Тема: Спадкове право
Предмет: Спадкове право
Учебное заведение: Украина Курс: 1
Тип работы: к/р
Кол-во страниц: 15стр Язык: укр
Срок сдачи: 17/05
План:
TOC \o “1-3” \h \z HYPERLINK \l “_Toc72644550” 1. Поняття
спадкового права PAGEREF _Toc72644550 \h 3
HYPERLINK \l “_Toc72644551” 2. Спадкування за законом и заповітом
PAGEREF _Toc72644551 \h 10
HYPERLINK \l “_Toc72644552” 3. Задача. PAGEREF _Toc72644552 \h 15
HYPERLINK \l “_Toc72644553” Литература PAGEREF _Toc72644553 \h 17
1. Поняття спадкового права
З огляду на те, що регулювання відносин спадкування за новим ЦК має
істотні особливості порівняно з Кодексом 1963 р., розгляд положень книги
шостої Цивільного кодексу представляє значний як науковий так і
практичний інтерес.
Саття 1216 Цивільного кодексу України дає таке визначення поняттю
спадкування. – “Спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від
фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців)”.
Існування цієї статті (і всієї шостої книги) в Цивільному кодексі не
викликає сумнівів. Адже життя кожної людини не вічне. Настає час, коли
людина помирає, залишаючи після себе не лише память, а й певні речі,
кошти тощо. Постає питання про долю цього майна. Її вирішують згідно з
нормами спадкового права.
Спадкове право – це сукупність правових норм, які регулюють порядок
переходу майна померлого до інших осіб.
Що стосується спадкового законодавства то це сукупність правових актів,
що містять правові норми, що регулюють суспільні відносини, що виникають
у зв”язку з відкриттям спадщини, її охороною, здійсненням, оформленням
та захистом спадкових прав.
Основні норми спадкового права знайшли своє відображення в ЦК України в
книзі 6 ”Спадкове право”(ст.1216-1308) .
Серед інших джерел спадкового права чільне місце посідають спеціальні
нормативні акти, які визначають порядок діяльності нотаріальних органів,
зокрема, Закон України від 2 вересня 1993 року “Про нотаріат”, та
відповідні інструкції, що регулюють порядок вчинення нотаріальних дій.
Наприклад, “Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами
України”, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 18 червня
1994 року (із наступними змінами та доповненнями), “Інструкція про
порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих
комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів”,
затверджена наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року
№ 18\5, “Порядок посвідчення заповітів та доручень прирівнювальних до
нотаріально посвідчених”, затверджений постановою Кабміну України від 15
червня 1994 року, “Положення про державний нотаріальний архів”,
затверджено наказом МЮУ від 7 лютого 1994 року № 8\5.
Окремі норми про особливості спадкування після смерті учасників
господарських товариств містяться в законодавчих актах, які визначають
правове становище юридичних осіб. Положення щодо спадкування знайшли
своє відображення і в законі про інтелектуальну власність, в житловому і
земельному законодавстві.
Важливе значення для правильного застосування норм спадкового
законодавства і вирішення судових спорів, які виникають при спадкуванні
майна, мають постанови Пленуму ВСУ від 24 червня 1983 року (зі змінами)
“Про практику розгляду судами України справ про спадкування” та від 31
січня 1992 року (зі змінами) “Про судову практику в справах за скаргами
на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні”.
Законодавство про спадкування має комплексний характер. Незважаючи на
те, що в спадковому законодавстві чинне місце посідають норми саме
цивільного права, воно включає в себе і відповідні новелли
процесуального права, а також фінансового, комерційного, земельного та
інших галузей права.
Спадкове право як підгалузь права має і свої властиві лише цій підгалузі
основні правові засади регулювання суспільних відносин. Серед науковців
не має єдності стосовно коло принципів, які складають систему спадкового
права. Деякі фахівці безмежно розширяють їх число, інші відмовляють у
визнанні деяких традиційних принципів. З огляду на висловлені думки,
наведені нижче принципи можна розглядати лише як одні із можливих.
1. Принцип універсальності спадкового наступництва. Суть цього принципу
полягає в тому, що акт прийняття спадщини поширюється на всю спадщину де
б вона не була і в чому б не полягала, чи складалася б виключно з прав,
чи виключно з обов”язків. Предметом універсального наступництва є вся
сукупність прав та обов”язків правопопередника, які переходять до його
правонаступників. Проте, враховуючи норму статті 1282 ЦК України, якою
встановлено, що спадкоємці зобов’язані задовольнити вимоги кредитора
повністю, але в межах вартості майна одержаного у спадщину, ряд сучасних
юристів вважають, що в цьому випадку діє принцип сингулярності, а не
універсальності. Адже зобов”язання спадкодавця можуть перевищувати його
майно. А спадкоємці успадкувавши всі права останнього, майнові обов”язки
успадковують в межах вартості майна одержаного у спадщину.
2. Принцип свободи заповіту. Він полягає в тому, що спадкодавець сам
вирішує, як скласти заповіт і чи складати його взагалі. Саме
спадкодавець визначає коло своїх спадкоємців, серед яких він може
назвати не лише своїх близьких та родичів, а й будь яку сторонню фізичну
чи юридичну особу або державу. Вираз і зміст волі спадкодавця цілком
залежить від нього самого.
3. Принцип захисту прав обов”язкових спадкоємців. Саме в цьому принципі
втілюється соціально-забезпечувальна функція спадкування . Держава
ніколи не погодиться з тим, щоб за наявності спадкового майна заповідача
особи, яких спадкодавець утримував чи повинен був утримувати за свого
життя, виявилися залишеними на призволяще після його смерті. Цей принцип
перебуває в єдності з попереднім. Вони урівноважують один одного, і
визначення їх оптимального співвідношення є важливим завданням
законодавця.
4. Принцип сімейно-родинного характеру спадкування. Коло спадкоємців за
законом визначає законодавець, виходячи із ступеню родинності та
сімейних відносин.
5. Принцип послідовності закликання до спадкування, за умови відсутності
спадкоємців першої черги.
6. Принцип рівності прав спадкоємців, які закликаються до спадщини за
законом. Незалежно від віку, статі, родинних чи сімейних зв”язків,
соціального становища, спадкоємці однієї черги отримують спадщину в
рівних частках.
Як і будь-які цивільні правовідносини, спадкові правовідносини
виникають між певними суб”єктами, направлені на певні об”єкти і мають
певний зміст. Спадкове правонаступництво відкривається після смерті
спадкодавця і встановлюється на користь спадкоємця.
Власник, після смерті якого залишилося майно, називається спадкодавцем.
Особи, до яких це майно переходить після смерті його власника,
називається спадкоємцями. Спадщина складається з прав і обов‘язків
спадкодавця.
Смерть спадкодавця є підставою для виникнення певних прав та обов”язків
не лише для спадкоємця, а і для інших осіб, які так чи іначе причетні до
спадкування: виконавців заповіту, кредиторів і боржників спадкодавця,
юридичних осіб, створених за участю спадкодавця, державних органів, які
зобов”язані вжити заходи для охорони спадкового майна і управління ним.
Як і спадкодавець, згадані вище особи можуть виступати суб”єктами
спадкових правовідносин. Звичайно, спадкодавець суб”єктом таких
правовідносин стати не може, оскільки вони виникають лише після його
смерті. Однак деякі фахівці неподіляють цієї загальновизнаної думки і
вважають, що суб”єктами спадкових правовідносин виступають саме
спадкодавець.
Спадкодавцем може бути виключно фізична особа – як громадянин України,
так і іноземець або особа без громадянства (за чинним законодавством
іноземні громадяни і особи без громадянства користуються в Україні
цивільною правоздатністю на рівні з українськими громадянами). Відносини
спадкоємства визначаються за законом тієї країни, де спадкодавець мав
останнє постіне місце проживання.
Ліквідація юридичної особи спадкових правовідносин не породжує, оскільки
в цьому випадку розподіл її майна здійснюється не за нормами спадкового
права, а відповідно до законодавства, яке регулює її діяльність.
Дієздатність не є обов”язковою ознакою спадкодавця. Спадщина може
залишитися і після малолітньої особи і особи, яка в судовому порядку
визнано не дієздатною. Спадкування – це перехід певної сукупності
суб”єктивних прав та обов”язків, які належали спадкодавцю. Володіння
правами та обов”язками є проявом правоздатності, а не дієздатності.
Хоча спадкодавцем можуть бути виключно фізичні особи, коло спадкоємців
значно ширше: ними можуть бути не лише фізичні особи, а й юридичні,
держава, іноземні держави і міжнародні організації. Однак якщо держава і
фізичні особи можуть успадкувати як за законом, так і за заповітом, то
юридичні особи можуть набути спадщину лише за заповітом.
Спадкоємцем повинен бути здатний до спадкування, тому спадкоємцями
можуть бути лише ті особи, що були живими на момент смерті спадкодавця,
а також діти померлого спадкодавця, зачаті при його житті і народжені
після його смерті.
Спадкування є одним із проявів цивільної правоздатності. В суб”єктивному
розумінні спадкове право набуває як особа яка закликана до спадщини так
і особа, котра прийняла спадщину. Спадкоємець, який закликається до
спадщини, ще не є правонаступником, його право полягає лише в можливості
вибору прийняття спадщини і відмови від неї. Він наступає лише як
можливий правонаступник, а тому ніяких, пов”язаних із спадщиною, прав не
набуває. Тільки той спадкоємець, який прийняв спадщину є
правонаступником спадкодавця в тих правах і обов”язках, які за законом
можуть переходити у спадщину.
Об”єктом спадковиїх правовідносин є спадщина, тобто майно, що переходить
в порядку спадкування. Спадщина складається з сукупності майнових прав
та обов”язків померлого громадянина, які, у відповідності з чинним
законодавством, можуть переходити у порядку спадкування до іншої особи.
Іноді спадщину називають спадковою масою або спадковим майном. Спадкове
майно не завжди збігається з майном яке перебувало у володінні чи у
власності спадкодавця. Тому в теорії цивільного права і в практичній
діяльності нотаріальних та судових органів велике значення має точне
визначення меж спадкової маси.
У більшості випадків спадщина складається з права приватної власності
померлого громадянина на різне майно: жилий будинок, квартиру, предмет
домашнього користування, дачі, садівничий будиночок, предмети домашнього
господарювання, продуктивну та робочу худобу, насадження на земельній
ділянці, засоби виробництва, вироблену продукцію, транспортні засоби,
земельну ділянку, грошові кошти, акції, інші цінні папери та інше майно
споживчого та виробничого призначення, яким громадянин володів.
Також можливі випадки, коли у спадкодавця зобов”язання відсутні, або,
навпаки, спадщину складають лише пасиви, тобто боргові зобов”язання. В
першому випадку до спадкоємців переходить лише право вимоги, в другому –
обов”язки спадкоємців щодо відповідальності за зобов”язаннями
спадкодавця обмежуються активами, які вони успадкували. Звичайно, можна
уявити ситуацію, коли спадкоємці успадковують лише майнові права. Однак
треба врахувати ту обставину, що поруч з боргами, які обтяжують спадщину
на момент її відкриття, деякі грошові зобов”язання можуть виникнути вже
після відкриття спадщини поза волею спадкоємців, і як правило, до
прийняття ним спадщини. Це витрати які можуть бути пов”язані з:
доглядом та лікуванням спадкодавця до його смерті;
похованням спадкодавця, спорудження йому надгробку, доглядом за місцем
поховання;
подальшим утриманням осіб, які перебували на утриманні спадкодавця;
витратами на збереження та управління спадковим майном, тощо;
Якщо ці витрати в інтересах спадкоємців понесли інші особи, то звичайно,
у спадкоємців виникає обов”язок відшкодувати ті з них, які були
необхідні та корисні.
Отже, на основі вищесказаного можна зробити висновок, що кожна людина
може в будь-який час залишити розпорядження, тобто заповіт, щодо дії
після її смерті, визначивши, хто буде спадкоємцями, хто позбавляється
права на успадкування, зробити інші розпорядження.
Тепер коротко розглянемо основні засади спадкового права так, як вони
викладені в новому цивіольному кодексі України.
Спадкування можливе з двох підстав: за законом і за заповітом (ст.1217
ЦК України). На них ми зупинимось у наступному розділі.
До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали
спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок
його смерті (ст.1218). Проте права і обовязки, які, за своєю природою,
нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, не входять до складу
спадщини, це зокрема (ст.1219 ЦК України):
1) особисті немайнові права;
2) право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях
громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими
документами;
3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим
ушкодженням здоров’я;
4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені
законом;
5) права та обов’язки особи як кредитора або боржника, передбачені
статтею 608 цього Кодексу.
Згідно статті 1223 ЦК України Право на спадкування мають особи,
визначені у заповіті (ч.1).
У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття
спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також
у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за
законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 Цивільного
Кодексу (ч.2)..
Як ми бачимо із даної статті право на спадкування мають особи, які або
зазначені в заповіті, або за законом. Тому розгляд питань спадкування за
заповітом і законом має одне з приорітетних значень. У звязку з чим ми
ці питання розглянемо окремо, в наступному розділі.
2. Спадкування за законом и заповітом
Ще до недавна в нашій країні більшість науковців вважали, що “в Україні
основним видом спадкоємства, на відміну від інших країн, є спадкування
за законом. Це можна пояснити тим, що донедавна у нас не існувало
приватної власності, кількість об”єктів, що знаходились в особистій
власності громадян, була незначною, і суспільно-економічний устрій
країни не стимулював переходу спадкоємства за заповітом”.
Сьогодні, з прийняттям нового Цивільного кодексу України, при вирішенні
питань успадкування, в першу чергу прозгляждається заповіт, адже в ньому
виражена воля (бажання) спадкодавця і саме вона є основою (при наявності
заповіту) для вирішення “долі” спадщини. І це зрозуміло, адже право
розпорядження своєю власністю є невідємним правом громадянина і чому
суспільство може скасувати це право, якщо громадянин помер.
Таким чином, в праві спадкування за заповітом виражене невідємне право
особи на розпорядження своєю власністю, що гарантоване такій особі
конституцією, а визнання заповіту суспільством є визнанням громадянських
прав і волі (законної звичайно) цього громадянина.
Згідно статті 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з
повною цивільною дієздатністю.
Причому право на заповіт здійснюється особисто. А вчинення заповіту
через представника не допускається. Сам же заповіт Кодекс визначає як –
особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст.1213).
Само собою зрозумілим є право заповідача самому призначати спадкоємців
(інакше втрачається сам сенс спадкового права).
Статтею 1235 ЦК України визначено, що:
1. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька
фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних,
родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
2. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування
будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не
може одержати право на спадкування.
Звичайно, певний гарантований обсяг прав певних осіб, близьких
заповідачу, що не взмозі самі захистити себе, гарантує їм держава. Тому
заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право
на обов’язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають
право на обов’язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття
спадщини (ст.1235)..
Таке право на обов’язкову частку у спадщині мають (ст.1241):
1. Неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця,
непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують,
незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з
них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).
Розмір обов’язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з
урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також
інших обставин, які мають істотне значення.
2. До обов’язкової частки у спадщині зараховується вартість речей
звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального
відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов’язкову
частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до
неї як до спадкоємця.
3. Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для
спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині, дійсні лише
щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов’язкову частку.
Визначаючи спадкоємців заповідач має і право самостійно визначати обсяг
спадщини, що має спадкуватися за заповітом кожним із спадкоємців
(ст.1236).
Крім того, що заповідач визначає обсяг, він може накласти на
спадкоємців, для отримання заповіту певні умоови (ст.1242):
1. Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка
призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов’язаної, так і не
пов’язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у
певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо).
Умова, визначена у заповіті, має існувати на час відкриття спадщини.
2. Умова, визначена у заповіті, є нікчемною, якщо вона суперечить закону
або моральним засадам суспільства.
Заповідач має право зробити у заповіті заповідальний відказ (ст.1237)..
Частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за
законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також
спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за
заповітом (ст.1245 ЦК України).
Згідно ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на
спадкування почергово.
Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування
у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права
на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття,
крім випадків, встановлених статтею 1259 Цивільного Кодексу.
Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може
бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих
спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може
порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також
спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині.
Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за
рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї
черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом
тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу
допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або
каліцтво був у безпорадному стані.
У разі спадкування за законом усиновлений та його нащадки, з одного
боку, та усиновлювач і його родичі — з другого, прирівнюються до родичів
за походженням (ч.1, ст.1260).
Усиновлений та його нащадки не спадкують за законом після смерті батьків
усиновленого, інших його родичів за походженням по висхідній лінії.
Батьки усиновленого та інші його родичі за походженням по висхідній
лінії не спадкують за законом після смерті усиновленого та його
нащадків.
Якщо за рішенням суду про усиновлення збережений правовий зв’язок між
усиновленим та його бабою, дідом, братом та сестрою за походженням, то у
разі смерті його баби, діда за походженням усиновлений має право на
спадкування за правом представлення, а у разі смерті його брата, сестри
за походженням — має право на спадкування як спадкоємець другої черги.
У разі смерті усиновленого його баба, дід, брат, сестра за походженням,
з якими був збережений правовий зв’язок, спадкують на загальних
підставах.
Черговість спадкоємців за законом визначена у ст.1261-1266 ЦК України:
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у
тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті,
той з подружжя, який його пережив, та батьки.
У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та
сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку
матері.
У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та
тітка спадкодавця.
У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які
проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу
відкриття спадщини.
У п’яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі
спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі
ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів
подальшого ступеня споріднення.
Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють
родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до
цього числа.
У п’яту чергу право на спадкування за законом одержують також утриманці
спадкодавця, які не були членами його сім’ї.
Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була
членом сім’ї спадкодавця, але не менш як п’ять років одержувала від
нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом
засобів до існування.
І останньою чергою є спадкування за за правом представлення (якби шоста
черга)
Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б
за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими
на час відкриття спадщини.
Прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом
їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час
відкриття спадщини.
Племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за
законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони
були живими на час відкриття спадщини.
Двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка
належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові
спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.
Якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами,
частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну.
При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без
обмеження ступеня споріднення.
Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (ст.1267
ЦК України).
Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна,
можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.
3. Задача.
У березні 2004 р. П. звернувся до суду із заявою про продовження строку
на прийняття спадщини. Він зазначав, що 30 квітня 2003 р. померла його
бабка Б., яка заповіла йому все належне їй майно, у тому числі частину
жилого будинку. Посилаючись на те, що на час відкриття спадщини він
перебував на дійсній строковій військовій службі за межами України і
пропустив строк на прийняття спадщини з поважних причин, К. просив
продовжити цей строк.
Строки для прийняття спадщини встановлені у статті 1270 Цивільного
кодексу України. Загальний термін встановлений ч.1 даної статті складає
шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного
Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що
не прийняв її (ч.1, ст.1272).
Проте, частиною третьою цієї ж статті зазначено, що за позовом
спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної
причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання
ним заяви про прийняття спадщини.
Перебування на військовій службі, тим паче за межами України є безумовно
поважною причиною, проте навіть при продовженні строку, за рішенням
суду, вирішення цього питання може залежати від ряду факторів.
Самий простий варіант, це коли спадкоємці, що вже прийняли спадщину, не
оспорюють право даної особи і, за їх письмовою згодою, спадкоємець, який
пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття
спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини (правда в
цьому випадку непотрібно навіть рішення суду про продовження строку)
(ч.2, ст.1272).
В іншому випадку, відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду
України, які містяться в п. 3 постанови від 24 червня 1983 р. N 4
(v0004700-83) “Про практику розгляду судами України справ про
спадкування”, заяви щодо спорів про спадкове майно, у тому числі заяви
про продовження строку на прийняття спадщини, розглядаються за правилами
позовного провадження.
Тому, в даному випадку П, повинен звернутись з позовом до осіб, які вже
прийняли спадщину. І вже при розгляді цього позову суд повинен прийняти
рішення щодо того чи було пропущено строк з поважнизх причин.
(Як зазначалось, причини названі в умові задачі слід вважати поважними).
Литература
Цивільний Кодекс України. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, NN
40-44, ст.356.
Закон України “Про нотаріат”. Законодательство Украины. Инфодиск, апрель
2004г.
Постанова Пленуму верховного Суду України N 4 від 24.06.83 Про практику
розгляду судами України справ про спадкування.\ Законодательство
Украины. Инфодиск, апрель 2004г.
Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Затверджена наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 року
(із наступними змінами та доповненнями).\\ Законодательство Украины.
Инфодиск, апрель 2004г.
Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами
виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних
депутатів”. Затверджена наказом Міністерства юстиції України від 25
серпня 1994 року № 18\5. \\ Законодательство Украины. Инфодиск, апрель
2004г.
Порядок посвідчення заповітів та доручень прирівнювальних до нотаріально
посвідчених. Затверджений постановою Кабміну України від 15 червня 1994
року. Законодательство Украины. Инфодиск, апрель 2004г.
Положення про державний нотаріальний архів. Затверджено наказом МЮУ від
7 лютого 1994 року № 8\5.\\ Законодательство Украины. Инфодиск, апрель
2004г.
Заіка Ю. О, Співак В.М. Право власності. Спадкове право. Навчальний
посібник… К., 2000
Радзієвська Л.К. Нотаріат України. Навчальний посібник.. К, 2000.
Ковтунець О. Вивчаємо нове цивільне законодавство. \\ Юридична газета.
№2, 29 січня 2004 року.
Цивільний кодекс України. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, NN
40-44, ст.356
Право власності. Спадкове право. Навчальний посібник. Ю.О.Заіка,
В.М.Співак. К., 2000 – с.76
Нотаріат України. Навчальний посібник.Л.К.Радзієвської. К, 2000.
С.204-205
PAGE 1
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
