Сторони в цивільному процесі

Сторони — це основні суб’єкти позовного провадження, особисто
зацікавлені в позитивному для них судовому рішенні, від імені та в
інтересах яких ведеться справа, на яких поширюється матеріально-правова
сила рішення і покладаються судові витрати. Сторони — це особи, чий спір
про право повинен вирішити суд. Сторонами в цивільному процесі є позивач
і відповідач. Для сторін характерна протилежність їх процесуальних
інтересів. Тому злиття позивача й відповідача обов’язково зумовлює
припинення справи (наприклад, у випадку майнового спору між батьком і
сином смерть батька може викликати припинення процесу. Адже якщо син
прийме спадщину, то стане суб’єктом права вимоги до самого себе).

На всіх стадіях процесу і позивач і відповідач мають права й обов’язки
(ст. 99 ЦПК). Будучи суб’єктами спірного правовідношення, сторони можуть
розпоряджатися об’єктом процесу: позивач має право змінювати предмет і
підставу позову, збільшувати або зменшувати розмір позовних вимог,
відмовитися від позову; відповідач може визнати позов; сторони можуть
укласти мирову угоду. До основних прав сторін належать також права,
закріплені в принципах. Процесуальні обов’язки сторін розділяються на
загальні (що стосуються будь-якої справи) і спеціальні (пов’язані з
певною категорією справ).

Згідно зі ст. 104 ЦПК позов може бути пред’явлений одночасно кількома
позивачами або до кількох відповідачів. Це називається процесуальною
співучастю.

Процесуальну співучасть розрізняють за формами:

активна — кілька позивачів пред’являють позов до одного відповідача;

пасивна — один позивач пред’являє позов до кількох відповідачів;

змішана — декілька позивачів пред’являють позов до декількох
відповідачів.

За ступенем обов’язковості співучасть буває:

обов’язкова — коли неможливо вирішити спір без залучення в процес інших
суб’єктів цього правовідношення (у справах про право спільної власності,
про виключення майна з опису, про право спадкування, про захист честі і
гідності);

факультативна — коли необов’язково залучати всіх суб’єктів
правовідношення, щоб вирішити питання про права одного із них. Вона
ґрунтується на доцільності спільного розгляду позовних вимог кількох
позивачів або до кількох відповідачів.

h

j

0мог означає, що це вимоги з одних правовідносин, в яких збігаються
предмет і підстави. Одночасний розгляд таких вимог сприяє економії
процесуальних засобів та запобігає винесенню судом суперечних рішень із
однорідних питань. Кожен із співучасників виступає у процесі самостійно.
Але всі співучасники можуть доручити ведення справи одному з них.

Таким чином, процесуальна співучасть є однією з гарантій встановлення
об’єктивної істини по справі та значно прискорює розгляд і вирішення
питань.

Для нормального розвитку в суді цивільного процесу необхідно, щоб особа
була належним позивачем або відповідачем (ст. 105 ЦПК). Під час розгляду
справи суд може встановити, що одна зі сторін є неналежною. В такому
випадку виникає необхідність її заміни.

Правові наслідки заміни неналежної сторони:

розгляд справи починається спочатку;

всі дії неналежної сторони не мають юридичної сили для належної сторони.

Інститут заміни неналежної сторони усуває пред’явлення нових позовів,
економить час та засоби суду й сторін.

Крім заміни неналежної сторони, в цивільному процесі допускається заміна
однієї особи іншою в порядку процесуального правонаступництва.

Процесуальне правонаступництво — це заміна відповідної сторони у
спірному правовідношенні у випадку її вибуття із цивільної справи
(ст. 106 ЦПК).

Розрізняють два види правонаступництва:

універсальне (повне) — виникає у випадку смерті фізичної особи,
припинення діяльності юридичної особи, яка є стороною в справі;

сингулярне (часткове) — виникає у випадку уступки вимоги, переводу боргу
або прийняття боргу на себе.

Правові наслідки правонаступництва:

розгляд справи триває;

всі дії правопопередника мають юридичне значення для правонаступника.

Порядок вступу правонаступника в справу.

Правонаступник позивача повинен пред’явити в суді документи, які
підтверджують його права як правонаступника.

Правонаступник відповідача повинен визнати позивача.

Література

1. Цивільний процесуальний кодекс України. — К, 1963.

2. Заворотько П. П., Штефан М. Й. Особи, які беруть участь у справі. —
К., 1967.

3. Цивільне процесуальне право України / За ред. В. В. Комарова. — Х.,
1992.

4. Штефан М. Й. Цивільний процес. — К., 2001.

5. Кузьменко С. Г. Гражданский процесс в вопросах и ответах. — Донецк,
1998.

Похожие записи