Реферат на тему:

Становлення і розвиток антидемпінгового законодавства США до
уругвайського раунду

США завжди були переконаними прихильниками відкриття ринків зарубіжних
країн з метою збуту своїх товарів, доступу до ресурсів цих країн. Перший
міністр фінансів США А. Гамільтон висунув стратегію економічного
розвитку, відповідно до якої федеральний уряд мав підтримувати
промисловість, що зароджувалася і введення протекціоністських тарифів
під час ввезення. Зазначимо, що багато у чому США слідували прислухались
до його рекомендацій. Так, зокрема, підвищувалися загальні ставки
тарифів підчас ввезення. У 1930 р. було прийнято закон Смута-Холі,
відповідно до якого такі тарифи різко підвищувалися, а також було
встановлено нетарифні обмеження. З метою захисту промисловості й у
випадках ввезення товарів, ціни на які є заниженими, вживали також
антидемпінгових заходів.

З огляду на велике теоретичне і практичне значення, питання, яке
стосується розвитку антидемпінгового законодавства США до початку
Уругвайського раунду, ще не було предметом окремого наукового
дослідження.

Метою статті є комплексний аналіз особливостей нормативно-правових актів
США у сфері захисту від демпінгового імпорту, які були прийняті до
Уругвайського раунду.

Першими антидемпінговими актами США були закони „Про тарифи” від
1894 року [1], „Про державний бюджет” від 1916 року [2], „Про
антидемпінг” від 1916 року [3]. Ці закони суттєво відрізняються від
сучасного антидемпінгового законодавства США.

Охарактеризуємо окремі нормативні акти у досліджуваній сфері. Так, у
1916 р. Конгрес прийняв закон „Про антидемпінг”, яким вносилися зміни і
доповнення до розділу VІІІ „Недобросовісна конкуренція” закону „Про
державний бюджет” від 1916 р. Відповідно до цього закону дії імпортера
чи його агента, які імпортують в США будь-які товари із певної
зарубіжної країни, є протиправними, у випадку коли систематичний імпорт
товарів, їх продаж, а також систематичне спонукання до імпорту і продажу
в США за ціною, меншою від фактичної ринкової вартості або оптової ціни
таких товарів. Причому до величини таких вартостей або цін додаються
величини витрат на перевезення, на сплату мита, податків і зборів, які є
обов’язковими у випадку імпорту та продажу в США. Величини цих фактичних
ринкових вартостей і оптових цін визначаються під час експорту на
основних ринках країн їхнього виробництва чи інших зарубіжних країн,
куди вони зазвичай експортуються. У таких випадках передбачено, що дії
імпортера чи його агента вчиняються з умислом.

У період дії закону від 1916 р, підставою для настання кримінальної, або
цивільно-правової відповідальності слугувало заниження цін, яке
відбувалося з умислом (тобто з метою руйнування промисловості США, або
заподіяння їй шкоди або монополізації будь-якого сегменту внутрішньої чи
зовнішньої торгівлі).

Іншою характерною рисою цього закону є те, що він надає право приватним
особам бути позивачами у федеральних окружних судах і право на
відшкодування у потрійному розмірі шкоди, заподіяної їхньому бізнесу чи
власності. Проте, до 70-тих років судом було розглянуто лише одну
справу: „H. Wagner and Adler Co. v. Mali” [4]. Також відомою справою, у
якій вже Верховний суд США взяв до уваги закон від 1916 р. була „United
States v. Cooper Corp”, хоча у зазначеній справі проблема полягала у
визначенні чи є США „особою” в межах значення ст. 7 антитрестовського
закону Шермана від 1980 р. [5] і чи має право на подання позову про
відшкодування шкоди у потрійному розмірі.

Оскільки, як з’ясувалось, вимоги закону „Про антидемпінг” від 1916 р.
виконати занадто важко, передусім за все через необхідність доказування
умислу, після Першої світової війни Конгрес був змушений розглянути іншу
концепцію антидемпінгового законодавства. Так, до 1979 р. юридичною
основою для антидемпінгових розслідувань Міністерства фінансів США (далі
– Мінфін), склав закон „Про антидемпінг” від 1921 року [6].

Цей закон уповноважив Міністра фінансів США накладати антидемпінгове
мито на демпінгові товари, не беручи до уваги умисел заподіювача.
Відповідно до закону були суттєво знижені вимоги попереднього закону від
1916 р. стосовно скарги в частині подання доказів про умисел. Було
достатньо подати твердження про наявність шкоди, заподіяної демпінговим
імпортом.

Також зазначеним законом було введено в обіг нові специфічні терміни,
такі як „обґрунтована вартість”, „ціна США” тощо. Було вперше
запропоновано концепції вирахування витримок у зв’язку з рухом товару із
обґрунтованої вартості і „ціни США” для отримання ціни на умовах
поставки франко-завод, а також коректування обґрунтованої вартості для
розрахунку різниці в „умовах продажу” і проведення окремих розрахунків
„ціни США” у справах із пов’язаними імпортерами.

Жовтень 1929 року позначився крахом на Нью-йоркській фондовій біржі й
акції різко впали у ціні. Біржовий крах зумовив гостру економічну кризу
(Велика депресія). З метою виходу із зазначеної ситуації виконавча і
законодавча гілки влади розробляли відповідні заходи (наприклад,
обмеження обсягів імпорту у США завдяки встановленню високого рівня
тарифів на ввезення, застосування нетарифних, антидемпінгових,
компенсаційних і спеціальних заходів). Водночас проводили активну роботу
щодо розробки відповідного законопроекту. Натомість у 1930 р. Конгресом
було прийнято закон „Про тарифи”, відомий нині як закон Смута-Холі.
Відповідно до нього було підвищено тарифи на більшість товарів, які
імпортувалися, до найвищого рівня в історії США.

Закон „Про зовнішньоторгові угоди на основі принципу взаємності” від
1934 р. вніс відповідні зміни і доповнення до закону „Про тарифи”. Це
зумовило створення Програми зовнішньоторгових угод на основі принципу
взаємності, згідно з якою дозволялося зниження тарифів на ввезення на
підставі відповідних міжнародних договорів.

водночас, у цьому ж 1934 р. було прийнято закон „Про зовнішньоторгові
угоди”, який також вніс зміни до закону „Про тарифи”. Ці зміни
стосувалися можливості зниження тарифів на ввезення. З цією метою
дозволено проводити переговори з іншими країнами про укладення
відповідних угод щодо зниження зазначених тарифів. Також США, відповідно
до цього закону, мали можливість брати участь у перших п’яти раундах
багатосторонніх торгових переговорів в межах ГАТТ. У 1962 р. цей закон
буз змінений законом „Про розширення зовнішньої торгівлі”.

До 1954 р. справи про демпінг розглядалися Мінфіном. Ситуація змінилася
після прийняття у цьому ж році закону „Про спрощення митних процедур”.
Зазначеним законом Конгрес вніс зміни до закону „Про антидемпінг” від
1921 р. відповідно до яких повноваження щодо визначення наявності шкоди
передавалися Комісії США з тарифів. Іншою важливою зміною, згідно з цим
законом, стало обмеження ретроактивного періоду в антидемпінгових
справах.

<фініціях „вартість на іноземному ринку” і „обґрунтована вартість”, які згодом були приведенні у відповідність із законодавством [7]. Згідно з іншою поправкою було узгоджено дефініції, які використовувалися Мінфіном і Комісією США з тарифів (оскільки у відомства занадто звужено тлумачили дефініції „шкоди” і „федерального товаровиробника”. Також було закріплено обов’язок Мінфіну публікувати констатації щодо продажу за ціною, яка є нижчою від обґрунтованої вартості, а обов’язок Комісії полягав у публікаціях позитивних (негативних) констатацій про наявність шкоди. У 1962 р. прийнято, про що вже згадувалося, закон „Про розширення зовнішньої торгівлі”, яким уряду США було надано право брати участь у Кеннеді – раунді. Цей закон суттєво вплинув на зміст і на процедури проведення зазначеного раунду. Також було відмінено положення 1949 р. про межі зниження ставок мита. Скасовано до цього закону завдяки надання, Президентові США загальних повноважень по веденню переговорів, було розроблено і ухвалено перший у межах ГАТТ кодекс – Антидемпінговий кодекс ГАТТ. Важливе значення в системі нормативних актів США у досліджуваній сфері займає закон „Про зовнішню торгівлю”, прийнятий у 1974 р. Головна мета цього закону полягала у: стимулювання економічного росту США, збереження і розширення доступу на ринки зарубіжних країн для збуту сільськогосподарської продукції та промислових товарів; укріплення економічних зв’язків з іншими зарубіжними країнами завдяки застосуванню недискримінаційних методів; захисті промисловості США і працівників від недобросовісної конкуренції; наданні допомоги в перебудові різним галуззям промисловості, працівникам, яким заподіяно шкоду, або існує загроза її заподіяння через значне зростання обсьгів імпорту в США. Відповідно до цього закону Президентові США були надані повноваження щодо укладення міжнародних угод про зниження бар’єрів для імпорту. Він також вніс важливі поправки до закону „Про антидемпінг” від 1921 р. Власне кажучи, розглянутий закон був розроблений з метою подальшого спрощення процедур вирішення торгових проблем. Це полягало в тому, аби гарантувати швидку відповідь на обмеження імпорту іноземними урядами, на надання експортних субсидій, не заниження цін та на інші недобросовісні методи в галузі міжнародної торгівлі. Комісія США з тарифів була перейменована у Комісію США з міжнародної торгівлі, яка діє при уряді США і є підзвітною Конгресу. У процесі Токійського раунду, у 70-х роках були прийняті, відповідно, Антидемпінговий та Антисубсидиційний кодекси ГАТТ, а також внесені зміни до статті VІ ГАТТ. З огляду на прийняття цих двох кодексів, США зобов’язалися імплементувати до 1 січня 1980 р. їхні норми до свого законодавства. Це вплинуло на прискорений процес гармонізації законодавства США, на сам перед антидемпінгового. Так, законом „Про зовнішньоторгові угоди” від 1979 р. призупинено дію закону „Про антидемпінг” від 1921 р. а закон „Про тарифи” від 1930 року був доповнений новим розділом VІІ, відповідно до якого імплементувалися положення Антидемпінгового кодексу 1979 р. Відповідальність за проведення антидемпінгових розслідувань була покладена на Міністерство торгівлі США (далі Мінторг). Після успішного завершення Токійського раунду антидемпінгове законодавство США було піддане подальшим перетворенням. Зокрема, були внесені зміни до адміністративної процедури. Сторони, які представляли федеральні інтереси, з прийняттям закону „Про зовнішньоторгові угоди” брали більшу участь у адміністративному процесі [8]. Мінторг і Комісія були уповноважені видавати „накази про адміністративний захист нерозголошення”, відповідно до яких адвокати зацікавлених сторін мали змогу отримувати конфіденційну інформацію, яка надходила від інших зацікавлених сторін, за умови застосування санкцій у випадку її несанкціонованого розголошення своїм клієнтам або публічного розголошення. Зокрема, зазначені особи мали змогу кваліфіковано давати відповідь на інформацію й аргументи, які подавалися іншими сторонами, що й суттєво змінило характер антидемпінгових розслідувань. Також були встановлені процедури для прийняття попередніх і остаточних визначень про наявність демпінгу і шкоди. Спочатку Комісія приймала визначення про наявність шкоди в усіх справах до публікації попереднього визначення про наявність демпінгу. Згодом Мінторг готував визначення про наявність демпінгу, а Комісія – про наявність шкоди. Після цього було опубліковано наказ „Про стягнення антидемпінгового мита”, за яким імпортер вносив депозит, розмір якого відповідав ставці антидемпінгового мита, у випадку ввезення товару, який є об’єктом наказу. Це стало суттєвою зміною в доуругвайській практиці. З метою забезпечення регулярної оцінки фактичного антидемпінгового мита було створено формальну систему щорічних адміністративних переглядів, яка ґрунтувалася на останній поточній інформації. Також, було введено новий порядок адміністративних переглядів, які проводяться Мінторгом. На базі Митного суду США було створено Федеральний суд США з питань міжнародної торгівлі, і під його виключну юрисдикцію потрапляли визначення про наявність шкоди і стягнення антидемпінгового мита. Також було створено Апеляційний суд США федеральних судових кругів на основі колишніх Претензійного суду США і Федерального апеляційного суду США у справах про мито і патенти, для перегляду правових визначень, прийнятих Федеральним судом США з питань міжнародної торгівлі. Також цей закон від 1979 р. вносив зміни до адміністративної юрисдикції з правових визначень про наявність демпінгу. Отже, зважаючи на викладене вище, зазначимо, що антидемпінгові заходи, які є способом захисту внутрішнього ринку від недобросовісної іноземної конкуренції, слугують основним інструментом зовнішньої політики США, що активно підтримується Конгресом. Антидемпінгове законодавство США повинно забезпечити дотримання принципу справедливої торгівлі шляхом усунення ринкових диспропорцій, спричинених іноземною конкуренцією. Метою застосування антидемпінгового законодавства є встановлення рівних умов торгівлі для федеральних та іноземних товаровиробників, а також ліквідація штучно створених переваг для іноземних експортерів. Література The Tariff Act of 1894, chapter 349, 28 Stat. 509. The Revenue Act (chapter 463, 39 Stat. 756 (1916); 15 U.S.C. § 72.). The Antidumping Act of 1916, 15 U.S.C. § 72. F.2d 666 (2d Cir. 1935). US Sherman Act; 26 Stat. 210 (1890); 15 U.S.C. Sections 1-7. The Antidumping Act, 1921, chapter 14, Title II, 42 Stat 11. The Antidumping Act, 1921, chapter 14, Title II, 42 Stat 11. Act of Aug 14, 1958, Pub L№ 85-630, § 3, 72 Stat 583. The Trade Agreements Act of 1979, Pub L№ 96-39, Stat 144, 162-193 (1979). На сьогодні це Комісія США з міжнародної торгівлі.

Похожие записи