Реферат на тему:

Сутність стадії виконання вироку

Стадія виконання вироку є завершальною стадією кримінального процесу,
яка починається від часу набрання чинності вироку. Під час цієї стадії
реалізуються рішення суду, сформульовані у вироку щодо винуватості
підсудного, призначення винній особі покарання, відшкодування шкоди,
завданої злочином тощо.

У тих випадках, коли в процесі виконання вироку змінюється обстановка,
особа засудженого, виникає необхідність вирішення низки питань,
пов’язаних з подальшим виконанням вироку. Ці питання мають важливе
значення і вирішує їх лише суд на стадії виконання вироку та на підставі
кримінально-процесуальних норм.

Покарання, яке призначають винній особі має бути співрозмірним із
злочинним діянням та особою злочинця, оскільки вирок за своєю природою є
явищем політико-правовим.

Розуміння сутності, правової природи процесуальної діяльності суду з
виконання вироку дасть змогу зрозуміти та сформулювати предмет стадії
виконання вироку та визначити його межі, своєю чергою уможливить чітке
розмежування провадження з виконання вироку від інших стадій
кримінального процесу та від фактичної діяльності з виконання вироку.

Окрім того, з’ясування сутності зазначеної стадії дасть змогу
сформулювати нові та удосконалити існуючі правові норми, які регулюють
відносини з приводу виконання вироку.

Мета нашого дослідження полягає у розробленні теоретичних аспектів
стадії виконання вироку, а також у постановці та вирішенні таких
головних завдань: аналіз наявних наукових, зокрема, монографічних
досліджень з цієї проблематики та їх узагальнення; з’ясування сутності,
правової природи стадії виконання вирок.

Зазначимо, що в сучасній українській доктрині кримінального процесу
приділено недостатню увагу дослідженню стадії виконання вироку. У
радянській науці кримінального процесу проблематику сутності стадії
виконання вироку розглянено у кількох працях, авторами яких є
В.Я. Бібіло, Є.Л. Матвієнко („Уголовное судопроизводство по исполнению
приговора”), М.К. Свірідов („Сущность и предмет стадии исполнения
приговора”), А.І. Мінєнок („Стадия исполнения приговора (проблемы
повышения эффективности)”), И.Д. Перлов („Исполнение приговора”).

Виконання вироку як частини кримінального процесу безумовно пов’язане з
іншими стадіями. Водночас діяльність з виконання вироку має притаманну
тільки їй особливість – вона тісно пов’язана з фактичною діяльністю з
виконання покарання. Проте як самостійна частина кримінального процесу,
виконання вироку відрізняється як від інших стадій процесу так і від
фактичної діяльності з виконання покарання.

У науковій літературі питання сутності аналізованої стадії є
дискусійним. Як правило, автори, визначаючи сутність стадії виконання
вироку перелічують лише питання, правові явища, які виникають в процесі
виконання вироку [2, с. 16].

Як і будь-яка стадія кримінального процесу, стадія виконання вироку
вирішує завдання, які постають із загальних завдань кримінального
судочинства. Завдання стадії виконання вироку полягають у тому, щоб
звернути вирок до виконання і вирішити всі питання, які виникнуть в
процесі його виконання. Створення необхідних процесуальних умов для
успішної реалізації вироку – таке навантаження стадії виконання вироку
[1, с. 10]. Зв’язок цих завдань із загальними завданнями кримінального
судочинства полягає в забезпеченні на цій стадії невідворотності
відповідальності за вчинений злочин. Стадія виконання вироку на підставі
правильного рішення суду завдяки стадіям судового розгляду та
провадженням з перевірки рішень, слугує для забезпечення умови його
успішної реалізації. Тобто, певною мірою, судовий розгляд та діяльність
суду з перевірки рішень нижчестоящих судів створюють базу для стадії
виконання вироку. Стадія виконання вироку не може функціонувати, не
отримавши певну базу, основу, якою виступають раніше прийняті судові
рішення. Як вірно зазначає М.К. Свиридов: „Виконання вироку є своєрідною
виконавчою надбудовою над уже існуючим рішенням – це головне, що повинно
характеризувати сутність стадії виконання вироку” [4, с. 13].

Отож, сутність стадії виконання вироку пов’язана з реалізацією рішень
попередніх стадій і її зміст, очевидно, має виконавче спрямування.

З метою усвідомлення сутності стадії виконання вироку потрібно з’ясувати
функціональне призначення аналізованої стадії. Коли суд виносить вирок і
вирок набирає законної сили, він підлягає виконанню уповноваженими
органами. Але для того, щоб такий вирок був виконаний, органи, які
відають виконанням покарань повинні отримати своєрідний наказ від
органу, який постановив вирок про його виконання. Очевидно, що до
початку фактичного виконання вироку необхідна певна діяльність із
скерування розпорядження про виконання вироку та направлення самого
вироку до органів виконання покарань. Таку діяльність називають
„звернення вироку до виконання”. Дії по зверненню вироку до виконання
повинні вчинятись безпосередньо тим судом, який постановив вирок.
Очевидно, що звернення вироку до виконання не входить до завдань стадії
судового розгляду, а тому виникає потреба у новій стадії, яка суттєво
відрізняється від інших стадій кримінально-процесуальній діяльності.

Постановляючи обвинувальний вирок з призначенням покарання, суд вирішує
основні питання справи: про наявність складу злочину, про винуватість
підсудного у вчиненні злочину та про міру покарання, яку йому
призначають. Вирішення перших двох питань є констатацією і юридичною
оцінкою того, що відбулося в минулому. Тому, рішення про наявність
складу злочину та винуватість, за умови, що воно було правильним під час
його ухвалення, не може в майбутньому бути ані уточненим, ані доповненим
порівняно з тим, як воно сформульовано у вироку.

По-іншому виглядає рішення щодо міри покарання, яку призначаєть
засудженому. Спробуємо змоделювати в загальних рисах дії суду з
прийняття рішення про вид та міру покарання підсудному. Вважаємо за
доцільне в такому випадку використати запропоновану англійським
теоретиком права, позитивістом Х. Хартом концепцію „відкритої структури
права” [5, с. 125]. Відповідно до згаданої концепції, законодавець або
приймає закон, що діє на суспільні відносини, які вже виникли та
виникнуть в подальшому (чого досягти на практиці дуже важко), або
законодавчі акти, які щодо існуючих відносин застосовуються однозначно.
У випадку, якщо застосування до законодавчих актів діючих норм є
спірним, уповноважений орган приймає рішення на роз’яснення цих норм. До
причин такої відкритої структури права Х. Харт відносить нездатність
людей передбачати майбутнє, а відповідно і ті відносини, які або можна,
або не можна врегулювати певною нормою.

< ?50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Отож, суд, постановляючи рішення і обираючи міру покарання для підсудного, бере до уваги особу підсудного, враховуючи ступінь його суспільної небезпеки та інші досліджені та оцінені обставини справи. Але зазначимо, що суд це робить лише на момент винесення вироку. Проте, в ході виконання покарання, визначеного вироком, можуть виникнути обставини, які стримують чи прискорюють виправлення засудженого. Під дією таких обставин відбувається зміна ступеня суспільної небезпеки засудженого, і мета покарання, передбаченого вироком, в такому випадку не може бути досягнута. Суд під час винесення вироку не може передбачити появи таких обставин в майбутньому, оскільки вони виникають під час та у зв’язку з реалізацією вироку. Тобто вирок суду в частині призначеного покарання, до певної міри, має прогностичний характер, і якщо провести паралелі із вищезгаданою правовою концепцією, то вирок в частині призначеного покарання, так би мовити, має “відкриту структуру”. Звідси робимо висновок, що по мірі виникнення тих чи інших чинників, появу яких не передбачив суд під час винесення вироку, вирок має бути скореговано відповідно до умов. Такі чинники зумовлені самою реалізацією вироку, їх поява не може залишати рішення про покарання без змін, інакше досягнення мети покарання буде ускладненим. Потрібно зазначити, що на стадії виконання вироку під час корегування міри покарання, суд не має права уточняти факти чи давати їм юридичну кваліфікацію, розглядати питання про доведеність чи недоведеність вини, переглянути по суті призначене судом першої інстанції покарання, визнавши його несправедливим. Саме особливість рішення про покарання, яка виявляється в його прогностичному характері, поряд із необхідністю звернення вироку до виконання, зумовлює необхідність стадії виконання вироку в кримінальному процесі. Зазначимо, що окрім питань, пов’язаних із зверненням вироку до виконання та питань щодо коректування покарання, передбаченого вироком, законодавець до компетенції суду в аналізованій стадії кримінального процесу зачислює і вирішення питань про різного роду сумніви і суперечності, що виникають під час виконання вироку. Кримінально-процесуальний закон не дає визначення питань, які має розглянути суд. Однак у постанові Пленуму Верховного Суду України від 21.12.1990 р. № 11 „Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов’язаних з виконанням вироків” здійснено спробу дати орієнтовний перелік таких питань. За своєю суттю це питання, які суд повинен був вирішити на стадії судового розгляду, – при постановленні вироку. На думку М.К. Свиридова, віднесення таких питань до компетенції суду на стадії виконання вироку зумовлена відсутністю в кримінальному процесі інституту часткової відміни вироку й такі питання не можуть вирішуватись на стадії виконання вироку, оскільки в такому випадку стирається межа між стадією судового розгляду та виконанням вироку [4, с. 18, 22-24]. А тому, автор пропонує на стадії судового розгляду вирішувати зазначені питання. Проте, видається, що з’ясування таких питань є доцільнішим на стадії виконання вироку. На думку М.К. Свиридова, коли суд не вирішив, наприклад, питання про застосування акту амністії, то він знову повинен розглядати справу лише щоб з’ясувати це питання. У такому випадку суд лише даремно витратить час, доведеться знову розглядати питання, які вже були правильно вирішені. І.Д. Перлов, підкреслюючи те, що в стадії виконання вироку можуть бути виправлені деякі помилки вироків, пояснював це не тим, що виправлення таких помилок відповідає стадії виконання вироку, а тим, що для цього не потрібно витребувати справу, скасовувати вирок і проводити новий судовий розгляд, завжди пов’язаний з викликом всіх учасників судового розгляду і повторним судовим слідством [3, с. 14]. Вирішення судом питань про сумніви і суперечності, які виникають під час виконання вироку не потребує скасування вироку й такого процесуального режиму, в якому проходить розгляд кримінальної справи. Вказані питання не пов’язані з обставинами вчиненого злочину, їх вирішення не потребує від суду дослідження нових доказів, і тому для з’ясування таких питань на стадії виконання вироку є всі необхідні умови . Видається, що суд на стадії виконання вироку може вирішувати питання про сумніви і недоліки, які виникають в процесі виконання вироку. Під час роз’яснення вищезазначених питань суд не змінює вироку, а лише роз’яснює та тлумачить суть вироку для органів, які здійснюють фактичне виконання вироку. Отже, підсумовуючи, можна зробити висновок про те, що стадія виконання вироку за своєю правовою природою має вирішувати не лише питання щодо звернення вироку до виконання та подальшого його корегування в частині призначеного покарання. Вирішення судом інших питань, пов’язаних із виконанням вироку завдяки правовій природі таких питань є цілком закономірним і правильним на аналізованій стадії кримінального процесу. Дослідження суті стадії виконання вироку дасть змогу в майбутньому визначити предмет зазначеної стадії, ознаки питань, які суд має право розглядати під час кримінально-процесуальної діяльності з виконання вироку та детальніше з’ясувати які ж питання можуть бути розглянуті судом в ході усунення сумнівів і суперечностей, що виникають під час виконання вироку. Література Матвиенко Е.А., Бибило В.Н. Уголовное судопроизводство по исполнению приговора. – Минск: Издательство БГУ, 1982. – 206 с. Миненок А.И. Стадия исполнения приговора (проблемы повышения эффективности: Учеб. пособие). – Калининград, 1988. – 64 с. Перлов И.Д. Исполнение приговора. – М., 1963. – 227 с. Свиридов М.К. Сущность и предмет стадии исполнения приговора. – Томск, 1978. – 222 с. Харт Х.Л.А., Концепція права /пер. з англ./ – К.: Сфера, 1998. – 265с. (The Concept of Law by H. L. A. Hart, Oxford University Press, 1994, Second ed.). У цьому випадку йдеться про виконання обвинувального вироку без звільнення засудженого від відбування покарання. Щодо виконання виправдувального вироку та обвинувального вироку із звільненням від відбування покарання, то, видається, що у зазначених випадках виконання вироку безпосередньо судом, по суті полягає лише в реалізації рішення про відміну раніше обраного запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Саме формулювання питань, які можуть бути вирішені судом під час виконання вироку, у згаданій Постанові Пленуму Верховного Суду України дає змогу зробити висновок про те, що такі питання повинні вирішуватись на стадії судового розгляду. Зокрема, майже у кожному пункті зазначено „... якщо суд не вирішив це питання у вироку...”.

Похожие записи