.

Співвідношення міжнародного права та внутрішнього державного права (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
217 2387
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Співвідношення міжнародного права

та внутрішнього державного права”

ПЛАН

Вступ

1. Головні ознаки міжнародного права

2. Поняття внутрішнього законодавства

3. Імплементація норм міжнародного права у вітчизняному законодавстві –
важливий аспект правової реформи

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Міжнародне право — частина національної системи права. У процесі
укладання державою різних міжнародних договорів (угод, конвенцій),
підписання міжнародних декларацій, вступу до міжнародних організацій
(вступ України в РЄ) національне право збагачується завдяки міжнародному
— особливій галузі наддержавного права, що входить у його систему.

Україна першою із республік колишнього СРСР підписала міжнародний
договір — Угоду про партнерство з Європейським Союзом (ЄС) та з
державами — членами ЄС (16 червня 1994 p.), яка передбачає політичний
діалог і співробітництво в сферах торгівлі, інвестицій, економіки,
культури та фінансів, а також створення відповідних інституцій, здатних
гарантувати втілення в життя положень цих угод.

1. Головні ознаки міжнародного права

За допомогою норм міжнародного права регулюються відносини між державами
й іншими її суб’єктами, узгоджуються ці відносини, і лише в разі потреби
забезпечуються примусом — колективним або індивідуальним.

Міжнародне право існує на декількох рівнях.

— загальні (універсальні та загальновизнані) принципи, закріплені в
Статуті ООН: суверенна рівність держав, право націй на самовизначення,
добровільне виконання зобов’язань, поважання прав людини, вирішення
міжнародних спорів мирним шляхом та ін.;

— право міжнародних організацій, закріплене в конвенціях, пактах,
деклараціях, резолюціях (ЮНЕСКО та ін.);

— право співдружностей у рамках міждержавних об’єднань (принципи, акти,
норми Європейського Союзу, Ради Європи, СНД та ін.);

— міждержавні угоди (дво- та багатосторонні). Між національним і
міжнародним правом існують тісний взаємозв’язок і взаємодія.

1. Міжнародне право акумулює досягнення національних систем права. За
структурою міжнародне право наближається до їх структури (поділ на дві
підсистеми — приватну і публічну, наявність галузей права — міжнародне
економічне, космічне, повітряне, морське, гуманітарне тощо), що свідчить
про вплив національного права на міжнародне.

2. Міжнародне право (у формі міжнародно-правового договору) служить
одним із юридичних джерел національного права, допускає пряме
«входження» норм міжнародного публічного і приватного права в
конституційне, цивільне, кримінально-виконавче та інше право.

Безсумнівним є правило: міжнародне право має переважну силу над
національним правом. Це основний принцип міжнародного права. Принцип
верховенства міжнародного над внутрішньодержавним правом приймається
державами або в законодавчому порядку, або на практиці. Маючи
обов’язкову силу для держав, міжнародне право лишає на їх розсуд
вирішення питання про застосування його норм у рамках внутрішніх
правових систем.

Державам не потрібно формально визнавати верховенство міжнародного права
над національним законодавством, але вони повинні цілком додержуватися
цих норм тими шляхами, котрі визначать самостійно. Пріоритет
міжнародного права над національним супроводжується оптимальною участю
держав у розробці та прийнятті міжнародно-правових норм і рішень,
відповідальністю за їх виконання при забезпеченні при цьому державного
суверенітету.

В Україні визнається пріоритет міжнародного права над національним, що
випливає з Декларації про державний суверенітет України, Конституції
України, Закону України «Про міжнародні договори України», закону про
громадянство, цивільного та сімейного кодексів, підтверджується фактом
її входження до Ради Європи. Відповідно до п. 2 ст. 17 Закону України
«Про міжнародні договори України» при розбіжності правил міжнародного
договору України з правилами її внутрішньодержавного законодавства мають
застосовуватися правила міжнародного договору.

Центральна проблема міжнародного права, опосередкованого в пактах,
деклараціях, — права і свободи людини. Особа є суб’єктом як
національного, так і міжнародного права.

Міжнародне право регулює не лише міждержавні відносини, але й впливає на
відносини усередині країни, на систему національного права. Через
міжнародне право відбувається зближення різних галузей права
(підприємницького, банківського, фінансового), а також певних норм
(технічних норм у галузі ядерної енергетики) тощо.

Затвердження правил, принципів і прийомів, загальних для всіх країн
Європейського Союзу, у перспективі є найможливішим у таких блоках права,
як адміністративно-господарське, фінансове, банківське, митне, податкове
і, звичайно, цивільне з усіма його договорами, що забезпечують вільне
пересування капіталів, товарів і послуг, підприємницьку діяльність,
охорону інтелектуальної власності, а також трудове право і страхування.
По суті, може відбутися глибоке відновлення всієї системи права України
на шляху поступового зближення із системою європейського права.

2. Поняття внутрішнього законодавства

Під терміном “внутрішнє законодавство” у широкому розумінні маються на
увазі не тільки закони, але й підзаконні акти держави. Належність норм
внутрішнього законодавства до джерел міжнародного приватного права
залежить від змісту предмета цієї галузі права у конкретній правовій
системі.

Для вітчизняної правової системи значення мають окремі норми Конституції
України. Так, у ч. 3 ст. 25 Конституції вказано, що Україна гарантує
піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами. У
ч. 1 ст. 26 зазначається, що іноземці та особи без громадянства, які
перебувають в Україні на законних підставах, користуються, тими самими
правами і свободами, а також несуть такі самі права і обов’язки, як і
громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи
міжнародними документами України.

Конституції іноземних держав можуть включати й інші норми для
регулювання приватно-правових відносин з “іноземним елементом”. Так, в
Основному Законі Російської Федерації спеціальна глава присвячена
зовнішній політиці держави. Й норми регламентують питання міжнародних
договорів, зокрема їх добросовісне виконання, як і таке ж виконання
загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. Кон-, ституція
Російської Федерації включає й норми щодо захисту прав людини.

В іноземних державах, особливо тих, що належать до “сімі
континентального права”, приблизно з 60-х pp. широко практикується
прийняття законів з питань міжнародного приватного права, які діють і до
сьогодні.

Закони з міжнародного приватного права є комплексними актами, оскільки
вони містять систему матеріально-правових та колізійних норм, які
регулюють загальні питання: кваліфікації, зворотного відсилання,
встановлення змісту іноземного – права, взаємності, реторсії та ін. Але
переважно норми цих законів регламентують правовий статус фізичних та
юридичних осіб; право власності, зокрема інтелектуальної; зобов’язальні,
шлюбно-сімейні та трудові відносини; питання спадкування тощо. До
вказаних законів можуть включатися також питання юрисдикції, цивільного
процесу, визнання й виконання рішень судів та інших органів іноземної
держави.

У деяких правових системах окремі розділи (частини, книги) цивільних
кодексів містять норми міжнародного приватного права. Наприклад, у
провінції Квебек (Канада) з 1 січня 1995 p. набула чинності книга Х
нового Цивільного кодексу. Це кодифікація норм міжнародного приватного
права та міжнородного цивільного процесу.

Крім законів з міжнародного приватного права та спеціальних розділів
(частин, книг) цивільних кодексів, в іноземних правових системах є й
інші нормативні акти, спеціально прийняті для регулювання цивілістичних
відносин з “іноземним елементом”.

У державах “сім’ї загального права” нормативних актів щодо регулювання
відносин у міжнародному приватному праві є досить мало. До них належать,
зокрема, закони про імунітет держави (наприклад, прийнятий у
Великобританії 1978 p.), Закон з міжнародного приватного права штату
Луїзіана 1991 p., деякі інші.

Другу групу законодавства становить значна кількість юридичних актів, у
яких тільки окремі норми чи спеціальні розділи регламентують
правовідносини з “іноземним елементом”. В Україні це здебільшого
колізійні норми, які містяться в останніх розділах кодифікованих актів.

У державах “сім’ї загального права” нормативні акти, окремі правила яких
також спрямовані на регулювання відносин з “іноземним елементом”,
ухвалюються дедалі частіше.

У США і Великобританії певне значення мають приватні кодифікації,
складені на основі узагальнення судових прецедентів. Найвідоміша
кодифікація у Англії міститься в курсі Дайсі, а в США — у складеному в
1934 p. Американським інститутом права “Зводі законів про конфлікт
законів” на основі тритомного курсу Біля та у другому “Зводі законів про
конфлікт законів”, що вийшов у світ 1971 p.

3. Імплементація норм міжнародного права у вітчизняному законодавстві –
важливий аспект правової реформи

Становлення України як демократичної, соціальне орієнтованої, правової
держави, входження її у світове співтовариство одним з першочергових
ставить завдання проведення широкомасштабної правової реформи, яка
передбачає, зокрема, приведення національного законодавства у
відповідність з нормами міжнародного права.

Від рівня зближення законодавства України з міжнародним правом значною
мірою залежить ефективність співробітництва України із зарубіжними
державами та міжнародними організаціями.

Вирішення цього важливого завдання, за переконанням промовців, належить
здійснювати більш системно та цілеспрямовано, на науково обгрунтованих
засадах. Необхідною передумовою процесу гармонізації має бути
беззаперечне додержання і виконання Україною її зобов’язань за
підписаними нею міжнародними договорами.

Питання поглиблення реформаційних процесів, подальшого вдосконалення
законодавства на основі Конституції України і приведення його у
відповідність з міжнародно-правовими актами, згідно з якими наша держава
має певні зобов’язання перед міжнародними організаціями, є одним з
головних напрямів діяльності Верховної Ради. Особливо важливим це стало
після вступу України до Ради Європи і повинно бути інтегруючим чинником
державотворення, здатним об’єднати зусилля всіх політичних сил та
інтелектуальний потенціал нашого суспільства.

На сьогоднішній день в нашій державі практично відсутні концепція і
відповідна комплексна програми встановлення і розвитку відносин з
міжнародними організаціями з чітким визначанням цілей, завдань і
механізмів їх реалізації, підходів до вибору та узгодження форм
стосунків пріоритетів їх розвитку. Складність і багатоаспектність
проблеми гармонізації зумовлює потребу тісної співпраці парламентарів з
науковцями, з представниками різних гілок влади.

Розглядаючи проблеми гармонізаціі національного законодавства з
міжнародним Правом, важливо методологічно правильно підійти до
з’ясування їх причин і шляхів розв’язання, а точніше, до механізму
останнього, який би уособлював методи вирішення даного завдання.
Насамперед найбільш оптимальним варіантом має бути приведення норм
конституції будь-якої країни до міжнародних стандартів. Це надзвичайно
важливо, якщо взяти до уваги, що конституція є основою, правовим
фундаментом розвитку національного законодавства.

Цілком зрозуміло, що від того, наскільки в ній буде враховано норми і
принципи міжнародного права, настільки відповідно буде їх враховано в
національному законодавстві, яке покликане розвивати конституційні
положення. Таким чином є всі підстави розглядати норми та принципи
міжнародного права і як правотворчий фактор розвитку конституційного та
інших галузей законодавства.

Досить важливим методологічним положенням гармонізації законодавства
нашої держава є норма Конституції, що “чинні міжнародні договори, згода
на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною
національного законодавства України”.

До важливих питань у загальнотеоретичному плані належить питання про
набуття чинності міжнародними договорами нашої держави, особливо тими,
що визначають систему прав та обов’язків людини і громадянина 3 даним
питанням безпосередньо пов’язане питання систематизації
міжнародно-правових актів їх окремих норм і принципів, імплементованих у
встановленому порядку в межах системи національного права і
законодавства.

Не можна не зробити наголос на проблемі реалізації норм і принципів
міжнародного права, які стали частиною національних правових систем. При
узгодженні законодавства України з міжнародно-правовими актами необхідно
гармонізувати його з правовими системами міжнародних організацій,
особливо економічними.

З проблемою гармонізації національного законодавства із системою
міжнародного права тісно пов’язано питання застосування норм
міжнародного права, які стали складовою законодавства України. Можна
зробити висновок, згідно з яким правовій державі повинен бути властивий
не лише високий рівень гармонізації національного законодавства України
з міжнародним правом, а и реальне застосування такого законодавства у
повсякденному житті людини, суспільства та держави.

Інтерналізація правового регулювання різних сфер діяльності шляхом
розроблення та укладення відповідних міжнародних договорів викликана
реальними потребами, пов’язаними з розвитком міжнародних відносин.
Україна є стороною практично всіх багатосторонніх конвенцій ООН у галузі
прав людини.

При розгляді проблеми гармонізації національного законодавства з
міжнародним правом не можна не враховувати нинішні соціально-економічні
умови України. Саме через це наша країна поки що не може забезпечити
виконання ряду міжнародних норм. Реалізація проголошеного Україною курсу
на більш повне входження у світове співтовариство, інтеграція у
європейські структури неможлива без забезпечення ефективного процесу
імплементації норм міжнародного права у національному законодавстві,
його гармонізації з відповідними стандартами та вимогами.

Висновок

З вищесказаного можна зробити наступні висновки:

Для України, що лише розпочала свій незалежний шлях і не створила ще
усталених демократичних форм і державної практики щодо дії в її
внутрішньому праві норм міжнародного права, проблема примату
міжнародного права, як і проблема дії його джерел як складової частини
національної правової системи, набувають виключного значення, від чого
залежить успіх просування України до Європейської та світової спільноти

Гармонізація, заявлена як цільова настанова правотворчого процесу,
повинна “вмикати” певні механізми отримання найбільш високого ступеня
узгодженості та сумісності, систем, які гармонізуються Конфлікт
найчастіше має місце тоді, коли внутрішній правопорядок держав відносить
певні регулюючі повноваження до регіонального відання Єдиний підхід, що
пропонується теоретиками міжнародного права, — це запобігання таким
конфліктам, тобто превентивна діяльність, пов’язана із залученням до
розроблення проектів міжнародно-правових документів представників тих
рівнів, до відання яких належить відповідна сфера діяльності.

Список використаної літератури

Довгерт А. С. Гармонізація цивільного (приватного) права в Європі //
Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом.
Матеріали науково-практичної конференції. — Жовтень. – К., 2002. – С.
237-240.

Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба із злочинністю та
взаємна правова допомога. Кн. 1 / Упор. В. Л. Чубарєв, А. С. Мапко. –
К.: Юрінком, 2004.

PAGE

PAGE 11

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020