Реферат на тему:

Суверенітет держави в сфері оподаткування

Сучасну державу складно уявити без розвиненої податкової системи, метою
якої є мобілізація доходів до державних і муніципальних фондів грошових
коштів. Тому держава найчастіше намагається забезпечити свої економічні
інтереси, визначаючи податкову політику в межах власних кордонів. Це
стає можливим завдяки наявності суверенітету в сфері оподаткування як
складової державного суверенітету. Але при цьому варто звернути увагу на
те, що податкові є різновидом більш широких за змістом фінансових
правовідносин. Виходячи з цього, виникає необхідність виявлення
відмінностей між суміжними видами названої групи суспільних відносин
через визначення специфічних ознак державного суверенітету в сфері
оподаткування.

В умовах глобалізації взаємодія і взаємозалежність держав постійно
зростає, що знаходить своє відображення в збільшенні обсягів міжнародної
торгівлі товарами і різноманітними послугами, спільному виробництві і
наукових розробках, здійсненні капіталовкладень в економіку інших країн
тощо. При цьому діяльність суб’єкта господарювання вже не обмежується
кордонами лише країни національності, що досить часто призводить до
виникнення конфлікту юрисдикцій держав, у т. ч. і в податковій сфері. У
зв’язку з цим нам здається виправданим проведення дослідження стосовно
з’ясування ролі і місця державного суверенітету в системі правового
регулювання питань розмежування податкових юрисдикцій держав.

Незважаючи на нагальну необхідність здійснення досліджень у сфері
правового регулювання окресленого кола відносин, стверджувати про
достатній рівень розробки проблем цієї сфери сучасною вітчизняною
міжнародно-правовою наукою не доводиться, хоча в західній традиції
досвід співробітництва держав з питань оподаткування, доктрини
оподаткування індивідів і корпорацій розглядаються вже давно
[7, с. 94–95]. На пострадянському просторі розгляду окремих аспектів
даної проблематики присвячені праці І.А. Ларютіної, Г.П. Толстопятенко,
С.Г. Пепєляєва та ін. Однак досліджень, присвячених аналізу суверенітету
держави в сфері оподаткування з позицій правового регулювання
міжнародного оподаткування, нами виявлено не було.

Введене в науковий обіг ще Ж. Боденом, Н. Маккіавелі і Т. Гоббсом
поняття „суверенітет” позбавлене однозначного тлумачення в наукових
колах. Так, в одних джерелах ототожнюються поняття „суверенітет” і
„незалежність” [3, с. 133], а в інших – проводиться розмежування між
цими двома категоріями: незалежність необхідна для набуття статусу
держави (незалежність від), тоді як суверенітет є юридичним правом, яке
витікає з незалежності (суверенітет над) [2, с. 35]. У міжнародній
судовій практиці суверенітет систематично ототожнюється з незалежністю
[10, с. 258]. Загальноприйнятим же в пострадянській доктрині є наступне
визначення: суверенітет – це властиве державі верховенство на власній
території і незалежність у міжнародних відносинах.

Одним із головних завдань держави є регулювання суспільних відносин,
віднесених до його компетенції. Відповідно і суверенітет як ознака
правосуб’єктності держави може бути поширений на ті суспільні відносини,
до яких можуть бути застосовані методи державного регулювання. До таких
правовідносин повною мірою можуть бути віднесені податкові
правовідносини, особливістю яких є їх обов’язкове оформлення у
встановлену правову форму [11, с. 15]. Така специфіка пояснюється тим,
що податкові правовідносини є різновидом фінансових, юридична природа
яких тісно пов’язана з їх владно-майновим характером. При цьому в
податкових правовідносинах відносини влади не можна відокремити від
майнових, де вони існують у сукупності. Владно-майновий характер
правовідносин визначає юридичне положення суб’єктів у конкретних
податкових правовідносинах. У всіх групах названих правовідносин їх
владно-майновий характер проступає чітко, а деталізується лише ступінь
владного характеру в них.

Податкові правовідносини як різновид фінансових мають і свої специфічні
характеристики – вони виникають і розвиваються в сфері податкової
діяльності держави, є формою реалізації публічних інтересів і
розглядаються як публічно-правові відносини.

Таку велику увагу і широку участь з боку держави в регулюванні
податкових правовідносин може бути пояснено, насамперед, винятковою
важливістю податкових надходжень як джерела наповнення дохідної частини
бюджетів різних рівнів. Ось чому і донині суверенітет у сфері
оподаткування є надзвичайно чутливою сферою виключних повноважень
сучасної держави. Але незважаючи на це, загальновизнаного поняття
суверенітету держави в сфері оподаткування виробити не вдалося. На нашу
думку, в першу чергу це пов’язано зі складністю визначення поняття
„податок”.

Так, згідно з п.1 ст. 8 Податкового кодексу Російської Федерації
[9, с. 28] під податком розуміється обов’язковий, індивідуально
безвідплатний платіж, що стягується з організацій і фізичних осіб у
формі відчуження належних їм на праві власності, господарського відання
або оперативного управління грошових коштів, з метою фінансового
забезпечення діяльності держави і (або) муніципальних утворень.
В.І. Гурєєв вважає, що таке визначення податку важко назвати досконалим
через ряд причин: 1) визначення поняття податку є надзвичайно
громіздким, що не сприяє його чіткому сприйняттю; 2) термін
„обов’язковий” – платіж властивий не лише податку, але і неподатковим
обов’язковим платежам; 3) некоректним є визначення податку і через форму
відчуження власності, оскільки ця ознака може характеризувати не лише
податки, але й інші фінансово-правові платежі [4, с. 49–50].

Разом з тим український законодавець порівняно з російським обрав більш
узагальнений підхід при визначенні поняття „податок”. Ст. 2 Закону
України „Про систему оподаткування” встановлює: „Під податком і збором
(обов’язковим платежем) до бюджетів і державних цільових фондів варто
розуміти обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або
державного цільового фонду, що здійснюється платниками в порядку і на
умовах, визначених законами України про оподаткування” [1]. М.П.
Кучерявенко звертає увагу на те, що окремого визначення поняття
„податок” законодавець не дає ні в одному нормативному акті. Такий
підхід є вибором спрощеного, формального шляху закріплення вичерпного
переліку податків і зборів. У чому ж відмінність між податком і збором –
не зрозуміло, чим вони відрізняються від обов’язкових платежів – також
не відомо [11, с. 51].

Зауважимо, що авторських визначень податку, які іноді істотно
відрізняються, в юридичній і економічній літературі нараховується багато
(С.Г. Пепєляєв, Є.Ю. Грачова, Д.В. Вінницький і ін.). Така ситуація
обумовлює фактичну неможливість вироблення єдиного підходу до розуміння
суверенітету держави в сфері оподаткування і в зв’язку з цим виникнення
ряду похідних проблем. Наприклад, К.К. Сандровський у своїй праці
розробляє концепцію митного суверенітету [12, с. 58–63]. Однак,
незважаючи на умовний характер мита (виникнення обов’язку сплати в
зв’язку з перетинанням кордону [5, с. 171]) у системі податків і зборів,
використання поняття „митний суверенітет” як складової державного
суверенітету, окремо від суверенітету держави в сфері оподаткування,
стає причиною виникнення складних суперечностей.

Наведені розбіжності в трактуванні поняття „податок” змушують нас
звернути увагу і на виправданість досить широкого вживання поняття
„податковий суверенітет” (А. Нонко, І.А. Ларютіна і ін.), що, як нам
здається, є недостатньо обґрунтованим. По-перше, якщо звернутись до
історії, то податки як головне джерело доходів державного бюджету не
нараховують і двохсот років. По-друге, зараз, незважаючи на те, що саме
за рахунок податкових надходжень в основному формується дохідна частина
бюджетів у переважній кількості держав (наприклад, у Франції – 95 %, в
Японії – 75 % бюджетних доходів [8, с. 20]), не втратили своєї ролі й
інші джерела публічних доходів: соціальні внески, доходи підприємств і
організацій державного сектора, доходи від передачі державного майна в
оренду і суборенду та ін. Тому використання категорії „податковий
суверенітет” внаслідок цього є досить проблемним, оскільки не враховує
еволюційного розвитку фіскальних правовідносин і повноважень, що
витікають з державного суверенітету, стосовно встановлення інших, ніж
податки, джерел доходів. Ці аргументи змушують зробити висновок про
необхідність розробки більш широкої за змістом концепції, ніж концепція
податкового суверенітету, яка б повною мірою відображала специфіку
державного суверенітету в сфері правового регулювання податкових
правовідносин як частини фінансово-правових відносин.

Зазначимо також, що концепція податкового суверенітету досить активно
розробляється деякими дослідниками для обґрунтування відокремлення
міжнародного податкового права як особливої сукупності норм. Не вважаємо
необхідним у межах даної праці заглиблюватись у дискусію про міжнародне
податкове право і обмежимось лише розглядом тієї ролі, яка відводиться
податковому суверенітету в системі правового регулювання міжнародного
оподаткування. Так, І.А. Ларютіна називає податковий суверенітет,
розуміючи під ним сукупність повноважень держав щодо встановлення норм,
що регламентують визначення і розмежування податкової юрисдикції, одним
із спеціальних принципів міжнародного податкового права [7, с. 171]. Але
нам здається, що, по-перше, конкретизація принципу суверенної рівності
держав потрібна не стосовно міжнародного податкового права (якщо
прийняти думку І.А. Ларютіної стосовно цього), а до змісту самого
поняття, по-друге, конкретизацією поняття податкового суверенітету
держав слугують не лише норми міжнародного податкового права, але і
норми таких галузей, як міжнародне економічне право, міжнародне морське
право та ін. Виходячи з цього, поняття податкового суверенітету
пов’язане безпосередньо з суверенітетом держав, а не з конкретною сферою
міжнародних відносин. Це характеристика самого суверенітету держав, а не
лише визначеної галузі взаємовідносин.

Підводячи підсумок написаному, зазначимо, що вважаємо досить
обґрунтованою пропозицію про заміщення поняття податкового суверенітету
поняттям фіскального під яким розуміється сукупність фіскальних
повноважень держави, що витікають з її суверенітету. На нашу думку, це
дозволило б більш точно відобразити специфіку і взаємозв’язок податкових
правовідносин у системі фінансово-правових відносин у цілому, оскільки
основною функцією податків є саме фіскальна, що перебуває в
взаємозв’язку з регулюючою функцією [6, с. 7–8]. Запропоноване поняття є
ширшим за змістом і включає в себе повноваження держави щодо правового
регулювання не лише податкових, але і тих правовідносин, які виникають у
зв’язку з встановленням інших видів бюджетних доходів. До того ж,
концепція фіскального суверенітету, як нам здається, набагато краще
узгоджується з еволюцією фіскальних правовідносин. При цьому фіскальний
суверенітет варто тлумачити не як суверенітет в фіскальній сфері, а як
суверенітет фіскального змісту, що вказує на нерозривний зв’язок між
фіскальним і державним суверенітетом.

Література:

1. Про систему оподаткування: Закон України від 25.06.91 № 1292-ХІІ //
Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 39. – Ст. 22–47.

2. Антонович М.М. Міжнародне публічне право: Навч. пос. – К.: Видав. дім
„КМ Академія”; Алерта, 2003. – 308 с.

3. Броунли Я. Международное право (в двух книгах). Книга первак: Пер. с
англ. – М.: „Прогресс”, 1977. – 538 с.

4. Гуреев В.И. Понятие и отличительные признаки налога, сбора, пошлины
// Государство и право. – 2005. – № 4. – С. 49–54.

5. Карро Д., Жюйар П. Международное экономическое право: Учебник: Пер. с
франц. В.П. Серебреникова, В.М. Шумилова. – М.: Междунар. отношения,
2001. – 608 с.

6. Кучерявенко Н.П. Научно-практический комментарий к Закону Украины „О
системе налогообложения”. – Х.: Фирма “Консум”, 1998. – 125 с.

7. Ларютина И.А. Международное налоговое право // Московский журнал
международного права. – 2001. – № 4. – С. 94–116.

8. Налоговое право: Ученик / Под ред. С.Г. Пепеляева. – М.: Юристь,
2003. – 501с.

9. Налоговый кодекс Российской Федерации. Часть первая: Постатейный
комментарий // Под общ. ред. В.И. Слома – М.: Издательство “Статут”,
1999. – 396 с.

10. Нгуен Куок Динь, Патрик Дайе, Алэн Пелле. Международное публичное
право: В 2-х т. – Т. 1: Кн. 1: Формирование международного права: Пер. с
фр. – К.: Сфера, 2000. – 440с.

11. Основы налогового права: Учебное пособие / Под ред.
Н.П. Кучерявенко. – Харьков: Легас, 2003. – 384 с.

12. Сандровский К.К. Международное таможенное право: Учебник. – К.: Т-во
„Знання”, КОО, 2000. – 461 с.

Похожие записи