Суб’єкти конституційного права. Конституційно-правова (конституційна)
відповідальність

Учасниками конституційно-правових відносин можуть бути тільки суб’єкти.
Суб’єкт конституційного права — це потенційний носій прав і обов’язків,
передбачених нормами галузі.

Суб’єктом конституційного права виступає держава в цілому. Вона є
учасником правовідносин, які безпосередньо виражають її суверенітет. Як
носій суверенітету держава сама визначає коло відносин, учасником яких
вона є. Ці відносини мають особливий характер і нерідко правлять за
основу розвитку інших конституційно-правових відносин.

Держава в цілому є учасником конституційно-правових відносин у сфері
судочинства. З цим пов’язані процесуальні гарантії прав і свобод,
реалізація яких забезпечується авторитетом держави. Такий підхід
відображає no-справжньому демократичне ставлення у суспільстві до прав
та інтересів особи. У зазначених правовідносинах державні органи і
посадові особи виступають як представники держави в цілому.

Ще одним прикладом конституційно-правових відносин за участю держави в
цілому є правовідносини, пов’язані з громадянством. Громадянство — це
специфічний юридичний зв’язок між державою і особою, який зумовлює
наявність взаємних прав і обов’язків. Держава в цілому бере участь в
усіх правовідносинах у зв’язку з набуттям і припиненням громадянства.
Відповідні державні органи і посадові особи, здійснюючи свої
повноваження, також виступають не як самостійні учасники правовідносин,
а як представники держави.

Правоздатність держави в цілому грунтується на її суверенітеті і є
первинною. Основу правоздатності державних органів становить визначена
суверенною державною владою їхня юридичне закріплена компетенція. І тому
вона вторинна. Це саме можна сказати і про конституційну правоздатність
таких суб’єктів, як члени (суб’єкти) федерації, автономні й
адміністративно-територіальні одиниці.

Найбільш динамічними суб’єктами конституційного права є державні органи.
Вони найчастіше виступають у ролі учасників конституційно-правових
відносин. До державних органів у даному випадку віднесені й органи
місцевого самоврядування, хоч останні іноді не включаються до державного
механізму.

Серед державних органів — суб’єктів конституційного права — слід
виділити вищі органи держави, а саме: главу держави, парламент, уряд,
вищі суди. Суб’єктами конституційного права виступають вищі органи
членів федерацій. Конституційною правоздатністю наділені не тільки самі
вищі органи, а й окремі їх структурні елементи. Це, наприклад, палати
парламентів, комісії (комітети) палат тощо. Всі вони діють у рамках
компетенції відповідного державного органу, але реалізують тільки свої
повноваження. Все це певною мірою може бути віднесене і до державних
органів, що функціонують на рівні автономних та
адміністративно-територіальних одиниць, включаючи органи місцевого
самоврядування. Однак за обсягом конституційної правоздатності їх не
можна порівнювати з вищими органами держави, які здійснюють політичні
функції.

Особливістю конституційної правоздатності державних органів, включаючи
органи місцевого самоврядування, є наявність у них владних повноважень.
Тільки ці органи, а також посадові особи мають публічно-владні права.
Громадяни також беруть участь у здійсненні влади. Це, зокрема,
відбувається у процесі формування на основі виборів того чи іншого
державного органу, в ході референдуму тощо. Але громадяни самі по собі
звичайно не наділені правами, щоб безпосередньо здійснювати владу.

Серед суб’єктів конституційного права слід виділити фізичних осіб.
Особливий характер має конституційна правосуб’єктність депутатів
представницьких органів, насамперед депутатів загальнонаціональних
представницьких органів — парламентів та установчих зборів
(конституційних асамблей). Конституційна правосуб’єктність депутатів
пов’язана з компетенцією відповідного органу. Депутати не є посадовими
особами. Вони репрезентують представницький орган і водночас є його
органічною частиною. Іноді конституційною правосуб’єктністю наділяються
групи депутатів. Наприклад, певні групи депутатів мають право утворювати
парламентську фракцію або звертатися з інтерпеляцією (запитом) до уряду.
В ряді країн визнається лише групова депутатська законодавча ініціатива.

Спеціальна правоздатність характеризує конституційно-правовий статус
виборців. До того ж у деяких країнах групи виборців також виступають у
ролі суб’єкта конституційного права, будучи наділеними правом так званої
народної законодавчої ініціативи.

На відміну від депутатів і виборців, громадяни мають не спеціальну, а
загальну політичну (конституційну) правоздатність. Суб’єктами
конституційного права є також іноземці й особи без громадянства. Вони
наділені певними правами і несуть обов’язки. Обсяг конституційної
правоздатності громадян у цьому випадку є вихідним і звичайно ширшим,
ніж у інших відповідних категорій населення.

Нарешті, суб’єктами конституційного права є політичні партії. Це
відбиває відносно нове явище в державно-політичному житті, відоме як
інституціалізація партій, тобто створення конституційно-правової основи
їх організації та діяльності. В окремих країнах суб’єктами
конституційного права фактично визнані деякі інші громадські об’єднання,
зокрема профспілки.

Дії й акти суб’єктів можуть створювати підстави для виникнення і
припинення конституційно-правових відносин, а також до
конституційно-правової відповідальності і застосування санкцій.

Конституційно-правова (конституційна) відповідальність як форма
юридичної відповідальності має особливості, пов’язані насамперед з
характером самого конституційно-правового регулювання. Однак існують

особливості і більш загального характеру.

Юридична відповідальність у цілому має два аспекти: негативний і
позитивний. Негативний аспект відповідальності пов’язаний з тим, що
державний примус застосовується з приводу вчинення правопорушення.
Позитивний аспект зумовлений загальними ознаками права, і
відповідальність пов’язується з усіма без винятку моментами його дії, а
не тільки з правопорушенням і застосуванням санкцій. Отже, юридична
відповідальність виникає не тільки у зв’язку з дією охоронних, а й
установчих і регулятивних норм. Обмеженість ролі і значення охоронних
норм у системі конституційного права аж ніяк не свідчить про відсутність
юридичної відповідальності.

Характер конституційного права як центральної галузі системи
національного права пов’язаний і з тим, що виконання норм цієї галузі
забезпечується практично усіма існуючими формами юридичної
відповідальності. Зокрема, порушення окремих норм конституційного права
може призвести до кримінальної відповідальності і застосування
відповідних санкцій. У цьому відношенні відповідальність за порушення
норм конституційного права сприймається як юридична відповідальність
взагалі.

Існує і власне конституційно-правова відповідальність з притаманним
тільки їй механізмом, колом суб’єктів і санкціями. Така відповідальність
звичайно пов’язана з діями безпосередньо політичного характеру і має
відповідну природу. Поняття конституційно-правової відповідальності
вужче, ніж поняття відповідальності за порушення норм конституційного
права. Водночас ця форма юридичної відповідальності не пов’язана лише з
порушенням конституційно-правових норм. Підставами для притягнення до
конституційно-правової відповідальності можуть бути порушення норм інших
галузей права, зокрема кримінального.

Конституційно-правова відповідальність може існувати і за умов, коли
норми права взагалі не порушуються, але мають місце дії, які
розцінюються як негативні у політичному плані. Прикладом може служити
політична відповідальність уряду. Конституційно-правовій
відповідальності підлягають усі суб’єкти відповідної галузі, крім
держави в цілому. Найчастіше таку відповідальність несуть органи
державної влади.

Одним з основних різновидів конституційно-правової відповідальності є
відповідальність суб’єктів (носіїв) виконавчої влади і насамперед уряду
та його членів. Така відповідальність має дві конкретні форми. Це власне
політична відповідальність уряду перед парламентом і відповідальність у
порядку так званого імпічменту або в рамках подібних до нього процедур.

Існують і інші різновиди конституційно-правової відповідальності.
Наприклад, відповідальність депутатів перед представницьким органом,
відповідальність у структурі державного механізму за ієрархією органів
влади, відповідальність, що випливає із статусу громадянства, тощо.

Конституційно-правовій відповідальності властиві такі специфічні
санкції: 1) усунення з посади і примусова відставка; 2) дострокове
припинення повноважень депутата за рішенням представницького органу, а
також дисциплінарні санкції, передбачені парламентськими регламентами;

3) скасування і припинення дії актів; 4) позбавлення громадянства: 5)
позбавлення державних нагород тощо.

Похожие записи