Розвиток правового (юридичного) позитивізму

Рудольф фон Ієрінг, 1818-1892, — один з найвизначніших представників в
історії юриспруденції. Його правова концепція викладена у тритомній
праці «Дух римського права на різних етапах його розвитку» (1852-1854),
двотомній праці «Мета в праві» (1877-1883) та найвідомішій праці
«Боротьба за право» (1872), яка ще за життя автора була перекладена
практично на всі європейські мови. Він був професором права в ряді
європейських університетів. Його концепція грунтується на філософії
Конта, поглядах Остіна, утилітаризмі Бентама та Міля. Відштовхуючись від
конкретних матеріалів історії римського права, цивільного права,
філософії права, Ієрінг в основу свого правового вчення поставив питання
про сутність права, його соціальну роль та завдання. Теоретичні розробки
вченого орієнтовані на вдосконалення законодавства, зміцнення
конституційних основ держави.

Наукова творчість мислителя розпочалася з критики концепції історичної
школи права з її запереченням необхідності кодифікації законодавства та
з поглибленого вивчення і аналізу римського права. Останнє дало йому
підставу стверджувати особливу важливість приватного права як основи
права публічного. Розгляд римського права, його історії через призму
потреб сучасного Ієрінгу правового розвитку дав змогу вченому зробити
фундаментальний внесок у розвиток позитивістської юриспруденції. Вже у
своїй першій праці «Дух римського права» мислитель відзначив важливість
права як основного елементу соціально-політичної організації античного
Риму, значення правових основ у римському суспільному житті.

Разом з тим, досліджуючи римське право, його історію, вчений звернув
особливу увагу на «загальні» або «загальнолюдські» елементи, які були
характерні практично для всіх норм римського права. Цим він принципово
відрізнявся від одного з основоположників історичної школи права
Савін’ї, який підкреслював тільки «національний» дух римського права.
Водночас Ієрінг, який був учнем Савін’ї, поділяв його думку, що для
знання та розуміння права треба знати його історію і походження. Отже, у
концепції вченого правовий позитивізм виявляється і як
історико-соціологічне дослідження права з метою обгрунтування його
політичного змісту. По суті, у поглядах Ієрінга логіко-правовий та
соціолого-правовий підхід були взаємопов’язані, відображаючи
позитивістську методологічну орієнтацію вченого. Значення Ієрінга в
розвитку теорії права полягає у тому, що він поєднав у своїх поглядах
розробку всіх трьох основних напрямів у тогочасній правовій ідеології,
зробивши свій внесок у розвиток кожного з них. Йдеться про логіку
правових конструкцій, вивчення соціальної природи права і етичних основ
права, тобто філософію права. При цьому він прагнув створити єдине
вчення про право, показати тісний зв’язок догматики права і вчення про
соціально-історичну та моральну природу, особливо рішуче критикуючи так
звану юриспруденцію понять за перебільшену увагу до
формально-догматичного боку у праві. В цілому Ієрінг заклав основи
розвитку нової теорії, соціології та філософії права в Німеччині,
справивши суттєвий вплив на розвиток кожного з цих напрямів науки.

Ключовими ідеями правової концепції Ієрінга є поняття «боротьба за
право» та «мета права», які важливо розглянути грунтовніше.

У своїй праці «Боротьба за права» вчений писав: «Мета права є мир, а
засіб — боротьба. Поки на право будуть посягання з боку неправа, а це
триватиме вічно, до тих пір воно назавжди буде пов’язане з боротьбою.
Життя права є боротьба — боротьба народів, урядів, станів, індивідів.
Усе право у світі є наслідком боротьби». І далі: «Будь-яке право — чи це
право всього народу, чи окремого індивіда — тільки тоді право, коли воно
містить у собі готовність до власного захисту. Право — це не тільки
логічне поняття, воно є жива життєва сила. Тому вже з давніх часів
правосуддя зображали з терезами в одній руці і мечем у другій. Терезами
воно міряє право, мечем воно його охороняє. Меч без терезів показував би
тільки голе насильство, терези без меча — повне безсилля права. Обидва
ці елементи нерозривно пов’язані між собою, і тільки там буде панувати
справжній правовий порядок, де сила справедливості, яка керує мечем,
відповідає спритності, з якою вона керує терезами». Відзначаючи
важливість поєднання сили права і справедливості, вчений разом з тим
підкреслював загальність боротьби за право, спільну відповідальність
суспільства за нього. Він писав: «Право — це безперервна робота і при
цьому робота не тільки державної влади, але і всього народу… Будь-який
індивід, якому хоч раз доводилося відстоювати своє право, бере участь у
цій загальнонаціональній роботі і вносить свою частку у справу
здійснення правової ідеї на землі».

?????`??$?????¤?¤?$??`?шті — у суспільстві. Він писав: «З існуючим
правом упродовж тривалого часу настільки міцно сплелися інтереси тисяч
індивідів і навіть цілих станів, що нема ніякої змоги скасувати його, не
спричинивши суттєвої шкоди останнім… Будь-яка спроба такого роду
викликає, в силу природного самозбереження, рішучу відсіч з боку тих,
для чиїх інтересів існує загроза, і, звичайно, боротьбу, в якій, як і у
будь-якій боротьбі, отримує верх не важливість того або іншого
положення, а співмірність сил сторін, причому нерідко кінцевий результат
такий, як у паралелограмі сил, тобто відхилення від початкового напряму
по діагоналі». Цим і пояснюється, за словами Ієрінга, той факт, що
суспільно-політичні та правові інститути, які давно пережили себе,
існують ще довго. Причина їхнього тривалого існування полягає не в
історичній інерції, а в силі опору пов’язаних з їхнім збереженням
інтересів. У всіх випадках, коли існуюче право має за собою певні
інтереси, нове право мусить вести боротьбу за своє встановлення, і ця
боротьба може тривати досить довго. Всі великі здобутки, якими
відзначена історія права, такі як знищення рабства, ліквідація
кріпацтва, вільне право володіння землею, свобода совісті та інші, були
досягнуті тільки шляхом рішучої боротьби, яка тривала цілі століття.
Знищене право, а інколи й цілі потоки крові показують той шлях, яким
пройшло нове право, оскільки, підкреслював учений, право — це «Сатурн,
який пожирає своїх власних дітей», тобто нове право витворюється
знищенням попереднього права. Тому спроба оголосити конкретне право
вічним і незмінним є запереченням самої ідеї права, оскільки ідея права
є вічне виникнення і зміна. Розвиток права, на відміну від розвитку мови
чи мистецтва, є постійний пошук і боротьба.

Розглядаючи виникнення права, Ієрінг зазначав, що його народження, як і
народження людини, супроводжувалося важкими родовими муками. Але це, на
думку вченого, є, безперечно, позитивним фактом, оскільки «саме те, що
право не дається народам без боротьби, не звалюється з неба, що тільки
шляхом постійних прагнень, боротьби, праці і крові можуть вони його
досягнути, є обставиною і служить причиною їхнього тісного внутрішнього
зв’язку з правом». Народ ніколи не дозволить знищити свої права та
установи, які він здобув кривавим потом. «Можна навіть прямо сказати, —
писав учений, — що ступінь любові і прив’язаності народу до його права і
сила, з якою він це право буде відстоювати, визначається сумою тих
зусиль і боротьби, яку він на нього поклав. Не тільки звичка, але й
жертви кують той ланцюг, який об’єднує народ з його правом, і тому
народові, до якого Бог прихильно ставиться, він нічого не дарує».

Боротьба за право, її неминучість зумовлюється двома обставинами:
порушенням права та запереченням права. А оскільки жодне право не є
вільним від такої небезпеки, то ця боротьба відбувається у всіх сферах —
як у приватному, так і в публічному та міжнародному праві. Вона може
мати найрізноманітніші форми та види — від повстань і революцій народу
проти актів насильства над ним з боку влади до необхідної оборони та
судового захисту. При цьому боротьба за право — це не є відстоювання
якогось конкретного матеріального блага, це є захист самої особи, її
честі та її права. Це, врешті, може бути питання самого існування цього
суб’єкта права. Тому для розуміння суті боротьби за право треба мати на
увазі, що не йдеться про суму матеріальної користі — цінністю тут
виступає саме право. У цьому аспекті Ієрінг аналізує боротьбу за право з
боку народу. Зокрема, якщо один народ неправомірно забрав в іншого
квадратну милю непридатної ні до чого землі, то що повинен робити цей
народ? Чи треба починати з цього приводу війну, ціною якої можуть бути
тисячі людських життів, яка призведе до розрухи, злиднів, колосальних
витрат і становитиме навіть загрозу для існування самої держави, чи він
повинен поступитися? «Кожен розуміє, — писав Ієрінг, — що народ, який
промовчить на подібне порушення своїх прав, підпише собі смертний вирок.
Бо, якщо в нього можна безкарно взяти одну квадратну милю, то можна
забрати і все решта, аж поки йому нічого не залишиться і він не
припинить свого існування… І такий народ не заслуговує нічого
доброго». Подібно до того, як народ бореться не за квадратну милю землі,
а за свою честь і незалежність, так само і конкретний індивід відстоює
не конкретний матеріальний об’єкт, а має більш високу мету — захист
своєї особистості і свого правового почуття. Тому процес, по суті, має
своєю основою не інтерес, а особистість, і головне питання полягає у
тому, чи захищати свою особистість, чи обмежити її. І боротьба проти
неправа, яке є неповагою до особи або будь-якого іншого суб’єкта права,
є, за переконанням Ієрінга, обов’язком. Боротьба за право є обов’язком
стосовно самого себе, заповідь моральної поваги до самого себе,
обов’язок щодо суспільства, бо право неодмінно має здійснюватися. Захист
права є основа морального існування людини, так само як самозбереження є
основа існування всього живого.

Друге базове положення ідеї боротьби за право полягає у тому, що захист
права є обов’язок стосовно суспільства. І в галузі приватного права, і в
праві взагалі боротьба за право проти неправа є спільною боротьбою всієї
нації, в якій всі повинні брати участь, і тут кожен утікач зраджує
спільну справу, оскільки збільшує силу ворога, надає йому мужності і
рішучості. Вчений писав: «Коли свавілля і беззаконня насмілюються
нахабно піднімати голову, то це достеменна ознака того, що покликані
захищати закон не виконують свого обов’язку. У приватному праві кожен
покликаний захищати закон і бути у своїй сфері його «сторожем і
охоронцем», оскільки той, хто захищає своє право, захищає право взагалі.
Право і справедливість охороняються в державі не тільки тим, що суддя
постійно готовий до виконання своїх обов’язків і поліція всюди висилає
своїх детективів. За Ієрінгом, кожен повинен сприяти в міру своїх сил,
кожен зобов’язаний відрубати голову «гідрі свавілля і беззаконня»
скрізь, де вона насмілиться її підняти; кожен, хто користується благами
права, зобов’язаний зі свого боку зробити все, щоб сприяти розвитку сили
і значення закону, коротше кажучи: кожен є природжений борець за право в
інтересах суспільства».

Похожие записи