Реферат

на тему:

Стан правового захисту у сфері підприємництва

Досліджуючи проблеми підприємницької діяльності, необхідно звернути
увагу на роль органів держави і місцевого самоврядування в її
регулюванні, та створення перешкод, які стримують розвиток
підприємництва в Україні.

Розглянемо існуючу нормативну базу, що спрямована на усунення обмежень у
сфері підприємництва. Це, по-перше, укази Президента України “Про
усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності” від
03.02.98 р.; “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької
діяльності” від 23.07.98 р.; “Про запровадження єдиної державної
регуляторної політики у сфері підприємництва” від 22.01.2000 р.; “Про
заходи щодо забезпечення підтримки та дальшого розвитку підприємницької
діяльності” від 15.07.2000 р. На підставі цих актів, зокрема,
рекомендовано органам місцевого самоврядування під час розробки проектів
та прийняття власних регуляторних актів додержуватися принципів
упорядкування нормативного регулювання підприємницької діяльності.

У статті 1 Положення про Державний комітет України з питань регуляторної
політики та підприємництва, затвердженого Указом Президента України
“Питання Державного комітету України з питань регуляторної політики та
підприємництва” від 25.05.2000 р., зазначено: “Державний комітет України
з питань регуляторної політики та підприємництва (Держпідприємництво
України) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом,
який забезпечує реалізацію державної політики у сфері підприємництва.
Діяльність Держпідприємництва України спрямовується і координується
Кабінетом Міністрів України.

Визначення Держпідприємництва України як центрального органу виконавчої
влади зі спеціальним статусом свідчить про значення регулювання
підприємництва для розвитку держави.

У статті 3 цього Положення сформульовані основні завдання
Держпідприємництва України.

Одним з головних завдань Комітету є реалізація регуляторної політики у
сфері підприємництва.

На Держпідприємництво покладено координацію діяльності органів
виконавчої влади з підготовки проектів, видання та виконання
регуляторних актів, а також встановлено, що проекти регуляторних актів
підлягають обов’язковому погодженню з Держпідприємництвом.

У Законі України “Про державну підтримку малого підприємництва” від
19.10.2000 р. зазначено, що Держпідприємництво в межах своїх повноважень
бере участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики
розвитку малого підприємництва.

Таким чином, можна констатувати, що кількість нормативно-правових актів,
спрямованих на усунення адміністративно-бюрократичних перешкод у сфері
підприємництва зростає, що свідчить, з одного боку, про наявність цієї
проблеми, а, з іншого, – про намагання її вирішити. Проте, незважаючи на
постійну увагу до проблем усунення обмежень у сфері підприємництва,
насамперед з боку Держпідприємництва, багато норм законодавства
залишаються нормами “на папері”, а саме: передача на пільгових умовах
суб’єктам малого підприємництва невикористовуваних, вільних виробничих
площ державних, комунальних підприємств, обладнання та іншого майна цих
підприємств; забезпечення інформування суб’єктів малого підприємництва
щодо майна державних, комунальних підприємств, яке пропонується до
продажу, передача в оренду суб’єктам малого підприємництва, спрощення
процедури відведення земельних ділянок, отримання дозволів на
будівництво, реконструкцію та введення в експлуатацію промислових
об’єктів, підприємств громадського харчування та роздрібної торгівлі
тощо.

Основною проблемою становлення та розвитку підприємницького сектору
економіки (передусім дрібних суб’єктів господарювання – тобто поширення
самозайнятості населення) є наявність адміністративно-бюрократичних
перешкод. Вплив інших стримуючих чинників, насамперед економічних, є не
настільки руйнівним, як безпосередні приписи, заборони, вимоги отримання
дозволів, узгоджень тощо. Адміністративний тиск на підприємців, як
мінімум, не став слабшим. Зазначена в адміністративній реформі концепція
“управлінських послуг” набагато охайніше виконується усіма рівнями
державного управління (насамперед місцевим) стосовно їх платності, а не
істинної суті – розбудови системи органів державної влади з позицій
становлення громадянського суспільства. На жаль, адміністративна реформа
не втілюється в життя повною мірою, оскільки зустрічає відчутний опір з
боку чиновництва [1].

Так, за даними газети “Бізнес”, за 2000 рік кількість чиновників
збільшувалась у середньому на 32 за день, 135 державних службовців
з’їздили за кордон на кошти програми ТАSIS. В рамках проекту вивчався
досвід країн з перехідною економікою – Польщі, Чехії, Словаччини та
країн, що мають давній ефективний досвід – Великої Британії, Бельгії,
Німеччини, Нідерландів, Франції, Фінляндії, Швеції. Спочатку міжнародні
організації фінансували підготовку концепції адміністративної реформи та
її початок. Потім, коли стало зрозуміло, що ніякої реформи не
передбачається, Україні відмовили у сумі 200 млн дол. США [2].

На прес-конференції “Transition – The First Ten Years: Analysis and
Lessons for Eastern Europe and Soviet Union” (перехід до ринку – перших
десять років: Аналіз та уроки Східної Європи і Радянського Союзу) у
Світовому банку зазначалося, що існуючі перешкоди у пострадянських
країнах на шляху створення та діяльності малих підприємств є головним
бар’єром у досягненні сталого економічного зростання.

У країнах Центральної Європи та Бельгії нові підприємства з кількістю
робітників до 50 чоловік є основним джерелом нових робочих місць.
Наприклад, у Польщі, де темп приросту виробництва в 2000 р. перевищував
50 %, порівняно з 1990 р., більше половини робочої сили є задіяною на
подібних підприємствах, хоча їх питома вага у сукупному виробництві ще у
1990 р. не перевищувала 25 %.

На відміну від польського досвіду, у великих республіках колишнього
Радянського Союзу (у тому числі в Україні), де рівень виробництва у 2000
р. становив дві третини, порівняно з 1990 р., на малих підприємствах
зайнято менше однієї п’ятої працездатного населення, а їх питома вага у
сукупному виробництві залишилась на рівні, який існував до 1998 р.

Тому надзвичайно важливим представляється прийняття закону про
відповідальність посадових осіб органів виконавчої влади та органів
місцевого самоврядування за порушення конституційного права громадян на
підприємницьку діяльність.

З цієї точки зору, актуальною є проблема правового захисту
підприємництва в Україні.

В юридичній енциклопедії визначено принаймні чотири поняття, які
безпосередньо стосуються правового захисту підприємництва:

– захист інформації – сукупність організаційних, технічних та інших
заходів, правових норм щодо запобігання заподіянню шкоди інтересам,
потребам особи, суспільства, держави в інформаційній галузі,
забезпечення права на інформацію;

– захист прав власника – забезпечення чи відновлення порушеного права
власності компетентними органами або самим власником;

– захист цивільних прав – застосування цивільно-правових засобів з метою
забезпечення цивільних прав, що здійснюється за допомогою заходів
матеріально-правового і процесуального правового характеру;

– захист честі, гідності та ділової репутації – право громадянина та
організації вимагати через суд спростування відомостей, які не
відповідають дійсності або викладені неправдиво, принижують їх честь,
гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам, якщо той,
хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності
[3].

Важливо зрозуміти значення функцій правового захисту, який має бути
головним способом вирішення проблеми правового нігілізму. Мається на
увазі наявна ситуація, коли владні структури усіх рівнів, з одного боку,
висувають лозунг правової держави, а, з іншого, – “обсипають”
суспільство неправовими (чи не зовсім правовими), але юридично
оформленими та підкріпленими усією міццю держави актами чи діями.

Суб’єкти, види та напрями правового захисту підприємництва є
різноманітними. Однак, усі вони мають одну правову основу, оскільки
відповідно до ст. 59 Конституції України “кожен має право на правову
допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається
безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав”. Правова
допомога є інтегральною частиною захисту прав та інтересів підприємців,
а соціальний статус підприємця дає змогу здійснити оплату кваліфікованої
юридичної допомоги.

З цієї точки зору вбачається необхідним акцентувати увагу на
вдосконаленні легальних захисних механізмів, які діють в умовах
очевидної специфіки пострадянського простору. Як свідчить досвід
центральноєвропейських та країн Балтії, дрібний бізнес – рушійна сила
транзитивної економіки. Проте, він не може захистити себе сам, оскільки
немає коштів на ефективний функціональний захист. А тому має існувати
стратегія співробітництва між державою та дрібним бізнесом у сфері
захисту його інтересів та інтересів суспільства, яка повинна
грунтуватися передусім на правовій допомозі, а не на представленні
юридичних послуг, оскільки грошовий еквівалент далеко не завжди
детермінує юридичну допомогу.

У законодавчих актах про підприємництво поняття “державна підтримка
підприємництва” за кількістю використання багаторазово переважає поняття
“захист”. Виходячи з цього, держава більше підтримує, ніж захищає.
Дійсно, сфери підтримки та захисту тісно переплітаються. Однак, на нашу
думку, “захист” – більш конкретний та зобов’язуючий правовий термін,
оскільки передбачає інститут відповідальності, а підтримка – ні. Норми ж
із підтримки підприємництва є, поза сумнівом, потрібними, проте
видаються занадто загальними, а тому, на жаль, не можуть бути
використані підприємцями з метою захисту, оскільки не несуть конкретного
навантаження.

Вважаємо, що гарантованість та правовий захист є тими поняттями, які
мають знайти відображення у законодавстві про підприємництво.

Крім того, потрібен реальний механізм, який би передбачав захист
порушених прав підприємців у суді. Обов’язковим елементом запровадження
нової ідеології виконавчої влади має стати створення реальних умов, за
яких будь-яке серйозне порушення представниками цієї влади прав і
законних інтересів громадян безперешкодно і цілком доступно розглядалось
би неупередженим судом. Для цього мають створюватися адміністративні
суди як окрема ланка судочинства.

Практичні кроки і заходи з конкретизації правового захисту малого
підприємництва безпосередньо залежать від державної науково
обгрунтованої концепції його регулювання.

Оскільки вплив держави у моделі транзитивної економіки є привалюючими
над ринковим, держава має задіяти адміністративні важелі для правового
захисту малого бізнесу. В Україні система правового захисту
підприємництва перебуває у процесі становлення, про її правові форми
можна вести розмову, лише окреслюючи загальні контури, а тому ефективні
функції держави у цій сфері безпосередньо залежать від правових
перетворень саме державного механізму, системи органів державної влади з
позицій становлення громадянського суспільства [1].

 

Список використаних джерел

1. Ластовецький А. Усунення перешкод і правовий захист у сфері
підприємництва // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 9. –
С. 8–11.

2. Эволюция власти // Бизнес. – 2001. – 17 дек. – № 5 (466). – С. 12–13.

3. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова
редкол.) та ін. – К., 1998. – Т. 2. – С. 536–541.

 Є.В. Марченко. Стан правового захисту у сфері підприємництва. “Боротьба
з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика)” 8’2003

Похожие записи