Реферат на тему:

Судово-психіатрична експертиза свідків і потерпілих

Показання свідків і потерпілих на попереднім і судовому слідстві є
одним з важливих доказів у карному процесі. У законі сказано: «Свідок
зобов’язаний з’явитися за викликом особи, що производили дізнання,
слідчого, прокурора, судна й дати правдиві показання: повідомити все
відоме йому в справі й відповісти на поставлені питання» (ст. 73 УПК
РСФСР).

Показання свідків, дані психічно здоровими особами, іноді виявляються
недостатньо повноцінними й суперечать дійсністю. Це може залежати від
емоційного стану свідка й потерпілого, схоронності його довгострокової
пам’яті, механізмів сприйняття й відтворення подій,
індивідуально-особистісних особливостей (схильності до реакцій
гальмування або расстерянности в екстремальних ситуаціях), його
активного небажання розкрити якісь обставини й ряду інших факторів. Для
того щоб бути повноцінним свідком, особа повинне мати схоронність
психічних функцій, розуміти юридичну сторону що происшли й наслідку для
обвинувачуваного даних їм відомостей.

У зв’язку із прийнятим у нас у країні курсом на побудову демократичної й
правової держави права потерпілих значно розширюються. Потерпілі за
законом мають право відстоювати свої інтереси, заявляти відводи й
клопотання, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання,
виражати своє відношення до слідства, знайомити з його результатами (ст.
53 УПК). Поряд із правами на потерпілого накладають і певні обов’язки:
він повинен давати правдиві показання, брати участь в очних ставках,
упізнанні, слідчому експерименті, якщо буде потреба піддаватися огляду,
представляти зразки свого почерку й т.д. (ст. 75, 164, 183 УПК).

Наділяючи потерпілими процесуальними правами й обов’язками, законодавець
виходить із презумпції здатності потерпілого реалізувати свої права в
ході судово-слідчого процесу. Однак у чинність різних причин ця
здатність може бути порушеної.

Судово-психіатрична експертиза свідків і потерпілих не оцінює
вірогідність і втримування показань, це компетенція суду, а констатує
психічний стан особи (свідка або потерпілого) на предмет їхньої
здатності правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і
давати про їх правильні показання. По суті, мова йде про процесуальну
дієздатність цих учасників карного процесу.

До умов процесуальної дієздатності ставиться вік потерпілого, психічне
здоров’я, фізичний стан. Залежно від наявності цих умов потерпілий може
бути визнаний процесуально дієздатним, обмежено дієздатним або повністю
недієздатним. Повністю недієздатними є малолітні (до 14 років), обмежено
дієздатними — неповнолітні (від 14 до 18 років), повністю дієздатними —
особи з 18 років. Закріплюючи ту або іншу вікову границю, законодавець
виходить із того, що саме в цьому віці в людини з’являється здатність
правильно й повно орієнтуватися в соціальних і морально-етичних нормах,
розуміти характер своїх дій і керувати ними. Разом з тим вікова
психологія при визначенні віку оперує поняттями не хронологічного,
конкретного числа, а вікового періоду, під час якого психічний і
особистісний розвиток має якісна відмінність від інших періодів.
Визначення ступеня психічної зрілості малолітнього й неповнолітнього
потерпілого стосується компетенції психолога-експерта. Тому при
необхідності враховувати фактор психічної зрілості неповнолітнього
потерпілого може бути рекомендована комплексна судова
психолого-психіатрична експертиза.

Не викликає сумніву й той факт, що, якщо дорослий і фізично здорова
людина не обізнана в правових питаннях, то він не зможе самостійно
реалізувати свої функції. Тому в останні роки спостерігається тенденція
до залучення адвоката на ранніх етапах слідства для правової допомоги
потерпілим від злочину.

Здатність самостійно реалізувати свої права багато в чому залежить від
особливостей особистості потерпілого. Наприклад, особи з гальмуються
чертами, що, характеру, у зв’язку із властивої ним боязкістю,
сором’язливістю, нерішучістю, схильністю до реакцій розгубленості,
страху перед публічними виступами в судовому засіданні, виглядають
значно нижче своїх здатностей і не можуть ефективно захистити себе.
Оцінка зазначених нехворобливих індивідуально-психологічних особливостей
психіки проводиться психологом. Все це свідчить про необхідність
комплексних судових психолого-психіатричних експертиз, при яких
констатується не тільки психічне здоров’я потерпілого, але й вплив
нехворобливих рис характеру на його поводження в кримінальній і
судово-слідчій ситуації.

Якщо всі ці питання піднімаються при експертизі психічно здорових
потерпілих, то при огляді осіб з ознаками психічної патології вони
здобувають ряд специфічних особливостей. Свідком і потерпілим може
виявитися особа з будь-якою формою психічної патології. Однак досвід
показує, що найбільше часто судово-психіатрична експертиза призначається
відносно осіб, що страждають розумовою незрілістю (олігофренією), раннім
органічною поразкою головного мозку, перенесших черепно-мозкову й
психічну травму в кримінальній ситуації й значно рідше хворим
шизофренією. Експертний висновок здобуває особливу актуальність, якщо
мова йде про потерпілих із психічною патологією, які іноді є єдиними
очевидцями що происшли, найчастіше по полових правопорушеннях.

Експертний висновок відносно осіб із психічною патологією повинне
відображати здатність особи здійснювати процесуальні функції на різних
етапах юридичної ситуації з урахуванням характеру психічних розладів і
їхні динаміки. Тому в одному висновку можуть знайти відбиття багато
взаємозалежних експертних питань. Визначення карно-процесуальної
дієздатності будується за аналогією з поняттям осудності й дієздатності,
а отже, єдності формули, що містить медичний і юридичний критерії.
Медичні критерії визначаються поняттям «психічний розлад», що охоплює
всі форми психічної патології, що відповідають класифікації МКБ-10.
Юридичні критерії, передбачені законоположенням, визначають неможливість
потерпілим і свідкам правильно сприймати обставини справи й давати про
їх правильні показання, розуміти характер і значення зроблених відносно
потерпілого діянь, чинити опір — «безпомічний стан» у кримінальний
період, здійснювати своє право на захист (ставиться як до потерпілої,
так і до обвинувачуваного).

Широкий діапазон процесуальних функцій потерпілого й розмаїтість
психічної патології, розглянутої в динамічному аспекті, вимагають
диференційованого експертного висновку. Відносно свідків звичайно
вирішується одне питання: чи може дану особу правильно сприймати
обставини, що мають значення для справи, і давати про їх правильні
показання.

Відносно потерпілих коло розв’язуваних питань значно ширше. Наприклад, у
хворих з розумовою відсталістю є різноманітні психічні порушення, і тому
найменші складності в експертному рішенні представляють крайні варіанти.
При глибокій дебільності, що граничить із імбецильністю, інтелектуальні
й вольові розлади виражені настільки глибоко, що такі потерпілі не
здатні правильно сприймати обставини справи й давати про їх правильні
показання, не розуміють характер і значення зроблених у відношенні їх
діянь, не можуть здійснювати свої процесуальні функції. Протилежний
варіант представляють хворі із прикордонною розумовою відсталістю.
Інтелектуальне недорозвинення їх виражене незначно, обмежується малим
запасом знань, примітивністю суджень, у них не виявляється виражених
емоційно-вольових розладів, патологічної сугестивності й подчиняемости,
вони добре адаптовані в житті й можуть правильно сприймати обставини
справи й давати про їх правильні показання, розуміти характер і значення
зроблених у відношенні їх протиправних дій. Хворі із проміжними
варіантами розумової відсталості, залежно від глибини розладів, можуть
сприймати повністю обставини що произошли або лише зовнішню сторону,
розуміти характер і не розуміти значення зроблених з ними дій ( з
обліком соціальних, етичних і особистісних наслідків).

Специфічні особливості експертного висновку відносно потерпілих, що
одержали черепно-мозкову травму в кримінальній ситуації, обумовлені
клінічними проявами даного захворювання. У цих хворих виражені порушення
виникають у гострому періоді травми, у момент її одержання (стану
порушеної свідомості), а надалі звичайно наступає поліпшення стану з
відновленням психічних функцій і явищами антеро-ретроградной амнезії
(порушення спогадів). Такі хворі на момент їхнього обстеження й
судово-слідчої ситуації можуть здійснювати свої процесуальні функції, а
можливість давати показання залежить від виразності розладів свідомості
на момент кримінальної ситуації. Тому важливо визначити період
тривалості розстроєної свідомості й втрати пам’яті потерпілим. Відносно
цих хворих часто ставиться питання про ступінь важкості отриманих
тілесних ушкоджень із обліком виниклих у них психічних порушень. У таких
випадках показана комплексна судово-психіатрична й судово-медична
експертиза, де психіатр оцінює глибину, тривалість і динаміку психічних
розладів, а судовий медик по сукупності виявлених порушень визначає вага
тілесних ушкоджень.

Експертній оцінці підлягають і психогенні розлади в потерпілих, які
нерідко виникають як реакція на заподіяний моральний і матеріальний
збиток, збиток здоров’ю або полові зазіхання. У момент делікту ці особи
звичайно психічно здорові й виявляють легкі психічні розлади, які не
можуть зробити впливу на можливість правильно сприймати обставини справи
й давати про їх правильні показання. Психогенні розлади різної глибини,
що розвилися в період судово-слідчої ситуації, можуть перешкоджати
участі цих осіб у судово-слідчих заходах на період хвороби. Психогенні
розлади так само повинні бути враховані при оцінці ваги тілесних
ушкоджень.

Хворі, що страждають хронічними психічними захворюваннями й
слабоумством, не можуть правильно сприймати обставини справи й давати
про їх правильні показання. Наявність у клінічній картині захворювання
галлюцинаторных і маревних переживань спотворює сприйняття й вносить у
показання хворобливо-маревні інтерпретації, які істотно впливають на
утримання показань і роблять їх позбавленими доказового значення.

Одним з аспектів судово-психіатричної експертизи потерпілих є визначення
можливості особи по психічному стані розуміти характер і значення
чинених дій, чинити опір у кримінальній ситуації. Даний висновок надалі
може бути використано слідством і судом для констатації безпомічного
стану. Висновок про «безпомічний стан» виноситься судово-слідчими
органами виходячи з особливостей психічних порушень, властивих
потерпілий, його здатності прогнозувати небезпечну ситуацію й оцінити
її, схильності його до реакцій розгубленості й гальмування в
екстремальних умовах, швидкості прийняття рішень, поінформованості в
полових взаєминах (при сексуальних деліктах), особливостей
емоційно-вольових і інтелектуальних розладів.

Сучасна судово-психіатрична експертиза свідків і потерпілих будується на
клінічній оцінці порушених і сохранных психічних функцій особи, що
дозволяє виносити диференційовані експертні рішення й сприяє захисту
прав потерпілих із психічними розладами.

Таким чином, при напрямку на комплексну судово-психіатричну й
психологічну експертизу можуть бути сформульовані наступні питання:

1) чи страждає потерпілий або свідок психічним захворюванням;

2) чи може він по психічному стані сприймати обставини справи й давати
про їх правильні показання;

3) чи не виявляє він патологічної схильності до фантазування й
псевдологии;

4) чи міг потерпілий розуміти характер і значення чинених у відношенні
його протиправних дій;

5) чи є в потерпілі які-небудь особистісні особливості, які вплинули на
його поводження в кримінальній ситуації;

6) могли потерпілий (потерпіла) по психічному стані чинити опір у
кримінальній ситуації;

7) по своєму психічному стані в цей час чи може потерпілий брати участь
у судово-слідчих діях.

Ч., 15 років, що потерпіла в справі про зґвалтування. З матеріалів
кримінальної справи, з медичної документації й зі слів випробуваної
відомо наступне. Батько зловживав алкоголем, давно залишив родину.
Випробувана народилася від вагітності, що протікала з жовтяницею, у
строк. Згідно даним амбулаторної карти, у віці одного року вона
перенесла лівосторонню осередкову пневмонію й ряд вірусних інфекцій, їй
установлювався діагноз: «Дитячий церебральний параліч, нижній парапарез,
рахіт, затримка моторного розвитку». З 6.05 по 1.08.86 р. вона
обстежилася в психоневрологічній лікарні для дітей з порушенням
опорно-рухового апарата, виставлений діагноз: «Наслідку вродженої
энцефалопатии. Гипертензионно-гидроцефальный синдром. Миопатический
синдром. Затримка моторного й психоречевого розвитку». Із цього ж часу
вона є на обліку в психіатра, спочатку з діагнозом: «Зміни пізнавальної
здатності внаслідок органічного захворювання головного мозку», а з 1990
р. — «Олігофренія в ступені дебільності». У період із серпня 1989 р. по
серпень 1990 р. вона двічі лікувалася в дитячому санаторії, рішенням
медико-педагогічної комісії випробувана була спрямована на навчання в
допоміжну школу-інтернат. Із програмою не справлялася, дублювала 1-й
клас. На заняттях була пасивної, що відволікається, неуважної, займалася
сторонніми справами, іноді поводилася неадекватно: безпричинно сміялася,
жувала папір. У зв’язку з неправильним поводженням і труднощами в
навчанні, вона перебувала на лікуванні в дитячій психіатричній лікарні.
У її психічному стані в той час відзначалося, що вона охоче розмовляла з
лікарями, говорила односкладово, після пауз. Не заперечувала, що
останнім часом вона «довго» готовила уроки, швидко все забувала, їй було
важко зосередитися. Повідомляла, що часто без видимих причин стає
«сердитої», віддає перевагу суспільству малят. Запас відомості й знань
знижений. Інтелект низький. У відділенні більшу частину часу перебувала
в ігровій кімнаті, була що підкоряється. Виписана з лікарні з діагнозом:
«Олігофренія в ступені імбецильності» і визнана інвалідом дитинства.
Закінчила 4 класи допоміжної школи. Надалі школу не відвідувала.
Відповідно до довідки з диспансеру, випробувана по характері спокійна,
урівноважена, повільна, нетовариська. Цілими днями може перебувати
будинку, грає, малює. Друзів не має. Як видно з матеріалів кримінальної
справи, 09.10 З., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, зробив
зґвалтування Ч. За висновком судово-медичної експертизи від 12.10.96 р.,
цілість незайманої пліви в Ч. порушена, строк її порушення може
відповідати 9.10. Тілесні ушкодження при огляді не виявлені. При
додатковому судово-медичному дослідженні встановлено, що виявлені в неї
ушкодження не могли утворитися при розсовуванні полових губ пальцями рук
внаслідок значної розтяжності полових губ. У ході слідства випробувана
показала, що 9.10 вона малювала в себе в кімнаті. Повідомила, що до неї
підійшов «дядько Слава» і, нічого не говорячи, ударив її по голові. Вона
закричала, але він затис їй рот рукою. Потім «акуратно» зняв з її одяг,
штовхнув на ліжко, спустив із себе штани й труси, ліг на неї й увів
підлоговий член їй у піхву. Випробувана показала, що їй було боляче,
вона закричала, через деякий час почула голос «т. Світла», після чого
«буд. Слава» устав і одягся. Після цього випробувана, не одягаючись,
вийшла з кімнати й сказала «т. Світлі», що «буд. Слава» заважає їй
малювати, потім вона одяглася й стала дивитися фільм по телевізорі. У
своїх показаннях також повідомила, що вона не пам’ятає, про що неї
запитували після случившегося «т. Світла» і сестра. Притягнутий у якості
обвинувачуваного С. свою провину в зробленому їм правопорушенні визнав
частково. Показав, що 9.10 він увійшов у квартиру Ч., в одній з кімнат
якої перебувала потерпіла. Він запропонував їй зробити з ним підлоговий
акт, на що вона нічого не відповіла. Після цього він пересадив Ч. на
диван, розділ її повністю, при цьому вона не пручалася, він спробував
увести підлоговий член їй у піхву, але потерпіла закричала, що їй
боляче, підхопилася й утекла з кімнати. Свідок Д., відзначила, що коли
вона пройшла на кухню, то почула якийсь шум з кімнати й відразу з її
вискочила зовсім гола потерпіла, зупинилася й стала мовчачи дивитися на
неї. Свідок запропонувала випробуваної одягтися, після чого та «упала в
істерику» і сказала, що «буд. Слава» її зґвалтував. Мати випробуваної у
своїх показаннях повідомила, що дівчинка ніколи не проявляла інтересу до
проблем, пов’язаним з половими відносинами, по характері вона дуже
замкнута, ні з ким не спілкується, в основному сидить будинку, малює,
шиє. При обстеженні випробуваної в центрі встановлене наступне.
Соматичний стан: виглядає моложе свого паспортного віку, астенічної
статури, зниженого харчування. Внутрішні органи без видимої патології.
Неврологічний стан: череп гидроцефальной форми, менингеальных симптомів
ні, асиметрія особової іннервації, координаторные проби виконує непевно.
Психічний стан: орієнтована формально, часові-просторово-тимчасові
поняття сформовані не повністю, плутає пору року, місяць. Ціль
проведеної їй експертизи не розуміє. Випробувана безтурботна-добросерда,
трохи эйфорична, недоречно посміхається. Під час бесіди вертиться,
оглядається по сторонах, відволікається на происходящие навколо події.
Не відразу розуміє зміст питань, що задаються, складні питання осмислює
із працею. Відомості про себе повідомляє непослідовно, путанно. Дикція
нечітка, побудова фраз не завжди граматично правильне, словниковий запас
малий. Говорить короткими фразами, односкладово, читає по складах. Їй
недоступний переносне значення простих прислів’їв і приказок. Судження
примітивні. Сбивчиво й путанно розповідає про те, що трапилося, з нею,
не може точно сказати, коли це відбулося. Спочатку заявляє, що «буд.
Слава» її не кривдив, нічого поганого з нею не робив, але відразу
говорить, що його потрібно обов’язково покарати, а за що — не знає.
Повідомляє, що «буд. Слава» надійшов погано, її «зґвалтував», однак
зміст цього пояснити не може. У той же час після численних спонукань
повідомляє, що він зняв з її одяг, приспустив свої штани, поклав неї на
ліжко й «зробив їй боляче». У ході експериментально-психологічного
обстеження виявляється достатня здатність до засвоєння й утримання
елементарних інструкцій, виконанню найпростіших розумових операцій,
осмисленню й установленню нескладних причинно-наслідкових залежностей
при сугубо конкретному рівні мислення, неможливістю розуміння умовного
змісту, зниженої здатності до прогнозування, обсяг запам’ятовування
знижений. Висновок комісії: Ч. виявляє ознаки розумової відсталості —
олігофренії в ступені вираженої дебільності. Зроблені у відношенні Ч.
протиправні дії не збільшили вагу її психічного захворювання. У чинність
непоінформованості в питаннях взаємини статей і обмеженості життєвого
досвіду, схильності до подчиняемости дорослих осіб Ч. не могла розуміти
характер і значення чинених у відношення її протиправних дій, не могла
робити опору. У неї не є настільки виражених порушень процесів
сприйняття, уваги, пам’яті, які перешкоджали б їй правильно сприймати
зовнішню сторону подій, що мають значення для справи, і давати про неї в
цілому правильні показання безпосередньо після случившегося. Однак у
зв’язку з нерозвиненістю довгострокової пам’яті, а також у зв’язку з
наявної у випробуваною сугестивністю, непослідовністю й несамостійністю
суджень, відсутністю розуміння суперечливості своїх висловлень,
схильності до витиснення неприємних вражень і переживань, Ч. у цей час
не може давати правильні показання про обставини случившегося. Тому її
участь у подальших судово-слідчих діях недоцільно.

Похожие записи