КУРСОВА РОБОТА

Селянське (фермерське) господарство.

Правові та організаційні аспекти

ПЛАН

ВСТУП

1. Поняття та порядок створення селянського ( фермерського )
господарства.

2. Права та обов’язки селянського ( фермерського ) господарства.

3. Майнові правовідносини селянського (фермерського) господарства.

4. Діяльність селянського (фермерського) господарства.

5. Взаємовідносини селянського (фермерського) господарства з
установами банків, страховими органами і бюджетом. Соціальне
страхування і пенсійне забезпечення членів селянських (фермерських)
господарств.

6. Припинення діяльності селянських (фермерських) господарств.

7. Кадрове і наукове забезпечення селянських (фермерських)
господарств та їх відповідальність за порушення закону.

8. Державне сприяння розвиткові селянських (фермерських) господарств.

Висновки.

Список літератури.

ВСТУП

Україна – велика аграрна держава. Її сільське господарство – одна
з основних галузей матеріального виробництва, що відіграє важливу
роль у житті суспільства. Тому відродження українського села і
селянства є одним з найважливіших завдань нашої молодої
незалежної держави. Важливим елементом цього відродження є
створення селянських (фермерських) господарств, які є важливою
частиною ринкового шляху розвитку українського сільського
господарства.Для дослідження даної теми було застосовано метод
порівняльного дослідження. При підготовці курсової роботи
використовувались нормативні джерела і публікації по даному
питанню. Серед нормативних джерел і зокрема серед законів, одним
з найважливіших є Закон України “ Про селянське (фермерське)
господарство”. У цьому законодавчому акті було підкреслено, що
ним визначаються економічні, соціальні та правові основи
створення і діяльності селянських (фермерських) господарств в
Україні, гарантується право її громадян на добровільне створення
цих господарств, самостійність останніх, їх рівність з іншими
формами господарювання в агропромисловому комплексі, а також
рівноправність їх членів із особами, зайнятими в інших сферах
народного господарства. Фундамент законодавства, яке стосується
селянських (фермерських) господарств, становить Закон України “Про
власність”. Саме в ньому закріплено право на колективну і
приватну власність на майно і землю.

Не менш важливе значення в даній темі має Закон України “Про
приорітетність соціального розвитку села та агропромислового
комплексу в народному господарстві”. Цим законом Держава значно
розширила можливості розвитку сільського господарства і зокрема
селянських (фермерських) господарств. В ньому можна знайти
пільгові умови державного інвестування, оподаткування селянських
(фермерських) господарств, а також гарантії їх рівності з іншими
формами сільськогосподарського виробництва. Тут же держава
забезпечує сприятливу політику цін, пільгові умови використання
енергії і соціальну захищеність працівників селянських
(фермерських) господарств.

Селянське (фермерське) господарство є одним із видів підприємств,
тому для даної теми актуальними є Закони “Про підприємство” та
“Про колективні сільськогосподарські підприємства”.

Деякі процеси, такі як оподаткування, повністю однакові як у
селянських (фермерських) господарствах, так і у колективних
сільськогосподарських підприємствах.

Тому Закон “Про колективні сільськогосподарські підприємства”
служить своєрідним доповненням до Закону “Про селянське
(фермерське) господарство”. Основою для діяльності всіх
сільськогосподарських виробників і зокрема селянських (фермерських)
господарств є земля і відносини пов’язані з нею. Деякі
відносини регулюються цілою низкою нормативних актів.
Найважливішими з них є Земельний кодекс, Закон України “Про
плату за землю” і Закон України “Про форми власності на землю”.

Земельний кодекс визначає правовий режим землі, порядок способи
і цілі її використання, охорону землі, її оцінку, а також
розв’язання земельних спорів. Регулюються Земельним кодексом і
інші питання, пов’язані з землею.

Законом “Про плату за землю” встановлюються види платежів за
землю, порядок обчислення, розміри, а також пільги щодо їх
сплати. Немаловажне значення для селянських (фермерських)
господарств має Закон України “Про форми власності на землю”,
адже саме він дав можливість працівникам сільського господарства
відчути себе власниками землі і майна, що в наш час має
важливе значення.

Подібну роль відіграє Закон України “Про особливості приватизації
майна в агропромисловому комплексі” і частково Закон України “Про
заставу”.

Серед нормативних актів виконавчої влади, найголовнішим щодо теми
селянських (фермерських) господарств є Постанова Кабінету
міністрів України “Про розвиток селянських (фермерських)
господарств”. В ній наведені ті заходи виконавчої влади, які
сприяють розвитку селянських (фермерських) господарств, допомога їм
матеріальними ресурсами, технікою, будівництва житла для їх
працівників і забезпечення цих працівників належними умовами
проживання і праці.

Дуже важливе значення для висвітлення теми курсової роботи мав
підручник “Аграрне право України”. У ньому докладно викладені
основні положення “Про селянське (фермерське) господарство”, а
також інших законодавчих актів стосовно створення, діяльності і
припинення діяльності селянських (фермерських) господарств.

Курсова робота складається з вступу, в якому викладено основні
заходи, на яких побудована робота та характеристика нормативної
бази і літератури, восьми підрозділів і висновку.

1. ПОНЯТТЯ ТА ПОРЯДОК СТВОРЕННЯ СЕЛЯНСЬКОГО (ФЕРМЕРСЬКОГО)
ГОСПОДАРСТВА.

Селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва
громадян України, які виявили бажання виробляти товарну
сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і
реалізацією. Це форма організації сільськогосподарського виробництва
громадян. Разом із колективними і державними
сільськогосподарськими підприємствами воно, в умовах ринкових
відносин має забезпечувати споживачів продовольством, продуктами
харчування та сільськогосподарською сировиною. Селянське
(фермерське) господарство це, як правило, сімейно-трудове
об’єднання мешканців села, життя і побут яких пов’язаний з
рільництвом, особистою працею, спрямованою на виробництво товарної
маси продуктів харчування, продовольства і сировини та на
одержання доходів, а отже й на забезпечення існування цього
господарства та добробуту його членів.

Членами сільського (фермерського) господарства можуть бути
подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16 річного віку, та інші
родичі, які об’єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами
селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в
тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (
контрактом, угодою).

Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією
особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його
засновник або особа, яка є його правонаступником.

При створені одним із членів сім’ї селянського (фермерського)
господарства інші члени сім’ї та родичі самостійно приймають
рішення про участь в його діяльності. Інтереси селянського
(фермерського) господарства перед підприємствами, установами та
організаціями, окремими громадянами представляє голова
господарства. Голова селянського (фермерського) господарства може
доручати виконувати свої обов’язки і використовувати право голови
одному з членів господарства. Голова і члени селянського
(фермерського) не можуть постійно працювати в інших
підприємствах, установах та організаціях. Селянське (фермерське)
господарство має своє найменування, печатку і штамп.

Селянське (фермерське) господарство в системі народногосподарського
комплексу є рівноправною формою ведення господарства поряд з
державними, колективними, орендними та іншими підприємствами і
організаціями, господарськими товариствами.

Рівноправність селянського (фермерського) господарства з іншими
аграрними товаровиробниками дістає вияв, зокрема в тому, що воно
має право бути засновником або членом асоціацій, консорціумів,
корпорацій, акціонерних товариств, інших об’єднань, кооперативів,
спільних підприємств із виробництва, переробки та реалізації
сільськогосподарської продукції, які обслуговують агропромисловий
комплекс, а також несільськогосподарських підприємств та
організацій, в тому числі за участю іноземних партнерів, брати
участь у створенні комерційних банків або бути їх членом.

Виробничо-економічні відносини селянського (фермерського)
господарства з державними, колективними, орендними та іншими
підприємствами та організаціями господарськими товариствами,
окремими громадянами будуються на основі договорів. Розрахункові
операції проводяться як на безготівковій основі, так і готівкою.

Право на створення селянсько (фермерського) господарства має
кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18 річного віку,
виявив таке бажання, має документи, що підтверджують його
здатність займатися сільським господарством та пройшов конкурсний
відбір.

Першочергове право на створення селянського (фермерського)
господарства надається громадянам, які проживають у сільській
місцевості і мають необхідну кваліфікацію, або досвід роботи в
сільському господарстві.

Конкурсний відбір бажаючих створити селянське (фермерське)
господарство проводить районна (міська) конкурсна комісія, склад
якої формує районна державна адміністрація (виконавчий орган
місцевого самоврядування) і затверджує голова районної, міської, в
адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних
депутатів. До складу комісії включаються представники районної,
міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради
народних депутатів, управління сільського господарства та відділу
земельних ресурсів місцевої державної адміністрації, асоціації
фермерів, сільської, селещної Ради народних депутатів на території
якої передбачається відведення земельної ділянки для створення
селянського (фермерського) господарства, та інших заінтересованих
державних і громадських адміністрацій.

Громадянам України, які виявили бажання вести селянське
(фермерське) господарство передаються по їх бажанню в приватну
власність або в користування, в тому числі на умовах оренди,
земельні ділянки, включаючи присадибну ділянку. Передача земельних
ділянок у приватну власність і надання їх в користування
здійснюється із земель запасу, а також земель вилучених
(викуплених) у встановленому порядку. В тимчасове користування
земельні ділянки надаються із земель запасу, а також можуть
надаватися із земель лісового і водного фондів. Безплатно
земельні ділянки передаються у приватну власність громадянам для
ведення селянського (фермерського) господарства у межах середньої
земельної частки. Передача громадянам безплатно у приватну
власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського)
господарства проводиться один раз, про що Радою народних
депутатів, яка передала земельну ділянку, робиться відмітка в
паспорті або документі, який його замінює.

За плату передаються у приватну власність громадянам для ведення
селянського (фермерського) господарства земельні ділянки, розмір
яких перевищує середню земельну частку. У постійне користування
земля надається громадянам для ведення селянського (фермерського)
господарства із земель, що перебувають у державній власності.

У тимчасове користування земельні ділянки надаються, зокрема із
земель запасу, а також можуть надаватися із земель лісового і
водного фондів. Вдовні та дефлеційно небезпечні землі можуть
надаватися селянським (фермерським) господарствам без зміни їх
цільового призначення та за умови дотримання вимог
грунтозахисного землеробства. Земельні ділянки виділяються, як
правило, єдиним масивом з розташованими на ньому водними
джерелами та лісовими угіддями, по можливості наближеними до
існуючих доріг, електро і радіотелефонних мереж, газо і
водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Землі лісового і водного фондів, що входять до складу угідь
селянських (фермерських) господарств, не можуть передаватися у
приватну власність господарств, за винятком невеликих (до 5
гектарів) ділянок лісів і невеликих (до 3 гектарів) ділянок водойм
і боліт.

Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське)
господарство, включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості,
для одержання земельної ділянки у власність або користування, в
тому числі в оренду, подають до районної, міської, в
адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних
депутатів за місцем розташування земельної ділянки, заяву,
підписану головою створюваного селянського (фермерського)
господарства.

У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки,
кількість членів селянського (фермерського) господарства,
документально підтверджується їх досвід роботи в сільському
господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки,
обгрунтування щодо розмірів земельної ділянки і перспектив
діяльності селянського (фермерського) господарства.

Заяву про передачу земельної ділянки у власність або надання в
користування за погодження сільської, селещної Ради народних
депутатів розглядає у місячний строк районна ( міська) конкурсна
комісія та районна (міська), в адміністративному підпорядкуванні
якої є район, Рада народних депутатів і в разі проходження
конкурсного відбору та згоди відповідна рада замовляє за
рахунок Українського державного фонду підтримки селянських
(фермерських) господарств державній землевпорядній організації
проект відведення ділянки, які розроблюються в першочерговому
порядку.

Проект відведення земельної ділянки погоджуються із власником
землі або землекористувачем ( за винятком випадків відведення
земельної ділянки із земель запасу), землевпорядним і санітарними
органами та органом архітектури. Рішення щодо передачі і
надання земельних ділянок громадянам для ведення селянського
(фермерського) господарства відповідні Ради народних депутатів
приймають на найближчій сесії.

У разі відмови районної, міської, в адміністративному
підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів у передачі
або наданні земельної ділянки для ведення селянського
(фермерського) господарства це питання вирішується судом.

Рішення суду про задоволення позову є підставою для відведення
ділянки в натурі (на місцевості), видачі документа, що посвідчує
право власності або користування землею, а також для укладення
договору на оренду.

Передача та надання земельних ділянок, що перебувають у
власності або користуванні, проводиться тільки після їх вилучення
(викупу). Відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості)
проводиться після збирання врожаю на цій ділянці.

Відповідно до ст. 17 Земельного кодексу України власники
земельних ділянок, переданих їм Радами народних депутатів, не
можуть протягом 6 років від часу набуття права власності
продавати або іншим способом відчуджувати їх. Проте вони можуть
успадковуватись або передаватись Радам на тих же умовах, на
яких були одержані. За наявності поважних причин суд може
скоротити зазначений строк за заявою власника.

Для ведення селянського (фермерського) господарства можуть
передаватися у приватну власність або надаватись у користування
земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 га.
ріллі і 100 га. усіх земель, у місцевостях з труднодостатніми
населенними пунктами, визначеними Кабінетом Міністрів України – 100
га. Конкретні розміри земельних ділянок громадян, які ведуть
селянське (фермерське) господарство, у межах норм, передбачених
Законом України “Про селянське (фермерське) господарство” визначають
районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні є район,
Ради народних депутатів диференційовано, з урахуванням
регіональних особливостей, спеціалізації та можливостей ефективного
використання наданих земель. Для створення раціональних за
розмірами селянських (фермерських) господарств громадяни України,
які ведуть таке господарство, можуть додатково орендувати
земельні ділянки для виробничих цілей.

Розмір земельної ділянки, що надається в оренду, обумовлюється
договором оренди.

Земельні ділянки громадян, які ведуть селянське (фермерське)
господарство поділу не підлягають.

Члени колективних сільськогосподарських кооперативів,
сільськогосподарських акціонерних товариств, які побажали вести
селянське (фермерське) господарство, мають право безперешкодного
виходу з них.

За рішенням районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні
якої є район, Ради народних депутатів, їм передаються безплатно
у приватну власність земельні ділянки в межах середньої
земельної частки, що вилучається із земель зазначених
підприємств, кооперативів, акціонерних товариств, та крім того
передаються у приватну власність за плату і надаються у
користування земельні ділянки із земель запасу, розмір земельної
ділянки, що передається безплатно у приватну власність члену
колективного сільськогосподарського підприємства,
сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського
акціонерного товариства визначається на рівні середньої земельної
частки, що обчислюється в порядку, передбаченому Земельним
кодексом України.

Кадастрова оцінка земельної ділянки, що вилучається, повинна
бути, як правило, на рівні середньої по господарству. У разі
надання земельної ділянки для ведення селянського (фермерського)
господарства з оцінкою нижче від середньої кадастрової по
господарству встановлюються пільги, передбачені Законом України
“Про селянське (фермерське) господарство”.

Після одержання Державного акта на право приватної власності на
землю, Державного акта на право постійного користування землею
або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому
числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство
підлягає в 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних
депутатів, що передала у власність чи надала в користування
земельну ділянку.

Для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства до
відповідної Ради народних депутатів, подається заява, статут,
якщо це необхідно для створення організаційної форми
підприємстіва, список осіб, які виявили бажання створити його (із
зазначенням прізвища, імені по-батькові) і документ про внесення
плати за державну реєстрацію.

Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і
одержаного Державного акта на право приватної власності на
землю, договору на тимчасове користування землею, в тому числі
і на умовах оренди, та державної реєстрації селянське
(фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує
печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває
розрахунковий і інші рахунки в установах банку і вступає у
відносини з підприємствами, установами, організаціями, визначається
державними органами та органами місцевого самоврядування як
самостійний товаровиробник при пануванні суцільно-економічного
розвитку району.

Сільська, селищна, міська Рада народних депутатів заносить до
спеціальної господарської книги дані про склад господарства,
передану у власність та надану у користування господарству
земельну ділянку.

Використання землі в Україні є платним. Плата за землю
справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що
визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники землі
та землекористувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок.

З селянських (фермерських) господарств плата за землю справляється
щорічно у вигляді земельного податку або орендної плати, що
визначається залежно від якості і місця положення земельної
ділянки виходячи з кадастрової оцінки земель. Розмір орендної
плати встановлюється за згодою сторін у договорі оренди. Порядок
оподаткування і середні ставки земельного податку та граничні
розміри орендної плати за землю встановлюється Верховною Радою
України.

Новостворені селянські (фермерські) господарства звільнюються від
сплати за землю протягом трьох років з часу передачі земельної
ділянки у їх власність або надання у користування. На них
поширюються і інші пільги, встановлені чинним законодавством.

Верховна Рада республіки Крим, обласні, Київська і
Севастопольська міські Ради народних депутатів за клопотанням
районних і міських Рад можуть встановлювати пільги щодо плати
за землю: часткове звільнення на повний термін, відстрочення
сплати, зниження ставки земельного податку.

2.ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ СЕЛЯНСЬКОГО (ФЕРМЕРСЬКОГО) ГОСПОДАРСТВА.

Громадяни, які ведуть селянське (фермерське) господарство мають
право зводити житлові, виробничі, культурно-побутові та інші
будови і споруди на відведеній їм у власність, у користування
земельній ділянці за погодженням з сільською, селищною, міською
Радою народних депутатів. Зведення на орендній земельній ділянці,
приміщень виробничого і не виробничого призначення, у тому числі
житла, орендарі також погоджують з орендодавцем.

Громадянин, який веде селянське (фермерське) господарство на
земельній ділянці, наданій йому в постійне користування, може у
разі втрати працездатності, або досягнення пенсійного віку, за
рішенням Ради народних депутатів яка надала цю земельну ділянку,
надати її в тимчасове користування одному із членів сім’ї,
який веде спільно з ним селянське (фермерське) господарство. В
разі відсутності таких осіб громадянин може передати у тимчасове
користування земельну ділянку іншим членам сім’ї, які не ведуть
спільно з ним селянське (фермерське) господарство, але мають
необхідну кваліфікацію, досвід роботи в сільському господарстві і
бажають вести селянське (фермерське) господарство, а також іншим
особам, які беруть участь у веденні цього селянського
(фермерського) господарства. У разі тимчасової втрати
працездатності або наявності інших поважних причин, громадянин
може надати земельну ділянку в тимчасове користування на
підставі договору, особам зазначеним вище, а у разі призову на
строкову військову службу, вступу до навчального закладу – на
термін до п’яти років. При успадкуванні земельної ділянки
неповнолітнім допускається надання її в оренду під контролем
місцевої Ради народних депутатів на період до досягнення
спадкоємцем повноліття.

У разі продажу майна селянського (фермерського) господарства і
передачі земельної ділянки, що перебуває у користуванні, в тому
числі на умовах оренди, іншому громадянину, підприємству або
організації за рішенням Ради народних депутатів селянське
(фермерське) господарство має право на одержання від них повної
компенсації всіх затрат на вирощення і збирання врожаю, а також
затрат на поліпшення якості землі за час користування земельною
ділянкою відповідно до підвищення кадастрової оцінки.

Селянське (фермерське) господарство має право використовувати для
потреб господарства загальнопоширені корисні копалини (пісок,
глина, гравій,торф тощо), лісові угіддя, водні об’єкти та прісні
підземні води, які є на земельній ділянці, а також інші
корисні властивості землі відповідно до законодавства України.

Селянське (фермерське) господарство зобов’язане:

1).забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та
відповідно до умов її надання;

2).ефективно використовувати землю відповідно до проекту
внутрігосподарського землеустрою, підвищувати її родючість,
застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати
погіршення екологічної обстановки на території в результаті своєї
господарської діяльності;

3). здійснювати комплекс заходів щодо охорони земель, а саме:

а). раціональну організацію території;

б). збереження і підвищення родючості грунтів, а також поліпшення
інших корисних властивостей землі;

в). захист земель від водної і вітрової ерозії, зсуву,
підтоплення, заболочення, вторинного засолення, висихання,
забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними
речовинами і від інших процесів руйнації;

г). захист від заростання сільськогосподарських угідь кущами і
рідким лісом, інших процесів погіршення культурно-технічного стану
земель;

д). рекультивацію нарушених земель, міроприємства по підвищенню їх
родючості і покращення інших корисних властивостей землі;

е). зняття, використання і збереження родючого шару грунту при
проведенні робіт, пов’язаних з нарушенням землі;

є). тимчасову консервацію деградованих сільськогосподарських угідь,
якщо іншими способами неможливо відновити родючість грунтів;

5). Не порушувати права власників інших земельних ділянок,
землекористувачів, у тому числі орендарів;

6). зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі
зрошувальних і осушувальних систем;

7). дотримувати режиму санітарних зон і територій, що особливо
охороняються;

8). дотримувати правил добросусідства:

дозволяти власникам і користувачам земельних ділянок прохід,
проїзд до загального користування, а також для спорудження або
ремонту межових знаків і споруд;

не чинити перешкод у проведенні робіт для державних потреб, а
також для спорудження необхідних комунікацій до суміжних ділянок;

вживати заходів до недопущення можливості стану дощових і
стічних вод, проникнення отрутохімікатів і мінеральних добрив на
суміжну земельну ділянку.

3.МАЙНОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ СЕЛЯНСЬКОГО (ФЕРМЕРСЬКОГО) ГОСПОДАРСТВА.

Суб’єктом майнових правовідносин відповідно до Закону України “Про
селянське (фермерське) господарство” є це господарство як юридична
особа. А якщо господарство складається з однієї особи, таким
суб’єктом може бути і власник (користувач) ділянки одноособово.

У власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство
можуть бути земля, жилі будинки, квартира, предмети особистого
користування, предмети домашнього господарства, продуктивна і
робоча худоба, птиця, бджолосім’ї, посіви та посадки
сільськогосподарських культур і насадження на земельній ділянці,
засоби виробництва, вироблена продукція і доходи від її
реалізації, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери,
а також інше майно споживчого і виробничого призначення для
ведення селянського (фермерського) господарства і заняття
підсобними промислами.

Майно цих осіб належить їм праві спільної сумісної власності,
якщо інше не передбачено угодою між ними.

Майно селянського (фермерського) господарства перебуває під
захистом держави на рівні з іншими формами власності.

Прохід на землях селянського (фермерського) господарства, проїзд
на тракторах, автомобільному і гужовому транспорті, пересування
на човнах, купання і рибальство у водоймах господарства,
розміщення на цих землях палаток і проживання в них, розведення
багаття та інші подібні дії дозволяються лише за згодою
власника господарства і за умови збереження природних компонентів
в екологічно чистому вигляді.

Селянське (фермерське) господарство як юридична особа і суб’єкт
права власності користується всіма правилами власника майна,
передбаченим Цивільним Кодексом України.

Володіння, користування і розпорядження майном здійснюється
членами селянського (фермерського) господарства за взаємною
домовленостю. Селянське (фермерське) господарство має право
продавати і передавати підприємствам, установам, організаціям і
громадянам, обмінювати, здавати в оренду, надавати у тимчасове
користування належне йому на праві власності майно.

Селянське (фермерське) господарство має право придбати, брати у
тимчасове користування в тому числі і на умовах оренди майно
підприємств, установ, та організацій, інших селянських (фермерських)
господарств і громадян. Майнові відносини селянського
(фермерського) господарства регулюється цивільним законодавством.
Майнові спори між членами селянського (фермерського) господарства
вирішуються судом. При цьому суд керується правилами цивільного
законодавства про спільну сумісну часткову власність, а також
правилами, передбаченими Кодексом про шлюб та сім’ю України, що
стосується відносин між подружжям.

За порушення договірних зобов’язань, кредитно-розрахункової і
податкової дисципліни, санітарних і ветеринарних правил, вимог
щодо якості продукції та інших правил здійснення господарської
діяльності селянське (фермерське) господарство – несе
відповідальність, передбачену законодавством України.

У разі систематичного невнесення земельного податку в термін,
встановлені законодавством України, а також орендної плати в
термін, визначені договором оренди, право власності і
користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється.

Успадкування землі та майна селянського (фермерського) господарства
здійснюється відповідно до Закону “Про селянське (фермерське)
господарство” і заповіту в порядку, встановленому цивільним
законодавством. Що ж до земельних ділянок, то при їх
успадкуванні суд виходить з вимог Земельного Кодексу України,
згідно з яким земельні ділянки громадян, котрі ведуть селянське
(фермерське) господарство, поділові не підлягають. За таких
обставин у разі смерті громадянина, який вів селянське
(фермерське) господарство право власності на земельну ділянку
передбачається одному з його спадкоємців-дієздатному громадянинові
України, який досяг 18-річного віку і виявив бажання виробляти
товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і
реалізацією. При цьому перевага надається членові господарства
одному з подружжя, дітям, батькам, родичам, які проживали і
вели господарство разом з громадянином, що помер. Спори між
спадкоємцями, а також між ними та іншими громадянинами з питань
переважного права на подальше ведення селянського (фермерського)
господарства вирішується судом.

У разі відмови спадкоємців від ведення селянського (фермерського)
господарства, а також за їх відсутності, питання про подальше
використання земельної ділянки вирішується міською, (районною)
Радою народних депутатів. За такими же правилами, але за участю
Рад народних депутатів вирішується питання успадкування права
користування земельними ділянками, в тому числі при укладанні
договорів їх оренди.

4.ДІЯЛЬНІСТЬ СЕЛЯНСЬКОГО (ФЕРМЕРСЬКОГО) ГОСПОДАРСТВА.

Як і кожний підприємець, селянське (фермерське) господарство
займається господарською діяльністю самостійно. Головне в ній
виробництво та реалізація товарної сільськогосподарської продукції
з метою одержання прибутків і розширення виробництва.

Селянське (фермерське) господарство діє в умовах самоокупності.
Всі витрати господарство покриває за рахунок власних доходів.
Селянське (фермерське) господарство самостійно визначає напрямок
своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво
сільськогосподарської продукції, її переробку в установленому
порядку та реалізацію, за власним розсудом підбирає партнерів з
економічних зв’язків у всіх сферах діяльності, в тому числі
іноземних, воно може разом із сільськогосподарським виробництвом
займатися будь-яким іншим видом діяльності, не забороненим
законодавством України.

При цьому воно мусить додержуватись вимог Земельного Кодексу
України, згідно з яким власники земельних ділянок і
землекористувачі зобов’язані забезпечувати ефективне використання
землі відповідно до її цільового призначення і проекту
внутрігосподарського землеустрою, підвищувати її родючість,
застосовувати природоохоронні техногенні виробництва, не допускати
погіршення екологічної ситуації, здійснювати комплекс заходів щодо
охорони земельних ділянок.

Селянське (фермерське) господарство має право вступити в договірні
відносини з будь-якими підприємтсвами, установами і
організаціями, з окремими громадянами, самостійно вибирати
партнерів, в тому числі іноземних, для укладення договорів.
Скарги, що виникають під час договорів, вирішуються судом, або
арбітражним судом.

Селянське (фермерське) господарство закуповує необхідні йому
матеріально-технічні ресурси, виробництво і споживання яких
контролюється і розподіляється державою і які виділені цільовим
призначенням для селянських (фермерських) господарств за рахунок
ресурсів, передбачених для сільського господарства, в системі
державних постачальницьких організацій, на умовах установлених для
сільськогосподарських підприємств, а також у будь-яких
підприємств і організацій на біржах, у населення тощо.

Селянські (фермерські) господарства можуть брати технічні засоби в
довготермінову оренду і на прокат.

Ремонт і технічне обслуговування належних селянському
(фермерському) господарству тракторів, іншої сільськогосподарської
техніки та устаткування, вантажних автомобілей, агрономічне,
зоотехнічне і ветеринарне обслуговування здійснюється
агросервісними та іншими для колективних і державних
сільськогосподарських підприємств, а також колективними і
державними сільськогосподарськими підприємствами, іншими
організаціями та громадянами за цінами згідно з домовленістю.

Селянське (фермерське) господарство має право самостійно
розпоряджатися виробленою ним продукцією, може на добровільних
засадах укладати з підприємствами, установами і організаціями,
які здійснюють заготівлю і переробку сільськогосподарської
продукції, договори на продаж своєї продукції, а також
реалізувати її на власний розсуд будь-яким іншим споживачам і
на ринку.

Продукція що продається державними підприємствами і організаціями
відповідно до укладених договорів, оплачується за фінансовими,
регульованими (стартовими), договірними (вільними) цінами і на
умовах, передбачених для колективних і державних
сільськогосподарських підприємств. Ціни на решту продукції
селянське (фермерське) господарство встановлює самостійно. Селянське
(фермерське) господарство зобов’язане дотримувати діючих нормативів
щодо якості продукції, санітарних, екологічних на інших вимог.

Поставки вироблюваної селянським (фермерським) господарством
продукції на експорт, а також розрахунки з іноземними партнерами
здійснюється відповідно до законодавства України.

У разі виробничої потреби селянське (фермерське) господарство має
право залучити до роботи в ньому інших громадян за трудовим
договором (контрактом, угодою). Трудові відносини в селянському
(фермерському) господарстві визначаються і регулюються членами
господарства, а осіб залучених до роботи за трудовим договором
(контрактом, угодою), – законодавством України про працю.

Трудові спори в селянському (фермерському) господарстві вирішуються
судом. З особами, залученими до роботи в селянському
(фермерському) господарстві, укладається трудовий договір
(контракт,угода) у письмовій формі, в якому визначається термін
договору, умови праці і побуту (тривалість робочого дня, вихідні
дні, щорічна оплачувана відпустка, форма оплати праці та її
розміри, харчування тощо).

Трудовий договір (контракт,угода) підлягає реєстрації у місцевій
Раді народних депутатів, що передала земельну ділянку у
власність або надала в користування, якщо селянське (фермерське)
господарство є основним місцем роботи цих осіб.

Видача трудових книжок членам селянського (фермерського)
господарства і громадянам, які працюють в ньому за трудовим
договором (контрактом, угодою), та їх ведення проводиться
господарством на загальних підставах, а записи про трудовий стаж
підтверджуються місцевим органом державної виконавчої влади.
Розмір оплати праці і тривалість щорічної відпустки осіб, які
працюють в селянському (фермерському) господарстві за трудовим
договором (контрактом, угодою), не повинні бути меншими від
установленого державою розміру мінімальної заробітної плати і
передбаченої чинним законодавством тривалості щорічної відпустки.

Оплата праці зазначених працівників не залежить від кінцевих
результатів діяльності селянського (фермерського) господарства. Ці
особи мають право за згодою членів селянського (фермерського)
господарства брати участь в розподілі доходів господарства на
умовах, передбачених окремою угодою.

Голова селянського (фермерського) господарства несе відповідальність
за створення безпечних умов праці для членів свого господарства
і громадян, які уклали трудовий договір (контракт, угоду),
дотримання вимог техніки безпеки, виробничої гігієни та
санітарії, пожежної безпеки.

Селянське (фермерське) господарство веде бухгалтерський облік
результатів своєї роботи за господарський рік і подає
відповідним органом статистичну звітність. За подання
недостовірної звітності голова селянського (фермерського)
господарства несе відповідальність в установленому порядку.

5.ВЗАЄМОВІДНОСИНИ СЕЛЯНСЬКОГО (ФЕРМЕРСЬКОГО) ГОСПОДАРСТВА З
УСТАНОВАМИ БАНКІВ, СТРАХОВИМИ ОРГАНАМИ І БЮДЖЕТОМ.

Селянське (фермерське) господарство має право відкрити на свій
вибір в будь-якій установі банку розрахунковий та інші рахунки,
включаючи валютний, вільно розпоряджатися власними коштами, що є
на цих рахунках, використовувати їх як на безготівковій основі,
так і готівкою відповідно до законодавства.

Списання коштів із розрахункового рахунку селянського
(фермерського) господарства, крім платежів до бюджету, може
проводитись лише за його згодою, або за рішенням суду, або на
підставі виконавчого напису та в інших, визначених законодавчими
актами випадках.

Платежі до бюджету вносяться в порядку і в терміни, що
встановлюються законодавством України.

Селянське (фермерське) господарство має право одержувати в
установах банку, у підприємствах і кооперативах довготермінові і
короткотермінові позички на підставі укладеного кредитного
договору, який визначає умови кредитування.

На селянські (фермерські) господарства поширюються пільги та
пріоритети щодо державних інвестицій, передбачені законом “Про
пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового
комплексу в народному господарстві”.

Селянське (фермерське) господарство одержує кредит під заставу
майна, поруку (гарантію) та інші види забезпечення зобов’язань.
Під заставу приймаються товарно-матеріальні цінності, вироблена
продукція, основні виробничі фонди, а також інше майно
позичальника у порядку, встановленому законодавством України.

Передача у власність земельна ділянка може бути об’єктом застави
лише за забов’язанням з участю кредитної установи.

При цьому земля, що є предметом застави, залишається у
заставодавця або у третьої особи.

Для підтримки селянських (фермерських) господарств і створення
стабільних фінансових умов при одержанні ними банківського
кредиту використовуються кошти Українського державного фонду
підтримки селянських (фермерських) господарств, на поповнення яких
щорічно в проекті державного бюджету Кабінет Міністрів України
передбачає відповідні фінансові ресурси.

Селянське (фермерське) господарство несе повну відповідальність за
дотримання кредитних договорів і розрахункову дисципліну. У разі
несвоєчасного повернення одержаних кредитів установи банку без
звернення до суду, арбітражного суду, можуть використовувати
право на реалізацію заставленого майна.

З метою зменшення втрат від стихійного лиха, інших страхових
випадків селянське (фермерське) господарство може страхувати своє
майно, будівлі, споруди, техніку, тварин, посіви, насадження
тощо. Страхування всіх видів майна може здійснюватись на
добровільних засадах відповідно до законодавства України.

Оподаткування прибутку селянського (фермерського) господарства
проводиться у порядку, встановленому законодавством для
сільськогосподарських підприємств.

Селянські (фермерські) господарства звільняються від оподаткування
доходів, одержаних від сільськогосподарської діяльності, крім
випадків, передбачених законодавчими актами України. Новостворені
селянські (фермерські) господарства звільняються від оподаткування
на 3 роки, а в трудонедостатніх селах на 5 років.

Членам селянського (фермерського) господарства починаючи з 16-ти
річного віку і особи, які працюють в ньому за трудовим
договором ( контрактом, угодою), підлягають державному соціальному
страхуванню і пенсійному забезпеченню на рівні з працівниками
сільського господарства. Селянське (фермерське) господарство
реєструється як платник внесків на державне соціальне страхування
в органах пенсійного фонду України і Фонду соціального
страхування України за своїм місцем розташування, у встановленому
порядку сплачує внески на державне соціальне страхування на всі
види заробітків за членів селянського (фермерського) господарства
та осіб, які працюють в ньому за тудовим договором ( контрактом,
угодою). Час роботи в селянському (фермерському) господарстві
членів господарства та осіб, які працюють за трудовим договором
( контрактом, угодою), зараховується до загального і безперервного
стажу роботи на підставі записів у трудовій книжці і
документів, що підтверджують сплату внесків на соціальне
страхування.

Членам селянського (фермерського) господарства та особам, які
працюють в ньому за трудовим договором ( контрактом, угодою),
призначені пенсії виплачуються у повному розмірі з урахування
одержуваного заробітку ( доходу). Селянське (фермерське) господарство
відповідно до чинного законодавства несе матеріальну
відповідальність за шкоду, заподіяну його членам і особам, які
працюють в ньому за трудовим договором ( контрактом, угодою),
каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаними з
виконанням ними своїх трудових обов’язків.

6.ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СЕЛЯНСЬКОГО (ФЕРМЕРСЬКОГО) ГОСПОДАРСТВА.

Діяльність Селянського (фермерського) господарства припиняється у
разі:

1.) добровільної відмови голови господарства від земельної
ділянки, наданої йому в користування, в тому числі від її
оренди, а також при відчуженні земельної ділянки, що належить
йому за правом приватної власності;

2.) прийняття членами господарства рішення про припинення його
діяльності;

3.) ведення господарства переважно за рахунок праці найманих
працівників;

4.) використання землі не за її цільовим призначенням або
способами, що призводять до знищення родючості грунтів, їх
хімічного забруднення, погіршення екологічної ситуації;

5.) несплати земельного податку, а також орендної плати у
встановлені строки;

6.) невикористання земельної ділянки для сільськогосподарського
виробництва протягом від дня її надання;

7.) вилучення земельної ділянки в установленому законом порядку
для державних і громадських потреб;

8.) визнання господарства неплатоспроможним (банкрутом);

9.) якщо немає жодного члена господарства або спадкоємця, який
бажає продовжити його діяльність.

Рішення про припинення діяльності селянського (фермерського)
господарства приймається районною, міською, в адміністративному
підпорядкуванні якої є район, Радою народних депутатів, а у
разі його банкрутства – арбітражним судом. Спори про припинення
діяльності селянського (фермерського) господарства вирішується
судом.

Вилучення (викуп) для державних і громадських потреб земель у
селянського (фермерського) господарства може проводитися за його
згодою після виділення йому відповідною Радою народних депутатів
рівноцінної земельної ділянки, будівництва на новому місці
підприємствами, установами і організаціями, для яких відводиться
земельна ділянка, жилих, виробничих та інших будівель замість
вилучених і відшкодування в повному обсязі збитків, включаючи
витрати на поліпшення якості землі, а також неодержані доходи.
Спори з цих питань вирішуються судом.

Майно селянського (фермерського) господарства, яке припиняє свою
діяльність, використовується в першу чергу для розрахунків по
оплаті праці найманих осіб, виконання зобов’язань перед бюджетом,
банком та іншими кредиторами. Решта майна залишається у
спільній сумісній власності членів селянського (фермерського)
господарства або розподіляється між ними за домовленістю. За
відсутності згоди спір вирішується судом.

У разі припинення діяльності селянського (фермерського)
господарства до закінчення терміну надання господарству податкових
пільг, господарство сплачує до бюджету за весь період його
діяльності суму податку, обчислену в розмірі, встановленому для
селянського (фермерського) господарства, крім випадків коли
земельна ділянка вилучається у встановленому порядку для
державних і громадських потреб, господарство визначається
неплатоспроможним (банкрутом); немає жодного члена господарства або
спадкоємця, який бажав би продовжити його діяльність.

7. КАДРОВЕ І НАУКОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СЕЛЯНСЬКИХ (ФЕРМЕРСЬКИХ)
ГОСПОДАРСТВ ТА ЇХ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНУ.

Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів для
селянських (фермерських) господарств здійснюється Міністерством
сільського господарства і продовольства України, Міністерством
освіти України через мережу професійно-технічних і професійних
училищ, вищих навчальних закладів і науково дослідних установ
державного, республіканського (Республіка Крим) та місцевих
бюджетів, українського державного фонду підтримки селянських
(фермерських) господарств і власних коштів цих господарств.

Проведення досліджень і підготовка рекомендацій щодо організації
виробництва в селянських (фермерських) господарствах, розвитку
науково-технічного прогресу, впровадження комплектного устаткування
на базі новітніх ресурсозберігаючих технологій, забезпечення
мережею науково-дослідних установ за рахунок державного бюджету,
Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських)
господарств.

За порушення положень Закону України “Про селянське (фермерське)
господарство” що до створення селянського (фермерського)
господарства та його функціонування, посадові особи та громадяни
притягаються до цивільної, адміністративної або кримінальної
відповідальності згідно з законодавством України.

8. ДЕРЖАВНЕ СПРИЯННЯ РОЗВИТКОВІ СЕЛЯНСЬКИХ (ФЕРМЕРСЬКИХ)
ГОСПОДАРСТВ.

Держава в особі її законодавчих і виконавчих органів створює
сприятливі умови утворення, становлення і розвитку селянських
(фермерських) господарств. Це підтверджується Законами України
“Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового
комплексу в народному господарстві”, “Про селянське (фермерське)
господарство”, а також Постановами Кабінету Міністрів України
“Про додаткові заходи щодо підтримки розвитку особистих підсобних
господарств” і “Про розвиток селянських (фермерських)
господарств”.

В вищенаведених нормативних актах можна знайти положення про
надання селянським (фермерським) господарствам певних пільг і
переваг. Так, на Міністерство сільського господарства і
продовольства, інші міністерства і відомтсва України, що входять
до агропромислового комплексу, Міністерство економіки, Міністерство
державних ресурсів, компанію Укрнафтохімік, Міністерство торгівлі,
Раду Міністрів Автономної республіки Крим, облвиконкоми покладено
обов’язки постачання селянських (фермерських) господарств та її
кооперативів (спілок, об’єднань) технічним обладнанням, запасними
частинами та іншими матеріально-технічними ресурсами, паливно
мастильними матеріалами, будівельними матеріалами, мінеральними
добривами, кормовими добавками і консервантами кормів, насінням,
племінним молодняком худоби і птиці, робочою худобою за
відповідними нормативними актами за рахунок ресурсів, передбачених
для сільського господарства і на умовах для підприємств і
організацій агропромислового комплексу. При цьому на період
трирічного становлення селянських (фермерських) господарств при
виробничій потребі йому виділяється не менше одного трактора з
набором сільськогосподарських машин і одного вантажного
автомобіля.

Рада Міністрів Автономної республіки Крим, облвиконкомами
Укоопспілка повинні забезпечити першочерговий продаж необхідних
будівельних матеріалів та інших непродовольчих товарів
працівниками селянських (фермерських) господарств.

Міністерство сільського господарства України, Державний комітет
України по водному господарству, Державний комітет України по
хлібопродуктах, Рада Міністрів Автономної республіки Крим,
облвиконкоми, Київський та Севастопольський міськвиконкоми
організовують при ремонтно-технічних промислових підприємствах,
організаціях агросервісу, ремонтних майстернях, колективних
сільськогосподарських підприємствах, інших підрозділах пункти
прокату тракторів, комбайнів, автомобілів, інших
сільськогосподарських машин та обладнань, техніки для шляхового і
меліоративного будівництва, агрохімічного обслуговування, надання
інших послуг селянським (фермерським) господарствам.

Міністерство сільського господарства України, Державний комітет
України по соціальному розвитку села визначає обсяги державних
централізованих капіталовкладень на будівництво шляхів, а також
меліорацію землі селянських (фермерських) господарств, а у
трудонедостатних населених пунктах, крім того на будівництво
житла та господарських будівель. При виконанні селянськими
(фермерськими) господарствами названих робіт власними силами за
проектом спеціалізованих організацій, вартість їх відшкодовується
за рахунок республіканського бюджету.

Громадянам, які переселяються в трудонедостатні населені пункти з
метою створення селянських (фермерських) господарств: надається
одноразова грошова допомога при переселенні за рахунок
республіканського (при міжобласному переселені) бюджетів у розмірі
15 мінімальних окладів на голову сім’ї та однієї четвертої
частини цієї допомоги на кожного члена сім’ї; за ними
зберігається безперервний трудовий стаж, якщо перерва у роботі у
зв’язку з переселенням перевищує один місяць без врахування
проїзду від місця виходу до місця вселення.

Агропромбанк “Україна” для підтримки новостворених селянських
(фермерських) господарств надає їм разові кредити, сплата
процентів за користування якими в перші три роки проводиться в
розмірі до 50 відсотків за рахунок коштів Українського фонду
підтримки селянських (фермерських) господарств.

Державний Комітет України по хлібопродуктах, Міністерство
сільського господарства і продовольства України забезпечує
селянське (фермерське) господарства за їх заявками насінням у
позичку з поверненням у встановленому порядку.

Селянським (фермерським) господарствам надається право придбання
частки майна акцій підприємств харчової промисловості сервісних
будівельних і торгівельних підприємств інших виробництв
агропромислового комплексу при здійсненні приватизації на умовах
рівних з їх колективами.

Селянським (фермерським) господарствам гарантується самостійність у
визначені напряму виробничої діяльності на право повної власності
на свою продукцію, їм надається право на добровільне на
(договірній основі) прийняття державного замовлення на продукцію
чи на вільну торгівлю, крім випадків передбачених законодавством.

Селянське (фермерське) господарство звільняється від оподаткування
доходів, одержаних від сільськогосподарської та
несільськогосподарської діяльності, крім випадків передбачених
законодавчими актами України.

Члени селянського (фермерського) господарства звільняються від
сплати прибуткового податку з доходів, одержаних ними від роботи
в цих господарствах.

Держава гарантує дотримання і захист майнових та інших прав і
законних інтересів селянського (фермерського) господарства.
Втручання в господарську або іншу діяльність селянських
(фермерських) господарств з боку державних чи інших органів, а
також посадових осіб не допускається. Збитки, заподіяні
селянському (фермерському) господарству неправомірним втручанням в
його діяльність підлягають відшкодуванню. Спори про відшкодування
збитків вирішується судом, арбітражним судом або трітейським
судом.

ВИСНОВКИ

Як відомо, Україна є великою аграрною державою. В наш час
економічних перетворень і реформ розвиток сільського господарства
є одним з першочергових завдань молодої держави. Головна мета –
перейти від державного монополізму в сільському господарстві до
колективного і приватного виробництва. Одну з провідних ролей в
цьому завданні відіграють селянські (фермерські) господарства.

Законодавчі органи нашої держави, прийнявши Закон “Про власність”,
“Про підприємництво”, підготували нормативний фундамент для
утворення селянських (фермерських) господарств, але основою для їх
діяльності стало прийняття Закону “Про селянське (фермерське)
господарство”. Ним були врегульовані всі основні питання
створення, діяльності і припинення діяльності селянських
(фермерських) господарств.

Цей Закон дав змогу працівникам сільського господарства відчути
себе підприємцями, що в свою чергу сприяло удосконаленню
виробництва, збільшення доходів, а отже і загальному покращенню
економіки.

Законодавець подбав також і про землю, яка є основою сільського
господарства. Прийняття Закону “Про плату за землю” внесення
вагомих змін до Земельного Кодексу, все це дозволило працівникам
селянських (фермерських) господарств відчути себе господарями
землі, надало їм впевненості в своїх можливостях її
використання.

Звичайно, не все проходить в ідеальному варіанті.
Сільськогосподарські відносини часто змінюються і ці зміни
потребують законодавчого закріплення. З цих причин вже були
внесені зміни до Закону “Про селянське (фермерське) господарство”
і інших нормативних актів, пов’язаних з діяльністю цих
господарств. Про те, такі зміни є обов’язковим наслідком
динамічності реформ.

Отже, в нашій державі створена достатня нормативна база для
розвитку селянських (фермерських) господарств, які можна надіятись,
в майбутньому складуть основу приватного сектора сільського
господарства і піднесуть наше аграрне виробництво на рівень
розвинутих держав Європи.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1.Закон України “Про селянське (фермерське) господарство”
//Відомості Верховної Ради – 1993р. № 32//.

2.Закон України “Про пріоритетність соціального розвитку села та
агропромислового комплексу в народному господарстві”. “”Відомості
Верховної Ради – 1992р. № 32//.

3.Закон України “Про підприємництво” //Відомості Верховної Ради –
1991р. № 14//.

4.Закон України “Про власність”. //Відомості Верховної Ради –
1991р. № 20//.

5. Закон України “Про колективне сільськогосподарське
підприємство”. //Відомості Верховної Ради – 1992р. № 20//.

6.Земельний Кодекс України. //Земельне і сільськогосподарське
законодавство. Харків. Основа 1994р.//.

7. Закон України “Про плату за землю”. //Відомості Верховної
Ради – 1996р. № 45//.

8.Закон України “Про заставу”. Відомості Верховної Ради – 1992р. №
47//.

9.Закон України “Про особливості приватизації майна в
агропромисловому комплексі”. // Голос України – 1996р. 13 липня.//

10.Постанова КМУ “Про розвиток селянських (фермерських) господарств”.
//Аграрне законодавство України. Випуск – 1 К.Юрінком 1996р. с.176//.

11.Аграрне право України. //К.Юрінком. 1996р. с.286-299.//.

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство. // В.В.Р. 1993
№ 32 ст.2.с.314//

Аграрне право України. Підручник К.Юрінком 1996 р. с.285-286.

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство. // В.В.Р. 1993
№ 32 ст.3. с. 315//

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство. // В.В.Р. 1993
№ 32 ст.3. с. 315//

Аграрне право України. Підручник К.Юрінком 1996 с.287

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» // В.В.Р.
1993 № 32 ст.9 с.319//

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» // В.В.Р.
1993 № 32 ст.4 с.315.//

Земельний кодекс України. //Земельне і сільськогосподарське
законодавство. Харків. Основа 1994 ст.50 с.37//.

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» // В.В.Р.
1993 № 32 ст.4 с.315.//

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» // В.В.Р.
1993 № 32 ст.4 с.315.//

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» // В.В.Р.
1993 № 32 ст.4 с.315.//

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство». // В.В.Р.
1993 № 32 ст.5. с.316.//

Аграрне право України. Підручник К.Юрінком 1996 р. с. 291.

Законом України «Про селянське (фермерське) господарство». // В.В.Р.
1993 № 32 ст. 6 с. 317.//.

Закон України «Про селянське (фермерське ) господарство». // В.В.Р.
1993 № 32 ст.7 с.317 //.

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство». // В.В.Р.
1993 № 32 ст.9 с.319 //.

Закон України «Про плату за землю». // В.В.Р. 1996 № 45 ст.2 с.238.
//

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство». // В.В.Р.
1993 № 32 ст.10 с. 319.//

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство». //В.В.Р.
1993 № 32 ст.12 с.321 //.

Там же. // В.В.Р. 1993 № 32 ст.13 с. 321.//.

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство». // В.В.Р.
1993 № 32 ст. 14 с.321.//

Там же. // В.В.Р. 1993. № 32 ст. 15 с. 322.//.

Земельний Кодекс України.// Земельне і сільськогосподарське
законодавство України. Харків. Основа 1994 ст.84 с.32//.

Закон «країни «Про селянське(фермерське) господарство». //В.В.Р. 1993
№ 32 ст.11 с. 320.//

Аграрне право України. Підручник. К. Юрінком 1996р. с.292-293.

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство». // В.В.Р.
1993 № 32 ст.16 с. 322.//

Аграрне право України. Підручник К.Юрінком 1996р. с.293.

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство». //В.В.Р.
1993 № 32 ст.17 с. 323.//

Аграрне право України. Підручник К.Юрінком 1996р. с.293.

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство». //В.В.Р.
1993 № 32 ст.18 с.323.//.

Аграрне право України. Підручник К.Юрінком 1996р. с.294.

Аграрне право України. Підручник К.Юрінком 1996р. с. 294.

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство». //В.В.Р.
1993 № 32 ст.20 с.324.//.

Аграрне право України. Підручник К.Юрінком. 1996р. с. 295.

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство». // В.В.Р.
1993 № 32 ст.20 с.324.//.

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство». //В.В.Р.
1993 №32 ст.22 с.325.//

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство». //В.В.Р.
1993 №32 ст.23 с.325.//.

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство». //В.В.Р.
1993 №32 ст.24 с.326.//.

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство».// В.В.Р.
1993 № 32 ст. 25 с.326.//.

Аграрне право України. Підручник К.Юрінком 1996р. с.297.

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство», //В.В.Р.
1993 № 32 ст.25 с.326.//.

Аграрне право України. Підручник К.Юрінком 1996р. с.297.

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство». //В.В.Р.
1993 № 32 ст.25 с.326.//

Аграрне право України. Підручник К. Юрінком 1996р. с. 297.

Закон України «Про селянське(фермерське) господарство», //В.В.Р. 1993
№ 32 ст.27 с.327.//,

Закон України «Про пріоритетність розвитку села та
агропромислового комплексу в народному господарстві». //В.В.Р. 1992
№ 32 ст.19 с.460.//.

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство». // В.В.Р.
1993 № 32 ст.28 с.327.//

Аграрне право України. Підручник К.Юрінком. 1996р. с.298-299.

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство». // В.В.Р.
1993 № 32 ст.30 с.328//.

Аграрне право України. Підручник К.Юрінком. 1996р. с.299.

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство.» //В.В.Р.
1993 №32 ст.31 с.328.//

Там же ст. 32 с.329

Там же ст. 33 с. 329.

Постанова КМУ «Про розвиток селянських (фермерських) господарств» №
133 від 14 березня 1992 р.

Постанова КМУ «Про розвиток селянських (фермерських) господарств» №
133 від 14 березня 1992 р.

Аграрне законодавство України. Випуск –1 К.Юрінком 1996 п.Зст177/8/

Там же п.5 ст. 178

Там же п.5.2 ст. 179.

Постанова КМУ «Про розвиток селянських (фермерських) господарств» №
133 від 14 березня 1992 р.

Аграрне законодавство України. Випуск –1 К.Юрінком 1996 п.6ст179

Закон України «Про пріорітетність соціального розвитку села та
агропромислового комплексу в народному господарстві» //В.В.Р. № 32
ст.4 с.454.//

Там же ст.17 с.459.

Там же ст. 19 с.460.

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» //В.В.Р.
1993 № 32 ст.3 с.313.//.

PAGE 1

Похожие записи