Реферат на тему:

Щодо проблеми кримінально-правової оцінки незбереження активів платника
податків, що перебувають у податковій заставі

Перехід України до сучасних економічних відносин зумовив потребу
створення нових правовідносин у сфері оподаткування.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов’язаний
сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Тобто сплата всіх належних податків, зборів та обов’язкових платежів у
повному обсязі та у встановлені законодавством строки є конституційним
обов’язком кожного громадянина. Несплата або несвоєчасна сплата податків
призводить до несвоєчасного надходження або навіть до ненадходження
коштів до бюджетів усіх рівнів, що автоматично тягне за собою
невиконання дохідної частини державного бюджету та місцевих бюджетів,
проте сума податкового боргу в країні не зменшується. За станом на
1.06.2002 року вона становила 8,4 млрд. грн. Тому для держави актуальною
сьогодні є проблема забезпечення своєчасного надходження коштів до
бюджетів. У зв’язку з цим у податкових органів виникає необхідність
вживати до недобросовісних платників податків оперативних заходів щодо
зменшення податкового боргу, застосовуючи при цьому як адміністративний,
так і кримінально-правовий вплив, що передбачає чинне законодавство за
несвоєчасну сплату податків.

Важливим аспектом зазначеної проблеми є кримінально-правова оцінка
незбереження активів платників податків (кошти, матеріальні та
нематеріальні цінності, що належать юридичній чи фізичній особі за
правом власності або повного господарського відання; Закон України від
21.12.2000 р. № 2181), що перебувають у податковій заставі, яка сьогодні
не дістала чіткого правового врегулювання. А це негативно позначається
на практичній діяльності податкових органів.

Зупинимось на аналізі основних законодавчо-нормативних актів, які
регулюють правовідносини з проблеми, що розглядається, а також на
результатах практики.

Указом Президента України “Про заходи щодо підвищення відповідальності
за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами” від 4 березня
1998 року № 167/98 було запроваджено податкову заставу майна і майнових
прав платників податків як спосіб забезпечення погашення податкового
боргу і при цьому зазначалось, що незабезпечення збереження предмета
податкової застави або відчуження без дозволу податкового органу
визнається ухиленням від сплати податків.

У роз’ясненнях Пленуму Верховного Суду України “Про деякі питання
застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати
податків, зборів, інших обов’язкових платежів” від 26 березня 1999 року
№ 5 говориться про те, що відчуження активів без згоди податкового
органу, що перебувають у податковій заставі, або незабезпечення
збереження активів, що перебувають у податковій заставі, не несе за
собою кримінальної відповідальності за ст. 148-2 “Ухилення від сплати
податків, зборів, інших обов’язкових платежів” КК України 1960 р., а
дані кримінальні діяння можуть кваліфікуватися за статтями КК України,
які передбачають відповідальність за посадові злочини (ст. 165
“Зловживання владою або посадовим становищем” КК України 1960 р.).

Щодо цього у фахових виданнях зазначається: “Даючи оцінку ч. 3 ст. 5
названого Указу (Указ Президента “Про заходи щодо підвищення
відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими
фондами” від 4 березня 1998 року № 167/98), можна стверджувати, що за
своєю юридичною природою вона є нічим іншим, як тлумаченням
кримінального закону: у ній фактично роз’яснюється, що відчуження майна
і майнових прав, які перебувають у податковій заставі, є видом
(способом) ухилення від сплати податків. Оскільки згідно з Конституцією
України Президент України не наділений правом тлумачення законів, ч. 3
ст. 5 Указу суперечить Конституції України” [1]. Вказана проблема
знайшла відображення й у роботі “Ухилення від сплати податків, зборів,
інших обов’язкових платежів”, де Указом Президента України “Про заходи
щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними
цільовими фондами” від 4 березня 1998 року (п. 5) встановлено, що
відчуження суб’єктом підприємницької діяльності майна та майнових прав,
що перебувають у податковій заставі, вчинене без письмової згоди органів
державної податкової служби за місцезнаходженням платника податків,
повинні кваліфікуватись як ухилення від сплати податків. У зв’язку з
прийняттям постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 26 березня
1999 року такі дії не можуть визнаватися ухиленням від сплати податків і
кваліфікуватися за ст. 148-2 КК України” [2].

Таким чином, автори вказаних праць стверджують, що незбереження активів
платника податків, що перебувають у податковій заставі, тягне за собою
кримінальну відповідальність за “зловживання владою або посадовим
становищем” і такі діяння не можуть кваліфікуватися як “ухилення від
сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів”. З даним
твердженням можна погодитись лише у тій частині, що в статті 212 КК
України 2001 не достатньо врегульоване дане питання.

21 грудня 2000 року був прийнятий Закон України № 2181 “Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами”. Пункт 8.6.4 Закону чітко визначив, що у разі
невиконання платником податків вимог з узгодження вимог із заставленими
активами, що перебувають у податковій заставі, без отримання попередньої
згоди податкового органу, посадова особа платника податку чи фізична
особа, яка прийняла рішення, що суперечить вимогам Закону, несуть
відповідальність, встановлену законодавством України за умисне ухилення
від оподаткування. Закон від 21 грудня 2000 року № 2181 також
передбачає, що відповідальність за умисне ухилення від оподаткування
несуть посадові особи, які здійснюють управління активами платника
податків або контроль за їх використанням за неподання відомостей щодо
активів, що перебувають у податковій заставі, або за ухилення від
забезпечення безперешкодного доступу до активів представників комісії чи
учасників публічних торгів, або за перешкоджання у набутті прав
власності на такі активи особою, яка їх придбала.

За своєю юридичною природою Закон України від 21.12.2000 р. № 2181 в
питаннях кримінальної відповідальності за порушення, пов’язані з майном,
що перебуває в податковій заставі, по суті, тлумачить кримінальний
закон, в якому чітко визначено види (способи) ухилення від
оподаткування. Тому можна вважати, що постанова Пленуму Верховного Суду
України “Про деякі питання застосування законодавства про
відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших
обов’язкових платежів” від 26 березня 1999 року № 5 з прийняттям Закону
України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами “ поставила перед податковими
органами ряд невирішених питань у кваліфікації злочинних діянь, у
кримінально-правовій оцінці забезпечення збереження предмета податкової
застави та визначенні відповідальності за правопорушення, передбачені
чинним законодавством.

Підтвердженням цього є стаття 212 чинного КК України. Її зміст не
передбачає відповідальності за діяння, пов’язані з ухиленням від
оподаткування в тому аспекті, в якому їх висвітлено в Законі “Про
порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами”. Згідно з постановою Пленуму Верховного
Суду України від 26.03.1999 р. № 5 умисні дії посадових (службових) осіб
платника податків через незбереження або відчуження майна, що перебуває
у податковій заставі, підлягають кваліфікації за ознаками злочину,
передбаченого ст. 364 КК України “Зловживання владою або службовим
становищем”.

Суспільна небезпечність кримінальних діянь, пов’язаних з ухиленням від
сплати податків, наприклад, з використанням фіктивних фірм, набагато
більша ніж незбереження активів платника податків, що перебувають у
податковій заставі. А відповідальність за ст. 364 КК України наступає,
коли заподіяні матеріальні збитки перевищують у сто разів
неоподатковуваний мінімум доходів громадян (1 700 грн.), тоді як
відповідальність за ст. 212 КК України наступає, коли заподіяні
матеріальні збитки перевищують у тисячу разів неоподатковуваний мінімум
доходів громадян (17 000 грн.). Виникає невідповідність величини
заподіяної шкоди відповідальності за скоєння, по суті, одного й того ж
за своїм змістом злочину.

Через недостатньо чітку правову врегульованість на практиці зазначені
злочинні дії часто дістають різну кримінально-правову оцінку: в одних
випадках вони розглядаються як спосіб ухилення від сплати податків і
кваліфікуються за статтею 212 КК України, в інших – як зловживання
владою чи посадовим становищем і кваліфікуються за статтею 364 КК
України, а часто слідчі кваліфікують дані діяння за сукупністю злочинів,
передбачених статтями 212 та 364 КК України.

Проведений аналіз роботи підрозділів організації оперативних заходів
щодо скорочення податкового боргу Житомирської області з викриття
злочинів щодо підприємств-боржників свідчить про наступне. За десять
місяців 2002 року за матеріалами працівників підрозділів управління
організації оперативних заходів щодо скорочення податкового боргу ДПА у
Житомирській області було порушено 72 кримінальні справи, із яких 40 за
ст. 212 та 20 за ст. 364 Кримінального кодексу України та 12 – інших. За
порушеними кримінальними справами встановлено збитків на суму 4 334,5
тис. грн. Відшкодовано збитків на суму 2 056,0 тис. грн., в тому числі
за матеріалами кримінальних справ, порушених за ст. 212 КК України, – 1
581 тис. грн., за матеріалами кримінальних справ, порушених за ст. 364
КК України, – 475 тис. грн. Таким чином, ефективність стягнення коштів
за матеріалами кримінальних справ, порушених за ст. 212 КК України,
більш ніж втричі краща, ніж за матеріалами кримінальних справ, порушених
за ст. 364 КК України.

У листі начальника УПМ ДПА в Житомирській області “Про викриття та
розслідування злочинів щодо підприємств боржників” від 05.11.2002 р. №
4950/7/26-9003 зазначається: “Згідно з діючим законодавством у випадках
незаконного відчуження майна суб’єкта підприємницької
діяльності-боржника, що знаходиться в податковій заставі, слідчі органи
та органи дізнання мають право на підставі зібраних матеріалів
порушувати кримінальні справи за ст. 364 КК України або за ст. 212 КК
України (відповідно до ст. 10.4.3. Закону України від 07.12.2000 р.
№ 2181-ІІІ)”.

Це свідчить про те, що на практиці немає чіткої позиції щодо
кваліфікації злочинів у випадках незаконного відчуження майна суб’єктами
підприємницької діяльності-боржниками. Дана проблема існує і в інших
регіонах країни.

В узагальнених матеріалах управління організації оперативних заходів
щодо скорочення податкової заборгованості ДПА України наводяться
приклади порушень податкового законодавства, виявлені під час перевірок
підприємств, які мають податковий борг [3].

За матеріалами працівників підрозділів ООЗСПЗ УПМ ДПА у Волинській
області у лютому 2002 року порушено кримінальну справу за ознаками
злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212 та ч. 2. ст. 364 КК України щодо
посадових осіб підприємства ВАТ “Л” (податковий борг підприємства
становив близько 5 млн. грн.), які протягом 11-го кварталу 2000 року без
дозволу податкового органу провели відчуження заставного майна (акції
підприємства) на загальну суму 8,3 млн. грн. на користь дочірнього
підприємства ЗАТ “М“. Унаслідок таких дій посадові особи ВАТ ухилились
від сплати податків до бюджету на суму 4,9 млн. грн. та мали наміри
зменшити активи підприємства шляхом передачі майнових прав (акцій)
третім особам. За матеріалами співробітників Алуштинського ООЗСПЗ у
березні 2002 року була порушена кримінальна справа за ч. 2 ст. 364 КК
України щодо голови правління ВАТ “А”, який маючи податковий борг 105,6
тисяч, у 2000 році ухилявся від його сплати ЗАТ “Х”. Без згоди
податкових органів голова правління здійснив відчуження майна
вищезгаданого підприємства, яке знаходилось у податковій заставі на
користь новоствореного підприємства. Працівниками підрозділів ООЗСПЗ
Луганської області при перевірці ДВАТ ДП “Ш” встановлено, що головою
правління та головним бухгалтером підприємства, яке мало податковий
борг, проведено відчуження заставного майна без згоди податкового органу
на загальну суму 2,7 млн. грн. За фактом ухилення від сплати податків
щодо посадових осіб порушено кримінальну справу за ст. 212 КК України.

Наведені приклади свідчать, що працівниками податкової міліції за
правопорушення, що фактично містять один і той же склад злочину,
притягуються посадові особи підприємств за сукупністю або за різними
статтями Кримінального кодексу України, що однак передбачають різну
відповідальність.

Наявність проблеми підтверджують й інші дослідники, наприклад Л.П. Брич,
В.О. Навроцький [4], зазначають: “Практика зустрічається з численними
труднощами при кримінально-правовій кваліфікації випадків ухилення від
оподаткування, особливо при нетипових випадках, зокрема, необхідністю
дати юридичну оцінку незакінченим посяганням, злочинам, вчиненим у
співучасті, посяганням, при кваліфікації яких виникає потреба вирішити
питання конкуренції кримінально-правових норм тощо. Наслідком цих
труднощів є помилки в кваліфікації злочинного ухилення від
оподаткування”.

Для усунення цієї неузгодженості, доцільно, на нашу думку, ввести нову
статтю до Кримінального кодексу 212-1 “Порушення вимог податкової
застави”, в якій було б відображено ухилення від сплати податків, які
законодавець виділяє в Законі “Про порядок погашення зобов’язань …”
від 21.12.2000 р. № 2181.

Пропонується така редакція нової статті:

Стаття 212-1

“Порушення вимог податкової застави“

Незабезпечення збереження активів, що перебувають у податковій заставі
або їх відчуження без згоди податкового органу, надання активів, що
перебувають у податковій заставі у наступну заставу, використання
активів, що перебувають у податковій заставі, для здійснення інвестицій,
а також за неподання або подання неправдивих відомостей або за ухилення
від забезпечення безперешкодного доступу до таких активів представниками
комісій чи учасниками публічних торгів, або за перешкоджання набуття
власності на такі активи особою, яка їх придбала, посадовою особою
платника податків чи фізичною особою, якщо ці діяння призвели до
фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів
у значних розмірах, –

карається…

2. Ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб або якщо
вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних
цільових фондів коштів у великих розмірах, –

караються …

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені
особою, раніше судимою за ухилення від сплати податків, зборів, інших
обов’язкових платежів або якщо вони призвели до фактичного ненадходження
до бюджетів чи державних цільових фондів коштів в особливо великих
розмірах, –

караються …

Примітка:

Під значним розміром необхідно розуміти суми податків, зборів інших
обов’язкових платежів, які в тисячу і більше разів перевищують
установлений законодавством неоподатковуваний мінімум громадян; під
великим розміром коштів необхідно розуміти суми податків, зборів інших
обов’язкових платежів, які в три тисячі і більше разів перевищують
установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян;
під особливо великим розміром коштів необхідно розуміти суми податків,
зборів, інших обов’язкових платежів, які в п’ять тисяч і більше разів
перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум
доходів громадян.

Для визначення ступеня вини (у великих та особливо великих розмірах)
необхідно, щоб сума боргу платника податку та сума відчужених активів
без згоди податкового органу перевищували межу, встановлену у частинах
другій або третій запропонованої статті. Тобто якщо обидва чинники
перевищують, наприклад, суму 85 тис. гривень (сума боргу підприємства
перевищує 85 тис. гривень, сума активів, що перебували у податковій
заставі і відповідно до яких порушено порядок податкової застави
перевищувала 85 тис. гривень) та за наявності інших чинників, їх
необхідно кваліфікувати за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст.
212-1 КК України.

Крім цього, необхідно враховувати, що в суму боргу повинні включатися
лише суми несплачених податків, зборів, обов’язкових платежів. Суми
нарахованих штрафів, пені та фінансових санкцій не включаються в
загальну суму при визначенні боргу підприємства.

Запропонована стаття КК України 212-1 – “Порушення вимог податкової
застави” – не потребувала б додаткової кваліфікації за статтею 364 КК
України, а включала б у себе поняття службового злочину та врахувала б
намагання законодавчої влади виділити дані порушення як ухилення від
сплати податків. Порушення посадовою особою встановленого порядку
погашення податкової заборгованості не розглядатиметься тільки як
перевищення чи зловживання владою чи посадовим становищем, а і так, як
зазначено у законодавстві (п. 8.6.4. та 10.4.3. Закону від 21.12.2000 р.
№ 2181), що дані діяння необхідно кваліфікувати як ухилення від сплати
податків. Нова стаття надала б також можливість дати об’єктивну
кримінально-правову оцінку кримінальним діянням та правильно їх
кваліфікувати.

Крім цього, введення в дію даної статті зняло б велику кількість
суперечок та непорозумінь щодо кваліфікації злочинів зазначеної
категорії.

Література:

1. Андрушко П.П., Мойсик В.Р. Роз’яснення Пленуму сприяють усуненню
розбіжностей у судовій практиці // Департамент. – 1999. – № 5–6. – С.
16.

2. Жвалюк В.Р., Мельник П.В., Гутник А.Є., Лисенко В.В. Ухилення від
сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів. – К., 2001. – С.
126.

3. Методичні рекомендації УООЗСПЗ ГУПМ ДПА України. – К., 2002.

4. Брич Л.П., Навроцький В.О. Кримінально-правова кваліфікація ухилення
від оподаткування. – К.: Атіка, 2000. – С. 9–10.

Похожие записи