Реферат на тему:

Шляхи удосконалення діяльності чергових частин міськрайорганів МВС
України

Наша країна переживає особливо важливий період своєї історії. На порозі
третього тисячоліття Україна набула вимріяну століттями незалежність,
свободу, право розпоряджатися своїм майбутнім, що, в свою чергу, через
призму якісних змін у державному управлінні сьогодення створило
передумови для розбудови держави на демократичних засадах, на основі
загальнолюдських гуманістичних принципів.

Органи внутрішніх справ наполегливо працюють над створенням сприятливого
правового клімату для забезпечення успішної реалізації проголошеного
Президентом України реформаторського курсу щодо трансформації
суспільного устрою та економіки держави. Захист прав і свобод людини
визначає зміст діяльності органів внутрішніх справ. Результати цієї
діяльності базуються не тільки на професіоналізмі та самовідданості
працівників міліції, а й значною мірою залежать від ступеня довіри до
них з боку населення, зміцнення стосунків її підрозділів та окремих
працівників з громадськими об’єднаннями, рухами та
громадянами [2, c. 23].

Відображаючи інтереси всіх служб і підрозділів органів внутрішніх справ,
саме чергові частини знаходяться на складній та відповідальній ділянці
роботи, вирішуючи щодня велику кількість найрізноманітніших питань. Так,
зокрема, концентрація в чергових частинах усієї оперативної інформації
та її виведення усіма системами оперативного зв’язку вказує на
призначення кожної чергової частини як центру оперативного управління,
першочергового організатора розкриття злочинів тощо.

Доречно також зазначити, що детальний перелік законів та інших
нормативних актів, службової документації, картотек і довідкових
матеріалів, наявних у чергових частинах і вміння правильного
користування ними значною мірою сприяють забезпеченню чітких і
злагоджених дій службових нарядів. Крім того, визначено і певні
нормативні вимоги щодо добору якісного складу працівників чергової
частини, підвищення їх професійної майстерності, а також виховання
особового складу у дусі суворого дотримання чинного законодавства та
внутрішніх норм і правил.

На сьогодні, очевидними є деякі прогресивні моменти та зрушення в
організації роботи чергових частин. Зокрема, налагоджується процес
оснащення зброєю, сучасними засобами зв’язку, електронно-обчислювальною
технікою, криміналістичною та оперативною технікою, спеціалізованим
автотранспортом.

Сучасна чергова частина органів внутрішніх справ являє собою цілу
систему взаємопов’язаних і взаємодіючих між собою елементів, певним
чином впорядкованих, тобто таких, що знаходяться на різних рівнях
управління та характеризуються ієрархічною системою побудови,
субординацією взаємовідносин тощо. Чергова частина міськрайвідділу є
зв’язуючою ланкою всіх його служб і підрозділів. На відміну від чергових
частин УМВС в областях, які, в основному, займаються управлінською
діяльністю, добовий наряд органу безпосередньо бере активну участь у
практичному виконанні завдань, поставлених перед міськрайорганом
внутрішніх справ. Зокрема, мається на увазі, оперативне реагування на
заяви і повідомлення про протиправні дії та бездіяльність, професійне
керування силами та засобами, задіяними в охороні громадського порядку,
комплексне застосування всіх інформаційних потоків для розкриття
злочинів, розшуку злочинців чи викраденого майна [3, с. 30].

Таким чином, чергові частини міськрайорганів внутрішніх справ
забезпечують оперативне реагування на злочини, правопорушення та інші
протиправні дії (чи бездіяльність), незалежно від того, на який відділ
чи службу органів внутрішніх справ покладено функції здійснення
правоохоронних заходів.

Специфіка чергової служби порівняно з іншими службами управлінської
системи органів внутрішніх справ полягає у високому
інформаційно-аналітичному навантаженні на чергового протягом доби. Від
того, як співробітники чергової частини здійснюють покладені на них
функції, залежить ефективність і злагодженість діяльності багатьох
підрозділів і служб органів внутрішніх справ у наступний час. Поспішати
черговий повинен повільно, точно та детально оцінюючи швидкоплинну
обстановку, що складається після одержання сигналу про надзвичайні
події, і прийняти правильне рішення. Однак у діяльності чергових не
завжди ці вимоги виконуються, часто зустрічається явище перестраховки,
тобто проявляється певна обмеженість індивідуальних характеристик
людини, яка працює в системі оперативного чергування органів внутрішніх
справ, де насамперед потрібна висока швидкість опрацювання великих
обсягів інформації обмеженими силами і коштами в реальному масштабі
часу.

Принципово структура діяльності чергового органу внутрішніх справ не
відрізняється від інших видів трудової діяльності, однак її вивчення має
певні труднощі. Зокрема, співробітники чергової частини органів
внутрішніх справ взаємодіють із предметом своєї праці опосередковано,
через систему технічних пристроїв та інших людей. Оперативний черговий
позбавлений можливості безпосередньо впливати на керовані ним об’єкти і
змушений користуватися інформацією про їхній стан, що надходить до нього
різноманітними каналами зв’язку, тобто він має справу не з реальними
процесами, явищами, людьми, а з їх інформаційними моделями. Діяльність
чергового органів внутрішніх справ протікає здебільшого на особистісному
внутрішньому рівні і не піддається спостереженню, що ускладнює аналіз та
оцінку результатів діяльності. Крім того, діяльність одного
співробітника чергової частини переплітається з діяльністю багатьох
людей у системі оперативного чергування. Дії й операції, що входять до
складу однієї діяльності, як правило, розподіляються між черговим, його
помічниками та добовим нарядом.

Коли говорять „чергова частина”, то мається на увазі підрозділ
відділення міліції, міськрайліноргану, Управління МВС України,
Центрального апарату Міністерства внутрішніх справ. „Чергова служба
органів внутрішніх справ” – вислів, що вживається досить рідко. Хоча в
дійсності навіть у самій міліції чергові частини існують у підрозділах
Державтоінспекції та дорожньо-патрульної служби, Державної служби
охорони, податкової міліції, спецприймальниках і комендатурах, лінійних
відділах на транспорті.

На рівні УМВС – УМВСТ та вище, принаймні, нічних чергових, що збирають
інформацію з „низових” органів внутрішніх справ і тих, які виїжджають
іноді паралельно на місця події в ближні райони, мають також апарати
кримінальної міліції, органів по боротьбі із організованою злочинністю,
охорони громадського порядку, а подекуди й інші служби. Крім того, свої
чергові служби на всіх рівнях передбачені в пожежних підрозділах МНС
України, в установах виконання покарань Державного департаменту з питань
виконання покарань, внутрішніх військах, відомчих навчальних закладах.
Тобто, як бачимо, в державі існує численна та розгалужена сітка чергової
служби, однак єдності між ними немає.

Логічно продовжити, що це призводить і до відсутності єдності в
поточному, повсякденному управлінні різними ланками нібито жорстко
централізованої системи органів внутрішніх справ. Очевидно, абсолютна
централізація і не потрібна, але дане положення важко пояснити турботою
про гнучкість системи, воно швидше допускає недосконалість,
незавершеність її.

Скільки приміщень, коштів і каналів зв’язку, витрат на забезпечення може
бути вивільнено при критичній „інвентаризації” автономно діючих
чергових? Наскільки спокійніше зможуть зітхнути керівники і
співробітники низових підрозділів, якщо не будуть одночасно отримувати
нерідко суперечливі і часто нереальні вказівки на проведення численних
заходів? Звичайно, не треба доводити об’єднання до абсурду, але все-таки
один раз дозволимо собі задуматися: а чи насправді існуюча безліч
чергових організована оптимально?

Наступне питання пов’язане з ілюзією достатнього інформаційного
забезпечення. У невеликому містечку чи районі досвідчений черговий
дійсно в змозі відносно повно пам’ятати і безпосередньо сприймати
основні елементи обстановки. Хоча і тут можливі суб’єктивні
перекручування.

А на рівні області, великого міста? Про реальне місцезнаходження
основних сил і засобів МВС, УМВС чи міськрайвідділу внутрішніх справ, в
якому здійснюється чергування, ніхто у даний конкретний момент не знає
та не володіє інформацією.

А що може знати обласний (міський, республіканський) черговий про склад
населення, режим роботи підприємств, шкіл і багатьох важливих для
правоохоронної діяльності елементах обстановки.

Залишається тільки дивуватись, як довго ми задовольняємося самообманом,
що по інформації чергових частин можна досить серйозно оцінювати
оперативну обстановку та приймати обґрунтовані рішення.

Ще чому наші чергові так часто намагаються не приймати самостійно рішень
навіть по незначних питаннях, а швидше доповісти керівництву? Навряд чи
хтось має підстави обвинуватити більшість чергових у прагненні уникнути
відповідальності. На нашу думку саме навпаки: саме почуття
відповідальності змушує багатьох з них прибігати до знань і можливостей
керівництва. У своїй колишній службі чергові набували, як правило,
досвід роботи з одних-двох напрямів (частіше по карному розшуку, роботі
дільничним чи в патрульно-постовій службі). Знати до тонкості, до
останнього наказу чи методичної рекомендації роботу всіх служб практично
не може ніхто. Усвідомлюючи те, чи інтуїтивно чергові компенсують
природні, об’єктивно неминучі, ”прогалини” своєї компетентності
ретрансляцією, спрямуванням сигналів наверх. А ми ще нерідко їх за це
наказуємо. Напевне, вже настав час відмовитися від міфу, що всякий
співробітник, призначений черговим і прочитавши інструкцію, стає
всезнайкою і зобов’язаний на високому професійному рівні вирішувати
питання по лініях усіх служб. Чи не час подумати з усією
відповідальністю про забезпечення справді комплексного спостереження за
оперативною обстановкою і дійсно професійно вивіреного реагування на її
зміни? Звичайно, рішення не вичерпується можливостями чергової служби,
але саме в ній закладаються початки правильних чи помилкових дій.

І ще одна з багатьох причин – явно застаріла нормативно-правова база та
технічна оснащеність, навіть за сучасними мірками вона не відповідає ні
складності та швидкості вирішуваних завдань, ні рівню розвитку
відповідної техніки, особливо це стосується регіонів і віддалених від
столиці областей. Встановлення персональних комп’ютерів у центральних і
деяких чергових частинах міськрайлінорганів внутрішніх справ – не більш
ніж маленький крок до підвищення технічної культури співробітників, але
зовсім не перехід на новий рівень управління силами і засобами.

Звичайним недоліком наявних програм, на нашу думку, є постановка і
вирішення технічних завдань без науково-практичного розроблення
перспективної концепції діяльності чергової служби, без фактичної опори
на її сьогоднішню цільову й організаційну основи. Тобто програма
торкається технічного боку знов-таки чергової частини МВС та УМВС у її
нинішній компетенції, а умови вимагають і прагнуть до більш широкої і
глибокої трансформації чергової служби.

Зрозуміло, що це далеко не всі аспекти вдосконалення чергової служби.
Важливо, чи достатньо їх для усвідомлення необхідності таких зусиль, що
потребують застосування.

Сьогодні, звертаючись до організації роботи чергової служби органів
внутрішніх справ, мабуть, не можливим є повне вирішення зазначених
проблем. І не на це повинна бути основна орієнтація. Необхідно визначити
ті частини й аспекти, що можуть бути практично подолані, принаймні, вже
сьогодні. Головне те, що в програми дій повинні бути закладені позитивні
цілі, перевірені і перераховані з погляду їхньої досяжності і всебічної
забезпеченості [8, c. 67]. Ними, на нашу думку, можуть бути:

– науково-обгрунтоване і практично-необхідне новітнє нормативно-правове
забезпечення діяльності чергових частин ОВС, яке не суперечитиме одне
одному;

– скорочення та повне виключення непогодженості в управлінні
підрозділами і нарядами органів внутрішніх справ;

– реорганізація чергової служби в єдину систему поточного й оперативного
управління. Для кожного етапу, обумовленого роком його завершення, та
для кожного регіону, з обліком його матеріальної бази й інших місцевих
умов, потрібно дати точний перелік служб, поєднуваних чи залишених поки
що автономними на кожному конкретному рівні управління;

– забезпечення чергової служби таким якісним надходженням інформації і з
такою періодичністю її поновлення, що відповідають різноманіттю і
багатомірності розв’язуваних нею завдань (деталізується по об’єктах,
каналах, формах і термінах надходження, обробки і використання – по усіх
функціях служби);

– оснащення і забезпечення чергової служби відповідно до змісту її
діяльності і висунутих до цієї діяльності вимог (особливо в частині
швидкості й обґрунтованості, правової і тактичної грамотності
реагування), а також на рівні сучасного розвитку техніки, з обліком
фінансових і інших ресурсних можливостей і обмежень.

Таким чином, на сучасному етапі розвитку нашої держави зміни
соціально-економічних, політико-правових і моральних умов у суспільстві
висунули пошук нових шляхів та відновлення раніше створених і позитивно
зарекомендувавших себе форм вдосконалення правоохоронної діяльності. І
визначальне місце в цьому належить підрозділам чергових частин ОВС як
органу оперативного управління.

Література:

1. Конституція України – К.: Преса України, 1997. – 80 с.

2. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 року // Відомості
Верховної Ради. – 1991. – № 4. – С. 20.

3. Наказ МВС України від 10.10.2004 № 1177 „Про затвердження Положення
про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого
прийому в системі МВС України”.

4. Наказ МВС України від 18.08.1992 № 485 „Про заходи щодо подальшого
вдосконалення діяльності чергової служби органів внутрішніх справ
України”.

5. Наказ МВС України від 14.04.2004 № 400 „Про порядок приймання,
реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України
заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються”.

6. Наказ МВС України від 04.10.2003 № 1155 „Про вдосконалення реагування
на повідомлення про злочини, інші правопорушення і події та забезпечення
оперативного інформування в органах і підрозділах внутрішніх справ
України”.

7. Ви нам дзвонили… /Неправдиві телефонні дзвінки про закладення
вибухових пристроїв/ // Міліція України – 1999. – № 11–12. – С. 20–22.

8. Гавриляка А. Удосконалити управління у системі органів МВС // Право
України. – 1997. – № 8.

9. Организация работы дежурных частей органов внутренних дел:
Учебно-методическое пособие. – Ленинград, 1980.

10. Работу дежурных частей – на уровень современных требований: Матер.
республиканского совещания семинара начальников оперативных отделений
штабов УВД, начальников штабов и дежурных частей ОВД. – Киев, 1986.

Похожие записи