Реферат на тему:

Суспільно небезпечні прояви у виборчому процесі в Україні

Вибори є одним з найбільш важливих політичних інститутів, за допомогою
якого формуються органи влади. Вони виступають як інструмент побудови
органів влади, засіб участі населення у суспільно-політичному житті.
Досвід проведення виборів в Україні свідчить, що вони характеризуються
рядом суспільно небезпечних проявів, які недостатньо досліджені
вітчизняними вченими із позицій кримінологічної науки. Тому метою цієї
статті є визначення і кримінологічна характеристика таких протиправних
проявів, які необхідно врахувати при розробці концепції протидії
правопорушенням у виборчому процесі.

Характеризуючи виборчий процес, необхідно визначити і розкрити його
сутність як суспільного процесу, що може створювати криміногенні умови,
а також піддаватися впливу криміногенних умов, які продукуються іншими
процесами – економічними, політичними, культурними тощо.

Якщо звернутися до визначень, які надаються наукою конституційного
права, то під виборчим процесом розуміється „врегульована правовими та
іншими соціальними нормами діяльність органів, організацій, окремих
громадян, їх колективів і груп (суб’єктів виборчого процесу) з
підготовки та проведення виборів до представницьких та інших виборних
органів державної влади і місцевого самоврядування” [1, с. 164–165].

До основних його засад, тобто принципів, належать такі [2, ст. 11]:

1) законність і заборона незаконного втручання будь-кого у виборчий
процес;

2) політичний плюралізм (багатопартійність);

3) гласність і відкритість виборчого процесу;

4) рівність прав суб’єктів виборчого процесу (кандидатів);

5) свобода передвиборної агітації;

6) рівний доступ до засобів масової інформації;

7) неупередженість до партій (блоків), кандидатів у депутати органів
державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і
службових осіб, керівників підприємств, установ та організацій.

Саме ці принципи виборчого процесу необхідно врахувати під час розробки
попереджувальних заходів щодо правопорушень у виборчому процесі, які
складатимуть основу концепції протидії злочинності у сфері виборчого
процесу. Так, вжиття заходів з боку держави щодо неупередженого
ставлення до партій (блоків), кандидатів у депутати з боку органів
державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та
службових осіб, керівників підприємств, установ та організацій,
попереджуватиме ведення незаконної агітації на підприємствах, установах,
примушування до голосування за певну партію (блок), певних кандидатів,
тобто використання того, що охоплюється в літературі терміном
„адмінресурс”.

Виборчий процес складається з кількох етапів, або стадій, які в науці
конституційного права традиційно поділяються на наступні [1, c. 169]:

1) призначення виборів;

2) утворення виборчих органів;

3) утворення виборчих округів і виборчих дільниць;

4) складання списків виборців (реєстрація виборців);

5) висування і реєстрація кандидатів;

6) передвиборна агітація;

7) голосування, підрахунок голосів виборців, встановлення та
оприлюднення результатів виборів.

Це узагальнене викладення стадій виборчого процесу залежно від виду
виборів (народних депутатів України, Президента України) виборчий процес
може мати і певні особливості. Так, пункт 4 статті 11 Закону України
„Про вибори Президента України” вказує, що „виборчий процес включає такі
етапи:

1) утворення територіальних виборчих округів;

2) утворення виборчих дільниць;

3) утворення територіальних та дільничних виборчих комісій;

4) формування списків виборців, їх перевірка та уточнення;

5) висування та реєстрація кандидатів;

6) проведення передвиборної агітації;

7) голосування у день виборів Президента України;

8) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування і
результатів виборів Президента України”.

Відповідно до пункту 5 цієї ж статті у разі необхідності виборчий процес
може включати також такі етапи:

1) повторне голосування;

2) підрахунок голосів виборців і встановлення підсумків повторного
голосування та результатів виборів Президента України.

Аналіз літератури, присвяченої виборам, приводить до висновку про
виняткову важливість належного забезпечення виборчого процесу, внаслідок
якого формуються органи влади, що здійснюють безпосереднє керівництво
державою, а також визначають стратегічні напрями її розвитку.
Незабезпечення вільного волевиявлення громадян призводить не тільки до
порушення їх суб’єктивних прав, але і до негативних процесів в
економіці, соціальній, духовно-культурній сфері. Це пояснюються
невідповідністю позиції виборців, які в більшості проголосували за
певного кандидата, та позицією осіб, які внаслідок порушень були обрані
на посади. Крім того, нестабільність політичної ситуації в державі,
спричинена порушеннями виборчого законодавства, посилює напруження в
суспільстві, створює сприятливі умови для розпалювання міжетнічних,
релігійних конфліктів, погіршує інвестиційний клімат у державі, може
спричинити нестабільність фінансово-кредитної сфери (так, нестабільна
політична ситуація наприкінці 2004 року призвела до коливань курсу
національної грошової одиниці – гривні, тимчасову заборону на видачу
вкладів із депозитних рахунків і на оформлення кредитів [3]).

Окремо слід вказати на загострення загальнокримінальної ситуації в
країні, окремому регіоні під час проведення виборів, оскільки
загальнокримінальні злочини можуть використовуватися як засіб боротьби з
політичними опонентами (наприклад, умисне знищення чи пошкодження майна,
нанесення тілесних ушкоджень тощо). Досить яскраво це виявилося у нападі
на учасників мітингу біля ЦВК 23 жовтня 2004 року, заподіянні їм
тілесних ушкоджень, побитті вікон у приміщенні ЦВК та використання
димових шашок, що багатьма державними діячами, відомими політиками, у
тому числі кандидатами у Президенти України, журналістами та потерпілими
від цього нападу було розцінено як провокація [4]. За даним фактом
Печерським РУ ГУМВС України в м. Києві 27.09.2004 було порушено
кримінальну справу за статтею 293 Кримінального кодексу України (групове
порушення громадського порядку) [5]. За інформацією Департаменту
зв’язків із громадськістю МВС України 21 листопада 2004 року о 4 годині
30 хвилин у селищі міського типу Цумань Ківецівського району Волинської
області троє невідомих у масках проникли до приміщення виборчої дільниці
№ 143, що розташована у приміщенні клубу, де зв’язали працівника міліції
та викрали сейф, у якому знаходилося 2 285 виборчих бюлетенів [5].

Крім того, політична нестабільність може слугувати прикриттям для
вчинення загальнокримінальних (як насильницьких, так і корисливих)
злочинів. За даними Центру зв’язків із громадськістю УМВС України у
Вінницькій області, працівники Тростянецького відділу по боротьбі з
економічними злочинами викрили аферу з бюджетними коштами під час
виборів Президента України 2004 року. Як свідчать матеріали попереднього
розслідування, посадовець районної територіальної виборчої комісії уклав
договір з однією з місцевих фірм про виготовлення списків виборців
району. За нібито надані послуги підприємству було перераховано 34,5
тисяч гривень. Насправді ж замість якісної поліграфічної продукції під
час 2-го туру виборів Президента України та повторного голосування
використовувалися списки виборців, які були надруковані абсолютно
безкоштовно на друкарських машинках і комп’ютерах членами територіальних
виборчих комісій. Прокуратурою вирішується питання про порушення
кримінальної справи за фактом незаконного привласнення бюджетних коштів
шляхом зловживання службовим становищем [6]. У Запорізькій області
викрито одного з керівників громадської організації „Козацьке Військо
Запорізьке Низове”, який упродовж жовтня–грудня 2004 року привласнив
ввірені йому грошові кошти в сумі понад 27 тис. грн., які були
перераховані з бюджету Запорізької міської ради розпорядженням міського
голови нібито за охорону громадського порядку на території закладів
освіти міста Запоріжжя. Фактично зазначені грошові кошти він витратив на
оплату членам цієї громадської організації за участь у мітингах на
підтримку одного з кандидатів у Президенти України. Порушено кримінальну
справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України
(привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання
службовим становищем) [7].

Необхідно вказати і на важливу роль, яку відіграють вибори в процесах
криміналізації суспільства, оскільки вони надають можливість проведення
до органів державної влади та місцевого самоврядування осіб, які мають
злочинний умисел, або є представниками злочинних угруповань. В одному з
найбільш ґрунтовних досліджень з питань протидії корупції М.І. Мельника
“Корупція: сутність, поняття, заходи протидії” [8] наводяться дані
правоохоронних органів України, які свідчать, що у представницькі органи
влади на виборах 1998 року було обрано значну кількість осіб, які або є
організаторами (активними учасниками) організованих злочинних
угруповань, або до моменту їх обрання вчинили злочини корупційного
характеру. Так, за інформацією Центру громадських зв’язків Головного
управління МВС України в Криму, депутатами Керченської міської ради було
обрано дев’ять організаторів (активних членів) організованих злочинних
угруповань [8, c. 60]. Причому М.І. Мельник вказує, що „проникнення
представників злочинних угруповань до органів державної влади, органів
місцевого самоврядування, публічної політики являє собою не поодинокі
випадки, а є стійкою тенденцією в українській дійсності, засвідчено не
лише фахівцями-кримінологами, політологами, а й визнано на найвищому
політичному рівні” [8, c. 60]. На нашу думку, кримінологічне дослідження
суспільно-небезпечних проявів, до яких відносяться і злочини, у
виборчому процесі сприятиме вирішенню локальних завдань протидії
корупції (яка виражається у підкупі членів виборчої комісії, впливі на
виборчий процес злочинних угруповань тощо).

Слід мати на увазі і суспільні сподівання народу, який засобами
безпосередньої демократії, тобто виборами, формує органи влади. Так,
одне з соціологічних опитувань, проведене соціологічною службою Центру
Разумкова напередодні Дня Незалежності – з 7 по 16 серпня 2002 року
наводить такі дані. 92 % опитаних громадян України переконані, що вони
не впливають на центральну владу, 89,9 % – на владу місцеву, й лише
0,7 % – вважають, що можуть істотно впливати на ту й ту владу [9].

За період з 1991 по 2005 рік в Україні відбувся ряд виборів до
парламенту (1994, 1998, 2002 роки), Президента України (1991, 1994,
1999, 2004 роки), органів місцевого самоврядування. Як було зазначено в
ряді аналітичних публікацій, найдемократичнішими виявилися вибори глави
держави 1991 року. На наступних президентських виборах їхній демократизм
зменшувався, а використання адміністративного ресурсу зростало. Але
найбільш гостру критику викликали вибори Президента України 2005 року як
з боку вітчизняних спостерігачів, так і закордонних [10]. Причому увага
з боку іноземних держав, міжнародних організацій до виборів в Україні
постійно зростала, що стало, навіть, підставою для звинувачень іноземних
держав у втручанні у внутрішні справи.

Негативна оцінка виборів 2004 року в Україні була зумовлена в першу
чергу порушеннями виборчого законодавства, які відзначалися як
державними органами, які здійснюють контроль за дотриманням
законодавства про вибори, так і спостерігачами (громадських організацій,
іноземних дипломатичних представництв, міжнародних урядових і неурядових
організацій). Якщо виявлені порушення на попередніх виборах не давали
підстав говорити про значний вплив на результати волевиявлення громадян,
то в даному випадку рішенням Верховного Суду України від 3 грудня 2004
року [11] було встановлено факти масового порушення виборчого права, що
не дозволить визначити волевиявлення громадян. Таким чином, порушення
стали підставою для проведення повторного голосування. Причому за
фактами порушень виборчих прав на виборах 2004 року було порушено більше
кримінальних справ ніж за всі попередні вибори.

Ряд авторів, експертів намагався проводити класифікацію порушень
виборчих прав, які отримали також назву „виборчих фальсифікацій” [12,
13]. На нашу думку, вони включають незаконні виборчі технології, кожна з
яких може включати протиправні дії, відповідальність за які передбачена
адміністративним, кримінальним та виборчим законодавством. Таким чином,
поняття „незаконних виборчих технологій” чи „фальсифікацій” є більш
ширшим, таким, що конкретизується у вчиненні протиправних дій, в тому
числі і кримінально-караних.

Аналіз правопорушень свідчить, що до протиправних діянь у виборчому
процесі залучаються члени виборчих комісій, без пособництва яких майже
неможливо застосувати певну частину технологій фальсифікації виборів.

Заслуговує на увагу і те, що в ході виборчого процесу ряд службових осіб
зловживає владою і службовими обов’язками, що власне і позначається
терміном „використання адмінресурсу”. Так, деякими авторами пропонується
визначення „адміністративного ресурсу” як „впливу посадових осіб з
використанням їхніх владних повноважень на розвиток політичного процесу
в Україні, зокрема на перебіг, результати та інші складові виборчого
процесу, з метою збереження влади” [14]. Незважаючи на термінологічну
неточність щодо вживання понять „посадова особа”, „владні повноваження”,
в цілому це визначення правильно висвітлює сутність вказаного явища.

Прикладами використання адмінресурсу можуть слугувати факти, викладені в
засобах масової інформації, зокрема, щодо зловживань під час виборів
Президента України 2004 року – залучення до збирання підписів,
необхідних для реєстрації кандидатом у Президенти України працівників
державних установ, жеків, бюджетників, керівників підприємств. [15].

Це неповний перелік можливих зловживань службовими особами своїми
обов’язками, а саме питання потребує окремого дослідження. Протидія
даним правопорушенням потребує значно ґрунтовнішої розробки, ніж це
пропонується політологами, соціологами, які розробляють заходи
громадського впливу з боку представників політичних сил, громадських
організацій, спостерігачів. Визначальну роль у протидії злочинам у сфері
виборчого процесу має відігравати саме держава незалежно від того, чи є
представник органу державної влади кандидатом на виборну посаду.

На жаль, саме органи державної влади, в тому числі і правоохоронні,
виявилися втягнутими до політичної боротьби і причетними до
правопорушень на виборах Президента України 2004 року.

Як показує дослідження порушень виборчого законодавства, вони можуть
вчинятися на більшості стадій виборчого процесу (наприклад, при
формуванні списків виборців, голосуванні, підрахунку голосів). Крім
того, в ряді випадків законодавець встановлює кримінальну
відповідальність за вчинення діянь (бездіянь) службовими особами, що
зумовлює особливий характер особи злочинця. Оскільки виборчий процес є
суворо регламентований за стадіями і має чітко встановлені строки, це
відповідно впливає і на часові межі вчинення злочинів. Цим зумовлена
певна своєрідність і маловивченість (внаслідок обмеженої кількості
виборів, проведених з 1991 року на території України) цього виду
злочинності. Однак це зумовлює і основні напрями протидії злочинності у
сфері виборчого процесу внаслідок її передбачуваності і спеціального
суб’єкта злочинів.

Література:

1. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник. –
Друге вид., доповнене. – К.: Атіка, 2002. – 480 с.

2. Про вибори Президента України: Закон України від 5 березня 1999 року
№ 474-XIV у редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1630-IV
// Системи інформаційно-правового забезпечення ЛІГА: ЗАКОН „Еліт”
(http://www.liga.net/zakon/ ligazakon.html).

3. Шепель Д. Проверка на прочность // Инвестгазета. – № 40 (478). – 7
декабря .– 2004. – С. 10.

4. Мельник М., Хавронюк М. Правоохоронці перед вибором: момент істини //
Дзеркало тижня. – № 44 (519). – 30 жовтня – 5 листопада. – 2004.

5. Міністерство внутрішніх справ продовжує розкривати злочини, пов’язані
з виборами Президента України 2004 року // Офіційний сайт ЦГЗ МВС
України http://mvsinfo.gov.ua/official/index.html (26.05.2005).

6. Посадовці тервиборчкому придумали, як „заробити” на списках виборців
// Офіційний сайт ЦГЗ МВС України http://mvsinfo.gov.ua/
official/index.html (26.05.2005).

7. Як козаки на виборах погуляли // Прес-реліз про найбільш резонансні
злочини та події на 23.05.2005 р. Офіційний сайт ЦГЗ МВС України
http://mvsinfo.gov.ua/

8. Мельник М.І. Корупція: сутність, поняття, заходи протидії:
Монографія. – К. Атіка, 2001. – 304 с.

9. Грищенко А. Усе найкраще, як і раніше, попереду? // Дзеркало тижня. –
№ 32 (407). – 24 – 30 серпня. – 2002.

10. Вибори, що потрясли світ // Дзеркало тижня. – № 48 (523). – 27
листопада–3 грудня. – 2004 .

11. Рішення Верховного Суду України від 2004.12.03 № 6-388-1 „Про
визнання дій Центральної виборчої комісії по встановленню результатів
повторного голосування з виборів Президента України та складанню
протоколу про результати повторного голосування з виборів Президента
України від 24 листопада 2004 року неправомірними” // Системи
інформаційно-правового забезпечення ЛІГА: ЗАКОН „Еліт”
(http://www.liga.net/zakon/ ligazakon.html).

12. Міщенко І., Слободчук С. Механізми фальсифікації виборів і способи
протидії // Дзеркало тижня. – № 21 (496). – 29 травня – 4 червня. –
2004.

13. Мостова Ю. Голоси у наперстках // Дзеркало тижня. – № 8 (283). – 2
–8 березня. – 2002.

14. Жданов І. Вибори 2002: соло для адміністративного ресурсу? //
Дзеркало тижня. – № 50 (374). – 22–28 грудня. – 2001.

15. Черненко О. Електорат на „підписці”, розписуючись у відомості на
зарплату, переконайтеся, що це не список за кандидата // Дзеркало тижня.
– № 32 (507). – 14–20 серпня. – 2004.

Похожие записи