У звичаєвому праві різних країн проблема правового статусу людини і громадянина вирішується неоднаково, можна виділити чотири усталені підходи, що визначають вирішення цієї проблеми
Ліберальна концепція виходить з того, що кожна людина від моменту народження природою наділена невід’ємними правами. Обмеження прав людини і громадянина можливе лише у зв’язку із забезпеченням охорони суспільного ладу, правопорядку, прав і свобод громадян, запобіганням насильству та ін.
У руслі цієї моделі конституційні обов’язки громадян визначаються в обмеженому вигляді, а то й взагалі не згадуються у конституції.
Колективістський підхід до вирішення проблеми прав людини надає пріоритет не особистості, а колективу (суспільству, класам, об’єднанням). За такого підходу головними є соціально-економічні права, розрізняють права громадян (людини) і права трудящих, у конституціях наводиться широкий перелік обов’язків громадян (у Конституції УРСР 1978р. їх було 11).
Третій підхід до правового статусу особи пов’язаний з класичним мусульманським правом. Тут статус особи визначається за шаріатом. Вселенський суверенітет належить лише Аллаху: людина не має права розпоряджатися собою на свій розсуд, її дії мають бути підпорядковані вказівкам Аллаха. Акцент переноситься не на права, а на обов’язки перед Аллахом, перед спільнотою правомірних мусульман.
Особливий підхід до правового статусу особи склався у звичаєвому праві деяких країн Тропічної Африки, Океанії та Латинської Америки. Людина тут розглядається як невід’ємна клітинка племені, її права не можуть реалізовуватися окремо від племені.
Сьогодні спостерігається процес уніфікації всіх концепцій, оскільки права і обов’язки людини повинні відповідати міжнародним документам.
Природно-правові теорії розглядають людину як істоту, яка має певні невід’ємні від її буття права, що випливають або з розуму, або з божественної волі, або з природи людини.
Позитивістські теорії підходять до прав людини як до категорії, що встановлюється державою.
Поєднання цих двох напрямів практично здійснюється шляхом прийняття конкретних конституційних положень, що інкорпорують перелік прав людини або “білль про права”. Таким чином, права людини, залишаючись морально-політичним імперативом, набувають юридичної форми і стають одним із важливих інститутів конституційного права.
Для визначення суб’єкта прав людини вживають, звичайно формули: “кожний”, “всі”, “кожна людина”, “ніхто”, “жодна людина” чи вирази типу: “визнається право”, “гарантується свобода”.
Іноді замість терміна “громадянин” використовується вислів, що вказує на належність до нації, наприклад, “всі німці”, “кожен іспанець”. Варто мати на увазі, що в західних країнах термін “нація” означає не етнічну, а політико-державну спільність, людський субстракт держави, тобто всіх, хто є громадянами держави.
Розробники проекту нової Конституції України, зокрема моделі конституційно-правового статусу особи і громадянина, спиралися на ліберальну концепцію прав людини. У Конституції України зі 48 статей розділу II, що присвячені правам людини і громадянина, 37 стосуються особистих прав і свобод. У Конституції лише 4 статті закріплюють обов’язки громадян.
Розробники Основного Закону нашої держави виходили з того, що особа не може існувати як повноправний член суспільства без належних їй прав і свобод. Людину не можна позбавити її природних прав – це принижує її природу. Невід’ємні права людини – відправний пункт в обґрунтуванні свободи та рівноправності, непорушності власності, поділу влади та інших цінностей цивілізації.
У ст. 3 Конституції України сказано, що людина є “найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави”.
Правове становище громадянина в повному обсязі – це сукупність прав, свобод і обов’язків, якими він наділяється як суб’єкт правовідносин. Кожна галузь права закріплює деяку частину прав і свобод у певній сфері суспільних відносин: трудових, сімейних, фінансових тощо. Конституційне право закріплює основи правового статусу особи; в цілому ж права і свободи людини не є вичерпними.
Правова система взаємовідносин держави і особи включає:
- Норми Конституції України, пов’язані з визначенням належності до громадянства і регулюванням відносин з приводу громадянства;
- Норми Конституції, що закріплюють загальні принципи статусу особи (рівність громадян, обов’язок держави щодо особи, пріоритет норм міжнародного права над національними тощо);
- Юридичне закріплені в усіх без винятку галузях права України права, свободи і обов’язки.
У визначенні правового статусу людини і громадянина важливе значення має не лише загальний обсяг прав і свобод особи, а й ті основні ідеї, які перетворюють сукупність прав і свобод особи на систему.
Основними принципами конституційно-правового інституту прав і свобод людини є: закріплення в національному праві прав і свобод, встановлених нормами міжнародного права.
Україна як повноправний член світової співдружності, визнає і гарантує права і свободи особи, притаманні цивілізованому суспільству. У Конституції України відображено положення Всесвітньої декларації прав людини, яка була затверджена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 p., а також Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права людини і Міжнародного пакту про громадянські й політичні права людини, набули чинності у 1996 р. До цих документів треба додати Європейську Конвенцію про захист прав та основних свобод людини і громадянина, ратифіковану 17 липня 1997 р. Верховною Радою України.
Конституційні права, свободи та обов’язки мають певні юридичні особливості:
- Вони виникають не на основі загальних правовідносин, а безпосередньо з Конституції. Саме Конституція визначає як їх зміст, так і обсяг.
- Вони виражають насамперед і безпосередньо відносини та зв’язки громадянина і держави; інші ж норми права регулюють відносини та зв’язки або громадян і органів держави, або громадян і державних та громадських організацій, або громадян між собою.
- Конституційні права, свободи та обов’язки не припиняються і не виникають раз по раз. Вони діють постійно. Громадянин не може відмовитися не лише від своїх конституційних обов’язків, а й від своїх конституційних прав і свобод.
- Зміст і обсяг конституційних прав, свобод та обов’язків для всіх громадян однакові, в той час як суб’єктивні права і юридичні обов’язки різних громадян у конкретних правовідносинах неоднакові і за своїм змістом, і за своїм обсягом.
Реальність конституційних прав, свобод та обов’язків забезпечується не стільки індивідуальними зусиллями (не забороненими законом засобами) окремого громадянина, скільки державним і суспільним ладом. Конституційні права, свободи та обов’язки охороняються відповідними нормами всіх галузей права.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
