Склад майнового комплексу підприємства як об’єкт застави

В Цивільному Кодексі України визначення поняття “майнового комплексу
підприємства”, на жаль, відсутнє. Закон України “Про заставу”,
визначаючи особливий порядок іпотеки майнового комплексу підприємства,
також не дає поняття “майнового комплексу “ [1]. Поняття майнового
комплексу визначено в Законі України від 4 квітня 1992 р. “Про оренду
державного та комунального майна“. В ст.4 цього закону зазначено, що “
цілісним майновим комплексом є господарський об’єкт із завершеним циклом
виробництва продукції (робіт, послуг), з наданою йому земельною
ділянкою, на якій він розташований, автономними інженерними
комунікаціями, системою енергопостачання”.

Проект Цивільного Кодексу України в якості самостійного об’єкту
цивільних прав виділяє майновий комплекс (цілісний майновий комплекс).
Згідно проекту, підприємство — це єдиний майновий комплекс, який являє
собою сукупність матеріальних і нематеріальних активів, основних фондів
і оборотних коштів, а також інших цінностей, вартість яких відображена в
самостійному балансі підприємства [2].

Застава майнового комплексу підприємства згідно ст.38 Закону України
“Про заставу” є іпотекою, тобто одним із видів застави.

Іпотека майнового комплексу підприємства і його структурного підрозділу,
якщо інше не передбачено законом чи договором, поширюється на все його
майно, в тому числі на основні фонди та оборотні кошти, а також інші
цінності, відображені в самостійному балансі підприємства.

Згідно Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”
від 27 квітня 2000 року та Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9
“Запаси” від 20 жовтня 1999 року основні засоби — матеріальні активи,
які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва
або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам
або для здійснення адміністративних і соціально — культурних функцій,
очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше
одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). Основні
засоби класифікуються за такими групами:

— на основні засоби (земельні ділянки; будинки, споруди та
передавальні пристрої; машини та обладнання; транспортні засоби;
інструменти, прилади, інвентар, багаторічні насадження, інші основні
засоби);

— інші необоротні матеріальні активи (бібліотечні фонди, малоцінні
необоротні матеріальні активи, природні ресурси, інвентарна тара,
предмети прокату, інші необоротні матеріальні активи).

Що стосується запасів, то вони включають:

— сировину, основні і допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та
інші цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт,
надання послуг;

— незавершене виробництво у вигляді не закінчених обробкою і
складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних
процесів;

— готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для
продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим
договором або іншим нормативно — правовим актом;

— та інше [3].

?

.підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації.

Проблема визначеності кола майна, на яке розповсюджується іпотека
майнового комплексу підприємства, загострюється ще й тим, що в різні
періоди часу підприємству може належати різне майно. І цілком можливо,
що в момент звернення стягнення на майновий комплекс підприємства у
боржника не буде не лише майна, яке було відображено в балансі
підприємства в момент укладення іпотеки, але і взагалі ніякого іншого
майна, крім боргів.

Закон України “Про іпотеку” не захищає заставодержателя від можливих
фінансових невдач чи зловживань зі сторони заставодавця, які можуть
призвести до фактичної відсутності майна у підприємства на момент
стягнення.

Необхідно ст.38 Закону України “Про іпотеку” доповнити наступною
редакцією: “ Іпотека майнового комплексу підприємства розповсюджується
на все майно, яке належить і буде належати підприємству в період дії
договору іпотеки. В період дії договору іпотеки підприємство
зобов’язується мати не менше подвійної суми, передбаченої договором”.

Існує незрозумілість щодо застави майнових прав акціонерних товариств,
державних і орендних підприємств, які перебувають у процесі приватизації
та входять у сферу управління Фонду держмайна України. На заставу таких
прав поширюється обмеження в рамках, встановлених наказом Фонду № 618
від 4 червня 1996 р. “Про умови погодження договорів застави” для
застави майна названих підприємств. Тому логічно випливає, що й майнові
права, що належать таким підприємствам, можуть бути закладені тільки
після одержання дозволу Фонду держмайна України.

Необхідно чіткіше врегулювати зобов’язальні правовідносини між
суб’єктами підприємницької діяльності. І у той же час слід надати
суб’єктам можливість самостійно забезпечувати виконання зобов’язань для
того, щоб економічні відносини у державі не стали інертними, а ефективно
розвивались.

В проекті Закону України “Про іпотеку” необхідно передбачити положення
про іпотеку підприємств, будівель і споруд із земельною ділянкою, на
якій вони знаходяться, а саме: “ при іпотеці підприємства як майнового
комплексу право застави повинно розповсюджуватися на все майно, яке
входить в його склад. Іпотека будівель і споруд повинна допускатися лише
з одночасною іпотекою за тим же договором земельної ділянки, на якій
знаходиться ця будівля чи споруда або частина цієї ділянки , або
належного заставнику права оренди цієї ділянки чи її частини.

Отже, майновий комплекс підприємств є об’єктом застави, склад якого
потребує більш вдосконаленого законодавчого врегулювання. Враховуючи
вище наведені факти я вважаю, що прийняття Закону України “Про іпотеку”
дасть можливість врегулювати існуючі прогалини в законодавстві України
відносно майнового комплексу підприємств.

Література

1. Про заставу: Закон України//BBR- 1992.- №47.-Ст.642.

2. Проект закону України “Про іпотеку”.

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”,
затверджено наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 р.
№ 92 та Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 “Запаси”,
затверджено наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 р.
№246 //Бухгалтерія.-2001.- № 52/2 (467).

Похожие записи