Реферат на тему:

Сторони, предмет, об’єкти, форма та строк договору схову

У договорі схову беруть участь дві сторони — охоронець і особа, яка
передає на зберігання майно і називається поклажодавцем. Сторонами
договору, тобто охоронцем і поклажодавцем можуть бути як громадяни, так
і юридичні особи. Охоронцями повинні бути дієздатні громадяни та
організації, що мають статус юридичної особи.

Поклажодавцем в основному є власник майна, що його здають на зберігання.
Але це не становить обов’язкову умову дійсності договору, який
укладається. Будь-яка особа, яка має юридичний інтерес щодо збереження
майна, яке перебуває в її володінні, має право укласти договір схову як
поклажодавець, хоч це майно і не належить їй на праві власності. Тим
самим не виключена можливість здачі на зберігання речей
заставодержателем, наймачем, перевізником тощо. Що стосується власника,
то можливість вимагати у таких випадках майно від охоронця
підпорядкована загальним правилам. Оскільки охоронець лише володіє
річчю, але не стає її власником, дійсний власник, що має право на
вилучення речі у покпажодавця, набуває такого права і щодо охоронця
незалежно від його добросовісності та інших обставин справи.

Добросовісність охоронця і спосіб вибуття речі з володіння власника
можуть вплинути лише на взаємні розрахунки між сторонами. Так, якщо
наймач майна після закінчення терміну договору найму здає його на
сплатне зберігання замість того, щоб повернути майно власникові,
віндикаційний позов власника буде задоволений навіть проти
добросовісного володільця. Але в цивільному спорі такого характеру
позивач повинен внести охоронцеві плату за зберігання, переклавши тим
самим заподіяні збитки на їх винуватця, тобто покпажодавця.

Всі організації, які здійснюють функції охоронців, можна поділити на дві
групи, взявши за критерій для такого розмежування мету їхньої
діяльності. До першої групи належать підприємства та організації, для
яких зберігання не є метою діяльності, вказаної у їх статуті
(положенні). Це колгоспи, заводи, санаторії, готелі і тому подібні
організації; інші підприємства, установи, що мають інші виробничі
функції, а не зберігання, яке вони в одних випадках виконують як
допоміжний, додатковий до основної мети обов’язок, а в інших — як
епізодичну діяльність.

Другу групу становлять підприємства, для яких схов є основною або єдиною
метою їхньої діяльності, передбаченою їх статутами, яка, як правило,
здійснюється оплатно. Це холодильники, ломбарди та транспортні
організації. Однак треба мати на увазі, що розподіл цих організацій на
дві групи за зазначеною ознакою не виключає можливості здійснення схову
підприємствами другої групи не тільки в якості основної і єдиної мети
діяльності, передбаченої їх статутом, а й епізодичної (наприклад, при
зберіганні речей відвідувачів транспортними організаціями, ломбардами).

Значення такого розмежування полягає в тому, що між організаціями, які
належать до першої групи охоронців, та поклажодавцями зобов’язання схову
може виникнути не тільки з договору схову (наприклад, між колгоспами і
заготівельниками сільськогосподарської продукції), а й тоді, коли майно,
крім грошей і цінностей, не було окремо здано на зберігання (наприклад,
зберігання майна в готелях).

Між підприємствами, віднесеними до другої групи охоронців, та
поклажодавцями обов’язок зі зберігання виникає лише при передачі майна
за договором схову (наприклад, у ломбарді, холодильнику), крім випадків
прийняття вантажів на відповідальне зберігання. Залежно від цього
вирішуватиметься і питання про відповідальність того чи іншого охоронця.

Колгоспи виступають як охоронці при зберіганні ними продукції, проданої
заготівельникам у рахунок виконання договору контрактації. Іноді при
укладенні договорів схову не перевіряють здатність продукції, яку здають
на схов, до тривалого зберігання, акти про це не складають, що
призводить до псування продукції. Об’єктом договору схову в даному
випадку є сільськогосподарська продукція.

Сторонами договору схову сільськогосподарської продукції виступають
заготівельні організації та господарства (колгоспи) між якими укладено
договори контрактації. Колгоспи можуть виступати як охоронці і при
затриманні та передачі їм бездоглядної або приблудної худоби. Відповідно
до ст. 139 ЦК України громадянин, який затримав бездоглядну або
приблудну худобу, повинен негайно повідомити про це власника худоби і
повернути її або повідомити міліцію чи виконавчий комітет селищної,
сільської ради народних депутатів про затримання худоби. Останні
вживають заходів до розшуку власника худоби, на цей час худобу передають
на утримання і в користування найближчому колгоспові. У даному випадку
підставою виникнення зобов’язання, як зазначалося вище, є юридичний
проступок— факт знайдення і передачі худоби колгоспу, з яким закон
пов’язує відносини зберігання, незалежно від бажання охоронця, а можливо
і всупереч його волі. Поклажодавцями у цьому разі виступають органи
міліції або виконавчі комітети сільських, селищних рад народних
депутатів, бо володілець бездоглядної худоби в даний час невідомий, а
міліція і виконкоми діють в інтересах власника худоби. Якщо встановлено
юридичну чи фізичну особу, якій належить худоба, то вони стають
поклажодавцями. Об’єктом таких зобов’язань є худоба, що вибула з
володіння власника.

Обов’язок по зберіганню речей виникає, якщо знайдено знахідку. Згідно із
ст. 138 ЦК України особа, яка знайшла загублену річ, зобов’язана негайно
повідомити про це особу яка загубила річ, і повернути Ті або заявити про
знахідку І здати річ до міліції чи виконавчого комітету селищної,
сільської ради народних депутатів. Якщо річ знайдено в установі,
підприємстві або на транспорті, то її слід здати адміністрації
відповідної організації. Таким чином, суб’єктами зобов’язань схову тут є
органи міліції, виконкоми місцевих рад народних депутатів та
організації, яким передано знайдену річ (ці суб’єкти є охоронцями).

Суб’єктами зобов’язань схову у відносинах з громадянами можуть бути
готелі, будинки відпочинку, санаторії і тому подібні організації.
Основними виробничими цілями діяльності цих організацій є надання інших
послуг (наприклад, санаторно-курортного лікування, організація
відпочинку тощо), передбачених їх статутами, а не зберігання речей
громадян. У даному випадку зберігання виступає як допоміжна функція, що
супроводжує статутну діяльність при наданні послуги, яка становить зміст
і мету основного зобов’язання.

Стаття 420 ЦК України не встановлює ознак і не називає «тому подібних
організацій», що виступають охоронцями, а обмежується наведеним
приблизним переліком, який може розширитись. Вона фактично не містить
відповіді на певні питання, що виникають у фактичних відносинах зі
зберігання речей у готелях, будинках відпочинку, санаторіях, гуртожитках
та аналогічних організаціях. Отже треба дати змістовне тлумачення
вислову «тому подібні .організації». Так, у статтях 1028 і 1029 проекту
ЦК України дано широке тлумачення певних правил. Зокрема, правила
зберігання речей у гардеробах організації застосовуються і до зберігання
верхнього одягу, головних уборів та інших подібних речей, що їх не
здають на зберігання громадяни у місцях, відведених для цих цілей в
організаціях та засобах транспорту. А правила статті про зберігання
речей у готелях застосовують до зберігання речей громадян у мотелях,
будинках відпочинку, пансіонатах, санаторіях та інших закладах, у яких
особа тимчасово проживає. Тобто проект ЦК України до так званих
«подібних організацій» відносить місця, у яких особа тимчасово проживає,
І місця, які відведені для зберігання речей в організаціях та
транспортних засобах.

У даних випадках сторони перебувають у зобов’язальних відносинах з
надання послуг (наприклад, послуг по санаторно-курортному лікуванню), а
залишення майна у зазначених приміщеннях є юридичним фактом, що тягне за
собою встановлення додаткового обов’язку з його зберігання.

Підстави виникнення зобов’язань зберігання в організаціях, вказаних у
ст. 420 ЦК України, можуть бути різні. Якщо громадянин прибув у
санаторій, готель і здав свої речі до камери схову, гардероба, отримавши
жетон або номер, то підставою, що породжує даний вид відносин, є договір
схову. Якщо верхній одяг і головні убори відвідувачі здають до
гардероба, їм видається жетон. Відповідальність за збереження у
роздягальному відділі і гардеробі одягу, взуття і білизни, яка належить
відвідувачам, несе адміністрація лазень і душових павільйонів. Цінні
речі, документи та гроші здають до камери схову цінностей, а там, де її
немає, за збереження цінних речей, документів, грошей, що не здані
відвідувачами на зберігання, власник чи орган, уповноважений управляти
майном, відповідальності не несе.

Коли речі громадянина знаходяться у приміщенні (номері готелю) або
залишаються в передбачених для цього місцях без особливої здачі на
зберігання, зобов’язання по схоронності речей все одно виникає, але не з
договору схову, а з договору про надання місця у готелі, гуртожитку
тощо. В постанові Пленуму Верховного Суду України «Про застосування у
судовій практиці деяких норм законодавства, яким регулюються відносини з
побутового обслуговування населення» від 6 липня 1979 р. № 4 із змінами,
внесеними постановами Пленуму від 29 червня 1984 р. № 6, від 30 червня
1989 р. М 6 та від 26 грудня 1992 р. № 13, зазначено, що готелі, будинки
відпочинку, санаторії, Гуртожитки і тому подібні організації
відповідають за збереження майна громадян, яке перебуває у відведених їм
приміщеннях, і в тих випадках, коли це майно, крім грошей та
коштовностей, не було спеціально прийнято від громадян на зберігання.

Інструкція щодо оформлення замовлень з окремих видів послуг та їх
виконання, затверджена наказом Українського союзу об’єднань, підприємств
і організацій побутового обслуговування населення від 30 травня 1994 р.
№ 10 // Закон і бізнес. — 1994. — 21 липня. — № 29.

Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних та кримінальних
справах. — 1993. — № 6. — С. 272.

Коли особа вступає у відносини за договором на санаторно-курортне
лікування, надання місць у готелях, то згідно із законом між нею і цими
організаціями встановлюються відносини зі зберігання цього майна, хоч
воно, крім грошей і коштовностей, і не було особливо здано на
зберігання.

Надання такого роду послуг цими організаціями неможливе без здійснення
допоміжної функції — охорони речей громадян. Поклажодавцями тут можуть
бути лише громадяни. Звичайно, предметом даних зобов’язань є послуги, а
об’єктом — речі громадян, тобто індивідуально-визначене майно особистого
користування. Гроші та коштовності стають такими об’єктами лише при
укладенні договору схову із цими організаціями.

Суб’єктом даних зобов’язань на стороні охоронців можуть виступати й
організації, для яких схов не є жодною з цілей діяльності, жодною
додатковою функцією. До них належать адміністративні органи, вузи,
науково-дослідні, інші установи та організації, що зберігають у
гардеробах одяг своїх співробітників і відвідувачів. Підставою
виникнення зобов’язань зі зберігання в даному випадку можуть бути
договір схову (наприклад, отримання номера при здачі речей до гардероба)
та юридичні проступки, якщо речі були залишені в гардеробі, який не
обслуговувався гардеробником. Такі відносини мають безоплатний,
короткостроковий характер, обмежуючись часом перебування громадян у цих
організаціях.

Охоронцями за договором схову можуть бути холодильники. Вони приймають
на зберігання товарно-матеріальні цінності від різних організацій та
підприємств, які потребують їхніх послуг. Підставою виникнення таких
зобов’язань зі зберігання є акт планування і договір схову. Тобто
холодильник зобов’язаний прийняти продукти від поклажодавця у строки і в
кількості, що вказана у плані, бо їх діяльність як охоронців переважно
планують органи управління. У свою чергу поклажодавець має право здати
продукцію на зберігання. Холодильник здійснює зберігання як одну із
своїх основних виробничих функцій, цілей діяльності, передбачених
статутом, на підставі якого він діє.

До організацій, для яких зберігання майна є їх професійною діяльністю,
належать ломбарди та камери схову транспортних організацій. Камери схову
на залізничних вокзалах і автовокзалах створено для прийняття від
громадян речей на зберігання незалежно від наявності проїзних
документів, тобто єдиною функцією, метою діяльності цих камер є
зберігання речей громадян, і ця діяльність передбачена їх статутом.
Зокрема, «Порядок обслуговування громадян залізничним транспортом»,
затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1997
р. № 252 визначає, що суб’єкти господарювання, які займаються
перевезенням та обслуговуванням пасажирів, повинні забезпечити
схоронність ручної поклажі пасажирів у камерах схову, схоронність багажу
та вантажобагажу в сховищах та під час перевезень.

Поклажодавцями виступають громадяни. Організації не можуть здавати своє
майно на зберігання в ломбарди та камери схову транспортних організацій,
оскільки це не входить у зміст їх правоздатності. Виникнення зобов’язань
зі зберігання майна ломбард засвідчує шляхом видачі іменної охоронної
квитанції, а в камерах схову транспортних організацій видаються
квитанції або жетони. Даний договір схову є двостороннім, реальним,
оскільки обов’язок зі зберігання речі виникає лише з моменту фактичної
передачі Ті у володіння охоронця. Об’єктом зобов’язання схову в цих
випадках є індивідуально-визначене майно громадян, яке може прийматися
на зберігання згідно зі статутами підприємств, правилами перевезення
пасажирів і багажу на транспорті.

Для різних охоронців об’єктами схову можуть бути різні речі. Так,
ломбарди приймають предмети особистого користування і домашнього вжитку,
перелік яких може змінюватись. Камери схову беруть на зберігання ширше
коло речей, ніж ломбарди.

Основною рисою договірного зберігання організаціями є те, що, оскільки
приймання речей на зберігання входить у сферу їх професійної діяльності,
вони мають, як правило, для таких операцій спеціальні приміщення чи
спеціальне обладнання (камери схову ручного багажу — на вокзалах,
гардероби — в установах, театрах тощо).

Охоронцями можуть бути громадяни, які приймають на зберігання речі інших
громадян. Зберігання речей громадянами не має характеру промислу, а
часто є безоплатною послугою, що трапляється в побуті, але може бути й
сплатною. Юридичним фактом, який породжує такі відносини, здебільшого є
укладення між громадянами договору схову, який є реальним. Цей договір
укладають на певний строк, а також без зазначення строку.

У всіх випадках предметом договору схову завжди є послуги, що їх надає
охоронець поклажодавцеві та які направлені на забезпечення схоронності
майна. Об’єктом договору схову може бути як індивідуально-визначена річ,
так і речі, цю мають родові ознаки. За зобов’язанням зберігання,
незалежно від підстав їх виникнення, охоронець повинен повернути у
схоронності ті самі, а не інші речі, і тому, як правило, об’єктом цих
зобов’язань є індивідуально-визначені речі. Іноді речі можуть
визначатися родовими ознаками (наприклад, здача колгоспами зерна на
елеватор). Коли на схов здаються речі, що мають родові ознаки, то вони
переходять у власність охоронця, якщо немає іншої угоди. І охоронець
зобов’язаний повернути стороні, яка здала родові речі на схов, рівну або
обумовлену сторонами кількість речей того самого роду та тієї самої
якості (ст. 423 ЦК), а не ті самі речі, які здавалися на схов. Якщо
згідно із законом охоронець стає власником переданих йому речей, то
ризик випадкової загибелі чи псування таких речей покладається на
охоронця, і він зобов’язаний повернути поклажодавцеві рівну або
обумовлену сторонами кількість речей того самого роду та тієї самої
якості звичайно за умови, якщо загибель речей не сталася внаслідок дії
непереборної сили. Законодавство допускає укладення угоди між охоронцем
і поклажодавцем з приводу родових речей, зокрема про відповідальність за
випадкову загибель або псування таких речей, яка може бути покладена на
поклажодавця.

Проект ЦК України у ст. 998 передбачає поняття «знеособленого зберігання
речей». Суть його полягає в тому, що взяті на зберігання речі одного
поклажодавця можуть бути змішані з речами того самого роду і тієї самої
якості інших поклажодавців. Знеособлене зберігання має бути лише у
випадках, що прямо визначені договором. Тобто в даному разі охоронець
повертає поклажодавцеві не ту саму річ, бо виділити Ті просто неможливо,
оскільки вона змішана з речами того самого роду, але річ того самого
роду і тієї самої якості.

Форму договору схову регулює ст. 414 ЦК України, що передбачає
залежність форми договору від вартості переданого на схов майна, строку
та суб’єктів договору. Договір схову, може оформлятися усно і письмово.
Договір схову, в якому однією стороною є громадянин, укладається
обов’язково в письмовій формі, якщо вартість переданого на схов майна не
перевищує обумовлену на даний період суму. У противному разі настають
наслідки, передбачені ст. 46 ЦК України: сторони позбавляються права
посилатися на показання свідків для підтвердження факту укладення
договору в разі спору. Припустимі лише письмові докази. На підтвердження
зобов’язання, що виникло з договору схову, поклажодавцеві можуть бути
видані розписка та копія договору, де викладено умови такої угоди.
Проте, якщо сторони, порушивши форму договору, не заперечують самого
факту укладення договору, і спір виникає про тотожність речей, переданих
на схов, і речей, що їх повертає охоронець, допускаються покази свідків
(ч. 2 ст.414 ЦК).

При здачі одним громадянином речей на зберігання іншому в період
надзвичайних обставин (пожежа, повінь, землетрус) допускається доведення
такого факту показаннями свідків незалежно від вартості майна (ч. З ст.
414 ЦК).

Якщо охоронцем виступає спеціалізована організація (наприклад, камера
схову), то видається квитанція, яка й підтверджує укладення договору.
Часто квитанція виписується на формуляр, де відображається і сам порядок
зберігання, який визначає права та обов’язки контрагентів. У деяких
випадках (наприклад, при здачі в гардероб верхнього одягу) поклажодавцям
видаються номерні жетони. Їх звичайно не можна вважати актами письмового
оформлення договору, але вони мають доказове значення для розв’язання
питань про те, чи було здано майно на зберігання.

У відносинах за договором схову строк є досить своєрідним, оскільки він
визначає межі обов’язків охоронця. Охоронець не має права вимагати від
поклажодавця достроково забрати своє майно, якщо в договорі обумовлено
строк його дії. Навпаки, поклажодавець може у будь-який момент вимагати»
повернення майна навіть якщо строк дії договору ще не закінчився. Якщо
договір було укладено на певний строк, охоронець має права вимагати, щоб
поклажодавець прийняв від нього майно, якщо настав строк. При
безстроковому характері договору ця вимога може бути пред’явлена у
будь-який момент, але охоронець зобов’язаний надати поклажодавцеві
достатній строк для одержання ним свого майна.

Похожие записи