Реферат на тему:

Система органів державної влади України

Одним з головних завдань будь-якої конституції є регулювання способів
здійснення державної влади. Втім, важливо розрізняти державну владу і
владу політичну. Перша, якщо її взяти в цілому, завжди має політичний
характер. У той же час політична влада не завжди є державною (наприклад,
повстанці, які захопили частину країни, здійснюють політичну, але не
державну владу). З одного боку, публічна політична влада — це влада
народу, класу, соціального прошарку. Вона може передувати державній
владі. З іншого боку, державна влада є головним способом реалізації
політичної влади народу в державних формах, державними засобами і
методами.

Характеризуючи державну владу, потрібно виокремити кілька основних
складових. Насамперед це положення про джерело державної влади, її
характер, а також про її соціальних носіїв і суб’єктів. У більшості
країн, у тому числі в Україні, таким суб’єктом виступає народ (у деяких
конституціях таким носієм виступав трудовий народ або певні класи, в
абсолютних та теократичних монархіях — монарх або Аллах).

Принциповим питанням здійснення державної влади є положення про її мету
і принципові напрями діяльності, що трансформувалось від загальної і
короткої декларації про благо народу в історично перших конституційних
актах до конкретних розширених декларацій. В Україні у ст. 3 найвищою
соціальною цінністю визначено людину, її права і свободи. Саме ці права
і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності
держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним
обов’язком держави.

Наступними є положення про структуру державної влади, які зумовлені
загальним концептуальним підходом до типу політичної системи. За умов
демократії основні закони закріплюють принцип розподілу влад (згідно із
ст. 6 Конституції державна влада в Україні здійснюється на засадах її
поділу на законодавчу, виконавчу та судову). Конституції деяких країн
світу виходять з принципу жорсткої єдності державної влади.

Не останню роль відіграють положення про систему органів, що здійснюють
державну владу. Насамперед, це конкретні розділи, які стосуються органів
законодавчої, виконавчої, судової влади, прокуратури в Конституції
України. Встановлена конституцією система взаємовідносин органів, що
здійснюють державну владу, зумовлена багатьма факторами: існуючою формою
правління, способом територіально-політичного устрою країни, структурою
влади і т. ін.

Конституціоналісти демократичних країн вважають, що державна влада
здійснюється насамперед центральними органами (голова держави,
парламент, уряд) та їх уповноваженими на місцях, що призначаються з
центру (губернатори, префекти і т. ін.), а також судами (судова влада).
Щодо місцевих представницьких органів, мерів міст й общин, що обираються
населенням, то вони розглядаються як органи місцевого самоврядування.

Інший підхід був притаманний країнам колишнього соціалістичного табору,
до яких належав СРСР і відповідно й Україна. Органи державної влади тут
в конституційно-правовому розумінні — це виключно представницькі органи
всіх рівнів. Тобто, будь-який тип рад, у тому числі селищна,
розглядається як орган державної влади. Інші органи, в тому числі уряд,
характеризуються як органи державного управління, правосуддя,
прокуратури тощо, але не влади.

У країнах, де іслам проголошений офіційною ідеологією, основою
духовно-державного єдиновладдя є поєднання в одній особі глави держави
та вищої духовної особи країни.

В Україні останнім часом відбулася трансформація у побудові державної
влади від соціалістичного до ліберального типу. Саме Конституція України
1996 р. закріпила нині діючу систему, яку ми і розглянемо.

Основоположним принципом побудови державної влади в Україні є її поділ
на законодавчу, виконавчу і судову гілки.

Теорія поділу влад була сформульована в працях Дж.Локка і
Ш.-Л. Монтескьє. Втілення цих принципів пов’язане з боротьбою буржуазії
проти всевладдя монархії (країни Європи) та незалежності від метрополії
(США).

У цілісній системі вищих органів влади держави при режимі демократії
кожний вищий орган має певну частку відносної самостійності стосовно
один до одного, а міра цієї відносної самостійності є мірою демократизму
всієї політичної системи в цілому. Потрібно зазначити, що в державі
існує єдина державна влада, яка має одне джерело формування (народ),
єдину мету існування і напрями діяльності. Історично єдність державної
влади персоніфікувалась з одноособовим керівником (наприклад, монархом)
або трактувалась як така, що належить одному суб’єктові — народу. У той
же час це не заважає існуванню організаційно-правового поділу гілок
влади. Тож, коли йдеться про поділ на три гілки влади, мається на увазі
не множинність різних влад у державі, а розподіл для її здійснення як
єдиної державної влади на функціональні гілки з системою їх органів.

Відповідно законодавча, виконавча і судова гілки влади мають свої
специфічні повноваження у загальному державному механізмі, які
здійснюються особливими для кожної гілки способами. Але це не означає їх
повної автономності у своїй діяльності. Вони постійно взаємодіють,
взаємодоповнюють одна одну в процесі реалізації генеральної функції
держави. Крім того, органи однієї гілки влади можуть використовувати
певні способи діяльності, притаманні органам інших гілок. Наприклад,
парламент має певні судові функції (процедура імпічменту). Законодавчу
функцію можуть у певних випадках здійснювати органи виконавчої влади
(Декрети Кабінету Міністрів України 1993 р.) або Президент (укази в
економічній сфері, що видавались на підставі Перехідних положень
Конституції). Судова влада втручається у законодавчу сферу, визнаючи
неконституційними ті чи інші положення нормативно-правових актів.

Крім того, існування кількох гілок влади призводить до існування певних
суперечок між ними, пов’язаних з розподілом владних повноважень та їх
концентрацією. З метою недопущення узурпації влади, забороненої ст. 5
Конституції, створюється так звана система стримувань і противаг. Ця
система в Україні ґрунтується на таких основах: існування різних
суб’єктів, що беруть участь у формуванні органів (законодавчу владу —
народ, виконавчу владу і судову — Президент і парламент); органи, які
входять до різних гілок влади, мають різні строки повноважень; органи,
що належать до різних гілок влади, мають певні повноваження щодо
нейтралізації негативних дій органів іншої гілки — право вето і право
розпуску парламенту, що має Президент, вираз недовіри Кабінету Міністрів
та проведення процедури імпічменту з боку Верховної Ради та ін. Поділ на
три основні гілки влади не є аксіомою. Наприкінці 80-х років у деяких
країнах Латинської Америки (наприклад, Нікарагуа) була визначена
четверта гілка — виборча. Також науковці виокремлюють поряд з цим
установчу владу, яка бере участь у розробці і затвердженні конституції.

Окрім принципу розподілу влад, в основі системи державних органів
України лежать й інші принципи, до яких належать: принцип законності,
закріплений у ст. 19 Конституції, який полягає в тому, що органи
державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи
зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що
передбачені Конституцією та законами України; принцип участі громадян в
управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих
референдумах, реалізуючи право вільно обирати і бути обраними до органів
державної влади та органів місцевого самоврядування, закріплений у
ст. 38 Конституції.

Але уособленням державної влади взагалі та її гілок є конкретні органи
та їх посадові особи.

Як відомо, орган держави — це певна державна інституція, яка
засновується державою, утворюється нею в установленому порядку і діє за
її уповноваженням.

Державний орган представляє державу як всередині країни, так і ззовні.
Залежно від власного правового статусу кожний з державних органів
здійснює притаманні йому завдання та функції держави. Для здійснення
власних завдань і функцій держава наділяє державні органи
державно-владними повноваженнями, які закріплюються в окремому
нормативно-правовому акті.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада
України. Наша держава має однопалатний парламент, який є колегіальним
органом і має конституційний склад — 450 народних депутатів України.
Термін повноважень Верховної Ради України — 4 роки. Її повноваження
припиняються у день відкриття першого засідання Верховної Ради України
нового скликання.

Порядок виборів до Верховної Ради визначається Законом України «Про
вибори народних депутатів України» від 18.10.01. Народним депутатом
України може бути громадянин України, який на день виборів досяг 21
року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх 5 років.
Але діють і певні обмеження, насамперед балотуватись на цю посаду не
можуть громадяни, які мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо
ця судимість не погашена і не знята у встановленому законодавством
порядку. Вибори здійснюється за змішаною (пропорційно-мажоритарною)
системою.

Вибори народних депутатів України бувають чергові, повторні, проміжні та
позачергові. Чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в
останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради
України. Позачергові вибори призначаються Президентом України і
проводяться в період 60 днів з дня опублікування рішення про дострокове
припинення повноважень парламенту України. Верховна Рада України є
повноважною за умови обрання не менш як 2/3 від її конституційного
складу (тобто 300 депутатів).

Права, обов’язки і відповідальність народного депутата України
визначаються Законом України «Про статус народного депутата України» від
27.11.92 в редакції Закону від 22.03.01.

Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній
основі і не можуть мати іншого представницького мандата чи бути на
державній службі. Повноваження народних депутатів України починаються з
моменту складення присяги, а припиняються одночасно із закінченням
повноважень Верховної Ради України.

Повноваження народного депутата України припиняються достроково у разі
складення повноважень за його особистою заявою; набуття законної сили
обвинувальним вироком щодо нього; визнання його судом недієздатним або
безвісно відсутнім; припинення його громадянства або виїзду на постійне
проживання за межі України; смерті. У разі невиконання вимоги щодо
несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності
повноваження народного депутата України припиняються достроково на
підставі закону за рішенням суду.

Народні депутати України користуються депутатською недоторканістю, яка
полягає у тому, що вони не несуть юридичної відповідальності за
результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах,
за винятком відповідальності за образу чи наклеп, а також не можуть бути
без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної
відповідальності, затримані чи заарештовані.

Для здійснення своїх функцій Верховна Рада України наділена
повноваженнями, викладеними у ст.ст. 85, 92 Конституції.

Для реалізації законодавчої функції парламент наділений повноваженнями
щодо прийняття законів, причому ст. 92 Конституції передбачає низку
питань, які визначаються і встановлюються виключно законами. Крім того,
законодавча функція знаходить відображення у можливості внесення змін до
Конституції України, призначення всеукраїнського референдуму з питань
про зміну території України, визначення засад внутрішньої і зовнішньої
політики, затвердження загальнодержавних програм економічного,
науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку,
охорони довкілля, надання згоди на обов’язковість міжнародних договорів
України та денонсації (відміни) міжнародних договорів України.

Для реалізації установчої функції Верховна Рада наділена повноваженнями,
які визначають участь парламенту України у формуванні органів державної
влади та обрання посадових осіб. Насамперед це повноваження щодо:
призначення виборів (Президента України, позачергових виборів до
Верховної Ради Автономної Республіки Крим, чергових і позачергових
виборів до органів місцевого самоврядування); надання згоди на
призначення Президентом Прем’єр-міністра, голови Антимонопольного
комітету України, голови Фонду державного майна України, голови
Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Генерального
прокурора України; призначення відповідних посадових осіб (голови та
інших членів Рахункової палати, Уповноваженого Верховної Ради України з
прав людини, половини складу Ради Національного банку України, половини
складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення,
третини складу Конституційного Суду України) або за поданням Президента
(голови Національного банку України, членів Центральної виборчої
комісії), а також обрання суддів безстроково.

Для реалізації контрольної функції парламент наділений повноваженнями,
пов’язаними із здійсненням парламентського контролю у межах, визначених
Конституцією. Насамперед це — заслуховування щорічних і позачергових
послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України,
усунення Президента з поста в порядку особливої процедури (імпічменту),
здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України, розгляд і
прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів
України. Відповідно до ст. 87 Конституції Верховна Рада України за
пропозицією не менш як 1/3 народних депутатів України від її
конституційного складу може розглянути питання про відповідальність
уряду та прийняти резолюцію недовіри йому більшістю від конституційного
складу Верховної Ради. Наслідком прийняття такої резолюції є відставка
Уряду. До інших повноважень у цій сфері належать можливість дострокового
припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за
наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею
Конституції України або законів України. Парламентський контроль за
додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Окрім того, Верховна Рада здійснює контроль за виконанням Державного
бюджету України, а також приймає рішення щодо звіту про його виконання,
затверджує рішення про надання Україною позик та економічної допомоги
іноземним державам і міжнародним організаціям, а також про одержання
Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових
організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснює
контроль за їх використанням. Від імені Верховної Ради України контроль
за використанням коштів Державного бюджету України здійснює Рахункова
палата, правовий статус якої зазначено у ст. 98 Конституції та Законі
України «Про Рахункову палату» від 11.07.96.

До того ж, кожен народний депутат України згідно із ст. 86 Конституції
має право звернутися із запитом до органів Верховної Ради України,
Кабінету Міністрів України, керівників інших органів державної влади та
органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств,
установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від
їх підпорядкування і форм власності. Керівники суб’єктів, до яких були
направлені запити, зобов’язані повідомити народного депутата України про
результати розгляду його запиту.

Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод
людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в
межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної
Ради України з прав людини. Він призначається строком на 5 років і ним
може бути громадянин України, який на день обрання досяг 40 років,
володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід
правозахисної діяльності та протягом останніх п’яти років проживає в
Україні. Правовий статус цієї посадової особи визначається ст. 101
Конституції та Законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради
України з прав людини» від 23.12.97.

Крім того, Верховній раді України притаманна бюджетна функція,
реалізація якої полягає у затвердженні Верховною Радою Державного
бюджету України та внесення змін до нього. Ст. 95 Конституції
передбачає, що виключно законом про Державний бюджет України
визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби,
розмір і цільове спрямування цих видатків. Державний бюджет України
затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31
грудня, а за особливих обставин — на інший період. Кабінет Міністрів
України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради
України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік.
Разом із проектом закону подається доповідь про хід виконання Державного
бюджету України поточного року.

Також парламент наділений повноваженнями в галузі зовнішньої політики,
оборони та безпеки, які знаходять відображення у праві оголошення за
поданням Президента України стану війни й укладення миру, схвалення
рішення Президента України про використання Збройних Сил України та
інших військових формувань у разі збройної агресії проти України,
затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій
Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно
до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх
справ України, схвалення рішення про надання військової допомоги іншим
державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої
держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію
України, затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента
України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні
або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію,
оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації.

Верховна Рада України виконує й інші повноваження, до яких належать
деякі повноваження щодо: самоорганізації (призначення на посаду та
звільнення з посади посадових осіб Верховної Ради, керівника свого
апарату, затвердження кошторису Верховної Ради України та структури її
апарату); утворення і ліквідація районів, встановлення і зміни меж
районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст,
найменування і перейменування населених пунктів і районів; затвердження
переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають
приватизації, визначення правових засад вилучення об’єктів права
приватної власності.

Юридичною формою реалізації повноважень Верховної Ради є її акти.
Насамперед це — закони. Також до актів належать постанови, заяви,
звернення, декларації. Для прийняття цих нормативних актів потрібно, щоб
їх підтримала більшість від конституційного складу парламенту. Як уже
зазначалось, ст. 92 Конституції передбачає цілу низку питань, які
визначаються або встановлюються виключно законами. Це найважливіші
елементи суспільного і державного життя України, насамперед права і
свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні
обов’язки громадянина, правосуб’єктність громадян, правовий режим
власності, засади утворення і діяльності політичних партій, інших
об’єднань громадян, засобів масової інформації; організація і діяльність
органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної
статистики та інформатики, територіальний устрій України та багато
інших.

У той же час діяльність, пов’язана зі створенням і прийняттям нових
законів або їх зміною, проводиться із дотриманням певної процедури, яка
називається законодавчим процесом.

Першим етапом законодавчого процесу є внесення законопроекту суб’єктами
законодавчої ініціативи на розгляд Верховної Ради. Цим правом наділені
Президент України, народні депутати України, Кабінет Міністрів України і
Національний банк України.

Прийнятий до розгляду законопроект спочатку обговорюється в комітетах
парламенту. Після цього законопроект проходить три читання безпосередньо
на пленарних засіданнях Верховної Ради. При цьому під час першого
читання законопроект обговорюється і схвалюється в цілому, під час
другого — розглядається і схвалюється постатейно, під час третього —
парламентарі можуть остаточно прийняти закон шляхом подачі не менше 226
голосів. Після цього закон підписує Голова Верховної Ради України і
невідкладно направляє його Президентові України.

Президент України протягом 15 днів після отримання закону може його або
підписати, беручи до виконання, та офіційно оприлюднюти, або повертає
закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до
Верховної Ради України для повторного розгляду. У разі, якщо Президент
України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного
розгляду, закон вважається схваленим Президентом України.

Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною
Радою України не менш як 2/3 від її конституційного складу, Президент
України зобов’язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом 10
днів.

Закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення,
якщо інше не передбачено у самому акті, але не раніше дня його
опублікування.

Як колегіальний орган парламент має свою структуру. Так, Верховна Рада
України обирає зі свого складу Голову Верховної Ради України та його
Першого заступника і заступника.

Голова Верховної Ради обирається Верховною Радою на строк її повноважень
і веде засідання парламенту, організовує підготовку питань до розгляду
на цих засіданнях, підписує акти, прийняті Верховною Радою України,
представляє парламент у зносинах з іншими органами державної влади
України та органами влади інших держав, організовує роботу апарату
Верховної Ради України.

Для здійснення законопроектної роботи, підготовки і попереднього
розгляду питань, які віднесені до повноважень Верховної Ради України, у
парламенті з числа депутатів створюються профільні комітети, які діють
на постійній основі. Перелік комітетів, функціональна спрямованість їх
діяльності визначаються самою Верховною Радою України з урахуванням
важливості проблем державного, господарського, соціально-культурного
будівництва, а також інших факторів об’єктивного характеру (наприклад,
Комітет з питань правової політики, Комітет з питань фінансів і
банківської діяльності, Комітет з питань промислової політики і
підприємництва та інші — всього 2). Правовий статус цих структурних
підрозділів визначені у Регламенті Верховної Ради та Законі України «Про
комітети Верховної Ради України» від 04.04.95.

Верховна Рада може створювати, коли визнає за необхідне, тимчасові
спеціальні комісії для розробки, попереднього розгляду, доопрацювання
проектів законів та інших актів, вивчення чи дослідження питань,
віднесених до її компетенції.

Верховна Рада України у разі необхідності для проведення розслідування з
питань, що становлять суспільний інтерес, може створювати тимчасові
слідчі комісії. Для цього потрібно, щоб за таке рішення проголосувала не
менш як 1/3 від конституційного складу Верховної Ради України. Варто
зазначити, що висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є
вирішальними для слідства і суду.

Для забезпечення відстоювання своїх політичних та інших інтересів
народні депутати можуть створювати депутатські групи (фракції), але за
умови, що до складу кожної з них входить не менше 14 народних обранців.
Депутат не може входити до складу більше ніж однієї зареєстрованої
депутатської групи (фракції), хоча це і не є, на відміну від членства у
певному комітеті, його обов’язком. Голова Верховної Ради України і його
заступники не входять до складу жодної депутатської групи (фракції).

Організаційну, технічну та іншу діяльність Верховної Ради України та її
органів, народних депутатів України, зареєстрованих депутатських груп
(фракцій) забезпечують Секретаріат Верховної Ради та Управління
справами. Ці допоміжні органи складають апарат Верховної Ради України, в
якому працює технічний персонал. Окрім того, з метою налагодження
ефективної роботи парламенту функціонують Інститут законодавства
Верховної Ради, Видавництво Верховної Ради. Офіційними друкованими
органами парламенту є газета «Голос України» і журнал «Віче».

Організаційно-правовою формою діяльності Верховної Ради України є сесія,
яка складається з пленарних засідань, роботи депутатів у комітетах та
безпосередньо з виборцями.

За Регламентом сесії можуть бути чергові (починаються першого вівторка
лютого і першого вівторка вересня кожного року), позачергові
(скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу не менше ніж 1/3
народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради
України або на вимогу Президента України), надзвичайні (у разі введення
воєнного чи надзвичайного стану в Україні Верховна Рада України
збирається у дводенний строк без скликання).

Верховна Рада України збирається на першу сесію не пізніше ніж на 30-й
день після офіційного оголошення результатів виборів. У той же час
Конституцією передбачено спеціальні можливості Президента України щодо
дострокового припинення повноважень парламенту. Це можливе, якщо
протягом 30 днів однієї чергової сесії парламенту пленарні засідання не
можуть розпочатися. Повноваження Верховної Ради України не можуть бути
достроково припинені в останні 6 місяців строку повноважень Президента
України.

Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією
України та Законом про регламент Верховної Ради України (нині діє
регламент, затверджений постановою Верховної Ради України від 27.07.94 з
подальшими змінами).

Наступною складовою механізму державної влади України є глава держави —
Президент України. Інститут глави держави зустрічається практично у всіх
країнах. Статус глави держави залежить від форми державного правління,
прийнятої в тій чи іншій країні, і багато в чому зумовлений існуючим
політичним режимом. В одних він є главою держави і очолює виконавчу
владу (Білорусь, Узбекистан), в інших — лише главою держави (Іспанія,
Росія, Болгарія). Іноді місце президента серед інших органів державної
влади не визначається взагалі (Франція, ФРН). В Україні пост Президента
був започаткований з прийняттям Закону України «Про заснування поста
Президента Української РСР…» від 03.07.91. Спочатку Президент був
найвищою посадовою особою Української держави і главою виконавчої влади,
а у 1995 р. з укладенням Конституційного Договору між Верховною Радою
України і Президентом України «Про основні засади організації
функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на
період до прийняття нової Конституції України» Президент дістав статус
глави держави і глави виконавчої влади.

З прийняттям Конституції 1996 р. за Президентом України був закріплений
статус глави держави, який виступає від її імені. Це знаходить
відображення у тому, що Президент України є гарантом державного
суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції
України, прав і свобод людини і громадянина. Президент не входить
безпосередньо до жодної з гілок влади, гарантує єдність державної влади
в умовах її поділу, узгоджене функціонування та взаємодію органів
державної влади, що забезпечується наявністю як у сфері виконавчої, так
і відповідно законодавчої та судової гілок влади. Термін повноважень
Президента в Україні становить 5 років. Одна й та сама особа не може
бути Президентом України більше ніж два строки підряд.

Президент України обирається громадянами України на основі загального,
рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Чергові
вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня п’ятого
року повноважень Президента України. Особа, яка претендує на посаду
Президента, повинна: бути громадянином України; досягти на момент
виборів 35 років; мати право голосу; проживати в Україні протягом 10
останніх перед днем виборів років; володіти державною мовою. Порядок
обрання Президента України визначається Законом України «Про вибори
Президента України» від 05.03.99.

Новообраний Президент України вступає на пост з моменту складення
присяги народові, до якої він приводиться Головою Конституційного Суду
України на урочистому засіданні Верховної Ради України. Ця процедура
повинна відбутися не пізніше ніж через 30 днів після офіційного
оголошення Центральною виборчою комісією результатів виборів.

Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост
новообраного Президента України. Повноваження Президента України
припиняються достроково у разі відставки, яка полягає у добровільному
проголошенні Президентом особистої заяви про складення з себе
повноважень на засіданні Верховної Ради України (ст. 109 Конституції);
неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я, яке має
бути встановлено на засіданні Верховної Ради України і підтверджено
рішенням, прийнятим більше ніж 225 депутатами на підставі письмового
подання Верховного Суду України — за зверненням Верховної Ради України,
і медичного висновку (ст. 110 Конституції); усунення з поста в порядку
імпічменту у разі вчинення Президентом державної зради або іншого
злочину; смерті.

Згідно із ст. 111 Конституції питання про усунення Президента України з
поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного
складу Верховної Ради України. Для проведення розслідування Верховна
Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, висновки і
пропозиції якої розглядаються на засіданні Верховної Ради України. За
наявності підстав Верховна Рада України не менш як 2/3 від її
конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента
України. Рішення про усунення Президента України з поста в порядку
імпічменту приймається Верховною Радою України не менш як 3/4 від її
конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом
України і отримання його висновку щодо додержання конституційної
процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отримання
висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких
звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або
іншого злочину.

У разі дострокового припинення повноважень Президента України його
обов’язки на період до обрання і вступу на пост нового Президента
виконує Прем’єр-міністр України.

Центральним елементом правового статусу Президента України є його
повноваження, тобто конкретні права та обов’язки з питань, що віднесені
до його компетенції. Повноваження Президента, які переважно згруповані у
ст. 106 Конституції, розподіляються на:

— представницькі, до яких належать представлення держави в міжнародних
відносинах, здійснення керівництва зовнішньополітичною діяльністю
держави, ведення переговорів та укладення міжнародних договорів України,
вирішення питання про визнання іноземних держав, призначення та
звільнення глав дипломатичних представництв України в інших державах і
при міжнародних організаціях, прийом вірчих і відкличних грамот
дипломатичних представників іноземних держав. Представляючи державу у
внутрішніх відносинах, Президент забезпечує державну незалежність,
національну безпеку і правонаступництво держави, звертається з
посланнями до народу та з щорічними і позачерговими посланнями до
Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

— повноваження у сфері законодавчої влади полягають у призначенні
всеукраїнського референдуму щодо змін Конституції України, проголошенні
всеукраїнського референдуму за народною ініціативою, призначенні
позачергових виборів до Верховної Ради України, у можливості припинення
повноважень Верховної Ради України, якщо протягом 30 днів однієї
чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися. Президент також
має право законодавчої ініціативи, підписує закони, прийняті Верховною
Радою України, має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України
законів з подальшим поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради
України;

V z

|

» v

x

«P#///////////////eUeeeeeIe

gd?-“

l°u?z »„(?\’oocoooooccoooooooooooooooo

d? ¤ ¤gd?-“

„?^„`„?gd?-“

d? ¤ ¤gd?-“

ooooooooooooocooUooooooco

`„?gd?-“

d? ¤ ¤gd?-“

Oначення за згодою Верховної Ради України Прем’єр-міністра України;
припиненні повноваження Прем’єр-міністра України та прийняття рішення
про його відставку, у призначенні за поданням Прем’єр-міністра України
та припиненні повноважень членів Кабінету Міністрів України, керівників
інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих
державних адміністрацій; у призначенні на посади та звільненні з посад
за згодою Верховної Ради України голови Антимонопольного комітету
України, голови Фонду державного майна України, голови Державного
комітету телебачення і радіомовлення України. Президент має право
скасовувати акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів
Автономної Республіки Крим, утворювати, реорганізовувати та
ліквідовувати за поданням Прем’єр-міністра України міністерства та інші
центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених
на утримання органів виконавчої влади;

— повноваження у сфері судової влади полягають у призначенні третини
складу Конституційного Суду України; утворенні судів; призначенні вперше
на посаду професійного судді строком на 5 років. Президент також має
право здійснювати помилування;

— установчі повноваження щодо інших державних органів і посадових осіб
полягають у тому, що Президент призначає за згодою Верховної Ради
України Генерального прокурора України та звільняє його з посади;
призначає половину складу Ради Національного банку України; призначає
половину складу Національної ради України з питань телебачення і
радіомовлення;

— повноваження у сфері національної безпеки і оборони полягають у тому,
що Президент є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України,
призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил
України, інших військових формувань, здійснює керівництво у сферах
національної безпеки та оборони держави, вносить до Верховної Ради
України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про
використання Збройних Сил України у разі збройної агресії проти України;
приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову
мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її
місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності
України; приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або
в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі
необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної
ситуації з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України.

Окремо у цьому зв’язку потрібно підкреслити те, що Президент очолює
координаційний орган з питань національної безпеки і оборони — Раду
національної безпеки і оборони України. Персональний склад Ради формує
безпосередньо Президент. До складу Ради за посадою входять
Прем’єр-міністр України, міністр оборони України, голова Служби безпеки
України, міністр внутрішніх справ України, міністр закордонних справ
України. Повноваження та порядок діяльності цього органу визначаються
Законом України «Про Раду національної безпеки і оборони України» від
05.03.98.

До інших повноважень Президента належать присвоєння вищих військових
звань, вищих дипломатичних рангів та інших вищих спеціальних звань і
класних чинів, нагородження державними нагородами, встановлення
президентських відзнак та нагородження ними, приймання рішення про
прийняття до громадянства України та припинення громадянства України,
про надання притулку в Україні.

Свої повноваження Президент України не може передавати іншим особам або
органам. Для реалізації цих повноважень Президент має право створювати у
межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, консультативні,
дорадчі та інші допоміжні органи і служби. Особливе значення сьогодні
набула Адміністрація Президента, яка згідно з Указом Президента України
19.02.97, яким було затверджене Положення про цей орган, є постійно
діючим органом, що утворюється Президентом України відповідно до
Конституції України для забезпечення здійснення ним своїх повноважень як
глави держави. Основними завданнями Адміністрації є організаційне,
правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше
забезпечення діяльності Президента. Структура Адміністрації Президента
визначається згідно з Указом Президента від 29.12.99 з подальшими
змінами.

Окрім того, при Президенті створені і діють інші консультативно-дорадчі
органи, серед яких, наприклад, Рада регіонів та Координаційний комітет
по боротьбі із корупцією та організованою злочинністю.

З метою сприяння виконанню в Автономній Республіці Крим повноважень,
покладених на Президента України, в цьому регіоні Президентом України
утворюється і безпосередньо йому підпорядковується спеціальний державний
орган — Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим,
яке очолює Постійний представник Президента України в Автономній
Республіці Крим. Правовий статус цього органу визначається в Законі
України «Про Представництво Президента України в Автономній Республіці
Крим» від 02.03.00.

Втілення в юридичну форму рішень Президента України здійснюється через
видання указів і розпоряджень, які є обов’язковими до виконання на всій
території України. Певні акти Президента, видані в межах деяких
повноважень, визначених у ч. 1, 4 ст. 106 Конституції проходять так
звану процедуру контрасигнації, тобто скріплення його підписами
Прем’єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його
виконання.

Відносно самостійною формою єдиної державної влади України є виконавча
влада. Вона має притаманні лише їй функції, які здійснюються системою
органів виконавчої влади на підставі визначеного правового механізму
реалізації законів та інших нормативно-правових актів за допомогою
державного управління з метою реалізації прав і свобод людини і
громадянина. Органи виконавчої влади створюються для здійснення
виконавчої діяльності, яка полягає у реалізації законів та інших
нормативних актів, та розпорядчої діяльності, пов’язаної з виданням
управлінських актів, спрямованих на керівництво у господарській,
соціально-культурній та адміністративно-політичній галузях. Систему
органів виконавчої влади складають Кабінет Міністрів України, центральні
та місцеві органи виконавчої влади.

Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів
(Уряд) України. Він має ознаку загальнодержавності і колегіальності.
Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та
підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України. До складу Кабінету
Міністрів України входять Прем’єр-міністр України, Перший
віце-прем’єр-міністр, три віце-прем’єр-міністри, міністри.
Прем’єр-міністр України призначається Президентом України за згодою
більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України.
Персональний склад Кабінету Міністрів України, керівники центральних
органів виконавчої влади призначаються Президентом України за поданням
Прем’єр-міністра України.

Посади Прем’єр-міністра України, Першого віце-прем’єр-міністра,
віце-прем’єр-міністрів, міністрів за характером повноважень, порядком
призначення на посади та звільнення з посад належать до політичних і не
належать до категорій посад державних службовців. Члени Кабінету
Міністрів України, керівники центральних та місцевих органів виконавчої
влади не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою,
крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час, входити до
складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті
одержання прибутку.

Згідно з Указом Президента України від 15.12.99 «Про склад Кабінету
Міністрів України» діяльність цього органу забезпечується Секретаріатом
Кабінету Міністрів України. Його очолює державний секретар Кабінету
Міністрів України, якого призначає на посаду за поданням
Прем’єр-міністра України і звільняє з посади Президент України.
Основними завданнями Секретаріату є організаційне, експертно-аналітичне,
правове, інформаційне, матеріально-технічне та інше забезпечення
діяльності Кабінету Міністрів України.

Основною організаційною формою діяльності уряду є його засідання, які
проводяться відповідно до Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів
України, затвердженим постановою Уряду від 05.06.00.

До компетенції Кабінету Міністрів України відповідно до ст. 116
Конституції належать: забезпечення державного суверенітету та
економічної самостійності України; здійснення внутрішньої і зовнішньої
політики держави; виконання Конституції і законів України, актів
Президента України; вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод
людини і громадянина; забезпечення проведення фінансової, цінової,
інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й
зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури,
охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; розробка і
здійснення загальнодержавних програм економічного, науково-технічного,
соціального і культурного розвитку України; забезпечення рівних умов
розвитку всіх форм власності; здійснення управління об’єктами державної
власності; розробка проекту закону про Державний бюджет України і
забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою України Державного
бюджету України, подання Верховній Раді України звіту про його
виконання; здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності і
національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі
злочинністю; організація і забезпечення здійснення зовнішньоекономічної
діяльності України, митної справи; спрямування і координація роботи
органів виконавчої влади та ін.

Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і
розпорядження, які є обов’язковими до виконання.

Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем’єр-міністр України.

До системи центральних органів виконавчої влади України входять
міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи
виконавчої влади зі спеціальним статусом. Відповідно до ст. 106
Конституції право утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати за
поданням Прем’єр-міністра України міністерства та інші центральні органи
виконавчої влади має Президент України. Конкретний перелік центральних
органів виконавчої влади визначено в Указі Президента України «Про зміни
у структурі центральних органів виконавчої влади» від 15.12.99.

Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних
органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики
у визначеній сфері діяльності. Сьогодні в Україні діє 16 міністерств.

Державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої
влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем’єр-міністр України
або один з віце-прем’єр-міністрів чи міністрів. Державний комітет
(державну службу) очолює його голова. Нині в Україні діють 5 державних
комітетів і служб (наприклад, Державний комітет статистики України,
Пенсійний фонд України, Головне контрольно-ревізійне управління України,
Державне казначейство України та ін).

Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені
Конституцією та законодавством України особливі завдання і повноваження,
щодо нього може встановлюватись спеціальний порядок утворення,
реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також
призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань
(наприклад, Антимонопольний комітет України, Державна податкова
адміністрація України, Державна митна служба України, Державна комісія з
цінних паперів та фондового ринку України, Фонд державного майна України
та ін.) Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом
очолює його голова.

Центральні органи виконавчої влади діють на підставі положень, які
затверджує Президент України. Гранична чисельність працівників
центральних органів виконавчої влади затверджується Кабінетом Міністрів
України. Структуру міністерства затверджує державний секретар
міністерства за погодженням з міністром. Структуру іншого центрального
органу виконавчої влади затверджує його керівник.

Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територіальні
органи.

Для забезпечення реалізації державної політики в особливо важливих
сферах діяльності та державного управління ними у складі окремих
центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом у межах
коштів, передбачених на їх утримання, можуть бути утворені відповідні
департаменти (служби).

Виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим,
у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та
Севастопольська міські державні адміністрації (узагальнено вони носять
назву «місцеві державні адміністрації» або місцеві органи виконавчої
влади). Їх правовий статус визначено у ст.ст. 118, 119 Конституції та у
Законі України «Про місцеві державні адміністрації» від 04.09.99. Голови
місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються
з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України.
Голови, в свою чергу, безпосередньо формують склад адміністрацій.

Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює
виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної
одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.
Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують:
виконання Конституції та законів України, актів Президента України,
Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади; законність і
правопорядок; додержання прав і свобод громадян; виконання державних і
регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку,
програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних
народів і національних меншин — програми їх національно-культурного
розвитку; підготовку та виконання відповідних обласних і районних
бюджетів; звіт про виконання відповідних бюджетів і програм; взаємодію з
органами місцевого самоврядування; реалізацію інших наданих державою, а
також делегованих відповідними радами повноважень. Детальніше система
органів виконавчої влади буде розглянута у § 5 глави 3 цього підручника.

Обов’язковою передумовою демократичності держави є існування незалежної
судової влади.

Судова влада — це незалежна гілка державної влади, яку складає система
уповноважених на здійснення правосуддя державних органів — судів — і
призначенням якої є розв’язання правових конфліктів з метою захисту прав
і свобод людей, інтересів суспільства і держави шляхом застосування
чинних норм права до конкретних життєвих обставин.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у
державі. На відміну від інших гілок влади, діяльність судової влади
носить конкретний характер, тобто вирішуються суперечки у конкретних
життєвих обставинах з чітко визначеним обмеженим колом осіб.

До основних ознак судової влади належить виключність (згідно із ч. 1
ст. 124 правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, а делегування
функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи
посадовими особами не допускаються), самостійність (означає невтручання
у здійснення специфічних функцій судової влади з боку інших державних
органів і посадових осіб), повнота (характеризується достатністю,
завершеністю і обов’язковістю рішень судових органів у межах своєї
компетенції), підзаконність (означає відповідність вимогам закону як
будови самої судової гілки влади, так і форм, в яких ця влада здійснює
повноваження).

До основних функцій судової влади належать здійснення правосуддя і
контроль за законністю та обґрунтованістю рішень державних органів і
посадових осіб, особливо в сфері застосування заходів процесуального
примусу. Специфічними рисами органів судової влади є необхідність і
можливість здійснення особливої діяльності — правосуддя, яке носить
правоохоронний характер.

Правосуддя — це вид державної діяльності, пов’язаний з вирішенням
соціальних конфліктів, в основі яких лежить спір про право, шляхом
розгляду на судових засіданнях цивільних, кримінальних та інших справ з
додержанням встановленої законом процесуальної форми.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про судоустрій України» від 07.02.02
судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі
цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також
конституційного судочинства. Детальніше визначення правосуддя та його
основних рис — у главі 14 цього підручника.

Друга функція, пов’язана з контрольними повноваженнями, полягає у
виключному значенні судового рішення як підстави застосування таких
засобів процесуального примусу, як арешт, тримання під вартою,
проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду
чи обшуку, обмеження таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної
та іншої кореспонденції (ст.ст. 29—31 Конституції).

Крім основних, існують також й інші функції, які можуть бути притаманні
лише окремим судовим органам. Так, Конституційний Суду здійснює
тлумачення правових норм, а суди загальної юрисдикції посвідчують факти,
що мають юридичне значення та обмежують правосуб’єктність окремих
категорій громадян.

Під час вирішення суперечок про право суд тлумачить правові норми, але
за певних обставин він може використати аналогію закону та аналогію
права. У такому разі рішення приймається не на підставі букви закону, а
на підставі його духу, керуючись принципом справедливості. Це дозволяє
судам активніше, порівняно із законодавчим органом, реагувати на реалії
життя.

Діяльність судів проводиться у чітко визначених законодавством формах,
закріплених у процесуальних нормах Кримінально-процесуального,
Цивільного процесуального, Господарського процесуального кодексів,
Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Судову систему України складає сукупність усіх її судів. Згідно з ч. 3
ст. 124 Конституції судочинство здійснюється Конституційним Судом
України та судами загальної юрисдикції. Система судів загальної
юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і
спеціалізації. Згідно зі ст. 18 Закону України «Про судоустрій України»
цю систему складають: місцеві суди; апеляційні суди, Апеляційний суд
України; Касаційний суд України; вищі спеціалізовані суди; Верховний Суд
України.

Принцип територіальності означає, що суди діють на певній території
(хоча судові рішення відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції ухвалюються
судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території
України). Другий принцип означає здійснення судами своїх повноважень за
певною спеціалізацією (відповідно до того, яку категорію справ розглядає
суд). Спеціалізованими судами є господарські, адміністративні та інші
суди, визначені як такі. Військові суди належать до загальних судів і
здійснюють правосуддя у Збройних Силах України та інших військових
формуваннях

Потрібно зазначити, що судова система країни побудована таким чином, що
один і той же спір може розглядатися кілька разів, для того щоб звести
до мінімуму можливість судової помилки. Невдоволена судовим рішенням
сторона може звернутися з проханням розглянути справу повторно. Саме для
забезпечення всебічного, повного та об’єктивного розгляду справ,
законності судових рішень в Україні діють, окрім судів першої інстанції,
також суди апеляційної та касаційної інстанцій. Апеляційна форма
розгляду справи передбачає з’ясування обставин справи по суті, тобто
перегляд справи як з фактичних, так і юридичних підстав. Перегляд справи
може відбуватися також у касаційній формі, яка передбачає лише перевірку
правильності дій суду, що раніше розглядав справу. В Україні не
допускається створення надзвичайних та особливих судів.

Конкретизація судової системи України здійснена у § 2 глави 14 цього
підручника.

Проте правосуддя здійснюють не якісь утворення під загальною назвою
«суди», а конкретні люди — професійні судді та, у визначених законом
випадках, народні засідателі і присяжні, які є реальними носіями судової
влади. Судочинство може провадитись суддею одноособово, колегією суддів
чи судом присяжних. Правове положення суддів визначається Законом
України «Про статус суддів» від 15.12.92. Судді є посадовими особами
судової влади, які відповідно до Конституції України наділені
повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов’язки на
професійній основі в Конституційному Суді України та судах загальної
юрисдикції.

Для того щоб стати суддею, громадянин України має відповідати певним
вимогам. Насамперед він повинен бути не молодший 25 років, мати вищу
юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менше ніж три роки,
проживати в Україні не менше 10 років та володіти державною мовою.
Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову
підготовку з питань юрисдикції цих судів. Законодавством передбачаються
додаткові вимоги до кандидатів на деякі суддівські посади. Наприклад,
суддею апеляційного суду, якщо інше не передбачене законом, може бути
громадянин України, який досяг на день обрання 30 років, має вищу
юридичну освіту, стаж роботи у галузі права не менше 5 років, в тому
числі не менше 3 років на посаді судді.

Професійні судді не можуть належати до політичних партій і профспілок,
брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький
мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу
оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Не може бути
суддею особа, яка має судимість, обмежена у дієздатності або визнана
недієздатною за рішенням суду.

Перше призначення на посаду професійного судді строком на п’ять років
здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів
Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України
безстроково, в порядку, встановленому законом. Голова Верховного Суду
України обирається на посаду та звільняється з посади шляхом таємного
голосування Пленумом Верховного Суду України.

В Україні діє спеціалізований колегіальний, незалежний орган,
відповідальний за формування високопрофесійного суддівського корпусу. Це
— Вища рада юстиції, правовий статус якої визначається ст. 131
Конституції і Законом України «Про Вищу раду юстиції» від 15.01.98. До
повноважень Вищої ради юстиції належать: внесення подання Президенту
України про призначення суддів на посади або про їх звільнення; розгляд
справ і прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог
щодо несумісності; здійснення дисциплінарного провадження стосовно
суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів;
розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної
відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також
прокурорів.

Вища рада юстиції складається з 20 членів. Верховна Рада України,
Президент України, з’їзд суддів України, з’їзд адвокатів України, з’їзд
представників юридичних вищих навчальних закладів і наукових установ
призначають до Вищої ради юстиції по три члени, а всеукраїнська
конференція працівників прокуратури — двох членів Вищої ради юстиції.
Строк повноважень цих членів Вищої ради юстиції становить 6 років. До
складу Вищої ради юстиції входять за посадою голова Верховного Суду
України, міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.

Конституцією і законами України гарантуються незалежність і
недоторканість суддів. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.
Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи
заарештований до винесення обвинувального вироку судом.

Судді обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду
України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше.

Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив: у разі
закінчення строку, на який його обрано чи призначено; досягнення суддею
65 років; неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;
порушення суддею вимог щодо несумісності; порушення суддею присяги;
набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; припинення його
громадянства; визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;
подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за
власним бажанням. Повноваження судді припиняються у разі його смерті.

Конституційний Суд України є самостійним суб’єктом судової системи і
єдиним органом конституційної юрисдикції. Суттю існування цього судового
органу у системі державних органів виступає необхідність наявності
стримуючого фактора проти порушення права і конституції не лише з боку
виконавчої влади, але й з боку законодавця. Це знаходить відображення у
забезпеченні верховенства конституції у правотворчій діяльності
законодавчого органу, що здійснюється Конституційним Судом в рамках
судових юрисдикційних завдань. Порядок організації і діяльності
Конституційного Суду України, процедура розгляду ним справ визначаються
у розділі ХІІ Конституції та Законі України «Про Конституційний Суд
України» від 16.10.96.

Конституційний Суд України складається з 18 суддів Конституційного Суду.
Президент України, Верховна Рада України та з’їзд суддів України
призначають по 6 суддів Конституційного Суду України.

Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який
на день призначення досяг 40 років, має вищу юридичну освіту і стаж
роботи за фахом не менше 10 років, проживає в Україні протягом останніх
20 років та володіє державною мовою.

Суддя Конституційного Суду України призначається на 9 років без права
бути призначеним на повторний строк. Повноваження судді Конституційного
Суду України припиняються у разі закінчення строку призначення;
досягнення суддею 65 років; неможливості виконувати свої повноваження за
станом здоров’я; порушення суддею вимог, що висуваються до суддів;
порушенням суддею присяги; набрання законної сили обвинувальним вироком
щодо нього; припинення його громадянства; визнання його безвісно
відсутнім або оголошення померлим; подання суддею заяви про відставку
або звільнення з посади за власним бажанням.

Як кожний колегіальний орган Конституційний Суд має свою структуру.
Очолює та організовує його діяльність голова. Він обирається на
спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України зі складу
суддів Конституційного Суду України шляхом таємного голосування лише на
один трирічний строк.

Голова Конституційного Суду України має двох заступників, а кожен суддя
Конституційного Суду України — наукового консультанта і помічника, які
виконують доручення судді зі справ конституційного провадження.

У складі Конституційного Суду України утворюються колегії суддів для
розгляду питань щодо відкриття провадження у справах за конституційними
поданнями та колегії суддів для розгляду питань щодо відкриття
провадження у справах за конституційними зверненнями.

Конституційний Суд України на своєму засіданні утворює з числа суддів
Конституційного Суду України постійні комісії Конституційного Суду
України, що є його допоміжними робочими органами з питань організації
внутрішньої діяльності. Конституційний Суд України може утворювати на
своїх пленарних засіданнях тимчасові комісії для додаткового дослідження
питань, пов’язаних з конституційним провадженням у справі, за участю
фахівців у відповідних галузях права.

Організаційне, науково-експертне, інформаційно-довідкове та інше
забезпечення діяльності Конституційного Суду України здійснює
Секретаріат Конституційного Суду України. Також у реалізації повноважень
Конституційного Суду йому допомагають архів, бібліотека і друкований
орган Конституційного Суду — «Вісник Конституційного Суду України».

До повноважень Конституційного Суду України відноситься прийняття рішень
та надання висновків у справах щодо:

1) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради
України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України,
правових актів Верховної ради Автономної Республіки Крим;

2) відповідності Конституції України чинним міжнародним договорам
України або тим міжнародним договорам, що вносяться до Верховної Ради
України для надання згоди на їх обов’язковість;

3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи
про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах,
визначених ст. 111 та 151 Конституції України;

4) офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Формами звернення до Конституційного Суду України є конституційне
подання та конституційне звернення.

Конституційне подання згідно із ст. 39 Закону України «Про
Конституційний Суд України» — це письмове клопотання до Конституційного
Суду України про визнання правового акта (його окремих положень)
неконституційним, про визначення конституційності міжнародного договору
або необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів
України. Конституційним поданням є також звернення Верховної Ради
України про надання висновку щодо додержання конституційної процедури
розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста
в порядку імпічменту.

Суб’єктами права на конституційне подання з питань прийняття рішень
Конституційним Судом є Президент України, не менш як 45 народних
депутатів України (підпис депутата не відкликається), Верховний Суд
України, Кабінет Міністрів України, Уповноважений Верховної Ради України
з прав людини, інші органи державної влади, Верховна Рада Автономної
Республіки Крим, органи місцевого самоврядування. Щоправда, залежно від
питання, яке порушується у конституційному поданні, склад суб’єктів
права на подання є різним.

Конституційне звернення згідно зі ст. 42 Закону — це письмове клопотання
до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення
Конституції України і законів України з метою забезпечення реалізації чи
захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав
юридичної особи.

Суб’єктами права на конституційне звернення з питань надання висновків
Конституційним Судом України є громадяни України, іноземці, особи без
громадянства та юридичні особи.

Конституційний Суд України за результатами розгляду справ щодо
конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України,
актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових
актів Верховної ради Автономної Республіки Крим приймає рішення.
Конституційний Суд України може визнати неконституційним правовий акт
повністю або в окремій його частині.

Конституційний Суд України надає висновки у справах з питань:

— офіційного тлумачення Конституції України та законів України;

— відповідності Конституції України чинним міжнародним договорам України
або тим міжнародним договорам, що вносяться до Верховної Ради України
для надання згоди на їх обов’язковість;

— додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи
про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

Рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є
обов’язковими до виконання.

Провадження в справах у Конституційному Суді України визначається в
Законі України «Про Конституційний Суд України» та регламенті
Конституційного Суду України, затвердженому рішенням Конституційного
Суду від 05.03.97.

У системі органів державної влади України окреме місце посідає
спеціалізований державно-правовий інститут, який має назву прокуратура.
Характер її повноважень дозволяє стверджувати, що вона не належить до
жодної з існуючих гілок влади. Правовий статус прокуратури знайшов
закріплення у розд. VII Конституції та в Законі України «Про
прокуратуру» від 05.11.91. Детальніше система органів прокуратури та їх
повноваження розглядатиметься в § 4 глави 14 цього підручника.

Чиркин В. Е. Современное государство. — М.: Междунар. отношения, 2001.
— С. 114.

Мишин А. А. Конституционное право зарубежных стран: Учебник. —7-е изд.
перераб. и доп. — М.: Белые альвы, 2000. — С. 274.

Чиркин В. Е. Современное государство. — М.: Междунар. отношения, 2001.
— С. 130.

Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка. — К.: Наук.
думка, 2002. — С. 373.

Кравченко В. В. Конституційне право України: Навч. посібник. — К.:
Атіка, 2000. — С. 211.

Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка. — К.: Наук.
думка, 2002. — С. 506.

Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка. — К.: Наук.
думка, 2002. — С. 574.

Похожие записи