КОНТРОЛЬНА РОБОТА
НА ТЕМУ:
Строки розгляду
адміністративних справ
За загальним правилом справи про адміністративне правопорушення
розглядаються в п’ятнадцятиденний строк з дня одержання органом
(посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про
адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи. Скорочені
строки розгляду справи — одна доба, три-, п’яти- і семиденний строк,
встановлені законодавством про адміністративні правопорушення для деяких
видів правопорушень.
Так, відповідно до ст. 277 КпАП протягом доби розглядаються, наприклад,
справи про заготівлю, переробку або збут радіоактивне забруднених
продуктів харчування або іншої продукції; порушення правил про валютні
операції; незаконні посів та вирощування снотворного маку чи конопель;
злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції,
члена громадського формування з охорони громадського порядку,
військовослужбовця; дрібне хуліганство та ін. У триденний строк
розглядаються справи про виготовлення і використання без належного
дозволу радіо передавальних засобів; дрібну спекуляцію; торгівлю з рук у
невстановлених місцях. У п’ятиденний строк розглядаються справи про
дрібне розкрадання державного або колективного майна; порушення вимог
режиму радіаційної безпеки в місцевостях, що зазнали радіаційного
забруднення, та ін. У семиденний строк розглядаються справи про
порушення, пов’язані з використанням газу, експлуатацією
газовикористовуючих установок без обліку витрати газу; непідготовленістю
до роботи резервного паливного господарства.
Аналіз законодавства України дає змогу виділити два види провадження по
справах про адміністративні правопорушення: звичайне та спрощене.
Звичайне здійснюється у більшості справ і детально регламентовано чинним
законодавством. Воно передбачає складання протоколу: визначає зміст,
запобіжні заходи і порядок їх застосування; права і обов’язки учасників
про-вадження; порядок розгляду справ; факти, обставини, що є доказами.
У разі стягнення штрафу порушнику видається квитанція про його сплату.
Оформлення попередження здійснюється або шляхом вручення офіційного
письмового попередження за встановленою формою, або шляхом усного
попередження.
До адміністративних правопорушень, провадження за якими здійснюється у
спрощеній формі, належать:
• порушення правил пожежної безпеки у лісах (ст. 77) у випадках
накладення штрафу інженерами відділів охорони і захисту лісу,
льотчиками-спостерігачами баз авіаційного захисту лісу, лісничими та
іншими особами, які перелічені в п. З ст. 241;
• порушення правил карантину тварин та інших ветеринарно-санітарних
правил (ст. 107) у випадках накладення штрафу державною ветеринарною
інспекцією;
• викидання сміття та інших предметів з вікон та дверей вагонів, прохід
по залізничних коліях у невстановлених місцях (ч. З ст. 109);
• пошкодження внутрішнього обладнання вагонів, скла в пасажирських
поїздах, куріння в вагонах приміських поїздів, куріння у невстановлених
місцях у поїздах місцевого та далекого слідування, а також у
метрополітені (ст. 110);
• пошкодження внутрішнього обладнання морських суден і куріння в
неустановлених місцях цих суден (ст. 115);
• керування річковими або маломірними суднами, не зареєстрованими в
установленому порядку або такими, що не пройшли технічного огляду;
перевищення водіями цих суден швидкості руху, стоянка в заборонених
місцях, недодержання вимог навігаційних знаків, порушення правил
маневрування, подачі звукових сигналів, несення бортових вогнів і знаків
(ч. 1, 3, 5 ст. 116);
• викидання за борт річкового або маломірного судна сміття або інших
предметів (ст. 116);
• порушення правил безпеки під час висадки і посадки пасажирів на
річкових і маломірних суднах, куріння у нев-становлених місцях на
річкових суднах (ч. 1,3 ст. 117);
Треба зазначити, що у разі коли порушник перелічених норм заперечує
накладене на нього стягнення, то складається протокол про
адміністративне правопорушення і провадження здійснюється у звичайному
порядку.
Чіткі орієнтири для вирішення цього питання містить ст. 245 КпАП. Вона
визначає, що завданнями провадження в справах про адміністративні
правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування
обставин кожної справи; вирішення її в точній відповідності з
законодавством; забезпечення виконання винесеної постанови; виявлення
причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень;
виховання громадян у дусі додержання законів.
Звідси випливає, що розв’язуються два комплексні взаємопов’язані
завдання. По-перше, юрисдикційне (своєчасне, всебічне, повне і
об’єктивне з’ясування обставин кожної справи; вирішення її відповідно до
законодавства; забезпечення виконання винесеної постанови). По-друге,
профілактичне виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню
адміністративних правопорушень; виховання громадян у дусі додержання
законів.
Отже, провадження в справах про адміністративні правопорушення – це
правовий інститут, у рамках якого регулюються процесуальні
адміністративно-деліктні відносини і забезпечується вирішення
адміністративних справ, а також попередження адміністративних
правопорушень.
Основна частина адміністративно-процесуальних норм, тобто правил
провадження в справах про адміністративні правопорушення міститься в
Кодексі України про адміністративні правопорушення. Проте процесуальні
адміністративно-деліктні відносини регулюються і досить великою
кількістю норм, які в КпАП не включено.
По-перше, це встановлені законами України специфічні правила розгляду
окремих категорій справ, які вносять зміни до загального порядку
провадження в справах про адміністративні правопорушення. До них,
наприклад, належать норми, що регулюють провадження в справах про
порушення митних правил, які містяться у Митному кодексі України (глава
2). Зокрема, в ст. 121 даного Кодексу міститься норма, яка встановлює,
що провадження у справах про порушення митних правил здійснюється у
відповідності з Митним кодексом, а у частині, яка ним не врегульована –
відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.
По-друге, це норми підзаконних актів, які уточнюють і конкретизують
норми КпАП. Так, у ст. 266 КпАП сказано що особи, які керують
транспортними засобами і щодо яких є достатні підстави вважати, що вони
перебувають у стані сп’яніння, підлягають відстороненню від керування
ними та оглядові на стан сп’яніння у порядку, визначеному Міністерством
внутрішніх справ, Міністерством охорони здоров’я і Міністерством
юстиції.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення є різновидом
виконавчо-розпорядчої діяльності, і тому в ньому діють загальні принципи
управління, такі, як законність, демократизм, гласність, широка участь
громадськості тощо. Водночас тут діють і специфічні, зумовлені
завданнями даної діяльності принципи. Перш за все це принцип об’єктивної
істини і принцип забезпечення права на захист.
З’ясування об’єктивної істини в справах – основне завдання
адміністративного провадження. Даний принцип зобов’язує посадових осіб,
що розслідують та розглядають справи, досліджувати всі обставини та їх
взаємозв’язки у тому вигляді, в якому вони існували дійсно, і на цій
підставі виключити однобічний, упереджений підхід до вибору рішення.
Право на захист реалізується наданням особі, що притягається до
відповідальності, необхідних правових можливостей для доведення своєї
невинності або приведення обставин, що пом’якшують її вину. Названа
особа користується широкими правами на всіх стадіях провадження. Згідно
зі ст. 268 Клап особа, що притягається до адміністративної
відповідальності, може знайомитися з усіма матеріалами справи, давати
пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, оскаржувати постанови,
при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката тощо.
Оскарження дій органів і посадових осіб щодо притягнення до
адміністративної відповідальності є важливим інститутом реалізації права
на захист. Воно регламентоване цілим рядом статей КпАП (7, 267, 268,
281, 283, 287 – 289, 291-293 та ін.).
Право на оскарження будь-яких дій і рішень у справі про адміністративне
правопорушення – одна з найбільш важливих гарантій захисту прав особи,
як тієї, що притягається до адміністративної відповідальності, так і
потерпілого. Це дієвий засіб забезпечення законності та підстава для
перевірки обгрунтованості прийнятих у справі рішень і, нарешті,
постанови. Оскарження реально сприяє найшвидшому виправленню допущених
помилок, виявлення недоліків у роботі органів, які розглядають справи
про адміністративні правопорушення.
Притягнутий до відповідальності не зобов’язаний доводити свою
невинуватість, хоча і має на це право. З презумпції невинуватості
випливає і таке важливе положення:
будь-який сумнів тлумачиться на користь особи, що притягається до
відповідальності. Воно належить до випадків, коли сумніви не були
усунені у ході вирішення справи. Ця обставина є однією з підстав
винесення виправдних постанов.
Звідси випливає, що вирішення завдань адміністративного провадження
здійснюється за допомогою доведення, яке включає в себе виявлення,
процесуальне оформлення і дослідження доказів.
Доказами у справі про адміністративне правопорушення (ст. 251 КпАП) є
будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку
орган (посадова особа) встановлює наявність або відсутність
адміністративного правопорушення, винність даної особи у його вчиненні
та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до закону одержання і оцінка всіх необхідних доказів
здійснюється компетентним органом або посадовою особою, правомочними
вирішити дану справу (ст. 252 КпАП).
Правом надавати докази користуються особи, що беруть участь у
провадженні у справі (особа, що притягується до відповідальності,
потерпілий, законні представники, адвокат), та інші особи. Докази можуть
бути витребувані органом або посадовою особою, що розглядає справу, від
підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян за
клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою.
Встановлений законом порядок збирання, одержання доказів є надійною
гарантією їх істинності, достовірності. Порушення або недодержання цього
процесу може викликати лише сумніви в достовірності доказів і в
обгрунтованості зроблених з їх допомогою висновків.
Діяльність учасників провадження у справах про адміністративні
правопорушення розвивається у часі як послідовний ряд пов’язаних між
особою процесуальних дій щодо реалізації прав та взаємних обов’язків.
Весь процес складається з кількох фаз розвитку, що змінюють одна одну.
Їх прийнято називати стадіями.
Під стадією треба розуміти таку порівняно самостійну частину
провадження, яка поряд з його загальними завданнями має властиві тільки
їй завдання й особливості. Стадії відрізняються одна від одної і колом
учасників провадження, характером проваджуваних дій та ‘їх юридичною
роллю.
Розв’язання завдань кожної стадії оформлюється спеціальним процесуальним
документом, який ніби підсумовує діяльність. Після прийняття такого акта
розпочинається нова стадія. Стадії органічно пов’язані між собою;
наступна, як правило, починається лише після того, як закінчена
попередня, на новій стадії перевіряється те, що було зроблено раніше.
Провадження у справах про адміністративні правопорушення за своєю
структурою схоже на кримінальний процес, проте, воно значно простіше і
містить менше процесуальних дій. Таке провадження має чотири стадії:
адміністративне розслідування; розгляд справи; перегляд постанови;
виконання постанови.
Порушенню справи передує одержання інформації про діяння, що має ознаки
провини. Така інформація, одержана у будь-якій формі, є приводом до
порушення адміністративної справи. Правове значення приводу до порушення
і розслідування справи полягає у тому, що він викликає громадську
публічну діяльність повноважних органів, тобто вимагає від цих органів
відповідної реакції на сигнал про скоєння діяння. Приводами до порушення
і розслідування адміністративних справ можуть бути заяви громадян,
повідомлення представників громадськості, установ, підприємств і
організацій, преси та інших засобів масової інформації, а також
безпосереднє виявлення провини уповноваженою особою.
Значення стадії розгляду справ про адміністративні правопорушення
визначається тим, що саме тут приймається акт, в якому компетентний
орган офіційно визнає громадянина винним або невинним і визначає міру
його відповідальності. Відповідно і всі етапи даної стадії набувають
важливого юридичного значення і регламентовані статтями 278-286 КпАП.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
