Реферат на тему:
Співвідношення термінологічного апарату особливої частини КК України з
суміжними категоріями
Термінологічний апарат Особливої частини КК України співвідноситься з
суміжними правовими категоріями, якими є термінологічні апарати інших
галузей законодавства, Загальної частини КК, теорії кримінального права
та правозастосовчої практики.
Насамперед розглянемо питання взаємодії термінологічних апаратів
Особливої частини КК та теорії кримінального права.
Відомо, що не лише кожна галузь законодавства, але і кожна галузь права
(у тому числі і кримінальне право України) має свій понятійний та
термінологічний апарати, які визначають обличчя цієї галузі права, її
самобутність та самостійність. Існування понятійного апарату юридичної
науки визнається багатьма науковцями [5, с.76-86; 3, с.3-14].
Констатація наявності термінологічних апаратів Особливої частини теорії
кримінального права України та кримінального законодавства України
передбачає встановлення того, що між ними є спільного і чим вони
відрізняються. Переважна більшість учених дотримуються того погляду, що
ці апарати є не тотожними, а відмінними. Тому вони відмежовують правові
категорії, якими оперує наука та категорії права, які закріплені у
законодавстві [2, с.110; 6, с.36].
Вважаємо, що така думка в основному є правильною, оскільки
термінологічні апарати Особливої частини КК України та теорії
кримінального права України справді відмінні. Але навряд чи є підстави
їх розглядати як самостійні утворення та протиставляти. Навпаки, ці
термінологічні апарати потрібно аналізувати як взаємопов’язані і
взаємодіючі складові усього кримінально-правового термінологічного
апарату.
Відрізняючи термінологічний апарат Особливої частини КК України та
термінологічний апарат теорії кримінального права України, умовно
назвемо їх структурні елементи термінами кримінального законодавства
-для першого термінологічного апарату та термінами кримінального права –
для другого термінологічного апарату.
В основу співвідношення термінологічного апарату Особливої частини КК
України та Особливої частини теорії кримінального права України
покладено той факт, що перший є вужчим від другого. В першому випадку ми
простежуємо чітко окреслену групу понять та категорій, що їх позначають
терміни і термінологічні звороти, зафіксовані законодавцем в Особливій
частині КК України, а в другому – поняття та відповідні терміни ніде
чітко не зафіксовані, тому межа їх використання є значно ширшою, ніж у
першому випадку. Наприклад, у кримінальному праві широко використовують
звороти “злочини проти людства”, “злочини проти природи”, “позитивна
посткримінальна поведінка особи” тощо. Ці поняття та терміни, що їх
означають, є винятково теоретичними кримінально-правовими поняттями і
термінами. Вони не закріплені в Особливій частині чинного КК України,
тому і не входять у понятійний та термінологічний апарат КК. У свою
чергу, всі поняття та терміни Особливої частини КК України повністю
входять у термінологічний апарат кримінального права України.
Як правило, теорія оперує всіма термінами та термінологічними зворотами,
які є в законодавстві. Однак можлива й ситуація, коли в законі
з’являються нові терміни, а в науковий обіг протягом певного часу вони
не вводяться, аж поки наука їх не опанує і відповідно не розширить свій
термінологічний апарат. Зокрема, теорія кримінального права не
використовувала терміни “прекурсори”, “психотропні речовини”,
“комерційна таємниця”, доки вони не були закріплені в Особливій частині
КК України.
Співвідношення термінологічного апарата Особливої частини КК України та
термінологічного апарата теорії кримінального права України можна
зобразити схематично так(
де
термінологічний апарат теорії Особливої частини кримінального права
України;
термінологічний апарат Особливої частини КК України;
терміни, які закріплені в Особливій частині КК України, але не увійшли
тимчасово у науковий обіг.
Вказавши на зв’язок цих термінологічних апаратів, зазначимо, чим вони
відрізняються. Терміни і термінологічні звороти кримінального
законодавства треба застосовувати тільки у тому значенні, яке надав їм
законодавець. Зміст, вкладений у той чи інший законодавчий термін, що
оформляє кримінально-правове поняття, для суб’єктів застосування є
єдиним та обов’язковим. Є.В.Жерьобкін справедливо зазначає, що поняття,
введене в закон, набуває сили юридичного закону [4, с.141].
У теорії кримінального права можна і не зважати на ті поняття, які вже є
в науці; науковець може самостійно його конструювати або вибирати з
понять, які є в ній, те, яке найбільше узгоджується з його теоретичним
світоглядом. Удосконалення кримінально-правового знання відбувається
двома шляхами:
1) з розвитком нових знань про предмет, їх поглиблення і розширення
повинна незворотно відбуватися зміна і змісту, і обсягу того поняття, в
якому ці знання резюмуються;
2) утворення нових кримінально-правових категорій як відображення нового
змісту кримінально-правових явищ [3, с.14].
Поняття та терміни кримінального законодавства характеризуються більш
високим ступенем стабільності, ніж поняття та терміни теорії
кримінального права, оскільки, як зазначено вище, перші встановлює
законодавець, тому зміни в їхній зміст може вносити лише він сам, а інші
ніде чітко не зафіксовані, тому вони є більш гнучкими для змін (їх легше
як доповнити, так і скасувати). Такий стан зберігається до того часу,
поки діє цей закон. Зміст понять та термінів КК стабільний, він
змінюється лише волею законодавця. При зміні Особливої частини КК
України буде формуватися і новий термінологічний апарат. Поняття та
терміни ж теорії кримінального права не залежать від зміни поколінь
науковців, вони проходять через всю його історію, змінюючись,
доповнюючись та пристосовуючись до сучасних умов.
Отже, термінологічні апарати Особливої частини КК України та теорії
кримінального права України відрізняють за такими ознаками:
1. Терміни Особливої частини КК України мають своєрідну форму
об’єктивації – вони закріплені в Особливій частині КК України.
Терміни теорії кримінального права не мають чіткої форми об’єктивації.
Вони існують теоретично і можуть бути зафіксовані у навчальних
посібниках, наукових монографіях та ін.
2. Терміни Особливої частини КК України необхідно обов’язково
використовувати у тому значенні, яке надає їм законодавець, а терміни
теорії кримінального права дають певну свободу угляду при їх
конструюванні та використанні.
3. Терміни КК України мають більший ступінь стабільності порівняно з
термінами теорії кримінального права, оскільки перші можуть змінюватися
лише законодавцем та застосовуватися до скасування чи зміни відповідних
статей Особливої частини КК України.
Незважаючи на певні відмінності, термінологічні апарати Особливої
частини КК України та теорії кримінального права України не є
закостенілими системами, вони взаємодіють між собою, доповнюючись та
збагачуючись. Потрібно встановити, в чому полягає така взаємодія.
Так деякі терміни теорії кримінального права дістали своє закріплення в
Особливій частині КК України. Терміни теорії кримінального права, стаючи
термінами кримінального законодавства, по-перше, перетворюються у
загальнообов’язкові державні приписи; по-друге, виступають як засіб
регулювання суспільних відносин, як державний масштаб оцінки поведінки
людей; по-третє, набувають здатності переводити загальні абстрактні
вимоги на рівень практичних дій учасників правового спілкування.
Тому терміни теорії кримінального права належать до засобів, головне
призначення яких – безпосереднє виконання інформаційного, пізнавального
навантаження, передавання інформації про об’єктивний світ суб’єктам, а
терміни законодавства – це об’єктивоване волевиявлення держави.
Термінологічний апарат науки кримінального права є більш гнучким, у
нього найчастіше вносяться зміни, впроваджуються нові терміни та
термінологічні звороти, оскільки змінюються правові знання стосовно того
чи іншого поняття. Але разом з тим терміни Особливої частини КК України,
залишаючись на перший погляд незмінними, також змінюються, оскільки
деякі суспільні відносини відмирають, а деякі, навпаки, народжуються.
Тому виникає потреба оновлювати термінологічний апарат Особливої частини
КК України, що відбувається лише за волевиявленням законодавця, яке
формується, зокрема, і під впливом правової теорії.
3/4
Okd8
????i???????¤?$????i?оняття, а потім його закріплюють в Особливій
частині кримінального законодавства України [6, с.38]. Законодавчі
поняття, які містяться у правових нормах, безумовно, відображають
досягнення сучасної наукової думки. Вони можуть відображати спільну
думку (що буває рідко) чи опиратися на певні концепції, які існують в
науці і прийняті законодавцем.
Проте далеко не всі поняття, терміни теорії кримінального права
знаходять своє закріплення в Особливій частині КК україни, окремі з них
залишаються тільки в науці кримінального права. Можна простежити і
протилежний зв’язок. Іноді новий термін спочатку формулює законодавець,
згодом термін, як відзначалося, потрапляє у термінологічний апарат
теорії кримінального права України.
Отже, термінологічні апарати Особливої частини кримінального
законодавства України та теорії кримінального права України – це
співпідрядні логічні явища, які перебувають у постійному розвитку та
взаємно доповнюють один одного.
Деякі автори, крім цих двох термінологічних апаратів, як окремий
термінологічний апарат виділяють апарат Пленуму Верховного Суду України,
що формується на основі понять, що застосовують у судовій практиці [7,
с.56]. На нашу ж думку, не можна ставити питання про виділення окремого
термінологічного апарату Пленуму Верховного Суду України, оскільки, як
відомо, його постанови служать для тлумачення чинного законодавства, і
тому містити власний термінологічний апарат вони не в змозі. З цього
випливає, що т. зв. “термінологічний апарат постанов Пленуму Верховного
Суду України” органічно вплітається у термінологічний апарат Особливої
частини КК України і теорії кримінального права і становить з ними єдине
ціле, а тому не повинен їм суперечити, а також виходити за їх межі.
З’ясуємо співвідношення термінологічних апаратів Загальної та Особливої
частин КК України. Воно полягає у взаємодії філософських категорій
загального та особливого, а отже(
1) терміни Загальної частини треба використовувати в Особливій частині у
тому ж значенні, що і в Загальній частині кримінального закону(
2) терміни Особливої частини слід використовувати в Загальній частині в
їх власному значенні(
3) терміни Загальної частини конкретизуються через терміни Особливої
частини(
4) терміни Особливої частини розкривають зміст термінів Загальної
частини щодо окремих видів злочинів.
Конкретизуючи, ілюструючи і розкриваючи зміст викладених положень, можна
констатувати: в Особливій частині КК України використовуються поняття
умислу, необережності, перевищення меж необхідної оборони, які позначені
через відповідні терміни та термінологічні звороти. Вони, залишаючись
термінами Загальної частини, конкретизуються щодо окремих складів
злочинів (наприклад, ст.94 – “вмисне вбивство”, ст.98 – “Вбивство з
необережності”, ст.104 – “Заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при
перевищенні меж необхідної оборони”).
Терміни та термінологічні звороти Особливої частини КК України, які
використовуються у Загальній частині (наприклад, ст.71 КК – “Поняття
тяжкого злочину”, ст.25 КК – “Позбавлення волі”), вживаються в їхньому
власному значенні, без будь-якого переосмислення. Тобто для встановлення
того, чи є злочин, вчинений особою, тяжким, необхідно з’ясувати його
поняття, зафіксоване термінами Загальної частини КК.
Терміни як Загальної, так і Особливої частин КК України, якщо їх
запозичують в іншу частину, треба використовувати в їхньому прямому
значенні – вони не підлягають довільній інтерпретації. Проте можна
помітити і деяке порушення цього правила. Зокрема, у Загальній частині
КК “замах” визначається як “умисна дія, безпосередньо спрямована на
вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з
причин, що не залежать від волі винного” (ч. 2 ст.17 КК), а в ст.139 КК
термін “замах” вжитий у дещо іншому значенні – як дія, що спрямована на
заподіяння шкоди правам громадян, посягання на них. Таке використання
терміна у значенні, відмінному від того, яке закріплене в Особливій
частині, порушує засади взаємодії термінологічних апаратів Загальної та
Особливої частин КК України і є недопустимим.
Взаємодія термінологічних апаратів Особливої частини КК України та інших
галузей законодавства (зокрема, цивільного, трудового,
адміністративного, процесуальних галузей) відбувається на засадах,
аналогічних засадам взаємодії Загальної і Особливої частин кримінального
законодавства: 1) терміни інших галузей законодавства повинні
використовуватися в Особливій частині КК у тому ж значенні, що і в цих
галузях; 2) терміни Особливої частини необхідно вживати в їхньому
власному значенні; 3) терміни інших галузей законодавства розкривають,
конкретизують зміст термінів Особливої частини КК України.
Проілюструвати викладене можна такими прикладами. В Особливій частині КК
України вживаються такі терміни, запозичені з кримінально-процесуального
законодавства: “особа, яка проводить дізнання або попереднє слідство”,
“свідок”, “докази обвинувачення” та ін. Усі ці терміни використовуються
в Особливій частині КК тільки у тому значенні, якого вони набули у
кримінально-процесуальному законодавстві. Аналогічно запозичуються
кримінально-процесуальним законодавством терміни Особливої частини КК.
Зокрема, для застосування такого запобіжного заходу, як взяття під
варту, необхідно встановити наявність у діях особи ознаки одного із
злочинів, що вказані у ст.155 КПК України, а отже, використати терміни
Особливої частини КК України.
Деколи простежується і негативна тенденція – використання в Особливій
частині КК України або застарілих термінів, які вже не вживаються в
інших галузях законодавства (наприклад, “душевна хвороба”, “арешт”,
“індивідуальне майно”), або надання їм зовсім іншого значення, ніж те,
яке вони мають в інших галузях законодавства (наприклад, “водойми”,
“громадська організація”). Таке порушення у використанні термінів інших
галузей законодавства неприпустимі, оскільки, знову ж таки, відбувається
довільна інтерпретація термінів цих галузей.
Отже, змінюючи значення чи вилучаючи той чи інший термін як з Особливої
частини КК, так і з інших галузей законодавства, треба обов’язково
проводити таку заміну і в тих галузях законодавства, де вживається
змінений термін чи термінологічний зворот.
Важливими в плані встановлення співвідношення термінологічних апаратів
кримінального та інших галузей законодавства видаються такі положення.
Відома певна ієрархія галузей законодавства. Вища юридична сила
Конституції держави, зокрема, означає, що всі нормативно-правові акти не
повинні суперечити нормам Основного закону – існує закріплений
Конституцією і низкою інших законів [1, ст.45] принцип пріоритету
міжнародно-правових актів над нормами національного законодавства.
У літературі зазначено, що відповідність галузевих нормативних актів
конституційним приписам зовсім не передбачає їх текстуального збігу.
Якщо це не змінює суть конституційного положення, відображає специфіку
конкретної галузі права, то відповідні формулювання можуть розвиватися й
уточнюватися [8, с.81]. Видається, що така позиція є вразливою. Адже
навіть найменші відхилення між текстами, використаними термінами і
термінологічними зворотами тягнуть за собою і різнобій у змісті
відповідних норм, або, принаймні, дають підставу для сумнівів,
необ(рунтованих дискусій, породжують труднощі в правозастосуванні. Тому,
видається, терміни і термінологічні звороти, які позначають поняття, що
увійшли до статей Особливої частини з галузей, що посідають вище місце в
ієрархії нормативних актів, повинні текстуально збігатися.
Отже, термінологічний апарат Особливої частини КК України не є повністю
відокремленим від термінологічних апаратів суміжних галузей
законодавства і правової науки. Ці термінологічні апарати зазнають
взаємних впливів і розвиваються взаємопов’язано.
Література
Про дію міжнародних договорів України: Закон України від 22 грудня
1993р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №10. – Ст.45
(Ст.17).
Бабаев В.К. Советское право как логическая система. – М.: Акад. МВД
СССР, 1978.
Грошевой Ю.М., Зеленецкий В.С. О категориальном аппарате советской
уголовно-процессуальной науки // Вопросы осуществления правосудия по
уголовным делам. – Калининград: Изд-во Калининград. ун-та, 1983. –
Вып.2.
Жеребкин Е.В. Логический анализ понятий права. – К.: Выща шк., 1976.
Зайцев М.И. О природе правовых категорий // Некоторые философские
проблемы государства и права. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1974.
Кашанина Т.В. Правовые понятия как средство выражения содержания права
// Советское государство и право. – 1981. – №1.
Ковалев М.И. О роли научных понятий в уголовном праве и криминологии //
1980. – №5.
Навроцький В.О. Обговорюється проект Кримінального кодексу // Право
України. – 1999. – №2.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
