Курсова робота

Судовий розгляд цивільних справ

ПЛАН

ВСТУП

Розділ 1. Передумови звернення до СУДу ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

1.1. Особливості підсудності справ

1.2. Наслідки порушення правил підсудності

Розділ 2. Підготовка цивільних справ до судового розгляду

2.1 Поняття та елементи позову

2.2 Право на позов

2.3 Порядок пред’явлення позову

Розділ 3 особливості розгляду справ в судах україни

3.1 Поняття стадії судового розгляду цивільних справ

3.2 Судове засідання

3.3 Наслідки неявки в судове засідання

Розділ 4 Ускладнення у цивільному процесі

ВИСНОВКИ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

ДОДАТКИ

ВСТУП

Цивільне процесуальне право – це сукупність і система правових норм,
предметом регулювання яких є суспільні відносини в сфері здійснення
правосуддя в цивільних справах. Такі відносини визначають процесуальний
порядок провадження в цивільних справах, який складається:

— з провадження по розгляду і вирішення справ по спорах з цивільних,
сімейних, трудових, земельних та кооперативних правовідносин;

— справ, що виникають з адміністративно-правових відносин і справ
окремого провадження.

Все це є провадженням в цивільних справах.

Процесуальний порядок провадження в цивільних справах як предмет
цивільно-процесуального права визначаються:

— системою процесуальних дій, які виконуються судом, органом судового
виконання, учасниками процесу;

— предмет визначається змістом, формою, умовами виконання процесуальних
дій;

— системою цивільно-процесуальних прав і обов’язків суб’єктів
правовідносин;

— гарантіями реалізації цивільно-процесуальних прав і обов’язків.

Порядок провадження в цивільних справах у судах України визначається
Цивільним процесуальним кодексом України. Законодавство про цивільне
судочинство встановлює порядок розгляду справ по спорах, що виникають з
цивільних, сімейних, трудових та колгоспних правовідносин, справ, що
виникають з адміністративно-правових відносин, і справ окремого
провадження. Справи, що виникають з адміністративно-правових відносин, і
справи окремого провадження розглядаються за загальними правилами
судочинства, крім окремих винятків, встановлених цим Кодексом та іншими
законами України.

Розглянута в даній курсовій роботі тематика, а саме „Порядок провадження
в цивільних справах в судах України”, розглядалася багатьма авторами.
Література, що регулює питання провадження в цивільних справах чимало,
як і нормативно-правових актів. А от з науковими працями і монографіями
складніше. В основному роботи цивілістів присвячені вузькій
проблематиці. А така широка й об’ємна тема як порядок провадження в
цивільних справах в судах України не розглянута як єдине ціле. У цьому
виражається теоретична актуальність даної роботи. У досягненні цілей,
поставлених у теоретичній частині роботи мені істотно допомогли наукові
статті цивілістів: Жуйкова В.М., Вершина А.П. і інших.

Разом з тим у науці цивільного процесу спеціальних робіт монографічного
характеру, присвячених дослідженню проблемних питань в провадженні не
так багато.

Метою даної роботи є виявлення основних ознак провадження в цивільних
справах в судах України.

Предмет дослідження — механізм провадження в цивільних справах в судах
України.

Для розкриття теми курсової роботи ми повинні дати відповідь на такі
питання:

— передумови звернення до суду першої інстанції;

— особливості підсудності справ;

— наслідки порушення правил підсудності;

— підготовка цивільних справ до судового розгляду;

— особливості розгляду справ в судах України;

— розгляд справ у судовому засіданні;

— наслідки неявки в судове засідання;

— розгляд справи по суті;

— ускладнення у цивільному процесі;

— процесуальні форми припинення судового розгляду;

— права та обов’язки суду зупинити провадження в справі.

Розділ 1. Передумови звернення до СУДу ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

1.1. Особливості підсудності справ

При порушенні цивільних справ після позитивного вирішення питання щодо
підвідомчості певної цивільної справи суду важливим є питання щодо того,
який суд її буде розглядати. Для цього в цивільному процесі
розглядається питання підсудності.

Система судів України, яка зараз знаходиться в стані реформування,
закріплена в Законі України „Про судоустрій» від 7 лютого 2002 р.

Судова система судів загальної юрисдикції складається з чотирьох ланок:
1) місцеві суди; 2) апеляційні суди, Апеляційний Суд України; 3) Вищі
спеціалізовані суди України; 4) Верховний суд України.

Усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства,
розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними
судами.

Підсудність — це сукупність цивільних справ, які підлягають розгляду і
вирішенню по суті в даній конкретній ланці судової системи й у даному
конкретному суді цієї ланки. Перелік цих справ визначається, з одного
боку, нормами права, які визначають повноваження конкретного суду, а з
іншого — характером і властивостями кожної окремо взятої цивільної
справи.

На відміну від підвідомчості, яка розмежовує компетенцію між державними
органами і громадськими організаціями щодо вирішення цивільних справ,
підсудність розмежовує компетенцію в сфері вирішення цивільних справ
судами загальної юрисдикції. Тому підсудністю називається коло цивільних
справ, вирішення яких віднесено до компетенції даного суду. Підсудність
згідно з чинним законодавством поділяється на функціональну, родову і
територіальну.

Функціональна підсудність визначає компетенцію окремих ланок судової
системи України на підставі виконуваних ними функцій. Районні, районні в
містах, міські, міськрайонні суди, військові суди гарнізонів виступають
судами першої інстанції, виконуючи функцію розгляду й вирішення по суті
справ, підвідомчих цивільному судочинству.

Верховний суд Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і
Севастопольський міські суди, військові суди регіонів,
Військово-Морських Сил виконують потрійні функції:

1) розглядають і вирішують справи по першій інстанції;

2) перевіряють в апеляційному порядку законність і обґрунтованість ухвал
суду першої інстанції;

3) переглядають у зв’язку з нововиявленими обставинами постановлені ними
рішення і ухвали, що набрали законної сили.

Верховний Суд України є судом касаційної інстанції, переглядає рішення
за винятковими обставинами і продовжує здійснювати інші надані йому
повноваження.

Згідно з Законом України „Про судоустрій» в Україні передбачено
створення Апеляційного Суду України, який буде розглядати апеляції на
рішення обласних та прирівняних до них судів, коли вони були судами
першої інстанції.

Родова підсудність — це розподіл підвідомчих судам цивільних справ між
судами різних ланок, які входять до системи судів загальної юрисдикції,
що діють як суди першої інстанції.

Критеріями такого розподілу є рід (категорія) справи, особливість
суб’єктного складу сторін у спорі, наявність процесуальної ініціативи
вищестоящого суду чи вказівки вищестоящого суду.

Місцеві (районні, районні у містах, міськрайонні та міські) суди
розглядають і вирішують всі справи, які підлягають вирішенню в порядку
цивільного судочинства, крім тих, котрі віднесені до компетенції інших
судів.

Місцевим судам підсудні:

1) позовні справи, що випливають з цивільних, трудових, кооперативних і
сімейних правовідносин, у яких хоча б однією стороною є громадянин;

2) окремі справи, що виникають з адміністративних правовідносин;

3) справи окремого провадження;

4) справи за участю іноземних громадян, осіб без громадянства, іноземних
підприємств і організацій та деякі інші справи.

До ланки місцевих судів входять спеціалізовані військові суди, які
згідно з п.1 ст.19 Закону України „Про судоустрій» здійснюють правосуддя
в Збройних Силах України й інших військових формуваннях, передбачених
законодавством України.

У нашій державі діють військові суди гарнізонів як місцеві суди,
військові суди регіонів і Військово-Морських Сил як апеляційні суди.

Військовим судам гарнізонів, підсудні як судам першої інстанції цивільні
справи за скаргами військовослужбовців на неправомірні дії і рішення
посадових осіб і органів військового управління крім тих, які підсудні
військовим судам регіонів і Військово-Морських Сил; справи щодо захисту
честі і гідності, сторонами в яких є військовослужбовці і військові
організації; інші справи, пов’язані з захистом прав і свобод
військовослужбовців і інших громадян, прав і законних інтересів
військових частин, установ і організацій.

Військовим апеляційним судам регіонів, апеляційному суду
Військово-Морських Сил на підставі п.2 ст.18 Закону України „Про
судоустрій» як судам першої інстанції підсудні справи за скаргами на
незаконні дії і рішення військових посадових осіб і органів військового
керівництва на рівні військових з’єднань і вище.

Основним суб’єктним критерієм для визначення юрисдикції військових судів
є належність до військовослужбовців, військовозобов’язаних, які скликані
на військові збори, окремих працівників оборонних підприємств.

Після тривалих дискусій у Верховній Раді України новим
цивільно-процесуальним законодавством військові суди позбавлені права
розглядати і вирішувати цивільні справи.

Територіальна підсудність необхідна в цивільному судочинстві для того,
щоб розділити підвідомчі суду цивільні справи між окремими судами
усередині кожної ланки судової системи в залежності від території, на
яку поширюється юрисдикція кожного з цих судів.

Визначити територіальну підсудність — це значить установити, у якому
конкретному суді повинна бути розглянута і вирішена дана цивільна
справа. Ця підсудність визначає територіальну компетенцію кожного суду з
вирішення цивільних справ.

Встановлення різних видів територіальної підсудності передбачає в одних
випадках надання визначеній стороні пільг для захисту своїх суб’єктивних
прав і охоронюваних законом інтересів, а в інших — створення найбільш
сприятливих умов для вирішення спору.

Правила загальної територіальної підсудності полягають у тому, що за
загальним правилом позови пред’являються в суді за місцем проживання
відповідача.

Альтернативною є підсудність, при якій позивачеві надається право за
своїм вибором пред’явити позов в одному з кількох судів, — або по місцем
проживання відповідача, або за місцем свого проживання, або за місцем
заподіяння шкоди, або за місцем виконання угоди.

Так, позови щодо стягнення коштів на утримання (аліменти) і про
встановлення батьківства, позови робітників і службовців, які випливають
з трудових правовідносин, позови, що випливають з авторського права,
права на відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок і
раціоналізаторську пропозицію, можуть пред’являтися також за місцем
проживання позивача.

Позови про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим
ушкодженням здоров’я, а також втратою годувальника, можуть пред’являтися
позивачем за його місцем проживання, місцем проживання відповідача або
за місцем заподіяння шкоди.

Договірна підсудність передбачає, що сторонам надається право договором
встановлювати підсудність конкретної справи. До даного правила
відноситься і можливість для подружжя за їх бажанням пред’явити позов
про розірвання шлюбу за місцем проживання одного з них. Але у всіх
випадках договором не можна змінити родову і виняткову підсудність та
після його підписання в подальшому скористатися правилами загальної чи
альтернативної підсудності, так як виконання договору про встановлення
підсудності для сторін є обов’язковим.

Встановлення договірної підсудності спрямоване на забезпечення сторонам
можливості самим визначити суд, де з максимальною зручністю може бути
розглянута їх справа. Однак, коли судом буде встановлено, що договірна
підсудність порушує інтереси однією із сторін або третіх осіб, такий
договір визнається недійсним, і тоді застосовуються загальні вимоги
підсудності.

Винятковою підсудністю називається встановлена законом підсудність
окремих категорій справ одному строго визначеному суду, виключаючи
можливість ЇЇ розгляду будь- яким іншим судом.

Позови про право на будівлю, про виключення майна з опису належить
пред’являти тільки до суду за місцем знаходження цього майна або його
основної частини.

Позови про порядок користування земельними ділянками розглядаються
районним (міським, міськрайонним) судом за місцем знаходження земельної
ділянки. Це правило обумовлене тим, що при розгляді і вирішенні цих
справ часто буває необхідним огляд на місці чи здійснення інших дій щодо
перевірки.

Позови кредиторів спадкодавця, пред’явлювані до прийняття спадщини
спадкоємцями, підсудні судові за місцем знаходження спадкованого майна
або його основної частини. Але якщо спадковане майно вже прийняте
спадкоємцями, позови до них пред’являються за правилами загальної
підсудності.

Позови до перевізників, що випливають з договорів перевезення вантажів,
пасажирів чи багажу, пред’являються за місцем знаходження управління
транспортної організації. Це обумовлено тим, що справа повинна
розглядатися там, де була подана і розглядалася претензія до
перевізника.

Підсудність по зв ‘язку справ встановлюється для кількох пов’язаних між
собою справ, які підсудні різним судам однієї ланки судової системи.
Доцільність цього виду територіальної підсудності диктується можливістю
зекономити час та більш повно з’ясувати дійсні обставини справи в
результаті зосередження фактичного і доказового матеріалу в одному суді.
По зв’язку справ розглядаються позови до кількох відповідачів, які
проживають або знаходяться в різних місцях. У такому випадку позов буде
пред’явлений за місцем знаходження або місцем проживання одного з
відповідачів за вибором позивача.

Підсудність цивільних справ, у яких однією із сторін є суд або суддя
цього суду, визначається ухвалою судді суду вищої інстанції без виклику
сторін [2].

Підсудність справ, у яких однією із сторін є Верховний Суд України або
суддя цього суду, визначається за загальними правилами підсудності.

Позови до фізичної особи пред’являються в суд за місцем її проживання.

Позови до юридичних осіб пред’являються в суд за їхнім
місцезнаходженням.

Позови про стягнення аліментів, про визнання батьківства відповідача,
позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред’являтися
також за місцем проживання позивача.

Позови про розірвання шлюбу можуть пред’являтися за місцем проживання
позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або
неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров’я чи з інших
поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю
подружжя справа може розглядатися за місцем проживання будь-кого з них.

Позови про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням
здоров’я або смертю фізичної особи, чи шкоди, завданої внаслідок скоєння
злочину, можуть пред’являтися також за місцем проживання позивача чи за
місцем завдання шкоди.

Позови, що виникають з соціальних, пенсійних і житлових правовідносин,
позови про повернення майна або його вартості, про відшкодування шкоди,
завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу
дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, можуть
пред’являтися також за місцем проживання позивача.

Позови про захист прав споживачів можуть пред’являтися також за місцем
проживання споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання
договору.

Позови про відшкодування шкоди, завданої майну фізичних або юридичних
осіб, можуть пред’являтися також за місцем завдання шкоди.

Позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної
особи, можуть пред’являтися також за їх місцезнаходженням.

Позови, що виникають з договорів, у яких зазначено місце виконання або
виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть
пред’являтися також за місцем виконання цих договорів.

Позови до відповідача, місце проживання якого невідоме, пред’являються
за місцезнаходженням майна відповідача чи за місцем його перебування або
за останнім відомим місцем проживання відповідача чи постійного його
заняття (роботи).

Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання, можуть
пред’являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим
місцем його проживання чи перебування в Україні. Місцезнаходження майна
та останнє відоме місце проживання чи перебування відповідача повинні
бути в кожному випадку достовірно встановлені.

Позови про відшкодування збитків, завданих зіткненням суден, а також про
стягнення сум винагороди за рятування на морі можуть пред’являтися також
за місцезнаходженням судна відповідача або порту реєстрації судна.

Позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією
статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої
статтею 114 нового Цивільного процесуального кодексу України [2].

Підсудність справи про спір між громадянами України, якщо обидві сторони
проживають за її межами, за клопотанням позивача визначається ухвалою
судді Верховного Суду України. У такому самому порядку визначається
підсудність справи про розірвання шлюбу між громадянином України та
іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України.

Сторони мають право письмово визначити територіальну підсудність справи,
крім справ, для яких встановлена виключна підсудність.

Позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних
місцях, пред’являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного
з відповідачів за вибором позивача.

Зустрічний позов незалежно від його підсудності пред’являється в суді за
місцем розгляду первісного позову.

Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред’являються за
місцезнаходженням майна або основної його частини.

Позови про виключення майна з опису пред’являються за місцезнаходженням
цього майна або основної його частини.

Позови кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини
спадкоємцями, пред’являються за місцезнаходженням спадкового майна або
основної його частини.

Позови до перевізників, що виникають з договорів перевезення вантажів,
пасажирів, багажу, пошти, пред’являються за місцезнаходженням
перевізника.

1.2. Наслідки порушення правил підсудності

Підсудність справи встановлюється суддею при прийнятті позовної заяви до
свого провадження — під час порушення справи в суді. Якщо справа даному
судові не підсудна, суддя повертає її позивачеві для передачі до
належного суду зі своєю мотивованою ухвалою про неприйняття. Така ухвала
може бути оскаржена і на неї може бути внесено подання.

Якщо суддя, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі,
встановить, що справа не підсудна цьому суду, заява повертається
позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала.
Ухвала суду разом із заявою та всіма додатками до неї надсилаються
позивачеві.

Суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо:

1) задоволено клопотання відповідача, місце проживання якого раніше не
було відоме, про передачу справи за місцем його проживання або
місцезнаходженням;

2) після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду
виявилося, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності;

3) після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий
склад суду для розгляду справи;

4) ліквідовано суд, який розглядав справу.

Передача справи з одного суду до іншого здійснюється на підставі ухвали
суду після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги —
після залишення її без задоволення.

Забороняється передавати до іншого суду справу, яка розглядається судом,
за винятком випадків, встановлених ЦПК України.

Спори між судами про підсудність не допускаються.

Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому
статтею 116 ЦПК України, повинна бути прийнята до провадження судом,
якому вона надіслана [2].

Розділ 2. Підготовка цивільних справ до судового розгляду

2.1 Поняття та елементи позову

Конституція України, закріплюючи права фізичних та юридичних осіб,
держави, гарантує їх захист (ст.ст. 8, 55, 124 Конституції).

Справи у спорах, які виникають з цивільних, сімейних, трудових,
кооперативних правовідносин прийнято називати позовними, а позовне
провадження характеризується трьома ознаками: по-перше, між сторонами є
спір, який витікає з цивільних правовідносин (ст.1 ЦК) (виключення —
відсутність спору при розірванні шлюбу подружжям, яке має неповнолітніх
дітей); по-друге, спір стосується не тільки фактичних обставин справи, а
й самих правовідносин; по-третє, вимога до суду щодо судового цивільного
правового захисту набуває форми позовної заяви.

У процесуальній літературі питання щодо поняття позову є дискусійним.
Окремі автори (К.С. Юдельсон , К.І. Комісарів, В.М. Семенов, H.I.
Масленникова) називають позовом у цивільному процесуальному праві
звернення до суду першої інстанції з вимогою щодо захисту спірного
цивільного суб’єктивного права чи охоронюваного законом інтересу.

Ряд авторів розрізняє:

— позов у матеріально-правовому змісті — як засновані на цивільному
праві і звернені через суд матеріально-правові вимоги позивача до
відповідача;

— позов у процесуальному змісті — як звернену до суду вимогу щодо
захисту суб’єктивного цивільного права чи визнання наявності або
відсутності визначених цивільних правовідносин (С.Н. Абрамов, П.Ф.
Елисейкін, М.А. Гуревич).

Третій напрямок представляють А.Ф. Клейнман, А. А. Добровольський, В.І.
Тертишников, М.Й. Штефан. На їхню думку, позов являє собою єдине
поняття, яке має дві сторони — матеріально-правову і процесуальну.
Матеріально-правова сторона позову — це вимога позивача до відповідача,
а процесуально-правова сторона позову — це вимога до суду про захист
права.

Єдине поняття позову уявляється більш правильним. Даючи відповідь на
матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, суд тим самим дає
відповідь і на звернення позивача до суду щодо захисту порушеного чи
оспорюваного права. Без спірної матеріально-правової вимоги позивача до
відповідача немає позову. Матеріально-правова вимога стає позовом, якщо
вона звернена до суду. Тому сутність позову може бути правильно
визначена з урахуванням нерозривної єдності названих двох сторін.

Таким чином, позов — це звернена через суд вимога позивача до
відповідача щодо захисту порушеного або оспорюваного суб’єктивного права
чи охоронюваного законом інтересу, здійснена у визначеній законом
процесуальній формі.

Позов складається з трьох частин: предмета позову, підстави позову,
змісту позову.

Предмет позову складає та його частина, яка характеризує
матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої він
просить постановити судове рішення. У позовах,

спрямованих на присудження відповідача до здійснення ним певних дій,
предметом позову буде спірна матеріальна-правова вимога позивача до
відповідача; у позовах про визнання в наявності чи відсутності
правовідносин предмет складають саме такі правовідносини — визнання їх
наявності чи відсутності.

Таким чином, предмет позову повинен мати правовий характер і витікати з
матеріально-правових відносин. Предмет позову характеризується певним
змістом, а в окремих випадках і окремим об’єктом. А тому при
характеристиці предмета позову необхідно відрізняти предмет позову в
його безпосередньому розумінні від матеріального об’єкта. Наприклад,
предметом позову про виселення громадянина будуть спірні
правовідносини, а об’єктом — житлове приміщення.

Протягом усього часу розгляду справи позивач може змінити предмет
позову. Він має право у ході розгляду справи заявити нові вимоги в межах
спірних правовідносин.

Визначення предмета позову має практичне значення для індивідуалізації
позовів, визначення підвідомчості справи; класифікації позовів за
матеріально-правовою ознакою; ним визначається суть вимоги, відповідь на
яку повинен дати суд. Підставу позову складають обставини, якими позивач
обґрунтовує свої вимоги до відповідача. Ними можуть бути: юридичні факти
матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального
права, які врегульовують спірні правовідносини та доказові факти, на
підставі яких можна зробити висновок про наявність чи відсутність
відповідних прав.

Підстави позову не можна змішувати з нормами права, на які посилається
позивач, а також з документами, які є письмовими доказами юридичних
фактів, які складають підстави позову чи заперечення проти нього.

Підстава позову являє собою ряд фактів, які можна умовно розділити на 2
групи: активні — тобто ті, які підтверджують, що спірне право належить
позивачеві, а на відповідача покладені певні обов’язки; пасивні — у яких
вбачається, що відповідач виконав дії, спрямовані на заперечення права
позивача або утвердження за собою права, яке йому не належить.

Підстава позову може бути зміненою протягом розгляду справи. При цьому
позивач замість зазначених юридичних фактів може посилатися на інші, що
обґрунтовують ту ж вимогу, але не повинні виходити за межі зазначеного
матеріально-правового спору.

Як право на зміну предмета позову, так і право на зміну підстави позову
надане тільки позивачу, так як лише з його згоди суд може здійснити
подібну заміну.

Питання щодо змісту — як третього елемента позову — в юридичній
літературі спірне. Ряд дослідників (А.А. Добровольський, С.А. Іванова,
Н.І. Масленникова) заперечують існування змісту як елемента позову. На
їх думку, зміст — це мета позову, отже, він не може бути його складовою
частиною

Однак переважна більшість дослідників (М.А. Гурвич, В.В. Комаров, Н.А.
Чечина, М.Й. Штефан, В.І. Тертишников) справедливо вказують, що в змісті
позову виражається волевиявлення позивача, без якого немає звернення до
суду за захистом порушеного або оспорюваного права, і якщо мета виражена
у волевиявленні особи, що робить дію, то вона входить до його змісту.

Елементи позову тісно пов’язані між собою. Підставу позову повинен
довести позивач для того, щоб надати суду всі матеріали, необхідні для
його захисту. Предмет позову -правова вимога, яку суд повинен розглянути
і винести законне та обґрунтоване рішення. Від предмета позову залежить
форма (зміст) захисту.

2.2 Право на позов

Поняття права на позов — одне із дискусійних і складних у теорії
цивільного процесу. Позиція ряду авторів (К.С. Юдельсона, H.I.
Масленникової) полягає в тому, що право на позов — це поняття лише
процесуального права, і розглядається як забезпечена законом можливість
звернення до суду за захистом своїх цивільних прав.

Представники іншого напрямку (М.А. Гурвич, А.А. Ференц-Сороцький, М.Й.
Штефан) розглядають право на позов як право, що складається з права на
пред’явлення позову у процесуальному змісті і права на його задоволення
у матеріально-правовому змісті. У процесуальному змісті під правом на
пред’явлення позову вони розуміють право на звернення до суду за судовим
захистом. У матеріальному змісті, на їх думку, позов — це право на
примусове здійснення свого матеріального права (вимоги) до відповідача.

Аналіз судової практики, процесуального і матеріального законодавства
показує, що в понятті права на позов повинні бути відображені його дві
нерозривні сторони: матеріально-правова — вимоги позивача до відповідача
(предмет позову) і процесуально-правова сторона — вимога до суду про
захист права.

У цивільному процесуальному праві не може бути автономного права на
судовий захист, відірваного від права на позов у матеріальному змісті.
Матеріальне право не може існувати без можливості бути реалізованим у
примусовому порядку. Звертаючись до суду, позивач виходить з того, що
він має право на порушення процесу (а саме, право на пред’явлення
позову), і правом на задоволення матеріально-правової вимоги до
відповідача (а саме, право на задоволення позову).

Отже, право на позов — це єдине поняття, що складається з права на
пред’явлення позову і права на задоволення позову. Зазначені
правомочності нерозривно зв’язані, тому що без права на пред’явлення
позову не може бути права на задоволення позову, а право на пред’явлення
позову є способом реалізації права на позов. Однак право на пред’явлення
позову не може бути для позивача засобом захисту порушеного чи
оспорюваного права, якщо в ньому відсутнє право на задоволення позову.

Право на пред’явлення позову і право на задоволення позову відносно
самостійні, але не автономні. У позивача може бути право на пред’явлення
позову, але відсутнє право на задоволення позову (недоведеність фактів,
які є підставою правової вимоги позивача до відповідача). Позивач може
бути володарем права на задоволення позову, але при цьому не мати права
на пред’явлення позову (при відсутності ряду передумов — ст.136 ЦПК і
порушення визначеного порядку).

Право на пред’явлення позову слід розуміти як право на порушення
процесу, право на задоволення позову — як право на позитивний результат
процесу.

Право на позов — це право на звернення до суду у визначеному
процесуальному порядку за захистом порушеного або оспорюваного
суб’єктивного права чи охоронюваного законом інтересу.

2.3 Порядок пред’явлення позову

Позов пред’являється шляхом подання позовної заяви до суду першої
інстанції, де вона реєструється, оформлюється і передається судді в
порядку черговості.

Позивач має право об’єднати в одній позовній заяві кілька вимог, які
пов’язані між собою.

Позовна заява подається в письмовій формі.

Позовна заява повинна містити:

— найменування суду, до якого подається заява;

— ім’я (найменування) позивача і відповідача, а також ім’я представника
позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце
проживання або місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв’язку,
якщо такий відомий;

— зміст позовних вимог;

— ціну позову щодо вимог майнового характеру;

— виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;

— зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність
підстав для звільнення від доказування;

— перелік документів, що додаються до заяви.

Позовна заява підписується позивачем або його представником із
зазначенням дати її подання.

Позовна заява повинна відповідати іншим вимогам, встановленим законом.

До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового
збору та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду
справи.

У разі пред’явлення позову особами, які діють на захист прав, свобод та
інтересів іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого
звернення.

Якщо позовна заява подається представником позивача, до позовної заяви
додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його
повноваження.

Позовна заява, подана після забезпечення доказів або позову, повинна
містити, крім зазначеного у частині другій цієї статті, відомості про
забезпечення доказів або позову.

Позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх
документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і
третіх осіб.

Правила цієї статті щодо подання копій документів не поширюються на
позови, що виникають з трудових правовідносин, а також про відшкодування
шкоди, завданої внаслідок злочину чи каліцтвом, іншим ушкодженням
здоров’я або смертю фізичної особи, незаконними рішеннями, діями чи
бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або
суду.

Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог,
викладених у статтях 119 і 120 ЦПК України, або не сплачено судовий збір
чи не оплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду
справи, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви
без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення
недоліків.

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає
вимоги, визначені статтями 119 і 120 Кодексу, сплатить суму судового
збору, а також оплатить витрати на інформаційно-технічне забезпечення
розгляду справи, позовна заява вважається поданою в день первісного її
подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається
позивачеві.

Крім цього, заява повертається у випадках, коли:

— позивач до відкриття провадження у справі подав заяву про повернення
йому позову;

— заяву подано недієздатною особою;

— заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на
ведення справи;

— справа не підсудна цьому суду;

— подана заява про розірвання шлюбу під час вагітності дружини або до
досягнення дитиною одного року без дотримання вимог, встановлених
Сімейним кодексом України.

Про повернення позовної заяви суддя постановляє ухвалу.

Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою
до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для
повернення заяви.

Суддя відкриває провадження у цивільній справі не інакше як на підставі
заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому цим Кодексом.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо:

— заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства;

— є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття
провадження у справі у зв’язку з відмовою позивача від позову або
укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про
той самий предмет і з тих самих підстав. Відмова від позову не позбавляє
другу сторону права пред’явити такий самий позов до особи, яка
відмовилась від позову;

— у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими
сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

— є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо
спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих
підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого
листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував
рішення третейського суду і розгляд справи в тому ж третейському суді
виявився неможливим;

— після смерті фізичної особи, а також у зв’язку з припиненням юридичної
особи, які є однією із сторін у справі, спірні правовідносини не
допускають правонаступництва.

Питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті
провадження у справі суддя вирішує не пізніше десяти днів з дня
надходження заяви до суду або закінчення строку, встановленого для
усунення недоліків.

Про відкриття провадження у справі чи відмову у відкритті провадження у
справі суддя постановляє ухвалу. В ухвалі про відкриття провадження у
справі зазначаються:

— найменування суду, прізвище та ініціали судді, який відкрив
провадження у справі, номер справи;

— ким і до кого пред’явлено позов;

— зміст позовних вимог;

— час і місце попереднього судового засідання;

— пропозиція відповідачу подати в зазначений строк письмові заперечення
проти позову та посилання на докази, якими вони обґрунтовуються.

Ухвала про відмову у відкритті провадження у справі повинна бути
невідкладно надіслана позивачеві разом із заявою та всіма доданими до
неї документами.

Відмова у відкритті провадження у справі перешкоджає повторному
зверненню до суду з таким самим позовом.

Відповідач має право до або під час попереднього судового засідання
пред’явити зустрічний позов.

Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом,
якщо обидва позови взаємопов’язані і спільний їх розгляд є доцільним,
зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин, або коли вимоги за
позовами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову
може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об’єднуються в одне
провадження з первісним позовом.

Суддя під час відкриття провадження у справі, підготовки справи до
судового розгляду або суд під час її розгляду мають право постановити
ухвалу про об’єднання в одне провадження кількох однорідних позовних
вимог за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого
відповідача чи до різних відповідачів або за позовом різних позивачів до
одного й того самого відповідача.

Залежно від обставин справи суддя чи суд мають право постановити ухвалу
про роз’єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог у
самостійні провадження, якщо їх спільний розгляд ускладнює вирішення
справи.

Розділ 3 особливості розгляду справ в судах україни

3.1 Поняття стадії судового розгляду цивільних справ

Судовий розгляд можна розглядати як інститут цивільного процесуального
права і як стадію цивільного процесу.

Судовий розгляд як інститут цивільного процесуального права — це система
норм, що регулюють суспільні відносини між судом та іншими учасниками
процесу і діяльність суду та інших учасників процесу, спрямованих на
розгляд і вирішення цивільно-правових спорів, справ з адміністративних
правовідносин і справ окремого провадження.

Судовий розгляд як стадія цивільного процесу — це система процесуальних
дій суду та інших учасників процесу, спрямована на розгляд і вирішення
цивільно-правового спору, справ, що виникають з адміністративних
правовідносин, і справ окремого провадження.

Стадія судового розгляду є головною стадією цивільного судочинства,
тобто в ній найбільш повно реалізуються завдання і принципи цивільного
процесуального права, що стоять перед судом.

Варто розрізняти судовий розгляд і судове засідання. ЦПК передбачає, що
судовий розгляд відбувається в судовому засіданні з обов’язковим
повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

Судове засідання є процесуальною формою судового розгляду. Судове
засідання також є процесуальною формою розгляду справ в апеляційній і
касаційній інстанції й перегляду рішень і ухвал, що набрали законної
сили, у зв’язку з ново-виявленими і винятковими обставинами.

постановлениям ухвали про закриття провадження по справі, призупиненням
провадження чи залишенням заяви без розгляду — існує стадія судового
розгляду. Це центральна стадія цивільного процесу, тому що тільки на цій
стадії справа вирішується по суті. На цій стадії найбільш повно
виявляються принципи цивільного процесуального права: усність,
безпосередність, гласність, підпорядкування суддів тільки закону,
рівність всіх учасників процесу перед законом і судом, змагальність і
диспозитивність.

h?

?

?

&

z

|

?

°

?

?

h

h

h

h

h

R

&Обсяг і межі розгляду цивільних справ судами України встановлені на
основі нормативного визначення принципів диспозитивності, змагальності
та публічності. На суд покладено вживати передбачених законом заходів до
всебічного, повного і об’єктивного з’ясування обставин справи.

Виходячи з цього, цивільні справи в судовому засіданні розглядаються
публічно в межах, необхідних для з’ясування обставин, встановлення
об’єктивної істини, дійсних взаємовідносин сторін, їх прав та
обов’язків.

3.2 Судове засідання

Судове засідання проводиться в приміщенні суду, а у найбільш актуальних
справах та справах, що мають широкий громадський інтерес, —
безпосередньо на підприємствах, в установах, організаціях.

Згідно зі ст. 158 нового ЦПК України судове засідання може проводитися
лише в спеціальному обладнаному для цього приміщенні суду — в залі
засідань.

Суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох
місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на
роботі, про стягнення аліментів — одного місяця.

У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей
розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більш
як на один місяць.

Розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з
обов’язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про
розгляд справи за її відсутності.

Судове засідання проводиться в спеціально обладнаному для цього
приміщенні суду — залі засідань.

Суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у
справі.

Справа розглядається одним і тим самим складом суду. У разі заміни
одного із суддів під час судового розгляду справа розглядається
спочатку.

У судовому засіданні можуть бути оголошені перерви, тривалість яких
визначається відповідно до обставин розгляду справи, що їх викликали.

Під час одноособового розгляду справи в суді першої інстанції головуючим
є суддя, який розглядає справу.

Головуючий керує ходом судового засідання, забезпечує додержання
послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення
учасниками цивільного процесу їх процесуальних прав і виконання ними
обов’язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного,
всебічного та об’єктивного з’ясування обставин справи, усуваючи із
судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення
справи.

У разі виникнення заперечень у будь-кого з осіб, які беруть участь у
справі, а також свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів щодо дій
головуючого ці заперечення заносяться до журналу судового засідання і
про їх прийняття чи відхилення суд постановляє ухвалу.

Головуючий вживає необхідних заходів для забезпечення в судовому
засіданні належного порядку.

Головуючий розглядає скарги на дії чи бездіяльність судового
розпорядника стосовно виконання покладених на нього обов’язків, про що
постановляє ухвалу.

Особи, які беруть участь у справі, свідки, перекладачі, експерти,
спеціалісти звертаються до суду словами “Ваша честь”.

Особи, присутні в залі судового засідання, повинні встати, коли входить
і виходить суд. Рішення суду особи, присутні в залі, заслуховують
стоячи. Особи, які беруть участь у справі, свідки, експерти,
спеціалісти, перекладачі дають пояснення, показання, висновки,
консультації тощо стоячи.

Відступ від вимог, встановлених частиною першою цієї статті,
допускається з дозволу головуючого.

Учасники цивільного процесу, а також інші особи, присутні в залі
судового засідання, зобов’язані додержуватися в судовому засіданні
встановленого порядку і беззаперечно підкорятися розпорядженням
головуючого.

Особи, які беруть участь у справі, передають документи та інші матеріали
головуючому через судового розпорядника.

У призначений для розгляду справи час головуючий відкриває судове
засідання і оголошує, яка справа розглядатиметься.

Секретар судового засідання доповідає судові, хто з викликаних у справі
осіб з’явився в судове засідання, чи вручено судові повістки та
повідомлення тим, хто не з’явився, та повідомляє причини їх неявки, якщо
вони відомі.

Суд встановлює особи тих, хто з’явився, а також перевіряє повноваження
представників.

Головуючий роз’яснює перекладачеві його права та обов’язки, встановлені
цим Кодексом, і попереджає перекладача під розписку про кримінальну
відповідальність за завідомо неправильний переклад і за відмову без
поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків.

Головуючий приводить перекладача до присяги: “Я, (прізвище, ім’я, по
батькові), присягаю сумлінно виконувати обов’язки перекладача,
використовуючи всі свої професійні можливості”.

Текст присяги підписується перекладачем. Підписаний перекладачем текст
присяги та розписка приєднуються до справи.

Свідки видаляються із зали судового засідання у відведені для цього
приміщення.

Судовий розпорядник вживає заходів щодо того, щоб свідки, які допитані
судом, не спілкувалися з тими, яких суд ще не допитав.

Головуючий оголошує склад суду, а також прізвища експерта, перекладача,
спеціаліста, секретаря судового засідання і роз’яснює особам, які беруть
участь у справі, право заявляти відводи.

Підстави для відводу, порядок розгляду заяви про відвід та наслідки її
задоволення визначаються главою 3 розділу І цього Кодексу.

Головуючий роз’яснює сторонам та іншим особам, які беруть участь у
справі, їх права та обов’язки, про що зазначається в журналі судового
засідання.

Заяви і клопотання осіб, які беруть участь у справі, розглядаються судом
після того, як буде заслухана думка решти присутніх у судовому засіданні
осіб, які беруть участь у справі, про що постановляється ухвала. Ухвала
суду про відмову в задоволенні клопотання не перешкоджає повторному його
заявленню.

Суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 157
ЦПК, у разі:

1) неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших
осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм
вручені судові повістки;

2) неявки в судове засідання сторони або будь-кого з інших осіб, які
беруть участь у справі, оповіщених у встановленому порядку про час і
місце судового розгляду, якщо вони повідомили про причини неявки, які
судом визнано поважними;

3) першої неявки без поважних причин належним чином повідомленого
позивача в судове засідання або неповідомлення ним про причини неявки,
якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності;

4) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд
справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача
або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі
беруть участь їх представники.

Неявка представника в судове засідання без поважних причин або
неповідомлення ним про причини неявки не є перешкодою для розгляду
справи. За клопотанням сторони та з урахуванням обставин справи суд може
відкласти її розгляд.

У разі повторної неявки в судове засідання позивача, повідомленого
належним чином, без поважної причини або неповідомлення ним про причину
повторної неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за
його відсутності, суд залишає заяву без розгляду.

Якщо суд не має відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого
належним чином, або причину неявки буде визнано неповажною, суд вирішує
справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне
рішення).

Наслідки, визначені частинами другою — четвертою цієї статті, настають і
в разі, якщо сторона залишить залу судового засідання.

3.3 Наслідки неявки в судове засідання

У разі неявки в судове засідання свідка, експерта, спеціаліста,
перекладача суд заслуховує думку осіб, які беруть участь у справі, про
можливість розгляду справи за відсутності свідка, експерта, спеціаліста,
перекладача, які не з’явилися, та постановляє ухвалу про продовження
судового розгляду або про відкладення розгляду справи на певний строк.
Одночасно суд вирішує питання про відповідальність свідка, експерта,
спеціаліста, перекладача, які не з’явилися.

Головуючий роз’яснює експертові його права та обов’язки, встановлені цим
Кодексом, і попереджає експерта під розписку про кримінальну
відповідальність за завідомо неправдивий висновок і за відмову без
поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків.

Головуючий приводить експерта до присяги: “Я, (прізвище, ім’я, по
батькові), присягаю сумлінно виконувати обов’язки експерта,
використовуючи всі свої професійні можливості”.

Текст присяги підписується експертом. Дія присяги поширюється і на ті
випадки, коли висновок був складений до її проголошення. Підписаний
експертом текст присяги та розписка приєднуються до справи.

Якщо експертиза призначається під час судового розгляду, права,
обов’язки експертів і їх відповідальність роз’яснюються головуючим
відразу після залучення їх до участі в цивільному процесі.

Експертам, які працюють у державних експертних установах, роз’яснення
прав і обов’язків експерта та приведення його до присяги здійснюються
керівником експертної установи під час призначення особи на посаду та
присвоєння кваліфікації судового експерта. Підписаний текст присяги та
розписка про ознайомлення з правами і обов’язками експерта та про
кримінальну відповідальність за відмову без поважних причин від
виконання покладених на нього обов’язків, за завідомо неправдивий
висновок приєднується до особової справи. Засвідчені печаткою експертної
установи копії цих документів подаються на вимогу суду.

Головуючий роз’яснює спеціалістові його права та обов’язки, встановлені
ЦПК України.

Розгляд справи по суті розпочинається доповіддю головуючого про зміст
заявлених вимог та про визнання сторонами певних обставин під час
попереднього судового засідання, після чого з’ясовується, чи підтримує
позивач свої вимоги, чи визнає відповідач вимоги позивача та чи не
бажають сторони укласти мирову угоду або звернутися для вирішення спору
до третейського суду.

У разі розгляду справи за відсутності відповідача головуючий доповідає
про позицію останнього щодо заявлених вимог, викладену в письмових
поясненнях. Якщо позивач змінює свої вимоги, головуючий пропонує
викласти ці зміни у письмовій формі, встановленій для позовної заяви.
При частковому визнанні позову відповідачем головуючий з’ясовує, у якій
саме частині позов визнається.

Позивач може відмовитися від позову, а відповідач — визнати позов
протягом усього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо
відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем викладено в
адресованих суду письмових заявах, ці заяви приєднуються до справи.

До ухвалення судового рішення у зв’язку з відмовою позивача від позову
або визнанням позову відповідачем суд роз’яснює сторонам наслідки
відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник
сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх
вчинення.

У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття
провадження у справі.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних
підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання
відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи
інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті
визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем
у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його
дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Розділ 4 Ускладнення у цивільному процесі

У процесі судового розгляду цивільних справ можуть виникати обставини
суб’єктивного і об’єктивного характеру, які перешкоджають суду
розглянути справу по суті і постановити рішення в першому судовому
засіданні або роблять неможливим його постановления взагалі у даній
справі. За наявності одних обставин переноситься розгляд судом справи на
інший точно визначений строк, при виникненні інших — тимчасово
припиняється провадження на невизначений строк до усунення таких
обставин, за наявності третіх — провадження в справі закінчується без
постановления по ній рішення.

Отже, ускладнення в процесі судового розгляду цивільних справ можливі в
процесуальних формах тимчасового припинення здійснення процесуальних дій
у справі і закінчення провадження в ній без постановления судового
рішення.

Суд зобов’язаний зупинити провадження у справі у разі:

1) смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у
справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво;

2) злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи, яка була
стороною у справі;

3) перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил України
або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що
переведені на воєнний стан;

4) неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що
розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського,
кримінального чи адміністративного судочинства;

5) призначення або заміни законного представника сторони чи третьої
особи у випадках, встановлених статтею 43 Кодексу.

З питань, зазначених у цій статті, суд постановляє ухвалу.

Суд може за заявою особи, яка бере участь у справі, а також з власної
ініціативи зупинити провадження у справі у випадках:

1) перебування сторони на строковій військовій службі або альтернативній
(невійськовій) службі не за місцем проживання;

2) захворювання сторони, підтвердженого медичною довідкою, що виключає
можливість явки до суду протягом тривалого часу;

3) перебування сторони у тривалому службовому відрядженні;

4) розшуку відповідача в разі неможливості розгляду справи за його
відсутності;

5) призначення судом експертизи.

Суд не зупиняє провадження у випадках, встановлених пунктами 1-3 частини
першої цієї статті, якщо відсутня сторона веде справу через свого
представника.

З питань, зазначених у цій статті, суд постановляє ухвалу.

Провадження у справі відновлюється ухвалою суду за заявою особи, яка
бере участь у справі, або з ініціативи суду після усунення обставин, що
викликали його зупинення.

З дня відновлення провадження у справі перебіг процесуальних строків
продовжується.

Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо:

1) справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;

2) набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття
провадження у справі у зв’язку з відмовою позивача від позову або
укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу
спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих
підстав;

3) позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом;

4) сторони уклали мирову угоду і вона визнана судом;

5) є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, з
приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих
самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі
виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або
повернув справу на новий розгляд до третейського суду, який ухвалив
рішення, але розгляд справи у тому самому третейському суді виявився
неможливим;

6) померла фізична особа, яка була однією із сторін у справі, якщо
спірні правовідносини не допускають правонаступництва;

7) ліквідовано юридичну особу, яка була однією із сторін у справі.

Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з
приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих
самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження
у зв’язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє
відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього
спору.

Суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо:

1) заяву подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності;

2) заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має
повноважень на ведення справи;

3) належним чином повідомлений позивач повторно не з’явився в судове
засідання без поважних причин або повторно не повідомив про причини
неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його
відсутності;

4) спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих
підстав розглядається в іншому суді;

5) позивач подав заяву про залишення позову без розгляду;

6) між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення до
третейського суду і від відповідача надійшло до початку з’ясування
обставин у справі та перевірки їх доказами заперечення проти вирішення
спору в суді;

7) особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках відкрито
провадження у справі за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог
і від неї надійшла відповідна заява;

8) провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання
вимог, викладених у статтях 119 і 120 ЦПК, та не було сплачено судовий
збір чи не було оплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення
розгляду справи і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом
строк;

9) позивач до закінчення розгляду справи покинув судове засідання і не
подав до суду заяви про розгляд справи за його відсутності.

Особа, заяву якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були
підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду
повторно.

Згідно зі ст. 201 нового ЦПК України суд зобов’язаний зупинити
провадження у справі у разі:

1) смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у
справі, якщо спірні правовідносини допускають
правонаступництво;

2) злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи, яка була
стороною у справі;

3) перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил України
або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що
переведені на воєнний стан;

4) неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що
розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського,
кримінального чи адміністративного судочинства;

5) призначення або заміни законного представника сторони чи третьої
особи у випадках, передбачених цивільно-процесуальним законодавством.

Факультативне зупинення провадження у справі настає з підстав,
передбачених ст.222 ЦПК, у випадках:

— знаходження позивача або відповідача в складі Збройних Сил України на
дійсній строковій службі або притягнення цих осіб до виконання
будь-якого державного обов’язку (стосується тільки осіб рядового,
сержантського та старшинського складу);

— тяжкого захворювання сторони, підтвердженого документами лікувального
закладу. Мається на увазі таке тяжке захворювання, що перешкоджає явці в
суд, і це підтверджується довідкою медичної установи. Провадження
зупиняється на час хвороби сторони;

— розшуку відповідача. Якщо місце фактичного знаходження відповідача
невідоме, суд може оголосити його розшук як з власної ініціативи, так і
за заявою позивача. У справах за позовами про стягнення аліментів, про
відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням
здоров’я, а також втратою годувальника, суд зобов’язаний оголосити
розшук відповідача. Про розшук відповідача суд виносить ухвалу, якою
одночасно зупиняє провадження в справі (ст.97 будь-який спір на розгляд
третейського суду, за винятком спорів, що виникають з трудових і
сімейних відносин;

— якщо після смерті громадянина, який був однією з сторін у справі,
спірні правовідносини не допускають правонаступництва (п.8 ст.227 ЦПК).
Це має місце стосовно особистих прав і обов’язків, які не можуть
переходити до інших осіб у порядку правонаступництва. Так, цивільним
законодавством передбачено, що зобов’язання припиняється смертю
боржника, якщо виконання не може бути проведено без особистої його
участі. Зобов’язання також припиняється смертю кредитора.

Відповідно до нового цивільно-процесуального законодавства (ст. 205 ЦПК)
суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо:

— справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;

— набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття
провадження у справі у зв’язку з відмовою позивача від позову або
укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу
спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих
підстав;

— позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом;

— сторони уклали мирову угоду і вона визнана судом;

— є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, з
приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з
тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі
виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду
або повернув справу на новий розгляд до третейського суду, який ухвалив
рішення, але розгляд справи у тому самому третейському суді виявився
неможливим;

— померла фізична особа, яка була однією із сторін у справі, якщо
спірні правовідносини не допускають правонаступництва;

— ліквідовано юридичну особу, яка була однією із сторін у справі.

Залишення заяви без розгляду здійснюється на підставах, визначених
ст.229 ЦПК України. Провадження у справі в суді закінчується без
постановления рішення за наявності точно встановлених у законі обставин,
які свідчать про недодержання умов реалізації права на звернення до суду
за захистом і можливість застосування яких не втрачена, та при повторній
неявці сторін.

Суд залишає заяву без розгляду:

— якщо заінтересованою особою, яка звернулася до суду, не додержано
встановленого для даної категорії справ порядку попереднього
позасудового розгляду справи і можливість застосування цього порядку не
втрачена (п.1 ст.229 ЦПК). Ця норма втратила силу як така, що не
відповідає ст.ст.8, 124 Конституції України;

— якщо заяву подано недієздатною особою (п.2 ст.229 ЦПК). При
встановленні цієї обставини суддя зобов’язаний відмовити в прийнятті
заяви до свого провадження (п.8 ст.136 ЦПК), а помилково прийнята заява
підлягає залишенню без розгляду;

— якщо заява подана від імені заінтересованої особи іншою особою, яка не
має повноважень на ведення справи (п.3 ст.229 ЦПК). За правилом ст.137
ЦПК до позовної заяви, яка подається представником позивача, додається
довіреність чи інший документ, що стверджує його повноваження (факт
батьківства, усиновлення, опіки, піклування);

— у випадку повторної неявки в судове засідання позивача або обох сторін
або неповідомлення ними причин неявки на другий виклик (п.4 ст.229 ЦПК).

— якщо спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав
знаходиться на розгляді в іншому суді (п.5 ст.229 ЦПК). З метою надання
більших можливостей доступу до судового захисту ЦПК встановлені
альтернативні правила підсудності справ за вибором позивача: за місцем
знаходження відповідача чи місцем свого проживання або за місцем
заподіяння шкоди, виконання договору (ст.ст. 126, 127 ЦПК). Реалізація
права вибору підсудності має разовий характер — погашає можливість
повторної реалізації цього права у даній справі, тому суд відмовляє в
прийнятті заяви, якщо в провадженні суду вже є справа між тими ж
сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

ЦПК передбачені інші підстави залишення без розгляду заяв, скарг,
документів, зауважень. Відповідно до ч.3 ст.255 ЦПК підставою для
залишення заяви без розгляду є виникнення спору про право цивільне при
розгляді справи в порядку окремого провадження. Заінтересовані особи
можуть вирішити такий спір за загальними правилами цивільного
судочинства. За правилом ст.85 ЦПК право на вчинення процесуальних дій
втрачається з закінченням встановленого процесуального строку. Скарги і
документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються
без розгляду, якщо суд не знайде підстав для продовження або поновлення
строку. Аналогічно з пропуском строку залишаються без розгляду подані
зауваження на протокол судового засідання (ст.201 ЦПК).

Згідно зі ст. 207 нового ЦПК України суд постановляє ухвалу про
залишення заяви без розгляду, якщо:

— заяву подано особою, яка не має цивільної процесуальної
дієздатності;

— заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має
повноважень на ведення справи;

— належним чином повідомлений позивач повторно не з’явився в судове
засідання без поважних причин або повторно не повідомив про причини
неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його
відсутності;

— спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих
підстав розглядається в іншому суді;

— позивач подав заяву про залишення позову без розгляду;

— між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення до
третейського суду і від відповідача надійшло до початку з’ясування
обставин у справі та перевірки їх доказами заперечення проти
вирішення спору в суді;

— особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках
відкрито провадження у справі за заявою іншої особи, не підтримує
заявлених вимог і від неї надійшла відповідна заява;

— провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання
вимог, викладених у ЦПК України, та не було сплачено судовий збір
чи не було оплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення
розгляду справи і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом
строк;

— позивач до закінчення розгляду справи покинув судове
засідання і не подав до суду заяви про розгляд справи за його
відсутності.

ВИСНОВКИ

Проаналізувавши багато матеріалів по темі курсової роботи можна зробити
такі висновки. Порядок провадження в цивільних справах у судах України
визначається новим Цивільним процесуальним кодексом України.

Новий ЦПК містить позитивні новації щодо процесуального оформлення та
змісту стадії підготовки справ до судового розгляду, яка називається —
попереднє судове засідання.

Після порушення справи суд невідкладно надсилає особам, які беруть у ній
участь, копію ухвали про порушення останньої, де зазначається:

найменування суду, прізвище та ініціали судді, який порушив справу, її
номер;

який позов, ким і до кого пред’явлено;

перелік передбачених цим Кодексом прав та обов’язків осіб, котрі беруть
участь у справі;

час і місце попереднього судового засідання;

пропозиції відповідачу подати у вказаний строк письмові заперечення
проти позову та докази, якими вони обґрунтовуються.

Попереднє судове засідання відбувається з дотриманням правил проведення
судового засідання з розгляду справи по суті. Усі дії головуючого та
учасників процесу фіксуються у протоколі засідання.

Однак помітні і недоліки запропонованого проекту.

Між стадіями порушення справи та її підготовки до судового розгляду не
існує будь-якого часового розриву — завершення першої стадії гармонійно
переходить у початок наступної. Коли це було б інакше, то, як слушно
зазначено у спеціальній літературі, існував би проміжок часу
непроцесуального характеру, що суперечить процесуальному законодавству.
А тому висловлювання у юридичній літературі про постановления єдиної
ухвали, про прийняття заяви і підготовку справи до судового розгляду
мають глибокий зміст. Тут закладено безперервність процесу і руху справи
зі стадії її порушення у стадію підготовки справи до розгляду.

Отже, враховуючи викладені вище аргументи, доцільно ухвалу про порушення
справи називати «Ухвала про порушення цивільної справи та її підготовку
до судового розгляду».

Мета стадії підготовки справ до розгляду у проекті визначається як
«з’ясування можливості врегулювання спору до розгляду справи по суті або
забезпечення термінового і правильного вирішення справи».

З’ясування можливості врегулювання спору до розгляду справи по суті
означає примирення сторін у цивільно-правовому спорі.

У літературі підставне примирення сторін розглядалося не як мета, а як
завдання стадії. Так, до завдань підготовки справи до названого розгляду
С.Ташназаров включає примирення сторін, а Е.Мурад’ян і В.Тихиня —
принцип мирного вирішення спору, тобто розв’язання всіх питань спору
учасниками за доброю волею, при сприянні суду в зближенні позицій і
подоланні розбіжностей.

Значення мети в цивільному судочинстві полягає в тому, що вона:

містить ідеальну модель правосуддя у цивільних справах;

обумовлює комплекс правових засобів, які подаються в розпорядження суду;

орієнтує всіх учасників процесуальної діяльності на досягнення кінцевих
результатів судочинства;

визначає вимоги до судової діяльності та її актів.

Таким чином, у теоретичному плані встановлення мети допомагає зрозуміти
соціальну цінність та спрямованість всього судочинства і окремих його
частин, оптимальність та ефективність роботи суду по здійсненню
правосуддя.

Мета цивільного судочинства — охорона прав та законних інтересів
фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебічного розгляду і вирішення
справ у повній відповідності з чинним законодавством, знаходить
специфічний прояв у окремих стадіях процесу. І якщо, за образним
висловлюванням В.Камінської, встановлення істини у справі «розмито» у
всіх процесуальних відносинах, то можна твердити: досягнення мети
цивільного судочинства «розмито» у всіх інститутах і стадіях процесу.

Наявність найближчої мети на певному етапі судочинства викликається
процесуальною необхідністю, яка обумовлюється послідовним здійсненням
процесуальних прав і обов’язків суб’єктами цивільного процесу. Кожній
його стадії відповідає свій комплекс прав і обов’язків суду. До того
часу, поки не будуть здійснені останнім повноваження, які з’явилися у
одній стадії, у нього не виникають права і обов’язки по здійсненню дій у
іншій. Тільки досягнення найближчої мети стадії процесу визначає
наступний рух справи.

Мета стадії досягається виконанням судом її завдань. При цьому виконання
останніх є засобом досягнення мети.

Отже, примирення сторін — це один із засобів досягнення мети цивільного
судочинства. Крім цього, він не є і не може бути головним, оскільки
примирити сторони буває дуже важко, особливо, коли обов’язок судді —
додержуватися нейтралітету. В іншому випадку, коли зусилля судді
безрезультатні, він ризикує, якщо не бути відведеним за волею однієї із
сторін, то позбавитися довіри сторони щодо його неупередженості, без
якої не існує істинного правосуддя.

Так, В.Пучинський слушно підкреслював, що схиляння сторін до миру під
час підготовки справи завжди повинно залишатися засобом найбільш
розумного і доцільного за складних обставин закінчення конфлікту. Жодний
тиск на сторони, примушення їх до взаємних поступок тощо недопустимі.

При підготовці справ про розірвання шлюбу суддя зобов’язаний вживати
заходів до примирення сторін. Це обумовлюється тим, що при розгляді
справ даної категорії постає додаткове специфічне завдання, яке полягає
не у розірванні шлюбу, а у збереженні сім’ї шляхом примирення подружжя.
Але і тут, нібито у безспірній ситуації, виявляється, що застосування
примирення проблематичне.

Як зазначається у юридичній літературі, правильним є застосування судами
мирових функцій не у всіх без винятку справах про розірвання шлюбу, а
лише за наявності таких обставин у ній, коли збереження сім’ї відповідає
її інтересам та суспільним, коли вимога про розірвання викликана
незначними причинами.

Отже, вжиття заходів до примирення сторін — обставина, яка, по-перше,
можлива лише у окремих цивільних справах; по-друге, вона є винятковою
при підготовці справи. Однак виконання їх за певних умов є обов’язковим,
оскільки від цього може, навіть, залежати законність судового розгляду.

Так, В.Тертишников підкреслює, що дана група питань є факультативною у
тому розумінні, що виникає і вирішується не у кожній цивільній справі, а
у необхідних випадках. А тому доцільно заходи до примирення сторін,
поряд із засобами до забезпечення позову, виконання дій, пов’язаних з
прийняттям зустрічного позову, усунення помилок, допущених на стадії
порушення справи, тощо об’єднати у групу особливостей і сформулювати
окреме завдання підготовки — вирішення питань, пов’язаних з особливістю
справи.

Не досить вдало для розкриття мети стадії вжито термін «забезпечення
термінового вирішення справи».

Термінове вирішення справи тотожне швидкому її розв’язанню. Свого часу в
літературі була висловлена думка, що метою підготовки є забезпечення
швидкого вирішення цивільних справ. Але, очевидно, термінове розв’язання
справи у практичній діяльності — поняття відносне. Воно містить або
певний відрізок часу, протягом якого повинна бути вирішена справа, або
визначену кількість процесуальних дій. Якщо терміновий розгляд розуміти
як дотримання встановлених строків для розгляду справи, то це буде не
термінове, а звичайне розв’язання з дотриманням процесуальних строків.
Якщо терміновий розгляд справи розуміти у плані вирішення в одному
судовому засіданні, то це слушно лише при дотриманні строків його
призначення. Так, справу можна розглянути і в одному засіданні, але
через 2—3 місяці після прийняття її до провадження. Це не буде
терміновим розглядом.

У нині чинному ЦПК вжито інший термін — «забезпечення своєчасного
вирішення справи» (ст. 143). Слід погодитись — це зроблено досить вдало.

Дотримання встановлених законом строків розгляду справи — суть мети у
частині забезпечення своєчасності, на досягнення якої спрямована
підготовка цивільних справ до судового розгляду. Вимога своєчасності
орієнтує суд не на надстрокове провадження, а на дотримання встановлених
законом строків вчинення процесуальних дій і актів. Але, обмежуючись
цим, законодавча вимога «своєчасності» буде розкрита неповно.

Правовідносини з підготовки цивільних справ до судового розгляду
передбачають більш конкретну суть своєчасності, яка полягає, як зазначив
проф. М.Штефан, у забезпеченні в «установлені строки в першому судовому
засіданні всебічно, повно і об’єктивно вирішити судом переданого на його
розгляд правового питання, вираженого у конкретній справі». Саме
вирішення справи на першому ж засіданні у передбачені ЦПК строки — суть
забезпечення своєчасності розгляду справи. На цьому акцентував увагу
також і проф. В.Тертишников.

З цього випливає, що «своєчасний розгляд» справи є поняттям більш
цілеспрямованим, ніж «терміновий» або «швидкий». Отже, не все, що
міститься в нині чинному ЦПК України, потребує змін. Насамперед, це
стосується визначення мети стадії підготовки справ до судового розгляду
– забезпечення своєчасного та правильного вирішення справи (ст. 143
ЦПК).

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА :

Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28
червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. —
Ст. 141

Цивільний процесуальний кодекс України (Відомості Верховної Ради (ВВР),
2004, N 40-41, 42, ст.492) Із змінами, внесеними згідно із Законом N
2709-IV ( 2709-15 ) від 23.06.2005, ВВР, 2005, N 32, ст.422

Абрамов С. Н. Радянський цивільний процес. Держвидав, Москва, 1992 р.,
стор. 164

Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2003. — № 1. — С.
220

Гражданский процесс: Учеб. Изд. третье, перераб. и доп. / Под ред.
В.А.Мусина, Н.А.Чечиной, Д.М.Чечота. — М., 2001. — С. 96

Гражданский процесс: Учеб. для юрид. вузов / Под ред. проф. М.К.
Треушникова. — 2-е изд., испр. и доп. — М., 1999. — С. 81

Гурвич М.А. Лекции по гражданскому процесу. М., 1999

Гурвич М.А.. Цивільні процесуальні відносини і процесуальні дії. Праці.
ВЮЗІ.,т. ІІІ М. 1995р, стор.72

 Гусев Л.Н. Подсудность уголовных дел. – М., 1955. – 111 с.

Ковін В Ф. Підготовка цивільних справ до судового розгляду.  
Автореферат кандидатської дисертації, К., 2001

Клейман О.П. Новітні течії у радянській науці цивільного процесуального
права. К., 2004. стор.30-32

Лебедев В.М. Судебная власть в современной России: проблемы становления
и развития. – СПб., 2001. – 384 с.

Міхеєнко М. М., Молдован В.В. Юридичний практикум:  навчальні ігри. К.:
Либідь, 2004. — 289 с. 

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 1 Про підготовку цивільних
справ до судового розгляду від 05.03.77 м.Київ vd770305 vn1

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах
про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним» від 28
березня 1972 р. № 3

Постанова Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами
справ про встановлення неправильності запису в актах громадянського
стану N 12 від 07.07.95 м.Київ vd950707 vn12

Постанова Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах
про встановлення  фактів, що мають юридичне значення (Із змінами,
внесеними згідно з Постановою  Пленуму Верховного Суду України N 15 від
25.05.98)    

Практика судів України у цивільних справах. — К., 2001. — С. 227

Радянське цивільне процесуальне право під ред. Проф. К.С. Юдельсона .М.
1998 р.стор.190

Радянський цивільний процес. Під редакцією професора О.П. Клеймана. М.
1994р., стор.126

Радянське цивільне процесуальне право. Учбовий посібник під редакцією
Гурвича М. А. 1987 р. ст. 181—183

Стецовский Ю.И. Судебная власть: Учебное пособие. – М., 2000. – 400 с.;
Влачихин В. Феномен Верховного Суда США // Российская юстиция. – 2000. –
№ 11. – С. 55-57

Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар.
Київ.2004

Цивільне процесуальне право. Під загальною редакцією проф. К. С.
Юдельсона, М., 2004

Цивільний процес. Під редакцією професора Юдельсона, 2004 стор. 221

Штефан М.Й. Процесуальні засоби порушення цивільного судочинства, Київ,
2004

Штефан М.Й. Цивільний процес: Підручник для юридичних спеціальностей
вищих навчальних закладів. — К.: ін Юре, 2005

Штефан М. Й. Цивільний процес: Підручник для студ. юрид. спеціальностей
вищих закладів освіти. — Вид. 2-ге, перероб. та доп. — К.: Видавничий
Дім «Ін Юре», 2005.-696 с.

PAGE

PAGE

PAGE — 38 —

Похожие записи