.

Суперфіціарне право: історія, сучасність, перспективи (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1150
Скачать документ

Суперфіціарне право: історія, сучасність, перспективи

Історія становлення суперфіцію як різновиду обмеженого речевого права
веде свій родовід зі Стародавнього Риму, де практика надання державних
та муніципальних невідчужуваних

земельних ділянок приватним особам під забудову визнавалася ще у
республіканський період, а згодом була поширена на землі приватних
власників на підставі орендної угоди, що впроваджувала
зобов’язально-правове відношення, захищаючи право орендаря особистим
позовом. Проте справедливість вимагала охорони прав забудовника як
власника будівельних матеріалів, для чого преторською владою його було
забезпечено самостійними засобами захисту – interdictum de superficie
(Ulp.D.43.17.3.7)1 для запобігання втручанню сторонніх осіб, таречевим
actio de superficie (Ulp.D.43.18.1.6), спрямованим проти всіх
володільців речі, в тому числі і проти власника. Тому попередньо
суперфіцій формувався як інститут публічної оренди з усіма ознаками
зобов’язальних відносин, але поступово загальні тенденції римського
права зумовили його розвиток у двох основних напрямках -з публічних дані
відносини перетворилися на приватно-правові, а договірне строкове
користування чужою землею – на самостійний вид речевих прав.

Термін superficies буквально означає все те, що щільно пов’язане з
поверхнею2 землі, а у юридичному тлумаченні -речеве, довгострокове,
відчужуване та успадковуване право користування чужою земельною ділянкою
для забудови3. Опрацьоване знаними представниками романістичної
доктрини, визначення виявилося цілком прийнятним для застосування у
сучасних умовах, тому упорядниками нового ЦК дану дефініцію було
включено до п.2 ст.422 ЦК. її універсальність, вважаємо, полягає у
охопленні відмітних рис досліджуваного явища, що надає підстав для їх
вичленення:

1. Збереження суперфіціарного права при зміні власника земельної
ділянки, на якій розташовано споруду – принцип слідування
(Iul.D.30.86.4; п.7 ст.422 ЦК) та абсолютний характер прав його носія
(Ulp.D.43.18.1.3;cT.425 ЦК) переконливо свідчать на користь речевого
характеру даного права.

2. Необхідність забезпечення стабільності відносин, пов’язаних з
нерухомістю, обумовила їх довгостроковість, адже у Стародавньому Римі
вони встановлювалися на тривалий період (зазвичай 100 років), сучасним
же законодавством (ні цивільним, а ні земельним) термін їхньої дії
конкретно не регламентовано, п.4 ст.422 ЦК наголошується лише, що він
може встановлюватися на визначений або на невизначений строк.

3. Відчужуваність суперфіцію означає здатність передаватися іншій особі
у будь-якій формі, не забороненій законодавством (Paul.D.6.2.112.3; п.8
ст.422 ЦК) при чому відчужується виключно право користування, а не
окрема споруда на чужій землі або право власності на ділянку, а
успадковуваність полягає у здатності переходити у спадщину як за
законом, так і за заповітом (Iul.D.30.86.4; Ulp.D.43.18.1.7;п.3 ст.422
ЦК).

5. Характерною ознакою суперфіцію є господарське призначення –
будівництво промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та
інших будівель і споруд (Gai.D.43.18.2; п.1 ст.422 ЦК), а отже
спрямованість на задоволення житлових та підприємницьких потреб
громадян.

Предметом суперфіцію може бути надбудова, окрема споруда або їх
сукупність, розташована на поверхні чужої землі або під нею, а також
частина ділянки, хоча безпосередньо не призначена під споруду, але
необхідна для її обслуговування. Суттєва новела вітчизняного
законодавства полягає у визнанні за суперфіціарієм права власності на
зведені об’єкти, адже у класичному римському праві панував імперативний
принцип “superficies solo cedit” – “розташоване над поверхнею слідує за
нею” ( HYPERLINK “http://Gai.I.2.73” Gai.I.2.73 ), відповідно до якого
власник землі набував і права власності на побудовані силами і коштом
іншої особи споруди. Відлуння зазначеного римського принципу знаходимо і
в сучасних західних правових системах – французькій (ст.555 ФЦК),
італійській (ст.936 ЩК), німецькій (§§94,946,1017 НЦУ), але заради
справедливості зауважимо, що зазначений принцип не провадиться грецьким
та взагалі східним правом, які допускають існування двох незалежних,
горизонтальних прав. Але відмова сучасного законодавця від перевіреної
класичної практики навряд чи може бути пояснена впливом давньогрецької
традиції, правомірніше було б говорити про розрив взагалі з будь-якою
традицією, адже якщо у російському дореволюційному праві і вважалося, що
“споруда, складаючи приналежність землі, передбачається власністю того,
на чиїй землі зведена”4, це було лише законодавчою презумпцією, яка
цілком допускала і протилежне. В подальшому історичному розвитку при
перенесенні права забудови окремим інститутом у ЦК УРСР 1922р. її було
підтверджено, а право забудовника на зведену споруду фактично
заперечено, але такий порядок проіснував досить недовго – прийнятим йому
на зміну Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26.08.1948 “Про право
громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків”
запроваджувалося обмежене речеве право на землю та право власності на
споруду, відтак інститут забудови у класичному тлумаченні остаточно
скасовувався і більше в радянському законодавстві не згадувався. За
часів української незалежності дану тенденцію було підтримано, у ст.67
ЗК України 1991р. передбачалася можливість користування ділянкою для
вказаних цілей, а у ст.30 фактично підтверджувалося право власності
забудовника на зведені об’єкти. Думається, що підхід упорядників нового
ЦК України більш пріоритетний для сучасних умов та цілком виправданий
тими соціально-економічними та політичними перетвореннями, що відбулися
з античних часів, але права на існування не можна позбавляти і іншу
думку, висловлену зокрема А.В.Копиловим, раціональне зерно якої бачиться
у запобіганні укладанню удаваних правочинів по відчуженню нерухомості з
прикриттям продажу обмежених речевих прав на землю5.

– AE E E J

L

6

L

N

R

T

h

j

l

r

t

v

?

?

o

Використана література1 Corpus iuris civilis. VI.Institutiones et Digesta. /P.Krueger, T.Mommsen. - Berolini, MCMXI.2 Бартошек M. Римское право (понятия, термины, определения). - С.305.3 Підопригора О.А. Римське приватне право: Підручник для студентів юрид. ВУЗІВ. - 3-те вид. - К.: Ін-Юре, 2001. -С.238.4 Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права. - М., 1995. - С.975 Копылов А.В. Вещные права на землю в римском, русском дореволюционном и современном российском гражданском праве. - М.: Статут, 2000. - С.127.6 Гонгало РФ. Суперфіцій у проекті Цивільного кодексу України // Юридический вестник. - 2000. - №2. - С.79.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019