Судовий контроль за законністю правових актів органів виконавчої влади і
місцевого самоврядування

Розвиток державно — політичної системи України пов’язаний з
вдосконаленням діяльності владних структур. Серед них особливе місце
посідають органи державної виконавчої влади і органи місцевого
самоврядування.

Органи державної виконавчої влади складають єдину управлінську
вертикаль, підконтрольну Президенту України. Здійснюючи функцію
державного управління, вони практично реалізують положення
загальнодержавних програм економічного та соціально-культурного
розвитку.

Органи місцевого самоврядування за уповноваженням відповідних
територіальних громад самостійно вирішують питання місцевого значення
у межах, визначених Конституцією України та законами України.

І органи державної влади, і органи місцевого самоврядування зобов‘язані
діяти лише на підставі , в межах повноважень та у спосіб, які
передбачені законом (ч.2 ст.19 Конституції України). Крім того, вони в
межах, встановлених законодавством здійснюють контроль за додержанням
законів підприємствами, установами та організаціями, розташованими на їх
території.

Діяльність державних і самоврядних органів відбувається у різних
організаційно — правових формах , серед яких важливе місце займають
нормативно-правові та індивідуальні правозастосовчі акти у формі рішень
та розпоряджень. Відповідно до Закону України “Про місцеві державні
адміністрації” від 9 квітня 1999 року все частіше застосовуються
розпорядження голів адміністрацій, які носять контрольний характер і
видаються за наслідками перевірок виконання законів.

На жаль, як свідчить аналіз практики, як органи виконавчої влади, так і
органи місцевого самоврядування при виданні правових актів досить часто
припускаються порушень закону, керуючись міркуваннями господарської та
іншої доцільності та протиставляючи місцеві інтереси загальнодержавним.
Так, лише за перших 9 місяців 2000 року органами прокуратури було
виявлено в місцевих державних адміністраціях понад 7 тис. порушень
закону, опротестовано близько 1200 незаконних правових актів. Не кращим
є становище із законністю актів органів місцевого самоврядування,
особливо сільських, селищних рад та їх виконавчих органів.

Особливе місце в практичній діяльності судів загальної юрисдикції
займають справи про оспорювання правових актів місцевих органів
державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Йдеться
як про акти, що містять нормативні приписи, так і про
індивідуально-правові акти (або акти застосування законодавства).

j l o

o

l o

ереведення приватного інтересу у публічно-правову сферу.

Розширення компетенції судів по захисту прав і законних інтересів
громадян обумовлено тим, що в сучасних умовах юрисдикція судів
поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі. Громадяни
мають право оскаржувати в судовому порядку будь-які рішення, дії і
навіть бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування,
їх посадових осіб (ч.2 ст.55 Конституції України).

В сучасних умовах було б передчасним покладати на місцеві органи
держаної виконавчої влади здійснення загального нагляду за додержанням
законів, як це передбачено Концепцією адміністративної реформи в
Україні. Навпаки, є потреба у посиленні судового контролю і
прокурорського нагляду за додержанням законів, в їх діяльності , що є
предметом дисертаційного дослідження.

Досвід свідчить, що поєднання судового контролю і прокурорського нагляду
у боротьбі з порушенням законів при виданні правових актів державними і
самоврядними органами є важливою передумовою позитивних зрушень у стані
законності. Проте можливості суддів і прокуратури у цій сфері
використовуються ще недостатньо. Певною мірою це пояснюється слабким
науковим обґрунтуванням існуючих проблем і шляхів їх вирішення. Основна
частина наукових публікацій з цих питань не враховує останніх змін у
чинному законодавстві, а фундаментальні монографічні дослідження по цій
темі взагалі відсутні.

Судовий розгляд і вирішення цієї категорії справ є важливим цивільним
процесуальним засобом захисту прав громадян, сприяє підвищенню
відповідальності державних органів та їх посадових осіб за належне
виконання обов’язків, посиленню боротьби з бюрократизмом та тяганиною
при розгляді законних вимог громадян.

Редакція глави 31-А ЦПК України, що діє з 12 березня 1996 року, значно
розширила коло суб’єктів і предмет судового оскарження, внесла зміни в
порядок розгляду скарг. Оскільки, згідно із ст.248-4 ЦПК, скарга може
бути подана громадянином до суду безпосередньо або після оскарження до
органу, посадової особи вищого рівня щодо того органу, посадової особи,
яка постановила рішення, вчинила дію або допустила бездіяльність, норми
прийнятих раніше актів законодавства, що передбачали обов’язкове
попереднє оскарження до вищестоящого органу чи посадової особи, із
зазначеної дати втратили чинність.

Література

1. Дмитров Ю. Адміністративна юстиція — атрибут демократичної правової
держави//Право України. — 1995. — №7. — С.7-14.

2. Стефанюк B.C. Судова влада як основна юридична гарантія захисту прав
і свобод людини і громадянина в Україні//Вісник Верховного Суду України.
— 2000. — № 6. — С.6-8.

3. Осокина ГЛ. Процессуальный порядок рассмотрения судами дел об
административно-правовых нарушениях. — М.: Наука, 1994.

4. Угриновська О. Особливості судочинства за скаргами на неправомірні
рішення, дії та бездіяльність державних органів, юридичних і службових
осіб//Вісник Львівського національного університету імені /.Франка.
Серія юридична. — Випуск 35. — 2000.

5. Штефан М.Й. Цивільний процес. — К: Ін Юре, 1997.

Похожие записи