Реферат на тему:
Система прав і свобод людини і громадянина
Сучасна типологія прав і свобод досить різноманітна. Вона набуває
практичного значення, зокрема, при побудові Конституції та інших законів
будь-якої держави, оскільки здатна сприяти забезпеченню повноти й
обґрунтуванню послідовності викладу таких прав у законодавстві, а також
диференціації юридичних механізмів їх захисту.
Так, найбільш загальний поділ прав і свобод є поділом на негативні та
позитивні права.
Негативні права полягають у праві людини на захист від будь-якого
втручання, в тому числі і з боку держави, в здійсненні особою своїх прав
як суб’єкта громадянського суспільства та політичних прав. Негативні
права – це основа індивідуальної свободи та можливість бути незалежним
від влади (право на приватне життя, свобода совісті та віросповідання,
свобода пересування, право на особисту свободу і недоторканність та
недоторканність житла тощо). До негативних прав належить також право на
участь в управлінні державою, право обирати і бути обраним, свобода
спілок, оскільки вони передбачають можливість впливу конкретної особи на
реалізацію державної влади. Отже, реалізація негативних прав не потребує
великих державних ресурсів та не залежить від рівня
соціально-економічного розвитку країни.
Позитивні права навпаки потребують підтримки та забезпечення з боку
держави. Такі права, як право на працю, право на освіту, на охорону
здоров’я, на соціальний захист, на здоров’я та безпечне довкілля
вимагають від держави проведення постійної, цілеспрямованої політики по
реалізації державних програм та потребують значних матеріальних ресурсів
держав.
Права і свободи поділяють також на основні та конкретизуючі.
До основних прав належать права, що закріплені в конституції держави та
міжнародно-правових документах з прав людини, зокрема у Міжнародному
біллі прав людини. До Міжнародного білля (хартії) прав людини включають:
• Загальну декларацію прав людини 1948 р.;
• Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р.;
• Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права 1966р.;
• Факультативний протокол до міжнародного пакту про громадянські права.
Виділення категорій основних прав людини зовсім не означає віднесення
всіх інших до «додаткових», «другорядних».
Основні права і свободи є стрижнем правового статусу особи, навколо
якого утворюються інші права, необхідні для нормальної життєдіяльності
держави. Це право на участь в управлінні, у самоврядуванні, право
висувати свого кандидата, право вимагати звіт від обраного депутата,
право на звернення до депутата з приводу його діяльності тощо.
За часом виникнення прав і свобод розрізняють три покоління прав людини.
Права першого покоління були сформульовані та закріплені в ході
буржуазних революцій, а потім знайшли своє відображення в конституційних
актах ХVІІ-ХVІІІ ст.
Це особисті (громадянські) та політичні права – право на життя, свободу
та безпеку особистості, право на особисту недоторканність, право на
свободу думки, совісті та релігії, право на рівність всіх перед законом,
право на участь у формуванні державної влади. Такі права визначали
«негативну» свободу особи – держава зобов’язана була утримуватися від
втручання в сфери, що регулюються такими правами, і створювати
можливість для участі громадян в політичному житті.
Друге покоління прав людини сформувалося у процесі боротьби народів за
покращання свого економічного становища та підвищення культурного
статусу право на працю, право на відпочинок, право на медичне та
соціальне забезпечення, право на освіту.
Друге покоління – це система позитивних прав, що може бути реалізована
лише тільки за допомогою та сприяння держави. Система прав другого
покоління знайшла своє поступове закріплення в конституціях окремих
країн у першій половині XX ст., а після Другої світової війни і в
Загальній декларації прав людини та Міжнародному пакті про економічні,
соціальні та культурні права.
Після Другої світової війни сформувалося третє покоління прав людини –
колективні (солідарні) права. Це право на мир, на розвиток, на здорове
навколишнє середовище, на рівний доступ до світової культурної та
інтелектуальної спадщини, право на комунікацію в міжнародному
інформаційному просторі. Третє покоління прав не є новими правами
людини. Якщо права і свободи, що відносяться до перших двох поколінь –
це права, що належать кожному індивіду, то права третього покоління – це
права людства та народів. Оскільки одна людина має право на визначення
та розвиток, то й народ (нація) має таке ж спільне право і спільно може
ним скористатися.
Колективні права (право народу, право нації, право спільноти, асоціації)
не є природженими. Вони викристалізовуються і формуються у процесі
становлення інтересів тієї чи іншої спільноти або колективу, їх не можна
розглядати як суму індивідуальних прав осіб, що входять до тієї чи іншої
спільноти або колективу. Це якісно інші властивості, що визначаються
цілями та інтересами колективного утворення. І якими б різноманітними не
були ці права, їх правомірність повинна завжди перевірятися «людським
виміром» – правами індивіда. Колективні права не повинні ігнорувати
права людини, суперечити їм чи придушувати їх (винятком є надзвичайні
ситуації, які є загрозою існуванню народу, нації). Якщо колективні права
загрожують правам окремої людини, це означає, що цілі, які з’єднують
спільноту, є антигуманними і протиправними. Тому колективні права не
можуть ранжуватися вище індивідуальних прав, а повинні знаходитись з
ними у гармонії, перевірятися ними «на якість». Деякі дослідники
вказують на четверте покоління прав до яких, зокрема, відносять право на
евтаназію та заборону абортів.
У літературі існують й інші класифікації за різними підставами.
Внаслідок цього, одні й ті ж свобода чи право можуть водночас належати
до двох чи більше класифікаційних груп, а підстав, за якими ці права і
свободи об’єднуються в різні групи, достатньо.
У сучасних умовах найпоширенішою та визнаною класифікацією прав і свобод
є їх поділ за змістом та сферою дії. Такого роду класифікація уявляється
найбільш важливою, оскільки демонструє межі охорони прав громадян у
різних сферах людського існування. Виділяють п’ять основних груп.
Особисті (громадянські) права і свободи, до яких в першу чергу належать:
право на життя, на повагу до гідності, свободу та особисту
недоторканність, свободу думки і мови, світогляду та віросповідання,
свободу пересування тощо.
Політичні права і свободи – це забезпечена законом та публічною владою
можливість участі у суспільно-політичному житті держави та здійсненні
державної влади.
Економічні права – забезпечують людині вільне користування основними
факторами господарської діяльності.
Соціальні права – покликані забезпечити людині достатній рівень життя та
соціальну захищеність.
Культурні права – гарантують духовний розвиток кожної особи, допомагають
людині стати учасником політичного, економічного, духовного, соціального
та культурного процесу.
Більш детальний аналіз зазначених права і свобод буде подано в наступних
темах посібника.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Загальна декларація прав людини // Міжнародні договори України. -К.,
1992.
2. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права //
Міжнародні договори України. – К., 1992.
3. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права // Міжнародні
договори України. – К., 1992.
4. Конвенція про права дитини. УПФ. – К., 1995.
5. Английская буржуазная революция XVII в. в 2-х томах. – М., 1954.
6. Бернард Г. Сіган. Створення Конституції для народу чи республіки, які
здобули свободу. – К. 1993.
7. Буткевич В.Г. Права людини в Україні. З погляду творення нової
правової бази. – Політична думка. – 1993, № 1.
8. Война за независимость й образование США / Под ред. Г.Н.
Севастьянова. – М., 1976.
9. Декларація прав людини очима дітей. – Дрогобич, 1994.
10. Дмитриева Г.К. Международная защита прав женщин. – К., 1985.
11. Документи истории Великой французской революции. – М., 1990.
12. Законодательство английской революции 1640-1660 гг.-М., 1946.
13. Защита прав человека й национальньїх меньшинств. Реализация
международно-правовьіх норм во внутреннем праве. – К., 1992.
14. История средних веков. Хрестоматия. Пособие для учителя. В 2-х
частях, Ч.1.-М., 1988.
15. История Франции. В 3-х томах. – М., 1972 -73 гг, Т.2.
16. Кампо В. Конституційний контроль. Засади, статус, механізми // Віче.
-1993.-№ 6.
17. Книга для чтения по истории средних веков.-М., 1986, ст. 117- 118.
18. Коментар до Конституції України. – К., Інститут законодавства ВРУ,
1996.
19. Конституційні акти України 1917 – 1920 рр. – К., 1992.
20. Консультативне обслуговування і технічна допомога в галузі прав
людини. Виклад фактів. – № 3. – ООН, Женева, 1994.
21. Копейчиков В.В. Про теоретичні засади конституційного ладу // Вісник
Академії правових наук України. – Харків, 1993. – № 1.
22. Кудрявцев А.Е. Великая английская революция. – Л., 1925.
23. Лавровский В.М. Сборник документов по истории английской буржуазний
революции XVII в. – М., 1973.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
