Суб’єктивне авторське право його зміст та межі (курсова)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

Юридичний факультет

Кафедра цивільного, адміністративного та муніципального права

КУРСОВА РОБОТА

з цивільного права України

на тему: «Суб’єктивне авторське право його зміст та межі»

Студентки III курсу I групи

напряму підготовки Право

спеціальності Правознавство

Карпенко Інни

КИЇВ – 2015

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………….

РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ АВТОРСЬКОГО
ПРАВА………………………………………………………………………………

1.1.Поняття, зміст та умови дії авторського права………….……………………

1.2.Суб’єкти та об’єкти авторського права……………………………………….

РОЗДІЛ ІІ ВИНИКНЕННЯ ТА РЕЄСТРАЦІЯ АВТОРСЬКОГО ПРАВА..

2.1. Виникнення авторського права……………………………………………….

2.2. Презумпція авторського права………………………………………………..

2.3. Реєстрація авторського права…………………………………………………

РОЗДІЛ ІІІ ПРАВАВІ ОСНОВИ ЗАХИСТУ АВТОРСЬКОГО ПРАВА……

3.1. Поняття та порядок захисту авторського права……………………………..

3.2 Види порушення авторського права…………………………………………..

3.3. Відповідальність за порушення авторського права…………………………

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………….

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………………

ВСТУП

Актуальність теми. Авторське право у своїй основі є юридичним проявом
усвідомлення державою важливості охорони культури як гаранту розвитку
суспільства. Підтримка і захист творчості, охорона результатів
інтелектуальної діяльності безпосередньо пов’язані із захистом свободи
слова та прав людини.

Сучасна Україна будує незалежну правову державу, засновану на системі
ринкових економічних відносин. Незалежність, як складне суспільне явище,
серед інших необхідних умов, передбачає постійний розвиток
інтелектуального потенціалу держави. Безпереходу до загальноприйнятих
правових засобів забезпечення прав створювачів об’єктів авторського
права неможливі вихід на ринки сучасних технологій та участь у
міжнародних інтелектуальних проектах. Гарантування прав кожної окремої
особи щодо створених нею результатів є необхідною умовою інтеграції
України до системи світових досягнень, участі у міжнародному розподілі
праці, торгівлі тощо.

Невід’ємною частиною становлення в Україні цивілізованих відносин у всіх
сферах суспільного життя є становлення і всебічний розвиток
нормативно-правової бази, зокрема інституту авторського права.

Нормативна база правового регулювання у сфері авторського права потребує
значного розвитку і вдосконалення. Правові рішення у вказаній сфері
регулювання часто характеризуються застосуванням неапробованих правових
моделей. У той же час має місце недостатнє сприймання досвіду інших
країн: юридичні конструкції і методи правового регулювання, ефективність
застосування яких доказано практикою, часто не знаходять відбиття в
українському законодавстві. Перелічені недоліки істотно знижують
ефективність правової регламентації відносин, пов’язаних зі створенням
та використанням творів, що в кінцевому підсумку негативно впливає на
правовий статус авторів і в цілому на ситуацію у даній сфері діяльності.

Метою дослідження є висвітлення особливостей правової регламентації
відносин, що виникають у процесі створення і використання об’єктів
авторського права.

При написанні даної роботи перед нами постали такі задачі:

охарактеризувати загально-теотретичні аспекти аграрного права;

виокремити підстави виникнення та реєстрації аграрного права;

розглянути правові основи захисту авторського права.

Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, що складаються при
визначенні змісту та меж субєктивного авторського права.

Предметом дослідження є суб’єктивне авторське право його зміст та межі.

Методи дослідження. Основу роботи складає діалектичний метод пізнання,
який дав змогу розглядати інститут авторського права у динаміці його
становлення та розвитку. З метою всебічного аналізу статусу інституту
авторського права також застосовувалися такі загальнонаукові та
спеціально-наукові методи, як порівняльно-правовий, який дав можливість
охарактеризувати різноманітні схеми інституту авторського права,
порівняти їх правовий статус. Із застосуванням системного методу в
роботі досліджувалася природа та моделі інституту авторського права.
Формально-логічний метод сприяв дослідженню організації роботи у сфері
авторського права в аспекті відповідності законам формальної логіки,
закономірностям людського мислення, а формально-юридичний – організації
здійснення авторського права з точки зору її відповідності праву через
призму юридичних категорій. Використання методу тлумачення норм дало
можливість з’ясовувати та роз’яснювати зміст правових норм, що регулюють
статус авторського права. Застосування цих та інших методів наукового
пізнання гарантувало об’єктивність і достовірність дослідження інституту
авторського права, розв’язання поставлених цілей та завдань.

При написанні роботи були використані різноманітні літературні джерела:
нормативно-правові акти, спеціалізована та навчальна література,
періодичні видання та судова практика.

Дослідженням даного питанняв сфері авторського права та проблем
інтелектуальної власності в цілому, займалися такі видатні вчені, як: Б.
С. Антимонов, Г.О. Андрощук, В.С. Дроб’язко, Р.О. Денисова, В.О. Жаров,
О.А. Підопригора, А.П. Сергєєв, О.Д. Святоцький, Р.О. Стефанчук, Р.Б.
Шишка, та ін.

Практичне значення результатів дослідження в тому, що зроблені висновки
та пропозиції можуть слугувати для удосконалення ЦК України та інших
нормативних актів, що регулюють питання щодо здійснення авторського
права.

Курсова робота складається із: вступу; двох розділів, що містять п’ять
підрозділів; висновків; списку використаних джерел.

Загальний обсяг курсової роботи становить 39 сторінок.

РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ АВТОРСЬКОГО ПРАВА

1.1.Поняття, зміст та умови дії авторського права

Поняття авторського права можна розглядати у двох аспектах:
суб’єктивному та об’єктивному.

В об’єктивному розумінні авторське право – це сукупність правових норм,
які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання
творів літератури, мистецтва й науки.

А у суб’єктивному розумінні, авторське право – це сукупність прав, які
належать автору, його правонаступнику або спадкоємцю, у зв’язку зі
створенням і використанням твору літератури, науки, мистецтва [1;
с.113].

На думку Стефанчука Р. О. авторське право (англ. copyrіght) – це набір
виключних прав, які дозволяють авторам отримати соціальні блага від
результатів своєї творчої діяльності.

Авторське право історично виникло внаслідок потреби захистити права
авторів літературних творів та творів мистецтва; нині авторське право
поширюється фактично на будь-які результати творчої діяльності,
включаючи комп’ютерні програми, бази даних, фільми, фотографії і
скульптури, архітектурні проекти, рекламні проспекти, карти і технічні
креслення.

Авторське право є ключовою галуззю права інтелектуальної власності; воно
призначене захищати лише зовнішню форму вираження об’єкта (твір,
малюнок, збірник, фотографія та інше), тобто їх “матеріальне втілення”.
Авторське право не може використовуватись для захисту абстрактних ідей,
концепцій, фактів, стилів та технік, що можуть бути використані у творі
[2; с.25].

Зміст будь-якого права визначає його місце та роль в системісуспільних
цінностей і безпосередньо впливає на його форму.Авторське право є правом
особливого роду, яке виникає урезультаті створення особою твору науки,
літератури, мистецтва.Твір, що охороняється авторським правом, є
особливим об’єктом,що відображає особистість автора, який «живе» у
своєму творі.Тому авторське право гарантує творцеві не лише можливість
отримання економічної вигоди від використання твору, а й охороняє
інтелектуальний і персональний зв’язок із твором.

Наслідком цього є поділ авторського права на особисті немайнові і
майнові права. Забезпечується охорона прав інтелектуальноїтворчої
діяльності шляхом надання авторові виключних прав особистого немайнового
та майнового характеру щодо створеного нимтвору.

Такий поділ авторського права має велике практичне значення.Інтереси
морального та майнового порядку мають різну історію,різні сфери
застосування, виникають і зникають неодночасно.

Особисті немайнові права в усіх випадках належать лише безпосередньо
авторові твору, незалежно від того, хто володіє майновими авторськими
правами. Вони є невідчужуваними від особистостіавтора і не можуть
передаватися іншим особам. Ці особи і, передусім, спадкоємці мають право
на охорону особистих немайнових прав, власником яких був автор (стаття
29 Закону України «Проавторське право і суміжні права»). Особисті
немайнові права автора охороняються безстроково.

Майнові права на використання твору мають строковий характер, можуть
вільно переходити до інших осіб відповідно до договору або закону.

У той же час ці два види авторського права настільки взаємопов’язані, що
на практиці виокремити серед них права тільки майнового або немайнового
характеру буває досить важко. Нерідко їхконкретний зміст стає зрозумілий
лише з контексту. Наприклад, особисте немайнове право протидіяти
будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору безпосередньо
направлено не лише назахист честі та репутації автора, а й сприяє його
майновим інтересам, оскільки зміни твору можуть заважати його
нормальномувикористанню.

Це є причиною того, що ряд дослідників відкидає концепцію чіткого
розмежування авторського права на два види прав. Вони вважають, що всі
надані авторові права особистого немайнового тамайнового характеру є
проявом унітарного права, яке забезпечуєдотримання інтелектуальних і
майнових інтересів автора.

Особливість авторського права полягає ще й у тому, що вономає
нематеріальну сутність. При цьому, об’єкти авторського праваіснують лише
у матеріальному вигляді. Тому відповідно до законодавства авторське
право на твір не пов’язано з правом власності наматеріальний об’єкт
(матеріальну річ), в якому втілено твір, перехідправа власності на
матеріальний об’єкт або право володіння матеріальним об’єктом не тягнуть
за собою перехід авторських прав натвір як благо нематеріальне і навпаки
(стаття 419 Цивільного кодексу України та стаття 12 Закону України «Про
авторське право ісуміжні права» ).

Авторські права відносно творів не можуть автоматично вважатися правами
власника матеріальної речі в якій втілено твір, а є правами sui generis
(особливими правами). Право власності виникає зфактичних відносин;
виключне право – через те, що законодавствовизнає їх за певним
суб’єктом. Право власності за своєю суттю безстрокове – поки існує річ,
існують і відносини власності щодо неї,натомість виключне право діє
обмежений законодавством періодчасу, по закінченні якого припиняється.
Право власності практичноне має територіальних обмежень – при
переміщенні речі до іншоїдержави права її власника не припиняються;
існування ж виключного права залежить від того, чи визнає його за даною
особою законіншої держави або ні. Виключне право – це юридична
конструкція,яка полягає в тому, що власне закон визначає особу, в якої
це правовиникає. Воно не має в своїй основі інших, крім юридичних
відносин.

Виключне право має тимчасовий і територіальний характер.Тому Закон
України «Про авторське право і суміжні права» встановлює, що власникові
матеріального об’єкта, в якому втілено оригінал твору образотворчого
мистецтва чи архітектури, не дозволяється знищувати або руйнувати цей
об’єкт без попереднього пропонування його авторові або його спадкоємцям
за ціну, що не перевищує вартості матеріалів, витрачених на його
створення. Якщо збереження матеріального об’єкта, в якому втілено
оригінал твору, є неможливим, власник матеріального об’єкта, в якому
виражено оригінал твору, повинен дозволити авторові або його спадкоємцям
зробити копію твору у будь-якій формі.

1.2.Суб’єкти та об’єкти авторського права

Відповідно до статті 435 Цивільного кодексу України та статті 7 Закону
України «Про авторське право і суміжні права» суб’єктами авторського
права є автори творів, їх спадкоємці та інші фізичні та юридичні особи,
які набули авторських прав відповідно до договору або закону.

Враховуючи норми статті 7 та пункту 1 статті 15 Закону України «Про
авторське право і суміжні права» фізичні та юридичні особи стають
суб’єктами авторського права після передачі (відчуження) авторами або
спадкоємцями на основі відповідного договору майнових прав на користь
цих осіб.

Отже, поняття «автор твору» і «суб’єкт авторського права» нетотожні як
за змістом, так і за значенням.

Статтею 435 Цивільного кодексу України встановлено, що автор твору є
первинним суб’єктом авторського права.

Інші фізичні та юридичні особи є похідними суб’єктами авторського права.
У автора твору авторське право виникає як сукупність немайнових
(особистих) та майнових прав, що надаються йому законом. Інші фізичні і
юридичні особи можуть набути лише майнових авторських прав відповідно до
договору або до закону.

Автор – це фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір (стаття
1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Отже, автором твору може бути лише людина, яка як учасник
цивільно-правових відносин є фізичною особою (стаття 24 Цивільного
кодексу України).

Юридична особа – організація, створена і зареєстрована у встановленому
законом порядку (стаття 80 Цивільного кодексу України), не може бути
автором твору. Автором може бути громадянин України, іноземець або особа
без громадянства.

Порядок реалізації авторського права залежить від цивільної
правосуб’єктності фізичної особи.

Здатність мати цивільні права і обов’язки (цивільну правоздатність)
мають усі фізичні особи (стаття 25 Цивільного кодексу України). Вона є
необхідною умовою правоволодіння у правовідносинах. Тому автором твору
потенційно може бути будь-яка людина.

Твори науки, літератури і мистецтва можуть бути результатом творчої
праці як однієї особи, так і кількох осіб – співавторів, якіберуть
участь у творчому процесі. Співавторство можливе при створенні будь-яких
творів. При цьому, спільний твір має бути створено спільною творчою
працею співавторів.

Статтею 13 Закону України «Про авторське право і суміжні права»
визначено, що співавторами є особи, спільною творчою працею яких
створено твір.

Твір, створений у співавторстві, може мати як одну, так і декілька
різних форм втілення творчих задумів: письмова, звукова, зображувальна
тощо. При застосуванні однієї форми творча праця співавторів має
однорідний характер, а при застосуванні різних форм кожен співавтор
виконує свою специфічну творчу функцію.

Спільна творча праця може реалізовуватися у різних формах:одні автори
працюють разом, інші працюють індивідуально, лише здійснюючи координацію
своєї творчої діяльності, доводячи творчий задум до бажаного результату.
Співавторство можливе лише на основі добровільного поєднання творчих
зусиль різних авторів.

Спільний твір повинен бути єдиним цілим, таким, що не може існувати без
складових частин як ціле. Наприклад, в опері музика поєднується з
текстом, а у балеті – з танцем.

Коли неможливо виокремити працю кожного співавтора у створеному творі,
таке співавторство називається нероздільним. У випадку, коли складові
частини твору чітко визначені, і відомо, хто зі співавторів створив ту
чи іншу частину, таке співавторство називається роздільним. При
роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає авторське право
на свою частину твору, водночас він є співавтором твору в цілому.

Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить всім
співавторам спільно незалежно від того, чи утворює такий твір одне
нерозривне ціле або складається із частин, кожна з яких має самостійне
значення.

Право опублікування та іншого використання твору в цілому належить всім
співавторам. Винагорода за використання твору належить співавторам у
рівних частках, якщо в договорі між ними не передбачено інше.

Стаття 13 Закону України «Про авторське право і суміжні права» виділяє
окремий вид спільної творчої діяльності, віднесеної до співавторства.
Так співавторством є авторське право на інтерв’ю.

Співавторами інтерв’ю є особа, яка дала інтерв’ю, та особа, яка його
взяла. Опублікування запису інтерв’ю допускається лише за згодоюособи,
яка дала інтерв’ю.

Не визнається співавторством надання авторові певної допомоги
(технічної, матеріальної, організаційної). Якщо одна особа створює
сюжет, висловлює свої погляди, а інша лише записує їх, то йдеться про
надання авторові технічної допомоги при створенні твору, і це не є
співавторством.

Крім автора твору за законом, набути авторські майнові права на твір
можуть спадкоємці автора; наймач (роботодавець) автора твору; упорядник
збірників або інших складених творів.

Авторське право може перейти від автора чи іншої особи, яка має
авторське право, до фізичних чи юридичних осіб та інших учасників
цивільних відносин у порядку спадкування за заповітом або за законом
(стаття 29 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). До
спадкоємців не переходять особисті немайнові права авторів. Спадкоємці
мають лише право протидіяти посяганню на твір, яке може завдати шкоди
честі та репутації автора.

Іншими суб’єктами авторського права, які набувають майнових прав за
законом, є:

– роботодавець (наймач) автора твору, створеного у зв’язку з виконанням
трудового договору (службового твору) згідно зі статтею 16 Закону
України «Про авторське право і суміжні права» та статтею 429 Цивільного
кодексу України;

– особа, яка видавцем періодичних видань (газет, журналів) та збірників
(енциклопедій, енциклопедичних словників, періодичних збірників,
збірників наукових праць),за статтею 19 Закону України «Про авторське
право і суміжні права».

Юридична особа може стати суб’єктом авторського права в порядку
правонаступництва (злиття, приєднання, поділу, перетворення) згідно зі
статтею 104 Цивільного кодексу України.

Суб’єктом авторського права за договором може стати будь-яка фізична чи
юридична особа.

Об’єктом авторського права є твір. В авторському праві під твором
розуміють результат інтелектуальної творчої діяльності людини, який
відзначається оригінальністю, втілено у будь-якій об’єктивній, доступній
для сприйняття та використання формі, може бути відтворено, доведено до
загального відома, перероблено.

Твір – це сукупність ідей, думок, міркувань, образів, наукових положень,
оцінок, висновків, пропозицій тощо, які виникли у процесітворчої
діяльності автора і знайшли своє відображення у певній об’єктивній
формі.

Ознаками твору, який визнається об’єктом авторського права, є творчий
характер твору, оригінальність твору та об’єктивна форма вираження
твору.

Об’єктом авторського права можуть бути тільки твори, які мають
оригінальний характер, відзначаються індивідуальністю, яка несе в собі
відображення особистості автора.

Відповідно до чинного законодавства України авторське право поширюється
тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї,
методи, процеси, способи, концепції, принципи, відкриття, навіть якщо
вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі.

Твори науки, літератури та мистецтва можуть бути втілені в таких
об’єктивних формах: усна форма (виступи, лекції, промови, проповіді),
письмова форма (книги, брошури, статті), форма звуко- або відеозапису
(механічний, магнітний), об’ємно-просторова форма (скульптура, макет,
модель), зображувальна форма (малюнок, ескіз, картина, план, креслення),
цифрова форма (по суті будь-який твір може існувати у цифровій формі).

У міжнародних договорах та національному законодавстві різних держав, в
тому числі й України, визначено перелік творів, які охороняються
авторським правом. Такий перелік є невичерпним у ньому зазначено
найважливіші об’єкти авторського права для інформування потенційних
суб’єктів про можливість охорони їх інтересів в межах авторського права.

Відповідно до статті 433 Цивільного кодексу України та статті 8 Закону
України «Про авторське право і суміжні права» об’єктами авторського
права визнано такі твори:

– виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

– літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного,
наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо)
та їх сценічні обробки, придатні для сценічного показу;

– музичні твори з текстом і без тексту;

– драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші
твори, створені для сценічного показу, таїх постановки;

– аудіовізуальні твори;

– твори образотворчого мистецтва;

– твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;

– фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними
до фотографії; інші твори.

РОЗДІЛ ІІ ВИНИКНЕННЯ ТА РЕЄСТРАЦІЯ АВТОРСЬКОГО ПРАВА

2.1. Виникнення авторського права

Авторське право спрямовано на охорону форм, їх матеріалізацію в
конкретних творах, що надає змогу сприйняття та використання твору
шляхом відтворення, виконання або використання іншим способом. Задум
письменника чи композитора, який у свідомості автора вже склався у
закінчену форму, образ, певне сполучення звуків, але не виражений зовні
у будь-якій формі, не визнається об’єктом авторського права. Думки та
образи автора, що існують лише у формі творчого задуму, не можуть бути
сприйняті

іншими людьми, тому не існує практичної потреби в їх правовій охороні.
Твір повинен існувати в формі, яка відокремлена від особистості автора і
набула самостійного буття.

Моментом виникнення авторського права і одночасно юридичним фактом,
через який воно виникає, є надання твору будь-якої об’єктивної форми.
Для надання авторсько-правової охорони важливим є сам факт існування
твору в будь-якій об’єктивній формі, причому від того, оприлюднено його
чи ні.

Статтею 437 Цивільного кодексу України та статтею 11 Закону України «Про
авторське право і суміжні права» встановлено, що авторське право на твір
виникає з моменту його створення. Для виникнення і здійснення
авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше
спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших
формальностей.

Виникнення авторського права від моменту створення твору, що не потребує
виконання будь-яких додаткових дій, які визначаються «формальностями», є
наріжним каменем всієї системи авторського права.

Надання автоматичної охорони через факт створення твору відрізняє
авторське право від іншої складової права інтелектуальної власності –
права промислової власності. Об’єкти промислової власності охороняються
внаслідок надання правової охорони уповноваженим державним органом після
відповідної процедури їх реєстрації, складність якої залежить від виду
об’єкта, що охороняється.

Принцип автоматичного надання правової охорони, покладений в основу
авторського права, зумовлений особливостями об’єкта охорони. У творах
науки, літератури і мистецтва основне значення має не ідея, а нова форма
вираження цієї ідеї; будь-яка форма втілення однієї й тієї ж ідеї
сприймається публікою як самостійний об’єкт і тому заслуговує на
охорону. Проведення спеціальної експертизи, що передує наданню правової
охорони, об’єктивно не вимагається.

Закон виходить з того, що існування та захист авторських прав можуть
здійснюватися без дотримання будь-яких формальностей.

Однак слід мати на увазі, що на оригіналі і примірниках твору може
проставлятися знак охорони авторського права (стаття 437 Цивільного
кодексу України та стаття 11 Закону України «Про авторське право і
суміжні права»), який складається з трьох елементів:

– латинської букви «С» у колі – ©;

– імені (найменування) володільця виключних авторських прав;

– року першого опублікування твору.

При цьому, правовою охороною рівною мірою користуються як твори, на яких
проставлено знак охорони, так і твори без такого знака.

Основною метою зазначення на творі даного знаку є інформування третіх
осіб про те, що цей твір охороняється, а також спрощення процесу
доведення провини порушника, якщо подібне порушення сталося.

Знак охорони авторського права почав використовуватися у зв’язку з
приєднанням СРСР до Всесвітньої конвенції про авторське право в 1973
році3. Конвенцією передбачено: якщо національним законодавством
будь-якої держави-члена вимагається дотримання певних формальностей для
виникнення або здійснення авторських прав, то всі формальності
вважаються виконаними, якщо на творі стоїть знак охорони авторського
права.

2.2. Презумпція авторського права

Презумпцією в юриспруденції є визнання існування певного факту юридично
достовірним, доки не буде доведено протилежне.

Відповідно до статті 435 Цивільного кодексу України та частини 1 статті
11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» за відсутності
доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена
звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (копії
твору, виконаній у будь-якій матеріальній формі) – це презумпція
авторства. Зазначене положення застосовується також у разі опублікування
твору під псевдонімом, який ідентифікує автора.

Частиною 4 статті 11 Закону України «Про авторське право і суміжні
права» встановлено, що якщо твір опубліковано анонімно чи під
псевдонімом (за винятком випадку, коли псевдонім однозначно ідентифікує
автора), видавець твору (його ім’я чи назва мають бути зазначені на
творі) вважається представником автора і має право захищати права
останнього. Це положення діє до того часу, поки автор твору не розкриє
своє ім’я та не заявить про своє авторство.

Видавець у цьому випадку є законним представником автора і,
представляючи його інтереси, не повинен представляти доручення від
автора або договір з ним, оскільки автор виявив бажання зберегти своє
ім’я в таємниці.

Зазначена норма повинна поширюватися за аналогією на будь-які
оприлюднені твори. Стосовно видавця, то під ним слід розуміти будь-яку
особу, яка вперше опублікувала твір або оприлюднила його.

2.3. Реєстрація авторського права

У травні 1995 року Україна приєдналася до Бернської конвенції про
охорону літературних і художніх творів. Конвенція є найдавнішим і
найшановнішим міжнародним договором у сфері авторського права, з
підписанням якого у 1886 році розпочалося формування єдиної міжнародної
системи охорони авторського права. В 1908 році в Бернській конвенції
було закріплено принцип автоматичної охорони авторських прав. Згідно зі
статтею 5 діючої редакції Бернської конвенції користування здійснення
авторських прав не пов’язано з виконанням будь-яких формальностей.

Разом з тим, у багатьох державах законодавчими актами щодо авторського
права закріплені норми факультативної реєстрації авторського права та
депонування як самих творів, так і договорів та інших документів,
відповідно до яких здійснюється розпоряджання цими правами. При цьому
вказані формальності не є умовою виникнення та використання авторського
права, а покликані впорядкувати відносини, пов’язані з використанням
творів та захистом авторських прав у разі їх порушення. Реєстрація або
депонування здійснюються державними органами або іншими громадськими чи
приватними організаціями в залежності від традицій, які склалися
історично.

Відповідно до статті 11 суб’єкт авторського права (автори творів,їх
спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої
авторські майнові права) для засвідчення авторства (авторського права)
на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування
твору чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь-який час
протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє
авторське право у відповідних державних реєстрах.

Крім того, державна реєстрація перестала визнаватися презумпцією
авторського права. Згідно з частиною 1 статті 11 Закону № 2627–ІІІ за
відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як
автор на оригіналі або примірникутвору (презумпція авторства). Таке
положення відповідає вимогам міжнародних договорів, зокрема, пункту 1
статті 15 Бернської конвенції.

Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 27 грудня 2001 року N
1756 «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які
стосуються права автора на твір» (далі – Постанова 1756), якою
затверджено Порядок державної реєстрації авторського права і договорів,
які стосуються права автора на твір.

Відповідно до вказаних документів реєстрацію здійснює Міністерство
освіти і науки України (МОН України) в особі Державного департаменту
інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України. Дії,
пов’язані з реєстрацією, виконує за дорученням Державного департаменту
інтелектуальної власності Державне підприємство «Українське агентство з
авторських та суміжних прав» Міністерства освіти і науки України (ДП
УААСП).

За постановою 1756 державну реєстрацію здійснюють щодо авторського права
авторів на твір, авторського права роботодавців на службовий твір,
авторських договорів про передачу (відчуження) майнових прав на твір,
авторських договорів про передачу виключного або невиключного права на
використання твору. При реєстрації авторського права на твір може бути
зазначено відомості про факт і дату оприлюднення твору (за наявності).

Відповідно до пункту 5 Порядку про державну реєстрацію авторського права
на твір і договорів, які стосуються права автора на твір видається
свідоцтво встановленого зразка, у якому може бути зазначено факт і дату
оприлюднення твору. Крім того, у свідоцтві для творів, які створюються у
порядку виконання службових обов’язків, може бути зазначено особу, якій
належать виключні майнові права на твір. Про реєстрацію договорів, які
стосуються права автора на твір, видають Рішення Державного департаменту
інтелектуальної власності. ДП УААСП веде Державний реєстр свідоцтв про
реєстрацію авторського права на твір та Державний реєстр договорів, які
стосуються права автора на твір.

Після реєстрації відомості про відповідну реєстрацію публікують в
офіційному бюлетені з питань охорони авторського права і суміжних прав
«Авторське право і суміжні права» та в каталозі усіх державних
реєстрацій «Каталог державної реєстрації», що з періодичністю відповідно
не менше ніж два і один рази на рік укладає та видає Державний
департамент інтелектуальної власності. У каталозі всіх державних
реєстрацій публікуються загальні відомості щодо проведеної реєстрації –
номер реєстрації авторського права або договору, який стосується прав
автора на твір, що є номером свідоцтва; дата реєстрації авторського
права на твір; відомості про сферу творчої діяльності, до якої належить
твір; вид і повна назва твору (скорочена назва твору, якщо така є);
альтернативна назва твору (за наявності); дані про походження

твору (похідний, не похідний); дані про створення твору (за

службовим завданням, за договором, з власної ініціативи);

прізвище, ім’я та по батькові автора (авторів) твору, дата його (їх)

народження, повна поштова адреса; вихідні дані оприлюдненого

твору (за наявності).

В офіційному бюлетені з питань охорони авторського права і

суміжних прав «Авторське право і суміжні права», крім вказаного,

публікується коротка анотація про зміст твору, яка під час реєстрації

укладається автором. ДП УААСП здійснює спеціальну безоплатну

розсилку вказаних видань до бібліотек та установ і організацій, які

займаються розповсюдженням науково-технічної інформації та

опікуються питаннями захисту авторських прав.

Автор твору має право заборонити згадувати своє ім’я в

офіційному бюлетені та каталозі державних реєстрацій авторського

права, якщо він як автор твору бажає залишитися анонімом, та

вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені.

Документи та примірники творів, які подаються, зберігаються

протягом всього строку чинності авторського права, встановленого

законодавством.

З початку практичного здійснення реєстрації, тобто з вересня

1995 року, було охоплено майже всі об’єкти авторського права. За

час дії Постанови 1756 у 2002 – 2005 роках здійснено 10 330

державних реєстрацій, у тому числі 9 788 реєстрацій авторського

118

права на твір (8 287 реєстрацій авторського права авторів на твір і

1 501 реєстрація авторського права роботодавців на службовий

твір), 542 реєстрації договорів, які стосуються права автора на твір.

У 2006 році було здійснено 3 839 реєстрацій авторського права на

твір, з них 642 реєстрації авторського майнового права на

службовий твір. Загальна кількість реєстрацій авторського права на

твір у 2006 році збільшилася на 16%, порівняно з 2005 роком

Чому ж з року в рік збільшується кількість державних реєстрацій,

для чого вона потрібна і що, вона дає авторам та іншим суб’єктам

авторського права?

Закріплення в законодавстві про авторське право принципу

автоматичної охорони авторського права на твір позбавляє автора

необхідності проходження спеціальних процедур, пов’язаних з

державною чи будь-якою іншою реєстрацією. Разом з тим,

відсутність офіційного підтвердження належності авторських прав у

багатьох випадках на практиці призводить до труднощів при

здійсненні їх захисту.

Тому державну реєстрацію авторських прав слід розглядати як

один з дійових механізмів захисту авторських прав, що допомагає в

боротьбі з неправомірним використанням об’єктів авторських і

суміжних прав. Суб’єкт авторського права, здійснивши реєстрацію,

здобуває можливість доказу своїх авторських прав (особливо це

стосується неоприлюднених творів). Зареєстровані твори та

документи зберігаються протягом строку охорони авторського права

та слугують доказом наявності авторських прав, а, у випадку

необхідності, можуть бути надані компетентним органам в якості

таких. Доказати дату створення твору може бути складно; дата ж

подання твору на реєстрацію є незаперечним фактом існування

твору на момент подання заявки.

Наявність свідоцтва та рішення, виданих державою, публікація

відомостей про реєстрацію в каталогах державної реєстрації та

офіційних бюлетенях є свідченням того, що твір захищається

авторським правом, а також попереджено всіх третіх осіб стосовно

існування твору та відповідальності за неправомірне його

використання. Часто сам факт реєстрації запобігає спробам

незаконного використання твору без урахування інтересів авторів.

119

Наявність свідоцтва дуже важлива при поданні твору на розгляд

потенційному користувачу. На жаль, існує сумний досвід, коли

створений твір, наприклад, який-небудь авторський проект, іноді

спочатку відхиляють, а за деякий час втілюють в життя і не

виключено, що й спотворюють його через відсутність авторського

контролю.

Свідоцтва, можуть бути вкрай необхідні при продажу прав, при

укладенні різних контрактів, особливо з іноземними партнерами.

Особа, яка отримує майнові права, бажає бути впевненою в

законності володіння ними, бути захищеною від ризику

пред’явлення претензій з боку справжніх володільців авторських

прав. Свідоцтва можуть дати перевагу при участі в тендерах, бути

використані при отриманні кредиту та в інших випадках.

Свідоцтва і рішення можуть використовуватися, зокрема, при

внесенні нематеріальних активів у статутний фонд підприємства, а

також можуть допомогти вирішити проблему фінансової звітності з

приводу нарахування авторського гонорару.

Коли реєструють договір, який стосується права автора на твір,

перевіряють відповідність договірних документів встановленим

нормам і, передусім, наявність умов, які дозволяють вважати його

авторським і правомірним. Тобто після отримання рішення, сторони

договору, а також будь-які інші зацікавлені особи можуть бути

впевнені в тому, що відносини щодо авторського права по

відношенню до якогось конкретного об’єкта є врегульованими

відповідно до чинного законодавства України. Таке рішення можна

пред’являти третім особам, не показуючи при цьому самого

договору або деяких його розділів. Тим самим може бути збережена

конфіденційна інформація щодо сторін договору.

Не зайвим буде зауважити, що у випадку втрати твору чи

договірної документації завжди можна отримати їх завірені копії.

Реєстрація авторського права, договорів, які стосуються прав

автора на твір, та публікація відповідної інформації полегшують

встановлення контактів між суб’єктами авторського права, з однієї

сторони, та користувачами, з іншої.

120

Під час реєстрації авторських прав здійснюють депонування

опублікованих і неопублікованих примірників творів, що сприяє

створенню архівів, призначених для майбутніх поколінь. Наприклад,

вимога обов’язкової реєстрації та депонування існувала в законах

США до приєднання цієї країни до Бернської конвенції. На сьогодні

положення щодо депонування і реєстрації не відмінено повністю.

Завдяки чому Бібліотека Конгресу США, спеціальне бюро якої

здійснює реєстрацію, володіє найбільшим у світі зібранням

опублікованих і неопублікованих творів.

З 1 січня 2004 року набрав чинності новий Цивільний кодекс

України, прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 року.

Статтею 437 Книги IV Цивільного кодексу України «Право

інтелектуальної власності» встановлено, що авторське право

виникає з моменту створення твору, і не передбачена можливість

державної реєстрації авторських прав. Разом з тим, стаття 1114

Книги V «Зобов’язальне право» передбачає можливість державної

реєстрації договорів щодо розпоряджання майновими правами

інтелектуальної власності, у тому числі і авторськими правами. Їх

державна реєстрація здійснюється на вимогу сторін договору в

порядку, встановленому законом. Відсутність державної реєстрації

не впливає на чинність прав, наданих за договором, та інших прав

на відповідний об’єкт права інтелектуальної власності, зокрема, на

право звернення до суду за захистом прав.

Враховуючи досвід здійснення державної реєстрації авторських

прав та цивільно-правових договорів, які стосуються авторських

прав в Україні, що напрацьований з 1995 року, при внесенні змін і

доповнень до Закону України «Про авторське право і суміжні права»

у зв’язку з прийняттям та набранням чинності нового Цивільного

кодексу України доцільно зберегти норми, які б визначали за

автором право здійснення державної реєстрації авторських прав як

необхідної умови забезпечення їх ефективної охорони та захисту.

5.3.2 Порядок здійснення державної реєстрації авторського

права і договорів, які стосуються права автора на твір

Для здійснення державної реєстрації авторського права та

договору, який стосується права автора на твір, подають заявку на

реєстрацію авторського права на твір або заявку на реєстрацію

121

договору, який стосується права автора на твір, що обов’язково

повинна містити:

– заяву, викладену українською мовою, що складається за

формою, затвердженою Державним департаментом

інтелектуальної власності;

– примірник твору (оприлюднений чи неоприлюднений) у

матеріальній формі;

– примірник авторського договору, що засвідчує передачу

(відчуження) майнового права або передачу права на

використання твору. Якщо передачу (відчуження) майнових

прав або права на використання твору здійснює особа, яка

має виключне майнове право на твір, але не є автором, до

заявки додається документ, що підтверджує її виключне

майнове право на цей твір;

– документ, що свідчить про факт і дату оприлюднення твору;

– документ про сплату збору за підготовку до реєстрації

авторського права на твір або копію документа, що

підтверджує право на звільнення від сплати збору;

– документ про сплату державного мита за видачу свідоцтва

або копію документа, що підтверджує право на звільнення

від сплати мита за видачу свідоцтва;

– документ про сплату збору за підготовку до реєстрації

договору, який стосується права автора на твір, або копію

документа, що підтверджує право на звільнення від сплати

збору;

– довіреність, оформлену в установленому порядку, якщо

заявка від імені автора чи іншого суб’єкта авторського права

подається довіреною особою, або копію довіреності,

засвідчену відповідно до законодавства;

– документ, що засвідчує перехід у спадщину майнового права

автора (якщо заявка подається спадкоємцем автора).

До заяви на реєстрацію авторського права на комп’ютерну

програму додають настанову щодо використання програми.

122

До заяви на реєстрацію авторського права на базу даних

додають настанову щодо використання бази даних і опис структури

бази даних.

До заяви на реєстрацію авторського права на твори архітектури,

містобудування, садово-паркового та монументального мистецтва

додають анотацію, яка повинна містити назву твору, його

місцезнаходження (адресу), архітектурні характеристики та

параметри, час і місце створення.

У разі, коли твір створено у співавторстві, в заяві зазначають

прізвище, ім’я та по батькові кожного автора. Право на підписання

< h ? j >

v

x

?

a

x

a

E

&

†

6

?

документів, що подаються, може бути надано одному із співавторів

за наявності відповідної довіреності від інших співавторів.

Документи, що додаються до заяви, оформляють таким чином,

щоб їх можна було безпосередньо копіювати та зберігати протягом

строку дії авторського права.

Автор або особа, яка має авторське право, несуть

відповідальність за повноту та достовірність інформації, наведеної

у заявці на реєстрацію авторського права на твір або про

реєстрацію договору.

Автор або особа, яка має авторське право, самостійно

вирішують, який обсяг твору потрібно подати у складі заявки на

реєстрацію для його ідентифікації, тобто для того, щоб відрізнити

цей твір від інших творів.

Заявник має право за власною ініціативою подати клопотання

про внесення змін до поданої ним заявки (крім примірника твору). Ці

виправлення й уточнення не враховуються, якщо вони надійшли до

винесення рішення про реєстрацію авторського права або договору,

який стосується права автора на твір. За подання клопотання про

внесення з ініціативи заявника змін до заявки сплачується

відповідний збір.

Залежно від того, щодо якого об’єкта авторського права подано

заявку на реєстрацію, примірник твору подают у такій матеріальній

формі:

123

– літературні письмові твори (оприлюднені чи не оприлюднені)

– в друкованому вигляді мовою оригіналу на паперовому або

електронному носії;

– усні твори – в друкованому вигляді мовою оригіналу на

паперовому або електронному носії чи у вигляді звукозапису;

– комп’ютерні програми – у вигляді вихідного тексту

(фрагментів вихідного тексту) програми в обсязі,

необхідному для її ідентифікації. Заявник самостійно

вирішує, які фрагменти вихідного тексту комп’ютерної

програми передати на зберігання, та має право вилучати з

поданих фрагментів вихідного тексту місця, які, на його

думку, не слід висвітлювати;

– музичні твори з текстом і без тексту – у вигляді нотного запису

або звукозапису, а текст – у друкованому вигляді мовою

оригіналу на паперовому або електронному носії;

– драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми,

хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу,

та їх постановки, а також сценічні обробки літературних

письмових творів і обробки фольклору, придатні для

сценічного показу, – у вигляді відеозапису, малюнків або в

друкованому вигляді мовою оригіналу на паперовому або

електронному носії;

– аудіовізуальні твори – подають довідка державного

підприємства «Національний центр Олександра Довженка»

про передані на зберігання оригінали творів (вихідні

матеріали і відеозаписи) та копії (на кіноплівці чи

відеоносіях), що вимагають спеціальних умов зберігання;

– твори образотворчого мистецтва, фотографічні твори, у тому

числі твори, виконані способами, подібними до фотографії,

ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори,

що стосуються географії, геології, топографії, техніки,

архітектури та інших сфер діяльності – у вигляді фотографій

(за потреби – кольорових) розміром не менше ніж 9х12

сантиметрів або слайдів чи на електронному носії, або у

вигляді копій на паперовому носії. Слайди та/або фотографії

подають в окремому конверті;

124

– твори архітектури, містобудування і садово-паркового

мистецтва – у вигляді фотографій (за потреби – кольорових)

розміром не менше ніж 9х12 сантиметрів або слайдів, чи у

вигляді копій основних креслень проекту, передусім

генерального плану, планів поверхів, фасадів, розрізів, інших

креслень (на власний вибір), фотографій або слайдів

моделей збудованих будівель і споруд на електронному носії

чи у вигляді копій на паперовому носії. Слайди та/або

фотографії подають в окремому конверті;

– твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори

декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з

художнього скла, ювелірні вироби тощо, якщо вони не

охороняються законами України про правову охорону

об’єктів промислової власності, – у вигляді фотографій (за

потреби – кольорових) розміром не менше ніж 9х12

сантиметрів чи слайдів, або на електронному носії. Слайди

та/або фотографії подають в окремому конверті;

– тексти перекладів для дублювання, озвучення,

субтитрування українською та іншими мовами українських та

іноземних аудіовізуальних творів – у друкованому вигляді

мовою оригіналу на паперовому чи електронному носії, або у

вигляді звукозапису;

– бази даних – у формі, визначеній для подання відповідного

об’єкта авторського права, що є складовою частиною бази даних.

У разі неправильного оформлення документів заявки заявник

протягом двох місяців від дати одержання повідомлення про це

повинен надіслати відсутні і/або правильно оформлені документи

заявки. Якщо у встановлений строк документи не надійшли, заявку

повертають заявнику із зазначенням мотивованих підстав її

повернення. ВУ тому разі, коли відсутній примірник твору у

матеріальній формі, заявку до розгляду не приймають.

Розгляд заявки та прийняття рішення про реєстрацію

авторського права на твір та реєстрацію договору, який стосується

права автора на твір, здійснюють протягом місяця від дати

надходження правильно оформлених документів заявки.

Під час розгляду заявки не проводиться експертиза твору і не

встановлюється факт виникнення авторства.

Заявнику може бути надіслано запит про надання додаткових

документів, потрібних для прийняття відповідного рішення, у разі

виникнення сумніву щодо вірогідності інформації, що містять подані

документи. У цьому разі відповідне рішення приймають у

двотижневий термін від дати надходження додаткових документів,

але не пізніше двох місяців від дати одержання заявником запиту.

Якщо заявка відповідає встановленим вимогам, заявнику

надсилається рішення про реєстрацію. В іншому випадку заявнику

надсилається обґрунтоване рішення про відмову в реєстрації. При

цьому, документи, подані заявником на реєстрацію, йому не

повертаються.

Заявник має право у тримісячний термін від дати одержання

рішення про реєстрацію авторського права на твір подати документ,

що підтверджує сплату державного мита за видачу свідоцтва, або

копію документа, що підтверджує право на звільнення від сплати

державного мита за видачу свідоцтва.

Якщо протягом трьох місяців від дати одержання заявником

рішення про реєстрацію авторського права на твір не одержано

документ про сплату державного мита за видачу свідоцтва у розмірі

та порядку, визначених законодавством, або копію документа, що

підтверджує право на звільнення від сплати державного мита за

видачу свідоцтва, заявка вважається відхиленою, і реєстрація

авторського права та публікація відомостей про реєстрацію

авторського права не проводяться.

Видачу свідоцтва про реєстрацію авторського права або

рішення про реєстрацію договору, який стосується прав автора на

твір, здійснюють у місячний строк від дати реєстрації.

Свідоцтво чи рішення видаються автору або особі, яка має

авторське право, безпосередньо або надсилаються на адресу,

зазначену в заяві. У разі наявності декількох авторів свідоцтво може

бути видане кожному з них за умови пред’явлення документа про

сплату державного мита за видачу кожного свідоцтва.

За клопотанням автора видається дублікат свідоцтва або

рішення.

Спори, пов’язані з реєстрацією авторського права та договорів,

які стосуються права автора на твір, розв’язують згідно з чинним

законодавством України.

РОЗДІЛ ІІІ ПРАВАВІ ОСНОВИ ЗАХИСТУ АВТОРСЬКОГО ПРАВА

3.1. Поняття та порядок захисту авторського права

Суть авторського права та суміжних прав полягає не тільки в тому, що за
суб’єктами авторського права та суміжних прав визнано комплекс прав
особистого немайнового і майнового характеру, а й в тому, що
законодавство забезпечує їм можливість застосовувати заходи з метою
визнання та відновлення порушеного права.

Розрізняють охорону прав і захист прав. Під охороною прав слід розуміти
встановлення державою загального правового режиму, відповідно до якого
за авторами творів науки, літератури і мистецтва та суб’єктами суміжних
прав

закріплюють особисті немайнові і майнові права, визначають механізми, що
забезпечують їх реалізацію та захист у разі порушення.

Захист прав – це сукупність заходів, метою яких є відновлення та
визнання прав у разі їх порушення, що включає передбачену законодавством
діяльність відповідних державних органів поновлення та визнання прав, а
також усунення перешкод, що заважають реалізації прав та законних
інтересів їх суб’єктів.

Право на захист визначено як надана особі можливість застосування
заходів правоохоронного характеру для відновлення її порушених чи
оспорююваних прав. Дане право є суб’єктивним правом, яке з’являється у
суб’єкта авторського права чи суміжних прав лише в момент порушення або
оспорювання його прав та охоронюваних законом інтересів.

Предметом захисту відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України є
особисті немайнові або майнові права та інтереси особи, що охороняються
законом.

Порушником авторського права чи суміжних прав може бути будь-яка фізична
або юридична особа, яка не виконує вимог чинного законодавства, що
регулює авторсько-правові відносини.

Для забезпечення ефективної охорони та захисту авторського права та
суміжних прав будь-яка держава має вжити таких заходів:

– встановити рівень правової охорони, який відповідає нормам основних
міжнародних договорів у сфері авторського права та суміжних прав,
зокрема, Бернської конвенції про охорону літературних та художніх
творів, Договорів Всесвітньої організації інтелектуальної власності про
авторське право та виконання і фонограми;

– рішуче і безумовно засудити незаконне використання об’єктів
авторського права та суміжних прав;

– ввести норми, що передбачають відповідну компенсацію суб’єктам
авторського права та суміжних прав за завдану їм шкоду;

– ввести до національного законодавства норми, які передбачають досить
суворі заходи кримінального покарання за незаконне використання об’єктів
авторського права та суміжних прав;

– ввести норми щодо конфіскації та знищення контрафактних примірників, а
також обладнання, що використовувалося для їх виготовлення;

– розробити процедури, що забезпечують виявлення та доказ випадків
незаконного використання об’єктів авторського права та суміжних прав;

– забезпечити ефективну реалізацію зазначених санкцій та процедур.

Захист авторського права та суміжних прав та інтересів, що охороняються
законом, здійснюється шляхом застосування передбачених законом форм,
засобів і способів захисту.

Під формою захисту розуміється комплекс внутрішньо погоджених
організаційних заходів щодо захисту суб’єктивних прав та інтересів, які
охороняються законом.

Розрізняють дві основні форми захисту – неюрисдикційну і юрисдикційну.

Неюрисдикційна форма захисту охоплює дії громадян і організацій стосовно
захисту авторського права та суміжних прав та інтересів, що охороняються
законом, які вони здійснюються ними самостійно, без звернення за
допомогою до державних або іншихкомпетентних органів. Згідно зі статтею
19 Цивільного кодексу України самозахистом є застосування особою засобів
протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам
суспільства.

Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене;
характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим
порушенням. Суб’єкт авторського права або суміжних прав, чиї права
порушені, може сам обирати способи самозахисту, або ці способи
самозахисту можуть встановлюватися договором. Наприклад, важливим
способом забезпечення захисту прав є переговори між суб’єктом
авторського права або суміжних прав і особою, яка є передбачуваним
порушником цих прав, під час яких можна переконати порушника припинити
порушення прав та укласти договір на правомірне використання об’єкта
авторського права або суміжних прав. Переговори та компроміс у багатьох
випадках продуктивніші, ніж розгляд у суді або інших компетентних
органах.

Юрисдикційною формою захисту є діяльність уповноважених державою органів
щодо захисту порушених або оспорюваних суб’єктивних авторського права і
суміжних прав.

Суть її полягає в тому, що особа, права і законні інтереси якої порушені
неправомірними діями, звертається за захистом до компетентних державних
органів, наприклад, до суду або правоохоронного органу, які уповноважені
вживати необхідних заходів для відновлення порушеного права та
припинення правопорушення.

Згідно із статтею 52 Закону України «Про авторське право і суміжні
права» за захистом свого авторського права і (або) суміжних прав
суб’єкти авторського права та суміжних прав мають право звертатися в
установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх
компетенції. Захист особистих немайнових і майнових прав суб’єктів
авторського права та суміжних прав здійснюється у порядку, встановленому
адміністративним,

цивільним і кримінальним законодавством (стаття 51 Закону України «Про
авторське право і суміжні права»).

В рамках юрисдикційної форми захисту розрізняють загальний і спеціальний
порядки захисту порушених авторського та суміжних прав.

За загальним порядком захист авторського права і суміжних прав
здійснюється через суд. Засобом судового захисту авторського права та
суміжних прав є позов.

Спеціальною формою захисту авторського права та суміжних прав та
інтересів, що захищаються законом, є адміністративний порядок їх
захисту. Він застосовується як виключення із загального правила в прямо
визначених законодавством випадках. Потерпілий може на свій розсуд
звернутися за захистом своїх порушених прав та інтересів, що
охороняються законом, до вищого органу відповідача, до творчої спілки,
уповноваженого органу державної влади. Засобом захисту у цьому випадку є
скарга.

У рамках спеціальної юрисдикційної форми реалізується також
кримінально-правовий порядок захисту прав.

Цивільно-правові способи захисту прав – це передбачені законом
матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких
здійснюється визнання або відновлення порушених прав та інтересів
суб’єктів авторського права та суміжних прав, припинення порушень, а
також майновий вплив на порушників.

Основна мета цивільно-правової відповідальності – не покарання за
недотримання встановленого правопорядку, а відшкодування заподіяної
шкоди.

Кримінально-правова та адміністративно-правова відповідальність
відрізняється від цивільно-правової тим, що порушник несе
відповідальність перед державою, а не безпосередньо перед автором чи
суб’єктом суміжних прав.

3.2 Види порушення авторського права

Порушення авторського прав може відбутися урамках договірних і
позадоговірних відносин.

При порушені умов договору щодо використання об’єктівавторського права
застосовують санкції,передбачені договором.

У разі позадоговірного порушення, а також тоді, коли в договоріне
зазначено конкретні санкції, особа чиї права порушені, можескористатися
тими засобами захисту, які встановленізаконодавством.

Відповідно до статті 50 Закону України «Про авторське право ісуміжні
права» визначено види порушення авторського права чисуміжних прав, що
дають підстави для судового захисту, а саме:

1) Піратство у сфері авторського права і суміжних прав –
цеопублікування, відтворення, ввезення на митну територію
України,вивезення з митної території України і
розповсюдженняконтрафактних примірників творів (у тому числі
комп’ютернихпрограм і баз даних), фонограм, відеограм і передач
(програм)організацій мовлення.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про авторське право ісуміжні
права» контрафактний примірник твору, фонограми,відеограми – це
примірник твору, фонограми чи відеограми,відтворений, опублікований і
(або) розповсюджуваний зпорушенням авторського права і (або) суміжних
прав, у тому числіпримірники захищених в Україні творів, фонограм і
відеограм, що

ввозяться на митну територію України без згоди автора чи іншогосуб’єкта
авторського права і (або) суміжних прав, зокрема з країн, вяких ці
твори, фонограми і відеограми ніколи не охоронялися абоперестали
охоронятися.

Істотною ознакою піратства є те, що несанкціоновані діїздійснюють з
метою одержання комерційної вигоди. Піратство частоздійснюється
організовано. Останні технологічні досягненняпризвели до того, що
піратство набуло великих розмірів і сталозагрожувати нині самим основам
авторського права та суміжнихправ, зачіпаючи інтереси всіх, хто бере
участь у створенніінтелектуальних творів, їх виконанні, відтворенні
тарозповсюдженні, тобто зачіпає права, передбачені системоюавторського
права та суміжних прав. Тому боротьба з піратством єодним з основних
завдань, які стоять перед світовимспівтовариством. Термін «піратство»
також використовують в більшширокому розумінні, коли в повсякденному
житті характеризуютьбудь-які порушення авторського права та суміжних
прав.

2) Плагіат – оприлюднення (опублікування) повністю абочастково чужого
твору під іменем особи, яка не є автором цьоготвору.

Особа, яка вчинила подібні дії, називається плагіатором. Плагіатслід
відрізняти від вільного використанням думок, ідей або
способів,запозичених з іншого твору для створення нового
оригінальноготвору. Плагіат у звичному розумінні не обмежується
випадкамиформальної подібності. Зробити твір доступним для
загальноговідома у вигляді переробки змісту твору іншого автора у новій
формілітературного або художнього вираження і видати його за свійвласний
оригінальний твір – також є плагіатом.

3) Ввезення на митну територію України без дозволу осіб, якімають
авторське право і суміжні права, примірників творів (у томучислі
комп’ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм,програм мовлення.

Враховуючи те, що суб’єкти авторського права і суміжних правволодіють
виключним правом дозволяти імпорт примірників творів,фонограм та
відеограм, має місце порушення авторського права та(або) суміжних прав,
коли твори та інші об’єкти, захищені в Україні,ввозяться в Україну з
держави, де ці твори та інші об’єкти незахищаються, і у випадку, коли
примірники творів, фонограм таінших об’єктів, які були розповсюджені
поза межами України зазгодою законного володільця прав, імпортують в
Україну без йогозгоди.

4) Вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторськогоправа і
суміжних прав.

Наявність у законодавстві відповідних тимчасових (стримуючих)заходів є
невід’ємним елементом будь-якого ефективного механізмузабезпечення
захисту авторського права і суміжних прав. Важливимзавданням таких
заходів є попередження актів порушення таконфіскації контрафактних
копій, обладнання для їх відтворення, якістановлять важливі докази і
можуть бути знищені, якщо їх не взятипід контроль суду.

5) Будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів
захистуавторського права та суміжних прав, зокрема,
виготовлення,розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і
застосуваннязасобів для такого обходу.

Положення про визначення дій свідомого обходу технічнихзасобів захисту
авторського права і суміжних прав вперше наміжнародному рівні були
включені до Договору про авторське право(стаття 11) та Договору про
виконання і фонограми (стаття 18)укладених в рамках Всесвітньої
організації інтелектуальноївласнсоті. Відповідно до зазначених статей
договірні державипередбачають відповідну правову охорону та ефективні
засобиправового захисту від обходу існуючих технічних засобів,
якимикористуються автори, виконавці або виробники фонограм у зв’язкузі
здійсненням своїх прав, та які обмежують дії щодо їх творів,виконань і
фонограм, що не дозволені авторами, виконавцями абовиробниками фонограм
або не допускаються законом. Визнаютьсянезаконними імпорт, виготовлення
або розповсюдженняпротизахисних пристроїв, або пропозиція чи надання
послуг, щомають аналогічну дію. Протизахисний пристрій – це
будь-якийпристрій, виріб або компонент, включений у пристрій або
виріб,основним призначенням або основним результатом застосуванняякого є
обхід будь-якого способу, режиму, механізму або системи, якізапобігають
або перешкоджають будь-яким правомірним діям.

Умовою заборони є той факт, що особа, яка здійснила зазначені дії,знає
або має достатні підстави знати, що такий пристрій або послугабудуть
використані або використовуються для цілей недозволеноговикористання
авторського права і суміжних прав. Вимога знаннясфокусована на цілі, для
якої використовуватиметься такийпристрій або послуга.

6) Підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема, велектронній
формі, про управління правами без дозволу суб’єктівавторського права і
(або) суміжних прав чи особи, яка здійснює такеуправління.

7) Розповсюдження, ввезення на митну територію України зметою
розповсюдження, публічне сповіщення об’єктів авторськогоправа і (або)
суміжних прав, з яких без дозволу суб’єктів авторськогоправа і (або)
суміжних прав вилучена чи змінена інформація проуправління правами,
зокрема, в електронній формі.

Інформація про управління правами – це інформація, щопозначає твір або
інший матеріал, який знаходиться під охороною,автора, виконавця,
виробника фонограми або будь-якого іншоговолодільця прав, або інформація
про умови використання твору,фонограми або виконання, будь-який номер
або код, якийпредставляє таку інформацію, коли будь-яке з вищенаведеного
єприкладеним до копії твору, фонограми (відеограми) абозафіксованого
виконання, або з’являється у зв’язку з програмоюмовлення, сповіщення або
наданням публіці твору, фонограми абозафіксованого виконання.

Підроблення, зміна, вилучення, розповсюдження без дозволуінформації про
управління правами авторів, виконавців, виробниківфонограм також вперше
на міжнародному рівні визначені якпорушення прав в Договорі про
авторське право (стаття 12) таДоговорі про виконання і фонограми (стаття
19).

У цілому закон не обмежує перелік дій, які можуть бути визнаніяк
порушення авторського права та суміжних прав і встановлюєнорму, що
вчинення будь-якою особою дій, які порушують особистінемайнові права та
майнові права суб’єктів авторського права ісуміжних прав, надає цим
суб’єктам право судового захисту.

3.3. Відповідальність за порушення авторського права

За порушення авторського права до правопорушник застосовується
адміністративна та кримінальна відповідальність.

Відповідно до статті 23 Кодексу України про
адміністративніправопорушення адміністративні стягнення є
міроювідповідальності з метою виховання особи, яка
вчинилаадміністративне правопорушення, в дусі додержання законівУкраїни,
поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненнюнових
правопорушень як самим правопорушником, так й іншимиособами.

До адміністративної відповідальності за порушення авторськогоправа та
суміжних прав порушника може бути притягнуто згідно зістаттею 51-2, а
також статей 164-6, 164-7,164-9 та 164-13 КодексуУкраїни про
адміністративні правопорушення.

Відповідно до статті 51-2 «Порушення права на об’єкт
праваінтелектуальної власності» незаконне використання об’єкта
праваінтелектуальної власності (літературного чи художнього твору,
їхвиконання, фонограми, передачі (програми) організації
мовлення,комп’ютерної програми, бази даних, наукового відкриття,
винаходу,корисної моделі, промислового зразка, топографії
інтегральноїмікросхеми, раціоналізаторської пропозиції, сорту рослин,
породитварин, комерційного найменування, торговельної
марки,географічного зазначення тощо), привласнення авторства на
такийоб’єкт або інше умисне порушення прав на об’єкт
праваінтелектуальної власності, що охороняється законом, тягне засобою
накладення штрафу від десяти до двохсотнеоподатковуваних мінімумів
доходів громадян з конфіскацієюнезаконно виготовленої продукції та
обладнання і матеріалів, якіпризначені для її виготовлення.

Відповідно до статті 164-6 «Демонстрування і розповсюдженняфільмів без
державного посвідчення на право розповсюдження ідемонстрування фільмів»
демонстрування фільмів аборозповсюдження фільмів шляхом продажу чи
передачі в прокатфільмокопій без державного посвідчення на право
розповсюдженнята демонстрування фільмів тягне за собою накладення штрафу
віддвадцяти до сорока п’яти неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян
з конфіскацією фільмокопій, а також грошей, отриманихвід їх
демонстрування, продажу або передачі в прокат. Ті самі дії,

вчинені повторно протягом року після застосування
заходівадміністративного стягнення, тягнуть за собою накладення
штрафувід сорока п’яти до ста неоподатковуваних мінімумів
доходівгромадян з конфіскацією фільмокопій, а також грошей, отриманихвід
їх демонстрування, продажу або передачі в прокат.

Розповсюдження фільмів шляхом виготовлення фільмокопій бездержавного
посвідчення на право розповсюдження тадемонстрування фільмів з метою їх
демонстрування, продажу,передачі в прокат тягне за собою накладення
штрафу відшестидесяти до дев’яноста неоподатковуваних мінімумів
доходівгромадян з конфіскацією фільмокопій, засобів їх виготовлення,
атакож грошей, отриманих від їх демонстрування, продажу абопередачі в
прокат. Дії, передбачені частиною третьою цієї статті,вчинені повторно
протягом року після застосування заходівадміністративного стягнення,
тягнуть за собою накладення штрафувід дев’яноста до ста п’ятидесяти
неоподатковуваних мінімумівдоходів громадян з конфіскацією фільмокопій,
засобів їхвиготовлення, а також грошей, отриманих від їх
демонстрування,продажу або передачі в прокат.

Відповідно до статті 164-7 «Порушення умов розповсюдження
ідемонстрування фільмів, передбачених державним посвідченнямна право
розповсюдження і демонстрування фільмів»розповсюдження і демонстрування
фільмів з порушенням умов,передбачених державним посвідченням на право
розповсюдженнята демонстрування фільмів, тягнуть за собою накладення
штрафувід двадцяти до тридцяти п’яти неоподатковуваних мінімумівдоходів
громадян з конфіскацією фільмокопій, а також грошей,отриманих від їх
демонстрування, продажу або передачі в прокат. Тісамі дії, вчинені
повторно протягом року після застосування заходівадміністративного
стягнення, тягнуть за собою накладення штрафувід тридцяти п’яти до
семидесяти неоподатковуваних мінімумівдоходів громадян з конфіскацією
фільмокопій, а також грошей,отриманих від їх демонстрування, продажу або
передачі в прокат.

Відповідно до статті 164-9 «Незаконне розповсюдженняпримірників
аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм,комп’ютерних програм, баз
даних» розповсюдження примірниківаудіовізуальних творів, фонограм,
відеограм, комп’ютернихпрограм, баз даних упаковки яких не марковані
контрольнимимарками або марковані контрольними марками, що мають серію
чимістять інформацію, які не відповідають носію цього примірника
абономер, який не відповідає даним Єдиного реєстру
одержувачівконтрольних марок, тягне за собою накладення штрафу від
десятидо ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян зконфіскацією
цих примірників аудіовізуальних творів, фонограм,відеограм, комп’ютерних
програм, баз даних. Та сама дія, вчиненаособою, яку протягом року було
піддано адміністративномустягненню за одне з правопорушень, зазначених у
частині першійцієї статті, – тягне за собою накладення штрафу від
п’ятидесяти додвохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
зконфіскацією цих примірників аудіовізуальних творів,
фонограм,відеограм, комп’ютерних програм, баз даних.

Відповідно до статті 164-13 «Порушення законодавства, щорегулює
виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних системзчитування,
експорт, імпорт обладнання чи сировини для їхвиробництва» зазначені у
назві статті 163-13, тягнуть за собоюнакладення штрафу від двадцяти до
двохсот неоподатковуванихмінімумів доходів громадян.

Про вчинення зазначених вище адміністративнихправопорушень відповідно до
статей 254 і 255 Кодексу України проадміністративні правопорушення за
статтями 51-2 і 164-9 складаютьпротокол уповноважені на те посадові
особи органів внутрішніхсправ, а за статтями 52-2, 164-9 та 164-13
державнимиінспекторами з питань інтелектуальної власності
Державногодепартаменту інтелектуальної власності Кодексу.
Зазначенийпротокол надсилають органові, уповноваженому розглядати
справупро адміністративне правопорушення, яким відповідно до статті
221зазначеного Кодексу є районний, районний у місті, міський
чиміжрайонний суд.

Кримінально-правові способи захисту відповідно до статей 50 і51
Кримінального кодексу України застосовуються від імені державиза вироком
суду у вигляді покарань до особи, винної у вчиненнізлочину. Вони
полягають у передбаченому законом обмеженні праві свобод засудженого.

До кримінальної відповідальності притягують осіб за вчиненняособливо
небезпечних правопорушень – злочинів.

Кримінальнувідповідальність за порушення авторського правата суміжних
прав встановлено статтею 176 «Порушення авторськогоправа і суміжних
прав» Кримінального кодексу України.

Відповідно до цієї статті незаконне відтворення,розповсюдження творів
науки, літератури і мистецтва, комп’ютернихпрограм і баз даних, а так
само незаконне відтворення,розповсюдження виконань, фонограм, відеограм
і программовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на
аудіо-та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або інше
умиснепорушення авторського права і суміжних прав, якщо це
завдаломатеріальної шкоди у значному розмірі, караються штрафом
віддвохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадянабо
виправними роботами на строк до двох років, або позбавленнямволі на той
самий строк, з конфіскацією всіх примірників творів,матеріальних носіїв
комп’ютерних програм, баз даних, виконань,фонограм, відеограм, програм
мовлення та знарядь і матеріалів, якіспеціально використовувались для їх
виготовлення.

Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньоюзмовою групою
осіб, або завдали матеріальної шкоди у великомурозмірі, караються
штрафом від тисячі до двох тисячнеоподатковуваних мінімумів доходів
громадян або виправнимироботами на строк до двох років, або позбавленням
волі на строк віддвох до п’яти років, з конфіскацією всіх примірників
творів,матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних,
виконань,фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів,
які

спеціально використовувались для їх виготовлення.

Вищезазначені дії, якщо вони вчинені службовою особою звикористанням
службового становища або організованою групою,або якщо вони завдали
матеріальної шкоди в особливо великомурозмірі, караються штрафом від
двох до трьох тисячнеоподатковуваних мінімумів доходів громадян або
позбавленнямволі на строк від трьох до шести років, з позбавленням
праваобіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк
дотрьох років або без такого та з конфіскацією всіх примірників
творів,матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних,
виконань,фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів,
якіспеціально використовувалися для їх виготовлення.

Матеріальна шкода вважається завданою в значному розмірі -якщо її розмір
у двадцять і більше разів перевищуєнеоподатковуваний мінімум доходів
громадян; у великому розмірі -якщо її розмір у двісті і більше разів
перевищує неоподатковуваниймінімум доходів громадян; а завданою в
особливо великому розмірі- якщо її розмір у тисячу і більше разів
перевищуєнеоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Стаття 176 охороняє лише майнові права суб’єктів авторськогоправа та
суміжних прав; умовою притягнення порушника довідповідальності є
завдавання потерпілій стороні матеріальноїшкоди у розмірі, визначеному
законодавством.

Кримінальний кодекс України містить ще дві статті, щостосуються захисту
авторського права та суміжних прав.

Це стаття 203-1, яка стосується незаконного виробництва,експорту,
імпорту, зберігання, реалізації та переміщення дисків длялазерних систем
зчитування, матриць, обладнання та сировини дляїх виробництва. Якщо ці
дії вчинені у значних розмірах, то караютьсяштрафом від однієї до п’яти
тисяч неоподатковуваних мінімумівдоходів громадян або виправними
роботами на строк до двох років,або позбавленням волі на той самий строк
із конфіскацією тазнищенням дисків для лазерних систем зчитування,
матриць,

обладнання чи сировини для їх виробництва. Якщо вони вчиненіповторно або
за попередньою змовою групою осіб, або вчинені увеликих розмірах,
караються позбавленням волі на строк від двохдо п’яти років з
конфіскацією та знищенням дисків для лазернихсистем зчитування, матриць,
обладнання чи сировини для їхвиробництва.

Під значним розміром слід розуміти вартість дисків для лазернихсистем
зчитування, матриць, обладнання чи сировини для їхвиробництва, що у
двадцять разів і більше перевищує рівеньнеоподатковуваного мінімуму
доходів громадян; під великимрозміром – вартість дисків для лазерних
систем зчитування,матриць, обладнання чи сировини для їх виробництва, що
у сторазів і більше перевищує рівень неоподатковуваного мінімумудоходів
громадян.

Згідно зі статтею 216 Кримінального кодексу України, частинаперша якої
незаконне виготовлення, підроблення, використання абозбут незаконно
виготовлених, одержаних чи підробленихконтрольних марок для маркування
упаковок примірниківаудіовізуальних творів та фонограм – караються
штрафом від ста дотрьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
абообмеженням волі на строк до чотирьох років. У частині другій
статті216 зазначено, що ті самі дії, вчинені повторно або за
попередньоюзмовою групою осіб, караються штрафом від трьохсот до
тисячінеоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленнямволі
на строк від трьох до п’яти років з конфіскацією товарів,промаркованих
підробленими контрольними марками.

Провадження у кримінальних справах про порушенняавторського права та
суміжних прав має низку процесуальнихособливостей. Насамперед вони
відносяться до справ так званогоприватного обвинувачення, тобто
порушуються не інакше як зазаявою потерпілого за виключенням виняткових
випадків, колизаконом передбачено можливість порушення такої
справипрокурором. Кримінальні справи щодо порушення авторськогоправа та
суміжних прав не підлягають припиненню у разіпримирення порушника і
потерпілого, що в цілому не характернодля справ приватного
обвинувачення. Провадження у цих справахздійснюється у загальному
порядку.

Тільки за доказовості факту незаконного використання об’єктаавторського
права або суміжних прав органи дізнання абопопереднього слідства можуть
вирішити питання про порушеннякримінальної справи.

Правоохоронні органи (прокуратура та органи внутрішніх справ)порушують
кримінальні справи за підстав, встановлених статтею 94Кримінального
процесуального кодексу України: за заявами абоповідомленнями громадян,
підприємств, організацій, установ,посадових осіб, представників влади
або громадськості; явка зповинною порушника авторських або суміжних
прав; заповідомленнями, опублікованими в пресі; в разі
безпосередньоговиявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом
ознакзлочину (в ході перевірок торгових точок, в процесі
реалізаціїоперативних матеріалів тощо).

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи вище наведене слід зазначити, що авторське право у своїй
основі є юридичним проявом усвідомлення державою важливості охорони
культури як гаранту розвитку суспільства. Підтримка і захист творчості,
охорона результатів інтелектуальної діяльності безпосередньо пов’язані
із захистом свободи слова та прав людини.

Отже, поняття авторського права можна розглядати у двох аспектах:
суб’єктивному та об’єктивному.

В об’єктивному розумінні авторське право – це сукупність правових норм,
які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання
творів літератури, мистецтва й науки.

А у суб’єктивному розумінні, авторське право – це сукупність прав, які
належать автору, його правонаступнику або спадкоємцю, у зв’язку зі
створенням і використанням твору літератури, науки, мистецтва.

Зміст будь-якого права визначає його місце та роль в системі суспільних
цінностей і безпосередньо впливає на його форму. Авторське право є
правом особливого роду, яке виникає у результаті створення особою твору
науки, літератури, мистецтва. Твір, що охороняється авторським правом, є
особливим об’єктом, що відображає особистість автора, який «живе» у
своєму творі. Тому авторське право гарантує творцеві не лише можливість
отримання економічної вигоди від використання твору, а й охороняє
інтелектуальний і персональний зв’язок із твором.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Цивільне право України: підручник: у 2 т. / [Борисова В.І. (кер. авт.
кол.), Баранова І.М., Жилінкова І.В. та ін.; за заг. ред. В.І.
Борисової, І.В. Спасібо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. – К.: Юрінком Інтер,
2007. – Т.1. – 480 с.

2. Шимон С. Про розмір відшкодування моральної шкоди // Право України. –
1998. – № 12, С.46 – 53.

3. Право інтелектуальної власності. За ред. Підопригори П.А.,Святоцького
О.Д. К.:Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. – 670с.

4. Основи інтелектуальної власності. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”,
1999. – 578 с.

5.Гражданское право: В 2 т./ Под ред. Е.А. Суханова. – М.: Изд-во БЕК,
2002.– Т. 1.- С. 203.

6. Право Интелектуальной собственности А.П. Сергеев – М.: ООО
«ИздательствоПроспект», 2004. – 750.

7. HYPERLINK
“http://pidruchniki.ws/1584072046944/pravo/tsivilne_pravo_ukrayini_-_dze
ra_ov”
http://pidruchniki.ws/1584072046944/pravo/tsivilne_pravo_ukrayini_-_dzer
a_ov .

8. HYPERLINK
“http://pidruchniki.ws/1584072045843/pravo/tsivilne_pravo_-_borisova_vi”
http://pidruchniki.ws/1584072045843/pravo/tsivilne_pravo_-_borisova_vi

9. Право інтелектуальної власності: Навчальний посібник. В. С.Дроб’язко,
Р.В. Дроб’язко – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 512 с.

10.Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. За
відповід ред.. О.В. Дзери (кер. авт. кол.), Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця.
– К.: Юрінком Інтер, 2005. 282

11.Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Дзера О.В.(керівник
авт. кол.), Боброва Д.В., Довгерт А.С. та ін.; За ред. Дзери О.В.,
Кузнєцової Н.С. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 450 с.

12.Авторське право і суміжні права / За ред. Святоцького О.Д. Дроб’язко
В.С. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2000. – 360 с.

13.Основы авторского права. С.А. Судариков – Минск: 2000. – 500 с.283

14.Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907
г.). – М.: Фирма «Спарк», 1995. – с. 452-455.

15. Серебровский В.И. Вопросы советского авторского права.– М.:
Госюриздат, 1956.–С. 24.

16.Антимонов Б.С., Флейшиц Е.А. Авторское право. – М.:Гос. изд-во
юрид.лит., 1957.– С. 59.

17.Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в Российской
Федерации.– М.Проспект, 2001.– С. 192.

18.Калятин В.О. Интеллектуальная собственность (Исключительные права).–
М.: Норма, 2000.–С. 8.

19.Дозорцев В.А. Понятие исключительного права // Проблемы современного
гражданского права: Сборник статей.– М.: Городец, 2000.– С. 29.

20.Рубанов А.А. Проблемы совершенстования теоретической модели права
собственности // Развитие советского гражданского права на современном
этапе. – М.: Наука, 1986. – С.105;

21.Авторське право і суміжні права: навчальний посібник. С. В.Бондаренко
– К: Ін-т ін- тел. власн. і права, 2004. – 260 с.

22.Охорона інтелектуальної власності в Україні / Довгий С.О.,Жаров В.О.,
Зайчук В.О. та ін. – К.: Форум, 2002. – 319 с.

23.Право інтелектуальної власності. Науково-практичний коментар
Цивільного кодексу України. За заг. Ред.. М.В. Паладія, Н.М. Мироненка,
В.О. Жарова. – К.: Парламентське видавництво, 2006. – 432 с.

24. Господарське судочинство в Україні: Судова практика. Захист прав
інтелектуальної власності. Від. Ред.. В.С. Москаленко. – К.: Праксіс,
2007. – 408 с.

25. Інтелектуальна власність. Міжнародні договори України. Упоряд. В.О.
Жаров, А.М. Горнісевич, М.О. Василенко. – К.: Державний департамент
інтелектуальної власності.Державне підприємство «Український інститут
промислової власності», 2007. –404 с.

26.Інтелектуальна власність. Закони України. Упоряд. В.О.Жаров, А.М.
Горнісевич, М.О. Василенко. – К.: Державнийдепартамент інтелектуальної
власності. Державнепідприємство «Український інститут промислової
власності»,2007. – 410 с.

27. Захист прав інтелектуальної власності:– Зб. документів, матеріалів,
статей / За заг. ред. Святоцького О.Д. /Упорядники: Дроб’язко В.С.,
Дроб’язко Р.В. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 368 с.

28. Право інтелектуальної власності Європейського Союзу та законодавство
України / За редакцією Ю.М. Капіци: кол. Авторів: Ю.М. Капіца, С.К.
Ступак, В.П. Воробйов та ін. – К.: Видавничий Дім “Слово”, 2006. – 1104
с.

29. Авторское право и смежные права. Липник Делия. Русскоеиздание / Пер.
с фр.; предисловие Федотова М. – М.: Научно- издательский центр
“Ладомир”; Издательство ЮНЕСКО, 2002. – 788 с.

30. Право интеллектуальной собственности: Авторское правоБентли Л.,
Шерман Б. / Пер. с англ.. Вольфсона В.Л. – СПб.:Издательство
“Юридический центр Пресс”, 2004. – 535 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter