Реферат

на тему:

Стан та шляхи боротьби з нелегальною міграцією в Україні

Наша країна знаходиться на перехресті шляхів “між Сходом і Заходом”.
Таке геополітичне положення значною мірою визначало протягом багатьох
століть історичні, культурологічні, духовні й політичні особливості
розвитку України.

Останніми десятиліттями географічне положення України почали активно
використовувати з метою нелегальної міграції, транспортування мігрантів
та торгівлі людьми. У той самий час Україна відігравала важливу роль у
стримуванні потоків нелегальної міграції зі Сходу до країн Центральної
та Західної Європи.

Міграційні переміщення, процеси, міграційний простір, еміграція,
імміграція, депортація, нелегальна міграція – ці поняття все більше
входять до наукової термінології практичного використання. Вони
відображають складні та болісні процеси, що забарвлені темними кольорами
трагедій людських доль, несправедливості та брутальності. Можливо, саме
з цієї причини міграційні процеси перебувають у центрі уваги
європейського співтовариства і національних урядів демократичних країн,
а їх вирішення є дуже актуальним.

На сучасному етапі розвитку суспільства значно збільшилася нелегальна
міграція робочої сили, що перетворилася на світову проблему. На початку
90-х років в Європі перебувало близько 2 млн нелегалів, у США – 6 млн (а
за деякими джерелами – 13 млн), в Японії – менше 300 тис., у Малайзії –
близько 500 тис., у Росії – від 500 тис. до 1 млн, в Україні – до 100
тис.[1].

Соціальним двигуном і рушійною силою міграції є боротьба особистості за
власне самоствердження в житті, що гарантується, захищається та
охороняється міжнародним правом. Тому цілком зрозумілими є принципи, що
забезпечують права та свободи мігрантів, які визначено у Загальній
декларації прав людини (1948 р.), Міжнародному пакті про громадські й
політичні права (1966 р.), Міжнародній конвенції про ліквідацію всіх
форм расової дискримінації (1966 р.), Європейській конвенції про захист
прав людини та основних свобод (1950 р.) і т. ін.

Основні засади міграційної політики України визначено Указом Президента
України “Про заходи щодо посилення боротьби з незаконною міграцією” від
18 січня 2001 р. № 22. Цим Указом установлено, що одним з основних
напрямів міграційної політики України є вдосконалення роботи щодо
запобігання та припинення незаконної міграції іноземців та осіб без
громадянства в Україну і через її територію.

Помітні зміни відбулися у правовій сфері: саме протягом 2001 р. було
прийнято низку нормативних документів, що законодавчо регламентують
різні аспекти правового впливу на міграційні процеси, торгівлю людьми
щодо нелегальної міграції та запобігання транспортування мігрантів.

У січні 2001 року Указом Президента України затверджено “Програму
боротьби з незаконною міграцією на 2001–2004 роки”. Прийнято закони “Про
імміграцію”, “Про внесення змін у деякі законодавчі акти по боротьбі з
нелегальною міграцією”, “Про участь громадськості в охороні громадського
порядку та охороні державного кордону”, нову редакцію Закону України
“Про біженців”, інші нормативно-правові акти.

З 1 вересня 2001 року набув чинності новий Кримінальний кодекс України,
яким передбачено відповідальність за незаконне переправлення осіб через
державний кордон України (ст. 332), а також ст. 149, що передбачає
кримінальну відповідальність за торгівлю людьми. Україна законодавчо
оформила це положення третьою в Європі (після Німеччини і Бельгії).

Нелегальна міграція є одним із чинників, який дедалі більше привертає
увагу правоохоронних органів нашої держави. Вона втрачає стихійний,
спонтанний характер і поступово як один із прибуткових видів злочинної
діяльності підпадає під вплив різноманітних злочинних угруповань.
Сьогодні, на наш погляд, доцільно вести розмову про організовану
контрабанду людьми, незаконне переміщення через кордон живого товару.

Згідно із середньоєвропейськими квотами, без негативних наслідків для
держави, кількість мігрантів не повинна перевищувати 0,1 % від кількості
населення в країні. Таким чином, Україна може прийняти понад 50 тис.
іноземців. Нині реальна кількість мігрантів (як легальних, так і
нелегальних) у нашій країні, за даними Державного комітету України у
справах національностей та міграції, становить близько 1 млн осіб [2].

Україна не залишилася осторонь від міграційних процесів, переважно,
через своє географічне положення. Для більшості мігрантів вона є
транзитною базою на шляху до економічно розвинених держав.

За останні роки проблема нелегальної міграції вийшла за межі окремих
держав і перетворилася на світову: вона є реальною загрозою для
громадської безпеки, сприяє зростанню злочинності, поширенню небезпечних
захворювань, обумовлює підпільний ринок праці.

Міжнародна міграція набула особливої актуальності з кінця 80 – початку
90-х рр. Пояснюється це, передусім, її глобальними масштабами,
регіональним характером вияву та щільним взаємозв’язком сучасної
міграції з інтеграційними процесами. Нині міжнародна міграція вийшла зі
стану епізодичного хвилеподібного розвитку і набула постійних та
багатоманітних форм. За даними Міжнародної організації з міграції (МОМ),
загальна кількість легальних та нелегальних мігрантів у світі становила
у 1990 р. 80 млн чол., тобто – 1,7 % населення земної кулі. Це
проявляється, здебільшого, у зростанні кількості переміщення населення,
виникненні нових типів міграційних рухів та відповідних груп мігрантів.

Міжнародна міграція сьогодні характеризується низкою особливостей, серед
яких виділяються такі:

зростаючі масштаби та інтенсивність;

зміни статево-вікової і кваліфікаційної структури мігрантів;

стрімке зростання чисельності біженців серед мігрантів.

Упродовж останніх дев’яти років з країн колишнього СРСР в Україну
прибуло щонайменше 1,6 млн осіб, 60 % з них – етнічні українці, або
особи, які раніше проживали в Україні. Починаючи з 1994 року,
відбуваються суттєві зміни, пов’язані з тим, що кількість від’їжджаючих
почала перевищувати кількість тих, які прибули. На сьогодні Україна
виступає переважно експортером робочої сили, що потребує активних кроків
з боку держави щодо соціального захисту трудових мігрантів з України, а
також максимального збереження демографічного потенціалу.

Як уже зазначалося, зростання кількості нелегалів негативно впливає
насамперед на рівень злочинності в Україні, поширення небезпечних
захворювань, розвиток “тіньового” ринку праці. Вказаний вид бізнесу у
сфері транснаціональної злочинності за своєю значущістю посідає місце
поруч із наркобізнесом та торгівлею викраденими автомобілями.

Структура організованої злочинності, що контролює потоки нелегальних
мігрантів, а також методи її кримінальної діяльності стають все більш
витонченими й удосконаленими, а злочинні групи нараховують десятки і
навіть сотні професійно підготовлених та добре оснащених членів.

Враховуючи останні події у сусідніх державах, можна прогнозувати, що
загострення міжетнічних відносин у країнах СНД збільшить потік мігрантів
до України.

Україна запізнилася із плануванням і застосуванням заходів щодо протидії
нелегальній міграції, а процес видворення нелегальних мігрантів потребує
значних фінансових витрат.

Одним з каналів нелегальної міграції через територію нашої держави є
транспортування іноземців із країн СНД, куди вони в’їжджають як
легальним, так і нелегальним способами. Значна кількість затриманих в
Україні нелегальних мігрантів доводить факт свого перебування в Москві,
до якої вони потрапляють безпосередньо з країни проживання, або країни
первинного формування потоків нелегальної міграції. За різними
експертними оцінками, на території Російської Федерації незаконно
перебуває до 2 млн громадян з Афганістану, Китаю, В’єтнаму, Іраку,
Анголи, Судану, Ефіопії, Шрі-Ланки, Бангладеш, Індії і т. ін. За
інформацією Федеральної служби Росії, складні політичні процеси та
економічне становище в ряді зазначених вище країн будуть і далі сприяти
збільшенню потоку нелегальних мігрантів. Їх значна кількість намагається
осісти в країнах СНД або через їх території дістатися до країн Західної
Європи, США та Канади.

Слід зазначити, що нелегальна міграція, набуваючи організованого
характеру, вносить корективи у свої дії залежно від заходів протидії,
які вживає держава, і тому способи нелегального перебування на території
України та перетинання державного кордону постійно змінюються та
вдосконалюються.

Аналіз затримань порушників державного кордону, фільтрації нелегальних
мігрантів свідчить про наявність чітко окреслених каналів контрабанди
живого товару через територію України і за її межі. Доцільно виділити
три найбільш важливі напрями нелегальної міграції, а саме:

транзитний повітряно-залізничний – для громадян держав Південно-Східної
Азії, Близького й Середнього Сходу (Китай, В’єтнам, Корея, Індія,
Шрі-Ланка, Афганістан): країна проживання – повітряним шляхом до
Російської федерації (Москва, Санкт-Петербург), іноді – до Білорусі,
потім залізничним транспортом до України (Київ, Львів, Мукачеве,
Ужгород, Одеса), далі – через Польщу, Словаччину, Угорщину до країни
призначення;

транзитний повітряно-залізнично-пішохідний – для громадян Іраку, Ірану,
Туреччини, Ємену, Йорданії, Лівану, Сірії, Сомалі, Анголи, Заїру тощо:
країна проживання – держави Закавказзя – потім одна група мігрантів
подорожує повітряним шляхом або залізницею в Україну, а інша – до
Російської Федерації, звідки у супроводі провідників прямує в Україну і
далі – до країни призначення;

транзитний повітряно-пішохідно-залізничний: велика кількість громадян
Лівану прибуває в Україну повітряним шляхом і далі залізницею або пішки
прямує до західного кордону.

Розміри груп залежать від маршруту і виду транспорту. Групи по 10, а
інколи й більше осіб, формуються для подорожі міжнародними авіалініями
(Шрі-Ланка) та пароплавами. Дещо менші – по 3–5 осіб – для подорожі
легковим транспортом (проїзд з Іраку до Йорданії, з Пакистану до
Азербайджану, з Росії в Україну). На маршруті при зміні виду транспорту
змінюють і чисельність групи. Одна група може розбитися на кілька менших
і навпаки.

Певна категорія мігрантів використовує законні й незаконні можливості
для того, щоб залишитися в Україні на певний час і знайти підставу для
виїзду у країни Західної Європи. Це характерне для громадян Афганістану,
Пакистану, Іраку, Ірану, Шрі-Ланки та Індії. Кошти для проживання в
Україні заробляються завдяки торгівлі на ринках великих міст, реалізації
контрабандного товару і т. ін. Спроби нелегально осісти в Україні
здійснюють лише 3–5 % затриманих правопорушників. Це в основному
громадяни Китаю, які спочатку прибувають до Російської Федерації або
Білорусі, а потім переправляються в Україну.

На думку фахівців, найактивнішу позицію у нелегальній міграції займають
закарпатські злочинні угруповання, які діють на Береговському напрямку
та контролюються громадянами циганської національності. Вважається, що
до 40 % приватного капіталу в прикордонних районах сформовано за рахунок
нелегального перетинання людей кордону. Крім того, такий бізнес дає
заробіток місцевому населенню. При затриманні нелегальні мігранти, як
правило, ведуть себе спокійно і не опираються. Вони впевнені, якщо не
вийшло з першого разу, вийде з другого, тому що діє система, за якої
“транспортувальник” отримує плату лише тоді, коли “товар” прибуде до
пункту призначення.

Злочинні угруповання, сформовані за національними ознаками, впливають на
криміногенну ситуацію в Україні. Занепокоєння викликають нігерійські
угруповання, які порівняно недавно “пустили коріння” на території нашої
держави, але є дуже перспективними у кримінальному плані. Ці угруповання
здійснюють більшість операцій щодо постачання та розповсюдження героїну,
а також кримінальних операцій іншого характеру, наприклад, ініціюють
створення різноманітних українсько-нігерійських СП, які завдають
фінансових втрат підприємствам та громадянам України.

Окрему групу утворюють нелегальні мігранти, які прибули в Україну з
республік колишнього СРСР. Найбільш організовані за етнічною ознакою та
небезпечні у кримінальному аспекті – вихідці з Кавказького регіону. Так,
під час профілактичної операції “Мігрант”, що проводилася
Держкомкордоном України та МВС України протягом тижня, було перевірено
15 000 громадян, вихідців з Кавказького регіону, які постійно або
тимчасово проживали на території України та проходили за оперативними
матеріалами органів внутрішніх справ, з метою встановлення їх
причетності до вчинення злочинів, особливо рекетирсько-бандитського
спрямування, злочинів у сфері економіки, а також з метою нейтралізації
їх впливу на державні та комерційні структури. Серед них було виявлено
349 (приблизно, кожен 40) членів активно діючих організованих злочинних
угруповань, близько 60 їх лідерів. Також було виявлено 45 громадян
чеченської національності, які займалися незаконною діяльністю. Під час
перевірки комерційних структур було встановлено близько 6 тис. осіб
кавказької національності – власників або співвласників підприємств (у
тому числі у сфері торгівлі – 3,5 тис. осіб, у паливно-енергетичному
комплексі – 227, в агропромисловому комплексі – 505, у посередницькій
діяльності – більше 1,5 тис.), 231 особа кавказької національності не
мала легальних джерел доходу, але розпоряджалися значними фінансовими
ресурсами. Під час операції було порушено 793 кримінальні справи
відносно “гостей” із Закавказзя, до кримінальної відповідальності
притягнуто 450 таких осіб. Розкрито 938 тяжких злочинів, у тому числі 14
вбивств, 19 розбійних нападів, 66 пограбувань, 75 випадків шахрайства.
Вилучено 170 фальшивих паспортів, 441 одиницю вогнепальної зброї, 2,2 кг
вибухівки, 123,5 кг наркотичних засобів, 858 автотранспортних засобів.
Накладено арешт на майно на суму 670 тис. грн, виявлено понад 15 тис.
порушень паспортного режиму, 4,5 тис. нелегальних мігрантів, 638 з яких
видворено.

Протягом останніх років Західна Європа будує загорожі від азіатської
навали на західних кордонах України. Згідно з Програмою Європейського
Союзу (РНАКЕ), Німеччина, Австрія та інші країни інвестують до Польщі,
Угорщини, Словаччини мільйони доларів для укріплення їх східних
кордонів. У Польщі здійснюються Програма розвитку прикордонної
інфраструктури з Литвою, Білоруссю, Росією та Україною. До кінця 2002
року на польському кордоні буде додатково організовано 20 застав.

Сьогодні в Україні нелегально проживає близько 60 тис. іноземних
громадян, з яких 2630 звинувачуються у скоєнні правопорушень та вчиненні
злочинів і підлягають видворенню з країни. Для цього потрібно знайти 1,8
млн дол. США [3].

Що стосується утримання нелегальних мігрантів, то прикордонники
підрахували, що такий захід стосовно одного нелегала протягом доби їм
коштує близько 6 грн без витрат на його транспортування, лікування і т.
ін. На видворення одного іноземця витрачається понад 1,5 тис. дол. США,
а тільки нині в Україні їх знаходиться близько 10 тис. осіб, які
потребують першочергової депортації. За наявною статистикою, враховуючи
фінансові можливості, за межі держави видворяється приблизно 20–25 %
осіб із загальної кількості виявлених нелегальних мігрантів. Стосовно
нелегальних мігрантів, які залишаються в Україні, то ця цифра
збільшується катастрофічно, і, на жаль, можна дійти висновку, що Україна
поступово перетворюється на “відстійник” нелегальної міграції. Більшість
нелегальних мігрантів живуть за рахунок випадкових заробітків, вчиняють
правопорушення або ведуть паразитичний спосіб життя, незаконно
займаються комерційною діяльністю, погіршують стан правопорядку на
вулицях, що негативно впливає на громадський порядок, сприяє зростанню
злочинності, поширенню небезпечних хвороб.

Наявність низки проблем у боротьбі з нелегальною міграцією в Україні, її
негативними наслідками потребує вироблення більш ефективних шляхів
протидії в сучасних умовах, зокрема:

створення в країні державної структури, яка б консолідувала завдання
боротьби з нелегальною міграцію на державному рівні;

виявлення та перекриття найбільш небезпечних каналів міграції в Україну
шляхом удосконалення візової політики та якості прикордонного контролю;

виявлення та викриття на території України злочинних угруповань, які
організують переправлення нелегальних мігрантів, виготовляють і
забезпечують їх підробленими документами;

створення дійового механізму видворення нелегальних мігрантів до місць
їх постійного проживання або до країн, з яких вони прибули. Для цього
необхідно укласти відповідні міжурядові угоди, створити додаткові місця
їх тимчасового утримання та залучити кошти організацій, які мають
прибуток від приймання іноземців в Україні і т. ін.

Торгівля людьми є міжнародним злочином, що вимагає з боку правоохоронних
органів організації обміну інформацією на двосторонній основі для
оперативного прийняття рішень. Такий обмін має здійснюватися через
канали міжнародних організацій.

Ситуація свідчить про те, що у зовнішньополітичній сфері безперервний
потік транзитних мігрантів через територію України на Захід викликає
певні сумніви з боку європейської спільноти стосовно здатності країни
контролювати міграційні процеси, і тим самим підриває міжнародний
авторитет України. Тому сьогодні актуальним є внесення змін до Закону
України “Про імміграцію” щодо квотування іноземців та надання притулку в
Україні іноземцям та особам без громадянства, а також прийняття
Концепції державної міграційної політики України.

Список використаних джерел

1. Катеренчук М. Динаміка розвитку імміграційного законодавства США /
Право України. – 1999. – № 4.

2. Міграційні процеси у сучасному світі: світовий, регіональний,
національний виміри (потенційний апарат, концептуальні підходи, теорія
та практика) // Енциклопедія / За ред. Ю. Римаренка. – К., 1998. – С.
20–21.

3. Діяльність Прикордонних військ України з протидії нелегальній
міграції за 2001 р.: – Аналіт. довід., 2001.

В.Ф. Левковський. Стан та шляхи боротьби з нелегальною міграцією в
Україні. “Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і
практика)” 6’2002

Похожие записи