Система криміналістики

Система — це сукупність якісно визначених елементів, між якими існує
закономірний зв’язок чи взаємозв’язок. Системність — це об’єктивна
властивість, притаманна кожному об’єкту матеріального світу, явищу,
події. Стосовно цього, наука як галузь знань є сукупністю окремих порцій
(частин) знань, що перебувають у певній послідовності щодо їхньої
значущості, взаємозв’язку та відношення. Криміналістика — не виняток.
Виникнувши у надрах кримінального процесу як сукупність прикладних
прийомів і засобів, що застосовуються для фіксації доказового матеріалу,
вона не складала самостійної галузі знань і, природно, не могла бути
наукою. Ось чому спочатку такі окремі частини знання, що стосувалися
головним чином техніки фотографічної фіксації доказів, використовувалися
насамперед органами дізнання — поліцією, тому і дістали назву
«поліцейська техніка», «кримінальна техніка».

Криміналістичні знання протягом свого розвитку нагромаджувалися, їхня
роль у розслідуванні злочинів зростала, «зачатковий» період
криміналістики скінчився. Накопичений практичний досвід використання
технічних засобів і прийомів, їх застосування при розслідуванні злочинів
Г. Гросс узагальнив, зібрав у єдину сукупність, виклав їх у певній
послідовності й назвав системою криміналістики. Саме в цьому полягає
його заслуга у створенні криміналістики.

Система криміналістики — це складові її частини або розділи, розташовані
в певній послідовності, яким притаманна наявність внутрішніх і зовнішніх
взаємних зв’язків. Частини або розділи, які є самостійними структурними
одиницями, одночасно співвідносяться за змістом, певними взаємозв’язками
або закономірностями, які характеризують індивідуальне ціле.

Спочатку криміналістику не розділяли на частини — це була «поліцейська
техніка». З часом були виділені та узагальнені прийоми проведення
слідчих дій. Так з’явилася друга її частина — криміналістична (слідча)
тактика. У кінці 20-х на початку 30-х років XX ст. криміналістика
збагатилася третьою, особливою, частиною — методикою розслідування
окремих видів злочинів. Таким чином, система криміналістики, що
склалася, вміщувала три розділи: криміналістичну техніку,
криміналістичну (слідчу) тактику і методику розслідування окремих видів
злочинів, зокрема техніка і тактика складали загальну частину, а
методика -особливу. Така система існувала значний відрізок часу. У 50-ті
роки у ній з’явився «Вступ», в якому почали розглядати предмет і
завдання, історію, розвиток і сучасний стан криміналістики. Згодом до
«Вступу» було внесено методи криміналістики, вчення про версії, проблеми
взаємодії з органами дізнання і громадськістю. У такий спосіб
ссрормувалася четверта частина системи криміналістики — методологія
криміналістики.

Сучасна система науки криміналістики об’єднує чотири розділи: 1)
методологію криміналістики; 2) криміналістичну техніку; 3)
криміналістичну тактику; 4) методику розслідування окремих видів
злочинів (мал. 1).

Система вітчизняної криміналістики

Теоретичні і методологічні основи криміналістики (вступ у науку:
історія, теорія, методологія)

Криміналістична техніка (методи, засоби і технології)

Криміналістична тактика (стратегія, організація, управління, професійне
мистецтво, тактика прийняття рішень)

Методика розслідування окремих видів злочинів (організація,
автоматизація, алгоритмізація)

Мал. 1. Сучасна система науки криміналістики

1. Методологічні основи криміналістики

Методологія науки — це не тільки вчення про методи, а поняття значно
ширше, що становить собою загальну теорію науки, яка включає пізнання її
предмета, понятійного апарату, проблем і закономірностей розвитку даної
галузі в історичному аспекті. Таким чином, загальна теорія
криміналістики складає систему вчення про предмет криміналістики, її
завдання, мету та закони розвитку, понятійний апарат і місце
криміналістичних знань у системі юридичних наук.

Вчення в етимологічному аспекті є сукупністю теоретичних положень про
певну галузь явищ. До найбільш важливих розділів криміналістики
відноситься вчення про закономірності та часткові криміналістичні
теорії.

Вчення про закономірності:

а) механізму вчинення злочину;

б) виникнення інформації та Ті джерел про злочин та його учасників;

в) збирання та використання криміналістичної інформації у процесі
доказування.

Часткова криміналістична теорія — це сукупність теоретичних положень,
які розкривають суть, предмет і методи дослідження окремої галузі
(розділу) криміналістики, наприклад дактилоскопії, трасології,
балістики. До часткових криміналістичних теорій (вчень) відносять:

1) криміналістичне вчення про навички;

2) криміналістичне вчення про ознаки та властивості;

3) теорія криміналістичної ідентифікації та групофікації;

4) криміналістичне вчення про спосіб вчинення злочину;

5) вчення про криміналістичну версію та планування (створення версій);

6) криміналістичне вчення про механізм утворення слідів;

7) вчення про систематизацію та реєстрацію криміналістичних джерел
інформації;

8) криміналістичне вчення про збирання, зберігання, обробку та
автоматизоване використання інформації.

Перелік часткових криміналістичних теорій (вчень) змінюється з розвитком
науки криміналістики, потребами практики боротьби зі злочинністю. Ось
чому наведений перелік є неповним.

2. Криміналістична техніка — це розділ науки криміналістики, що
становить собою систему наукових положень та рекомендацій стосовно
використання при розкритті злочинів природничо-наукових методів і
технічних засобів (М. О. Селіванов, 1988).

Криміналістична техніка як розділ криміналістики становить собою систему
теоретичних положень та принципів розробки й використання
науково-технічних засобів і методів виявлення, фіксації, вилучення,
накопичення та перероблення уречевленої інформації про події, що
розслідуються, а також технічних засобів і способів попередження
злочинів (М. С. Полевой, 1990).

За змістом друге визначення більш прийняте, але занадто громіздке.

Криміналістична техніка — це частина науки криміналістики, яка вивчає
теоретичні положення, науково-технічні прийоми і методи виявлення,
фіксації, вилучення та дослідження доказів з метою розслідування та
попередження злочинів (М. В. Салтевський, 1987; Т. А. Сєдова, 1976).

Термін «криміналістична техніка» використовується в іншому значенні як
сукупність технічних засобів, їх комплектів.

Отже, криміналістична техніка — це розділ науки криміналістики, що
об’єднує систему теоретичних положень та розроблених на їх основі
технічних засобів і методів збирання та подання криміналістичної
інформації з метою розкриття та попередження злочинів.

Структуру розділу «Криміналістична техніка» складають: наукові засади,
судова сротографія, трасологія, балістика, техніко-криміналістичне
дослідження документів, криміналістичне дослідження письма, габітологія,
кримінальна реєстрація, основи теорії і техніка відео- та звукозапису,
основи і засоби криміналістичної одорології.

Криміналістична техніка застосовується не тільки для виявлення та
фіксації матеріальних джерел — слідів злочину. Вона містить також засоби
та спеціальні прийоми отримання із матеріальних джерел доказової
інформації. Уміння на місці події «читати» сліди злочину — одна із
важливих якостей слідчого.

Сучасні технічні засоби та методи, що використовуються у криміналістиці
-це складні прилади і пристрої, запозичені із різних природничих і
технічних наук, багато з них використовується без жодних переробок,
створюються лише спеціальні методики для дослідження криміналістичних
об’єктів. Разом з тим багато запозичених засобів переробляється і
набуває специфічного криміналістичного характеру. Так, для судової
вимірювальної зйомки перероблено звичайний фотоапарат, а для
стереозйомки у слідчий чемодан вміщено стереоплівку. Для панорамування
по колу створено спеціальну панорамну штативну голівку. Для фотозйомки
через незначні отвори винайдено світло-води. Використання спеціального
телеоб’єктива «МТО-1000», фоторушниці «Фотоснайпер-ФС-12» дозволяє
здійснювати пізнавальну зйомку злочинця на відстані 600-800 м. Сучасні
відео-, кінокамери широко використовуються для фіксації слідчих дій та
оперативних заходів. Швидкісна кінокамера типу «ЖЛВ-2» з експертною
метою може відзняти момент руйнування перешкоди снарядом, зіткнення
транспортних засобів, механізми вибуху, пострілу і навіть кулю, що
летить, оскільки камера здійснює 4,5 млн кадрів/сек.

Пошукова криміналістична техніка використовується для виявлення
тайників, захованих трупів, наркотиків, кольорових металів,
коштовностей. Прилад «Блесна» диференціює кольорові метали, що
знаходяться у тайнику, прилад для пошуку біологічних об’єктів «Пошук-1»
виявляє закопані в землю біологічні об’єкти (трупи, органічні сполуки,
речовини, що розкладаються тощо). Рівень сучасної криміналістичної
техніки такий, що дозволяє аналізувати сліди запаху та визначати тайники
з наркотиками, вибуховими речовинами. Складна криміналістична техніка та
спеціальні методики дослідження звукових слідів дають можливість
вирішувати питання розшуку злочинців за їх голосами (фонограми усної
мови) і навіть виконувати здавалося б фантастичні за своєю складністю
завдання, а саме: відшукувати сховані об’єкти (трупи, предмети) за
фонограмою усної мови допитуваного.

Технічні засоби використовуються у боротьбі зі злочинністю для
розв’язання таких завдань:

1) фіксації слідчих дій та оперативних заходів, пошуку і попереднього
дослідження речових джерел інформації слідчим, особою, що проводить
дізнання, судом;

(2) виконання судових експертиз у державних експертних та неекспертних
установах, а також приватними експертами;

3) проведення профілактичної роботи;

4) здійснення правоохоронної діяльності громадськими організаціями та
окремими громадянами.

3. Криміналістична тактика

Термін «тактика» запозичений із військової галузі знань і означає
мистецтво керування військами. Військова тактика досліджує
закономірності, характер і зміст бою, розробляє засоби його підготовки і
ведення. При розкритті злочинів немає потреби у бойових діях. Разом з
тим слідчий у багатьох випадках перебуває в конфліктній ситуації зі
злочинцем, а часом і з деякими учасниками процесу розслідування,
наприклад лжесвідком, адвокатом. У кожного суб’єкта цього процесу може
бути своя лінія поведінки, що відрізняється від версії слідчого. У
зв’язку з цим для розв’язання слідчих ситуацій, що виникають, слідчий
виробляє свою лінію поведінки і виконання слідчих дій. Він обирає більш
оптимальні прийоми проведення слідчих дій, визначає послідовність їх
виконання і таким чином керує слідством. Звідси походить
криміналістичний зміст поняття «тактика», яке повинно вміщувати вчення
про прийоми виконання слідчих дій, про керування слідством, його
планування та висування версій, використання спеціальних знань і
технічних засобів для досягнення ефективності виконуваних слідчих дій та
організаційних заходів з метою розкриття та попередження злочинів.

Криміналістична тактика — це розділ науки криміналістики, що займається
розробкою прийомів проведення слідчих дій, загальних тактичних
рекомендацій про організацію і планування процесу слідства.

Основним елементом криміналістичної тактики є поняття прийому. Тактичний
прийом — це найбільш ефективний спосіб дії у тій ситуації, що склалася
при розкритті злочинів. Тактичні прийоми можуть мати законний і
факультативний характер. Законні тактичні прийоми визначені у
кримінально-процесуальному законі і повинні обов’язково виконуватись при
виконанні слідчих дій. Наприклад, тактичні прийоми допиту
неповнолітнього свідка детально викладені у ст. 168, прийоми виконання
обшуку — у ст. 177, виконання огляду -уст. 191 КПК України.

Рекомендаційний тактичний прийом має альтернативний характер і його
використання є прерогативою слідчого. Наприклад, протоколювання слідчих
дій є законним прийомом фіксації, а фотографування — факультативним.
Присутність понятих під час обшуку — обов’язкова, цей тактичний прийом
має законний і процесуапьно-засвідчуючий характер, тоді як участь
фахівця під час обшуку не обов’язкова. Застосування факультативних
прийомів залежить від слідчої ситуації, що склалася, та кваліфікації
слідчого. Разом з тим використання факультативних^тактичних прийомів
підвищує якість слідства, дозволяє результати слідчих дій подати суду у
більш зрозумілій і переконливій срормі.

Слід підкреслити, що більшість тактичних прийомів, розроблених
криміналістами, мають факультативний характер і складають предмет
криміналістичної тактики.

Розслідування — це виконання сукупності слідчих дій, оперативних та
організаційних заходів, кожне з яких за своєю суттю — діяльність.
Внаслідок чого, тактичний прийом — це дійова процедура, що грунтується
на психологічних закономірностях спілкування слідчого з учасниками
процесу розслідування. Тому тактика як розділ криміналістики повинна
включати у свій предмет основи психології спілкування як самостійної
окремої теорії.

Спочатку тактика називалась «криміналістичною». Пізніше Ті почали
називати «слідчою тактикою», підкреслюючи тим самим, що вона розглядає
«інструментарій» лише слідчого. Криміналістична тактика — поняття більш
широке, бо вміщує «інструментарій» не тільки слідчого, але й суду. Тому
з’явилось у криміналістиці вчення — «Тактика судового слідства». У
зв’язку з цим потрібно вважати, що поряд з адвокатською етикою може
існувати тактика судового захисту на попередньому слідстві і в суді.

Криміналістична тактика охоплює такі слідчі дії: огляд, допит, обшук,
пізнання, затримання, відтворення обстановки та обставин події, які
утворюють її систему. Останнім часом криміналістична тактика поповнилась
такими новими тактичними засобами, як: «тактична операція», «тактична
комбінація», «тактичне рішення», «слідча ситуація», «психологічна
засідка», «слідча хитрість» тощо, які збагачують мову і зміст
криміналістичної тактики як галузі криміналістичних знань.

4. Криміналістична методика або методика розслідування окремих видів
злочинів як розділ науки криміналістики є системою наукових положень і
рекомендацій, що базуються на них, щодо розслідування і попередження
убивств, розкрадань, крадіжок, розбоїв та інших видів злочинів. Вона
охоплює загальні положення, що торкаються розслідування будь-якого
злочину, криміналістичну характеристику і часткові методики, які
визначають порядок розслідування конкретних видів злочинів. У методиці
розслідування реалізуються криміналістична техніка і тактика на основі
методологічних положень науки (загальної теорії1).

Усі розділи криміналістики закономірно взаємопов’язані. Окреме
використання засобів криміналістичної техніки дозволяє лише знайти і
дослідити джерела інформації, але не дає рекомендацій, як і в якій
послідовності, якими прийомами збирати і використовувати їх у розкритті
та розслідуванні. Це завдання розв’язує криміналістична тактика.
Розроблювані нею прийоми і рекомендації є організуючим початком
виконання певних слідчих дій, вибору тактики поведінки слідчого у тій
ситуації, яка склалася, для забезпечення швидкого розкриття і
розслідування злочинів. Наприклад, знайдений відбиток пальця несе лише
частку інформації, прийоми використання якої у доказуванні розробляє
криміналістична тактика. Процедура використання відбитка пальця руки
складається з таких прийомів:

— дослідження відбитка і встановлення його придатності для використання
у картотеці ідентифікації;

— перевірка за допомогою картотеки відбитків пальців рук з місць
нероз-критих злочинів;

— перевірка за картотекою осіб, які перебувають під адміністративним
наглядом і на місцевому оперативному обліку;

— призначення дактилоскопічної експертизи для ідентифікації особи за
відбитком пальця.

Ця послідовність дій є конкретною тактичною рекомендацією для діяльності
слідчого щоразу, коли знайдений відбиток пальця є джерелом доказів.

Отже, суть криміналістичної методики можна подати як практичну
реалізацію в діяльності органів дізнання і попереднього слідства засобів
криміналістичної техніки разом з прийомами і рекомендаціями
криміналістичної тактики Для розкриття, розслідування і попередження
злочинів.

Структура методики розслідування окремих злочинів включає такі розділи
(елементи):

а загальні положення методики розслідування окремих видів злочинів;

б криміналістична характеристика;

в вчення про розкриття злочинів за свіжими слідами;

г) вчення про форми використання сил і засобів громадських організацій у
розслідуванні та попередженні злочинів.

Вказані елементи складають загальні положення (принципи), які є основою
побудови окремих методів розслідування.

Методика в другій своїй частині об’єднує окремі методики розслідування
злочинів проти особи, громадської безпеки та суспільного порядку,
економічні злочини тощо.

Методика розслідування як інтелектуальна діяльність слідчого вміщує
оцінку зібраної доказової інформації і на основі
кримінально-процесуальних, техніко-криміналістичних і тактичних знань
прийняття процесуальних і непро-цесуальних рішень. Достовірність і
обґрунтованість обраного рішення залежить від кількості і якості
зібраної інформації, професійних знань і досвіду слідчого. Звідси
створення банків криміналістичних знань і банків доказової інсрормації,
використання машинних засобів збирання, обробки, зберігання і видавання
інформації користувачу є важливим етапом у сучасній методиці
розслідування злочинів. Цей новий напрям становить собою теорію
інформаційного забезпечення прийняття рішень, основи якої повинні
входити у предмет криміналістичної методики.

Таким чином, предмет криміналістичної методики є сукупністю загальних
положень методики часткових методик розслідування окремих видів
злочинів, а також вчення про криміналістичну характеристику, вчення про
класифікацію злочинів, вчення про розкриття злочинів «по свіжих слідах»,
вчення про срорми і методи взаємодії з органами дізнання, державними,
громадськими організаціями, окремими громадянами, що беруть участь у
розкритті та розслідуванні злочинів.

Література

Андреев Й. С., Грамович Г. Й., Порубов Н. Й. Криминалистика.- Минск,
1997.

БіленчукП. Д., Головач В. В., Салтевський М. В. Криміналістика-
Київ,1997.

Гик С. Криміналістика.- Регенсбург, 1948.

Криміналістика. Криміналістична тактика і методика розслідування
злочинів За ред. В. Ю. Шепітька.-Харків, 1998.

Советская криминалистика. Методика расследования отдельньїх видов
преступ-лений. /Под ред. В. К. Лисиченка-Киев, 1988.

НапаизеКТасіеизг. КгутіпаІізІуКа-КаІо»ісе, 1993.

Ноіузі Вгипоп. КгутіпаІізІуКа.- Магзгаи/а, 1993.

Аленин Ю. П. ОсновьІ раскрьітия й расследования очагов преступлений.-
Одесса, 1993.

Аленин Ю. П. Вьіявление й расследование очагов преступлений: теория й
практика.-Одесса, 1996.

Аленин Ю. П., ффКолесник С. С. Взаимодействие при раскрьітии й
расследовании корьютно-насильственньїх й половьіх преступлений- Одесса —
Симферополь, 1995.

Биленчук П. Д., Ермаков А. С., Ломако 3. М., Назаров В. С. Справочное
пособие для следователей.- Киев, 1981.

Біленчук П. Д., Зубань М. А. Комп’ютерні злочини: соціально-правові і
криміноло-го-криміналістичні аспекти,- Київ, 1994.

Похожие записи