Реферат

на тему:

Соціальний капітал і організована злочинність*

Поняття та основні види соціального капіталу. Відзначаючи великий
інтерес соціологічно орієнтованих науковців до питань, пов’язаних з
організованими формами злочинності, можна назвати дослідження генези
різноманітних етнічних злочинних спільнот, патрон-клієнтних відносин як
основу мафії, її нормативні регулятори, економічні аспекти
організованого криміналітету. Спостерігається тенденція до вивчення
професійними соціологами таких незвичних для даної науки предметів, як
система транснаціональної злочинності, вплив глобалізації на її
інтенсифікацію. Чимало науковців розглядають тему організованої
злочинності та корупції, аналізуючи “тіньову” економіку та її вплив на
соціальну структуру, процеси формування вищих верств, конверсію
бюрократичного ресурсу в економічний капітал. Сучасна соціологія також
звертає увагу на формування владних кланів, зрощення їх з криміналом.
Про актуальність теми для соціологічного дискурсу свідчать не лише
наукові роботи, а й запровадження у деяких західних університетах
експериментальної дисципліни “Соціологія організованої злочинності”,
спеціалізованого курсу “Держава, насилля та мафія у порівняльній
перспективі” в Європейському університеті (Санкт-Петербург).

Важливою проблемою у науковому сенсі залишається реінтерпретація
загальносоціологічних парадигм й концептів, а також використання
емпіричних методів збору та аналізу інформації для з’ясування феномену
організованої злочинності. Нині все активніше досліджується тема впливу
негативного соціального капіталу на організовану злочинність, “тіньову”
економіку, корупцію, екстремізм [1–4]. Існують різні теоретичні
трактування й підходи (в межах соціології, економіки, менеджменту,
теорії ігор, психології та антропології), що пояснюють природу цього
явища.

Соціальний капітал – це своєрідний ресурс, який дозволяє людині, завдяки
залученню до соціальних зв’язків, одержувати певні переваги та нові
можливості для реалізації своїх шансів. В основі соціального капіталу
лежить концепт довіри – феномен, що сприяє впорядкуванню соціального
життя, легітимації соціальних відносин [5; 6]. Порівняльні емпіричні
дослідження у країнах з перехідною економікою засвідчили, що високий
рівень довіри й участь населення у громадських організаціях сприяє у
довготривалій перспективі економічному зростанню через полегшення
передачі інформації, зниження затрат на примус і контроль [7].

У соціальному капіталі знаходять свій вираз норми та цінності соціальних
груп, які дають змогу їх учасникам діяти ефективніше, переслідуючи
власні цілі. Такі групи можуть бути формальними (фірма, профспілка) і
неформальними (родичі, друзі, сусіди), тож і соціальний капітал
відповідно поділяється на формальний та неформальний. Варто підкреслити,
що соціальний капітал здатен відігравати для соціуму як позитивну, так і
негативну роль. Позитивно характеризуються взаємини між людьми, що
ведуть до кооперування з метою надання взаємодопомоги, боротьби зі
злочинністю, недопущення вживання наркотиків. У цьому зв’язку можна
назвати самоорганізацію добровільних загонів охорони правопорядку
(Великобританія, США), асоціації взаємодії населення і поліції (Японія),
громадські ініціативи протидії вуличній проституції (Франція). Даний вид
соціального капіталу відносно добре досліджений. Соціальний капітал має
й іншу сторону: члени корпоративних, закритих груп одержують певні
переваги, однак активність таких асоціацій вкрай негативно діє на
суспільне життя в цілому (на Заході поняття “негативний, поганий або
зіпсований соціальний капітал” часто вживаються як синоніми). Прикладами
негативної кооперації між людьми можна назвати злочинні угруповання,
екстремістські й терористичні організації. Негативним соціальним
капіталом є й поширення корупційних зв’язків, що стають неписаною
практикою рішення питань на тлі недовіри до органів державної влади.

Взаємозв’язок довіри й соціального капіталу в суспільстві та мафії
представлений у фундаментальній роботі Р. Патнема (R. Putnam) [5].
Соціолог описує ті негативні явища, насамперед в економічній сфері, що
відбуваються через недовіру і нездатність співробітничати заради
загального блага. Необхідність дотримання угод у “суспільстві недовіри”
вимагає залучення третьої сторони, що спричиняє великі витрати,
порівняно з добровільним співробітництвом, механізмом якого виступає
соціальний капітал. У суспільстві, де люди довіряють тільки своїй родині
і не схильні до кооперації з іншими, спостерігається економічна
стагнація. Так, на півдні Італії також існував соціальний капітал, але
капітал іншого ґатунку, який виробляла мафія – продукт недовіри до інших
членів суспільства і відповідних вертикальних патрон-клієнтних відносин
залежності, що складаються в умовах слабкості держави.

У першому наближенні можна дати характеристику ідеальним типам
“хорошого” та “поганого” соціального капіталу, виходячи з типу
суспільства (відповідно, відкритого/ закритого) ідеології
(демократичної/ авторитарної), способів розв’язання конфліктів
(легальних/ протиправних – підкуп, насилля, терор), соціальних відносин
(рівноправних, егалітарних/ ієрархічних, клієнтарних), соціальних норм
(універсальних/ партикулярних), типу соціальної дії (раціональної/
традиційної), характеру соціальних мереж (громадянське суспільство/
мафія) та способу інтеграції до них (мережі залучення/ мережі
виключення).

Соціальний капітал і соціальні функції мафії. Згідно з новою
інституційною теорією взаємодія економічних суб’єктів у сфері просування
товарів на ринок пов’язана із трансакційними витратами. Вони стосуються
отримання інформації про партнерів, ведення переговорів, укладання угод,
координації, виходом на ринок та збутом продукції. Традиційні промисли
організованої злочинності потребують невеликих виробничих затрат, тоді
як трансакційні витрати, особливо якщо вони мають місце серед незнайомих
осіб, – досить значні. Для зменшення трансакційних витрат належить
встановлювати конвенції, які б забезпечували довіру між різними ланками
злочинного промислу, споживачами незаконних товарів і послуг, що має
значною мірою сприяти розгортанню тіньового бізнесу. Зрештою тривалі
взаємодії між злочинцями та необхідність контролю за дотриманням
конвенцій зумовлюють перетворення організованої злочинності на
неформальний соціальний інститут.

Мафія є не тільки групою людей, а й своєрідною формою організації
суспільних відносин, усталеною моделлю взаємодії. Наприклад, на Сицилії
в ХІХ ст. у межах кланових відносин мафія забезпечувала виконання угод,
а довіра, яка уможливлює впорядкування соціального життя, набувала
ринкової вартості. Переродження неформальних механізмів кооперації та
взаємної підтримки у кримінальну організацію відбувалося внаслідок
слабкості держави, втрати нею власних функцій по забезпеченню безпеки
осіб та бізнесу.

Перед спільнотами, що продукують кримінальну поведінку, стоять такі ж
самі функціональні вимоги як і перед іншими групами. В межах організації
забезпечується не лише виробництво, поширення, накопичення, споживання
ресурсів та оптимізація злочинного промислу, а й низка інших функцій,
таких, як залучення нових членів, підтримка дисципліни та соціальної
солідарності, розв’язання конфліктів, соціалізація, адаптація,
мобільність тощо. У кожному суспільстві існують групи, для яких через
низький суспільний статус або належність до національної чи релігійної
меншості не існує забезпечуваних суспільством шляхів реалізації їх
інтересів. За таких умов національну, мовну чи релігійну ідентичність
можна зберегти завдяки вступу до певної організації, а дотримання її
правил уможливлює згодом матеріальний добробут і вертикальну
мобільність.

Отже, велику роль у формуванні мафіозних організацій відіграє залучення
осіб до соціальних мереж протиправної спрямованості, здобуття ними
негативного (щодо решти суспільства) соціального капіталу. Злочинна
спільнота потребує визнання, легітимації як її членами, так і у
злочинному світі, а іноді й у офіційній політиці. У сучасному світі
злочинні організації, діяльність яких базується на зіпсованому
соціальному капіталі, іноді зменшують ціну трансакцій як для деяких
учасників легальних ринків суспільств, де панує недовіра, так і для
учасників нелегальних ринків.

Клієнтелізм як соціальна основа організованої злочинності. Конкретне
втілення негативний соціальний капітал знаходить у клієнтарних
відносинах, а також у поширенні корупційних зв’язків, що стають
неписаною практикою вирішення питань на тлі недовіри до органів
державної влади [8]. Д. Гамбетта (D.Gambetta) проводить соціологічне
дослідження мафії як механізму регуляції відносин у соціальному
середовищі, в якому присутній високий ступінь недовіри до інших людей
[9; 10]. Основою суспільства на півдні Італії слугував сімейний клан,
усередині якого існували родинні чи квазіродинні відносини. Дружні
зв’язки були гарантом успішного функціонування підприємств, що займалися
нелегальною діяльністю. Мафія як централізована злочинна організація
гарантувала виконання договорів, стежила за дотриманням відповідних
норм, брала участь у посередництві при розв’язанні спорів, координувала
дії суб’єктів злочинної діяльності. Врешті-решт, на думку Д. Гамбетта,
мафія була підприємством з виробництва довіри. Фактично ефективність і
тривалість діяльності мафії значною мірою залежить від відтворення нею
специфічного соціального капіталу, а саме клієнтарних відносин. Хоча Р.
Патнем знайомий із дослідженням Гамбетта і не вживає термін “поганий
соціальний капітал”, фактично суспільно-політичне життя у суспільстві у
нього має два полюси – громадянська спільнота і клієнтурність [5,
с.124–128].

Негативний соціальний капітал має зв’язок з клієнтелізмом, оскільки
традиційні мафії мають ядро – представників певної спільноти (етнічної,
мовної, родинної, культурної), у межах якої існує нормативно
забезпечений високий рівень довіри і солідарності групи, що значно
обмежує (виключає) вступ до неї представників інших соціальних мереж.

Слід звернути увагу на ідеї західних кримінологів щодо зв’язку
клієнтелізму та організованої злочинності. На думку Дж. Альбіні (J.
Albini), основою злочинного синдикату є патрон-клієнтні відносини [11,
с. 263–265]. Слід розрізняти відносини в середині синдикату, між різними
синдикатами і об’єктами захисту синдикатів. Дж. Альбіні вважає, що
структура синдикатів не є жорстко формалізованою, організація може
залучати ресурси і людей для досягнення своїх цілей. У той самий час, в
структурі синдикату є сильна особистість, патрон, який очолює
кримінальну клієнтелу. Потужний кримінальний лідер є впливовою фігурою,
оскільки забезпечує безпеку у своєму місті, впроваджує нові види
кримінального підприємництва, надає іншим синдикатам постійне джерело
доходу. Також патрон надає всіляку підтримку клієнтам за певну
винагороду. Захист може нав’язуватися клієнтам (протекційний рекет), а
може здійснюватись і за їх проханням. Синдикалістська злочинність не є
формально або жорстко бюрократизованою, це скоріше комплекс кримінальних
та некримінальних патрон-клієнтних відносин. Таким чином, кримінальне
підприємство є відтворенням на всіх рівнях патрон-клієнтного зв’язку,
коли кожен учасник обстоює свій інтерес [11, c. 300]. Потужність системи
залежить від розширення кола відносин патрона і клієнтів та їх
інтенсивності, тобто фактично мова йде про збільшення негативного
соціального капіталу.

У книзі американського кримінолога В. Чамбліса (W. Chambliss)
розвиваються ідеї Дж. Альбіні щодо компліментарних патрон-клієнтних
відносин як основи сучасної організованої злочинності. Ці відносини
конституюються не у кровно-родинній спільноті, а знаходять свій вираз у
вільному співтоваристві бізнесменів, політичних діячів, профспілкових
керівників і представників посадових осіб правоохоронних відомств, які
співробітничають з метою отримання певних переваг [12].

Клієнтарні відносини можуть формуватися і в середині бюрократій (як в
авторитарних, так і демократичних суспільствах), сприяючи корупції.
Теоретичний аналіз і приклади зловживанням влади у розвинених країнах
описані, зокрема, у творах С. Роуз-Аккерман (S. Rose-Ackerman), Д. делла
Порти (D. della Porta), Р. Теобальда (R. Theobald). Власне неформальний
соціальний капітал може далеко поширюватися у суспільстві. Так,
наприклад, дирижизм в економіці окремих країнах Латинської Америки
породжує гнучку неформальну економіку. За радянських часів мережі
взаємної підтримки, “блат” були взірцем оптимізації обміну ресурсами.
Проблема ролі постноменклатурних клієнтарних угруповань – політичних,
апаратних, капіталістичних, кримінальних та їх симбіозу, клієнтарного
корпоративізму в житті російського суспільства і приватизації держави
докладно проаналізована в книзі соціолога М. Афанасьєва [13].

Можна припустити, що високі трансакційні витрати у суспільстві в цілому
(внаслідок бюрократизму або, навпаки, слабкості офіційних інститутів)
породжує чисельні неформальні угоди у сфері “тіньової” економіки,
практики розв’язання спорів з метою зменшення трансакційних витрат
(тобто своєрідної раціоналізації життя в межах існуючих норм), а
інституційне оформлення мафії у свою чергу призводить до наступного
збільшення недовіри у суспільстві, оскільки ця організація зазвичай
вдається до корупції і терору. Таким чином, негативний соціальний
капітал, що знаходить яскраве вираження у клієнтелізмі, придушує
демократичні ініціативи, перешкоджає поширенню позитивного соціального
капіталу.

Неформальні відносини у суспільстві, що трансформується. Феномен “блату”
викликав активну зацікавленість соціологів (А. Леденьова, А. Сагомонов,
О. Афанасьєва, О. Долгушева, Н. Евдокимова-Дінелло, Р. Роуз [R. Rose]).
Специфічний (неформальний) соціальний капітал у вигляді використання
родинних і дружніх зв’язків, знайомств (тобто високої довіри усередині
мережі та недовіри до інших членів суспільства) був важливим ресурсом у
радянській системі перерозподільної економіки. Він сприяє досягненню
визначених позицій у бізнесі і політику й у посткомуністичному
суспільстві. За часів Радянського Союзу неформальний соціальний капітал
припускав деякий обмін взаємними послугами, поза офіційними нормами, що
конкурують із правом і діють у відносно замкнутих соціальних мережах. У
верхніх стратах існував високий рівень соціальної солідарності, завдяки
якому формувалися специфічні правлячі групи, вироблялася кругова порука.
Близькість до вищою бюрократії, долучення до патрон-клієнтних відносин
за часів перебудови дала можливість окремим бізнесменам за рахунок
політичних преференцій, доступу до державної власності і бюджету, а
також пільг (податкових, митних тощо), отримувати надприбутки.

При аналізі сьогоднішнього українського соціально-політичного й
економічного життя можна висунути ряд передумов росту “тіньового” та
неформального капіталу. Наша економіка є змішаною. У ній можна знайти й
ознаки капіталістичних відносин, і залишки редистрибутивной системи, а
також натурального господарства і самозабезпечення. Спостерігається
плюралізм у регулюванні таких відносин. Таким регулятором виступають не
тільки норми права (які також зазнають відносно швидких змін), а й
традиції, неформальні конвенції тощо. Перехідний період стимулював
процеси взаємопідтримки, коли, наприклад, влаштування на добру роботу
залежить від наявності знайомств. При цьому до неформального капіталу
звертаються у самих відповідальних моментах життя. Відповідно численні
акти соціального обміну відбуваються не стільки в правовій формі,
скільки в межах визнаних суб’єктами комунікації домовленостей.

Трансформація “блату” в цілому триває в руслі ринкової економіки,
сприяючи системній корупції, коли клієнт і чиновник установлюють
довгострокові дружні-довірчі, але в той же час і комерційні контакти.
Цей процес спричиняє зростання негативного капіталу, посилення
корпоративності різних груп інтересів, підвищення ролі ієрархічних
посередницьких мереж, що гарантують виконання домовленостей і конвенцій.
Сьогодні слід зазначити не тільки обмеженість ресурсів (фінансових,
матеріальних, інформаційних), а й доступу до мереж, що їх розподіляють.
Така ситуація приводить для одних груп до соціальної винятковості (за
допомогою контролю ресурсів, регламентації доступу до закритих мереж),
для інших – до соціального виключення (з виробництва, соціальної сфери,
впливу на формування влади і т.д.), сприяє клановій солідарності і
лояльності, ізоляції індивідів від соціально-політичного життя, участі в
демократичних перетвореннях, втраті соціальної єдності та громадянського
консенсусу.

Серед сучасних соціологічних творів слід зазначити роботу (і значною
мірою – критику стосовно неї) Д. Старка (D. Stark) і Л. Бруста (L.
Bruszt) “Шляхи розвитку постсоціалізму: трансформація політики і
власності на Сході Центральної Європи”, де так званим “мережним
структурам”, що включають представників колишньої партійно-господарської
номенклатури, силових структур і ділків “чорного” ринку, приділяється
центральна роль (як позитивна, так і негативна) у боротьбі за власність,
взаємодію економіки й політики під час перехідного періоду [14].

Соціальний капітал відіграв велику роль не лише у мобілізації та
консолідації традиційної еліти (партійно-господарської номенклатури), а
й у підвищенні соціального статусу представників “тіньової” економіки.
Кримінальні елементи, завдяки високій солідарності усередині мережі і
контактами з бюрократією, одержали можливість легалізації “тіньових”
доходів і участі в перерозподілі надприбутку. Таким чином, могутнім
чинником розвитку негативного соціального капіталу слугує “тіньова”
економіка. Варто підкреслити, що групи, які привласнюють контроль над
фінансовими і політичними ресурсами, мають ще більшу, порівняно з
радянською системою, згуртованість і солідарність, усвідомлення своїх
інтересів і механізми захисту. Останньому сприяє запекла боротьба за
власність.

Соціальний капітал і організована злочинність: крос-національний аналіз.
Визначення рівня організованої злочинності у конкретній країні та
порівняння відповідних індикаторів у регіональному і глобальному
аспектах є вельми актуальним завданням як у практичній сфері боротьби зі
злочинністю, так і в науковому плані. Це завдання вирішується шляхом
зіставлення статистичних динних та на підставі суб’єктивних оцінок.
Перший підхід ґрунтується на визначенні кількості вчинених злочинними
організаціями деліктів і розрахунку відповідних коефіцієнтів. Міжнародна
статистика також відносить до оргзлочинності наркозлочини і пов’язані з
ними “відмивання” коштів. Об’єктивні дані не завжди підходять для
крос-національних порівнянь, оскільки у законодавстві різних країн
організована злочинність трактуються не однаково. До того ж сама така
злочинність носить латентний характер і не охоплюється повністю
статистичними відомостями, останні часом відбивають лише якість роботи
правоохоронних органів. Багатогранність проблеми породжує різні
дослідницькі проекти. Суб’єктивні показники визначаються на підставі
експертних оцінок, опитуванні підприємців і населення. Академічні кола,
підприємці та правоохоронці можуть надати більш компетентні відомості
про ступінь поширеності та проблему організованої злочинності. Так,
Світовий економічний форум щорічно складає “Огляд конкуренції у світі”
та “Огляд конкуренції в Африці”. У 2001 р. було опитано близько 4600
керівників підприємств національних і міжнародних компаній з 76 країн, у
2002 р. – близько 4700 з 80 країн, у 2003 р. – 7741 підприємець з 102
країн. Одне з запитань стосується того, чи наносить організована
злочинність бізнесу великих збитків. Додатково – для африканських країн
– визначається роль фаворитизму при укладанні контрактів. Ці індикатори
змістовно входять до чинника, що відбиває інституційне середовище
забезпеченості контрактів і дотримання законів.

Певне уявлення про зв’язок організованої злочинності та клієнтелізму як
виду соціального капіталу дають дані проекту “Обстеження
бізнес-середовища та результатів роботи підприємств”, здійсненим
Світовим банком спільно з Європейським банком реконструкції та розвитку.
Дослідження ділового середовища у суспільствах з перехідною економікою
було проведене у 1999 році. У кожній країні було опитано на підставі
репрезентативної (квотної для розміру, галузі, розміщення та експортної
орієнтації) вибірки представників 125–150 підприємств. Виходячи з
відповідей менеджерів вищої ланки 26 країн на запитання щодо впливу
такої форми корупції, як патронат на бізнес та щодо того, наскільки
видається проблемою організована злочинність для ділового середовища,
розраховано середні бали (шкали цих запитань мали ранговий рівень виміру
від 1 до 4 балів; чим вище значення – тим гострішою видається та чи інша
проблема). Коефіцієнт кореляції (r) між цими показниками є статистично
значущим на рівні p<0,01 і становить 0,635, що говорить про помірний зв’язок. Опитування підприємців за аналогічною методикою було здійснено Світовим банком і ЄБРР в 2002 році. У таблиці наводиться зіставлення за показниками, що характеризують неформальні зв’язки і організовану злочинність у лобіюванні державних рішень, а також значимість проблеми мафії для стану і розвитку бізнесу. Якщо в опитуваннях громадської думки індикатором соціального капіталу часто виступає рівень довіри до різноманітних соціальних інститутів і суб’єктів, то для підприємців формальною стороною соціального капіталу є довіра до юридичної системи, впевненість у захисті прав власності, що відбиває панування принципу верховенства права у певній країні (таблиця). Таблиця Зіставлення поширеності груп впливу, проблеми організованої злочинності та дієвості принципу верховенства права Країни Частка фірм, бізнес яких зазнає помірного або серйозного впливу певних груп через лобіювання ними законів та управлінських рішень, % Частка фірм, для яких організована злочинність є помірним або серйозним обмеженням для бізнесу, % Частка фірм, які тією чи іншою мірою впевнені у підтримці юридичною системою контрактів у ділових спорах, % Індивідууми або фірми з щільними зв’язками з політичними лідерами Організована злочинність Сербія і Чорногорія 45,7 39,4 25,9 71,5 Македонія 49,4 47,1 43,2 49,4 Албанія 43 23,2 35,1 49,4 Хорватія 50,4 36,6 22,6 66,6 Туреччина 58,1 34,2 28,5 67 Боснія і Герцеговина 46,6 37 43,1 61,9 Словенія 31,1 6,3 7,3 54,4 Угорщина 48 27,1 11,1 59,7 Чехія 29,1 14,3 21 52,9 Румунія 37,9 20,6 26,4 54,2 Болгарія 50,3 40,5 39,7 49,4 Польща 63,8 30,6 33,6 58,1 Словаччина 51,6 32,3 25,1 46,1 Латвія 53,7 22,8 13,8 51 Литва 44,7 20,3 20,6 40,5 Естонія 31,7 20,5 9,6 71,4 Україна 67,9 44,8 33,1 50,9 Білорусь 43,5 21,8 16,1 51,9 Молдова 57,3 40,7 48,5 29,9 Грузія 39,9 24,2 42,5 41,1 Вірменія 44,8 28 12 55,9 Казахстан 46,1 29,4 21,8 51,5 Азербайджан 54,6 25 1,3 69,1 Узбекистан 45,5 25 14,9 75,8 Росія 37,2 30,6 20,4 34,7 Таджикистан 38,2 46,3 23 66,7 Киргизстан 33,8 40 30,7 36 Середнє 46,1 29,9 24,8 54,3   Коефіцієнт кореляції між поширеністю двох лобістських угруповань (наближені до влади фірми та організована злочинність) складає 0,482 (p<0,05), між впливом організованої злочинності та проблемою мафії для стану й розвитку бізнесу – 0,585 (p<0,05), між проблемою організованого крімніналітету та одним з індикаторів верховенства права – -0,443 (p<0,05). Зазначений статистичний аналіз підтверджує загалом висунені змістовні гіпотези про зв’язок організованої злочинності з позитивним і негативним соціальним капіталом: у суспільствах, де юридична система не діє, бізнес скаржиться на проблему організованої злочинності. При цьому злочинні організації та фаворитні фірми завдають суттєвого впливу на законодавство та управлінські рішення. Підбиваючи підсумки, слід зазначити, що клієнтелізм як вид соціального капіталу й форма організації суспільних відносин лежить в основі латентних груп впливу, що обстоюють свої інтереси неправовими, часто протиправними діями, за допомогою корупції та насилля. Такими групами можуть виступати, зокрема, традиційні мафіозні клани, що є об’єднаннями, ґрунтованими на сімейній (кровно-родинній чи квазі-родинній) або земляцькій спільності, і складаються з ядра і десятків або сотень членів, котрі відносяться до різних прошарків і мають різний соціальний статус.   Список використаних джерел 1. Rubio M. Perverse Social Capital – Some Evidence from Colombia // Journal of Economic Issues. – 1997. – № 31. 2. Thoumi F. E. The Role of the State, Social Institutions and Social Capital in Determining Competitive Advantage in Illegal Drugs in the Andes // Transnational Organized Crime. – 2002. – Issue 5.1. 3. Ledeneva A. Russia’s economy of favours: blat, networking a informal exchange. – Cambridge: Cambridge university press, 1998. , 1999. – № 6. 5. Патнам Р. Д. Творення демократії: Традиції громадянської активності в сучасній Італії. – К., 2001. 6. Fukuyama F. Social Capital and Civil Society // IMF Working Paper WP/00/74. 2000. April. 7. Raiser M., Haerpfer C., Nowotny T. , Wallace C. Social capital in transition: a first look at the evidence // European Bank for Reconstruction and Development. Working Paper. – 2001. – № 61. 8. Бова А.А. Тінізація суспільних відносин: механізм, передумови, тенденції // Економічні злочини: попередження і боротьба з ними: Міжвідом. наук. збірник. – К., 2000. – Т. 25. 9. Gambetta D. Fragments of an Economic Theory of the Mafia // Archives Europeennes De Sociologie. – 1988. – №29. 10. Gambetta D. Mafia: the Price of Distrust // Trust / ed. Diego Gambetta. – Oxford: Basil Blackwell, 1988. 11. Albini J.L. Syndicated crime: Its structure, function, and modus operandi / Ianni F.A.J., Reuss-Ianni E.R. The crime society: Organized crime and corruption in America. – N.Y.: New American Library, 1976. Афанасьев М.Н. Клиентелизм и российская государственность: Исследование клиентарных отношений, их роли в эволюции и упадке прошлых форм российской государственности, их влияния на политические институты и деятельность властвующих групп в современной России. – М, 2000. 14. Stark D., Bruszt L. Postsocialist Pathways: Transforming Politics and Property in East Central Europe. – Cambridge. UK: Cambridge University Press, 1998. А.А. Бова. Соціальний капітал і організована злочинність. “Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика)” 8’2003 * Примітка. Публікації містять частину матеріалу дослідження автора, що фінансувалося Харківським центром по вивченню організованої злочинності спільно з Американським університетом за Програмою малих грантів. Результати виконаного проекту проголошено на підсумковому семінарі 13 червня 2003 р.

Похожие записи