Реферат

на тему:

Стан протидії корупції та шляхи її подолання

Однією зі складових організованої злочинності є корупція.
Корумпованість державного апарату, різних гілок влади вкрай негативно
впливає фактично на всі сторони суспільного життя, насамперед, на
діяльність політичних інститутів країни, на правову і соціальну
захищеність громадян, на рівень довіри населення до влади. Корупція є
головною перешкодою для подолання організованої злочинності в країні.

Як свідчать результати вивчення міжнародного досвіду, для багатьох країн
світу типовими проявами корупції є підкуп чиновників і
громадсько-політичних діячів, хабарництво за надання законних і
незаконних благ і переваг, протекціонізм, тобто висунення працівників за
принципами родинності, земляцтва, клановості, особистої відданості й
дружніх стосунків з метою подальшого використання цих працівників у
корисливих цілях, зловживання владою та службовим становищем,
розкрадання і т. ін.

У Кримінальному кодексі України протиправні дії корупційного характеру
кваліфікуються за такими статтями: ст. 364 – зловживання владою або
службовим становищем; ст. 365 – перевищення влади або службових
повноважень; ст. 366 – службове підроблення; ст. 368 – одержання хабара;
ст. 369 – давання хабара; ст. 222 – шахрайство з фінансовими ресурсами;
ст. 209 – легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна,
здобутих злочинним шляхом [1].

Незважаючи на те, що проблеми попередження та припинення корупції
постійно знаходяться в центрі уваги державних органів влади,
правоохоронних органів, наукової громадськості та фахівців-практиків, в
останнє десятиріччя в Україні криміногенна ситуація характеризується
поширенням корупційних проявів. Це визнано не лише фахівцями в галузі
юриспруденції, а й на найвищому політичному рівні нашої країни.

Статистика свідчить, що протягом 2005 року було вчинено 17,5 тис.
злочинів проти власності, 17,9 тис. злочинів у сфері службової
діяльності, з яких – 3,7 тис. фактів хабарництва, що в 1,6 рази більше
ніж у 2000 році та на 18,8 % більше, у порівнянні з 2004 роком [2].

Таблиця 1

Корупційні діяння кримінального характеру

Види злочинів Зареєстровано злочинів за період

Р о к и

2000 2001 2002 2003 2004 2005

Злочини проти власності, тис. злочинів 17,7 15,4 13,7 14,5 16,2 17,6

З них Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом
зловживання службовим становищем 13,3 10,3 8,0 7,3 7,4 7,4

у тому числі:

у великих та в особливо великих розмірах 4,7 3,5 3,0 2,8 2,5 2,0

Злочини у сфері службової діяльності,

тис. злочинів 18,1 18,9 18,0 18,1 16,6 17,9

З них зловживання владою або службовим

становищем 6,7 7,9 7,3 6,8 6,0 5,8

перевищення владою або службових

повноважень х 1,0 1,3 1,5 1,3 1,5

хабарництво 2,3 2,3 2,8 3,0 3,1 3,7

службове підроблення 8,1 х х 5,0 4,7 5,4

 

Як свідчать дані табл. 1, на високому рівні залишається кількість
викритих злочинів проти власності у цілому. Що стосується різкого
зниження кількості викритих злочинів, що вчинюються шляхом привласнення,
розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим
становищем (у середньому на 57 %) за останні чотири роки, то це можна
пояснити недостатньою кількістю висококваліфікованих оперативних
співробітників і відсутністю професійного ядра служби, передусім, в
системі органів внутрішніх справ, оскільки виявлення злочинів такого
виду потребує високого рівня економіко-правових знань та практичного
досвіду.

Має тенденцію до зниження й кількість виявлених осіб, які вчинили
злочини проти власності, у тому числі вчинених у великих та особливо
великих розмірах (табл. 2). Так, у 2005 році виявлено таких осіб,
відповідно, 6,5 тис. та 3,8 тис. осіб, що становить, відповідно, 52,8 %
та 43,2 % від аналогічних показників 2000 року.

Таблиця 2

Кількість осіб, які вчинили злочини корупційного характеру

Види злочинів Виявлено осіб, які вчинили злочини

Р о к и

2000 2001 2002 2003 2004 2005 в середньому за рік

Злочини проти власності, тис. осіб 12,3 10,8 8,8 7,3 7,0 6,5 8,8

З них Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом
зловживання службовим становищем 8,8 7,3 5,4 4,4 4,2 3,8 5,6

у тому числі:

у великих та в особливо великих розмірах 1,8 1,6 1,6 1,4 1,2 0,8 1,4

Злочини у сфері службової діяльності, тис. осіб 7,9 8,5 7,7 7,5 6,9 6,4
7,5

З них зловживання владою або службовим

становищем 3,3 3,9 3,2 3,0 2,5 2,0 3,0

перевищення влади або службових

повноважень х 0,6 0,6 0,7 0,6 0,6 0,6

хабарництво 1,0 1,2 1,3 1,2 1,2 1,3 1,2

службове підроблення 1,3 х х 1,2 1,2 1,4 1,3

 

Позитивними є результати з викриття осіб, які вчинили злочини у
службовій діяльності, зокрема, шляхом зловживання владою або службовим
становищем, хабарництва та службового підроблення. У середньому щорічно
їх виявляється, відповідно 3,0 тис., 1,2 тис. та 1,3 тис. осіб.
Враховуючи оприлюднені дані про результати боротьби з кримінальними
злочинами корупційного характеру, а також рівень їх латентності, можна
стверджувати про певні масштаби корупції, якою вражена економіка.

Як свідчать дані таблиці 3, у структурі викритих осіб (за службовим
станом), які вчинили злочини корупційного характеру у сфері власності,
найбільшу питому вагу, у середньому, складають матеріально-відповідальні
особи (9,0 %) та керівники підприємств (5,6 %).

 

Таблиця 3

Кількість осіб (за службовим станом), які вчинили злочини корупційного
характеру у сфері власності

 

Особи (за службовим станом) Р о к и

2000 2001 2002 2003 2004 2005 В середньому за рік

Всього осіб, які вчинили злочини, 12297 10798 8779 7261 6973 6534 8774

у тому числі:

 

керівники підприємств 691 656 440 435 423 302 492

підрозділів (відділів, секцій і т. п.) 543 449 294 286 165 170 318

фінансово-бухгалтерські

працівники 566 517 345 310 264 249 375

матеріально-відповідальні особи 1239 968 815 650 531 516 786

державні службовці 181 157 135 103 118 87 130

 Протягом періоду, що досліджено, зменшення кількості виявлених
службових осіб всіх категорій, які вчинили злочини корупційного
характеру у сфері власності, набуло послідовного і сталого характеру.
Так, у 2005 році викрито керівників підрозділів, які вчинили злочини у
цій сфері, майже у 3,2 рази менше ніж у 2000 році,
матеріально-відповідальних осіб – у 2,4 рази, керівників підприємств – у
2,3 рази, фінансово-бухгалтерських працівників – у 2,3 рази менше тощо.

 

Таблиця 4

Кількість осіб (за службовим станом), які вчинили злочини корупційного
характеру у сфері службової діяльності

 

Особи (за службовим станом) Р о к и

2000 2001 2002 2003 2004 2005 В середньому за рік

Всього осіб, які вчинили злочини, 7924 8541 7665 7481 6889 6414 7485

у тому числі:

 

керівники підприємств 1417 1676 1117 1642 1460 1143 1409

підрозділів (відділів, секцій і т. п.) 608 597 432 460 407 352 476

фінансово-бухгалтерські

працівники 895 896 683 651 435 357 653

матеріально-відповідальні особи 464 551 418 362 315 283 399

державні службовці 541 551 480 500 408 462 490

 

У структурі викритих осіб (за службовим станом), які вчинили злочини
корупційного характеру у службовій сфері (табл. 4), у середньому,
найбільшу питому вагу складають керівники підприємств (18,8 %) та
фінансово-бухгалтерські працівники (8,7 %). Протягом звітного періоду
також простежується стала тенденція щодо поступового зменшення кількості
виявлених службових осіб всіх категорій, які вчинили злочини
корупційного характеру у сфері власності.

Так, у 2005 році викрито фінансово-бухгалтерських працівників, які
вчинили злочини у цій сфері, майже у 2,5 рази менше ніж у 2000 році,
керівників підрозділів – в 1,7 рази, матеріально-відповідальних осіб – в
1,6 рази, керівників підприємств – на 24 % і т. ін.

Створення реальних механізмів попередження та протидії корупції в
Україні зумовило необхідність прийняття ряду нормативно-правових актів,
спрямованих на попередження та боротьбу з корупційними діяннями
некримінального характеру.

Важливим кроком у боротьбі з корупцією став прийнятий 5 жовтня 1995 року
Закон України “Про боротьбу з корупцією”. Законом уперше визначено
поняття “корупції” і “корупційне діяння”, а також їх види. Основною
метою даного Закону є попередження корупційних діянь чи інших
правопорушень, пов’язаних з корупцією, якщо вони не містять складу
злочину, та встановлення за їх вчинення адміністративної
відповідальності [3].

Проте, як свідчить практика, за сучасних умов розвитку суспільства,
даний Закон не відповідає вимогам сьогодення, більше того, змінити
ситуацію на краще у викоріненні корупції в країні за часи його дії не
вдалося. Масштаби корупції не зменшуються, її вплив поширився фактично
на весь державний апарат.

 Таблиця 5

Динаміка протидії корупційним проявам за 2000–2005 рр.

Показники Р о к и

2000 2001 2002 2003 2004 2005

Направлено до суду адмінматеріалів про корупційні діяння

6072

7072

6085

4918

4411

6111

Кількість протоколів, по яких судом прийнято рішення про притягнення до
адміністративної відповідальності (оштрафовано), у тому числі:

Х

Х

5318

4318

3951

5260

державних службовців Х Х 3459 1644 1574 2107

з них: 5–7 категорії Х Х 3335 1562 1459 1596

службових осіб місцевого самоврядування Х Х Х 1039 1051 1095

депутатів всіх рівнів Х Х 151 61 52 38

військових посадових осіб Х Х 603 396 347 428

працівників ОВС Х Х Х 88 180 271

працівників ДПА Х Х Х 199 182 209

про закриття справ Х Х 1293 1237 887 1284

 

Аналіз динаміки протидії корупційним проявам за 2000–2005 рр. свідчить,
що правоохоронними органами України у середньому щорічно до суду
направляється близько 5,8 тис. адміністративних матеріалів про
корупційні діяння, пов’язаних з порушеннями Закону України “Про боротьбу
з корупцією”. Їх кількість коливається від 7,1 тис. адмінпротоколів про
такі правопорушення у 2001 році до 4,4 тис. – у  2004 році.

У 2005 році на 38,5 % збільшилася у порівнянні з попереднім роком
кількість направлених правоохоронними органами до суду протоколів про
корупційні правопорушення, яка дорівнювала 6,1 тис. У середньому,
щорічно по 4,7 тис. адміністративних протоколів судами приймається
рішення про притягнення до адміністративної відповідальності, що складає
81,0 % від загальної кількості протоколів, направлених до суду.

Найбільшу кількість правопорушень антикорупційного законодавства
упродовж згаданого періоду фіксується у місцевих органах виконавчої
влади і органах місцевого самоврядування. Як і раніше, протягом усього
періоду дії Закону України “Про боротьбу з корупцією”, в основному, до
адміністративної відповідальності правоохоронними органами притягуються
державні службовці 5–7 категорій та службових осіб органів місцевого
самоврядування. Проведений аналіз переконливо засвідчує, що боротьба з
корупцією спрямована здебільшого проти державних службовців і депутатів
найнижчого посадового рівня.

Низька ефективність роботи правоохоронних органів у боротьбі з
корупційними проявами пояснюється низкою причин [4]

Так, вивчення протягом останніх років стану боротьби з корупцією в
Україні висвітлило низку проблемних питань у діяльності правоохоронних
органів та судів, зокрема, щодо складання адміністративних протоколів та
встановлення відповідальності. За даними таблиці 5, із загальної
кількості адмінматеріалів про корупційні діяння, що були направлені до
суду, більш як по 20,0 % з них районними та міськими судами прийнято
рішення про закриття адміністративних справ за різних підстав.

Значною мірою такий стан пояснюється низьким професійним рівнем
співробітників правоохоронних органів та суддів, які допускають чисельні
порушення вимог чинного законодавства. Працівники зазначених органів
недостатньо володіють знаннями норм чинного антикорупційного
законодавства, а тому й не завжди їх дотримуються.

Серйозною проблемою, що впливає на стан протидії корупції в Україні,
залишається поширеність корупційних проявів у правоохоронних та
контролюючих органах.

На жаль, реальність сучасного розвитку нашого суспільства така, що
організований криміналітет активно вишукує корумпованих відповідальних
посадових осіб і, у першу чергу, серед співробітників органів внутрішніх
справ, прокуратури, митних, податкових, інших контролюючих органів, які
б захищали його інтереси у “тіньовому” секторі економіки та у процесі
“відмивання” незаконно здобутих коштів, створювали б для нього захисний
бар’єр та виступали б у ролі “даху”.

Як свідчать статистичні дані, у 2005 році за вчинення корупційних діянь
до відповідальності було притягнуто 520 працівників правоохоронних
органів, з яких 271 (52,1 %) – це працівники системи МВС України та 209
(40,2 %) – працівники державної податкової адміністрації. Такий стрибок
у кількості викритих корупційних діянь, вчинених працівниками
правоохоронних органів, певною мірою пояснюється намаганням системи
очиститися від недбалих працівників та зрадників інтересів служби.

Проте, наведений кримінологічній аналіз не дає можливості об’єктивно
оцінити рівень, масштаби та результати боротьби з корупцією в Україні
тому, що дотепер не розроблені загальновизнані критерії оцінки цього
явища. Існуюча статистична звітність не відображає реального стану
справ, її дані не корелюються між звітами відповідних міністерств та
відомствами і тому викривлюють реальні кінцеві результати боротьби з
такими антисоціальними діяннями. Статистичні дані про результати
боротьби з корупцією характеризують лише один бік проблеми (активність
правоохоронних органів), але в жодному разі не масштаби корупції в
державі. Рівень корупції, враховуючи її латентний характер, залишається
достатньо високим.

Викладене дає підстави констатувати, що рівень діяльності державних і
правоохоронних органів та судів щодо обмеження розмірів і впливу
корупції на життєво важливі сторони суспільного життя країни та
організаційно-правове забезпечення цієї діяльності не відповідають
вимогам сьогодення. У ситуації, що склалася в Україні, слід визнати, що
існуюча правоохоронна система виявилася нездатною організувати належний
опір цим загрозам і викликам.

Підвищення ефективності боротьби з корупцією, на наш погляд, потребує
вирішення цілої низки питань політичного, економічного, правового та
організаційного характеру [4].

Сьогодні постала нагальна проблема щодо суттєвого удосконалення чинного
антикорупційного законодавства, зокрема законів України: “Про
організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, “Про
боротьбу з корупцією”, “Про державну службу в Україні”. В установленому
порядку необхідно внести також зміни до Конституції України та Закону
України “Про статус народного депутата України” щодо скасування
депутатської недоторканості.

Крім розробки та вжиття заходів стратегічного характеру, спрямованих на
приборкання корупції, необхідно вже зараз здійснити конкретні кроки у
цьому напрямі, які залежать від ефективності діяльності центральних та
місцевих органів влади.

Передусім, у цій справі основою повинно стати системне реформування
правоохоронних органів та здійснення судової реформи.

Особливого значення набуває сьогодні проблема реформування системи
спецпідрозділів БОЗ МВС та спецпідрозділів БКОЗ СБУ, у результаті
вирішення якої буде покладено край існуючій нині розпорошеності наявних
сил, подоланий паралелізм у роботі різних служб у центрі й на місцях,
будуть укрупнені (за змістом роботи, при скороченні штатів) галузеві
управлінські структури. Жодними об’єктивними чинниками не можна пояснити
намагання Міністерства внутрішніх справ України знизити статус та
обмежити повноваження спеціальних підрозділів органів внутрішніх справ
України. Зокрема, неприпустимим є порушення чинного законодавства, а
саме, вимог п. 4 ст. 9 Закону України “Про організаційно-правові основи
боротьби з організованою злочинністю” з надання керівникові Головного
управління по боротьбі з організованою злочинністю статусу першого
заступника Міністра внутрішніх справ України, а також порушення усіх
часових термінів щодо призначення начальника ГУБОЗ МВС України та
начальників УБОЗ в УМВС України окремих областей.

Потребує суттєвого удосконалення діяльність Головдержслужби України щодо
контролю за дотриманням міністерствами та відомствами постанов Кабінету
Міністрів України, власних нормативно-правових документів, що регулюють
питання створення кадрового резерву, дотримання порядку висунення на
посади, проходження державної служби, створення банку даних про
державних службовців, які вчинили корупційні діяння і т. ін.

Значного доопрацювання за змістом потребують чинні форми статистичної
звітності про стан та результати боротьби з корупцією в Україні. Тому
доцільно було б Держкомстату України разом з МВС України та Мін’юстом
України за участі Генеральної прокуратури України розробити відповідні
форми статистичної звітності, які б всебічно, повно, об’єктивно та
одноманітно висвітлювали стан боротьби з корупцією, у тому числі – з
проявами кримінального характеру.

 

Список використаних джерел

1. Кримінальний кодекс України. К.: Атіка, 2003

2. Експрес-інформація “Про стан злочинності на території України” (за 6
років: 2000 – 2005): МВС України. – К.

3. Закон України “Про боротьбу з корупцією” // Відомості Верховної Ради
України. – 1995. – № 34.

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду
судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з
корупцією” від 25 травня 1998 р., № 13.

5. Романюк Б.В., Камлик М.І., Гега П.Т. та ін. Внутрішня безпека України
та шляхи її забезпечення: Наук видання. – К.: Міжвідомч. наук. – дослід.
центр з пробл. боротьби з орг. злочинністю, – 2005. – 164 с.

М.І. Камлик, Є.В. Марценко. Стан протидії корупції та шляхи її
подолання. “Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і
практика)” 13’2006.

Похожие записи