Реферат на тему:

Становлення і розвиток фінансового контролю у Збройних силах України

Фінансовий контроль у Збройних Cилах України є не тільки складовою
державного фінансового контролю, але і одним із елементів фінансового
забезпечення військ.

Безумовно, для чіткого розуміння фінансового контролю, не тільки з
позиції науки, а і взагалі, потрібно дослідити його становлення і
розвиток. Особливо це важливо при вивченні і з’ясуванні сутності та
змісту фінансового контролю, у тому числі і у збройних силах, що вимагає
застосування різних підходів, оскільки сам процес його розвитку має
певну теорію.

Зауважимо, що з моменту виникнення контролю, він зазнав суттєвих
перетворень з урахуванням поступово здобутого досвіду, умов його
розвитку і традицій, що прямо вплинуло на його сьогоднішній стан в
умовах ринкової економіки.

Питання становлення та здійснення фінансового контролю розглядали у
своїх наукових працях такі вчені, як В.В. Воробйов [3], Л.В. Дікань [1],
В.М. Пушкарьова [2] та інші.

Завдання даної статті полягає у дослідженні становлення і розвитку
фінансового контролю у Збройних силах України з метою наукового
обґрунтування теоретичних і методичних положень щодо вдосконалення
механізму фінансового контролю, форм, методів, засобів і прийомів
контрольно-ревізійної роботи в умовах ринкової економіки.

Історичний розвиток фінансового контролю свідчить про те, що він виник
не раптово, а як необхідна умова суспільної праці в забезпеченні
засобами для існування всього суспільства [1] (табл. 1).

Зауважимо, що еволюція державного і військового фінансового контролю в
Україні безпосередньо пов’язана з їхнім історичним розвитком і
становленням, а також функціонуванням збройних сил.

Початкове відродження та розвиток фінансового контролю припадає на
ХІ–ХІІІ століття, коли утворювалися світові ринки і військові
формування, а також з появою Київської Русі. Саме тоді основою
фінансово-економічної діяльності держави було землеробство та
ремісництво, що вимагали контролю.

Давні часи (до н. е.) I–V

ст. н.е. VI–VIII

ст. н. е. XI–XIII

ст. н. е. XIV–XVIII

ст. н. е. ХIХ–ХХ

ст. н. е ХXІ

ст. н.е.

Облік і перевірка наявних ресурсів, продуктів, товарів, матеріальних
цінностей. Розкриття збитків. Зароджується та розвивається державний
контроль

Контроль здійснюється вже не лише за кількістю заготовлених і
виготовлених продуктів, а й за процесом розвитку торгівлі

Досягнутий рівень обліку та перевірки тимчасово забутий

Відродження та розвиток контролю, державного рахівництва. Введення
інвентарного опису, системи касових операцій, поява інституту
контролерів

Трансформація господарського обліку в бухгалтерський. Засобами контролю
виступають рахунки бухгалтерського обліку та баланс. Прийняття
спеціальних законів і норм стосовно обліку та рахування

Контроль починає виступати як одна з наукових дисциплін. Відбувається
диференціація та розвиток окремих напрямів досліджень

Контроль здійснюється в умовах суттєвих економічних перетворень, а саме
– переходу бюджетних установ на бухгалтерський облік і обслуговування
через органи Державного казначейства

Поступовий поділ праці диктував появу грошей для здійснення товарообміну
між виробниками та споживачами. З виникненням грошей не тільки
розвивалися фінансові відносини, але і відповідні форми, засоби, прийоми
і методи фінансового контролю за матеріальним забезпеченням військових
формувань і соціальним захистом воїнів.

Слід підкреслити, що на той час контроль за утриманням військових був
об’єктом особливої уваги з боку державної влади. Контроль за
матеріальним забезпеченням здійснювався шляхом перевірки повноти
наділення воїнів угіддями та помістями. Також у той час проводився
постійний контроль за грошовим забезпеченням воїнів, що відбувалося в
основному за рахунок данини, що стягувалася з переможених.

Зростання товарного виробництва, розширення внутрішньої та зовнішньої
торгівлі і розвиток банківської системи (XIV–XVIII ст.) позитивно
вплинуло не тільки на фінансовий контроль, але і підштовхнуло зарубіжних
фахівців на видання ними наукових праць із метою його вдосконалення і
розвитку. До них належать: італієць Луки Пачолі (1494 р.), голандці Ян
Імнина (1543 р.) і Сімон ван Стевін (1607 р.), французи Шак Саварі (1675
р.) і Матьє де ла Порта (1712 р.) та інші. Уже у той час відбувається
поділ контролю на зовнішній і внутрішній, набуває особливого значення
контроль за розрахунками [1].

На нашу думку, великий внесок у розвиток теоретико-методологічних основ
фінансового контролю, у тому числі і військового, зробили вчені В.М.
Пушкарьова, яка, дослідивши наукові праці давніх економістів, істориків,
філософів (Т. Гоббса, Ф. Енгельса, Д. Рікардо, Д. Локка, Д. Кейнса, Н.
Макіавеллі, К. Маркса, А. Сміта, А. Шеффле, А. Штейна, Ф. Юсті),
проаналізувала і обґрунтувала роль і значення не тільки забезпечення
збройних сил, але і здійснення фінансового контролю за ним [2].

Підкреслимо, що основні напрями і рекомендації щодо проведення
фінансового контролю (види, форми, засоби, прийоми, методи та інше),
викладені в працях того часу, повністю відносяться сьогодні і до
української армії в умовах її реформування.

Перша державна установа з контрольними функціями за існуванням армії
з’явилась в епоху наказової форми управління країною при Петрі І.

Функція державного фінансового контролю здійснювалася спочатку Ближньою
канцелярією, а з створенням Колегій – Ревізіон-колегією (1719 р.). До
неї входило шість департаментів, два з яких призначалися для перевірки
витрат воєнного відомства і Адміралтейства.

Служби воєнного відомства проводили централізовані заготівлі всього,
необхідного для армії, подавали в контрольний орган усі книги обліку і
документи, які підтверджували відображені в них операції. На колегію
покладалося проведення перевірки усіх витрат, стягнення „непорядних
витрат” та інформування Сенату про виявлені зловживання. За несвоєчасне
представлення звітності для перевірки накладалися штрафи. За
результатами перевірок застосовувалися суворі методи, аж до смертної
кари чи заслання в Сибір. Під час виявлення випадків казнокрадства
приймалися рішучі заходи щодо відшкодування нанесених збитків і
покарання винних [3].

У подальшому ця система контролю за військовими була відмінена і у 1811
році замість неї було створено відомство державного контролю, до складу
якого входило три департаменти, два з яких призначені для контролю за
воєнними і морськими відомствами. Поступово у складі діючих військ
створилися особливі тимчасові рахункові комісії (конфлікти 1828 р. з
турками, 1830–1831 рр. з Польщею).

Під час воєнної реформи (1860–1870 рр.) після створення воєнних округів
значно розширилися державні фінансові відомства, що посилило державний
контроль за військовими, який проводився контрольними палатами губернії
за місцем розташування військ.

Розширення прав воєнного відомства в використанні бюджетних коштів
супроводжувалося одночасно і розвитком контролю. У 1877 р. було видано
перше тимчасове Положення про польовий військовий контроль [3].
Контрольно-ревізійну службу того часу очолював головний контролер
фронту.

Доцільно зауважити, що, використовуючи позитивний досвід організації
фінансового контролю того часу, вийшло у 1980 році Положення про польове
управління військ із визначенням контрольних функцій, а у 2004 році
створено Контрольно-ревізійний департамент Міністерства оборони України.

Одночасно зі становленням органів польового контролю створювалися
тимчасові ревізійні комісії для проведення суцільних ревізій
фінансово-господарської діяльності військ, а потім з’явилися внутрішні
ревізійні перевірочні комісії, які обиралися офіцерами. Їх необхідність
обґрунтовувалася наявністю у військах не тільки бюджетних, але й
позабюджетних коштів. До речі, донині існують внутрішньоперевірочні
комісії у військах, які являють собою складову відомчого фінансового
контролю.

У кінці ХІХ ст. зовнішній контроль за військовими здійснювався
центральними і місцевими органами влади. У складі центрального органу
існував Департамент воєнної і морської звітності, на який була покладена
ревізія Воєнного і Морського міністерств. Місцевими установами були
контрольні палати губерній, які ревізували те військо, що перебувало на
їхній території.

Для продовження вивчення еволюції фінансового контролю вважаємо за
необхідне звернутися до напрацювань уже визнаних науковців:
Н. Ровинського, А. Литвина, А. Андрєєва, Д. Нікольського. Саме ними було
досліджено становлення фінансового контроля у до і післяреволюційний
період [4].

За часів правління царя Миколи ІІ (1894–1917 рр.) фінансовий контроль
функціонував в умовах капіталізму і нової політичної обстановки,
державний контролер мав статус міністра.

У березні 1917 року в Україні створено тимчасовий уряд, який в основному
зберіг управлінський апарат царської Росії. У губерніях, повітах і
волостях функціонували відповідні контрольні палати державного контролю,
і така структура проіснувала в Україні до встановлення радянської влади,
тобто до 1919 року. Тимчасовий уряд (березень – грудень 1917 року),
Українська Центральна Рада (березень 1917 – квітень 1918 року), уряд
гетьмана П. Скоропадського (квітень – листопад 1918 року) та Українська
директорія на чолі з С. Петлюрою (грудень 1918 – лютий 1919 року)
основним завданням контрольних органів вбачали забезпечення цільового
використання фінансових ресурсів і кредитів, отриманих від іноземних
держав, на потреби війська та утримання органів влади [4].

Подальший розвиток контрольно-ревізійної служби в Радянській Україні
безпосередньо був пов’язаний із декретом Радянського народного
комісаріату України „Про центральну контрольну колегію і місцеві
обліково-контрольні колегії і комісії”. Вони утворювалися у губерніях і
районних радах робітничих, солдатських і селянських депутатів, а в
центрі утворено центральну обліково-контрольну колегію, яка керувала
всією контрольною роботою в Україні і особисто ревізувала організації, у
тому числі і військові формування.

У 1920 році Український Уряд видав розпорядження „Про реорганізацію всіх
установ Державного контролю на Україні”, на підставі якого контролюючі
структури були перетворені в єдиний орган – Всеукраїнську
робітничо-селянську інспекцію, яка пізніше отримала назву Народний
комісаріат робітничо-селянської інспекції, до складу якого входила
фінансово-кредитна інспекція [5].

З початку 40-х років минулого століття з метою підвищення ефективності
фінансового контролю в Україні було створено Контрольно-ревізійне
управління, воно здійснювало контроль за військами, розташованими на її
території.

Початком важливого етапу в розвитку фінансового контролю стала постанова
Ради народних комісарів 1936 року „Про внутрішньовідомчий фінансовий
контроль і документальну ревізію”. Її прийняття прямо змусило
вдосконалювати і розвивати військовий фінансовий контроль.

Посилилися вимоги до військового фінансового контролю з виходом першого
Положення про фінансове господарство військових частин
Робоче-крестьянської Красної Армії, введеного наказом Народного Комісара
Оборони № 230–1936 р., де зазначалося, що основним завданням
внутрішнього фінансового контролю є попередження фінансових порушень і
незаконного витрачання коштів і матеріальних цінностей. До речі, ці
питання того часу стосовно контролю за ефективністю витрачання оборонних
коштів залишаються актуальними і сьогодні, в час реформування
Української армії.

Вважаємо за доцільне зазначити, що військовий фінансовий контроль із
зазначеного часу до розпаду колишнього Радянського Союзу був
організований у загальній фінансовій системі Збройних сил колишнього
Радянського Союзу (1991 р.). У цілому війська, у тому числі розташовані
на Україні, фінансувалися і контролювалися відомчими військовими
контролюючими органами зверху до низу, а лише окремі соціальні витрати –
місцевими органами влади України. Тому діюча система військового
фінансового контролю на чолі Центрального фінансового Управління
Міністерства оборони колишнього Радянського Союзу зберігалась в Україні
до створення самостійних збройних сил незалежної держави.

Велике значення в удосконаленні і розвитку форм і методів фінансового
контролю відіграла Всеукраїнська воєнно-наукова конференція з проблем
фінансового контролю у збройних силах, яка відбулася у 1965 році. Після
цього стали проводитися спільні і комплексні ревізії
фінансово-господарської діяльності військ, що застосовуються донині.

Суттєві зміни становлення військової контрольно-ревізійної служби внесли
перше і друге Положення про фінансовий контроль у Міністерстві оборони
колишнього Радянського Союзу (1954 і 1982 рр.) і нова Інструкція по
проведенню документальної ревізії фінансово-господарської діяльності
військової частини (1987 р.), вимоги якої залишалися дійсними до 1996
року.

Підкреслимо, що з розпадом колишнього Радянського Союзу і створенням
самостійних збройних сил, посилилася роль позавідомчого (державного)
фінансового контролю за їх функціонуванням, у першу чергу через
Міністерство фінансів України.

Відомчий фінансовий контроль у Збройних силах України здійснювався
фінансовою інспекцією колишнього Головного фінансового управління
Міністерства оборони України, яке у 2004 році було реорганізовано і
отримало назву Контрольно-ревізійний департамент Міністерства Оборони
України.

Зауважимо, що становлення фінансового контролю за утриманням збройних
сил відбувалося одночасно з процесом державотворення і переходом до
ринкових відносин. На жаль, розбудові фінансового контролю в перші роки
незалежності не було приділено належної уваги, що призвело до
багаторічного зволікання з формуванням єдиної цілісної державної системи
контролю.

Зі створенням самостійної, незалежної України в розвитку системи
фінансового контролю можна виокремити два етапи:

1) становлення (1991–2000 рр.), упродовж якого сформовано базові умови
для створення загальної системи фінансового контролю та мережі
контролюючих органів, досягнуто законодавчого та конституційного
закріплення основних гарантій їхньої діяльності, започатковано
законодавче обмеження контрольних повноважень щодо контролю
фінансово-господарської діяльності військ, організовано кадрове
інформаційне, методичне та інше забезпечення контрольно-ревізійної
служби. Цей етап характеризується також здійсненням заходів із
підвищення результативності контрольно-ревізійної роботи та посиленням
вимог до функціонування Збройних сил України;

2) оптимізації та вдосконалення (початок 2001 р. – по теперішній час)
передбачає поглиблене дослідження організації системи військового
контролю, у тому числі і фінансового, правове закріплення її складових
із урахуванням зарубіжного досвіду, удосконалення взаємодії державних і
військових контролюючих органів, створення правових гарантій
ефективності фінансового контролю в умовах обмеженого фінансування
української армії.

Реалізація першого етапу в основному забезпечила формування
позавідомчого і відомчого фінансового контролю в Збройних силах України,
що діє і сьогодні: було законодавчо визначено правові основи і підстави
контролю, що здійснюється державними органами; утворено інститути
державного, у тому числі і військового фінансового контролю, і окреслено
компетенцію, форми і методи роботи контролюючих органів.

Уже у 1990 році було створено державну податкову службу, 1991 р. –
Національний банк України, Державну митну службу України та Державну
інспекцію з контролю за цінами, 1992 р. – Фонд державного майна України,
1993 р. – Державну контрольно-ревізійну службу, 1994 р. – Комітет у
правах нагляду за страховою діяльністю, 1995 р. – Державне казначейство
України та 1996 р. – Державну комісію з цінних паперів і фондового ринку
та Рахункову палату.

Забезпечувати спеціалізований державний фінансовий контроль за
формуванням і використанням фінансових ресурсів, у тому числі і збройних
силах, були покликані також такі самоврядні організації, як державна
служба зайнятості (1990 р.), Фонд соціального страхування, Фонд
соціального захисту інвалідів (1991 р.) та пенсійний фонд (1992 р.)

У 1996 році прийнято Закон України „Про відповідальність за несвоєчасне
виконання грошових зобов’язань”, а також внесено зміни до Кримінального
і Кримінально-процесуального кодексів України щодо посилення боротьби з
порушеннями бюджетного законодавства. Так, Кримінальний кодекс доповнено
статтями 80-3 і 80-4 в частині визнання використання посадовою особою
бюджетних коштів не відповідно до їх цільового призначення або в
обсягах, що перевищують затверджені межі видатків.

У 1997–1998 рр. прийнято ряд важливих нормативних актів, що регулювали
механізм контролю суб’єктів господарювання і на цій основі скорочено
кількість контрольних заходів із одночасним підвищенням результативності
контролю.

Першим таким актом, прийняття якого стало свідченням недосконалості
системи фінансового контролю, є постанова Кабінету Міністрів України
„Про заходи щодо поліпшення контрольно-ревізійної роботи в міністерствах
та інших центральних органах виконавчої влади” [6], в якій, зокрема,
звернуто увагу на недостатню якість відомчого контролю за
фінансово-господарською діяльністю, у тому числі і у збройних силах.

Водночас Президент України видав Указ „Про деякі заходи з врегулювання
підприємницької діяльності”, який деталізував елементи державного
фінансового контролю підприємницької діяльності, у тому числі
Міністерства оборони. Так, до контролюючих органів, яким надавалося
право проводити планові та позапланові перевірки їх
фінансово-господарської діяльності, зазначеним Указом віднесено органи
державної податкової служби, митні органи, органи державного
казначейства та державної контрольно-ревізійної служби.

Оскільки в жодному із законів, що регламентували на цей час діяльність
зазначених контролюючих органів, не було належно виписано процедуру
контролю, Указом встановлено поняття планової і позапланової перевірки,
визначено, в яких випадках вони проводяться, хто має право вилучати
документи первинного обліку, зупиняти операції на рахунках в установах
банків, органів Державного казначейства та інших фінансово-кредитних
установах тощо.

На реалізацію положень цього Указу Кабінет Міністрів України затвердив
порядок координації проведених планових виїзних перевірок
фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарської діяльності
контролюючими органами. Так, зазначені перевірки можуть проводитися
контролюючими органами одночасно і в запланований час.

Суттєві корективи в розвиток вітчизняної системи фінансового контролю у
2001 рр. вніс Закон України „Про Бюджетний кодекс України” [7].

Зазначений закон визначив, що здійснювати контроль з питань
оподаткування мають право:

– щодо внесків до пенсійного фонду – установи Пенсійного фонду України;

– щодо внесків до фонду соціального страхування – установи Фонду
соціального страхування України;

– щодо інших податків і зборів (обов’язкових платежів), які справляються
до бюджетів і державних цільових фондів – податкові органи. Тобто
повноваження на здійснення контролю за сплатою підприємствами,
установами й організаціями податків позбавлено органи державної
контрольно-ревізійної служби.

Велике значення в становленні фінансового контролю зіграло отримання
контролюючими органами на другому етапі більшості нормативно-правових
актів, що деталізують законодавчі акти з питань державного фінансового
контролю, які повністю розповсюджуються і на Міністерство оборони
України. Так, Головне контрольно-ревізійне управління України затвердило
Інструкцію про порядок стягнення коштів і застосування фінансових
санкцій органами державної контрольно-ревізійної служби, нову редакцію
Інструкції про порядок проведення ревізій перевірок органами державної
контрольно-ревізійної служби в Україні, Інструкції про організацію
проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної
служби в Україні за зверненнями правоохоронних органів, а також понад 20
методичних рекомендацій щодо особливостей здійснення контрольних дій.

Значно вплинуло на становлення і вдосконалення фінансового контролю за
утриманням збройних сил створення у 1993 році Головної
контрольно-ревізійної інспекції Міністерства оборони України, яку у 1997
році перейменовано в Головне контрольно-ревізійне управління, а у 2004
р. створено Департамент контрольно-ревізійної служби Міністерства
оборони України. Крім того, у 2006 р. створені територіальні
контрольно-ревізійні управління.

Зауважимо, що посилилася робота контрольно-ревізійних органів після
затвердження Міністерством фінансів України основних завдань державної
контрольно-ревізійної служби в Україні на 2000–2004 рр. (Стратегія
діяльності ДКРС), прийняття Указу Президента України „Про заходи щодо
підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи” та затвердження
Указом Президента Положення про Головне контрольно-ревізійне управління
України [8].

Потрібно зазначити і те, що рішенням Президента України запроваджено
режим жорсткого обмеження бюджетних видатків та інших державних витрат,
вжито заходів щодо забезпечення надходження доходів до бюджету і
запобігання фінансовій кризі, а також встановлено штрафні санкції за
порушення норм з регулювання обігу готівки, а Указом Президента №
1081–1999 р. затверджено нове, на той час, Положення про Міністерство
фінансів України [9].

Таким чином, сьогодні Україна загалом має сформовану систему не тільки
державного фінансового контролю, але і військового, які характеризуються
чималою кількістю контролюючих органів і частково сформованим правовим
полем їхньої діяльності Підкреслимо, що досвід становлення і розвитку
фінансового контролю в Україні позитивно вплинув на сучасну структуру і
контрольно-ревізійну роботу Міністерства оборони України.

Зауважимо, що становлення і розвиток фінансового контролю обумовлено
потребою у фінансовому забезпеченні держави і її армії, в першу чергу її
боєздатності, а також законним і доцільним використанням фінансових,
матеріальних і трудових ресурсів.

На нашу думку, об’єктивність фінансового контролю за утриманням збройних
сил пов’язана з його розвитком і їхніми сьогоднішніми функціонуваннями,
а також наявністю товарно-грошових відносин.

Історичний розвиток фінансового контролю показує, що йому властиві дві
сторони: об’єктивна та суб’єктивна. Об’єктивна спрямована на здійснення
фінансового контролю на підставі використання контрольної функції
фінансів збройних сил. Суб’єктивна – пов’язана з його проведенням, що
передбачається і здійснюється згідно з чинними нормативно-правовими
актами, що регламентують організацію зазначеного контролю.

Література:

1. Дікань Л.В. Контроль і ревізія: Навч. пос. – К.: Центр навчальної
літератури, 2004.

2. Пушкарьова В.М. История финансовой мысли и политики налогов. – М.:
ИНФРА, 1996.

3. Воробьев В.В. Военная финансово-экономическая служба России.История и
современность. – М.: ИНФРА, 2003.

4. Германчук П.К., Стефанюк І.Б. Державний фінансовий контроль: ревізія
та аудит. – К.: НВП „АВТ”, 2004.

5. Пяточенко Г.О., Кухарець Л.В. Становлення та розвиток фінансів
України (1917–2003). – К.: НДФІ, 2005.

6. Про заходи щодо поліпшення контрольно-ревізійної роботи в
міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади: Постанова
Кабінету Міністрів України від 10.07.1998 р. № 1053.

7. Бюджетний кодекс України № 2542-III // Офіційний вісник України.
–2001. – № 29.

8. Про затвердження Положення про Головне контрольно-ревізійне
управління України: Указ Президента України від 28.11.2000 р. №
1265/2000 // Офіційний вісник України. – 2000.– № 48.

9. Про затвердження Положення про Міністерство фінансів України: Указ
Президента України від 26.08.1999 р. №1081/99.

Похожие записи