Реферат на тему:

Становлення і розвиток судової медицини на теренах Львівщини

Формування судової медицини на західноукраїнських землях відбувалося під
значним впливом західноєвропейських правових систем і на основі
досягнень медицини Німеччини, Австрії, Польщі, а тому історичний досвід
використання здобутків класичної медицини для цілей юриспруденції,
досвід теоретичної розробки проблем судової медицини та підготовки
відповідних кадрів судово-медичних експертів може бути особливо
актуальним тепер для незалежної України, яка активно прагне увійти в
систему європейської демократії та в різні європейські структури. З
цього погляду Західна Україна може розглядатися як історичний міст між
Західною Європою і слов’янським Сходом.

Є підстави стверджувати, що зародження судової медицини зумовлене не
стільки рівнем розвитку лікування, скільки характером правових відносин.

Значні зміни у суспільно-економічному житті України, які породили
соціальні явища, характерні для становлення незалежної держави, привели
до реформування судової системи та демократизації судочинства, а отже, й
до перебудови експертної допомоги громадянам та державним установам.

Відомо, що в Польщі опубліковано чимало праць, присвячених історії
діяльності судових медиків, починаючи з давнини і до наших часів, де,
зокрема, висвітлюється робота судових лікарів Львова. Але в них
віддзеркалена діяльність судових медиків, пов’язана з викладанням
судової медицини студентам-правникам, студентам лікарського відділу
Львівського університету, наукові здобутки, а їхня практична діяльність
не показана (Л.Фінкель, С.Стажинській 1894 (1); В.Серадський 1928 (2),
1937 (3); Б.Скаржинський, 1957 (4); Б.Попельській, 1961 (5);
З.Траунфельнеж 1991 (6); Баран, 1997 (7)).

Історіографія судової медицини на теренах Західної України у XVIII, XIX
та першій половині XX століття радянською історичною медичною наукою не
вивчалася, з різних причин замовчувалась. Істориками медицини Польщі
вона трактувалась у світлі політики полонізації західноукраїнських
земель, тому їхні праці потребують критичної оцінки. Тому бажано
показати еволюцію судово-лікарської експертизи у Галичині в умовах
різних утворень, що історично склалися на цій території за різних форм
правової практики, якої не було в інших регіонах України за часів
Російської імперії та Радянського Союзу. Аналізуючи джерела формування
судово-лікарської думки на Львівщині за Австро-Угорської імперії,
Польщі, порівнюючи діяльність судових медиків в ті часи з роботою нині
діючих судово-медичних закладів, хотілось би, образно кажучи, навести
мости між минулим та сучасним, усвідомити місце лікаря судово-медичного
експерта в юридичній практиці за конституційних часів у державах
Західної Європи та в умовах одержавлення судово-медичних закладів, як
практичної галузі охорони здоров’я в період існування СРСР.

У ХІХ сторіччі за часів австрійського панування у Львові була створена
дворічна медико-хірургічна студія з п’ятьма кафедрами, де на кафедрі
загальної патології передбачалося викладання судової медицини у вигляді
окремих тем. У 1817р. університет у Львові відновив свою роботу, проте
без лікарського відділу [3], тому Медико-хірургічна студія продовжувала
свою діяльність. Судова медицина у ній була окремим предметом. Упродовж
1805-1847 рр. судову медицину, а також декілька інших предметів викладав
В.Жердінський. Пізніше, у 1851 р., – І.Гавранек. З 1852 до 1871р.
викладачем з цього предмета став Ф.Гатшер (?-1883), найвідоміший
професор Медико-хірургічної студії, яка називалася ще інститутом.
Одночасно Ф.Гатшер був надзвичайним професором Львівського університету,
де викладав судову медицину юристам. Після від’їзду Гатшера його
обов’язки протягом трьох років виконував Ю.Вейгель (1845-?),
лікар-практик, член Ради м. Львова. У Медико-хірургічній студії
проводили практичні заняття з судової медицини, зокрема розтини трупів у
Суспільному шпиталі. Викладачі студії скадали також колективні висновки
у спірних справах, що розглядалися судами.

У 1872-1874 рр. Медико-хірургічна студія була ліквідована, і протягом 20
років у Львові не було лікарського навчального закладу. Судову медицину
вивчали тільки на відділі права в університеті. Ю.Вейгель після
ліквідації студії до 1879 року працював в університеті на посаді так
званого заступника викладача до 1879р. Згодом його замінив доцент
Л.Фейгель (1845-1893). У результаті наполегливих клопотань Міністерство
дозволило у 1884р. відкрити самостійну кафедру судової медицини на
відділі права, доручивши керівництво Л.Фейгелю, і водночас йому було
надано звання надзвичайного професора. Він був останнім викладачем
судової медицини до відкриття лікарського відділу. Л.Фейгель працював у
Закладі патологічної анатомії у Кракові, декілька років був прозектором
Суспільного шпиталю у Львові й одночасно судовим лікарем. У 1879р.
здобув ступінь доцента на відділі права, захистивши роботу “Отруєння
окисом вуглецю, особливо світильним газом, з судово-лікарської точки
зору”. Він був першим у Львові викладачем судової медицини, що захистив
дисертацію. У 1883р. у Львові ним було видано “Підручник судової
медицини”, який являв собою компіляцію німецьких підручників. Протягом
1894-1895 академічного року після смерті Л.Фейгеля львівським
студентам-правникам викладав професор Л.Вахгольц.

У другій половині ХІХ ст. в Австро-Угорській імперії було запроваджено
призначення лікарів-експертів як судових лікарів. Про це свідчить
розпорядження міністерства внутрішніх справ Австро-Угорської імперії для
Галицького намісництва про порядок призначення лікарів експертів (1848)
[6]. Вони були зобов’язані проводити судові огляди, судово-лікарські та
санітарно-поліційні розтини. Ці дипломовані спеціалісти перебували на
адміністративній службі як повітові, міські або гминні лікарі. З 21
вересня 1898 року на лікарському відділі (по-сучасному – медичному
факультеті) Львівського університету була відкрита кафедра та заклад
судової медицини, яку організував та якою 42 роки керував професор
В.Серадський [5, 6]. На кафедрі та в закладі зосереджувалася уся
практична, навчальна і наукова діяльність судових медиків Львова й
Галичини. Із статей, кафедральних звітів тих часів відомо, що упродовж
тих років до Другої світової війни щорічно проводились: до 1918 р. – 225
розтинів, з 1918 по 1930 р. – 300 розтинів, з 1931 по 1940 р. – 400
розтинів. Загалом це були судово-лікарські, санітарно-поліційні та
наукові розтини. Функції судових лікарів могли виконувати всі
дипломовані спеціалісти.

У Малопольщі (куди входила територія Західної України) були посади
судових лікарів, передусім в університетських містах. Відповідно до
кримінальної інструкції, чинної у Польщі, трьох медичних експертів
персонально призначали та затверджували судді кримінального суду. Тому
розтини завжди здійснювалися особисто професором, тобто керівником
кафедри та закладу судової медицини, який був затверджений кримінальним
судом на роль судового лікарського експерта спеціальною угодою.

У закладі проводили судово-хімічні дослідження для визначення наявності
етилового алкоголю, а також у випадках отруєнь чадним газом. Крім того,
розроблялися серо-гематологічні дослідження в судово-медичному аспекті.
Проте через брак коштів в університеті (тобто матеріального
забезпечення), за словами В. Серадського, не було змоги розширити роботу
судово-медичної лабораторії при закладі [2, 3].

На жаль, у центральному державному історичному архіві України у Львові,
Львівському обласному архіві, в архівах Львівського університету та
Львівського медичного університету не збереглися пам’ятки діяльності
кафедри та закладу судової медицини, за якими можна було б повести
ретельний аналіз. Тому ми вдалися до інших джерел – до статистичних
даних про рух населення, про загальну смертність та число смертей
неприродним способом (див. табл.1) [8, 9, 10] порівняно з практикою
Львівського окружного суду (див. табл. 2) [11, 12].

У 1912 році із загальної кількості смертей, що становила 4630 випадків,
неприродних було 195 випадків. У 1924 році із 3977 випадків, неприродних
було 167. А в 1937 році, із 3827 смертей, неприродних виявлено у 105
випадках. У Львівському обласному державному архіві зберігаються справи
Львівського окружного суду за 1919-1924 рр., з яких видно практику
розгляду матеріалів справ, пов’язаних з різними видами злочинів проти
особи, із залученням лікарів-експертів та лікарів Закладу судової
медицини [11, 12]. Фактично в цей час у Львівському окружному суді
(кримінальний відділ) розглядалися різні кримінальні справи (див. табл.
2):

Таблиця 1

Статистичний звіт про смертність населення у Львові

за 1912-1937 рр. [8, 9, 10]

Рік Всього вмерло Смерть насильна Самогубства Причина не встановлена

1912 4630 95 96 4

1913 4401 102 95 5

1914 4780 115 72 8

1915 6834 130 23 5

1916 4406 75 32 6

1917 4664 86 14 11

1918 5230 347 17 31

1919 5865 442 25 47

1920 5461 108 40 27

1921 4160 107 42 9

1922 4074 * * *

1923 * * * *

1924 3977 98 74 3

1925 3724 115 75 5

1926 4059 105 78 12

1927 3930 103 80 11

1928 3711 95 93 16

1929 2910 60 50 10

1930 2794 45 77 9

1931 3400 70 81 13

1932 3319 29 102 16

1933 * * * *

1934 3586 21 85 13

1935 3679 24 89 22

1936 3889 30 73 24

1937 3827 17 69 19

* Даних за 1922, 1923 і 1933 роки немає

Таблиця 2

Категорія кримінальних справ, розглянутих кримінальним відділом
Львівського окружного суду за 1919-1924 рр. [11, 12].

Рік Вбив-ства Діто-вбив-ства Причина невідома Само-губ. Тілесн. ушкод.
Згвал-тування Мужо-лозтво Аборт Інші

1919 75 8 18 3 153 11 * 1 *

1920 99 11 13 * 108 9 * 3 1

1921 76 13 10 4 152 15 1 11 10

1922 72 1 * 25 213 33 * 7 *

1923 40 13 26 8 109 * 5 * 10

1924 68 16 8 4 172 5 * 13 *

* Даних немає

Зрозуміло, що всі ці дані – верхівка айсберга поточного судочинства
найвищої ланки на теренах Галичини.

Після возз’єднання Західної України з СРСР у 1939 році на її території
було докорінно змінені правовідносини у суспільстві, запроваджується
законодавство УРСР (СРСР), згідно з якими формуються державні інститути
судово-слідчих органів, охорони здоров’я і, в тому числі, організована
державна судова експертиза, зокрема, судово-медична в системі народного
комісаріату охорони здоров’я з утворенням судово-медичної служби у
вигляді, по-сучасному, піраміди. Судова медична експертиза в державі
стає відомчою з жорстким підпорядкуванням центру [13].

У Львові з березня 1940 року започаткована міська судово-медична
експертиза, яку організував доцент В.П. Ципковський.

Наказ №2 від 15 березня 1940р. по Львівській судово-медичній експертизі
[14].

?

????u?вщині – міліції, прокуратури та НКВС. Запроваджується в
діловодстві українська мова. Штат експертизи становив 14 лікарів,
більшість з яких були польськими судовими лікарями. Наприклад, відомий
вчений Польщі проф. Б.Л.Попельский тоді виконував функції
судово-медичного експерта-біолога. У складі експертизи була
судово-медична лабораторія з біологічним та судово-хімічним
відділеннями. З 1 серпня 1940 року вперше запроваджено чергування
судових медиків на дому для обслуговування виїздів на місця подій.
Чергувало п’ять лікарів, у тому числі і В.П.Ципковський. Райони
Львівщини обслуговували міжрайонні судово-медичні експерти, з яких не
всі мали відповідну підготовку з судової медицини і тому було
організовано їх навчання на базі судово-медичної експертизи у Львові
[14, 15]. Цю діяльність перервала війна між гітлерівською Німеччиною й
СРСР.

За повоєнні роки до 1959 року Львівська область в
адміністративно-територіальному поділі України була значно меншою, ніж
сучасна. Чисельність її населення було в межах 1170,3-1255,8 тис.чол.
Історично склалося так, що у Львівській області переважали сільські
райони з високим відсотком сільського населення. Після адміністративного
перерозподілу, у 1959 р. під час якого відбулося об’єднання з
Дрогобицькою областю, кількість населення налічували в межах 2111,4 тис.
чол. З індустріалізацією Львівщини десятиріччями серед населення
спостерігаються кількісні та якісні суспільні зрушення. Збільшується
чисельність населення, яка в 1994 р. зросла до 2778,3 тис. із значним
відпливом сільського населення області. Крім того, з іншого боку, нині
простежується значне загострення криміногенної обстановки у суспільстві.

На цьому соціально-економічному тлі розвивається діяльність Львівської
обласної судово-медичної експертизи, яку ми спробуємо висвітлити у цій
статті. Після звільнення Львова та області від німецької окупації
судово-медичну експертизу проводили тільки у м. Львові і тільки двома
лікарями: судовим медиком доктором А.В. Козовським, який водночас
тимчасово виконував обов’язки завідувача кафедри судової медицини
Львівського медичного інституту, та лікарем-патологоанатомом Блізнером
(ім’я невідоме). З 27 квітня 1945 року відновилась діяльність Львівської
обласної судово-медичної експертизи під керівництвом професора
В.П.Ципковського, призначеного на посаду обласного судово-медичного
експерта. Усю діяльність судово-медичної експертизи проводили згідно з
діючим на ті часи законодавством і перебували під значним впливом таких
новостворених силових закладів, як НКВС, КГБ, прокуратури. В архіві
Львівської обласної судово-медичної експертизи відображені особливі
напрями діяльності закладу (див.табл. 3).

Згідно із звітом обласної судово-медичної експертизи за 1945 рік видно,
що штат складався з восьми лікарів, які провели 1136 судово-медичних
розтинів, 1972 оглядів живих осіб і 15 комісійних експертиз за
матеріалами кримінальних справ. На 1949 рік у штаті було 19 лікарів і
обсяг експертної роботи становив 919 судово-медичних розтинів та 12391
судово-медичних оглядів. У 1959 р., коли сталося об’єднання Львівської
та Дрогобицької областей, в експертизі вже працювало 23 судово-медичні
експерти, які виконали 1368 розтинів, провели 12391 огляд потерпілих та
інших осіб. Зауважимо, що обсяг експертної роботи навединий нами був без
урахування діяльності спеціалістів судово-медичної лабораторії. З 1960
по 1997 р. відбуваються значні зміни колективу обласного бюро як в
якісному, так і кількісному відношеннях, що особливо помітно за останні
роки. Лікарський склад у 1960 р. становив 27 спеціалістів з вищою
освітою, на 1997 р. – уже 55 осіб. Це також торкається середнього та
молодшого медичного персоналу, технічних працівників. У виконанні
експертної роботи простужується тенденція до її розширення, що
підтверджується даними, наведеними в табл.3 (див. табл.).

Таблиця 3

Діяльність Львівської обласної судово-медичної експертизи

у 1945-1997рр.

Рік К-сть лікарів та ін. спеціалістів з вищою освітою Досліджен-ня
трупів Огляд потерпілих Ексгумація Комісій-ні експе-ртизи Участь у суд.
засід.

1945 8 1136 1972 * 15 34

1949 19 919 20050 11 * *

1950 * * * * * *

1955 17 1403 15296 13 25 *

1960 27 1312 14548 16 * 147

1965 26 1198 10025 6 75 171

1970 29 1553 8502 3 56 146

1975 33 2025 8500 4 104 133

1980 35 2288 9718 3 110 64

1985 38 2315 6000 10 141 197

1990 45 2766 9950 7 148 171

1995 50 3709 11908 1 125 105

1996 54 3576 12330 * 120 122

1997 55 3760 12088 * 124 185

* Даних немає

1970 р. – 29 судово-медичних експертів, 1553 судово-медичних розтинів,
8502 судово-медичні огляди.

1980 р. – 35 лікарів, 2288 судово-медичних розтинів, 9718 судово-медичні
огляди.

У 1990 р. у Львівськой області налічувалось 2754,1 тис. чол., загальна
смертність становила 28849, з яких від насильної смерті загинув 2021
чол.* У Львівському обласному бюро судово-медичної експертизи 45
судово-медичними експертами виконано 2766 судово-медичних розтинів. Крім
того, було оглянуто 9950 живих осіб, виконано 148 комісійних
судово-медичних експертиз за матеріалами кримінальних справ.

На 1994 р. при чисельності населення 2778,3 тис. чол. (найвищий пік)
загальна смертність становила 32445 випадків, у тому числі 2133 випадки
насильної смерті.* 46 судово-медичними експертами обласного бюро
виконано 3353 судово-медичних розтини, 12005 судово-медичних оглядів,
187 комісійних судово-медичних експертиз.

У 1997 р. у Львівській області чисельність населення вже становила
2730,3 тис. чол., проте виявлено загальну смертність у межах 33300
випадків, у тому числі 3174 випадки насильної смерті*. У 1997 р. за
штатним розкладом Львівського обласного бюро судово-медичної експертизи
на 93 ставки лікарів та спеціалістів з вищою освітою припадало 55
фізичних осіб, на 186 ставок допоміжного медичного та технічного
персоналу – 141 чол. Усі 17 регіонів та міст обласного підпорядкування –
забезпечені судово-медичними експертами. За поточний рік було проведено
3760 судово-медичних розтинів, 12088 судово-медичних оглядів, 124
комісійні судово-медичні експертизи за матеріалами слідчих та судових
справ.

Важливо коротко висвітлити ще одну з найвідповідальніших ланок у
діяльності судово-медичного закладу – роботу нині діючого відділу
судово-медичної експертизи речових доказів, сформований згідно з наказом
Міністерства охорони здоров’я України [16] (на базі судово-медичної
лабораторії). Він був започаткований двома відділеннями ще в червні
1945 р., складався з біологічного та судово-хімічного відділень і мав у
штаті двох спеціалістів. Наприкінці 1947 р. почало функціонувати
патогістологічне відділення, яке очолив професор М.В. Войно-Ясенецький.
У 1958 р. був створений фізико-технічний кабінет, у 1961 р.
перейменований у фізико-технічну лабораторію. На сьогодні (згідно з
наказом МОЗ України від 1995 р.) у відділі судово-медичної експертизи
речових доказів обласного бюро (колишньої судово-медичної лабораторії) є
п’ять відділень – судово-імунологічне, судово-токсикологічне,
судово-гістологічне, судово-цитологічне та медико-криміналістичне). Крім
того, заплановано ще сформувати спектральну лабораторію та
судово-рентгенологічне відділення.

В судово-імунологічному відділенні на сьогодні працює 10 судово-медичних
експертів лікарів-біологів, які виконали 1406 біологічних експертиз. У
судово-токсикологічному відділенні – 9 експертів-хіміків, які провели
3117 досліджень та експертиз різного ступеня складності. У
судово-гістологічному відділенні – 4 судово-медичні експерти-гістологи
провели 2158 гістологічних досліджень. У судово-цитологічному відділенні
2 судово-медичних експерти-цитологи виконали 126 цитологічних експертиз.
У медико-криміналістичному відділенні двома експертами здійснено 241
експертизу.

Отже, судова медицина на Львівщині, яка має свої давні специфічні
корені, набула подальшого свого розвитку й на сьогодні має риси стійкої,
усталеної державної структури, що виконує весь обсяг експертних
досліджень, потреба в яких чимраз зростає в сучасних негативних
соціальних умовах. Особливість судової медицини полягає в тому, що вона
сформована на (рунті західно-європейського розвитку науки та практики,
однак збагачувалась та розвивалась упродовж останніх 55 років на основі
української наукової школи судових медиків.

Література

Finkel L., Starzynski S. Historia Uniwerzsytetu Lwowskego. – Lwow, 1894.

Sieradzki W. L’institut Medico-Legal de l’universite de lwow (Leopol,
Pologne) // Reprinted form Methods and Problems of Medical Education.
Ninth Serics. – New York: The Rockefeller Foundation, 1928.

Siеradzki W. Kilka slow o Lwowskim Wydzial Lekazskim // Polska gazeta
Lekarska. – 1937. – 4lip.

Скаржинський Б. Историко-медицинская наука в Польше /Пер. c франц. – М.:
Медгиз, 1957.

Popielski B. Pamieci Prof. Dr. Wlodzimicrza Siezadzkiego // Archiwum
Medycyny Sadowej, Psychiatrii Sadowej i Kryminalistyki. – 1961 – T. 13.

Traunfellner Z. Dzieje Polskiej mysli sadowolekarskiej: Studia i
materialy z dziejow nauki Polskiej. – Warszawa, 1991. – Seria 2. –
Zeszyt 3.

Baran E. Nauka i nauczanie medycyny Sadowej we Lwowie (zarys
historyczni) // Archiwum Medycyny Sadowej i Kryminologij. – 1997. – T.
47. – №2.

Wiadomisci statystyczne o miescie Lwowie 1912. – 1922.–1926. T. 15.

Wiadomosci statystyczne o miescie Lwowie 1923.-1925.-1928. – T. 16.

Miesiceznik statystyczny 1924-1937 r // Lw(w w cyfrach. – Rok 1932.

Львівський обласний державний архів. – Ф.ІІ. – Оп.1-6.

Центральний державний історичний архів у Львові.

Збірник узаконень та розпоряджень Роб.-Сел. Уряду України. 1924. –
Відділ 2. – №19-20.

Архів Львівського обласного бюро судово-медичної експертизи. Книга
наказів за 1940-1941 рр.

Там же. – Ф.І. – Оп.І. – Од. зб. 1-5.

Наказ МОЗ України №6 від 17 січня 1995р. “Про розвиток та вдосконалення
судово-медичної служби України.” – К., 1995.

* Дані про чисельність населення Львівської області, про його рух
(загальна смертність, насильна смерть) подані згідно з даними ЦСУ у
Львівській області.

Похожие записи