Реферат на тему:

Розвиток малого підприємництва в Україні (до проблеми
організаційно-правового забезпечення)

Формування конкурентоспроможної економіки з розвиненим приватним
сектором та його важливою складовою — підприємництвом — є стратегічним
курсом економічної політики України. Важливою передумовою здійснення
радикальних ринкових перетворень, реалізації стратегії економічного
зростання в Україні є становлення та розвиток малого підприємництва, так
званого малого бізнесу, який особливого, виняткового значення набуває у
перехідний до ринкової економіки період. Саме цей сектор економіки
стимулює конкуренцію, сприяє послабленню монополізму, впливає на
структуру економіки та на якісну характеристику валового внутрішнього
продукту, розширяє сферу свободи ринкового вибору, характеризується
раціональними формами управління, забезпечує більш швидку реалізацію
інновацій.

Малий бізнес — це передумова формування середнього класу, який є
соціальною базою економічної реформи і забезпечує стабільність
суспільства та гарантії незворотності руху до ринку!

Зокрема, у зверненні Президента України «Будівництво нової України —
велика спільна справа», «Проекті прогнозу економічного і соціального
розвитку України до 2000 і 2010 років» зазначається, що запорукою
успішного подолання соціально-економічної кризи в умовах формування
ринкової економіки є становлення малих та середніх підприємств.

Серед розвинутих країн найбільша кількість малих підприємств функціонує
у США, Японії, Італії. З огляду на структуру народного господарства такі
підприємства переважають у сфері послуг, роздрібної торгівлі, у
сільському господарстві. В Україні більшість малих підприємств,
наприклад, у 1998 р. була сконцентрована у торгівлі та громадському
харчуванні (76,8 тис.), промисловості (22,0 тис.), будівництві (15,6
тис.), транспорті та зв’язку (приблизно 3 тис.), сільському господарстві
(2,7)2.

На сьогодні в Україні існує майже 200 тис. малих підприємств та 40 тис.
фермерських господарств, близько 1 млн підприємців працює без створення
юридичної особи. Всього у малому підприємництві зайнято понад 2,7 млн
чоловік, або на нього припадає 11 відсотків загального обсягу
виробництва продукції (робіт, послуг) в Україні, що свідчить про більш
ефективне функціонування малого бізнесу порівняно з великим.

З кожним роком зміцнюється тенденція постійного зростання кількості
малих підприємств, незважаючи на існуючі перешкоди, які, сподіваємось, у
найближчому майбутньому будуть подолані.

Гальмування розвитку цього сектору економіки відбувається, за
переконанням фахівців, через відсутність належного нормативно-правового
забезпечення, зокрема через відсутність єдиної законодавчої стратегії
розвитку підприємництва.

Негативно позначаються на розвиткові малого підприємництва
неоднозначність, нестабільність і суперечливість чинної
нормативно-правової бази та практично нефункціонуючий характер багатьох
правових актів, низька виконавча дисципліна щодо нормативно-правових
документів та наявність у законодавстві чималої кількості нечітких норм,
які можна трактувати двояко; необґрунтованість законодавчих обмежень та
вимог, які містяться в окремих нормативно-правових актах, всезростаючий
правовий нігілізм.

Нестабільність та важкий тягар оподаткування, регуляторний тиск,
відсутність стартового капіталу примушує багатьох суб’єктів
підприємництва відступати у тіньову економіку. Не сприяють розвиткові і
низькі темпи реформування власності (неефективним та логічно
незавершеним виявився процес приватизації), обмеженість або повна
відсутність матеріально-фінансових ресурсів.

Вдосконалення державної фінансової підтримки малого підприємництва
потребує розробки та впровадження єдиної податкової та
фінансово-кредитної політики, спрямованої на дієву підтримку суб’єктів
малого бізнесу. Здійсненню економічної реформи стає на заваді
відсутність як позитивної громадської думки щодо підприємницької
діяльності, так і прихильного ставлення до самих підприємців,
недосконалість, а в окремих випадках відсутність системи навчання та
перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності.

Необхідно константувати, що не сприяє розвиткові легітимного
підприємницького руху в державі, дезорганізує роботу суб’єктів малого
підприємництва і відсутність упорядкованого, чітко визначеного на
законодавчому рівні механізму проведення перевірки будь-якими
представниками контролюючих структур, призводить до професійної
деформації особистості перевіряючого.

Подальший розвиток ситуації без активного позитивного втручання держави
може спричинити згортання (в основному через подальшу тінізацію)
підприємницького сектору економіки з відповідним загостренням
економічних проблем та посиленням соціальної напруги.

Вирішення існуючих проблем розвитку малого підприємництва в Україні,
створення відповідного середовища потребують усунення основних
недоліків, які притаманні законодавчій практиці.

Проведений аналіз системи державної підтримки підприємництва в Україні
дозволяє виділити три взаємопов’язані групи причин неефективності
системи державної підтримки:

1) невизначеність та незрілість концептуально-програмної бази розвитку
та підтримки підприємництва;

2) недосконалість та незавершеність, а в окремих випадках (зокрема на
регіональному рівні) відсутність організаційної побудови комплексної і
дієвої системи підтримки та цілковита недостатність її ресурсного (в
першу чергу фінансового) забезпечення;

3) суперечливість напрямів і механізмів функціонування системи державної
підтримки підприємництва, неадекватність реальному стану внутрішнього та
зовнішнього середовища цього сектору економіки.

Розглянувши причини гальмування розвитку цього сектору, в свою чергу,
перед нами цілком логічно постає питання: чим на сьогоднішній день
пояснюється зростання кількості малих підприємств в Україні? (Див.
схему.)

Для подолання перешкод, що гальмують формування і розвиток малого
підприємництва в Україні, пропонується, зокрема, розробити та прийняти
закон України про єдиний спрощений порядок реєстрації, патентування та
легалізації суб’єктів підприємницької діяльності; створити на місцях
окремі структурні підрозділи, метою яких є об’єднання та централізація
таких функцій, як реєстрація, надання кодів, нотаріального засвідчення
підписів і копій, видача дозволів на печатки та інших, передбачених
Законом України «Про підприємництво».

До розв’язання проблем, які виникають на шляху реалізації державної
політики розвитку підприємництва в Україні, треба залучити Ліцензійну
палату України, яка має об’єднати процеси реєстрації та ліцензування,
тобто узагальнити практику застосування законодавства з питань
ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації
суб’єктів підприємництва. Вона повинна розробляти пропозиції щодо
вдосконалення ліцензування; здійснювати методичне керівництво роботою,
пов’язаною з ліцензуванням та реєстрацією; координувати роботу органів,
які провадять ліцензування та реєстрацію. Важливою функцією Ліцензійної
палати також є контроль за дотриманням порядку видачі суб’єктам
підприємницької діяльності ліцензій та за державною реєстрацією
суб’єктів підприємництва відповідними органами.

З метою вдосконалення неефективної і трудомісткої системи контролю за
діяльністю суб’єктів підприємництва доцільно:

визначити межовий перелік контролюючих органів;

встановити регламентні строки, періодичність та послідовність
контрольних перевірок;

розробити єдиний механізм відповідальності контролюючих та посадових
осіб за порушення, допущені під час перевірок;

забезпечити підприємців нормативними документами, які регламентували б
діяльність відповідних контролюючих органів.

Заходами науково-методичного, освітнього, консультативного та кадрового
забезпечення розвитку підприємництва мають стати розробка механізму
правовикористання у приватному секторі економіки України, методологічних
і теоретичних засад сисематизації законодавства у сфері підприємницької
діяльності. До таких заходів можна також віднести проведення
соціологічних досліджень щодо розвитку підприємництва в Україні,
організацію наукових досліджень у сфері економічно-правового моделювання
і прогнозування розвитку підприємницького сектору економіки України.

Так, на виконання доручення Президента України від 29.07.2002 року щодо
розв’язання проблемних питань, які обговорювалися на Всеукраїнській
нараді представників малого та середнього бізнесу, надається
консультаційна та організаційна підтримка щодо запровадження кластерної
моделі розвитку економіки на території більшості областей України. Треба
розробити навчальні курси, програми, посібники, підручники, словники з
питань підприємницької діяльності, менеджменту і приватного права,
запровадити в навчальних програмах закладів освіти, у тому числі й
середньої школи, дисципліни (обов’язкові або факультативні) з основ
підприємницької діяльності та організації малого підприємництва,
приватного права і підприємницького права. Велике значення має створення
системи підготовки та перепідготовки підприємців і менеджерів (фахівців
менеджменту, банківської справи, маркетингу, приватного права) з
використанням навчальних закладів державних та недержавних форм,
бізнес-центрів, бізнесінкубаторів, технопарків та інших структур.

Серйозна увага повинна приділятися також приведенню роботи продовольчих
та речових ринків у належний стан, у зв’язку з чим насамперед треба
забезпечити відповідні умови для торговельної діяльності на продовольчих
та речових ринках (створення відповідної інфраструктури, придбання
техобладнання, електронно-касових апаратів тощо). Для підприємців, що
здійснюють торговельну діяльність на ринках, вважається доцільним
замість податку на прибуток встановити фіксований податок на види
діяльності, що пов’язані з готівковим обігом коштів, та визнати
необов’язковою наявність торговельної освіти для здійснення торгівлі на
цих ринках. Позитивно впливатиме також легалізація діяльності громадян
інших країн, які здійснюють торгівлю на продовольчих та речових ринках
України без відповідної державної реєстрації та ліцензії.

Вирішення цих проблем має знайти відображення у спеціальному
нормативно-правовому акті — відповідній постанові Кабінету Міністрів
України.

Для подолання перешкод, що гальмують процес становлення і розвитку
підприємництва, необхідно внести зміни в чинне законодавство, зокрема до
Закону України «Про підприємництво», які визначили б функції та
компетенцію державних органів, що здійснюють реєстрацію суб’єктів
підприємництва; впорядкували б процедури, необхідні для видачі свідоцтва
про державну реєстрацію або для ліквідації суб’єктів малого та
середнього підприємництва тощо.

Аналізуючи стан малого підприємництва в Україні, доцільно виділити п’ять
основних перешкод на шляху до його розвитку, що зумовлені саме такими
суб’єктивними чинниками: 1) проблеми з реєстрацією; 2) недосконалість
системи ліцензування; 3) бюрократизм у діяльності органів державної
виконавчої влади; 4) занадто велика кількість контролюючих органів, які
дублюють функції один одного; 5) слабка підготовка населення до
підприємницької діяльності.

Головною причиною гальмування розвитку малого підприємництва в Україні,
на нашу думку, є відсутність дійового механізму реалізації державної
політики щодо підтримки малого підприємництва. Саме державна підтримка
малого бізнесу повинна забезпечити розвиток вітчизняного
товаровиробника. Для цього необхідно використовувати пільгове
оподаткування, державні кредити та інвестиції, а також ефективні
адміністративні методи, тобто спрощення процедури реєстрації
підприємств, зменшення вимог до бухгалтерської та статистичної звітності
та ін.

Потребує вдосконалення й Закон України «Про державну підтримку малого
підприємництва», оскільки він, по-перше, не містить визначення
провідного правового поняття «державна підтримка малого підприємництва».
Слід зазначити, що в нормативно-правових актах України взагалі відсутнє
визначення необхідних юридичних понять «мале підприємництво», «система
державної підтримки малого підприємництва» та інших, а це ніяк не сприяє
єдиному тлумаченню цих понять та розвиткові цього інституту в економіці.
По-друге, в цьому законі нечітко виписані процедурні питання реалізації
політики державної підтримки малого підприємництва в Україні.

Відтак, щонайперше слід визначити на законодавчому рівні поняття «мале
підприємництво» та «державна підтримка малого підприємництва». Це не
тільки забезпечить єдине розуміння цих категорій вченими та практиками,
юристами та економістами, але й дозволить правильно визначати напрями
діяльності держави щодо формування єдиної політики розвитку і підтримки
малого підприємництва в Україні.

На мою думку, мале підприємництво — це самостійна, систематична,
здебільшого ризикова (виробнича, торгова, наукова тощо) з невеликими
обсягами діяльність, яка здійснюється суб’єктами підприємницької
діяльності — власниками підприємства з незначною кількістю працівників
та повною відповідальністю власника за результати господарювання із
самостійністю прийняття управлінських рішень, мета якого — отримання
прибутку. А державна підтримка малого підприємництва, на мій погляд, —
це цілеспрямована діяльність державних органів та посадових осіб на
створення та поліпшення політичних, економічних, соціальних, правових,
інформаційних та інших умов для ефективної діяльності та розвитку малого
підприємництва.

Тому для розв’язання наведених у цій статті проблем економічного й
соціального розвитку України на сучасному етапі становлення ринкової
економіки треба посилити увагу держави до розвитку підприємницької
діяльності, насамперед малого підприємництва, зосередити зусилля на
формуванні відповідної державної політики щодо підтримки малого
підприємництва.

Література

Див.: Друзенко Г. Адаптация к законодательству ЕС // Юридическая
практика. — 2002. — 12 ноября.

Див.: Глазовский Н. Ф. Цели, возможности и механизмы устойчивого
развития на разных уровнях природно-социальных систем // Переход к
устойчивому развитию: Глобальный, региональный и локальный уровень. —
М., 2002. — С. 9.

Головатий М. Обережно — глобалізація // Урядовий кур’єр. — 2002. —
25 вересня.

Лейст О. Э. История правовых и политических учений. — М., 1999. —
С. 619—620.

Див.: Сдасюк Г. В. Императивы концепции устойчивого развития и реалии
глобализации // Переход к устойчивому развитию: Глобальный, региональный
и локальный уровень. — М., 2002. — С. 9.

Причини кількісного зростання

малих підприємств в Україні

Суб’єктивні

Об’єктивні

вища інтенсивність праці, в т. ч. за рахунок тривалого робочого дня,
використання сімейної праці

нижча організованість та самосвідомість працівників, що, в свою чергу,
пояснюється відсутністю профспілок і сприяє додатковій експлуатації

самоорганізація власної мети підприємця, отримання ним задоволення від
своєї діяльності

більш повне використання робочої сили та устаткування (тоді як на
великих підприємствах залишаються незавантаженими в середньому 75 %
виробничих потужностей), менший рівень запасів

нижча заробітна плата

економія на техніці безпеки та умовах праці

відносно невеликий капітал для створення таких підприємств

невисокі експлуатаційні витрати

гнучкість і мобільність в управлінні та організації виробництва

раціональна організаційна структура підприємства

швидка адаптація до кон’юнктури ринку, місцевих умов, запитів
споживачів, оперативне оновлення асортименту продукції

Похожие записи