Реферат на тему:

Способи забезпечення виконання зобов’язань

ПЛАН

Поняття і види забезпечення виконання зобов’язань.

Неустойка, її значення і види.

Застава. Предмет і види застави.

Зміст і форма договору застави.

Права і обов’язки заставодавця і заставодержателя.

Порука. Гарантія.

Завдаток.

1. Поняття і види способів забезпечення виконання зобов’язань.

Під способами забезпечення виконання зобов’язань розуміють
додаткові забезпечувальні заходи, які мають спеціальний (додатковий)
характер і дають можливість досягнути виконання незалежно від того, чи
заподіяні кредиторові збитки і чи є у боржника майно, на яке можна
звернути стягнення за виконавчими документами.

Відповідно до ст. 178 ЦК до способів забезпечення належать:

неустойка;

застава;

порука;

гарантія;

завдаток.

Такий перелік є вичерпним, інші механізми, формально до способів
забезпечення не належать.

Однак меті забезпечення виконання зобов’язань може слугувати
застосування а й будь-яких інших, передбачених законом або договором
правових заходів (механізмів), які сприяють виконанню обов’язків
боржника за договором або обов’язків, що випливають з інших підстав
виникнення зобов’язань. В такому розумінні коло цих способів
забезпечення виконання зобов’язань можна тлумачити значно ширше.

Саме виходячи з цього, в ст. 570 проекту ЦК України
передбачається, що виконання зобов’язання може забезпечуватися не тільки
тими способами, які прямо передбачені ЦК, іншими правовими актами, а й
тими, які встановили сторони в самому договорі.

В сучасній юридичній літературі до таких додаткових способів
забезпечення виконання зобов’язання відносять способи, передбачені
законом, але не названі у відповідній главі ЦК України. До таких
способів, зокрема, належать:

правила про зустрічне виконання зобов’язань,

положення про субсидіарну відповідальність учасників повного товариства,
а також повних товаришів у командитному товаристві за зобов’язаннями
товариства при недостатності його майна;

власника за зобов’язаннями належного йому підприємства або установи;

права кредитора, який виконав угоду, у разі ухилення іншої сторони від
її нотаріального посвідчення вимагати по суду визнання її дійсною;

право кредитора вимагати реєстрації угоди у разі ухилення іншої сторони
від її реєстрації;

про відповідальність, що її поряд з боржником несуть треті особи, на
яких покладено виконання зобов’язання, та деякі інші1.

Що стосується додаткових способів забезпечення, які сторони
можуть передбачати в самому договорі, то до них належать і випадки
виконання боржником зобов’язання, пов’язаного із внесенням певної
грошової суми на депозит третьої особи, а також використання в договорі
можливостей, що закладені диспозитивними нормами ЦК України.

Так, нормою передбачено, що ризик випадкової загибелі речі або
випадкового пошкодження майна несе його власник, якщо інше не
передбачено законом або договором. У зв’язку з цим власник має право
передбачити в договорі покладення ризику випадкової загибелі або
випадкового пошкодження майна на контрагента.

Аналогічно може бути розв’язано питання щодо витрат, які
пов’язані з утриманням майна.

У проекті ЦК України розширено перелік прямо передбачених у
кодексі способів забезпечення виконання зобов’язання, до яких, крім
зазначених у чинному ЦК України, належать утримання майна боржника
кредитором та нове за змістом і функціями поняття гарантії як способу
забезпечення виконання.

Класифікація способів забезпечення виконання зобов’язання
проводиться за різними ознаками2.

Враховуючи юридичну конструкцію способів забезпечення виконання
зобов’язання, їх поділяють на:

а) такі, що пов’язані з попереднім виділенням майна для
можливої примусової реалізації обов’язку порушника (застава та
завдаток);

б) такі, що не пов’язані з попереднім виділенням майна для
можливої примусової реалізації обов’язку порушника.

За правовою природою способи поділяються на:

а) такі, що є засобами юридичної відповідальності (неустойка
та завдаток);

б) такі, які не є засобами юридичної відповідальності
(застава та порука).

За сферою дії розрізняють способи забезпечення, що можуть
застосовуватися:

у відносинах між будь-якими суб’єктами (неустойка, застава, порука),

у зобов’язаннях тільки за участю фізичних осіб (завдаток)

у відносинах виключно між юридичними особами (гарантія).

2. Неустойка, її значення і види.

Відповідно до ст. 179 ЦК неустойкою визнається певна грошова
сума, визначена законом або договором, яку боржник зобов’язаний сплатити
кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання,
зокрема у випадку прострочення виконання зобов’язання.

Переваги (значення) неустойки:

сума, на яку може претендувати кредитор, у разі невиконання зобов’язання
боржником, визначена заздалегідь;

стягнення неустойки не пов’язується з необхідністю доводити розмір
заподіяних збитків, а також причинний зв’язок між збитками, які можуть
виникнути у кредитора, і порушенням зобов’язання з боку боржника;

стягнення неустойки не перешкоджає можливому відшкодуванню збитків,
якщо кредитор доводив наявність цих збитків, їх розмір і причинний
зв’язок з правопорушенням;

неустойка є засобом оперативного впливу на недбайливого боржника,
оскільки дає можливість відразу після порушення зобов’язання швидко
стягнути передбачену законом або договором грошову суму, яку боржник мав
би сплатити незалежно від того, були якісь інші негативні наслідки в
майновій сфері кредитора, чи ні.

Різновид неустойки виступають штрафи та пеня.

Штрафом називається визначена договором грошова сума,
яку боржник зобов’язується сплатити кредитору у наперед визначеному
розмірі або в процентному відношенні до суми боргу або всього
предмету виконання (суми договору).

Пенею називається визначена договором грошова сума, яку
боржник зобов’язується сплатити кредитору у процентному відношенні до
суми простроченого платежу за кожний день або інший період
прострочення.

Види неустойки.

Залежно від джерела встановлення неустойка поділяється на:

законну, тобто встановлену в нормативному порядку — в законі або іншому
правовому акті;

договірну, яка встановлюється безпосередньо в нормах договору (угоди),
укладеного між сторонами.

Залежно від можливого стягнення збитків неустойка згідно із
ст.204 ЦК поділяється на чотири види;

1) залікова;

2) штрафна;

3) виключна;

4) альтернативна.

Заліковою називається неустойка, що передбачає можливість
стягнення як неустойки, так і збитків, але в тій частині, яка не покрита
сумою неустойки.

Штрафною, або кумулятивною, визнається неустойка, яка підлягає
сплаті понад розмір збитків, які заподіяні невиконанням або неналежним
виконанням зобов’язання.

Виключна неустойка обмежує відповідальність за невиконання або
неналежне виконання зобов’язань тільки сплатою неустойки і взагалі
виключає можливість стягнення збитків.

Альтернативна неустойка передбачає можливість стягнення або
неустойки, або збитків; але в цьому випадку кредитор повинен зробити
вибір ще до того, як буде допущено порушення зобов’язання і встановлено
розмір збитків.

Що стосується розміру неустойки, то відповідно до ст.3 Закону
України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових
зобов’язань” від 22 листопада 1996 року він обчислюється від суми
простроченого платежу, та не може перевищувати подвійної облікової
ставки Національного банку України, що діяла у період, за який
сплачується пеня.

Для стягнення неустойки ст.72 ЦК встановлено скорочений строк –
6 місяців.

3. Застава. Предмет і види застави.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі
невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою
зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна
переважно перед іншими кредиторами.

Предметом застави може бути майно, яке відповідно до
українського законодавства заставодавець може відчужувати та на яке може
бути звернуто стягнення.

У випадках передбачених договором предметом застави може бути
майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору
застави, в тому числі продукція, плоди та інші прибутки
(майбутній урожай, приплід худоби тощо).

Предметом застави може бути і майно, яке перебуває на праві
спільної власності. Майно, яке перебуває у спільній власності, може бути
предметом застави лише за згодою всіх співвласників. За ст. 6 Закону
України «Про заставу», майно, яке перебуває у спільній частковій
власності (частки, паї), може бути самостійним предметом застави за
умови виділення його в натурі.

Щодо застави вимог, то предметом застави може бути лише
відчужувана вимога. До невідчужуваних, невіддільних від особи вимог, які
з цих причин не можуть бути предметом застави, належать, наприклад,
вимоги потерпілого від каліцтва до особи, яка спричинила каліцтво, про
відшкодування шкоди; вимоги, що виникають із спадкових прав.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про заставу» предметом
застави можуть бути майнові права.

Заміна предмета застави може здійснюватися тільки за згодою
заставодержателя.

Не можуть бути предметом застави:

національні культурні та історичні цінності, що перебувають у
державній власності і занесені або підлягають занесенню до
Державного реєстру національного культурного надбання.

вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких
забороняється законом.

об’єкти державної власності, приватизація яких заборонена
законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств
та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації;

за чинним законодавством, предметом застави не може бути майно громадян,
на яке не можна звернути стягнення за виконавчими документами. Перелік
його поданий у додатку № 1 до ст. 379 Цивільно-процесуального кодексу
України;

згідно із ст.5 ЗУ «Про приватизаційні папери» заборонено використовувати
приватизаційні папери як заставу для забезпечення платежів або кредитів.

Види застави:

іпотеку застава землі, нерухомого майна, при якій земля та (або) майно,
що становить предмет застави, залишається у заставодавця або третьої
особи;

заставу товарів в обороті або у переробці (предметом застави товарів в
обороті або у переробці можуть бути сировина, напівфабрикати,
комплектуючі вироби, готова продукція тощо);

заклад — застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет
застави, передається заставодавцем у володіння
заставодержателя;

заставу майнових прав;

заставу цінних паперів.

4. Зміст і форма договору застави.

Зміст договору застави становлять умови на яких укладено цю
угоду.

Відповідно до ст.12 ЗУ «Про заставу» у договорі застави має бути
вказано найменування (прізвище, ім’я та по батькові), місцезнаходження
(місце проживання) сторін, суть забезпеченої заставою вимоги, її розмір
та строк виконання забезпеченого зобов’язання, опис предмета застави.

Також у договорі застави можуть міститися й інші умови, щодо
яких за заявою однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір про заставу може бути самостійним, тобто відокремленим
від договору, за яким виникає забезпечене заставою зобов’язання. Однак
умову про заставу може бути включено і до основного договору.

Договір застави вимагає письмової форми, яка може бути простою і
нотаріальною.

Коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби,
космічні об’єкти, договір має бути нотаріально посвідчений на підставі
відповідних правоустановчих документів.

Посвідчення застави нерухомого майна відбувається у нотаріальних
органах за місцезнаходженням цього майна, договір застави транспортних
засобів та космічних об’єктів — за місцем реєстрації їх.

Законодавством України можуть бути передбачені й інші випадки
нотаріального посвідчення застави.

Сторони здійснюють нотаріальне посвідчення застави і тоді, коли
це не є обов’язковим, але на цьому наполягає один із контрагентів.

Недодержання нотаріального оформлення тягне за собою недійсність
угоди з наслідками, які передбачені ст. 48 ЦК України.

Тобто встановлено, що при недійсності угоди кожна із сторін
зобов’язана повернути іншій стороні все отримане за угодою, а коли
неможливо повернути отримане в натурі — відшкодувати його вартість у
грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені Законом.

Проте згідно із ст.47 ЦК, якщо одна із сторін повністю або
частково виконала угоду, а інша сторона ухиляється від нотаріального
оформлення угоди, суд має право на вимогу сторони, яка виконала угоду,
визнати угоду дійсною. Наступне нотаріальне оформлення не вимагається.
Таким чином, заставодавець має право звернутися до суду про визнання
угоди дійсною, якщо заставодержатель ухиляється від нотаріального
оформлення застави.

5. Права і обов’язки заставодавця і заставодержателя.

Припинення застави.

Сторонами договору застави є заставодавець і заставодержатель.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про заставу» сторонами договору
застави можуть бути фізичні, юридичні особи та держава.

З моменту укладення договору між його сторонами виникає ряд
взаємних прав та обов’язків, які можна поділити на дві групи:

права та обов’язки, що є загальними для всіх видів застави;

права та обов’язки, що залежать від виду застави.

Щодо прав та обов’язків, які загальні для всіх видів застави, детальніше
слід зупинитися на можливості розпоряджатися предметом застави та
наступної застави (перезастави) предмета застави,

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про заставу»

Права заставодавця:

розпорядження заставленим майном, якщо інше не встановлено законом чи
договором

відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя за умови
переходу до нового заставодавця основного боргу, який забезпечений
заставою. Однак заставодавець втрачає право розпорядження предметом
застави в момент виникнення у заставодержателя права звернути стягнення
на заставлене майно

при іпотеці заставодавець має право: володіти і користуватися предметом
застави відповідно до його призначення; достроково виконати основне
зобов’язання, якщо це не суперечить змісту зобов’язання; передати
предмет застави в оренду або реалізувати його з переведенням на набувача
основного боргу, забезпеченого заставою. Однак останні два повноваження
заставодавець може здійснити лише на підставі письмової згоди
заставодержателя

Обов’язки заставодавця

заставодавець зобов’язаний повідомити кожного із заставодержателів про
всі попередні застави та про характер і розмір забезпечених цими
заставами вимог. Якщо заставодавець не зробив цього, то на нього
покладається зобов’язання відшкодувати всі збитки, які виникли внаслідок
цього у кого-небудь із заставодержателів;

заставодавець при продажу заставленого майна повинен попередити покупця
про те, що майно заставлене, оскільки за правом слідування застава
слідує за річчю. Цей обов’язок продавця базується не лише на
вищезгаданому законі, а й на ст. 229 ЦК України, відповідно до якої при
укладенні договору купівлі-продажу продавець зобов’язаний попередити
покупця про всі права третіх осіб на річ, що продається (у тому числі
право застави). Невиконання цього правила надає покупцеві право вимагати
зменшення ціни або розірвання договору і відшкодування збитків

при іпотеці заставодавець, якщо інше не встановлено законом або
договором, зобов’язаний:

по-перше, вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави,
включаючи проведення поточного та капітального ремонту.

по-друге, на період дії договору застрахувати заставлене майно за свій
рахунок у повному обсязі і на користь заставодержателя.

по-третє, у разі загибелі предмета застави надати аналогічне за вартістю
нерухоме майно чи незалежно від настання терміну виконання виконати
зобов’язання в повному обсязі.

по-четверте, одержувати згоду заставодержателя на вчинення дій, що
пов’язані зі зміною права власності на предмет застави

заставодавець майнового комплексу підприємства зобов’язаний на вимогу
заставодержателя надати йому річний баланс

при заставі прав, якщо інше не передбачено договором, заставодавець
зобов’язаний: виконати дії, необхідні для забезпечення дійсності
заставленого права; не поступатися заставленим правом; не виконувати
дій, що можуть призвести до припинення заставленого права або зменшення
його вартості; захищати заставлене право від третіх осіб; надавати
заставодержателеві відомості про зміни в заставленому праві, про його
порушення третіми особами та про домагання третіх оси на це право

Права заставодержателя

звернути стягнення на предмет застави, якщо в момент настання строку
виконання зобов’язання, що забезпечене заставою, воно не буде виконано,
якщо інше не передбачено законом або договором

при іпотеці вимагати дострокового виконання забезпеченого іпотекою
зобов’язання у разі порушення заставодавцем узятих на себе зобов’язань
по зберіганню предмета застави (йдеться про порушення, що пов’язані з
невжиттям заходів по збереженню предмета іпотеки та з відмовою його
застрахувати)

при невиконанні зобов’язання, забезпеченого іпотекою майнового комплексу
підприємства, застоводержатель має право вжити передбачених договором
іпотеки заходів щодо оздоровлення фінансового становища підприємства,
включаючи призначення своїх представників до керівних органів
підприємства, обмеження в праві розпоряджатися виробленою продукцією та
іншим майном підприємства. Якщо вказані заходи не дали бажаних
результатів, заставодержатепь має право звернути стягнення на майно
підприємства, яке перебуває в іпотеці

заставодержатель може вступати у справу як третя особа в судовому спорі,
в якому розглядається позов про заставлене право, а також самостійно
вживати всіх заходів, необхідних для захисту заставленого права проти
порушень з боку третіх осіб

якщо предметом застави є рухоме майно, заставодержатель зареєстрованої
застави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна
перед заставодержателя ми неза реєстрованих застав і заставодержателя ми
застав, які зареєстровані пізніше.

Обов’язки заставодержателя

у разі переходу предмета застави у володіння заставодержателя наприклад
при закладі на нього покладаються такі обов’язки, як належне збереження
і вжиття необхідних заходів для збереження заставленого майна;

заставодержатель повинен негайно повідомити заставодавця про виникнення
загрози загибелі, зменшення вартості чи пошкодження майна;

при закладі зобов’язаний страхувати предмет закладу в обсязі його
вартості за рахунок та в інтересах заставодавця, сплачувати податки та
збори, пов’язані з володінням заставленою річчю

Припинення застави відбувається у таких випадках:

з припиненням забезпеченого заставою зобов’язання;

в разі загибелі заставленого майна;

в разі придбання заставодержателем права власності на

заставлене майно;

в разі примусового продажу заставленого майна;

при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави;

У разі відмови кредитора прийняти виконання забезпеченою заставою
грошової вимоги відповідна сума вноситься заставодавцем у депозит
державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса. Якщо внесена в
депозит сума повністю покриває борг, застава припиняється.

6. Порука. Гарантія.

Відповідно до ст. 191 ЦК України за договором поруки поручитель
зобов’язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею
свого зобов’язання в повному обсязі або в певній частині.

Порукою може бути забезпечена лише дійсна вимога.

Порука має акцесорний (додатковий) характер: визнання недійсним
основного зобов’язання, тягне за собою недійсність і поруки.

Порука завжди вимагає простої письмової форми.

У разі невиконання зобов’язання боржник і поручитель
відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо інше не
передбачено договором поруки (ст.192 ЦК). Таким чином, при укладенні
договору поруки виникає множинність осіб на боці боржника.

Поручитель відповідає в тому самому обсязі, як і боржник. Тобто
він відповідає за основний борг, сплату відсотків, а також за заподіяні
збитки та неустойку, якщо інші умови не передбачені договором поруки.

За боржника можуть одночасно поручитися кілька осіб —
поручителів. У цьому разі відповідно до ч.3 ст.192 ЦК такі поручителі
між собою є солідарними боржниками перед кредитором.

Якщо у зв’язку з невиконанням основного зобов’язання боржником
кредитор звертається до поручителя, який виконає зобов’язання,
поручитель за таких умов набуває всіх прав кредитора по цьому
зобов’язанню.

Якщо кілька поручителів виконали зобов’язання перед кредитором,
то кожен з них має право зворотної вимоги до боржника в розмірі
виплаченої цим поручителем суми (ч. 2 ст. 193ЦК).

Підстави припинення поруки:

припинення забезпеченого порукою зобов’язання;

якщо кредитор протягом трьох місяців з дня настання строку зобов’язання
не пред’явить позов до поручителя;

у випадках, коли строк виконання зобов’язання не зазначений або
визначений моментом вимоги, то за відсутності іншої угоди
відповідальність поручителя припиняється після закінчення одного року з
дня укладення договору поруки,

переведення боргу, припиняє поруку, якщо поручитель не виявив згоди
відповідати за нового боржника (ст. 201 ЦК).

Гарантія. За договором гарантії гарант зобов’язується перед
кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого
зобов’язання в повному обсязі або в частині.

Гарантія може забезпечувати лише дійсну вимогу.

Договір гарантії повинен бути укладений у письмовій формі.

Недодержання письмової форми тягне недійсність договору поруки.

На відміну від поруки, гарантія встановлювалася лише у
відносинах між соціалістичними організаціями.

На відміну від поручителя, гарант виступає не солідарним, а
субсидіарним боржником. Тобто гарант несе відповідальність лише за
умови, коли основний боржник не може відповідати за невиконання
зобов’язання у зв’язку з відсутністю у нього майна.

Підстави припинення гарантії ті ж самі що й при поруці (ст.194).

У проекті ЦК України, як і в інших сучасних цивільних
кодифікаціях країн СНД, гарантії як способу забезпечення виконання
зобов’язання надано новий зміст.

Гарантією визнається письмове зобов’язання банку, іншої
кредитної установи, страхової організації тощо (гаранта), яке видається
на прохання Іншої особи (принципала), за яким гарант зобов’язується
сплатити кредиторові принципала (бенефіціарові) відповідно до умов
гарантійного зобов’язання грошову суму після подання бенефіціаром
письмової вимоги про її сплату.

7. Завдаток.

Завдатком визнається грошова сума, що її видає одна з договірних
сторін у рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні на
підтвердження укладення договору і на забезпечення його виконання
(ст.195)

Завдаток виконує кілька функцій:

— платіжна функція — оскільки завдаток видається в рахунок
належних платежів, він виступає передусім засобом платежу.

— факт передачі завдатка від однієї до іншої договірної
сторони підтверджує, що між сторонами укладено угоду, що й закріплюється
передачею завдатку;

— по-третє, завдаток виступає як спосіб забезпечення виконання
зобов’язання.

Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка
передала завдаток, він залишається у другої сторони.

Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка
одержала завдаток, вона повинна сплатити іншій стороні подвійну суму
завдатку.

Відмінність завдатку від авансу. Тобто, якщо сторона, що
одержала аванс не виконала своїх зобов’язань за договором, інша сторона
має право вимагати лише повернення авансу, а не сплати його подвійної
суми. Аналогічно, якщо у разі невиконання зобов’язання відповідальною
буде сторона, яка передала аванс, вона незалежно від невиконання цього
зобов’язання має право вимагати повернення авансу.

Таким чином, можемо зробити висновок, що аванс не виконує
забезпечувальну функцію і тому не є способом забезпечення виконання
зобов’язання, він обмежується виключно платіжною і засвідчувальною
функціями. При цьому, практика виходить з того, що передана в рахунок
майбутніх платежів грошова сума презюмується як аванс, поки не буде
доведено, що ця сума передавалася з метою забезпечити в майбутньому
виконання зобов’язання.

У разі невиконання договору, забезпеченого завдатком, сторона,
відповідальна за невиконання договору, зобов’язана відшкодувати другій
стороні збитки, але з зарахуванням суми завдатку, якщо в договорі не
передбачено інше (ч.3 ст.195 ЦК).

У проекті ЦК України відповідно до ст. 571 угода щодо
встановлення способу забезпечення виконання зобов’язання має бути
укладена в письмовій формі незалежно від форми основного зобов’язання.
Недодержання письмової форми спричинює недійсність угоди щодо
встановлення способів забезпечення виконання.

PAGE 1

Похожие записи