Сторони в цивільному процесі
Сторони — це основні суб’єкти позовного провадження, особисто
зацікавлені в позитивному для них судовому рішенні, від імені та в
інтересах яких ведеться справа, на яких поширюється матеріально-правова
сила рішення і покладаються судові витрати. Сторони — це особи, чий спір
про право повинен вирішити суд. Сторонами в цивільному процесі є позивач
і відповідач. Для сторін характерна протилежність їх процесуальних
інтересів. Тому злиття позивача й відповідача обов’язково зумовлює
припинення справи (наприклад, у випадку майнового спору між батьком і
сином смерть батька може викликати припинення процесу. Адже якщо син
прийме спадщину, то стане суб’єктом права вимоги до самого себе).
На всіх стадіях процесу і позивач і відповідач мають права й обов’язки
(ст. 99 ЦПК). Будучи суб’єктами спірного правовідношення, сторони можуть
розпоряджатися об’єктом процесу: позивач має право змінювати предмет і
підставу позову, збільшувати або зменшувати розмір позовних вимог,
відмовитися від позову; відповідач може визнати позов; сторони можуть
укласти мирову угоду. До основних прав сторін належать також права,
закріплені в принципах. Процесуальні обов’язки сторін розділяються на
загальні (що стосуються будь-якої справи) і спеціальні (пов’язані з
певною категорією справ).
Згідно зі ст. 104 ЦПК позов може бути пред’явлений одночасно кількома
позивачами або до кількох відповідачів. Це називається процесуальною
співучастю.
Процесуальну співучасть розрізняють за формами:
активна — кілька позивачів пред’являють позов до одного відповідача;
пасивна — один позивач пред’являє позов до кількох відповідачів;
змішана — декілька позивачів пред’являють позов до декількох
відповідачів.
За ступенем обов’язковості співучасть буває:
обов’язкова — коли неможливо вирішити спір без залучення в процес інших
суб’єктів цього правовідношення (у справах про право спільної власності,
про виключення майна з опису, про право спадкування, про захист честі і
гідності);
факультативна — коли необов’язково залучати всіх суб’єктів
правовідношення, щоб вирішити питання про права одного із них. Вона
ґрунтується на доцільності спільного розгляду позовних вимог кількох
позивачів або до кількох відповідачів.
h
j
–
–
0мог означає, що це вимоги з одних правовідносин, в яких збігаються
предмет і підстави. Одночасний розгляд таких вимог сприяє економії
процесуальних засобів та запобігає винесенню судом суперечних рішень із
однорідних питань. Кожен із співучасників виступає у процесі самостійно.
Але всі співучасники можуть доручити ведення справи одному з них.
Таким чином, процесуальна співучасть є однією з гарантій встановлення
об’єктивної істини по справі та значно прискорює розгляд і вирішення
питань.
Для нормального розвитку в суді цивільного процесу необхідно, щоб особа
була належним позивачем або відповідачем (ст. 105 ЦПК). Під час розгляду
справи суд може встановити, що одна зі сторін є неналежною. В такому
випадку виникає необхідність її заміни.
Правові наслідки заміни неналежної сторони:
розгляд справи починається спочатку;
всі дії неналежної сторони не мають юридичної сили для належної сторони.
Інститут заміни неналежної сторони усуває пред’явлення нових позовів,
економить час та засоби суду й сторін.
Крім заміни неналежної сторони, в цивільному процесі допускається заміна
однієї особи іншою в порядку процесуального правонаступництва.
Процесуальне правонаступництво — це заміна відповідної сторони у
спірному правовідношенні у випадку її вибуття із цивільної справи
(ст. 106 ЦПК).
Розрізняють два види правонаступництва:
універсальне (повне) — виникає у випадку смерті фізичної особи,
припинення діяльності юридичної особи, яка є стороною в справі;
сингулярне (часткове) — виникає у випадку уступки вимоги, переводу боргу
або прийняття боргу на себе.
Правові наслідки правонаступництва:
розгляд справи триває;
всі дії правопопередника мають юридичне значення для правонаступника.
Порядок вступу правонаступника в справу.
Правонаступник позивача повинен пред’явити в суді документи, які
підтверджують його права як правонаступника.
Правонаступник відповідача повинен визнати позивача.
Література
1. Цивільний процесуальний кодекс України. — К, 1963.
2. Заворотько П. П., Штефан М. Й. Особи, які беруть участь у справі. —
К., 1967.
3. Цивільне процесуальне право України / За ред. В. В. Комарова. — Х.,
1992.
4. Штефан М. Й. Цивільний процес. — К., 2001.
5. Кузьменко С. Г. Гражданский процесс в вопросах и ответах. — Донецк,
1998.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
