Реферат на тему:

Соціальний захист ветеранів війни. Соціальний захист постраждалих
внаслідок Чорнобильської катастрофи

Основу правового статусу ветеранів складають конституційні права і
свободи людини і громадянина. Обсяг прав і свобод, якими може
користуватися громадянин у державі, та коло його обов’язків залежить від
його правового статусу. Статус ветеранів закріплений спеціальними
законами. Він відрізняється деякими особливостями від статусу
громадянина, які виражаються в підставах визнання громадянина ветераном
війни і в засобах його соціальної захищеності.

Ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в
бойових діях на території інших держав (Закон України «Про статус
ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.93). До
ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники
війни.

Учасники бойових дій — це особи, які брали безпосередньо участь у
виконанні бойових завдань як у воєнний, так і у мирний час (ст. 6 Закону
України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).
До них належать: військовослужбовці, які проходили службу в діючій
армії, партизани та підпільники громадянської та Великої Вітчизняної
війни; учасники бойових дій на території інших країн; колишні бійці
винищувальних батальйонів, взводів і загонів захисту народу, які брали
участь у бойових операціях з ліквідації диверсійно-терористичних груп;
працівники, які були переведені у період Великої Вітчизняної війни на
становище військовослужбовців (комісаріат шляхів, зв’язку, охорони
здоров’я, річкового флоту і деякі інші); працівники сфери культурного
обслуговування фронтів, які в період Великої Вітчизняної війни або в
період ведення бойових дій виступали перед воїнами;
військовозобов’язані, які призивалися на навчальні збори і направлялися
до Афганістану у період ведення там бойових дій; військовослужбовці
автомобільних батальйонів, які доставляли вантажі до Афганістану,
військовослужбовці льотного складу, які здійснювали бойові вильоти до
Афганістану з території СРСР; вояки УПА, які не вчинили злочинів проти
людства і миру та реабілітовані відповідно до Закону України «Про
реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 17.04.91.

До учасників бойових дій прирівнюються колишні неповнолітні (до 16
років) в’язні концтаборів, гетто та інших місць примусового тримання.

Інваліди війни — це військовослужбовці, партизани, підпільники,
працівники, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії,
каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини в період
Великої Вітчизняної та громадянської воєн, період ведення бойових дій у
мирний час на території інших держав. Також інвалідами війни визнаються:
військовослужбовці, які стали інвалідами в зв’язку з ліквідацією
наслідків аварії на ЧАЕС, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, з
участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим
ураженням ядерними матеріалами; малолітні (до 14 років) в’язні
фашистських концтаборів та інших місць примусового тримання, які визнані
інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших
причин; особи, які стали інвалідами внаслідок поранень чи інших
ушкоджень здоров’я, одержаних у районах бойових дій у період Великої
Вітчизняної війни та від вибухових речовин, боєприпасів у повоєнний
період (в т. ч. і неповнолітні) та під час виконання робіт, пов’язаних з
розмінуванням боєприпасів часів Великої Вітчизняної війни незалежно від
часу їх виконання; учасники бойових дій на території інших держав.

Учасники війни — це військовослужбовці, трудівники тилу та інші особи,
які не брали безпосередньої участі у бойових діях (ст. 8 Закону України
«Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»). До них
належать: військовослужбовці, які проходили службу в армії (але не в
діючих частинах) або навчалися в цей період у військових училищах,
школах і на курсах; особи, які в період Великої Вітчизняної війни
працювали в тилу або навчалися у ремісничих, залізничних училищах, ФЗУ
та інших спеціальних навчальних закладах, працювали на відбудові
об’єктів; члени груп самозахисту, народного ополчення, що діяли в період
Великої Вітчизняної війни; сини полків, юнги, які перебували в армії
(але не в діючій частині); колишні в’язні концтаборів та інших місць
примусового тримання, особи, які були вивезені для примусових робіт;
працівники, які на контрактній основі направлялися на роботу в держави,
де велися бойові дії, і не входили до обмеженого контингенту; особи, які
в період Великої Вітчизняної війни добровільно надавали матеріальну,
фінансову чи іншу допомогу військовим частинам, госпіталям,
партизанським загонам.

Ветеранам війни відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення»
здійснюється пільгове обчислення стажу (наприклад, час перебування у
концтаборах зараховується у потрійному розмірі).

Військовослужбовці, які брали участь у бойових діях і стали інвалідами
внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних при захисті
Батьківщини або внаслідок захворювання, пов’язаного з перебуванням на
фронті чи виконанням інтернаціонального обов’язку, мають право на пенсію
за віком: чоловіки — після досягнення 55 років і при стажі не менше 25
років; жінки — після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20
років (ст. 16 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).

Мінімальний розмір пенсії особам, які є інвалідами війни, встановлюється
в таких розмірах (ст. 29 Закону України «Про пенсійне забезпечення):
інвалідам І та ІІ груп — у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком;
інвалідам ІІІ групи — у розмірі 1,5 мінімальної пенсії за віком.

Призначені пенсії підвищуються: пенсії за віком інвалідам війни — на
суму мінімального розміру пенсії з інвалідності, встановленого Законом
України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців» від 09.04.92 для
інвалідів війни (4, 3, 2 мінімальні пенсії за віком); іншим учасникам
бойових дій та дружинам і батькам загиблих на фронті, при виконанні
інтернаціонального обов’язку — на 50 % мінімальної пенсії за віком;
пенсії по інвалідності з дитинства внаслідок поранення, контузії чи
каліцтва, пов’язаних з бойовими діями в період Великої Вітчизняної війни
чи пов’язаних з їх наслідками — на 15 % мінімальної пенсії за віком;
громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були
реабілітовані, — на 50 % мінімальної пенсії за віком, а членам їх сімей,
які були примусово переселені, — на 25 % мінімальної пенсії за віком.

?

O

????O?в транспортних засобів, земельного податку; пільгове встановлення
та користування телефоном — для інвалідів війни І та ІІ груп і для
учасників бойових дій; позачергове влаштування до закладів соціального
захисту населення; щорічно до 5 травня має виплачуватися разова грошова
допомога: учасникам бойових дій — 5 мінімальних пенсій за віком;
інвалідам війни — 10, 8, 7 мінімальних пенсій за віком; учасникам війни
— чотири (нагородженим орденами і медалями), три мінімальні пенсії за
віком.

Соціальний захист постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи

Чорнобильська катастрофа створила на значній території України
небезпечну для здоров’я людей і навколишнього середовища радіаційну
обстановку. З метою зменшення дії радіаційного опромінення на здоров’я
людини та на екологічні системи законодавство закріплює та гарантує
забезпечення режиму використання та охорони вказаних територій.

До територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок
Чорнобильської катастрофи, належать території, на яких виникло стійке
забруднення навколишнього середовища радіоактивними речовинами понад
доаварійний рівень і яке потребує вжиття заходів щодо радіаційного
захисту населення та інших спеціальних втручань, спрямованих на
необхідність обмеження додаткового опромінення населення, зумовленого
Чорнобильською катастрофою, та забезпечення його нормальної
господарської діяльності.

Залежно від рівня забруднення ґрунтів ст. 2 Закону України «Про правовий
режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок
Чорнобильської катастрофи» від 19.12.91 визначає такі зони радіоактивно
забруднених територій: зона відчуження — територія, з якої проведено
евакуацію населення в 1986 р.; зона безумовного (обов’язкового)
відселення; зона гарантованого добровільного відселення; зона посиленого
радіоекологічного контролю. Межі зон встановлюються та переглядаються
Кабінетом Міністрів України на основі експертних висновків Національної
комісії радіаційного захисту населення України, Академії Наук України,
Міністерства охорони здоров’я, Міністерства у справах захисту населення
від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, Міністерства сільського
господарства України, Міністерства охорони навколишнього природного
середовища.

Населення, яке проживає у зоні безумовного відселення, підлягає
обов’язковому відселенню.

Кожен громадянин, який проживає у зоні гарантованого добровільного
відселення, має право на підставі наданої йому об’єктивної інформації
про радіаційну обстановку самостійно приймати рішення про дальше
проживання на цій території чи відселення.

Громадянам, які прийняли рішення про виїзд, створюються умови для
відселення. Відселення та самостійне переселення дозволяється лише у
зони, які не віднесені до зон радіоактивно забруднених територій.

Особам, які проживали чи проживають та які працювали в 1—4 зонах
законодавством надано особливого статусу.

Особами, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС (ст. 9 Закону «Про
статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи» від 19.12.91), є учасники ліквідації
наслідків аварії на ЧАЕС; потерпілі від Чорнобильської катастрофи.

Учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС є громадяни, які брали
безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків: у будь-яких
роботах, пов’язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні
відчуження; які проводили евакуацію людей і майна з цієї зони; які були
тимчасово направлені або відряджені у 1986—1990 рр. для виконання робіт
у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівників державних,
громадських, інших підприємств, установ, організацій незалежно від їх
відомчої підпорядкованості; які працювали не менше 14 календарних днів
на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки.

Потерпілі від Чорнобильської катастрофи — це громадяни, включаючи дітей,
які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської
катастрофи: евакуйовані із зони відчуження, відселені із зон безумовного
та гарантованого добровільного відселення; особи, які постійно проживали
в 2-й та 3-й зонах на день аварії або прожили за станом на 01.01.93 в
2-й зоні не менше двох років, в 3-й зоні не менше 3 років та відселені
або самостійно переселилися з них; особи, які постійно проживають,
працюють або навчаються у 2-й, 3-й зонах за умови, що вони за станом на
01.01.93 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у 2-й зоні 2
роки, у 3-й зоні 3 роки; особи, які постійно проживають, працюють або
навчаються у 4-й зоні за умови, що вони за станом на 01.01.93 прожили
або відпрацювали чи постійно навчалися у 4-й зоні 4 роки; особи, які
працювали з моменту аварії до 01.07.86 не менше 14 календарних днів або
не менше 3 місяців протягом 1986—1987 рр. за межами зони відчуження на
роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором),
пов’язаними з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що
виконувалися за урядовим завданням.

Для встановлення пільг і компенсацій для осіб, які постраждали внаслідок
аварії на ЧАЕС, визначаються чотири категорії постраждалих, про що вже
йшлося (ст. 14). Всі громадяни, які постраждали внаслідок аварії на
ЧАЕС, відповідно до встановлених категорій мають право на пільги та
компенсації, передбачені ст. 20—24 Закону «Про статус і соціальний
захист громадян, які постаждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Загальними пільгами є: безплатне придбання ліків за рецептами лікарів;
безплатне позачергове зубопротезування (за винятком зубопротезування із
дорогоцінних металів та прирівняних по вартості до них); позачергове
щорічне надання пільгових санаторно-курортних путівок; переважне право
залишення на роботі при реорганізації виробництва; знижка плати за житло
в розмірі 50 % (для І та ІІ категорій); безкоштовне користування всіма
видами міського та міжміського транспорту (крім таксі, в якому менше
9 посадочних місць) (ліквідатори І та ІІ категорій); пільгове
встановлення та користування телефоном (для І категорії, для сімей, які
мають дитину-інваліда, якщо інвалідність пов’язана з Чорнобильською
катастрофою); вступ поза конкурсом до вищих навчальних закладів,
професійних навчально-виховних закладів з обов’язковим наданням
гуртожитку на час навчання для тих, хто не має житла; позачергове
влаштування до закладів соціального захисту населення та ін.

Ст. 30 визначає пільги для потерпілих дітей та їх батьків.

Громадяни, які евакуйовані або відселені (відселяються), безплатно
забезпечуються житлом, як правило, у спеціально збудованих для них
селищах, будинках, квартирах. Особи, які після відселення або
самостійного переселення повернулися на території радіоактивного
забруднення, права на повторне одержання житла не мають.

Відповідно до ст. 37 громадянам, які проживають на територіях
радіоактивного забруднення, виплачуються компенсації у зв’язку з
обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва (30,
40, 50 % мінімальної зарплати відповідно до зони). Працюючим на
територіях радіоактивного забруднення провадиться доплата (три, дві,
одна мінімальні зарплати). Громадянам, які відмовляються переселятися із
зон обов’язкового відселення у побудоване для них житло, у період їх
подальшого проживання в радіактивно забруднених зонах виплата пільг та
компенсацій припиняється.

Похожие записи