РЕФЕРАТ

РОЗВИТОК КООПЕРАТИВНОГО

ПРАВА В УКРАЇНІ

2

До недавнього часу чи не найбільшою перешкодою розвитку справжніх
сільськогосподарських кооперативів в Україні була відсутність необхідної
законодавчої бази. Це суттєво стримувало ініціативу потенційних
кооператорів і змушувало їх шукати та використовувати інші, часом не
дуже вигідні, форми реалізації виробничих та комерційних інтересів.
Формально підприємство, що створено для реалізації спільних економічних
інтересів сільськогосподарських товаровиробників, можна було
зареєструвати в Украї-ні у таких формах: сільськогосподарський
кооператив, колективне сільсько-господарське підприємство, споживче
товариство, господарське товариство, кредитна спілка. Проте жоден із
згаданих типів підприємств не був адекватним фундаментальним принципам
кооперацій сільськогосподарських товаровиробників у їх широко
розповсюдженому у світі значенні. В той же час в Україні набули певного
поширення організації, які проголошували кооперативами, а по суті такими
не були. Подальший розвиток сільського-подарської кооперації в Україні
вимагав створення відповідного правового поля. У серпні 1997р. Президент
України підписав прийнятий Верховною Радою Закон України „Про
сільськогосподарську кооперацію”. Цей закон відкриває широкі можливості
для сільськогосподарських товаровиробників у створенні своїх власних,
повністю ними контрольованих структур агробізне-су, а отже, являє собою
нову віху на шляху до цивілізованого ринку. Вперше в історії нашої
держави законодавчо закріплені міжнародні принципи коопе-рації.

До цього часу правовою основою діяльності сільськогосподарських
коопе-ративів в Україні був закон СРСР „Про кооперацію в СРСР”,
прийнятий в 1988р. Він діяв тій частині, яка не суперечила чинному
законодавству України. Згаданий закон був прийнятий в період, коли майже
будь-яка форма недержавного підприємства вважалася кооперативом. Це була
альтернатива неефективному суспільному сектору народного господарства і
компенсуван-ня його певної недосконалості. У той час радянське
законодавство не знало іншої законної форми приватного бізнесу. Однак
радянські кооперативи функціонували як підприємства, орієнтовані на
отримання прибутку, а отже були дуже далекими від справжніх
кооперативних ідеалів і цінностей. На жаль, цей закон тривалий час
залишався законодавчою основою кооперативів у сільському господарстві
України. Водночас навіть у Росії він не діяв, оскільки законодавча база
кооперації там була розвиненіша: в 1992р. прийнято „Закон о
потребительской кооперации”, в 1995р. – „Закон о сельсь-кохозяйственной
кооперации” і в квітні 1996р. – „Закон о производственной кооперации”.

Щодо законів України, то в деяких з них згадуються
сільськогосподарські кооперативи, наприклад, у „Земельному кодексі
України”, Законах України „Про власність”, „Про колективне
сільськогосподарське підприємство” та „Про селянське (фермерське)
господарське”. Проте до прийняття „Закон про сільськогосподарську
кооперацію” жоден із законів в Україні не визначав сільськогосподарський
кооператив як особливу форму підприємства і не рег-

3

ламентував його діяльність. Це створювало певні перешкоди для реєстрації
сільськогосподарських кооперативів, однак формально органи державної
реєстрації зобов’язані були реєструвати кооперативи, оскільки Закон СРСР
„Про кооперацію в СРСР” повністю не втратив силу, а лише в частині, що
стосується споживчої кооперації.

Це відбулося в результаті прийняття в травні 1992р. Закон України
„Про споживчу кооперацію”, в якому знайшли відображення кооперативні
прин-ципи. Він отримав загальне схвалення Міжнародного кооперативного
альянсу, до складу якого ввійшли Українська спілка споживчих товариств.
Відповідно до закону основними напрямами діяльності будь-якого
спожив-чого товариства може бути торговельна, заготівельна, виробнича та
інша підприємницька діяльність, не заборонена чинним законодавством
України. Проте існує велика різниця між споживчою і
сільськогосподарською кооперацією. За економічною суттю – це напрями
об’єднання принципово різних суб’єктів ринку за економічними інтересами.
Не принижуючи значен-ня споживчої кооперації, слід підкреслити
необхідність започаткування і розвитку сільськогосподарської кооперації,
тобто такої, в центрі якої знахо-диться сільськогосподарський
товаровиробник. Саме тому, конче необхідний був спеціальний закон, який
би регулював сільськогосподарську кооперацію.

З прийняттям Закону „Про сільськогосподарську кооперацію” виникає
необхідність методологічно чітко розмежувати функції споживчої і
сільсько-господарської кооперації. Законотворцям слід ураховувати, що
існує принципова різниця між споживчою і сільськогосподарською
кооперацією. За економічною суттю вони являють протилежні напрями
кооперування суб’єктів ринку у маркетинговому каналі. Це означаю, що у
споживчому то-варистві носіями кооперативних відносин виступають
споживачі, і коопера-тивна ініціатива виходить саме від них. Тоді як у
сільськогосподарському кооперативі кваліфікаційною ознакою суб’єкта
кооперації є його належність до сільськогосподарських товаровиробників.

Розмежування сфери діяльність споживчої і сільськогосподарської
коопе-рації необхідне для вироблення цілеспрямованої стратегії розвитку
кооперативних процесів, їх кооперації та взаємодії з метою протистояння
експансії посередницького бізнесу, що в даний час досягає надмірних
розмірів як для споживачів, які вимушені платити надмірно високі ціни за
продукти харчування, так і для сільськогосподарських товаровиробників,
які не отримують справедливої ціни за вироблену ними продукцію.

Слід враховувати, що Закон України „Про споживчу кооперацію” було
вве-дено в дію тоді, коли менталітет широкого загалу значною мірою
перебував під впливом досвіду, отриманого в радянський період. Практика
одержавле-ння споживчої кооперації за часів існування
командно-адміністративної системи сприяла поширенню стереотипу
індиферентного ставлення переваж-ної більшості населення до цієї
унікальної форми взаємодопомоги, соцільно-го та економічного захисту
населення. Бюрократизація і командні методи не можливо було подолати за
такий короткий проміжок часу. Досвід діяльності

4

споживчих товариств України за ринкових умов у той час був ще
рудимен-тарним. Рядові українські кооператори, тобто пайовики споживчих
това-риств, не були (подекуди ще й досі не є) достатньою мірою
ознайомленими з практикою господарювання їх колег у розвинутих країнах.
Власний досвід споживчої кооперації доколективізаційних часів було
фальсифіковано, принижено і врешті майже забуто.

Для піднесення авторитету і ролі товариств споживчої кооперації у
суспіль-но-економічному житті нашої країни, відродження її
демократичного харак-теру та первісної місії необхідно, перш за все,
подальше удосконалення зако-нодавчої бази. Слід визнати, що в даний час
немає нагальної потреби прин-ципово змінювати загальну концепцію Закону
„Про споживчу кооперацію”. Його структурну побудову можна визнати
вдалою, оскільки всебічно і комплексно охоплює організаційно-правові та
соціально-економічні основи споживчої кооперації. Проте зміст окремих
статей не є іманентними ідеології кооперації, а деякі необхідні статті
взагалі відсутні.

Нині у нашій державі точиться дискусія про те, чи потрібні закони про
окремі види кооперації (споживчу, сільськогосподарську, а з часом –
кредит-ну, страхову, будівельну та ін.), чи може доцільніше було б
розробити і прийняти єдиний закон про кооперацію, в якому визначити
основні, загальні принципи діяльності усіх кооперативних організацій, а
в окремих розділах висвітити особливості кооперації в різних сферах
діяльності. Саме такий підхід застосовувався у багатьох розвинутих
країнах при розробці їх коопера-тивного законодавства.

Проте прийняття Закону України „Про споживчу кооперацію”, а згодом і
Закону „Про сільськогосподарську кооперацію”, значно віддалили
перспек-тиви прийняття єдиного закону про кооперацію. Законодавці
України обрали шлях, згідно з яким кооперативне законодавство
формуватиметься у вигляді спеціальних (окремих) законів про кооперацію.
Останнє, з юридичної точки зору, хоча й не може визначатися
найдосконалішим, проте це вже є реалія сьогодення, яку слід сприймати, і
відповідно до якої проводити роботу щодо подальшого удосконалення
законодавства. Проте логічним було б у майбутньому, після прийняття
закону про кредитну та інші види кооперації, поставити питання про
уніфікацію та об’єднання усіх кооперативних законів у Кооперативний
кодекс України. (мал. 1)

Прийняття Кооперативного кодексу України

Уніфікація спеціальних кооперативних законів

Прийняття законів України про інші види кооперацій

Прийняття Законів України „Про споживчу кооперацію”

та „Про сільськогосподарську кооперацію”

5

Під уніфікацією кооперативних законів слід розуміти приведення цих
законів до єдиної теоретико-методологічної основи, структурної побудови
та загальної ідеології, що визначається природною кооперативних
організацій. Це дало би змогу узагальнити деякі спільної принципи
побудови кооператив-них організацій, узгодити їх з міжнародними
принципами кооперації, що сприятиме солідарності і стратегічній
взаємодії усіх гілок кооперації в Украї-ні, розширенню мережі
кооперативних організацій та їх проникненню у нові для них сфери
соціально-економічного життя суспільства. Розвиток коопера-тивного руху
в Україні на загальних принципах, декларованих Кооператив-ним кодексом,
сприятиме усвідомленню суспільством виключної важливості цієї форми
економічного і соціального захисту населення, що врешті робитиме ринкову
трансформацію економіки не такою болючою, як нині, особливо для
найнезахищеніших верств суспільства. Власне кажучи, для цього кооперація
й існує.

Отже, Закон України „Про сільськогосподарську кооперацію” є
законодав-чим документом виключної ваги, який разом із Законом „Про
споживчу коо-перацію” поклав початок формуванню кооперативного руху
України як скла-дової частини ринкової економіки та демократичного
суспільства. Існування цих законів відповідає світовій практиці
формування кооперативного законо-давства шляхом прийняття спеціальних
кооперативних законів. Логічним і перспективним є прийняття у
майбутньому Кооперативного кодексу Украї-ни, який би об’єднав усі
спеціальні кооперативні закони, створивши міцну і всебічну законодавчу
основу розбудови кооперативного руху в нашій держа-ві.

Таким чином, відродження і розвиток кооперативних підприємств у
сільсь-кому господарстві України є складною соціально-економічною
проблемою. Але вони мають багато й інших аспектів: організаційний,
психологічний, юридичний і, безумовно, політичний. Вирішення цієї
проблеми хоча вимагає певного часу, напруженої роботи, консенсусу в
суспільстві та ефективних рішень, проте є реальним і багатообіцяючим.
Робота щодо вдосконалення законодавства про сільськогосподарську
кооперацію повинна відбуватися під загальним гаслом подолання
викривлення кооперативної ідеї за часів тоталі-таризму, відродження
демократичного характеру цієї важливої суспільної інституції. Урахування
при цьому міжнародних кооперативних принципів, світового досвіду є
запорукою цілеспрямованого і послідовного входження України до
міжнародного кооперативного руху та передумовою інтеграції нашої держави
у світову систему господарювання.

6

СПИСОК ВИКОРИТСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

Зіновчук В.В., Організаційні основи сільськогосподарського кооперативу.
– — К. : Логос, 1999. – с.224 – 231.

Похожие записи