
можуть визначити походження сум, що проходять через підозрілі угоди, і,
дійсно, повідомляють про угоди, що включають суми, отримані в результаті
діяльності, яка знаходиться за межами законодавства по протидії
„відмиванню грошей”.

Таким чином, при введенні спеціального принципу законодавець повинен
виключити можливість того, що запроваджена норма у системі протидії
легалізації злочинних доходів може бути використана як, так званий,
„троянський кінь”, за допомогою якого фіскальна чи інша влада має
можливість під’єднуватися до джерел інформації, які недоступні при
використанні інших способів. Необмежене використання, зокрема, для
фіскальних цілей інформації, яка направляється фінансовими установами,
може погіршити співробітництво в боротьбі з „відмиванням грошей”.
Інформація повинна використовуватися таким способом, який не підриває
систему боротьби з легалізацією злочинних доходів.

Література:

1. Stessens, G. Money Laundering: a new international law enforcement
model. – Cambridge University Press, 2000.

2. Lamp. R. Financiele informatie de grens over. – DD., 1999.

3. Grosjean F., Le blanchiment de 1’argent: 1’esprit des loi a 1’epreuve
du quotidian, Journ. Proc., 1996. – No. 302.

4. Stessens G. De nationale en Internationale bestrijding van het
witwassen. Onderzoek naar een meer effectieve bestrijding van de
profijtgerichte criminaliteit. – Antwerp: Intersentia, 1997.

5. Brown A. Money Laundering: A European and U.K. Perspective. – JIBL.,
1997.

6. Guldenmund R., Harding C. and Sherlock A. The European Community and
Criminal Law. Criminal Justice in Europe: A Comparative Study, Oxford:
Clarendon. – 1995.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020