Реферат на тему:

Розвиток криміналістики в деяких зарубіжних країнах

У країнах Східної Європи криміналістика як наука сформувалася під
впливом ідей радянської криміналістики. Учені, розробляючи поняття
предмета науки, дотримувалися чотирьох основних концепцій. Перша з них –
прагматична, відповідно до якої криміналістика являє собою науку про
прийоми та способи розкриття, розслідування і попередження злочинів
(Б. Холист – Польща; В. Водінелич – Югославія). Праксеологічна концепція
(В. Гутенунст – Польща) заснована на розробці теорії поведінки осіб у
ситуації „негативної кооперації”. Відповідно до даної теорії система
криміналістики з’являється у вигляді техніки та тактики: злочинця,
розслідування, попередження злочинів. Відповідно до теоретично-доказової
концепції криміналістика визначається як наука про закономірності
виникнення, збирання, оцінки та використання доказів та засновані на
пізнанні даних закономірностей засоби і методи судового дослідження та
запобігання злочинів. Цей підхід висуває на перший план теоретичні
аспекти науки, що створюють ґрунт для подальшого розвитку теоретичних і
практичних досліджень у криміналістиці. Прихильники
інформаційно-пізнавальної концепції (Т. Ханаусек – Польща; Я. Пещак –
Чехія) вважають предметом криміналістики закономірності руху
кримінально-релевантної інформації та засновані на них методи розкриття,
розслідування та попередження злочинів. Більшість учених
східноєвропейських країн сходяться на тому, що криміналістика
складається з трьох частин: криміналістичної техніки, криміналістичної
тактики та окремої методики [1, с. 40–62; 2, с. 31–40].

На сучасний стан криміналістики країн ближнього зарубіжжя, водночас із
особливостями їхнього історичного розвитку, системою та традиціями
кримінального процесу, а також раніше сформованими науковими поглядами,
певний вплив мали державно-правові відносини із СРСР. Найпомітніше це
відбилося на положенні криміналістики в Польщі, Угорщині, Німецькій
Демократичній Республіці, Чехословаччині, Румунії та ряді інших держав.
Багато відомих криміналістів цих країн брали активну участь у спільних
наукових дослідженнях, створенні та впровадженні в практику боротьби зі
злочинністю нових криміналістичних засобів, в організації та проведенні
загальних криміналістичних конференцій та семінарів, а також у вирішенні
великих наукових проблем криміналістики. У результаті такої взаємодії
поступово складалося в основному співпадаюче розуміння сутності, природи
та призначення криміналістики, що зберігається і в даний час [3].

Разом з тим у кожної з названих країн є чимало особливостей у розвитку
криміналістики.

У Польщі криміналістика з’явилася в той же час, що й у центральній
Росії, тобто ще на межі XІХ і XX століть, коли в судовій справі почали
широко застосовувати технічні, судово-медичні, антропологічні та інші
наукові знання.

Після утворення в листопаді 1918 р. самостійної Республіки Польщі процес
впровадження наукових знань у її судочинство став ще інтенсивнішим.

У міру впровадження досягнень криміналістики в правоохоронну діяльність
відбувалося уточнення та розвиток самого поняття цієї галузі наукового
знання. Спочатку польські вчені, як і більшість дослідників зазначених
країн Європи, розглядали криміналістику як систему спеціальних технічних
засобів і тактичних прийомів попередження, розкриття і розслідування
злочинів і тільки пізніше звернулися до вироблення її загальної теорії,
що знайшла відображення в цілому ряді виданих у Польщі підручників (B.
Holyst Krіmіnalіstіka (1981)). Виняткова роль у становленні та розвитку
сучасної польської криміналістики належить Б. Холисту, Т. Ханаусеку та
їхнім колегам.

Зародження та розвиток криміналістики в Угорщині тісно пов’язані з
великими історичними подіями державних перетворень у Центральній та
Східній Європі в XVІІІ і XІХ століттях. У результаті воєн, створення та
розпаду різних союзів у 1867 р. утворилася двоєдина монархічна держава
Австро-Угорщина на чолі з австрійським імператором, що одночасно був і
угорським королем. До цього періоду відноситься і зародження
криміналістики як самостійної галузі юриспруденції. Г. Гросс, який
заклав у своїх працях основи криміналістики, був громадянином
Австро-Угорщини і був професором університетів у Граці та Празі. Таким
чином, історично Угорщина причетна до виникнення та ствердження
криміналістичного наукового знання.

У даний час в Угорщині криміналістика визнається як наука, що вивчає не
тільки можливості використання технічних засобів і методів для
попередження, розкриття і розслідування злочинів, але така, що розробляє
тактичні прийоми та методичні рекомендації для роботи з кримінальних
справ [4].

Історія появи та поширення криміналістики в Чехословаччині також
пов’язана з виникненням і розвитком цієї держави. Як відомо, вона
утворилася лише в 1918 р. у результаті розпаду Австро-Угорщини та інших
складних соціально-політичних світових подій того часу. Слід зазначити,
що, як і Угорщина, Чехословаччина була країною, у якій зароджувалися
основи європейського криміналістичного наукового знання (починаючи з
лекцій Г. Гросса в університеті Праги ще наприкінці XІХ ст.).

Певний вплив на розвиток криміналістики в ЧССР мала участь
чехословацьких учених у спільних з радянськими фахівцями наукових
дослідженнях великих теоретичних і практичних криміналістичних проблем.
У результаті такої взаємодії народжувалися великі монографічні праці,
дисертації, статті та інші наукові праці.

Прикладом зазначеного можуть служити докторська дисертація ведучого
криміналіста Чехословаччини Я. Пещека „Загальнотеоретичні проблеми
криміналістики”, захищена ним у Москві в 1974 р., а також його робота
„Слідчі версії”, видана в перекладі на російську мову в 1976 р. У 1975
р. членами кафедр криміналістики Празького та Московського університетів
була підготовлена і випущена спільна робота, присвячена проблемам
криміналістичної ідентифікації.

Ці приклади переконливо свідчать про те, що криміналістика в
Чехословаччині протягом усієї її історії розглядалася як важлива
самостійна наука, покликана сприяти правоохоронним органам у боротьбі зі
злочинністю та багато в чому близька за змістом до вітчизняної
криміналістики [5].

У Болгарії ще в 1929 р. криміналістика викладалася як факультативна
дисципліна на юридичному факультеті Софійського державного університету.
Але в той час вона не стала загальновизнаною юридичною наукою. Це
сталося через ряд причин і, насамперед, через ту обставину, що тоді як
теоретична основа виявлення та викриття злочинців використовувалася так
звана „поліцейська техніка”, яка одержала поширення в деяких
західноєвропейських країнах і була альтернативою криміналістичному
науковому знанню. Лише в післявоєнний час, у тому числі і під впливом
розвитку криміналістики в СРСР, у Болгарії почався процес більш
ефективного використання криміналістичної техніки, тактики та методики в
попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів.

У 1951/1952 навчальному році криміналістика була введена як обов’язкова
дисципліна в навчальний план юридичного факультету Болгарського
державного університету та інших юридичних навчальних закладів.

З погляду болгарських учених, криміналістика є самостійною правовою
наукою, що має свій специфічний предмет, систему та завдання, які
відповідають сучасним вітчизняним поглядам на зміст криміналістичного
наукового знання.

Так, у другому виданні підручника „Криміналістика” (1972), професора І.
Вакарелскі, зазначається, що до змісту криміналістичних знань
відносяться три групи явищ: а) закономірності виникнення та розвитку
специфічних явищ, процесів, відносин, фактів, пов’язаних із певною
людською діяльністю, яку законодавець кваліфікує як злочин; б)
заснований на цих закономірностях механізм відображення явищ, процесів,
відносин, фактів в об’єктивній дійсності у формі як матеріальних слідів,
так і уявних образів; в) розроблені на основі цих закономірностей і
механізмів специфічні засоби, методи та методики збирання, дослідження й
оцінки судових доказів [6].

Криміналістика в Румунії, що стала незалежною державою лише в 1878 р.,
одержала найбільш широке суспільне та наукове визнання після Другої
світової війни. У 1945 р. у структурі міліції створені науково-технічні
підрозділи, в яких проводилися трасологічні та інші криміналістичні
експертизи. У 1957 р. при Генеральній прокуратурі Румунії був створений
Інститут криміналістики, який займався дослідженням проблем
криміналістичної тактики та методики розслідування злочинів, а з 1958
р., у системі Міністерства юстиції Румунії були утворені криміналістичні
лабораторії [7].

Найбільш широке визнання криміналістика одержала в Німецькій
Демократичній Республіці, яка проіснувала з 7 жовтня 1949 р. до 3 жовтня
1990 р., коли приєдналася до ФРН. У цій країні криміналістика
розвивалася одночасно як особлива галузь наукового знання і як система
засобів, які забезпечують попередження, розкриття та розслідування
злочинів. 3 жовтня 1990 р. відбулося об’єднання НДР та ФРН у єдину
німецьку державу [8].

Оцінюючи сучасний стан криміналістичного наукового знання в країнах СНД,
необхідно відзначити, що він має ряд особливостей.

У цих державах зародження, становлення та розвиток криміналістики
відбувалося ще в період існування СРСР, тому нинішній стан даної науки
значною мірою характеризується наступністю традиційних, уже виважених
поглядів та їхнім використанням у сучасних дослідженнях. Ця обставина
продовжує залишатися визначальною і в даний час, забезпечуючи спільність
наукових позицій криміналістичних шкіл країн СНД.

У Республіці Білорусь молоді вчені успішно захищають дисертації з
криміналістики, ефективно діють експертно-криміналістичні установи,
результативно використовуються досягнення криміналістики в
судово-слідчій діяльності. Найбільш активне дослідження та вирішення
проблем криміналістики здійснюється в даний час у чотирьох навчальних і
науково-дослідних установах: Білоруському державному університеті,
Гродненському державному університеті, Академії МВС Республіки Білорусь
та Науково-дослідному інституті проблем кримінології, криміналістики,
судових експертиз Міністерства юстиції Республіки Білорусь. Тому,
незважаючи на деякий розрив колишніх творчих зв’язків білоруських учених
з дослідниками інших країн СНД, розвиток криміналістики в Республіці
Білорусь успішно продовжується і збагачує її теорію та практику [9].

У цілому успішно розвивається криміналістика й в інших країнах СНД.

Відразу після жовтневої революції 1917 року в Росії розвиток
криміналістики як науки дещо загальмувався. Такі ведучі криміналісти, як
Б.Л. Бразоль, С.М. Трегубов, В.І. Лєбєдєв, опинилися в еміграції,
науково-судові кабінети були розграбовані і не відразу відновили свою
роботу.

У післяжовтневий період російська криміналістика продовжила свій
розвиток в особливих історичних реаліях: механізм буржуазної держави був
зламаний, а органи поліції, суду та прокуратури ліквідовані. Іншими
стали соціально-політичні орієнтири криміналістики, яка була спрямована
служити партійно-державному апаратові, використовувалася для боротьби з
контрреволюцією, спекуляцією, саботажем, а потім нерідко і з проявами
інакомислення. Докорінно змінилися її правова та методологічна основи,
оскільки кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство було
переглянуто. Усе це помітно відобразилося на змісті та практичному
застосуванні криміналістичних засобів, методів і прийомів.

Перший етап післяжовтневого розвитку російської криміналістики
(1918–1940) характеризується суто практичною спрямованістю проведених
наукових досліджень. Узагальнювався досвід застосування методів і
засобів, запозичених після відповідної доробки з інших галузей знань, а
також розроблених криміналістами самостійно. Продовжувалися переклади
робіт закордонних авторів, в основному з проблем криміналістичної
техніки.

Першу спробу визначити предмет і зміст криміналістики зробив у 1921 р.
Г.Ю. Манс. Він писав, що криміналістика вивчає способи вчинення
злочинів, побут кримінального елемента, прийоми розслідування та
ідентифікацію злочинців. Тоді криміналістику в Росії вважали однією з
природничо-технічних наук, відмежовуючи її, таким чином, від
кримінального процесу.

Узагальнення багатого емпіричного матеріалу протягом першого
післяжовтневого етапу розвитку російської криміналістики послужило базою
для формування в 1940–1960 р. (другий етап) окремих криміналістичних
теорій та вчень. У ці роки закладалися методологічні основи
криміналістики, розроблялася наукова база її складових частин. Після
напружених дискусій було сформульовано вчення про предмет криміналістики
як юридичної науки, про технічні засоби і тактичні прийоми роботи із
судовими доказами з метою розкриття та запобігання злочинів.

Важкі військові умови 1941–1945 р. поставили перед російськими
криміналістами нові складні завдання. Загострилася проблема розробки
способів виявлення фальшивих документів, які виготовлялися фашистськими
спецслужбами для своїх агентів, що засилалися в тил Червоної Армії. З
цим питанням тісно перепліталося інше – експертиза відбитків печаток і
штампів, машинописних і рукописних текстів, оскільки всі документи мали
такі відбитки, заповнювалися від руки або за допомогою машинопису.
Чималі труднощі викликало дослідження підроблених продуктових карток та
інших документів, які регулюють розподіл продовольства серед населення.

Третій етап, який почався в 1960-і роки, характерний наростанням
інтенсивності розвитку російської криміналістики, особливо щодо
формування її загальної теорії. До цього часу російська криміналістика
нагромадила багатий емпіричний матеріал, який послужив основою для
поглиблених наукових досліджень. Загальна теорія стала тією базою, яка
забезпечила ріст криміналістики за законами диференціації та інтеграції
спеціальних знань, сприяла всебічному дослідженню сутності попереднього
розслідування, оперативно-розшукової, судової й експертної діяльності,
подальшій розробці та удосконалюванню засобів, методів і прийомів
боротьби зі злочинністю. Усі напрями криміналістичної науки, її окремі
теорії і вчення збагачувалися завдяки звертанню до соціології,
психології, прогностики, теорії імовірностей, математики, логіки,
кібернетики, інформатики, моделювання, іншим передовим напрямам наукової
думки.

Сучасний етап розвитку криміналістики в Російській Федерації, її
перспективи знаменуються активними дослідженнями всіх її складових –
загальної теорії криміналістики, криміналістичної техніки,
криміналістичної тактики та криміналістичної методики [3].

У Республіці Казахстан ще в радянський період склався сильний науковий
колектив учених, які займалися дослідженням багатьох актуальних проблем
криміналістики. Це A.Ф. Аубакіров, Л.В. Вініцкій, Є.Г. Джакішев,
Ю.Д. Лівшиц, B.І. Попов; кандидати юридичних наук, доценти
О.Я. Гінзбург, В.П. Гмирко, Н.А. Джангельдін, Г.Г. Доспулов, О.О. Ісаєв,
Ш.М. Мажитов, Г.О. Мозгових, Б.М. Нургалієв, І.І. Піндюр,
В.Є. Розенцвайг, М.К. Самалдиков, В.А. Хван та ін. В останні роки склад
казахської школи криміналістів значно змінився, але активна
науково-дослідна діяльність у цій галузі продовжується новими науковими
співробітниками та практичними працівниками правоохоронних органів
Республіки.

Значний внесок у розвиток криміналістики та впровадження її досягнень у
практику боротьби зі злочинністю внесли фахівці Азербайджанської
Республіки. У створення та розвиток наукових та
експертно-криміналістичних центрів Азербайджану зробили свій внесок
професори І.А. Алієв, Ф.Є. Давудов, В.Д. Плескачевский, а також такі
відомі фахівці, як Б. Зейналов, A. Джафаров, З. Кішиєва, Г. Кязімов,
А. Османов, А. Салімов та Н. Хаджанов.

Значна роль у створенні та розвитку криміналістики у країнах СНД
належить лідерам національних криміналістичних шкіл, зокрема академіку
X.С. Сулейманову, а також докторам юридичних наук, професорам
Г.А. Абдумаджидов та Б.І. Пінхасов у Республіці Узбекистан;
А.Я. Паліашвілі, Б.В. Харазішвілі та Г.А. Цімагурідзе, кандидатам
юридичних наук, доцентам О.В. Жгенті, Л.Л. Кобулашвілі та О.М. Мгеладзе
в Грузії; кандидатам юридичних наук, доцентам Г.С. Казінян, Л.П. Оганян
та B.М. Саакян у Республіці Вірменія, а також багатьом іншим науковцям і
співробітникам правоохоронних органів усіх країн, що раніше складали
СРСР.

Зміни відбуваються й у криміналістиці країн Балтії – Естонії, Латвії та
Литві, що є самостійними суверенними державами і не входять до СНД. Коли
вони були союзними республіками СРСР, там починався складатися сильний
науково-педагогічний та дослідницький колектив криміналістів. До них
входили такі відомі дослідники, як Р.Г. Домбровський (Латвія),
А.К. Кавалієрис (Латвія), С.С. Куклянскіс (Литва), П.К. Пошюнас (Литва),
кандидати юридичних наук Б.П. Аугустінас (Литва), Г.Ш. Берлянд (Литва),
Д.К. Дамбраускайте (Литва), П.В. Данісявічюс (Литва), Я.Ю. Ігнатьєва
(Литва), І.Г. Індуленс (Латвія), X.Е. Ліндмяе (Естонія), В.А. Пошкявічюс
(Литва), Е.М. Тинісмяе (Естонія), Б.М. Шкляр (Литва) та
ін. [10; 11; 12].

Однак у даний час внаслідок різних причин цей колектив значно
скоротився. Крім того, у країнах Балтії відбуваються істотні зміни в
організації правоохоронних систем, що супроводжуються переглядом
наукового забезпечення боротьби зі злочинністю та ролі в ньому
криміналістики.

Література:

1. Волынский А.Ф. Криминалистика в зарубежных странах // Криминалистика:
Учебник / Под. ред. А.Ф. Волынского. – М., 1999. – С. 40–62.

2. Меркулова Ю.С. Криминалистика зарубежных стран // Криминалистика:
Учебник / Под ред. Т.А. Седовой, А.А. Эксархопуло. – СПб., 2001. – С.
31–40.

3. Белкин Р.С. История отечественной криминалистики. – М.: НОРМА, 1999.
– 486 с.

4. Кертэс И. Тактика и психологические основы допроса. – М., 1965.

5. Пещак Ян. Общетеоретические проблемы криминалистики: Учеб. пособие /
Под общей ред. Р.С. Белкина. – М., 1997. – 229 с.

6. Вакарелски И.Н. Криминалистика. – София: Наука и искусство, 1959. –
477 с.

7. Tratat de Criminalisticа. – Bucuresti, 2002. – 703 c.

8. Bayerische Beamtenfachhochschule. Stoffgliederungsplan fur das
Fachstudium nach §1 Abs.3 APOgPol. Stand: Marz 1995 ab StJ 1994/II,
1995/I/ – 233 с.

9. Егоров В.П., Ефременко Н.В. Теоретические основы экспертизы: Курс
лекций. – Минск: Акад. МВД Респ. Беларусь, 2004. – 160 с.

10. Домбровский Р.Г. Познание и доказывание в расследовании
преступлений: Автореф. дисс. д-ра юрид. наук: 12.00.09/ Киев. гос. ун-т
им. Т.Г. Шевченко. – К., 1990. – 44 с.

11. Кавалиерис А.К. Обнаружение, изъятие и консервирование запаховых
следов, использование их в раскрытии и расследовании преступлений:
Лекция / Минск. высш. школа МВД СССР. Кафедра криминалистики. – Минск,
1985. – 19 с.

12. Куклянскис С.С. Расследование и предупреждение хищений денежных
средств: Метод. пособие – Вильнюс, 1974. – 96 с.

Похожие записи