Реферат на тему:

Соціальна безпека перехідного суспільства в контексті глобалізації

Новим викликом часу для перехідних суспільств пострадянського простору є
проблема глобалізації.

Ідея економічного прогресу, яка була основою модернізації західних
суспільств ХХ століття, набула нового змісту. Глобалізаційні процеси, як
результат розвитку світової економіки, наукового, технічного та
інформаційного прогресу, суттєво впливають на соціальну, економічну,
політичну та культурну сфери життєдіяльності як окремих суспільств, так
і світового співтовариства в цілому.

Змінюється структура суспільних відносин, міжнародний аспект стає в них
провідним, впливає на загальний їх зміст, стимулює процеси трансформації
функцій держав, гармонізації внутрішньодержавного й міжнародного права,
узгодження національних правових систем між собою, формування
законодавства міжнародних організацій.

Світова правнича наука зосереджує свою увагу на дослідженні правових
проблем зазначених процесів, особливостей сутності та змісту
державно-правових явищ в умовах глобальної інтеграції, сприяє поширенню
інноваційних юридичних підходів (запроваджених у праві країн-лідерів) до
регулювання суспільних відносин, що виникають у зв’язку з новою
парадигмою і практикою розвитку цивілізації.

Особливого розвитку набула юридична компаративістика, почали з’являтись
фундаментальні праці, які мають важливе науково-методологічне й
практичне значення для з’ясування концептуальних підходів формування
національних правових систем1, певною мірою сприяють рецепції правових
норм демократичних самодостатніх держав і міжнародних організацій, у
право країн, що йменуються перехідними.

Проте реформа як права, так і правової системи України в цілому
здійснюється надзвичайно мляво. Цей процес занадто обтяжений політичним
компонентом. В нормативно-правових актах, що приймаються законодавчим та
видаються іншими уповноваженими органами держави одночасно, є наявними
як авторитарний, так і демократичний аспекти.

Всупереч Угоді про партнерство і співробітництво між Україною та
Європейським Союзом від 14 червня 1994 року зобов’язання щодо приведення
вітчизняного законодавства у відповідність з європейськими нормами
виконуються неповністю.

Лише в січні 2002 року розпорядженням Кабінету Міністрів України
затверджено план заходів з адаптації законодавства України до
законодавства Європейського Співтовариства, а відповідна концепція,
подана до Верховної Ради України 12 червня цього року, ще не прийнята.
До цього часу невідомо, які закони відповідають європейським стандартам,
а які ні, які акти і норми імплементовано в Україні, а які на черзі2.

На часі перед Україною стоїть завдання визначитися щодо участі у
світових інтеграційних процесах та стратегії подальшого суспільного
розвитку. Причому суб’єктивізм і відсутність чітких орієнтирів у її
внутрішній і зовнішній політиці, «багатовекторність» та інші недієздатні
моделі міжнародного співробітництва зашкодили авторитету держави,
поставили офіційну владу перед вибором: або обмежити свої незалежницькі
амбіції та погодитись з економічною інтервенцією розвинених країн на
внутрішній ринок, забезпечивши відповідні юридичні гарантії інвестиціям
та демократичним інститутам громадянського суспільства, або, залишаючись
на узбіччі цивілізації, продовжувати маніпулювати суспільною свідомістю,
робити спроби «реалізовувати» запозичений в країнах західних демократій
суспільний ідеал державності правового та соціального характеру.

Проте з урахуванням детермінованості світової глобальної інтеграції та
геополітичного положення України вона не може залишитися осторонь цих
процесів. У разі зволікання з визначенням чітких перспектив і шляхів
трансформації суспільства, значного відставання правового нормування
суспільних відносин, що виникають, вона може бути втягнута в ці процеси
«з чорного ходу». Саме відсутність відповідних юридичних механізмів
дасть можливість тіньовим економіці та капіталам легалізуватись і в
обхід суспільних інтересів увійти у світову фінансову систему, яка
орієнтована на три фінансово-інформаційні центри світу: США, Західну
Європу та Японію3, що створить додаткові фактори загроз соціальній
безпеці перехідного суспільства в Україні.

Водночас слід зазначити, що вітчизняна юридична наука недостатньо уваги
приділяє дослідженню проблем взаємовпливів, перспектив і наслідків
глобалізації соціальної безпеки перехідного суспільства.

Сьогодні є очевидним, що глобалізація має як позитивні (розвиток
комунікативних та інформаційних каналів, розширення обміну товарами та
послугами тощо), так і негативні аспекти. Стрімкий розвиток світової
економіки відбувається при одночасному поширенні бідності, злочинності,
тероризму, деградації усіх природних систем забезпечення життєдіяльності
соціуму, розширенні зон екологічних та гуманітарних катастроф.
Глобалізація прискорила економічні кризові явища навіть у тих країнах,
які донедавна вважалися заможними. Вона зумовила необхідність об’єднання
малих країн (зокрема, в Європі, наприклад Центрально-Європейська
ініціатива, яка включає 17 країн Центральної та Східної Європи, у тому
числі й Україну як її повноправного члена з 1996 р.), щоб протистояти
економічній експансії, а великі (США, Росію, Індію) поставила перед
загрозою розпаду. Процеси глобалізації негативно впливають на культуру,
духовну сферу, оскільки потужні потоки чужої інформації сприяють
витісненню національної культури, поширенню і репродукуванню у
суспільній свідомості елементів масової культури. Зокрема, 60 % усієї
інформації, яка циркулює комунікаційними каналами світу, припадає на
США. Інформаційне маніпулювання розмиває духовні аспекти свідомості
народу, призводить до його розчинення в інших етносах4.

Проте до цього часу наукою ще не запропоновано дієвих правових
механізмів унеможливлення негативних наслідків глобалізації.

Ідеологією глобалізації є концепція «відмирання держави», «свобода
торгівлі і підприємницької діяльності», «невтручання держави в
економіку», яка генерується транснаціональними корпораціями.

Прибічники глобалізму відкидають концепцію сильної виконавчої влади і
державного регулювання економіки Дж. Кейнса, які він розглядав як
найбільш ефективні засоби, що здатні гарантувати і забезпечити приватну
ініціативу. Більш близькими для них є погляди Ф. Хаєка та інших
неоконсерваторів щодо обмеження ролі держави в інтересах приватного
капіталу, вільного підприємництва та конкуренції. Вони вважають, що
втручання держави в економічну сферу обмежує індивідуальну свободу, а її
завданням є лише забезпечення правового порядку і недоторканності
приватної власності, яка є головною гарантією свободи.

Принцип верховенства права ними тлумачиться не тільки як підкорення
виконавчої влади закону, а й як невтручання законодавчої влади у сферу
особистої свободи і невідчужуваних прав людини. Однією з головних ознак
правової держави визнається верховенство приватного права над публічним
і над самою конституцією5.

Вважається, що головними суб’єктами економічних відносин повинні бути
транснаціональні корпорації, а не національні держави. Саме ці утворення
повинні завершити економічну організацію світу з утворенням керівних
органів у «головних містах світу». За десять останніх років кількість
глобальних транснаціональних корпорацій збільшилась з 7 до 40 тисяч зі
штаб-квартирами в 14 найбільш розвинених країнах.

Транснаціональні корпорації, які виробляють одну третину світової
промислової продукції і здійснюють 2/3 світової торгівлі, вживають
заходів щодо обмеження економічної ролі держав, які чинять опір
глобальній інтеграції, причому для цього використовують міжнародні
фінансові організації: Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк
реконструкції та розвитку, Світову організацію торгівлі (СОТ)6 тощо.

Під виглядом «інтернаціоналізації економіки та входження до спільноти
цивілізованих країн», «залучення до західної системи цінностей»
корпорації здійснюють ослаблення ролі країн, що розвиваються.

Відомо, що 70 % населення країн з перехідною економікою забезпечує своє
існування завдяки сільському господарству. Проте країни—члени
Організації економічного співробітництва та розвитку використовують
імпортні тарифи на їх продукцію до 40 %, які застосовувалися ще в
середині минулого століття. Виробництво цукру в Західній Європі у два
рази дорожче, ніж у Південній Африці, але саме цей європейський продукт
витісняє там місцевий7.

На шляху до економічного та політичного лідерства у світі
транснаціональні компанії чинять тиск на такі держави, обмежують їх
суверенітет, про що свідчать події останніх років щодо ліквідації
збройний конфліктів (наприклад Югославія та ін.) без врахування позицій
їх учасників.

Водночас вони намагаються послабити роль ООН та звеличити роль НАТО, а
також застосовують силові методи тиску.

В 1994 році Україна подала заявку на вступ до СОТ, що об’єднує 144
країни, на які припадає 91 % торгівлі у світі. Проте за цей час
законодавчим та іншими уповноваженими органами не було прийнято
відповідних нормативно-правових актів, які забезпечили б регулювання
відносин з цією міжнародною організацією і виключали б можливі соціальні
ризики.

Підраховано, що з виконанням вимог СОТ щодо вступу в цю організацію
вітчизняні меблевики втратять 61,7 млн грн; автомобілебудівники — 68 млн
грн; від виконання вимог щодо зменшення мита на імпорт з 25 % до нуля
суттєво постраждає державний бюджет9.

Негативною особливістю глобальних інтеграційних процесів є фінансові
потоки спекулятивного характеру, до яких залучаються кошти тіньової
економіки. На фінанси, що обслуговують реальний сектор економіки,
припадає лише 10—12 % всього обігу світових фінансових ресурсів, і
тільки 2—3 % фінансових угод обслуговують реальний сектор, інші — це
торгівля цінними паперами.

Щоденні спекулятивні операції у світі сягають 3 трлн доларів10. Чинником
загрози соціальній безпеці перехідних суспільств є також зростаюча
доларизація економіки, що знецінює національні валюти. Доля долара у
валютних резервах країн перевищує 60 %, а в забезпеченні товарообігу —
76 %11. До того ж, за висновками експертів, долар забезпечений всього на
46 %, і відповідно, кризові явища в США можуть призвести до світової
кризи.

Обов’язковим атрибутом глобалізації є економічна злочинність, її
організовані форми та інтернаціоналізація.

За останні 30 років злочинність у світі виросла в 4 рази, в тому числі в
країнах колишнього СРСР, США — у 8 разів, у Великій Британії та Швеції —
в 7, у Франції — в 6, у Німеччині — в 4 рази. За даними ООН, в кінці 90
років злочинність у світі в середньому зростала на 5 % за рік.

Глобалізація соціальних і економічних процесів стала базою і для
глобалізації злочинності, роблячи її дедалі організованішою і більш
транснаціональною. Злочинні угруповання значно швидше, ніж державні
інститути, реагують на розвиток комунікацій, на будь-які пом’якшення
прикордонного та митного контролю, міждержавних зв’язків. Це
проявляється перш за все у збільшенні незаконної міграції, торгівлі
наркотиками, відмиванні «брудних» грошей. Щорічно транснаціональні
злочинні об’єднання незаконно перевозять більше 1 млн нелегальних
мігрантів, а загальний щорічний обсяг операцій в наркобізнесі в кінці
90-х років становив 500 млрд дол. США. Всього у світі щорічно
відмивається близько 600 млрд доларів, одержаних незаконним шляхом12, а
загальний обсяг корупційної діяльності у світі становить 1,5 трильйона
доларів на рік, які так чи інакше «відмиваються». До того ж частина цих
грошей проходить не тільки через світові фінансові центри, а й через
держави, які утворилися після розпаду СРСР.

Одним з головних чинників загроз соціальній безпеці є економічна
злочинність та корупція, криміналізація усіх сфер суспільного життя.
Через відсутність відповідних правових механізмів у 1991—1999 роках в
Україні склалися особливо сприятливі умови для проникнення криміналітету
у зовнішньоекономічну діяльність, яка тісно пов’язана з міжнародною
виробничою і науково-технічною кооперацією, експортом та імпортом
товарів і послуг, виходом підприємств і фірм на зовнішній ринок.
Враховуючи, що експорт високоліквідної продукції, зокрема,
металургійної, хімічної та нафтопереробної промисловості і сільського
господарства постійно зростає і є одним з основних джерел валютних
надходжень в Україну, ці напрями зовнішньої торгівлі стали найбільш
привабливими для злочинних угруповань. Користуючись відсутністю
належного обліку та контролю за здійсненням експортно-імпортних
операцій, можливістю швидкого отримання надприбутків, недосконалістю та
постійними змінами чинного законодавства, вони активно проникають у цю
сферу, чим створюють додаткові перешкоди для виходу держави з
економічної кризи.

Як свідчить аналіз, у структурі національного ринку України відбуваються
небезпечні зрушення у бік більшої спрямованості виробництва на зовнішній
ринок. Вітчизняна економіка більш як на 90 відсотків пов’язана із
зовнішньоторговельним оборотом, що майже у два рази вище, ніж у
Німеччині і Великобританії, у п’ять разів, ніж в Японії, у шість разів,
ніж у США. За рахунок експорту в Україні формується близько 50 % ВВП.
Надзвичайно високу експортну спрямованість має чорна металургія, де
обсяг експорту становить 75,4 % обсягу виробництва, у хімічній і
нафтохімічній промисловості — 80,2, деревообробній і целюлозно-паперовій
— 62,2, а в таких галузях, як кольорова металургія і легка
промисловість, внаслідок використання давальницької сировини цей
показник становить відповідно 103 і 135,7 % обсягу виробництва.

Проблема ускладнюється через невиправдане зростання імпортної залежності
внутрішнього ринку, яка за 1997—2000 роки підвищилася з 37 до 47,6 %.
Невиправданим є насамперед те, що Україна у великих обсягах імпортує
продукцію саме тих галузей, які традиційно вважалися її базовими
галузями і де зараз має місце надзвичайно низький рівень використання
виробничих потужностей. Так, частка імпорту в структурі внутрішнього
споживання за такими групами промислової продукції, як метали і вироби з
них, у 2000 році становила 42,7 %, продукція хімічної промисловості і
пов’язаних з нею галузей — 96,8, машин, устаткування і транспортних
засобів — 61,4, продукції деревообробної і целюлозно-паперової
промисловості — 68,3 %.

Велика спрямованість на зовнішній ринок робить економіку України
залежною від кон’юнктури світового ринку, звужує можливості країни щодо
сталого економічного розвитку13. Водночас це ускладнює проблему захисту
зовнішньоекономічної діяльності від злочинних посягань. В 1997 році у
цій сфері кількість розкритих злочинів зросла майже у півтора рази проти
1996 року і становила 1245 злочинів, у 1998 р. — 1798, у 1999 році —
2070, у 2000 р. — 1998. Види зловживань тут різноманітні.
Спостерігається тенденція створення спільних підприємств за участю
державних службовців або членів їх сімей з метою отримання різноманітних
кредитів та приховування валютних коштів за кордоном. Все більш
поширеного характеру набувають факти, коли спільні підприємства
створюються не для здійснення статутної діяльності, а для разових, як
правило, зовнішньоекономічних операцій на користь іноземного партнера,
після проведення яких вони ліквідуються. До статутного фонду створених
спільних підприємств іноземні інвестиції вносяться переважно у формі
рухомого і нерухомого майна (58,4 % від загального обсягу інвестицій в
спільні підприємства): транспортні засоби, електронна та копіювальна
техніка, аудіо- та відеоапаратура, а грошові внески становлять лише 3 %.

В середньому сума інвестицій, включених у статутний фонд таких суб’єктів
господарювання, не перевищує декількох сот американських доларів. У той
же час статут спільного підприємства дозволяє іноземним партнерам без
будь-яких витрат користуватися пільгами з оподаткування, практично
безконтрольно здійснювати вивіз за кордон власних прибутків.

Все частіше до статутних фондів спільних підприємств вносяться іноземні
інвестиції у вигляді нематеріальних об’єктів власності (інтелектуальна
власність, науково-технічні розробки тощо). Питання митного оформлення
нематеріальних форм власності іноземних інвесторів, визначення їх
фактичної вартості нормативно не врегульовані. Одночасно набувають
поширення факти, коли діяльність спільних підприємств спрямована на
вивіз за кордон дефіцитних матеріалів, стратегічно важливої сировини, що
проявляється передусім у способах постачання за кордон доброякісної
продукції металургії, хімічної, деревообробної галузей промисловості, а
також сировинних ресурсів рідкоземельних металів під виглядом товарів
власного виробництва, відходів або некондиції.

Має місце злочинна тенденція створення спільних підприємств з метою
отримання різноманітних кредитів та приховування валютних коштів за
кордоном. Проведені Міністерством внутрішніх справ та іншими
контролюючими органами України перевірки свідчать, що майже 60—70 %
валютного прибутку спільних підприємств в Україну не надходить, а осідає
на рахунках закордонних банків, які відкрито на підставних осіб завдяки
особистим зв’язкам їх керівників, що мешкають за кордоном, а з валютних
коштів, що надходять в Україну, до 90 % споживається і лише 10 %
використовується на розвиток виробництва. Попри це не забезпечується
контроль з боку Національного банку України за дотриманням спільними
підприємствами встановленого порядку відкриття поточних та розрахункових
рахунків, що сприяє здійсненню ними протиправних фінансових операцій.

Аналіз правозастосовної практики також свідчить, що значна кількість
високоліквідної продукції експортується з України на адресу інофірм,
зареєстрованих з наданням пільг з оподаткування, причому частина валюти
експортерам не повертається, а незаконно зберігається на рахунках
закордонних банків. Валюта з офшорних зон, як правило, не надходить за
тими контрактами, які укладено за попередньою домовленістю між
українським експортером та іноземною фірмою.

За даними Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і
організованою злочинністю при Президентові України значні збитки
державному бюджету заподіює несвоєчасне погашення позичальниками
одержаних ними іноземних кредитів під гарантії уряду.

Протягом 1999—2000 років Кабінет Міністрів України надав 138 гарантій на
отримання суб’єктами підприємницької діяльності іноземних кредитів на
загальну суму 2,6 млрд доларів США. В зазначений період Укрексімбанк за
розпорядженням Мінфіну України перерахував іноземним банкам на виконання
гарантійних зобов’язань близько 2 млрд доларів США. За станом на
01.09.2000 р. лише 6 таких суб’єктів (із 138) повністю розрахувалися з
державою.

Значна частина інвестиційних проектів, які фінансувалися під гарантії
уряду, виявилися надуманими. 11 з 14 підприємств, що взяли кредити,
кошти повернути не змогли. В результаті Кабінет Міністрів України був
вимушений сплатити замість них Світовому банку з державного бюджету 9,5
мільйона доларів.

Характерним є те, що злочинна діяльність у зовнішньоекономічній сфері
зазнає мімікрії. Поряд з традиційними видами хабарів державним
службовцям (за надання пріоритетного права на укладення контракту при
рівних конкурентних можливостях з іншими фірмами; за укладення
невигідних для країни контрактів; за надання допомоги у збуті продукції;
посередництво при укладенні торгових угод; за невжиття заходів щодо
інофірм, які порушують умови поставок та ін.) набувають поширення
невідомі раніше форми злочинної діяльності.

Потребують суттєвих змін форми застосування державного контролю за
експортними операціями, рішучого скорочення переліку продукції, яка
підлягає квотуванню та ліцензуванню, і на цій основі — скорочення
бюрократичної тяганини, що унеможливило б корупцію у цьому
забюрократизованому секторі економіки.

Ще одним чинником загроз соціальній безпеці є бартерна торгівля,
оскільки надмірне її поширення створює підґрунтя для корупції.
Користуючись недосконалою законодавчою базою, суб’єкти підприємництва
вступають у змову з тіньовими ділками інших держав, відкрито вивозять з
України капітал у товарній формі. Більше того, 60—70 % продукції, яка
залучається до проведення бартерних операцій, належить до
високоліквідної групи українського експорту. Стан бартерної торгівлі
вимагає вжиття найрішучіших заходів нормативного характеру. Укази
Президента України від 22.01.1993 р. «Про врегулювання бартерних
операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності»; від 26.07.1995 р.
«Про додаткові заходи щодо врегулювання бартерних операцій в галузі
зовнішньоекономічної діяльності» проблему не вирішують. Водночас поданий
Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України проект Закону
України «Про запровадження державного збору, який сплачується під час
здійснення бартерних (товарообмінних) операцій у галузі
зовнішньоекономічної діяльності» Верховною Радою України було відхилено,
хоча він і передбачав ефективні форми щодо впорядкування бартерної
торгівлі.

У зв’язку з цим проблему регулювання бартерної торгівлі на законодавчому
рівні до цього часу не вирішено, вона регулюється підзаконними актами. З
1992 р. з цього питання було видано 9 актів.

На часі для виключення умов, що сприяють корупції, необхідно прийняти
Закон України «Про надання пільгового режиму інвестиційної та іншої
господарської діяльності для реалізації окремих інвестиційних проектів»,
який повинен визначати основні принципи цієї діяльності, встановити
пріоритетні галузі економіки, соціальної сфери та території, де вона
повинна здійснюватись, вимоги до інвестиційних проектів та основні
пільги, які надаватимуться таким проектам та інвесторам, а також вимоги
до прийнятих форм і видів іноземних інвестицій. Закон повинен бути
спрямований на сприяння залученню стратегічних іноземних інвесторів для
реалізації проектів у пріоритетних сферах на довгостроковій основі з
залученням значних обсягів інвестицій. Необхідно також на державному
рівні визначитись і законодавчо закріпити перелік тих галузей економіки
і конкретних проектів, які мають ключове значення для економіки України
і розвиток яких потребує значного залучення на довгостроковій основі як
іноземних, так і вітчизняних інвестицій. Це стосується інвестиційних
проектів, які забезпечуватимуть прогресивні структурні перетворення у
пріоритетних галузях економіки, матимуть вплив на розвиток експортного
потенціалу, підвищення технічного та якісного рівня виробництва,
створення додаткових робочих місць, а результати позитивно впливатимуть
на створення конкурентоспроможного національного товаровиробника.

Вирішення проблеми запобігання негативним впливам глобальної інтеграції
і забезпечення соціальної безпеки потребує, крім зазначеного, внесення
змін до Закону України «Про іноземні інвестиції» щодо посилення
державного контролю за перерахуванням у статутні фонди спільних
підприємств іноземних інвестицій та за їх використанням; регулювання
взаємовідносин між іноземними інвесторами та українськими підприємцями;
визначення заходів впливу та відповідальності за неефективне чи
нецільове використання отриманих валютних коштів; встановлення
пріоритетності вкладання інвестицій у вигляді обладнання та технологій
для виробництва товарів і послуг.

Література

Див.: Друзенко Г. Адаптация к законодательству ЕС // Юридическая
практика. — 2002. — 12 ноября.

Див.: Глазовский Н. Ф. Цели, возможности и механизмы устойчивого
развития на разных уровнях природно-социальных систем // Переход к
устойчивому развитию: Глобальный, региональный и локальный уровень. —
М., 2002. — С. 9.

Головатий М. Обережно — глобалізація // Урядовий кур’єр. — 2002. —
25 вересня.

Лейст О. Э. История правовых и политических учений. — М., 1999. —
С. 619—620.

Див.: Сдасюк Г. В. Императивы концепции устойчивого развития и реалии
глобализации // Переход к устойчивому развитию: Глобальный, региональный
и локальный уровень. — М., 2002. — С. 9.

Похожие записи