РЕФЕРАТ

на тему:

“Суть роздержавлення

та приватизації”

Роздержавлення та приватизація в Україні – явища складні і
багатогранні. Єдине, що можна стверджувати про приватизацію взагалі –
правильна її організація дає змогу залучити чималі кошти в державну
казну і знайти більшості підприємствам держави повноцінних власників,
які будуть дбати про те, що набули.

Необхідними складовими середньострокового зростання економіки, є
подальший прогрес у розвитку ринкових інституцій та збільшення основного
капіталу через інвестування. Довгострокове зростання ґрунтується
переважно на технічному прогресі, що, втім, теж має бути підтриманим
відповідними інвестиціями.

Подальше економічне зростання держави неминуче залежатиме від
інвестування, причому не тільки і не стільки у його традиційному
“кількісному” аспекті (накопичення капіталу), скільки у “якісному”
(віддача від інвестицій та вдосконалення управління підприємствами).
Цьому питання також відведене чимале місце.

Створення умов для залучення приватних інвестицій у виробничий сектор
було одним з завдань приватизації. Оскільки для приватного інвестора
зазвичай немає сенсу вкладати свої гроші без відповідного переходу прав
власності, а комерційні банки, які позбавлені права кредитувати державні
підприємства під заставу основних фондів, обмежуються короткостроковими
позиками, що гарантовані запасами продукції чи матеріалів, то на частку
державного сектору залишаються бюджетні інвестиції (або дуже подібні до
них державні гарантії за банківськими довгостроковими кредитами) та
самоінвестування. У розвинутій ринковій економіці це ставить державні
підприємства у суттєво гірші умови по відношенню до їхніх приватних
конкурентів, адже останні додатково до цих ресурсів можуть користуватися
також довгостроковими кредитами, емітувати облігації та залучати
додатковий капітал на фондовому ринку. В українській економіці, наразі,
домінує самоінвестування, а інші джерела інвестиційного капіталу
відіграють набагато скромнішу роль. Чи сприяє приватизація покращенню
якості та кількості інвестицій за таких умов?

Частина інвестицій приватного сектору – зовнішні вкладення по відношенню
до підприємства. Зазвичай, вони сприяють розповсюдженню більш успішної
ділової культури, тобто є прямим інструментом її відбору.
Самоінвестування за умов рівних правил гри та дотримання
платіжно-фінансової дисципліни теж є інструментом відбору, хоча і менш
потужним: прибуткові мають можливості зростати, збиткові – приречені на
декапіталізацію.

Таким чином, інвестиції у приватному (приватизованому) секторі мають
бути позитивно пов’язаними з бізнес-плануванням та маркетингом,
реструктуризацією, зменшенням бартеру та заборгованостей тощо. Оскільки
налаштованість на допомогу держави сама по собі безпосередньо не впливає
на успішність бізнесу, зв’язок має бути слабшим. Але ми маємо очікувати,
що за умови більш-менш жорсткої державної політики ті, хто покладається
на державну підтримку, мають зрештою програвати, адже такі настрої та
очікування, напевне, гальмують реструктуризацію та зменшують стимули до
ретельного вивчення ринків, розробки бізнес-планів тощо, так само як і
стимули до інвестування власних коштів взагалі.

Приватизовані підприємства менше за інші схильні до підвищення цін на
свою продукцію, і ця залежність статистично доведена. Однак, при цьому
слід мати на увазі, що це пояснюється відбором в процесі приватизації,
адже підприємства-монополісти здебільшого не підлягали повній
приватизації. І все ж рекордно низький за останні роки рівень інфляції,
що мав місце у 2001 році, у певній мірі частково був забезпечений саме
приватизованим сектором.

Що стосується заборгованостей, то аналіз фінансових показників довів, що
найліпші показники мають підприємства колективних форм власності, велика
частина яких є акціонерними товариствами, створеними в ході
приватизації. Принаймні з 1998 року недержавний сектор промисловості (за
винятком ПЕК) майже припинив збільшувати заборгованості перед державним
бюджетом та цільовими фондами. У 2000 році підприємства з колективною
формою власності в основному погашали прострочену кредиторську
заборгованість. З початку цього року ними була зменшена майже наполовину
(48,1%) прострочена заборгованість перед бюджетом, більше половини
прострочених заборгованостей по страхуванню, а також майже третина
(29,9%) прострочених заборгованостей по зарплаті, що перевищує показники
погашення заборгованостей підприємствами інших форм власності.
Кореляційно-регресійний аналіз дозволив статистично довести залежність
між динамікою прострочених кредиторських заборгованостей у промисловості
і формою власності. При цьому чим більшою була питома вага підприємств
недержавного сектора в кожному з видів промислової діяльності, тим
швидше зменшувалися прострочені кредиторські заборгованості в цьому виді
діяльності. Крім того, за статистикою значимою виявилася залежність
динаміки прострочених кредиторських заборгованостей від частки глибоко
приватизованих підприємств у кожному виді промислової діяльності.

Питомі капіталовкладення в активні фонди (устаткування та машини) в
розрахунку на одного працюючого у недержавному секторі суттєво більші,
попри його меншу капіталомісткість, а також більш рівномірно розподілені
по галузях. Таким чином, переважно за рахунок саме недержавного сектору
частка інвестицій в активні фонди останнім часом істотно зросла й у
багатьох галузях перевищує 50%.

Серед державних підприємств набагато частіше зустрічаються
патерналістські настрої та очікування пільг від держави. Це не дивно,
зважаючи на те, що 16-18% державних і тільки 4-6% недержавних
підприємств отримували субсидії протягом 2000 року. Але зв’язок субсидій
з економічною поведінкою підприємств виявився значущим тільки для
недержавного сектору: доступ до субсидій істотно гальмує як активну, так
і інвестиційну реструктуризацію підприємств, що доводить негативну
залежність від субсидування. Більш того, серед підприємств, що отримують
прямі чи приховані субсидії, не спостерігається залежності інвестування
від показників ділової культури – бізнес-планування та маркетингу, тобто
ці підприємства недержавного сектору виглядають гірше навіть за
державні. Таким чином, постачання додаткових ресурсів через субсидування
(відкрите чи приховане) не сприяє реструктуризації, а навпаки, дозволяє
підприємствам відтягувати її. Крім того, у недержавному секторі державна
підтримка сильно пов’язана з патерналізмом.

Протягом 2001 року Фондом проведено значний обсяг робіт по підготовці,
розробці законопроектів, їх супроводженню при розгляді Кабінетом
Міністрів України у комітетах і на пленарних засіданнях Верховної Ради
України.

Результатом проведеної роботи стало прийняття 2 законів та 1 Указу
Президента України, а саме:

Закону України “Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом
Республіки Молдова про взаємне визнання прав та регулювання відносин
власності” від 12.07.01 № 2666-VII, який дозволяє вирішити спірні
питання щодо визнання прав та регулювання відносин власності між
Республікою Молдова та Україною;

Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну
діяльність в Україні” від 12.07.01 №2658–VII, який регулює
організаційні і методичні правила проведення оцінки майна державної,
колективної, приватної форм власності, власності територіальних громад.
Прийняття закону має велике значення для України, оскільки:

сприяє здійсненню принципів прозорості в системі методології й
організації процесу оцінки в Україні, виявленню фактів корупції;

зроблено реальний крок на шляху адаптування оцінки до міжнародних та
європейських методичних стандартів і правил, прийнятних бізнесом і
притаманних ринковим відносинам;

запроваджується система не тільки державного регулювання оціночної
діяльності, але й система її громадського регулювання саморегулівними
організаціями оцінювачів;

встановлюються вимоги до професіоналізму оцінювачів і інших суб‘єктів
оціночної діяльності;

вперше встановлено випадки обов‘язковості проведення оцінки, у тому
числі незалежної;

— закріплює і розвиває сформовану інфраструктуру оцінки майна в
Україні;

Указу Президента України “Про додаткові заходи щодо реформування
електроенергетичної галузі” від 03.12.01 № 1169/2001, яким вносяться
зміни до Указу Президента України від 02.08.99 № 944/99 “Про деякі
питання приватизації об‘єктів електроенергетичного комплексу” щодо
вилучення норми стосовно закріплення у державній власності пакетів акцій
енергетичних компаній та визначення розмірів пакетів акцій, що
пропонуються для продажу за конкурсом. Така необхідність виникла після
ретельного аналізу результатів продажу пакетів акцій енергетичних
компаній на попередніх конкурсах, що відбувалися у 2000 році. Зміни до
Указу Президента України забезпечили збільшення розмірів пакетів акцій
до продажу на конкурсах за рахунок тих, що були закріплені у державній
власності. Це має значно підвищити зацікавленість промислових інвесторів
та збільшити ціну кожної акції, надходження коштів до державного бюджету
від приватизації.

Не знайшли підтримки при розгляді на пленарних засіданнях Верховної Ради
України:

проект Закону України “Про внесення змін до статті 5 Закону України “Про
приватизацію державного майна” (реєстраційний номер 5041-Д), головною
метою якого була пропозиція виключити з числа об‘єктів права державної
власності, що не підлягають приватизації в зв‘язку з їх
загальнодержавним значенням, майнові комплекси підприємств, які
здійснюють виробництво основної залізничної техніки (електровози,
тепловози, дизель-поїзди, вагони), інфраструктури підприємств
залізничного транспорту. Пропонувалось включити до переліку об‘єктів, що
не підлягають приватизації, майнові комплекси установ, підприємств та
організацій Національної академії наук України та галузевих академій
наук, наукові об‘єкти, що становлять національне надбання. В чинній
редакції закону заборонено приватизацію лише майнових комплексів
установ Національної академії наук України з основних напрямків
досліджень. Законопроект відхилено після розгляду 10.01.02 на
пленарному засіданні Верховної Ради України.

проект Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державну
програму приватизації” (реєстраційний номер 7069), головною метою якого
було сприяння вдосконаленню приватизаційних процесів, більш ефективному
використанню коштів, отриманих від приватизації державного майна,
визначення кількості об‘єктів, що мали бути приватизовані протягом 2001
року, по групах (в розрізі органів виконавчої влади та регіонів).

Використана література:

Приватизація в Україні: перспективи та проблеми // Економіка. – 2000. —
№3.

Економічний словник-довідник. – К., 2001.

PAGE

PAGE 2

PAGE

Похожие записи