.

Соціально-педагогічна діяльність у системі соціально-правового захисту дитинства (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
411 2812
Скачать документ

Реферат на тему:

Соціально-педагогічна діяльність у системі соціально-правового захисту
дитинства

До дітей як об’єкта соціально-педагогічного захисту належать усі особи
віком до 18 років. Особливої уваги з них потребують неповнолітні
соціально уразливих категорій, а саме:

безпритульні;

сироти і позбавлені батьківського піклування;

з неблагополучних сімей;

з категорії “соціальних сиріт”;

інваліди;

які вступили у конфлікт із законом;

не залучені до навчання і праці;

які постраждали унаслідок аварії на ЧАЕС.

Соціально-правовий захист дитинства – система державних заходів,
спрямованих на попередження і подолання кризових ситуацій у житті
дитини, профілактику й усунення порушень прав неповнолітніх.

До суб’єктів, які покликані забезпечувати функціонування життєдіяльності
дитини, слід віднести насамперед батьків, медиків, педагогів. З ними
працюють посадовці державних органів виконавчої влади і працівники
органів місцевого самоврядування.

У відповідності до ст.22 Закону України “Про освіту” від 23 травня 1991
року наголошується, що соціально-педагогічний патронаж у системі освіти
сприяє взаємодії закладів освіти, сім’ї і суспільства у вихованні дітей,
їх адаптації до умов соціального середовища, забезпечує консультативну
допомогу батькам, особам, які їх замінюють. Педагогічний патронаж
здійснюється соціальними педагогами. За своїм статусом соціальні
педагоги належать до педагогічних працівників. Тобто, соціально-правовий
захист дитинства потрібно здійснювати у загальноосвітніх школах, ліцеях,
гімназіях, коледжах, професійно-технічних училищах, соціальних службах,
центрах соціальних служб для молоді, консультаційно-реабілітаційних
центрах, військових частинах, відділах внутрішніх справ, службах у
справах неповнолітніх, інших органах державної виконавчої влади і
місцевого самоврядування.

Соціальний педагог як суб’єкт соціально-правового захисту дітей може
виступати у якості:

працівника суспільних інститутів (загальноосвітні та позашкільні
заклади), державних організацій, установ і закладів: органів державної
виконавчої влади (служби у справах неповнолітніх, органів опіки й
піклування, кримінальної міліції у справах неповнолітніх); державних та
комунальних спеціалізованих підприємств, установ і закладів соціального
обслуговування, підпорядкованих центральним, місцевим органам виконавчої
влади та органам місцевого самоврядування (соціальні служби, притулки,
реабілітаційні центри та ін.);

працівника та/чи члена недержавних організацій (громадських,
благодійних, у тому числі й міжнародних);

у якості фізичної особи.

Діяльність соціального педагога у системі соціально-правового захисту
дитинства можна розглядати як окрему складову і до його основних функцій
відноситься виявлення, усунення та реабілітація, запобігання та
профілактика порушень прав дітей. Це здійснюється через соціальну роботу
з неповнолітніми, їх мікросоціальним оточенням, організаціями та
закладами, які повинні забезпечувати соціально-правовий захист
дитинства.

Охорона прав і законних інтересів дітей у соціально-педагогічній
діяльності охоплює соціальний захист, що передбачає право на
забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати
працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них
обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом
(ст.46 Конституції України).

Соціально-педагогічна діяльність з питань соціального захисту прав дітей
визначається соціальною політикою держави. Згідно Закону України “Про
соціальну роботу з дітьми та молоддю” від 21 червня 2001 року соціальна
робота з дітьми та молоддю – діяльність уповноважених органів,
підприємств, організацій та установ незалежно від їх підпорядкування і
форми власності та окремих громадян, яка спрямована на створення
соціальних умов життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку
дітей та молоді, захист їх конституційних прав, свобод і законних
інтересів, задоволення культурних та духовних потреб. З метою захисту
прав неповнолітніх здійснюється:

соціальне обслуговування – робота, спрямована на задоволення потреб, які
виникають у процесі життєдіяльності, що забезпечує гармонійний та
різнобічний розвиток дітей, молоді шляхом надання соціальної допомоги і
різноманітних соціальних послуг;

соціальний супровід – робота, спрямована на здійснення соціальних опіки,
допомоги, патронажу соціально незахищених категорій дітей та молоді з
метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їх
соціального статусу;

соціальна профілактика – робота, спрямована на попередження аморальної,
протиправної, іншої асоціальної поведінки дітей та молоді, виявлення
будь-якого негативного впливу на життя і здоров’я дітей та молоді й
запобігання такому впливу;

соціальна реабілітація – робота, спрямована на відновлення морального,
психічного та фізичного стану дітей та молоді, їх соціальних функцій,
приведення індивідуальної чи колективної поведінки у відповідність із
загальновизнаними суспільними правилами і нормами;

соціальне інспектування – спрямоване на здійснення нагляду, аналізу,
експертизи, контролю за здійсненням соціальних програм, проектів,
умовами життєдіяльності, моральним, психологічним та фізичним станом
дітей і молоді, забезпечення захисту їх прав, свобод та законних
інтересів.

Забезпечуючи захист дитини, соціальний педагог надає відповідні
соціальні послуги. Законом України “Про соціальні послуги” від 19 червня
2003 року визначено, що соціальні послуги – це комплекс правових,
економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших
заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які
перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої
допомоги з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності,
соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя. Для отримання
соціальної послуги, що надається державними та комунальними суб’єктами,
особа, яка їх потребує, має звернутись із письмовою заявою до місцевих
органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. У разі,
якщо особа, яка потребує соціальної послуги, за віком або за станом
здоров’я неспроможна самостійно прийняти рішення, його може прийняти
опікун чи піклувальник, органи опіки та піклування відповідно до
законодавства.

Види соціальних послуг та форми їх надання: соціально-побутові,
психологічні, соціально-педагогічні, соціально-медичні,
соціально-економічні, юридичні, інформаційні та послуги з
працевлаштування, з професійної реабілітації осіб з обмеженими
можливостями.

Основними правами неповнолітніх як одержувачів соціальних послуг є:

повага і гуманне ставлення з боку суб’єктів, що надають соціальні
послуги;

вибір установи та закладу, а також форми соціального обслуговування;

інформування щодо своїх прав, обов’язків та умов надання соціальних
послуг;

згода на соціальні послуги;

відмова від соціальних послуг;

конфіденційність інформації особистого характеру, що стала відомою
суб’єкту, який надає соціальні послуги;

захист своїх прав і законних інтересів, у тому числі в судовому порядку.

Правовий захист дитинства у соціально-педагогічній діяльності – система
державно-правових гарантій забезпечення дитині охорони її прав, що
включає в себе комплекс юридичних норм і організаційних заходів
регуляційного та захисного характеру.

Права дитини, громадянина певної держави, захищені на міжнародному
рівні. Конвенція про права дитини ООН безумовно виключає застосування до
дітей методів впливу, що принижують їх честь і гідність. Неповнолітні
(їх батьки, опікуни, піклувальники, законні представники) вважаються
правомочними звертатися до Європейської Комісії з прав людини та
Європейського Суду з прав людини. Однак, до них можна звертатися тільки
у тому випадку, коли використані всі можливі національні засоби захисту
прав.

У 1997р. ЮНІСЕФ відкрив постійне представництво в Україні для допомоги
урядові у реалізації різноманітних програм, спрямованих на захист дітей
та молоді. Загалом, програма співпраці ЮНІСЕФ з урядом України
складається з чотирьох проектів:

– Охорона здоров’я та розвиток дітей у ранньому віці.

– Діти, які потребують особливого захисту.

– Молодь: здоров’я та розвиток.

– Суспільство на захисті прав дітей.

Основні засади охорони дитинства та державну політику в цій сфері
визначає Верховна Рада України шляхом затвердження відповідних
загальнодержавних програм. Проведення політики щодо охорони дитинства,
розробки і здійснення цільових загальнодержавних програм соціального
захисту та поліпшення становища дітей, координації діяльності
центральних та місцевих органів виконавчої влади у цій сфері забезпечує
Кабінет Міністрів України. Щорічно він звітує Верховній Раді України про
стан демографічної ситуації в Україні, становище дітей та тенденції його
змін під час впровадження соціально-економічних перетворень.

Захист конституційних прав та свобод громадян, у тому числі й
неповнолітніх, здійснює судова влада. Право на судовий захист
реалізовується у відповідності до ст.124 Конституції України:
“Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у
державі”.

У відповідності до ст.6 Закону України “Про органи і служби у справах
неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх” від 24 січня 1995
року суди розглядають справи:

щодо неповнолітніх, які вчинили злочини;

щодо неповнолітніх, які вчинили адміністративні правопорушення у віці
від 16 до 18 років;

про поміщення неповнолітніх правопорушників до
приймальників-розподільників для неповнолітніх;

про адміністративну відповідальність батьків (усиновителів) або опікунів
(піклувальників) неповнолітніх за невиконання ними своїх обов’язків щодо
виховання і навчання дітей;

про обмеження батьків у дієздатності, відібрання дітей та позбавлення
батьківських прав, виселення осіб, позбавлених батьківських прав, якщо
їх спільне проживання з дітьми, щодо яких вони позбавлені батьківських
прав, неможливе;

про поновлення батьківських прав і розв’язання спорів між батьками щодо
місця проживання неповнолітніх;

щодо інших питань, пов’язаних з особистими житловими і майновими правами
неповнолітніх.

Державними органами, основною функцією яких є забезпечення законності та
охорони правопорядку, боротьби з правопорушеннями, охорона законних прав
та інтересів громадян, юридичних осіб, суспільства та держави загалом є
прокуратура, органи внутрішніх справ, служба безпеки України,
попереднього слідства та ін. У Законі України “Про органи і служби у
справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх” від 24
січня 1995 року зазначено, що нагляд за додержанням і правильним
застосуванням його положень здійснюється прокуратурою.

Окрім судових, існують і позасудові шляхи захисту прав неповнолітніх
через звернення до посадових осіб, оскільки кожна дитина може особисто
звертатися до органу опіки й піклування, служби у справах неповнолітніх,
інших органів державної влади за захистом своїх прав, свобод і законних
інтересів. Право кожної дитини особисто звертатися до органу опіки й
піклування, служби у справах неповнолітніх, інших уповноважених органів
за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів закріплене ст.10
Закону України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 року.
Обов’язок із захисту прав та інтересів дітей покладено на їхніх батьків,
опікунів та піклувальників, а у разі їх відсутності – відповідні
державні органи і установи.

Прокуратура діє на підставі Конституції України і Закону України “Про
прокуратуру” від 5 листопада 1991 року. У ст. 19 цього закону
зазначається, що предметом нагляду є додержання законів про
недоторканість особи, соціально-економічні, політичні, особисті права і
свободи громадян, захист їх честі та гідності. У відповідності до наказу
Генеральної прокуратури України “Про організацію діяльності органів
прокуратури щодо захисту прав і свобод неповнолітніх” від 15 квітня 2004
року завданнями прокуратури у зазначеному напрямі є: захист прав і
свобод неповнолітніх, гарантованих Конституцією України, Конвенцією ООН
про прав дитини, законами України; нагляд за додержанням законів
органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, на які покладено
обов’язки щодо захисту прав дітей, профілактики правопорушень і
бездоглядності; нагляд за додержанням законності в діяльності
спеціальних установ для неповнолітніх.

В Україні з квітня 1998 року для реалізації Закону України “Про
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” від 23 грудня 1997
року функціонує інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав
людини. Є ряд особливостей розгляду звернень Уповноваженим з прав людини
в Україні.

Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України,
іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах,
відповідно до Закону України “Про звернення громадян” від 2 жовтня 1996
року.

Звернення подаються Уповноваженому з прав людини у письмовій формі
протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і
громадянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути
подовжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років.

При розгляді звернення Уповноважений з прав людини відкриває провадження
у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина; роз’яснює
заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому;
направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить
розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення; відмовляє у
розгляді звернення.

Уповноважений з прав людини не розглядає тих звернень, які розглядаються
судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо зацікавлена особа подала
позов, заяву або скаргу до суду.

Організація охорони дітей за місцем їх проживання передбачена ст.5
Закону України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 року. Місцеві
органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до
їх компетенції, визначеної законом, забезпечують:

проведення державної політики у сфері охорони дитинства, розроблення і
здійснення галузевих та регіональних програм поліпшення становища дітей,
вирішення інших питань, що їх стосуються;

розвиток мережі навчальних закладів, закладів охорони здоров’я,
соціального захисту, а також позашкільних навчальних закладів,
діяльність яких спрямована на організацію дозвілля, відпочинку і
оздоровлення дітей, зміцнення їх матеріально-технічної бази;

вирішення питань щодо встановлення опіки і піклування, створення інших
передбачених законодавством умов для виховання дітей, які внаслідок
смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків
чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для
захисту особистих і майнових прав та інтересів дітей;

організацію пільгового проїзду міським пасажирським та автомобільним
транспортом загального користування (крім таксі) в сільській місцевості
учнів загальноосвітніх навчальних закладів, а також дітей-сиріт, дітей з
неповних та багатодітних сімей, що навчаються в професійно-технічних
навчальних закладах;

вирішення питань про надання пільг та державної допомоги дітям та сім’ям
з дітьми відповідно до законодавства;

вжиття інших заходів щодо охорони дитинства, віднесених до їх
компетенції законодавством України.

Трудові колективи, благодійні та інші громадські організації, фізичні
особи можуть брати участь у забезпеченні реалізації заходів з охорони
дитинства, поліпшення становища дітей, створення розвинутої системи
патронату дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування,
підтримки батьків або осіб, які їх замінюють, заходів, спрямованих на
забезпечення відповідних умов для виховання, освіти, всебічного
гармонійного культурного і фізичного розвитку дитини. Реалізації
державної політики у сфері охорони дитинства, забезпеченню координації
дій у вирішенні питань, пов’язаних із життєзабезпеченням та розвитком
дітей, також посприяло прийняття у 1992 році Постанови Кабінету
Міністрів України “Про утворення Міжвідомчої комісії з питань охорони
дитинства”.

Загалом, підставами розгляду скарги про порушення основних прав дитини
є:

звернення до органів виконавчої влади чи суспільних інститутів самого
неповнолітнього, його батьків, педагогів, вихователів, знайомих чи
друзів;

підняття клопотання службою у справах неповнолітніх, органами опіки й
піклування, соціальними службами про порушення законних прав й інтересів
дітей перед органами прокуратури, суду, іншими структурами державної
виконавчої влади та суспільними інститутами;

винесення ухвали відповідного змісту судом унаслідок проведення судового
розслідування і виявлення при цьому факту порушення прав чи основних
інтересів неповнолітнього;

звернення органів прокуратури до відповідних соціальних, державних служб
про усунення умов, причин і обставин, які спричинили порушення законних
прав неповнолітніх;

Рис. 1. Механізм соціально-правового захисту прав дітей у діяльності
соціального педагога

підняття педагогічним чи трудовим колективом, громадськістю чи фізичною
особою клопотання про усунення факту порушення прав дитини.

Отже, охорона дитинства у діяльності соціального педагога окрім
елементів педагогічного, містить заходи соціального та правового
характеру. Це обумовлює здійснення захисту прав та інтересів дітей як
складного комплексу взаємообумовлених і взаємопов’язаних заходів, форм,
методів і прийомів роботи, що у єдності визначають специфіку і
технологію цієї роботи, здійснюваної соціальним педагогом.

Література:

Абетка української політики: Довідник. Вип.5 /Авт.-упоряд.: М.Томенко
(кер.кол.), Л.Бадешко, В.Гребельник та інші.-К: Смолоскип, 2002.-368с.

Аграновская Е.В. Правовая культура и обеспечение прав личности
/Отв.ред.Е.А.Лукашева.-М.: Наука, 1988.-с.21.

Батьків не обирають… (проблеми відповідального батьківства в сучасній
Україні)-К.: А.Л.Д., 1997.-144с.

Безпалько О.В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях. Навчальний
посібник.-К.: Центр навчальної літератури, 2003.-134 с.

Бейсебаев К.М., Попова Г. М. Правовое воспитание несовершеннолетних и
его формы в деятельности горрайорганов внутренних дел. Учебное пособие.
– М., 1983. – 46 с.

Керівні принципи ООН для попередження злочинності серед неповнолітніх
(Ер-Ріадські керівні принципи, 1990)//Програма “Співучасть”, Вип.1-
Дніпропетровськ, 2000р.

Кэрол Белами. Положение детей в мире, 2001 г.-Unicef, Детский фонд ООН,
2002.- 112с.

Конвенція про права дитини.-К.:АТ “Видавництво “Столиця”, 1997.-32с.

Комментарий в «Европейской конвенции о защите прав человека»/Под ред.
Донны Ромиен.-Страстбург:Совет Европы, 1995.

Корнякова Т. Інтереси держави – це і права дітей, права кожного з
громадян // Вісник прокуратури.- 2003.-№2.-с.14-17.

Костенко Н. Криминальный произвол (социопсихология воли и сознание
преступника) .-К.: Наукова думка, 1990.-146с.

Ситуаційний аналіз становища дітей та жінок в Україні//Доповідь
ЮНІСЕФ.-К., 2001.- 64с.

Словарь по социальной педагогике: Учеб.пособие для
студ.высш.учеб.заведений/Авт.-сост.Л.В.Мардахаев – М.:Издательский центр
«Академия», 2002.-368с.

Смагина Л.И., Корнейчик А.С., Петрикевич А.А., Царик И.А. Сто уроков по
правам ребенка.-Минск: “Уныверсыт эцкас”, 1999.

Спеціалізовані установи ООН: (Международные организации систем ООН.
Справочник /Сост.А.А.Татаренко.- М.:Международные отношения,
1990г.-192с.

Становище дітей в світі, 2005 р. –ЮНІСЕФ, 2005 р.

Ушинский К.Д. Избранные педагогические сочинения. Т.1. Вопросы
воспитания.-М., 1953.-326 с.

Фіцула М.М. Правове виховання учнів. Навчально-методичний посібник.
-Тернопіль, 1996.-180с.

Шость Н.В., Козир М.К., Ситник О.М. Енциклопедія сучасного права
неповнолітніх. – К., 1997. –346 с.

Щеглова С.Н. Права детей и дети о правах (Социологический анализ).-М.:
Социум, 1998.-87с.

Юридичний словник / За ред. Б.М.Бабія, Ф.Г.Бурчака, В.М.Корецького,
В.В.Цвєткова. Видання друге, перероблене і доповнене.-К,: 1983.-872с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020