.

Соціальна ретроспекція незаконного наркообігу (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
125 2732
Скачать документ

Реферат

на тему:

Соціальна ретроспекція незаконного наркообігу

Вся історія незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних
речовин, їх аналогів і прекурсорів (далі – НОН), організованою складовою
якого виступає й наркобізнес, є надбанням світової цивілізації і
обумовлена процесами глобалізації міжнародних відносин, утвердженням
вільних економічних зон, появою нових країн на карті світу, а також –
різким розшаруванням на держави з міцною системою економіки та на
перехідні країни і т. ін., розвитком системи світової системи торгівлі.
Але, будучи за своїм змістовним спрямуванням комплексною
асоціально-злочинною діяльністю, НОН при дослідженні потребує всебічного
підходу до розуміння його соціально-історичного генезису, природи
виникнення і розвитку “пускових” механізмів наркоманії і наркобізнесу,
що має сприяти виробленню дієвих способів уповільнення подальшої
стрімкої кримінальної наркотизації суспільства.

У свою чергу, поширення зловживання наркотиками пронизане безліччю міфів
про їх начебто безпечність і миролюбність щодо наркоспоживача. Це один
бік проблеми, вельми стратегічний для наркобізнесу, інакше, якщо людьми
керуватимуть свідомі відчуття страху за власне життя і здоров’я,
злочинний промисел втрачатиме потенційних покупців свого продукту. Інший
– проявляється у викривленні самої наркоситуації і реального стану
протидії означеним явищам [1, с. 3 – 4]. Тож, вихованню антинаркотичної
самосвідомості – так званого “щеплення з утримання від наркотиків” – у
суспільстві заважає реалістичне сприйняття загроз від НОН і його
організованого сегменту – наркобізнесу і викликаних ним наркоманій, а
ефективній протидії – дійсне представлення наркоситуації (рівня
поширеності наркоманії; кількості та динаміки вчинюваних на цьому ґрунті
злочинів; тенденцій розповсюдження “злочинів наркобізнесу”; змін у
структурі нелегальних наркоринків; “географії експортного та імпортного”
контрабандного постачання наркотичних засобів; вуличних цін на
традиційні види наркозасобів і т. ін.) з боку правоохоронних та інших
органів державної влади. Отже, основні міфи про наркоспоживання.

1. Однократне пробування наркозасобу ще не означає обов’язкового
розвитку наркоманії – не враховується та обставина, що у свідомості
одноразового “дегустатора” незалежно від його волі закріплюється
ймовірна посилка на продовження відчуття ейфорії, так звана
м’язово-мозкова пам’ять.

2. Перші наркотичні спроби начебто реалізуються завдяки цікавості
неповнолітніх і молоді – абсолютне забувається при цьому те, що
пропонування йде з боку самих наркозалежних, або наркоманів, які іноді
ще й виступають збувальниками в системі організованого наркобізнесу.

3. Незаконне споживання так званих легких наркотиків – коноплі,
марихуани, гашишу, анаші – можна кинути у будь-який час, забуваючи при
цьому, що саме зловживання такими наркозасобами є “пусковим” механізмом
для початку важких форм наркоманії, як буде показано нижче.

4. Незаконне споживання наркотиків у молодіжному середовищі є проявом
протесту та хибним уявленням наркоспоживачів, що у такий спосіб можна
самоутвердитися та здаватися доросліше й крутіше – саме виникнення
епідемій наркоманій є реакцією на дуже глибинні негаразди у суспільному
механізмі держави.

5. І ще один міф, який глибоко утвердився у свідомості не лише молодих,
а й дорослих людей – з нами, або нашими дітьми таке нещастя ніколи не
станеться.

На противагу зазначеному і на доказ трансформуючого – у негативному
сенсі – (руйнівного) впливу на людський мозок можна навести приклади
станів галюцинацій та ейфорії, викликаних немедичним зловживанням
наркотичними засобами або психотропними речовинами, які, на наш погляд,
зі 100-відсотковою вірогідністю співпадають зі станами, описаними ще у
19 столітті Карлом Ріше у праці “До питання про сомнамбулізм” [2, с. 23
– 30], коли він описує різноманітні стани галюцинацій. Наприклад,
дослідник казав своєму другові, який перебував у стані сомнамбулізму – у
стані приспаного суб’єкта завдяки проваджуваним спеціальним пасам
руками, пильному (уважному) погляду і т. ін., що у нього годинник, ось
він на його руці. Досліджуваний тієї миті “бачив” годинник та міг
розпізнати циферблат і стрілки. Це означає, що під впливом особливого
психічного стану, яким є сомнамбулізм, сильно збуджена уява представляє
предмети під їх видимою формою, а не як абстрактні ідеї [2, с. 24]. І
далі, образи часто бувають такими точними та визначеними, що
сприймаються за дійсні. Автор описує, як він говорив своєму другові R:
“Подивись на цього лева (ось лев!)”, тоді R зазнавав хвилювання, і його
фігура виражала потужний страх. “Але він йде, він наближається, –
говорив R, – підемо від нього скоріше”. І він тремтів у своєму кріслі, і
його страх був майже справжнім нервовим нападом [2, с. 24]. Інші
сомнамбулісти поводяться інакше. Наприклад, М… розмовляла з удаваними
особами. Одного разу у сні султан пропонував жінці поступити до гарему.
Вона водночас запитувала і відповідала, а при запитанні султана просто
рухала губами, як це роблять інстинктивно під час уважного
вислуховування співрозмовника [2, с. 26].

Автор підкреслював у своїй роботі, що магнетизери воліли примусити своїх
суб’єктів долати відстані і бути присутніми при віддалених сценах, але
обов’язково зазначав, що помилково буде думати про ці марення як про
дійсні, і що ці видіння мають відношення до буття зовнішніх речей. Так,
наприклад, К. Ріше на пропозицію до хворої з de Beaujon: “помандрувати”
отримав послідовний опис місць її перебування – коридорів шпиталю,
станції і т. ін., потім можна було її перенести у віддалене місце, у
холодні країни півночі [2, с. 24].

Якби треба було одним словом позначити психічний стан сомнамбули, то
можна було б сказати, що це – застій (silence), спокій. Замість руху
ідей, що відбувається у нашій голові, коли ми не спимо, у сомнамбули
нема нічого: ні свідомості, ні пам’яті. Вона не мислить, у неї відсутні
ідеї [2, с. 74, 75].

На наш погляд, все наведене дуже схоже на психофізіологічний стан і
деградацію інтелекту у хворих на наркоманію, споживачів наркотичних
засобів і психотропних речовин. Ми спробували провести своєрідну
паралель між описаними сомнамбулічними станами і надзвичайно
красномовними свідченнями та думками відомих авторів, які ще усередині
ХІХ століття були членами Паризького Клубу любителів гашишу – Шарля
Бодлера і Теофіла Готьє [3], тому що у нас виникли підозри щодо деякої
схожості стану сомнамбулізму і наркотичного сп’яніння. Одначе, лише з
тією різницею, що при сомнамбулізмі відсутнє застосування наркозасобів,
а стан викликається діяльністю фахівця-психіатра, особливістю якого
частіше за все є провокація ірреальних видінь, не існуючих у справжньому
житті, у разі ж зі станами наркотичного сп’яніння, окрім органічної
присутності небезпечного наркозасобу, наявні ще й ейфорійні стани, які
розширюють, гіпертрофують, змінюють на деякий час лише як раз все те, що
оточує нас у реальному житті, не даючи жодним чином наркоспоживачеві
якихось нових або надреальних можливостей, окрім однієї – опинитися у
наркотичному полоні та стати заручником “штучного – опіатного чи
каннабісного, чи будь-якого іншого – раю”, натомість руйнуючи природні
властивості організму, психіки і життя в цілому.

Тим більше, що Шарль Ріше – член медичного факультету у Парижі у праці
“Опыт общей психологии” [4, с. 73] ще у 1889 році називав морфій,
кодеїн, кокаїн, опій і гашиш “отрутою інтелекту”. Він, зокрема, зазначав
у пункті ІХ. Отрута (в оригіналі – яды) наступне: “Отрута нервової
психічної системи однаковою мірою є отрутою для всього нервового
апарату. Так, наприклад, алкоголь, хлороформ, морфін – отрута психічна –
вони діють також і на решту нервових елементів. Хоча і в різних дозах,
вони однаково отруюють як нервово-психічну систему, так і нерви, що
керують відправленнями серця. Загалом, для впливу на нервово-психічну
систему достатньо найнезначних доз отрути. Для реалізації впливу на
розумові здібності потребується набагато менше алкоголю або морфіну, ніж
для розладу інших функцій нервової системи. Одного міліграма морфіну
достатньо, щоб помітно плинути на реалізацію інтелекту, тоді як саме
така ж доза може залишитися без будь-якого впливу на решту нервових
функцій” [4, с. 73].

Дуже цікавою представляється нам класифікація Ш. Ріше стосовно отрути
центральної нервової системи, а саме: отрута психічна (отрута головного
мозку), отрута конвульсивна та отрута кардіо-респиративна [4, с. 74].
Він дуже влучно зазначає, що морфій – психічна отрута – є у сильних
дозах отрутою і для інших нервових сфер. Особливо автор наголошував на
тому, що вся отрута, що споживана у сильному ступені (гадаємо, що тут
йдеться про немедичне зловживання), постає отрутою і для розумових
здібностей, тому що вся впливає у більшому чи меншому ступені на
інтелект, прямо чи опосередковано знищуючи психічне життя; але лише
невелика кількість з неї має цю властивість специфічно, тобто діє на
інтелектуальні відправлення у той час, коли інші функції організму
залишилися недоторканими. На думку Ш. Ріше [4, с. 74], психічною отрутою
є алкоголь, ефіри, есенції, морфін, кокаїн, кодеїн. Мабуть, автор ще
того часу відчував їх психоактивну природу і напрями впливу на організм
людини та небезпечні наслідки у разі зловживання.

Ш. Ріше зазначав, що будь-яка отрута, що діє на тканину, є насамперед
подразником; потім, якщо доза завелика, вона стає для цієї тканини
смертельною. Спочатку збудження, потім смерть, як наслідок первинної
причини – подразнення. Психічна отрута насамперед збуджує нервову
діяльність, потім паралізує її. Таке збудження дослідник називає
сп’янінням або маренням [4, с. 75]. Цікаво, що він визначає обов’язкову
характеристику будь-якого марення, сп’яніння, основною рисою чого є
гіпертрофія ідей. Уявлення надмірно юрбляться, неправильним натовпом,
міняються із запаморочливою швидкістю, так що увага не в змозі оволодіти
жодним із них і на ньому зосередитися. Кожне відчуття перебільшується,
кожне почуття, любов і ненависть, радість і туга, пиха і рідше
приниження, доводяться до крайньої межі. Ш. Ріше зазначає: “Скільки в
цьому перезбудженні різноманітних відтінків, починаючи від
систематичного марення гарячки і до скаженого марення, або солодкої
мрійливості опійної чи яскравої збудженості гашишного отруєння”. Цікаво,
що дослідник називає види наркотичних засобів і психотропних речовин
“реактивами інтелекту”. І головне, – що психічною отрутою можна
досягнути стану психічної вівісекції свідомості – від лат. vivus – живий
і sectio – розтин [5, с. 126], як у випадку із станом сомнамбулізму, які
ми вже намагалися порівнювати, особливо коли йдеться про розкладення
свідомості. Пам’ять, воля, особистість, свідомість, асоціація ідей – всі
ці види інтелектуальної діяльності, на думку Ш. Ріше, можуть бути по
черзі, іноді і окремо узяті перезбудженні, потім загальмовані і,
нарешті, знищені [4, с. 76]. Цікавим, на думку Ш. Ріше, є той факт, що
дійсна психічна отрута – морфій, гашиш, атропін – діють набагато
сильніше на людину, аніж на тварину, і доза, достатня для першого,
залишається без наслідків для інших. Ця обставина дозволяє дійти
висновку, що для повного проявлення властивостей цих речовин
потребується більш делікатна нервова система [4, c. 77].

Але наведене було сприйняттям фахівців-медиків феномену впливу
наркотичних засобів на мозок людини та лінію її поведінки. Разом з тим,
цікаво і, на наш погляд, корисно дізнатися вочевидь про культуру
немедичного зловживання гашишем – похідним каннабісної групи (індійської
коноплі) та опіуму – похідного опіатної групи – від самих
наркоспоживачів серед тогочасного творчого бомонду Франції. Тим більше,
що “європейська наркотична хода”, судячи з описів цієї роботи,
започаткувалася саме у середовищі митців і поетично обдарованої
інтелігенції першої половини ХІХ століття.

Стає зрозумілим і те, що навіть того часу, коли були невідомі механізми
формування наркоманії, а також рівень шкоди та небезпеки від зловживання
наркозасобами, а наркоспоживання сприймалося як можливість розширити
(роздвоїти), а коли і розкласти свідомість, додати творчої снаги митцям,
навіть такими витонченими натурами, як літератори Т. Готьє і Ш. Бодлер,
наркозасоби та зловживання ними сприймалося з нашаруванням їх первісної
(доісторичної), примітивної і навіть затемненої природи, інакше, як
можна зрозуміти порівняння проявів технічного прогресу і властивостей
впливу на психіку людини зілля, що прийшло у тогочасний Париж з далекого
Сходу від якогось напівміфічного князя Убивць: “Люди, які бачили мене,
абсолютно не подумали б, що я йду на острів Сент-Луї, щоб почастувати
дивну страву, яка багато віків тому слугувала… самозваному шейху в
якості збуджуючої речовини для спонукання тих, хто пізнав її, до
вбивства” [3, с. 37]. Т. Готьє відверто зазначає: “Якби раніше вам
сказали, що у 1845 році, в цю епоху бірж і залізниць, у Парижі існував
орден любителів гашишу,… то ви б не повірили, але, одначе ж, це чиста
правда” [3, с. 37].

Вважаємо, що пристрасні прихильники наркоспоживання – гашишист Т. Готьє
і первинно гашишеман і пізніше – опієфаг, згодом померлий від тривалого
зловживання Ш. Бодлер, – самі, не усвідомлюючи цього, представили не
лише докладну клініку наркоспоживання, а й дали своєрідну
соціально-правову оцінку подібним діям, хоча й дещо ілюзорну –
наркоспоживання є небезпечним способом впливу на психічний стан людини,
що з часом викликає залежність від наркотиків, і засобом моделювання
поведінки (девіантної). На підтвердження зазначеного зауважимо, що Т.
Готьє згадував про жахливу секту, яка колись існувала на Сході, що нею
керував шейх з обраним для себе титулом князя Убивць, як зазначалося
вище. Саме він був ватажком підданих йому убивць, діями яких він
абсолютизовано керував за допомогою саме гашишу – вони беззаперечно
кидалися з башти, заколювали монарха у присутності його вартових в його
власному палаці. Такого підкорення шейх добивався за допомогою
чудодійної речовини, що викликала дивні галюцинації, рецепт якої він
мав. Тим, хто прийняв гашиш, життя представлялося настільки тужливим і
безкольоровим, що вони із радістю жертвували ним заради того, щоб знову
опинитися в раю власних мрій [3, с. 36 – 37].

Неймовірною поетичністю і любов’ю до гашишу пронизані строки Ш. Бодлера
в його далеко неоднозначній праці “Про вино і гашиш як два різні засоби
примноження особистості” (дивно і водночас жахливо для сучасного
дослідника наркопроблем, але дуже показово для тогочасних любителів
опіуму і гашишу – І.В.), в яких він пише про гашиш як про речовину, що
увійшла у моду, – про цей чарівний наркотик для певної категорії
дилетантів, вплив якого приголомшує і потрясає зовсім по-іншому, ніж
вино. Ш. Бодлер дуже ретельно описав всі дії гашишу для того, щоб
порівняти ці два штучні, на його погляд, засоби, завдяки яким людина,
загострюючи свою особистість, створює в собі, так би мовити, божество
[3, с. 78 – 79]. Четвертий розділ під назвою “Гашиш” дає нам можливість
осягнути стан сп’яніння, що його відчувають збирачі коноплі, коли від
врожаю йде невідомий запаморочливий дух, який кружить голову і
підступним чином доходить до мозку: голова у збирача врожаю нерідко
наповнюється мареннями, члени відмовляють і перестають служити [3, с.
79].

Цікавим представляється опис того, що були спроби виготовити гашиш з
французької коноплі, але вони виявилися невдалими, йдеться про переваги
індійської або єгипетської конопель. Дається навіть короткий склад
гашишу – до нього входять відвар індійської коноплі, вершкове масло і
невеличка кількість опіуму. Разом з тим, Ш. Бодлер, на наш погляд,
невипадково називає гашишистів біснуватими, бо вони за будь-яку ціну
воліють отримати чарівну радість. Однозначно зрозуміло, що йдеться в
даному разі про формування хворобливої залежності від наркотичного
засобу.

І ще одна, вкрай протирічна обставина, – незважаючи на просто-таки
підкорення та колінопреклоніння перед гашишеманією, – Ш. Бодлер показав,
як він писав, саму найменшу незручність гашишу, що полягає в його
антисоціальності, тоді як вино глибоко людяне, і,… за дією воно є майже
людиною [3, с. 79].

“Ось зелений конфітюр з характерним запахом,… він викликає деяку огиду…
. Візьміть його, міцний, як горіх, покладіть у чайну ложку, і ви
набудете щастя – щастя у всій своїй хмільній повноті, з усім безумством
юності та нескінченими красотами. Ось воно, щастя, у маленькому шматочку
конфітюру; беріть його без страху, від цього не вмирають; фізичним
органам він не завдає ніякої особливо великої шкоди. Можливо, у вас
поменшає волі, але це інше питання” [3, с. 79]. Описується також і
технологія підвищення ефективності від споживання гашишу – щоб наркотик
набув повної сили, його треба розчинити в дуже гарячій каві і приймати
натще. Тоді вечеря відкладається до 10-тої вечора або до півночі;
дозволяється з’їсти лише зовсім легкий суп. Гашиш “рекомендовано
приймати” обов’язково за позитивних обставин, оскільки він викликає ще і
загострене відчуття чогось вже наявного: гарного або поганого у
гіпертрофованому ступені.

Інтерес, на нашу думку, викликають красномовно описані, за Ш. Бодлером,
стадії гашишного сп’яніння. Перша стадія: спочатку вас охоплює деяка
веселість, невтримна і безглузда. Найпростіші слова та думки набувають
нового, дивакуватого значення. Ця веселість є нестерпною для вас, але
протистояти їй нема сенсу. “Демон оселився у вас; всі зусилля, яких ви
докладаєте для протистояння, лише прискорюють розвиток хвороби. Ви
смієтесь над власною тупістю і божевіллям. Ця виснажлива веселість,…
беззахисність, нерішучість хвороби триває недовго. Через декілька хвилин
зв’язок думок стає настільки туманним, що лише ваші спільники (наче, по
злочину – І.В.) розуміють вас” [3, с. 81]. На наш погляд, наведені
свідчення і характеристика стану наркотичного сп’яніння невипадково
представлялися наркоспоживачеві ще того часу хворобою, саме хворобою у
повному розумінні, бо відбувається цілеспрямований психоактивний вплив
на організм людини і її свідомість, що виражається у зміні лінії
поведінки як під час наркотичного сп’яніння особи, як показується, так і
після виходу з цього наркотичного стану.

Друга стадія характеризується відчуттям прохолоди у кінцівках і
страшенної втоми: ватні руки, тяжкість у голові і загальне одерев’яніння
у всьому організмі. Більше того, зіниці розширені, обличчя бліде і має
зеленувато-синій відтінок, губи звужуються, хриплий шепіт доноситься з
грудей, почуття відрізняються неймовірною тонкістю та гостротою, вухо
розрізняє найтонкіші звуки серед пронизливого шуму. Починаються
галюцинації. Предмети зовнішнього світу набувають страхітливих обрисів,…
відбуваються неймовірніші перестановки думок. Звуки розкрашуються, а
кольори озвучуються. А ось ви сидите і палите; ви представляєтесь собі
сидячим у люльці, та саме люлька викурює вас; ви видихаєте самого себе у
вигляді сірих хмаринок. Час від часу особистість зникає: “Ось ви дерево,
що стогне на вітру і співає природі свої рослинні мелодії. А ось ви
ширяєте у лазурі безкінечно високого неба” [3, с. 82 – 84]. Ближче до
кінця вечора пропонується попоїсти, але ця елементарна дія виконується
неймовірно важко та не проходить безболісно – понад усе хочеться лежати
на дні “інтелектуального раю”.

Третя стадія характеризується поглибленням кризи, коли за карколомним
сп’янінням настає нова проблема – те що на Сході називають кайфом,
абсолютне щастя. Це суцільне безтурботне, нерухоме блаженство. Всі
проблеми, що турбують мислячу істоту, знайшли своє прояснення та
пояснення. Людина, на думку Ш. Бодлера, переходить до розряду богів,
але, на наше переконання, дуже дивно, що з допомоги гашишу, а не в
результаті надмірної праці – фізичної чи інтелектуальної – коли
індивідуум виконує соціально корисні дії. Але головне, що особа не в
змозі виконувати взагалі будь-яку роботу або рішучі дії. Ш. Бодлер з
цього приводу пише: “Ось кара за блюзнірське марнування, з яким ви
бездумно розтратили свою нервову енергію. Ви розкидали свою особистість
на всі чотири боки: тепер буде важко зібратися і зосередитися” [3, с.
85].

Четверта стадія – так званого “виходу” з наркотичного стану. Разом з
надзвичайно неоднозначними станами, що наводить митець у своїй роботі,
заслуговує на увагу, на наш погляд, обставина так званого прокидання
після гашишного сп’яніння, коли наступного ранку після наркоспоживання
не можна визначитися з часовими межами, час просто зникає, щойно була
ніч і вже ранок. “Вам здається, що почуваєтесь добре з легкістю духу і
без будь-якого натяку на втому, але ви лишень підводитесь на ноги, як
одразу проступають ознаки гашишного хмелю” [3, с. 85]. Наркоспоживач не
лише стає соціально пасивним, він наче розчиняється в якомусь іншому
вимірі, що не має, на наш погляд, нічого спільного з нормальними умовами
життєзабезпечення та існування особистості. Людина, на нашу думку,
переходить до розряду асоціальної істоти, а зовсім не до розряду
“богів”, як писав Ш. Бодлер [3, с. 85, 121].

Після розглянутої класифікації станів “гашишного отруєння” не можна не
навести короткий опис наркотичного сп’яніння, представлений П.Д.
Шабановим, доктором медичних наук, професором кафедри наркології
Санкт-Петербурзької медичної академії [6]. Він, зокрема, зазначає, що
стан психіки в наркотичному сп’янінні виражається ейфорією, яка
складається з емоційних проявів, психічних і соматичних відчуттів. За
П.Д. Шабановим, кожному наркотику притаманна особлива структура ейфорії:
опійна укладається з відчуття соматичної насолоди, емоційного фону
спокою і блаженства, після прийому гашишу або ЛСД ейфорія визначається
розладом сприйняття у поєднанні з особливим станом свідомості
містичного, фантастичного змісту. При використанні летючих ароматичних
речовин ейфорія набуває насолоди від кольорового сприйняття. Міняється
сприйняття оточуючого середовища: форма, колір (його насиченість)
предметів, відстань до них. Виникає відчуття тепла, легкості або
тяжкості, зміна положення тіла у просторі, орієнтування у власному тілі.
Галюцинації виникають як спонтанні, так і рефлекторні. Розлади мислення
відрізняються різноманітністю. Часто порушується процес осмислення,
виникають маревні ідеї. Страждає концентрація і якість мислення.
Особливо важливим, на наш погляд, є твердження П.Д. Шабанова про те, що
кожен наркотик викликає порушення свідомості різного типу та глибини –
від звуження до різного ступеню запаморочення [6, с. 210 – 211].
Переконані, що для розуміння природи “зараження наркоманіями” необхідно
знати хоча б основні характеристики психічних розладів при наркотичному
сп’янінні, яких П.Д. Шабанов виділяє три [6, с. 211].

1. Некерованість психічної діяльності – неможливість заглушити тривогу,
страх, інші негативні відчуття, які штовхають хворого на пошук і прийом
наркотику, незважаючи на соціальні та моральні, додамо від себе – ще
юридичні обмеження. Тут як раз чітко простежується генетичний зв’язок
злочинного наркобізнесового ринку пропозиції і ринку хворобливого
попиту. Додамо, що у Ш. Бодлера ми знайшли тотожну характеристику
некерованості і залежності психічної діяльності від наркозасобів: “… чи
можна говорити про достаток або тілесне здоров’я людини, яка не
спроможна до дій, а годної лише для того, щоб бачити сни?”; “… абсолютно
зайве не наголошувати на аморальному характері гашишу. Порівняй я його
із самогубством, з повільним самогубством, зі скривавленим і вічно
загостреним знаряддям – жоден розсудливий розум не заперечуватиме мені.
Чи треба додавати, що гашиш, подібно до всіх радощів одинака, робить
людину не корисною для решти людей, а суспільство – не потрібним
людині…” [3, с. 123].

2. Дисоціація (порушення зв’язаності психічних процесів) психічної
діяльності – при опійному, гашишному сп’янінні можливі спостереження за
своїми переживаннями, їх оцінка, наче зі сторони, іноді дисоціює
самосвідомість “я”, коли “душа” з боку спостерігає за “тілом”. Як
зазначає П.Д. Шабанов, дана дисоціація не лише інтелектуальна, а й
психосенсорна, порушення психосенсорного синтезу особливо характерно для
психодизлептиків, які використовувалися у давніх культах, чаклунстві [6,
с. 211]. “Все стає ясним”, як у Ш. Бодлера [3, с. 85], “інший смисл
всього”, разом з неможливістю сказати, що саме “все” і що “інше”!

3. Протопатичність відчуттів – глибинність почуттів, їх підсвідомість,
незрозумілість, дифузність (надмірна роздутість). Тотожні описи
зустрічаємо й у Ш. Бодлера і Т. Готьє [3], і у Ш. Ріше [4, с. 75].
Зокрема, Ш. Бодлер відверто писав, що гашиш не відкриває в людині нічого
нового, окрім самої людини. Щоправда, така людина доведена до крайності
та піднесена до ступеню куба; але ми забуваємо, що для гашишу характерне
пригнічення волі. Той, хто використовує допомогу отрути, щоб мислити,
незабаром не зможе думати без отрути. Митець закликав уявити собі
страшну долю людини, скована уява якої не діє більше без гашишу або
опіуму [3 с. 124].

І, нарешті, вихід з наркотичного сп’яніння, за П.Д. Шабановим,
супроводжується сном. Лише опійні препарати дають хороший, освіжаючий
сон, більшість ж наркотиків викликають важкий сон з наступним відчуттям
розбитості [6, с. 211], порівнюючи з Ш. Бодлером, маємо такий саме опис
станів [3, с. 121]. Часто виникає депресивний стан з відчуттям гострої
туги, безнадійності, суїцидальними думками (опіати), несвідомий страх (у
разі споживання гашишу) [6, с. 212].

Якщо ж пройтися по основних концептуальних положеннях філософії
наркоспоживання, рекламованої Ш. Бодлером, поданої у статті “Про вино і
гашиш як два різні засоби примноження особистості” та поеми “Штучний
рай”, то можна дійти деяких висновків.

1. Гашиш – не дає жодним чином ніяких надприродних відчуттів, він лише
приумножує особистість, але людина бачить той самий світ, що і без
наркотику, лише з тією різницею, що її мозок, воля отруєні та поневолені
наркозасобом; опіум, за Ш. Бодлером, з його розділу “Любитель опіуму”
“…постає щастям, яке можна купити за гріш і зберігати у кишені, а світ
духів можна здобувати за бажанням; але недовго сміятися тому, хто
потоваришував з опієм” [3, с. 145 – 146]. На погляд Ш. Бодлера і Де
Квінсі (в оригіналі писаної праці – аналіз першим роботи другого з
додаванням власних міркувань), хворобливі опіумні марення з часом
трансформуються на жахливі сни, в яких наркоспоживач починає відчувати
себе дитиною [3, с. 159], спроби зменшити обсяги щоденних доз не давали
стійкого результату – довівши їх майже до “нуля”, з часом доводилося
повертатися до прийому аж до 8 тис. крапель на день.

2. Описаний автором вплив однаковою мірою наявний не для всіх споживачів
і проявляється в залежності від інтелектуального рівня та особливостей
психологічного портрету – як він зазначає, у деяких характерів наркотик
викликає гучну веселість, безумство, танці, стрибки, вибухи сміху і т.
ін., бо їх (простих людей) мерзенна особистість породжує бурю – сплески
вульгарних емоцій і проявів, наприклад, як той магістрат, що під дією
гашишу почав танцювати розпусний канкан. Внутрішній істинний монстр
проявив себе. Дивно, але сам Ш. Бодлер вважав, що не наркотичний засіб
спричиняє девіантну поведінку, а лише проявляє глибоко приховані вади і
пороки особистості.

3. Можна упевнено сказати, що автор одночасно реабілітує наркоспоживання
і засуджує його. Вважаємо, що таке ставлення до наркотичних засобів з
боку наркоураженої літературної еліти Франції ще майже 150 років тому
було викликано їх двоїстою природою, про що зазначав у своєму
дослідженні Р.М. Павленко: “Двоїста природа вказаних засобів (їхня
незамінність там, де необхідно зняти біль і полегшити страждання, та
водночас негативно впливати на центральну нервову систему, викликати
ейфорію та хворобливу пристрасть до них – наркоманію чи токсикоманію),
спонукала суспільство обмежувати виробництво таких речовин і
використовувати їх лише для релігійних та медичних потреб, довіряючи це
лише шаманам, жерцям, цілителям” [7, с. 19].

Тут дозволимо наголосити: якби імовірною була можливість виробити
соціальний механізм, що спонукав би сприймати наркотичні засоби,
психотропні речовини, їх аналоги та весь удаваний, фальшивий образ
наркотичного “кайфу” і культури наркоспоживання як апріорі непотрібні,
чужі, сторонні та руйнівні для людини і суспільства, то, вважаємо, можна
було б відчутно підірвати економічну основу наркобізнесу – про що так
багато говориться, на жаль безрезультатно. Не самі наркотики
представляють серйозну небезпеку для суспільства і світового порядку, а
їх немедичне споживання та організована злочинна діяльність у сфері
наркобізнесу. Тобто, у двох випадках такого своєрідного “симбіозу” – між
наркоманією (хворобою) і наркобізнесом (структуризованою і налагодженою
організованою злочинною діяльністю у сфері НОН) – своєрідним адаптером,
який опосередковує наркозасоби, роблячи їх предметом злочинної
наркоторгівлі та немедичного зловживання, постає як раз, з одного боку,
людина/люди – ринок попиту, з іншого, – організовані групи/злочинні
організації (ринок пропозиції). Тому вважаємо, що у схемі протидії
поширенню наркоманії та наркобізнесу, яка містить сьогодні превенцію
наркоманій і запобігання розповсюдженню організованої наркобізнесової
діяльності, має активно включитися вид беззаперечної профілактики – так
зване “соціальне щеплення з утримання від споживання наркотиків протягом
усього життя”, яке має стати виявом сформованої комплексної суспільної
свідомості та самозахисної психології як на індивідуальному рівні, так і
на макрорівні.

4. Наведений приклад щодо правової заборони того часу в Єгипті продажу і
торгівлі гашишем усередині країни є, на думку Ш. Бодлера, абсолютно
вірним, інакше ніколи будь-яка Держава зі здоровим глуздом не могла би
вижити при дозволеному (легалізованому) споживанні гашишу. Вважаємо, що
дана позиція (на наш погляд, соціально-правова) є абсолютно правильною
та виваженою часом і реаліями глобального поширення наркотизації у
світі. Лише шкода, що праця і одкровення Ш. Бодлера не були адекватно
сприйняті того часу як можливість попередження поширюваності
наркоспоживання та запобігання однозначної шкоди і соціальної небезпеки
від цього. Зіграла роль, імовірно, тоді і продовжує відігравати нині
суттєва ознака наркобізнесу – відсутність реальної (одномоментної)
жертви злочину, як у випадку, скажімо, з будь-яким видом убивства – коли
наявний труп, або з крадіжкою – коли заявляється про скоєння суспільно
небезпечного діяння і наявна жертва і т. ін. Маємо на увазі, що
своєрідна закритість, прихованість жертв злочинів наркобізнесу створює
ще один міф про реальну загрозу організованої злочинної діяльності,
рівно як і наркоспоживання, яке поширюється без 100-відсоткового
засудження всіма членами суспільства, бо відноситься до нетрадиційних
видів злочинів.

5. Автор, який і сам був недіагностованим наркоманом і нарешті загинув
від опієфагії, що спричинила спочатку важкий параліч, пізніше –
летальний кінець, чому передувало захоплення гашишем, доніс до нас
неоціненну думку про те, що у разі існування уряду, який би хотів
розкласти своїх підданих (громадян), то йому варто було б заохочувати
споживання гашишу, а, на наш погляд, не лише його. Суспільна небезпека в
даному разі проступає абсолютно відверто, але зауважимо, що такі заяви
були зроблені ще усередині ХІХ століття, коли про згубний вплив
наркоспоживання і його соціально значущі наслідки мало що було відомо.

6. Ш. Бодлер підкреслював, що у разі зловживання гашишем (гашишеманії)
найбільша небезпека проступає у тому, що удару зазнає воля, коли особа
за допомогою ложки конфітюру воліє отримати все і одразу. Тоді людина не
набуває і тисячної долі всіх благ власною працею, а понад усе треба жити
і працювати [3, с. 87].

Тут, на нашу думку, як раз і можна говорити про:

а) можливість активного використання формули – “фізична праця
наркозалежної особи – трудотерапія як фактор позбавлення особи
марнотратного витрачання часу і життя + досвід таких саме, як і вона,
хворих людей, що бажають і вже спромоглися позбутися наркоманії +
небайдужість найближчого оточення до наркопроблем+активна підтримка
сім’ї”;

б) формулу – “чітка антинаркотична позиція держави + спеціалізована
діяльність правоохоронних та інших органів державної влади щодо активної
мінімізації рівня наркоураженості”;

в) формулу – “формування антинаркотичної ідеології у різних
соціально-вікових верствах населення [8, с. 29] + активність
громадськості – не байдужої до наркозалежної частини (натомість пасивній
позиції населення, небажанню звертатися до правоохоронних органів із
заявою щодо скоєних злочинів) [9, с. 29] + фінансова допомога
представників бізнес-кіл”.

Автор попереджав про загрозу смерті особистості у разі наркоспоживання
через втрату бажання бути соціально активним і корисним, і нарешті, –
про потрапляння у наркотичний полон – психічну і фізичну залежність, що
згодом спричиняє смерть духовну і фізичну. На наш погляд, автор
однозначно натякнув на дуже важливий висновок – де наявне зловживання
наркотичними засобами, там присутнє внутрішнє розкладання особистості,
яка через згубний вплив наркотику зазнає деградації, піддаючись
“ледарству” наркотичного раю. Наркотичний засіб, на думку Ш. Бодлера,
лінивий. Ми додали б, що регресивна ознака наркоспоживання проступає у
гальмуванні розвитку особистості, припиненні бажання нормально жити і
бути соціально активним і корисним, тобто, вважаємо, що отрута інтелекту
перетворюється на отруту більш глобального сенсу, і гіпотетично вже
можна говорити про наркотичні засоби, психотропні речовини як про засіб
уповільненого (пролонгованого у часі) вбивства людей.

На наш погляд, саме масовий характер поширення наркобізнесу у світі та
залежної від нього наркотизації населення багатьох країн створює
глобальну потенційну загрозу існуванню здорових популяцій людей,
спричиняючи поступове їх вимирання. Сьогодні статтею 1 чинного КК
України безпека людства визначається як стан, за якого відсутня, разом з
іншими чинниками, загроза масового знищення людей. А як можна окреслити
та приблизно підрахувати “людино-втрати” наркоспоживачів, кожен з яких
ще виступає й неповторним носієм генетичного типу? Вважаємо, що
планетарна кримінальна наркотизація в розглядуваному аспекті неодмінно
має кваліфікуватися як спосіб вчинення масових умисних вбивств і – більш
ніж може комусь представлятися – як реальна загроза національній безпеці
як конкретної країни, так і людства загалом.

До речі, об’єктивна сторона умисного вбивства згідно зі ст. 115 КК
України характеризується: 1) діянням – посяганням на життя іншої особи;
2) наслідками у вигляді фізіологічної смерті потерпілого і 3) причинним
зв’язком між вказаним діянням і наслідками [10]. Безумовно, є проблема з
кваліфікацією злочинів наркобізнесу як умисних вбивств, тим більше, що з
моменту перших наркотичних спроб, коли особа ще не є наркоманом, а лише
“дегустатором”, до формування сталого діагностованого захворювання на
наркоманію і летальних результатів – настання смерті від передозування,
хвороб, викликаних хронічним (ін’єкційним) наркоспоживанням проходить
певний проміжок часу, для кожної особи він є індивідуальним, іноді –
дуже тривалий (у Де Квінсі – 17-річне споживання і 8-річне зловживання
опіумом), тобто відсутнє у теперішньому часі посягання на життя іншої
особи/інших осіб, відсутня на момент вчинення наркозлочину – наприклад,
збуту або виготовлення наркозасобу – жертва, як вже зазначалося. Ця
жертва/жертви з’являться згодом, коли перебіг хвороби ускладниться і
перейде до останнього синдрому – наслідків наркотизації: різних форм
психозів; прогресуючого виснаження всього організму; різних форм
слабоумства; втрати зубів; тромбозу судин; гнійних виразок; прориву
носової перегородки у разі кркаїнізму; підвищеною імовірністю інфарктів;
парезів та паралічів нижніх кінцівок і т. ін. [6, с. 208, 216].

7. Порівнюючи вино і наркотик у даній статті, на чому особливо не
зупиняємося, автор наголошував, що вино укріплює волю, гашиш знищує її,
вино (у розумних обсягах) викликає апетит, гашиш перериває травлення,
послабляє весь організм, може спричинити сп’яніння на цілу добу, гашиш є
знаряддям самогубства, спричиняє замкнутість. На нашу думку, і як вже
зазначалося, чудово охарактеризовано суспільну небезпеку і некорисність
наркотичного засобу – він дає в одну мить все “повний рай, навіщо ж тоді
працювати, писати, творити, виробляти що-небудь?” Не можна не погодитися
з умовиводом, що вино створене для працюючого народу, гашиш належить до
розряду радощів одинака, він не приносить користі та небезпечний [3, с.
87].

8. Ш. Бодлер порівняв людину, яка “прагне раю з ліків, із напоїв, що
заграли, з маніяком, який замінив справжні меблі і природний сад
штучними декораціями” [3, с. 92], таким чином дав оцінку гашишу та опію
як неприродним засобам для отримання стану блаженства, хоча існує
обережно висловлена автором альтернатива – це стан духовного здоров’я,
яке дається людині як подарунок за тяжку фізичну працю, як винагорода за
суворе мудре життя. Знову бачимо, як на одні ваги кладеться ейфорія від
наркотичних засобів з їх руйнівним, деградуючим, псевдо райським впливом
і тверезість праці та нормального фізичного і духовного життя
особистості, зусиль волі, фізичних і розумових навантажень, які
природним чином вводять людину у стан неосяжного блаженства, де всі сили
врівноважені. Вкрай важливо для нас, що автор розумів важливість такого
природно ейфорійного стану – його переживає людина, на думку автора, щоб
озброїтися надією на краще життя, досягнення якого можливе за допомогою
щоденних тренувань волі.

Автор зазначав, що йому – спочатку гашишному, пізніше – опіатному
наркоману – коштувало нелюдських зусиль відмовитися від прокляття
(споживання опіуму), засудивши при цьому нерозумність наркоспоживання
[3, с. 92 – 93].

9. Монографія гашишного сп’яніння укладається автором у розділ ІІ – “Що
таке гашиш?” Короткий екскурс в історію наркоспоживання гашишу – (звідси
– Haschischins або Assassins) починається у Ш. Бодлера зі згадування
Геродотом про скіфів, які збирали насіння коноплі та кидали на розпечене
каміння, отримуючи подобу грецької лазні, але з величезним збудженням і
криками радості. Збуджуюча сила гашишу була відома ще у Давньому Єгипті,
звідки він розповсюдився під різними назвами до Індії, Алжиру та Аравії.
Наприклад, в Індії – це банжи, в Африці – тер’яки, в Алжиру та Аравії –
маджунд. “Ми чули про сомнамбулічні кризи у російських селян через
споживання конопляної олії в їжу. А хто не знає про дивну поведінку
курей, що наїлися насіння коноплі, про норов коней, яким дають перед
скачками коноплі, трохи розмоченої у вині?” [3, с. 94]. Він зазначав, що
французька конопля не годиться для приготування гашишу, який (або
індійська конопля) належить до сімейства кропивних. Знавці поціновують
коноплю за місцем вирощення – бенгальська виділяється особливо (за
вмістом тетрагідроканнабінолу), єгипетська, константинопольська,
персидська, алжирська містять цю діючу хімічну речовину у меншому
ступені.

10. Монографія так званого “світського” наркотизму (гашишизму,
гашишеманії) містить рецепт виготовлення гашишу, який отримується (як це
роблять араби) у визначену пору року, коли конопля має найбільшу силу –
цвіте, використовуються лише вінчики рослин. Їх кип’ятять в олії з
додаванням невеликої кількості води, після повного випаровування рідини
залишається речовина, схожа на зеленувато-жовту помаду, що має огидний
запах гашишу і паленої олії. У такому вигляді споживають маленькими
шариками вагою 2–4 грами. Але через відворотний запах (за Бодлером)
араби кладуть в’язкий екстракт до складу різних конфітюрів. Найбільш
поширеним з них є давамеск, що виготовляється із поєднання гашишного
екстракту, цукру та ванілі, або кориці, фісташок, мигдалю, мускату і т.
ін. [3, с. 95]. Безумовно, нам досить цікаво дізнатися про тогочасний
рецепт приготування наркотичного засобу, але ще цікавіше – зайвий раз
переконатися в тому, що історія наркобізнесу простирається у далекі
часи, коли оформленої незаконної наркоторгівлі як виду організованої
злочинної діяльності, якою нині вона проступає, не існувало, але є
красномовні свідоцтва тривалої хворобливої цікавості людини до станів,
що викликають не лише гашиш та опіум, як це описується у Т. Готьє і Ш.
Бодлера, а й інші відомі сьогодні наркотичні засоби і психотропні
речовини та їх аналоги, які, на превеликий жаль, саме через цей попит
перетворилися, на наш погляд, як вже зазначалося, на продукт “товар”
незаконного ринку наркотиків. Короткий опис “світського” наркотизму, в
нашому разі – гашишизму, представлений в праці Р.М. Павленка, коли в
Європі й США наприкінці ХІХ ст. виник цей вид наркотизму, але з єдиним
уточненням: його основою стало зловживання тогочасними лікарськими
наркотичними засобами (морфій, кокаїн, героїн). Цей потяг до вживання
чистих наркотиків був виявленням своєрідного витонченого смаку.
Представники вищого світу почали дарувати один одному золоті шприци,
прикрашені дорогоцінним камінням, каблучки та медальйони з наркомісткими
порошками, їхні набори в інкрустованих шкатулках тощо [7, с. 26].

11. У нашому випадку йдеться про споживання не лікарських наркотичних
засобів, а виготовлених кустарним способом гашишу та опіуму, які, також
як і у наведеному прикладі, оберталися в обраному товаристві – митців і
творчої інтелігенції Франції середини ХІХ століття. Відмінною рисою
французького гашишизму та опієфагії було не сліпе вульгарне наслідування
своєрідної моди, а, скоріше, бажання інтелектуалів викликати у себе
творче натхнення, спричинити розширення, розсування (вівісекцію)
свідомості в очікуванні нових можливостей власного таланту та високої
уяви, але, і про це пише Ш. Бодлер: “Нехай світські люди і цікаві, які
бажають випробувати неземну радість, знають, що… у гашишу нема ніякого
дива, нема нічого, окрім надмірно роздутого їства. Під впливом гашишу
мозок і організм виявляють звичайні, притаманні даній особі явища,
розмножені та посилені, але вірні своєму походженню. Людина не є вільною
від неминучості свого душевного і тілесного темпераменту; гашиш стає
збільшувальним дзеркалом вражень і звичайних думок людини, але не більше
цього” [3, с. 97 – 98].

12. Не менш важливим для дослідників механізму зародження та розвитку
немедичного зловживання наркотичними засобами і психотропними
речовинами, а, отже, і життєдіяльності наркобізнесу, представляється, на
наш погляд, описання автором у главі “Людинобог” вже не фізичної природи
наркотичного полону, а моральної сторони гашишеманії – зміни людських
почуттів. На думку Ш. Бодлера, “… духовній людині важливіше дізнатися
про вплив гашишу… на зміну, викривлення та перебільшення його звичних
почуттів і моральних уявлень, які у цій виключній атмосфері (гашишного
сп’яніння – І.В.) зазнають істинного переломлення. Людина, яка тривалий
час віддавалася опіуму або гашишу, змогла, незважаючи на слабкість та
звичку до свого рабства, знайти у собі сили звільнитися від нього,…
викликає більше захоплення, ніж благо розсудливий, який ніколи не
спіткнувся, який сумлінно запобігав спокусі” [3, с. 112].

Дозволимо собі категорично заперечити авторові, бо, як відомо, первинна
профілактика наркоспоживання є найефективнішим способом запобігання
поширенню наркотизації і прекрасним методом боротьби з наркобізнесом у
частині скорочення обсягів попиту на наркозасоби, тим більше, при
хронічно зростаючій пропозиції. Але при безумовному пріоритеті первинної
профілактики серед всіх інших – запобігання першої спроби
наркоспоживання і недопущення її протягом усього фізіологічного життя
людини – заслуговує на серйозну увагу вольове бажання і намагання
наркозалежної особи на повну абстиненцію з тривалою ремісією. Тим
більше, що “… особи, які потрапили в залежність від наркотику,
виявляються не відразу в момент виникнення цієї залежності, а лише
згодом. Таким чином, офіційна статистика постійно припізнюється по
відношенню до реальної ситуації саме на величину “наркотичного стажу”,
що встигають придбати хворі до моменту виявлення” [11, с. 2]. Можемо
додати, що, на наш погляд, однаковою мірою – що у разі недопущення
первинного наркоспоживання, або у разі виявлення та лікування вже
наявної сформованої наркоманії – потребується чітка система соціальних
(життєвих) пріоритетів і соціально-психологічного спрямування, яка у
першому випадку спрацює почасти підсвідомо у індивідуума та не допустить
першої та майбутніх хронічних наркотичних спроб, виробить у нього та в
його мікросоціумі імунітет проти наркоспоживання, а у другому, якщо
додати бажання самого наркомана та правові гарантії, що виражатимуться в
альтернативних формах покарання, пов’язаних з діяльністю поки що
відсутніх в Україні наркосудів – “виштовхне” наркоспоживача з
кримінального наркосередовища та надасть йому реальну можливість дістати
повної абстиненції та ресоціалізації. Сучасним дослідникам феномену
живучості й процвітання наркобізнесу доводиться звертатися до глибин
природи немедичного наркоспоживання, до тих спонукальних механізмів, що
провокують постійне застосування апріорі смертельно небезпечних
наркотичного засобу або психотропної речовини, що здійснює руйнуючий
вплив на організм та лінію поведінки особи, нарешті, – вбиває
особистість і саму людину. Маємо на увазі наступне: людина знає, що
будь-яка сильнодіюча отрута призводить до летальних випадків і,
безумовно, намагається запобігти отруєнню, якщо об’єктивно це від неї
залежить.

У разі наркозасобів все відбувається з протилежним ефектом: знаючи про
небезпеку і наслідки від немедичного зловживання наркозасобами, людина
все рівно обирає для себе шлях пролонгованої (розтягнутої у часі)
смерті. Питання наркоманії не є якоюсь надмірно затеоретизованою
науковою проблемою та недоступною для сприйняття широкими верствами
населення, щоб не знатися на небезпеці наркоспоживання, навпаки, дане
коло проблем постійно присутнє у нашому повсякденному житті. Ми
переконані, що дотепер в Україні відсутні системні знання у глибоких
верств населення про медичні, соціальні та юридичні наслідки системної
наркотизації і саме ця детермінанта виступає, разом з багатьма іншими,
провокатором послідовного поширення наркобізнесу, зростання кількості
хворих на наркоманію у загальнонаціональному масштабі.

 

Список використаних джерел

1. Смирнова І.В. Деякі пріоритетні напрями удосконалення боротьби з
наркобізнесом і наркоманіями в Україні // Вісник Нац. ун-ту вн. справ. –
Х.: Нац. ун-т вн. справ, 2004.

2. Рише К. К вопросу о сомнамбулизме / Пер. П.А. Калачинского из Revue
philosophique. – Киев: Типография Г.Т. Корчак-Новицкаго, 1886. – 77с.

3. Бодлер Ш. и др. Искусственный рай. Клуб любителей гашиша. – М.:
Изд-во “Аграф”, 1997. – 416 с.

4. Рише Ш. Опыт общей психологии: Сочинение члена мед. ф-та в Париже.
Перевод с франц. – М.: Издание Е.И. Анскаго, 1889. – 244 с.

5. Словник іншомовних слів / За ред. О.С. Мельничука. – К.: Голов. ред.
Української рад. енцикл., 1977 – 776 с.

6. Шабанов П.Д. Основы наркологии. – СПб.: Изд-во “Лань”, 2002. – 560 с.
– (Мир медицины).

7. Павленко Р.М. Попередження органами внутрішніх справ незаконного
виробництва наркотичних засобів та психотропних речовин: Дис…. канд.
юрид. наук. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2004. –
201 с.

8. Смирнова І.В. Як приборкати наркобізнес в Україні? // Міліція
України. – 2005. – Лист. – № 11.

9. Мінка П.Я. Сучасні проблеми протидії наркоманії та наркобізнесу //
Наук. вісник Юрид. акад. Міністерства внутрішніх справ: Зб. наук. праць.
Спец. вип. “Актуальні проблеми протидії незаконному обігу наркотичних
засобів і психотропних речовин у сучасних умовах”. – Дніпропетровськ,
2004.

10. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5
квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон,
А.С.К., 2003. – 1104с.

11. Розробка системи комплексного епідеміологічного моніторингу
залежності від психоактивних речовин в Україні (шифр АМН. 4.01):
Фрагмент НДР / Керівники НДР зав. від. проф-ки та лікування наркоманій
Ін-ту неврології, псих. та наркології, д-р мед наук І.В. Лінський та
зав. від. проф-ки та лікування алкоголізму Ін-ту неврології, псих. та
наркології, д-р мед наук О.І. Мінько. – Х.: Вид. авт., 2003. – 27 с.

І.В. Смирнова. Соціальна ретроспекція незаконного наркообігу. “Боротьба
з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика)” 13’2006.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020