правознавство

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

Робота з речовими джерелами криміналістичної інформації при розкритті
та розслідуванні злочинів

пЛАН

Вступ……………………………………………………………………………….3

Розділ 1: Сутність джерел криміналістичної інформації і організація
роботи з ними………………………………………8

1.1 Поняття джерел криміналістичної інформації, їх класифікація……..8

1.2 Роль речових джерел криміналістичної інформації в розкритті і
розслідуванні злочинів……………………………………………………15

1.3 Організація роботи з речовими джерелами криміналістичної
інформації………………………………………………………………………..22

Розділ 2: Основні етапи Роботи з окремими категоріями речових джерел
Криміналістичної інформації………………………………………………………………..28

2.1 Робота з гомологічними об’єктами як речовими джерелами…….…..28

2.2 Робота зі слідами засобів злому …………………………………………….53

2.3 Робота зі слідами-предметами і слідами-речовинами…………………58

2.4 Робота зі слідами транспортних засобів………………………………..66

2.5 Робота зі слідами тварин…………………………………………………….72

2.6 Робота з мікрооб’єктами………………………………………………..…..74

Розділ 3: Основні проблеми роботи з речовими джерелами
інформації…………………………………………….80

Висновки…………………………………………………………………………89

Використані джерела…………………………………………………………..92

Вступ

Актуальність теми наукового дослідження зумовила криміногенна ситуація,
яка склалася в Україні і постала перед громадянами як найбільш
небезпечне соціальне лихо. Як наслідок, це створило серйозну загрозу
розбудові незалежної держави, розвитку економіки, культури, духовності,
вселило населенню безнадію у ефективність роботи правоохоронних органів.

Здiйснюванi заходи виявились недостатніми для ефективного впливу на стан
справ, закони, що приймаються, виконуються незадовільно i не
забезпечують своєчасного задоволення назрiлих потреб ринкових
вiдносин.

Розбалансованість економіки, спад виробництва та прогресуюче
зростання цін призвели до падiння життєвого рiвня i, як наслідок,
втягнення у незаконне підприємництво значної частини населення.
Спад виробництва та пов’язане з ним зростання безробiття зумовили
стрiмке зростання крадiжок, грабежів, розбійницьких нападів, вимагань,
убивств; вчинення корисливих злочинiв все частiше поєднується з
використанням вогнепальної та холодної зброї.

Все це зобов’язало співробітників органів внутрішніх справ суттєво
покращувати роботу і підвищувати ефективність використання спеціальних
знань та науково-технічних засобів для профілактики і розкриття
злочинів.

Відомо, що речові джерела криміналістичної інформації дозволяють
визначити, яким об’єктом вони залишені, встановити окремі ознаки цього
об’єкту і, нарешті, ідентифікувати його. Речові джерела містять велику
кількість інформації, проте сучасна криміналістична практика
використовує лише її частину.

На місці події звичайно є велика кількість речових об’єктів, багато з
яких не відноситься до події злочину, що розслідується. Тому важливо
виділити із загальної маси саме ті, які залишені саме злочинцем, щоб
швидше його знайти і викрити.

Суб’єктами застосування спеціальних знань є співробітники різних
підрозділів внутрішніх справ. Якщо відомості від потерпілих, свідків і
інших осіб отримують вже в ході попереднього опитування (допиту), то
корисну інформацію при вивченні слідів і предметів, як основних джерел
криміналістичної інформації одержують, як правило, в ході експертного
дослідження.

Аналіз практики боротьби із злочинністю розвинутих держав Заходу
показує, що їх експертні служби на 90% зайняті роботою, направленою на
розкриття злочинів, і лише 10% часу відводиться на вирішення
ідентифікаційних задач. Практика українських експертно-криміналістичних
підрозділів прямо протилежна, що значно погіршує виконання завдань при
здійсненні оперативно-розшукової діяльності і пошуку осіб, які вчиняють
злочини.

Головна помилка, мабуть, полягає в існуючому відношенні до таких етапів
розслідування злочинів як – пошук, виявлення, фіксація і збереження
слідів на місці події, оцінка їх інформаційної значущості, а також
підготовка, відбір порівняльних зразків.

Внаслідок цього, на жаль, на практиці доводиться стикатися з такими
фактами, коли не злочинець, а саме співробітники міліції знищують, хай і
ненавмисно, джерела інформації про подію злочину. Якщо свідок або
потерпілий може повторити свою розповідь і кілька разів, то сліди при
неправильному поводженні з ними можуть „замовкнути назавжди”. Все це
відбувається з причини слабких знань правил поведінки на місці події, а
також порушення вимог по збереженню, відбору і попередньому дослідженню
речових доказів. Адже саме вміння дати правильну оцінку речовим
об’єктам, знайденим на місці події, і зафіксувати їх з дотриманням вимог
норм Кримінально-процесуального кодексу України (далі-КПК), відіграє
першочергову роль у розкритті злочинів.

Виходячи з наведених положень метою дослідження є комплексний
теоретичний аналіз проблем правової природи речових джерел
криміналістичної інформації, визначення поняття і значення роботи з
джерелами інформації, а також висвітлення основних етапів роботи з
окремими категоріями речових джерел в процесі розкриття та
розслідування злочинів.

Досягнення зазначеної мети можливе у процесі вирішення таких завдань:

– визначити поняття і суть джерел криміналістичної інформації;

– розкрити зміст терміну “речові джерела інформації”;

– проаналізувати поняття та етапи роботи з речовими джерелами
криміналістичної інформації;

– охарактеризувати етапи роботи зі слідами, як основними речовими
джерелами інформації;

– з’ясувати основні проблеми, які стоять сьогодні перед спеціалістами і
експертами в плані організації роботи з джерелами інформації.

Об’єктом дослідження виступає діяльність слідчих, спеціалістів та
експертів та інших осіб, передбачених чинним кримінально-процесуальним
законодавством України по виявленню, фіксації, дослідженню і
представленню як доказу речових джерел інформації.

Предметом — виступають особливості роботи органів досудового слідства
(слідчого, спеціаліста, експерта) з окремими різновидами джерел
криміналістичної інформації в процесі розкриття і розслідування
злочинів.

Теоретичною основою роботи є підручники і монографії: А.А.Кириченка,
В.Д. Басая, П.Д. Біленчука, О.П. Дубового, П.Ю. Тимошенка, М.В.
Салтєвського, Е. Р. Росинської, В.А.Образцова, Г.Л. Грановского,
Н.П.Майліса, Й.Ф. Пантєлєєва, Н.А. Селіванова, Е.П. Іщенко, Р.С.
Бєлкіна, В.Ю.Шепітька та інших відомих вчених-криміналістів.

В процесі написання дипломної роботи були використані дві групи методів
наукового дослідження: загальнонаукові (пізнання, синтез,
системно-структурний метод, діалектичний) та криміналістичні
(криміналістичної ідентифікації). Метод пізнання використовувався на
основі дослідження наукових положень провідних вчених-криміналістів і
даних слідчої практики, які детально розкривають процес виникнення
речових джерел криміналістичної інформації, а також роботу по їх
виявленню, фіксації та збереженню. Системно-структурний метод
застосовувався у пізнанні та індивідуалізації роботи з джерелами
інформації на основі опису їх ознак. Суть цього методу полягає в тому,
що кожна конкретна дія (частина роботи слідчого, спеціаліста, експерта)
досліджується як елемент певної системи, що перебуває в різноманітних і
численних структурних зв’язках, які також всебічно досліджуються.
Діалектичний метод використаний для висвітлення розвитку процесу
утворення речових джерел інформації, а також перебігу основних етапів
роботи з ними органів досудового слідства. Метод криміналістичної
ідентифікації застосовувався для співставлення і ототожнення на основі
отриманих даних окремих речових джерел інформації, а також засобів їх
пошуку і виявлення.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у теоретико-прикладному
аналізі основних прийомів, засобів і методів, які використовуються в
процесі роботи з речовими об’єктами пов’язаними з подією злочину.

Практичне значення одержаних результатів зводиться до того, що вони
дають можливість обґрунтувати концептуальні підходи до вирішення
теоретичних проблем в пошуку, виявлення, фіксації і дослідження джерел
інформації. Наукові положення, рекомендації та висновки дипломної роботи
можуть бути використані підручниках, а також практичних посібниках з
криміналістики, а також можуть застосовуватись на практиці при розкритті
та розслідуванні злочинів.

Зміст дослідження складається із вступу, трьох розділів та висновків.

У вступі визначається актуальність теми, обгрунтовується мета і завдання
дослідження, визначається об’єкт і предмет дослідження, методи і
теоретична основа дослідження.

У розділі І визначається поняття джерел криміналістичної інформації,
класифікація, розглядається їх роль та етапи при розкритті та
розслідуванні злочинів.

У розділі ІІ висвітлюються основні етапи роботи з окремими категоріями
речових джерел криміналістичної інформації – з гомологічними об’єктами,
слідами засобів злому, слідами-предметами і слідами-речовинами, слідами
транспортних засобів, зі слідами тварин, а також з мікрооб’єктами.

У розділі ІІІ досліджуються основні проблеми роботи з речовими
джерелами криміналістичної інформації, а також наводяться шляхи їх
вирішення.

У висновках підводяться підсумки дослідження.

Розділ 1: Сутність джерел криміналістичної інформації і організація
роботи з ними.

1.1 Поняття джерел криміналістичної інформації, їх класифікація.

Перш ніж розкрити поняття і зміст речових джерел криміналістичної
інформації, на мою думку, слушно було б спочатку розглянути саме поняття
криміналістичної інформації, яка використовується для розкриття і
розслідування злочинів.

Так, на сьогоднішній день на сторінках юридичної літератури, по суті, з
моменту зародження кримінально-процесуальної і криміналістичної науки
триває дискусія про поняття і різновиди інформації, що має значення для
боротьби зі злочинами. Проблема концептуальних основ інформації, що
використовується в розкритті злочинів, стала навіть предметом
спеціальної докторської дисертації Д.І.Сулейманова «Концептуальні основи
використання інформації у розкритті злочинів»[17.114] .

Зважаючи на це, проф. В.Д Басай вважає, що дана проблема не може бути
вирішена на досить високому рівні без урахування необхідності
вдосконалення предмета криміналістики.

А.Н.Алексеев, А.Н.Васильєв, А.І.Вінберг, А.Є.Колесниченко, І.Ф. Крилов,
Н.Н.Медведев, С.В.Мітрічєв, В.М.Натансон, В.І. Попов, М.А.Чельцов,
В.М.Шавер; Н.А.Якубович і багато інших пропонують у визначенні
криміналістичної інформації вказувати тільки докази; Ю.Ф.Бердічевський —
інформацію про злочин і осіб, що його здійснили, і докази; М.М.Видря і
М.Н.Любарський — речові докази і документи; В І. Гончаренко — інформацію
про злочин; В.Д.Грабовський і А.Ф Лубін — сліди і інформацію, що формує
систему доказів; В.Л.Довгий – джерела доказів і отриману з їх допомогою
інформацію; А.В. Іщенко -доказову інформацію; В.Я.Колдін — інформацію,
що стосується розслідуваних подій; Ю.І.Краснобаев — сліди злочинної
діяльності і докази.

Як бачимо, ставлення різних авторів до визначення суті і основних
різновидів криміналістичної інформації вельми неоднозначне, в зв’язку з
чим професор О.А.Кириченко піддав дану проблему спеціальному дослідженню
з метою уніфікації її термінологічних і сутнісних аспектів. Наведу
декілька загальних підходів до вирішення цієї задачі.

По-перше, потрібно розрізняти між собою джерела інформації і саму
інформацію, що отримується з їх допомогою. Звідси, встановлюють особисті
джерела і отримують від них інформацію за допомогою проведення з ними
певних процесуальних і непроцесуальних дій або їх комбінацій, збирають і
досліджують речові джерела інформації, але оцінюють і досліджують вже
інформацію, отриману як від особистих, так і речових джерел. Тому
потрібно визнати необгрунтованими такі словосполучення, що
використовуються до цього часу, як «використання мікрооб’єктів, слідів
запаху людини та інших речових джерел інформації в тих або інших цілях»,
«збирання одорологічної або іншої інформації» тощо.

По-друге, концепцію джерел інформації і самої інформації потрібно
розробляти стосовно боротьби як зі злочинами, так і з іншими
правопорушеннями, в тому числі і стосовно вирішення різноманітних
правових спорів і деліктів, нормативно-процедурного врегулювання
суспільних відносин взагалі. При цьому традиційно найбільш розробленим
варіантом даної концепції є кримінально-процесуальна концепція
інформації, положення якої можуть і повинні бути уточнені з урахуванням
особливостей нормативної процедури боротьби і з іншими правопорушеннями,
вирішення різних правових спорів і деліктів.

По-третє, інформацію залежно від методики і особливостей процедури її
отримання більш доцільно поділяти на декілька різновидів. Щоправда, в
цьому відношенні, безумовно, більш обґрунтовано орієнтуватися на
складові частини криміналістичної методики боротьби зі злочинами та
іншими правопорушеннями, а також на нормативний або позанормативний
порядок отримання інформації[17.115].

Отже, можна дійти висновку, що будь-які фактичні дані, які мають
значення для боротьби зі злочинами та іншими правопорушеннями і отримані
за допомогою складових частин криміналістичної (гласної) методики її
здійснення, називається криміналістичного інформацією (кримінформацією).

Що ж стосується джерел криміналістичної інформації, то на думку
вченого-криміналіста П.Д. Біленчука джерелами криміналістичної
інформації є матеріальні об’єкти в широкому їх розумінні, які причинно
пов’язані з подією злочину, оскільки остання розвивається в
матеріальному середовищі[8.334].

Відомо, що загальна властивість матерії – відображення, дозволяє всі
об’єкти предметного світу відносити до джерел.

Криміналістичну основу класифікації джерел являють теорія
криміналістичної ідентифікації і поняття криміналістичної тотожності.
Всякий об’єкт, який знаходиться в орбіті кримінального судочинства,
розглядається в аспекті його тотожності самому собі, іншими словами, чи
є він тим самим, що “був присутній” на місці злочину і відображає
інформацію про подію.

В свою чергу, матеріальні об’єкти, які взаємодіють у процесі злочину,
поділяються на особові і речові. Тому поділ джерел люди і речі – особові
і речові є найбільш досконалим. Особові і речові джерела принципово
відмінні:

а) особові джерела – це люди, які здатні мислити, наділені свідомістю та
ідеальним відображенням;

б) речові джерела – це об’єкти неживої природи, що мають нижчу форму
відображення – елементарну;

в) відображення особистого джерела суб’єктивне і завжди бідніше за
відображуваний об’єкт;

г) матеріальне відображення в зоні контактної поверхні адекватне
відображуваному об’єкту;

д) ідеальне відображення особового джерела латентне, заховане від
стороннього спостерігача, щоб його розкрити потрібне волевиявлення
суб’єкта;

е) відображення матеріального джерела найчастіше очевидне і доступне для
кожного стороннього дослідника.

Отже, матеріальні об’єкти доцільно поділити на особові і речові джерела,
тобто люди і речі.

Джерело, що містить інформацію про один вид відображення, називається
простим. Якщо джерело одночасно несе інформацію про декілька видів
відображення, то воно називається складним.

Поняття “складне джерело” зустрічається в юридичній літературі. Його
використовують у теорії доказів, допускаючи існування доказів,
інформація яких отримана “із декількох першочергових джерел”. Такі
джерела названі “підсумовуючими” і віднесені до похідних доказів[8.338].

Ідеально відображає реальність тільки людина, яка наділена розумом і
свідомістю. В кримінальному процесі люди – джерела криміналістичної
інформації – це обвинувачуваний, потерпілий, свідок, спеціаліст,
громадський позивач і відповідач. Вони зберігають відображення (сліди
злочину) у вигляді уявних образів – слідів пам’яті. Таким чином,
ідеальний слід – це суб’єктивний уявний образ, що називається слідом
пам’яті, він принципово відрізняється від матеріального сліду.

Джерела матеріальних відображень – це об`єкти матеріального світу,
головним чином, неживої природи, які елементарно відображають події
злочину, оскільки були “присутніми” під час його вчинення.

Вчені П.Д. Біленчук, О.П.Дубовий, М.В Салтєвський вважали за необхідне
об’єднати речові джерела в декілька груп:

1) предмети обстановки місця події (стілець, стіл, будова і т. п.);

2) об`єкти безпосереднього замаху (речі, цінності, гроші, транспортні
засоби, тварини);

3) об`єкти біологічного походження (тканини, органи людини);

4) засоби вчинення злочину (знаряддя, зброя, предмети, інструменти,
механізми, фізичні явища, сильнодіючі і радіоактивні речовини);

5) предмети, залишені злочинцем, учасниками злочину, на місці події
(недокурок, сірник, шапка, хустина і т. п.);

6) речі, що випадково потрапили на місце події або умисно залишені після
події злочину[8.336].

Професори В.Д.Басай та О.А.Кириченко вважать за доцільне виділити такі
групи речових джерел криміналістичної інформації:

Речові джерела інформації — трасосубстанції, тобто будь-які речові
джерела, що втягнуті у сферу злочинної діяльності (знаряддя злочину,
об’єкти злочинних дій, у першу чергу, ті, що зберегли на собі сліди
події злочину; гроші, коштовності та інші речі, що здобуті злочинними
діями; тощо), або інших речових джерел будь-якого агрегатного стану, що
можуть мати значення для боротьби зі злочинами, насамперед, своїми
морфологічними та якісно-кількісними властивостями (субстанції) чи
трасологічними ознаками (траси).

Речові джерела інформації — документи, тобто будь-які речові джерела,
що втягнуті чи не втягнуті у сферу злочинних дій і можуть мати значення
для боротьби зі злочинами у силу особливого характеру і способу фіксації
в них знакової чи образної інформації про людину або інші речові джерела
інформації.

При цьому, речові джерела інформації – документи, з точки зору характеру
і способу фіксації в них знакової чи образної інформації про людину або
інші речові джерела доказів можуть бути наступних різновидів:
1.Письмодокументи, що подані рукописними, машинописними, комп’ютерними,
друкарськими та іншими текстами письмової мови, у необхідних випадках із
відповідними реквізитами: штампами, печатками та іншими посвідченнями.
2. Образодокументи у вигляді різного роду планів, таблиць, схем,
малюнків, картин та інших художніх зображень різної інформації. 3.
Фотодокументи, що представлені фотоплівками, діафільмами, діапозитивами,
фотокартками тощо. 4. Кінодокументи у вигляді кіноплівок та іншої
кінопродукції. 5. Відеодокументи, що представлені різного роду
відеозаписом. 6. Голографодокументи у вигляді різного роду голограм. 7.
Аудіодокументи, що представлені магнітофонними та іншими стрічками. 8.
Електрографодокументи у вигляді ксерокопій, факсокопій та інших
електрографічних копій письмо-, образо- і деяких інших різновидів
документів. 9. Електроннодокументи, що представлені електронними
записничками, пейджерами тощо. 10. Пластикодокументи, тобто різного роду
пластикові банківські картки, посвідчення та інші подібні документи. 11.
Комп’ютеро-документи у вигляді твердих або гнучких дисків (дискет),
лазерних дисків та інших зберігачів комп’ютерної інформації. 12. Інші
різновиди документів, що можуть з’явитися у міру розвитку інформаційних
технологій[17.124].

Зрозуміло, що найбільш поширеними речовими джерелами інформації є
сліди, які по своїй суті являють собою матеріальні і ідеальні продукти
механізму злочину, тобто результат взаємодії суб’єктів злочину між собою
і матеріальним середовищем.

Досліджуючи природу слідів, як речових джерел криміналістичної
інформації, деякі автори відзначають, що вони становлять собою
відображення властивостей предметів і явищ, які залишили їх. Так,
Н.Майліс пише, що „…під слідом необхідно розуміти будь-яке матеріальне
відображення властивостей речей і явищ, що дозволяє судити про ці
властивості”. Подібну думку висловлює Г. Грановський: „…слід
формується внаслідок взаємодії властивостей слідоутворюючого і
слідосприймаючого об’єктів” [13, с.145].

Інакше кажучи, сліди злочинів – це джерела інформації про події
минулого. Діяльність щодо виявлення, фіксації, дослідження, оцінки і
використання слідів-джерел інформації (фактичних даних) складає суть
розслідування. Отже, вміння “читати” сліди злочину – одне з головних
завдань співробітників правоохоронних органів. Загальновизнано, що сліди
є одним з самих ефективних засобів встановлення об’єктивної істини при
розслідуванні та судовому розгляді справ. Сліди, як основні джерела
інформації залишені на місці події, містять відомості про те, хто (що)
залишив (залишило) їх, як вони були залишені, і, нарешті, виходячи з
існуючої судової картини, що собою представляє подія злочину, тобто як
вона сталася, відбувалася і закінчилася.

Згідно з існуючою у науці про знаки (семіотиці) класифікацією сліди
належать до природних знаків, що відсилають до об’єкта (явища), який
залишив слід. У природному знаці зв’язок того, що позначає, з тим, що
позначається, побудовано на природних зв’язках і відносинах об’єктів та
процесів матеріальної дійсності, тобто на причинно-наслідкових зв’язках,
в яких наслідок є знаком причини, на відношенні цілого й частини[40.42].
Наприклад, наявність волокон на об’єкті, що досліджується, пов’язаний p
одягом, з який контактував об’єкт, тощо.

Сліди в широкому розумінні – це всякі зміни в матеріальному середовищі,
пов’язані з вчиненим злочином, і є його наслідком. Вони виникають в
результаті взаємодії суб’єктів злочину з об’єктами матеріального
середовища і найчастіше сконцентровані на місці вчинення злочину.
Оскільки у взаємодію можуть вступати об’єкти біологічного походження –
люди, тварини, мікроорганізми і фізичні тіла неорганічного походження –
тверді, сипучі, рідкі та газоподібні, то вони по-різному відображають
один одного. Тверді предмети, які мають стійку зовнішню форму, копіюють
останню на слідосприймаючому предметі, що дозволяє ідентифікувати по
сліду конкретний об’єкт (сокиру, лом, стамеску). Сипучі, рідкі та
газоподібні тіла відображають себе через поділ цілого на частини,
оскільки вони не мають самостійної фіксованої зовнішньої форми. Таким
чином, криміналістична ідентифікація по слідах сипучих, рідких і
газоподібних речовин не можлива. У процесі порівняння таких слідів
встановлюється лише рід, вид і група речовини або їх якісно-кількісна
однорідність. Наприклад, визначається однакова група крові
порівнювальних зразків або однорідність викраденого бензину і зразка
бензину, який міститься в ємкості.

Розділ науки криміналістики, що вивчає закономірності утворення і
відображення в матеріальних слідах зовнішньої форми і внутрішніх
властивостей слідоутворюючого об’єкта називається трасологією (від
франц. La trass – слід і лат. logos – вчення).

Щодо розгляду слідів у вузькому аспекті, то це – матеріальні джерела, що
відображають зовнішню будову і форму контактної частини слідоутворюючого
об’єкта. Такі сліди ще називають джерелами трасологічної інформації, чи
трасологічними слідами. Як, наприклад, сліди пальців рук, ніг,
транспортних засобів, знарядь злому та ін. Це контактні сліди, які
утворюються в момент взаємодії за рахунок змін (деформації, формування,
зсуву, руйнування) зовнішніх ознак і внутрішніх властивостей
слідоутворюючого об’єкта. Отже, слідоутворюючий об’єкт повинен бути
більш твердим, ніж слідосприймаючий, а також не бути предметом, який не
має власної зовнішньої форми. Слідосприймаючим об’єктом може бути як
тверде, так і сипуче чи рідке тіло з тонкими нашаруваннями. Так,
об’ємний слід взуття на піску, снігу, а іноді на в’язкій речовині або
грунті (нашарування густої мастики) може відображати форму
слідоутворюючого об’єкта, скажімо, форму і вигляд папілярного візерунка
пальців злочинця, який брав змащену зброю.

Слідова інформація, як відображення і як знак, існує в єдиному
матеріальному втіленні у вигляді:

— окремих матеріальних утворень (субстратні сліди) — краплі рідини
(крові, олії), уламки розбитого фарного скла, відстріляні гільзи тощо;

— структурно-поверхневих змін (морфологічні сліди) — відтиск ломика на
дверях складського приміщення, слід взуття на вологій поверхні
землі[14.34].

1.2 Роль речових джерел криміналістичної інформації в розкритті і
розслідуванні злочинів.

Як відомо, при вчиненні злочину у слідчого виникає необхідність знайти і
дослідити його ознаки. Сама можливість появи доказів залежить від
продуктивності попереднього слідчого аналізу кримінальної ситуації.
Первинно аналізуються інформаційні сигнали, а не докази. Початкова
криміналістична інформація, як правило, закодована (в пам’яті свідків, в
зброї, в слідах взуття злочинця та ін.). І лише її декодування (допит
свідків, дослідження зброї, взуття) породжує докази, виявляє зв’язок
досліджуваних джерел інформації з предметом доведення.

Джерел криміналістичної інформації при вчиненні злочинів може бути
безліч. Так у злочинах вчинених в сфері економіки крім документів і
осіб певних категорій джерелами первинної інформації можуть бути різні
предмети (сировина і товари, устаткування і комп’ютерні дискети,
предмети хабара, підроблені печатки і штампи, отруйні речовини)
[15.150].

Слід враховувати, що джерела інформації (документальні, особові,
речовинні) взаємно доповнюють один одного і є частинами загальної
“картини сліду” дій суб’єктів злочинів. Криміналістична інформативність
способу вчинення злочинів полягає в тому, що, піддаючи аналізу той або
інший спосіб, можна наперед уявити собі, де і які сліди можуть бути
залишені злочинцем, і навпаки, відштовхуючись від окремих знайдених
слідів, можна визначити спосіб, яким був вчинений злочин.

Наприклад, при виявленні трупа С. на ділянці дороги в районі села М.
біля тіла було знайдено осколки фарного скла. В результаті організації
оперативних заходів в одному з гаражів, який належить місцевому жителю
Н. було виявлено легковий автомобіль марки ВАЗ-2106 з розбитою правою
фарою і слідами крові на капоті. На основі проведеної ідентифікації
частинок скла було встановлено приналежність його даного транспортного
засобу.[20.144]

Таким чином, подія злочину як одне з матеріальних явищ дійсності,
виходячи з основоположних положень теорії пізнання, володіє властивістю
відображення своїх характерних рис в окремих об’єктах, які в подальшому,
при виявленні їх слідчим, експертом-криміналістом стають носіями
інформації.

Інформація існує в середині відповідного об’єкта, що має свій
інформаційний зміст і певну форму виразу (фізичну, знакову, образну і та
ін.).

Відображенню в речових джерелах злочинної діяльності як результату
взаємодії суб’єкта злочину з іншими особами і матеріальними об’єктами на
місці події і відповідно виникнення інформації про злочин властиві не
тільки загальні закономірності будь-якого процесу відображення, але і
певні специфічні закономірності. До їх числа можна віднести наступні:

— прояв комплексу матеріальних слідів-наслідків, характерних для різного
роду криміналістичних ситуацій при вчиненні злочинів звичайними і
специфічними суб’єктами, з використанням різних засобів і способів і
т.д.;

— єдність в процесах формування образної і словесної інформації,
пов’язаної з подією злочину, в свідомості потерпілих, свідків,
підозрюваних і обвинувачених з урахуванням психофізіологічних,
метеорологічних, тимчасових і інших чинників;

— фактична постійність (типовість) носіїв і джерел відображення
інформації (матеріальних і ідеальних) про злочин, що дозволяє вирішувати
задачі його розкриття і розслідування;

— закономірні зв’язки між способом вчинення злочину і слідами його дії
на навколишнє середовище і ін [24.177].

Період існування відображення злочину у вигляді слідів-наслідків в
основному недовговічний і характеризується безперервним зменшенням і
зникненням інформації, що міститься в них. Зникнення відображення може
відбуватися по-різному. Наприклад, речові сліди-наслідки можуть бути
пошкоджені або знищені під впливом дії (накладення) на них інших
об’єктів в результаті якихось об’єктивних процесів, дії природних сил,
необережних дій яких-небудь осіб. Сліди можуть бути знищені особами,
зацікавленими в тому, щоб ідеальний злочин не був розкритий.

Вищезгадані обставини зобов’язали криміналістів (слідчих,
оперативно-розшукових працівників, експертів-криміналістів) і інших
фахівців щонайшвидше реагувати на факти вчинення злочинів, негайно
прибувати на місця подій і починати професійну роботу зі слідами і їх
носіями (джерелами).

Наведемо ще один приклад. Упродовж двох діб, 15 і 16 лютого, у
Новоукраїнському та Гайворонському районах Кіровоградської області було
скоєно три умисні вбивства в умовах неочевидності.

У с.Кулікова Балка Новоукраінського району 15 лютого ц.р. у своєму
будинку була згвалтована і вбита пенсіонерка Шинкевич А.Т., 1923 року
народження.

Цього ж дня на околиці сКозавчин Гайворонського району, на березі річки
Південний Буг, знайдено труп місцевого жителя Гайдачука В.Я., 1951 року
народження, з закритою черепно-мозковою травмою.

16 лютого ар. у м.Новоукраїнське Новоукраінського району у своєму
будинку була вбита місцева жителька Таран О.Л., 1933 року народження.

Прибувши на місце події, прокурор області і начальник УМВС України у
Кіровоградській області після короткої наради скоординували зусилля
працівників прокуратури та оперативних служб міліції на розкриття
злочинів по “гарячих слідах”.

Оскільки під час розслідування вбивств Шинкевича у с.Кулікова Балка і
Гайдачука у с.Казавчин ніяких речових доказів не виявлено, окрім великої
кількості крові, а під час розслідування вбивства Тарана у
м.Новоукраїнка виявлено молоток зі слідами крові і також велику
кількість крові, прокурор області та начальник УМВС прийняли рішення
негайно почати обходи.

Протягом 2-3-х годин були виявлені у с.Куликова Балка Гайворонського
району Іванов І.Л., різноробочий колективного сільгосппідприємства (КСП)
“Дружба”, у с. Казавчин також Гайворонського району працівники КСП
“Хлібороб” Тороп А.С. і Онуфрак О.В. та у м.Новоукраїнка, раніше судимі
Сліпчук А.Р., Томашевський С.П. та Змеул Ю.В., які ніде не працювали,
були в нетверезому стані і на одежі котрих були сліди, схожі на кров.

Зненацька затримані як підозрювані і допитані працівниками прокуратури у
присутності захисників, не маючи виправдної лінії» поведінки, вони після
недовгого заперечення визнали себе винними у вбивствах. їх показання
повністю збігалися з результатами огляду місця подій та способом
заподіяння потерпілим смертельних ушкоджень.

Таким чином, протягом однієї доби завдяки злагодженій, належним чином
організованій і скоординованій роботі були розкриті три вбивства, скоєні
в умовах неочевидності в нічний час у різних населених пунктах
Кіровоградської області [8.338].

Наведений приклад свідчить, що при оцінці будь-якого джерела інформації
про злочин перш за все необхідно визначити можливості його використання
для вирішення задач розкриття і розслідування даного діяння (у тому
числі по гарячих слідах). Зокрема, частину виявленої інформації можна
використовувати як докази (після відповідного процесуального оформлення)
або як інші криміналістично-значущі дані. При цьому джерела інформації
оцінюється з погляду її кримінально-процесуальної допустимості,
відношення до даної справи і значущості для вирішення задач
розслідування і попередження аналогічних злочинів. Інші
криміналістично-значущі об’єкти оцінюються з позиції можливості
використання інформації, яку вони несуть для вирішення різних пошукових
задач (пошуку нових носіїв і джерел доказів, розшуку осіб, що вчинили
злочин, зброї і знарядь злочину, викраденого майна та ін.).

В процесі оцінки речових джерел необхідно враховувати особливості
кримінальної справи, а головне, криміналістичні ознаки діяння, що
розслідується, характеристику слідів, а також первинні і подальші умови
реалізації завдань, які стоять перед слідством в умовах слідчої
ситуації, яка склалася. Саме вони (задачі слідства) багато в чому
зумовлюють напрям, форми, прийоми і способи дій слідчого при виявленні,
аналізі, оцінці і використанню процесуальної і іншої криміналістично
значущої інформації, а отже, і інформаційні основи розслідування
конкретного злочину.

Що стосується слідів, як найбільш поширених речових джерел
криміналістичної інформації, то вони являють собою відображення –
ідеальне або матеріальне, як наслідок вони мають такі властивості:
інформативність, індивідуальність і стійкість[42.161].

Інформативність означає, що будь-який слід може відображати три види
відомостей: 1) про зовнішню будову слідоутворюючого об’єкта і
відповідати на запитання: „Який об’єкт?”; 2) про механізм
слідоутворення, тобто свідчити про те, як виник слід; 3) про навички
суб’єкта взаємодії, тобто відповідати на запитання: “Хто діяв і які
використані прийоми?”.

Не слід забувати і про контактно-слідову взаємодію об’єктів, яка
характеризується тим, що в процесі формування слідового відображення
об’єкт, що утворює сліди, не тільки залишає їх на іншому — тому, що
сприймає сліди, а й у свою чергу фіксує на собі сліди впливу цього
іншого об’єкта. Отже, в умовах контактно-слідової взаємодії об’єкти
слідоутворення одночасно виступають в ролі як слідоутворюючого, так і
слідосприймаючого об’єкта. Внаслідок цього створюється єдина динамічна
система контактуючих об’єктів (А?Б), що набуває нових інформаційних
якостей. Зазначене дає можливість розв’язувати складні ідентифікаційні,
діагностичні та ситуалогічні завдання шляхом призначення і проведення
судової експертизи зі встановлення факту контактної взаємодії об’єктів.

Індивідуальність слідів полягає в ототожненні об’єкта самому собі, в
неповторності сукупності зовнішніх ознак і властивостей, які має даний
предмет, його поверхня, що вступає у контактну взаємодію. Об’єкти
індивідуального виробництва завжди тотожні самі собі і неповторні.
Об’єкти масового виробництва, виготовлені на одному і тому ж обладнанні
за стандартною технологією, мають схожу зовнішню будову і рідко
піддаються криміналістичній ідентифікації. Ідентифікаційні ознаки для
таких масових об’єктів виникають внаслідок їхньої експлуатації і
утворення на них таких випадкових дефектів, як заглиблення, тріщини,
потертості, нашарування та ін.

Таким чином, вихідним пунктом індивідуальності речових джерел інформації
є їхні природні властивості і ознаки, а також особливості, що виникають
у процесі виготовлення (дефекти прес-форми, що відображаються на формі
масових об’єктів, приміром, гудзиків, цвяхів); або експлуатації –
вищербленість на лезі сокири, нерівномірна стоптаність підбора та ін.
Індивідуальність джерела залежить від якості відображення, яке пов’язане
із структурою об’єкта-носія інформації, силою контакту з іншими
об’єктами і видом енергії взаємодії. Тому речові джерела інформації,
можуть бути придатні і не придатні для ідентифікації. У кожному випадку
їх придатність визначається індивідуально[41.115].

Стійкість речового джерела інформації – це властивість об’єкта певний
час зберігати свою будову та інші індивідуальні ознаки, і нести певну
інформацію. Період, протягом якого об’єкт зберігає свої властивості та
ознаки, які дозволяють ототожнювати його, називається ідентифікаційним.
Оскільки всі об’єкти матеріального світу постійно змінюються, то
стійкість об’єктів треба розуміти як відносні властивості, коли зміни,
що відбулися, є такими, при яких річ залишається ще сама собою.

Звідси випливає, що речові джерела інформації в криміналістиці
дозволяють розв’язувати такі науково-практичні задачі, що виникають при
розслідуванні злочинів. А саме:

1. Проводити ідентифікацію осіб і предметів по слідах їх внутрішньої
структури.

2. Проводити групофікацію і класифікацію об’єктів як індивідуальних, так
і масового походження.

3. Встановлювати анатомо-фізіологічні особливості, притаманні людині,
наприклад, стать, зріст, вік.

4. Встановлювати механізм слідоутворення і пов’язані з ним обставини –
місце, час, вид енергії взаємодії, тощо [6, с.131-140].

1.3 Організація роботи з речовими джерелами криміналістичної
інформації.

Робота (або діяльність) — категорія соціальна. У тлумачних словниках її
інтерпретують, як «спосіб буття людини у світі, здатність її вносити
зміни в дійсність». Робота має соціально-перетворюючу направленість,
вона пов’язана із здатністю людини до вироблення цілеспрямованих змін в
матеріальному середовищі [47.583].

В нашому випадку поняття «робота» використовується в криміналістичному
аспекті і полягає у діяльності слідчого, експерта, спеціаліста, та
інших осіб, передбачених кримінально-процесуальним законодавством по
виявленню, збиранню, дослідженню і пред’явленню речових джерел як
доказів.

Організація роботи з речовими об’єктами включає в себе основні етапи
(стадії) діяльності працівників органів внутрішніх справ і суду,
експертів та ін.

Уніфікація термінології і переліку етапів роботи як з особистими, так і
речовими джерелами інформації має важливе значення для будь-якої
процедурної галузі юридичної науки. Власне традиційно ці проблеми
розроблялися криміналістами тільки щодо кримінального судочинства.
Причому спеціальне дослідження даної проблеми, проведене О.А.Кириченком,
П.П.Іщенком, М. Романовим та ін. показало наявність надзвичайно широкої
термінологічної і кількісної різноманітності етапів роботи з джерелами
інформації. Наприклад А. Н. Алексеев в цьому аспекті вказував на
виникнення, пізнання і використання доказів, Ю.Ф.Бердічевський — на
виникнення інформації про злочин і осіб, що його скоїли, виявлення такої
інформації з метою використання її як доказу; А.Н.Васильєв — на
виявлення, збирання і дослідження доказів; А.І.Вінберг — на виявлення,
збирання, фіксацію і дослідження доказів; М.М.Видря і МН.Любарський — на
виявлення, вилучення, фіксацію і дослідження речових доказів і
документів; В.І.Гончаренко — на збирання, дослідження і використання
інформації про злочин: В.Д.Грабовський і А.Ф.Лубін — на встановлення
слідів (пошук, виявлення, фіксацію і вилучення) і використання «слідової
інформації» для формування системи доказів; В.Л.Довгий — на збирання і
дослідження джерел доказів, оцінку і використання отриманої за їх
допомогою інформації; А.В.Іщенко — на виявлення, дослідження
використання доказової Інформації в боротьбі із злочинністю; В.Я.Колдін
на виявлення, витягання, фіксацію, передачу і дослідження інформації, шо
стосується розслідування події; А.Н.Колесніченко — на виявлення,
фіксацію і дослідження доказів; Ю.І.Краснобаєв — на виникнення слідів
злочинної діяльності і судове дослідження доказів [17, с. 117-118].

І.Ф.Крилов більш обґрунтованим вважає виділення таких етапів роботи з
джерелами інформації, як виявлення, збирання, збереження, фіксація і
дослідження доказів; М.А.Матусовський -виявлення, фіксація, вилучення і
дослідження слідів злочину; Н.Н.Медведєв — збирання і використання
доказів; С.В.Мітрічев і П.С. Єлькінд та ін. — виявлення, збирання,
фіксацій і дослідження доказів; В.М,Натансон — збирання і закріплення до
суду доказів; В.А.Образшв — збирання і дослідження інформації; В.І.Попов
— збирання і дослідження доказів; Н.Порубов — утворення, виявлення,
дослідження і використаиння фактичних даних про сліди злочинної
діяльності; Н.А.Селіванов — виникнення, збирання і використання слідів
злочину як доказів; МС.Строгович — виявлення і дослідження речових
доказів і слідів злочину; В.Г.Танасевич -виявлення, збирання і
дослідження фактичних даних; П.І. Тарасов-Радіонов — експертне
дослідження речових доказів; М.Чельцов -виявлення, закріплення і обробка
речових доказів; виявлення, збирання, фіксація і дослідження доказів;
В.М.Шавер — виявлення і дослідження доказів; А.Р.Шляхов — виявлення,
фіксація і дослідження речових доказів; И.А.Якубович — збирання і
досліджений доказів; і т.д. [17. 117-118] .

Як бачимо, окремі автори мали декілька варіантів даної концепції, і
нерідко одна і та ж термінологія по-різному тлумачилася тими або іншими
вченими, не кажучи вже про те, що сама інформація, її термінологія та
різновиди трактувалися досить неоднозначно.

Отже, необхідно не тільки чітко розмежовувати етапи роботи з особистими
і речовими джерелами інформації, але і враховувати термінологічні і
кількісні особливості етапів роботи з окремими різновидами речових
джерел інформації, наприклад, зі слідами і зразками запаху людини тощо.

Враховуючи вищенаведені думки вчених приходимо до висновку, що першим
(початковим) етапом роботи з речовими джерелами інформації є їх
збирання, яке може бути поділено на декілька елементів:

1. Пошук ймовірних місць знаходження речових джерел або вірогідних їх
носіїв.

2. Виявлення речових джерел у цих місцях або на їхніх вірогідних носіях.

3. Фіксація речових джерел.

4. Вилучення речових джерел.

5. Пакування речових джерел.

6. Зберігання речових джерел, оскільки треба знати, як зберегти навіть
належним чином упаковані речові джерела певної природи чи виду.

7. Транспортування речових джерел.

Так, якщо субстанції ґрунту з одягу підозрюваного та зразки ґрунту з
місця вчинення злочину будуть зібрані зі значним розривом у часі або
будуть до дослідження зберігатися у різних умовах (наприклад, у
холодильнику та при звичайній кімнатній температурі), то висновок про їх
різне мікробіологічне наповнення може бути зумовлений саме цими
порушеннями.

Документування, яке розглядається О.А.Кириченком як одна з форм фіксації
речових джерел і вказане у числі елементів збирання, фактично має більш
широке значення і має супроводжувати увесь процес не тільки збирання, а
іншої роботи з речовими та й з особистими джерелами [17.119].

З точки зору процесуального документування, то воно у першу чергу має
супроводжувати збирання речових джерел, отримання інформації від
останніх, а також від особистих джерел.

Таким чином, документування треба розглядати в якості особливого
проміжного етапу роботи з речовими джерелами, тобто такого, який у
процесуальній чи позапроцесуальній формі має супроводжувати цю роботу з
початку та до кінця та при цьому не повинен вказуватися у переліку
етапів роботи і речовими і з особистими джерелами. При цьому
позапроцесуальна робота з речовими джерелами протягом кримінального
судочинства має бути виключена, оскільки значно ускладнює процес
доведення за допомогою цих джерел з точки зору можливості появи від
сторони захисту та інших осіб таких небажаних питань:

Можливість протягом позапроцесуальної роботи з речовими джерелами їх
фальсифікації, що спростувати буде нелегко, оскільки залишається лише
допит осіб, які проводили цю роботу, а вони вже розглядаються яка
зацікавлені особи. У випадку ж процесуального документування можна
вивчити протокол процесуальної дії та допитати понятих, участь яких при
цьому обов’язкова.

Складність доведення об’єктивних умов проведення даної роботи, що може
знадобитися для експертного дослідження, при наявності умов —
додаткового чи повторного, для оцінки стану речових джерел, які надійшли
на це дослідження, а раніше були об’єктом позапроцесуальної
деструктивної роботи.

Збирання речових джерел здійснюється заради отримання за їх допомогою
(шляхом проведення відповідного дослідження) необхідної інформації.
Великі можливості у цьому відношенні мають різні види огляду
(процесуального: слідчого, експертного, судового; позапроцесуального),
відтворення обстановки та обставин події, звичайна та примусова виїмка
та обшук. Нетрадиційними способами отримання інформації від речових
джерел може стати пред’явлення їх для впізнання та деякі інші
процесуальні чи позапроцесуальні дії, складовою частиною яких, як
правило, є огляд чи особисте дослідження цього джерела[17.119].

Взагалі розрізняють дві основні форми дослідження речових джерел
інформації- особисте та експерте. Сутність особистого дослідження
полягає у тому, що суб’єкти, які ведуть боротьбу зі злочинами і несуть
відповідальність за якісне, всебічне та об’єктивне її ведення (слідчий,
суддя, прокурор у ролі слідчого), самі особисто досліджують речове
джерело з метою:

Отримати остаточну відповідь на ті запитання, вирішення яких не
потребує залучення спеціальних знань.

З’ясувати напрямок пошуку інших джерел інформації, необхідність
проведення експертного дослідження чи інших дій з цим джерелом, оцінити
та визначити напрямки використання інформації, яка була отримана за
допомогою цього джерела, та інші «можливості» даного речового джерела у
боротьбі зі злочином чи з іншими правопорушеннями.

Наступним, третім, етапом роботи з речовими джерелами є оцінка тієї
інформації, що була отримана за їх допомогою, після чого настає вже
черга останнього, четвертого, етапу — використання інформації з
криміналістичною чи ордистичною метою.

Таким чином, етапами роботи з речовими джерелами інформації є:

1. Збирання речових джерел.

2. Отримання від речових джерел інформації шляхом проведення окремих
процесуальних (слідчих, судових, експертних) чи позапроцесуальних дій
або їх комбінацій.

3. Оцінка отриманої у перебігу цього інформації.

4.Використання цієї інформації з криміналістичною (доказовою,
орієнтовною) метою.

Важливе значення для проведення всіх вказаних етапів роботи з речовими
джерелами, у тому числі всіх елементів їх збирання, має знання механізму
виникнення речового джерела певного виду чи природи. Зокрема, знання про
механізм утворення слідів запаху людини можуть допомогти у якісному та
ефективному не тільки збиранні та дослідженні цих слідів, а й у
правильній оцінці та використанні отриманої за їх допомогою
інформації[37. 14].

Завершуючи розгляд питань роботи з речовими джерелами, треба
підкреслити, що вони складають лише частину проблем роботи з джерелами
інформації взагалі, оскільки інша частина цих питань припадає на
особливості роботи з особистими джерелами.

Узагальнення відповідного практичного аспекту роботи з особистими
джерелами інформації свідчить про те, що ця процедура починається з
того, що такі джерела треба спочатку встановити серед кількості інших
людей.

Необхідним інструментарієм цього, на нашу думку, повинні стати
відповідні критерії, по яких можна було б з великої кількості людей
вибрати саме тих, які і зацікавили правоохоронців саме як особисті
джерела[39.245].

Зрозуміло, що така зацікавленість правоохоронців з’явиться лише до тих
людей, відносно яких у них будуть припущення, що ці люди зберегли у
своїй пам’яті ті чи інші фактичні дані, які можуть мати значення для
боротьби з певним злочином.

Уданому випадку сформульовано завдання, яке може задовольнити проведення
будь-яких стадій боротьби зі злочинами, у тому числі й тих, що
пов’язані з правильним вирішенням кримінальної справи про цей злочин.
Тоді можна говорити про більш вузьке завдання — отримання фактичних
даних, що мають значення для повного, всебічного та об’єктивного
дослідження всіх обставин кримінальної справи і у кінцеву підсумку для
правильного вирішення даної справи.

Розділ 3: Робота з окремими категоріями джерел криміналістичної
інформації.

3.1 Робота з гомологічними об’єктами криміналістичної інформації.

Під гомологічними об’єктами криміналістичної інформації розуміють
об’єкти контактної взаємодії з частинами тіла людини. Такими є: сліди
рук, рукавичок, сліди ніг, взуття, сліди зубів, інших ділянок тіла, що
не мають папілярних узорів (губ, вушної раковини і ін.), сліди одягу,
крові.

Оскільки найбільш поширеними у перебігу боротьби зі злочинами слідами є
сліди шкіряного покрову людини, то саме з них доцільно розпочати розгляд
загальних положень збирання та особистого дослідження основних видів
слідів.

Сліди рук. Як відомо шкіра на долонях рук і підошвах ніг має особливу
будову. Вона складається з двох шарів: верхнього — епідермісу і нижнього
— дерми, тобто власне шкіри.

У верхній частині дерми розташовані сосочки, які утворюють ряди (лінії).
Покриті епідермісом, вони є основою валиків, що називаються папілярними
лініями. Останні мають три основні види узорів: дугові, петльові та
завиткові, які належать до загальних ознак. Кожна папілярна лінія має
певні особливості будови (розриви, роздвоєння, потовщення, крапки тощо);
їх розташування і форма — окремі ознаки папілярних візерунків. Поєднання
загальних та окремих індивідуальних ознак становить неповторний
папілярний візерунок, його індивідуальність[26.410].

Індивідуальність папілярних узорів — основна їх властивість. Ще однією
їх властивістю є відносна незмінність. Узори на пальцях рук формуються
до шести місяців внутрішньоутробного життя зародка людини і майже не
змінюються до повного розкладу тканин після смерті людини. Папілярні
візерунки на пальцях мають властивість відновлюватися, якщо ушкодження
не торкається власне шкіри, тобто сосочкового шару. Ушкодження
сосочкового шару залишає рубці на папілярному візерунку. У похилому віці
на папілярному візерунку з’являються зморшки, складки, „білі лінії”,
побутові ушкодження, але загальна форма та окремі індивідуальні ознаки
залишаються незмінними, Що дає змогу ідентифікувати людину за слідами
рук будь-коли [12, с.14].

Папілярні візерунки поділяються на три основних типи: дугові, петльові
та завиткові. Якщо візерунки за своєю будовою не можуть бути віднесені
ні до одного з основних типів, то це атипові (аномальні) візерунки.

Сліди шкіряного покрову рук, ніг та інших частин тіла людини є
контактними, утворюються за рахунок речовини, котра виділяється шкірою
або випадково потрапила на її поверхню. Речовина може бути кольоровою
(фарба, кров, пил, бруд та ін.) і безбарвною (піт, різні рідини штучного
походження тощо). Тому сліди можуть бути забарвленими і безбарвними
(невидимими, слабо видимими). Якщо слідосприймаюючий об’єкт є
пластичним, в такому випадку утворюються об’ємні сліди.

Пошук слідів рук визначається характером події і її місцезнаходженням.
При огляді замкнутого місця події (квартира, гараж, будинок і т.д.),
перш за все, звертають увагу на поверхні, яких злочинець міг торкатися
проникаючи в приміщення, знаходячись в ньому і виходячи з нього. Огляд
місця події при тяжких злочинах особливо трудомісткий, оскільки в цих
випадках доводиться обробляти практично всі предмети, що знаходяться на
місці події. Слід мати на увазі, що сліди рук можна знайти і на великих
відстанях від місця події (на шляху відходу і підходу злочинця).
Наприклад: крадіжка з магазина; вбивство в квартирі багатоповерхового
будинку, тощо.

Правила виявлення слідів рук.

Перед виявленням слідів рук необхідно вжити заходів для того, щоб під
час пошуку не знищити інші сліди, які є на об’єктах або ускладнити їх
подальше дослідження (сліди взуття на підлозі, мікроволокна на рамі
вікна, сліди біологічного походження і т.д.).

Об’єкти із слідами слід брати так, щоб не залишити своїх слідів і не
знищити сліди злочинця.

При виявленні слідів спочатку необхідно використовувати візуальні
способи виявлення, а після цього фізичні і хімічні.

Уникати дії на предмети із слідами рук різкого перепаду температури.

В першу чергу сліди виявляються на предметах, які можуть бути пошкоджені
шляхом дії атмосферних опадів, термічної дії, механічного руйнуванням,
тощо [6.43].

Способи виявлення слідів рук:

1.Оптичний (візуальний) — для об’ємних, забарвлених або
маловидимих слідів. Даний спосіб заснований на посиленні контрасту за
рахунок створення сприятливих умов освітлення.

До них відносяться:

— освітлення поверхні під певним кутом або огляд даної поверхні
під різними кутами;

— проглядання прозорих предметів на просвіт;

— огляд поверхні з використанням лазера, джерел ультрафіолетових
променів, з використанням світлофільтрів.

Даний спосіб є простим, загальнодоступним і використовується при
застосуванні інших способів виявлення слідів рук.

2.Фізичні способи — засновані на об’єктивних закономірностях,
відомих у фізиці та суміжних з нею галузях знань, а саме: адгезія,
змочування, конденсація, гальваностегія та люмінесценція.

2. Основу фізичних методів виявлення та іншого збирання слідів
кожного покрову рук людини становлять

Адгезія — це приліплення, зчеплення поверхонь різних тіл. Якщо на
невидимий слід (нашарування потожирової речовини, яке певний час
залишається липким) потрапляють субстанції будь-якої речовини, то вони
прилипають і слід стає видимим. Тому до свіжих слідів порошки прилипають
добре, а при висиханні потожирової речовини через деякий час можливість
виявлення сліду адгезійними методами та засобами зменшується. Адгезійний
метод виявлення слідів рук людини передбачає дотримування таких правил:

Невидимий слід можна виявити, доки потожирова речовина повністю не
висохла.

Можна використати будь-який сухий, дрібний, кольоровий порошок (сажу,
окис цинку, порошок заліза, окис міді тощо).

Якщо слід не можна виявити за допомогою порошку, то це ще не означає, що
сліду на носії немає зовсім і треба застосовувати інші методи.

Для адгезійно-магнітних методів виявлення слідів, частіше за все,
використовують порошок заліза, відновленого воднем, окис кобальту, окис
свинцю, гамму кольорових порошків на феромагнітній основі: білі (опал,
топаз); червоно-жовті (рубін, гранат); темні (агат, сапфір) та ін.

Адгезійно-немагтні порошки застосовуються в аерозольній упаковці:
«Дактозоль» — алюмінієва пудра; «Дактозоль — С» — газова сажа;
«Дактозоль — Т» — тальк; «Дактозоль — ОЦ» — окис цинку[6.45].

Як замінники порошків можна використовувати й інші речовини. Важливо,
щоб вони були сухими та ретельно подрібненими. Зокрема, широко
розповсюджені порошки рослинного походження (подрібнена певна трава).

Змочування — це фізичне явище, яке виникає при стиканні рідини з твердим
тілом. Існують змочувані та не змочувані тіла. Наприклад, жирова
речовина — не змочувана у воді. На цьому принципі грунтуються методи
виявлення слідів жирової речовини на папері шляхом фарбування у водному
розчині аніліновим фарбником (фіолетовим, синім тощо). Якщо занурити
аркуш паперу у розчин барвника, то фон його піддається фарбуванню, а
слід потожирової речовини залишається білим. Цим методом користуються
при виявленні слідів на чистих аркушах паперу.

Копчення — використовується для виявлення слідів рук на металевих
полірованих поверхнях. Суть його полягає в наступному: при спалюванні
окремих предметів (наприклад, зліпків, виготовлених за допомогою пасти
«К», пінопласту) рясно виділяться кіптява, що є дисперсним порошком,
який і використовується для виявлення слідів рук.

Конденсація — перехід речовини із газоподібного в рідкий або твердий
кристалічний стан. Це явище лежить в основі методу виявлення слідів
парами йоду та методу вакуумного напилення. Для застосування парів йоду
існують різноманітні йодні трубки. Метод вакуумного напилення досить
складний і тому застосовується лише в лабораторних умовах.

Найбільш поширений метод виявлення слідів рук людини парами йоду. Для
водяного підігріву,наприклад, використовують термос. Перед виїздом на
місце події в термос наливають гарячу воду. Для виявлення слідів у колбу
термоса занурюють йодну трубку та проводять окурювання поверхні
звичайним шляхом. Такийхсубліматор парів йоду дозволяє одержувати
струмінь у 60 °С, чого достатньо для виявлення слідів рук на текстильних
і синтетичних тканинах.

Для виявлення потожирових слідів рекомендована суміш із крохмалем (1
частина йоду на 10 частин крохмалю). Кристалики йоду розтирають у
ступці, змішують з крохмалем. На тканину порошок наносять щіточкою або
посипають. Через 7-8 хв. порошок струшують, а виявлений слід закріплюють
порошком заліза, відновленого воднем. За допомогою цього способу можна
виявити відбитки папілярних узорів на тканинах давністю до 3-5 днів.

Гальваностегія — це нанесення на поверхню предмета частин металу,
металевих плівок методом електролітичного осадження. Якщо предмет зі
слідом занурити в електролітичну ванну, вся його поверхня покривається
металом, а папілярні лінії як не змочувані залишаються чистими.

Потожирові сліди можна виявити й шляхом люмінесценції, яка
спостерігається в різних ділянках спектра, головним чином, в
ультрафіолетовій та інфрачервоній. Сучасними джерелами збудження
люмінесценції служать лазери [7.465].

Суть хімічних методів виявлення невидимих потожирових слідів пальців рук
полягає у тому, що хімічна речовина, яку наносять на слід, вступає в
реакцію з потожировою речовиною сліду. Утворюється забарвлена сполука,
яка відрізняється від фону носія.

До хімічних засобів належить розчин азотнокислого срібла і
марганцевокислого калію із сірчаною кислотою (на 100 см3 води — 1г
марганцевокислого калію, 0,2-0,3 мл сірчаної кислоти).

Для виявлення слідів на склі, полімерних плівках, фаянсі, папері
достатньо предмет занурити в один з таких розчинів, а потім прополоскати
його у воді.

Досить поширені такі хімічні засоби виявлення слідів пальців рук, як
розчин нінгідрину або алоксану в ацетоні. Розчин наносять на ймовірний
носій пульверизатором або тампоном і залишають на світлі. Через 7-9
годин на носії повинно з’явитися фіолетове (нінгідроване) або оранжеве
(алоксанове) зображення сліду.

Деякі хімічні розчини, що застосовують у лабораторних умовах, дозволяють
виявити старі сліди на папері, картоні і дереві давністю до 10 років.

Сутність радіографічного методу полягає в тому, що ймовірний носій
слідів пальців рук людини опромінюють потоком нейтронів, внаслідок чого
деякі елементи (натрій, калій, фосфор, магній тощо), які належать до
складу потожирової речовини, перетворюються на радіоактивні ізотопи.
Після цього до цього носія кладуть фотоплівку в місці вірогідного
розташування папілярних ліній сліду і фотоплівка засвічується. Якщо
плівку проявити, то на прозорому фоні буде одержано зображення сліду
пальця[7.466].

У процесі особистого дослідження відбитків папілярного візерунка пальців
рук людини на місці їх збирання, перш за все, можна вже попередньо
відмежувати «потрібні» та «непотрібні» відбитки. Наприклад, у випадку
огляду місця помешкання потерпілого, з якого було скоєно крадіжку, дуже
важливо на підстави співставлення загальних та часткових ознак
експериментальних відбитків папілярних візерунків володільців помешкання
з виявленими відбитками встановити «чужі» відбитки, які скоріше за все,
і були залишені злочинцем.

Детально вивчаючи на місці події «чужі» відбитки будови папілярного
візерунка, вже можна припустити й вік людини, що їх залишила. Для цього
треба взяти масштабну лінійку і покласти її поперек потоку папілярних
ліній, а після цього підрахувати, скільки папілярних ліній міститься на
ділянці відбитка у 5 мм. У відбитках папілярного візерунка дорослої
людини таких ліній буде від 9 до 12, старшого школяра- 10-12, а
молодшого школяра — 12-13.

Білі лінії, що перетинають папілярні лінії, частіше за все утворюються у
людей, які працюють на холоді, а зморшки шкіри — у людей літнього
віку[10.167].

За товщиною папілярні лінії чоловіків більші, ніж у жінок, проте
папілярні лінії останніх у цьому відношенні можуть бути сплутані з
лініями хлопчиків. Крім того, на папілярному візерунку шевців, частіше
ніж у людей іншого роду занять, виникають шрами від уколів та інших
характерних ушкоджень, столярів та різьбярів по дереву — від порізів;
музикантів, друкарок, людей, які постійно працюють на персональному
комп’ютері, та у людей деяких інших подібних занять — мозолі на певних
ділянках пальців чи долонь рук та інші. Дуже важливу інформацію може
дати особисте дослідження тих субстанцій, якими відбитки пальців чи
долонь рук були утворені.

Важливо відрізняти відбитки будови певних ділянок шкіри долоні від шкіри
папілярного візерунка пальців рук, в основу чого можуть бути покладені
такі дані: папілярні візерунки на долонях більші за пальцеві, з більш
плавними потоками ліній, які мають значно менше розгалужень (вил,
крючків, острівків) і більше обривків. Ніжки петлевого візерунка пальця
руки, як правило, зігнуті, а долоні — прямі; у відбитках пальців лінії у
більшості випадків розташовані паралельно базисним папілярним лініям.

Для того щоб визначити, відбитки пальців рук, треба уявно з’єднати
верхні точки слідів прямою лінією і якщо ця лінія буде нахилена
вправоруч — це відбитки пальців рук правої руки, вліворуч — лівої руки.
Проте значно складніше визначити руку за окремими відбитками пальців
рук. У випадку виявлення петлевого візерунка, коли ніжка петлі
направлена праворуч, можна стверджувати, що це є відбиток пальця правої
руки, а якщо вона направлена ліворуч — лівої руки.

При наявності завиткового візерунка у вигляді спіралі напрямок
папілярних ліній для правої руки буде лівоокружним і проти ходу
годинникової стрілки, а для лівої руки — правоокружним і за ходом
годинникової стрілки.

Відбитки папілярного візерунку великого пальця більші, ніж відбитки
інших пальців і ділянки долоні, а площа середнього й безіменного пальців
частіше за все має форму прямокутника [16.49].

Способи фіксації і вилучення слідів рук.

Знайдені на місці події сліди можуть бути зафіксовані:

шляхом їх опису в протоколі огляду місця події, фотографування,
безпосереднього закріплення на предметі і копіювання.

При описі слідів в протоколі до огляду місця події повинно бути вказано:

предмет, на якому знайдені сліди, його місце розташування, опис
(відмітні ознаки), характер і колір поверхні предмету

спосіб виявлення слідів, їх вигляд, кількість, форма, розміри

розташовує на предметі і взаєморозташування;

прийоми і засоби, що використовуються фахівцем для виявлення слідів.

Фотографування слідів рук на місці події здійснюється дзеркальною
камерою типу «Зеніт» з подовжувальними об’єктивом. Результати зйомки
значно кращі, якщо фотографування проводити не з руки, а з упора, або з
штатива. Як додаткові джерела освітлення можуть застосовуватися
імпульсні лампи-спалахи, електричні ліхтарі і т.д..

Правила фотографування слідів рук на місці події:

1. Проводиться фотографування місця виявлення слідів (предмету, на
якому вони знайдені) і їх взаємне розташування, якщо слідів декілька.

2. Фотографування проводиться за правилами масштабної фотозйомки з
максимально можливим використовуванням площі кадру фотоапарата.

3. Додаткові джерела освітлення розташовуються так, щоб досягти
максимально можливої чіткості зображення на матовому склі фотоапарата.

4. При фотографуванні слідів на безбарвних прозорих поверхнях джерела
світла розташовуються, як знизу, так і зверху так, щоб проміння не
потрапляло в об’єктив фотоапарата. Фотографування проводиться на
темному фоні.

5. При фотографуванні слідів на забарвлених поверхнях для збільшення
контрасту зображення можна використовувати світлофільтри. Для того, щоб
прибрати забарвлення фону необхідно на об’єктив фотоапарата встановити
світлофільтр того ж кольору, а щоб підсилити зображення самого сліду
необхідно встановити світлофільтр протилежного кольору використовуючи
наступну схему: червоний — голубий; оранжевий — синій;
жовтий — фіолетовий; зелений —
пурпурний;

Безпосереднє закріплення слідів на об’єкті проводиться з допомогою:

— аерозолів (лак для волосся і т.п.);

— сліди, оброблені парами йоду — закріплюються відновленим залізом і
навпаки;

— на окремих пористих предметах сліди можна закріпити за допомогою
липкої стрічки (в тих випадках, коли вилучення зв’язано з можливістю
пошкодження зовнішнього шару слідосприймаючої поверхні, або з частковою
втратою ознак при копіюванні);

— за допомогою спеціальних зліпкових паст («К», «СКТН» і т.д.) [15, с.
151].

Основні способи вилучення слідів:

1. З предметом-слідоносієм або його частиною.

2. Шляхом копіювання на спеціальні плівки.

3. Шляхом виготовлення зліпків.

4. Шляхом фотографування.

Сліди разом з предметами вилучаються в наступних випадках:

предмети малогабаритні і мають на своїй поверхні численні сліди, робота
з якими (за винятком потерпілих осіб) пов’язана з великими затратами
часу;

вилучення слідів може привести до втрати ознак і втрати їх
ідентифікаційної значущості;

сліди малоінформативні для традиційного дактилоскопічного дослідження і
передбачається проведення пороскопічних досліджень;

відсутня можливість виготовити копію сліду.

Якщо предмети громіздкі, то можна вилучити їх частини, на яких
розташовані сліди.

Основні вимоги, що пред’являються до упаковки об’єктів:

1. Збереження слідів при транспортуванні.

2. Неможливість підміни об’єктів дослідження без порушення упаковки.

Для цього необхідно дотримуватись наступних умов:

сліди не повинні стикатися з матеріалом упаковки;

предмети упаковуються нерухомо;

матеріал упаковки повинен бути достатньо міцним, щоб вона не руйнувалася
при транспортуванні;

на упаковці повинні бути нанесені написи пояснень, в яких указується:
що, коли, де і ким вилучено і по якому факту, підписи понятих і
слідчого[18.28].

Експертне дослідження.

При представленні знайдених відбитків пальців людини перед експертом
ставляться такі питання:

Чи є на представлених предметах сліди рук, придатні для ототожнення
особи? Якщо так, то чи придатні вони для ототожнення особи?

Не чи залишені дані сліди конкретною особою?

Не чи залишені сліди рук, вилучені з різних місць подій однією особою?

Яким пальцем, якої руки залишені дані сліди?

В результаті яких дій: захоплення, торкання, натиску залишені дані
сліди?

Сліди рукавичок. Якщо злочинець скористався рукавичками (шкіряними,
матерчатими), то знайдені сліди, як джерела інформації також можуть бути
використані для ідентифікації перш за все рукавичок, але у ряді випадків
і для встановлення деяких групових ознак людини (дослідження поту, яким
просочені рукавички, і ін.).

В слідах шкіряних рукавичок відображається узор шкіри, зморшки, складки,
дефекти, що виникли в процесі носіння. В слідах матерчатих рукавичок —
ознаки тканини, вид переплетення, дефекти тканини, сліди підшиву і т.д.
[14, с.155].

Пошук слідів рукавичок аналогічний пошуку відбитків слідів рук Так,
виявлення слідів рукавичок оглядають поверхні предметів, яких, судячи з
обстановки місця події, міг торкатися злочинець. Це ручки дверей і
сейфів, предмети обстановки і побуту, електровимикачі, рульове колесо
автомобіля і т.д. При цьому враховують, що папілярні узори руки злочинця
знайти не вдасться, а тому шукають шматок матерії рукавички чи її
відбиток на забрудненій поверхні (кров, фарба, бруд) чи поту, яким
просочені рукавички.

Сліди ніг. Сліди ніг, як джерела криміналістичної інформації залишаються
на місці вчинення практично будь-якого злочину, але через різні причини
їх не завжди можна виявити. Розрізняють сліди босих ніг, сліди взуття та
сліди ніг у шкарпетках (панчохах). За слідами босих та вдягнених у
шкарпетки (панчохи) ніг ототожнюють людину, а за слідами ніг у взутті —
взуття. Поверхневі сліди бувають забарвленими та незабарвленими.
Забарвлені сліди за механізмом утворення поділяють на сліди нашарування
та відшарування. Незабарвлені сліди бувають маловидимі та невидимі.
Невидимі сліди босої ноги можуть бути потовими та потожировими, як і
сліди рук.

Забарвлені сліди ніг можуть бути нанесені забарвленою речовиною, кров’ю,
брудом та іншими рідкими й сипкими (крейдою, борошном, пилом, цементом)
речовинами, утворюватися за рахунок відшарування з підошви взуття
пластифікаторів, мікрочастинок, які не можна розрізнити візуально, а
також за рахунок мікродеформації поверхні, що сприймає сліди. Зазначені
сліди потрібно фіксувати та моделювати за допомогою особливих прийомів.
Об’ємні сліди теж бувають комбінованими, тобто водночас ще й
забарвленими якоюсь речовиною, наприклад крейдою, вапном, цементом
[6,с.131-140].

Якщо сліди залишені босою ногою, то виявлення і фіксація їх здійснюються
тими ж прийомами, як і слідів рук. Тут вимірюється: розмір ступні
(довжина ступні в цілому, ширина п’яти, мостової частини); довжина і
ширина кожного пальця; загальна форма ступні (форма сліду залежить від
підйому ступні, яка буває високою, середньою, плоскою); загальна будова
папілярних узорів; наявність флексорних (згинальних) складок.

До особистих ознак слідів босих ніг окремої особи відносять:
співвідношення розмірів пальців, їх форму, розташовує щодо переднього
краю підошви, вигинання догори окремих пальців, наявність, форму і місце
розташування різних пошкоджень і деформації (рубців, мозолів) особливі
ознаки папілярних узорів.

Якщо виявлено слід ноги у шкарпетці (панчосі), то загальними ознаками,
крім ознак ноги, що відобразилися в ньому, будуть: розмір панчохи
(шкарпетки), тип і схема переплетення ниток, фабричні шви в області
п’яти, носка.

Як особливі ознаки при ідентифікації по слідах ноги в шкарпетці
(панчосі) використовують: наявність і розташування фабричних дефектів
(нерівності ниток, вузли на них); особливості сходження, кут сходження
ниток в швах; наявність, форма, розміри пошкоджень, латочок, і т.д.

Робота з такими джерелами криміналістичної інформації аналогічна роботі
зі слідами рук, а також слідами рукавичок .

В слідчій практиці частіше доводиться мати справу із слідами взуття.
Загальними ознаками підошви є:

– конструкція підошви (суцільна без каблука, з окремим каблуком, з
окремим каблуком і окремою підметкою);

–розмір підошви і її частин (довжина всієї підошви, підметки, каблука,
ширина підметкової частини в найширшому місці; ширина проміжної частини,
каблука);

форма підошви і окремих частин (шкарпетки, внутрішньої і зовнішньої
зрізів підошви, заднього зрізу підметки, переднього і заднього зрізів
каблука);

загальна характеристика поверхні підошви і її частин (плоска, опукла,
гладка, з рельєфним малюнком, вигляд, форма, розміри малюнка);

спосіб кріплення підошви і її частин (гвинтовий, дерев’яно-шпильковий,
цвяшковий, прошивний, клейовий);

кількість рядів шпильок, цвяхів, гвинтів;

наявність на підошві підков, шпильок протиковзання, фабричних клейм і
позначень.

По одиничних слідах ніг (взуття) разом з ідентифікацією об’єкту, що їх
залишив, можливе і вирішення інших питань діагностичного характеру. За
формою сліду, по ступеню віддзеркалення п’яти (каблукової), шкарпетки і
проміжної частин вдається встановити, стояла людина або пересувалася,
якщо пересувалася, то з якою відносною швидкістю (йшла нормально,
швидко, біг).[12.2].

Велику кількість слідів ніг, пов’язаних єдиним механізмом утворення та
напрямом, називають доріжкою. У ній відображаються особливості ходи,
функціональні та анатомічні ознаки людини. Для встановлення цих факторів
досліджують напрям руху, лінію ходи, довжину правого та лівого кроків,
ширину кроку та кут розвороту ступні. Ці елементи ретельно вимірюють і
визначають кількісно в сантиметрах і градусах. За ними можна встановити
приблизний зріст і стать особи, визначити, йшла вона чи бігла, з багажем
чи без нього, а також професію, захворювання, анатомічні аномалії
рухового апарату.

Ці відомості слідчий одержує під час огляду доріжки слідів на місці
події за участю спеціаліста. Сліди ніг фіксують фотографуванням,
вимірюванням та описуванням, копіюванням і моделюванням, вилученням
слідів разом з об’єктом — носієм сліду.

Правила і способи виявлення слідів взуття на місці події.

1. Перед виявленням слідів ніг необхідно вжити заходів для того, щоб
під час пошуку не знищити інші сліди, що є на об’єктах або не
перешкодити їх подальшому дослідження (сліди рук, мікроволокна, сліди
біологічного походження і т.д.). Переміщатися по місцю події слід таким
чином, щоб не знищити їх.

2. Для виявленні слідів спочатку необхідно використовувати візуальні
способи виявлення, а після цього фізичні і хімічні.

3. В першу чергу сліди виявляються в місцях, які можуть бути схильні
до дії атмосферних опадів, механічних руйнувань, термічному впливу та
ін.

4. Знайдені сліди ніг потрібно одразу ж вберегти від випадкових
пошкоджень.

Способи виявлення слідів ніг:

1. Оптичний (візуальний) — для об’ємних, забарвлених або маловидимих
слідів.

Даний спосіб заснований на посиленні контрасту за рахунок створення
сприятливих умов освітлення і спостереження.

До них відносяться:

освітлення поверхні під певним кутом або огляд даної поверхні

під різними кутами;

проглядання прозорих предметів на просвіт;

огляд поверхні з використанням лазера, джерел УФ-променів, з
використанням світлофільтрів.

Даний спосіб є простим, загальнодоступним і використовується при
вживанні інших способів виявлення слідів взуття.

Фізичні і хімічні способи ті ж, що і при виявленні слідів рук[12.2].

Способи фіксації і вилучення слідів взуття.

Знайдені на місці події сліди можуть бути зафіксовані: шляхом їх
опису в протоколі огляду місця події., фотографування, зарисовки,
безпосереднього закріплення на предметі і копіювання.

При описі одиничних слідів в протоколі до повинно бути вказано:

1. Місце виявлення сліду і характер слідосприймаючої поверхні (пісок

глина і т.п.);

2. Вид сліду (об’ємний або поверхневий);

3. Форма сліду (слід туфлів, чобіт, черевика, босої ноги);

4. Розміри сліду;

5. Малюнок сліду, якщо він відобразився;

6. Індивідуальні особливості підошви (набійки, латки, підкови);

7. Спосіб виявлення і фіксації сліду (обробка поверхні порошком,
перенесення на липку плівку, фотографування, зарисовка, виготовлення
копій);

8. Спосіб вилучення слідів і їх упаковка.

Окрім одиничних слідів взуття, на місці події можуть зустрічатися і
группові сліди, які можна підрозділити на довільно розташовані і
упорядковані.

Довільно розташовані сліди описуються так само як і одиночні.
Упорядковані сліди взуття (доріжка слідів) описують з вказівкою всіх
елементів доріжки слідів:

— лінія напрямку руху;

— лінія ходьби;

— довжина кроку лівої(правої) ноги;

— ширина постановки ніг;

— кути розвороту стоп [12.2].

В протоколі огляду описуються всі елементи доріжки слідів
(вимірювання проводяться не менше трьох разів), указуються вид слідів і
описуються найчіткіші одиночні сліди взуття для правої і лівої ніг.
Фотографування проводиться за правилами лінійної панорами і масштабного
фотографування. Крім фотографування доріжку слідів можна зафіксувати
шляхом виготовлення масштабного плану.

Особливості фотографування слідів взуття:

сліди краще всього фотографувати при природному освітленні;

при використовуванні лампи спалаху рефлектор прикривають тонким аркушом
паперу пом’якшуючи жорсткість проміння лампи, що покращує чіткість
передачі деталей сліду на фотоматеріалі;

при використанні бічного освітлення змінюють кут освітлення, а також
застосовують екрани;

при зйомці слідів на снігу використовують жовтий, або оранжевий
світлофільтри;

при зйомці забарвлених слідів можуть застосовуватися світлофільтри.

Основні способи вилучення слідів:

1. З предметом-слідоносієм або його частиною.

2. Шляхом копіювання на спеціальні плівки.

3. Шляхом виготовлення зліпків.

Вибір способу вилучення слідів повинен виходити з головної мети:
забезпечити максимально можливу якість слідів, що дозволяє провести
ідентифікаційне дослідження.

Сліди разом з предметами вилучаються в наступних випадках:

предмети малогабаритні і мають на своїй поверхні численні сліди

робота з якими пов’язана з великими затратами часу;

вилучення слідів може привести до втрати ознак і втрати їх
ідентифікаційної значущості;

відсутня можливість виготовити копію сліду.

Якщо предмети громіздкі, то можна вилучити їх частини, на яких
розташовані сліди [15.164].

При копіюванні слідів на спеціальні матеріали відбувається часткова
втрата ознак, але цей спосіб простий, доступний і упаковка не вимагає
додаткових затрат часу.

Як слідосприймаючі матеріали можуть бути використані:

— дактилоплівки (темні і безбарвні прозорі), які мають захисний і
слідосприймаючий (іноді говорять липкий, желатиновий);

— спеціальний фотопапір.

При копіюванні слідів шляхом виготовлення зліпків можуть бути
використані паста «К», «СКТН», гіпс. На сипких матеріалах сліди
попереднє закріплюються за допомогою лаку для волосся, 6-8 % розчин
перхлорвінілу в ацетоні, 5% розчину каніфолі в спирті. Дані розчини
наносяться рівномірно на сліди до їх зволоження і після висихання з них
виготовляються зліпки.

Гіпсові зліпки з об’ємних слідів взуття можна одержати трьома
способами:

— наливним;

— насипним;

— комбінованим.

Перед отриманням зліпків необхідно підготувати сліди: з них
віддаляються випадкові предмети, що потрапили, воду відкачують за
допомогою груші або фільтрувального паперу, навкруги слідів виготовляють
бар’єр для запобігання розтікання розчину і заготовлюють заставні деталі
з біркою [12.4].

При наливному способі готують розчин гіпсу у воді (на 2,5 — 3 склянки
води 500-600 г гіпсу). Для цього порошок гіпсу поволі всипають в окрему
посудину з водою і безперервно помішують. Розчин гіпсу повинен мати
консистенцію густої сметани. Для збільшення текучості розчину гіпсу
кількість води можна дещо збільшити. В цьому випадку збільшується час
затвердіння зліпка, але краще відображаються дрібні деталі сліду. Гіпс
звичайно схоплюється протягом 25-30 хв., а повне затвердіння
відбувається протягом доби.

При насипному способі гіпс через сито або тканину крупного плетення
наносять тонким шаром (1-2 мм) на слід і зволожують з пульверизатора,
даний процес повторюють декілька разів.

Насипний спосіб використовують для виготовлення зліпків із слідів,
заповнених водою. Для цього навкруги сліду роблять бар’єр, який виступає
за межі води і весь простір заповнюють гіпсом.

Комбінований спосіб: спочатку виготовляють скориночку з гіпсу
насипним способом, а потім частину сліду, що залишилася, — наливним
способом.

Виготовлення гіпсових зліпків із слідів на снігу має свої
особливості:

— гіпс слід охолодити до максимально можливої низької температури
(розсипати на лист паперу тонким шаром гіпс, який розташувати на снігу);

— при перемішуванні у воду для охолоджування додають сніг. Це
необхідно для того, щоб температура розчину була якнайнижчою, оскільки
затвердіння гіпсу проходить з виділенням тепла і згладжуються деталі
сліду.

Основні вимоги, що пред’являються до упаковки об’єктів аналогічні
вимогам, що пред’являються при вилученні предметів з відбитками
пальців:

В ході огляду місця події по слідах ніг можна вирішити наступні питання:

1. Скільки осіб брало участь у вчиненні злочину.

2. В якому напрямі рухалися злочинці і до яких предметів підходили.

3. З якою швидкістю пересувалися злочинці і де робили зупинки.

У чоловіків довжина кроку в середньому складає:

при ходьбі — 70-85 см;

при повільному бігу — близько 100 см;

при швидкому бігу — близько 150 см.

У жінок при ходьбі — 60-65 см;

при повільному і швидкому бігу — дещо менше ніж у чоловіків[12, с. 5].

На зупинки указують безладно розташовані, частково перекриваючі один
одного сліди.

4. Які дії виконали злочинці.

5. Чи залишені сліди ніг при ходьбі, бігу, стрибках або ударах ногою
і т.д.

При ходьбі утворюються сліди, в яких, як правило, відображаються всі
частини стопи або взуття з достатньо чітким контурами; при бігу —
підметкові частини підошов взуття або плеснові частини і пальці ступні,
контури слідів нечіткі; при стрибках утворюються сліди у вигляді
поглиблень невизначеної форми; при ударах по відносно твердих об’єктах
сліди мають вид мазків, утворених забрудненнями, або подряпин.

6. Яким видом взуття залишені сліди.

По конфігурації слідів, наявності каблуків, підметок, а також є на
них малюнках, буквених, цифрових або інших позначень визначають різновид
взуття.

7. Взуттям якого розміру залишені сліди.

Для визначення розміру взуття з довжини сліду віднімають величину
середнього підвищення підошви готового взуття над колодкою, по якій вона
виготовлялася. Величина середнього перевищення для кожного виду взуття
різна, і в середньому ця величина коливається в межах 1,5 см.

Віднімаючи від довжини сліду 1,5 см, одержують розмір взуття по
метричній системі вимірювання, для перекладу в штихмасову систему дане
значення множать на 3 і ділять на 2; розмір взуття одержаний при
розрахунку більш точний для легкого взуття і менш точний для грубого
взуття [12.5].

8. Які фізичні особливості людини, що залишила сліди:

По одиничному сліду босої ноги можна обчислити точний зріст людини:

а) довжина підошви ноги складає 15,8 % величини росту чоловіка і 15,5
% — у жінки; ширина носка в 18 разів менше зросту, а п’ятки — в 27
разів;

б) різна довжина кроку лівої і правої ніг, широка (вузька)
розстановка ніг клишоногість і т.п..

9. Яка будова босих ніг людини і підошов його взуття.

Сліди можуть відобразити дефекти стопи ніг, відсутність одного або
декількох пальців, передньої частини стопи, рубці і т.п.

Сліди взуття можуть відобразити незвичайну конструкцію взуття,
своєрідне поєднання ознак зовнішньої будови підошви у вигляді
яких-небудь характерних особливостей.

10. Яка відносна давність виникнення слідів, на яку вказують зміни,
які відбулися в слідах під дією випадкових обставин.

Наявність в слідах води вказує на те, що сліди залишені до або після
дощу.

Прим’ята трава підіймається через 3-4 години, мох — приблизно через 3
години, волога виступаюча в слідах на моховитій підстилці зникає в межах
години.

11. Речовиною якого виду і кольору утворені сліди.

Експертне дослідження.

При призначенні трасологічної ідентифікаційної експертизи в
розпорядження експерта надаються сліди ніг або їх копії і порівняльні
зразки. Якщо на експертизу направляється слід босої ноги, то в якості
порівняльного матеріалу представляються відбитки босих ніг
залишені друкарською фарбою на чистих листах паперу. При направленні на
експертизу слідів ніг в панчохах або шкарпетках для порівняльного
дослідження необхідно представити відбитки босих ступень, відбитки ніг в
панчохах або в шкарпетках і самі панчохи або шкарпетки. При направленні
на експертизу відкопійованих на плівку поверхневих слідів або об’ємних
слідів взуття у вигляді гіпсових зліпків в розпорядження експерта
представляється взуття, яке перевіряється [22.56].

Сліди зубів. Сліди зубів, як джерела інформації можуть бути залишені
злочинцем на продуктах харчування (сирі, шоколаді, фруктах і ін.) і на
інших предметах (металева пробка від пляшки, свинцева пломба і т. п.), а
також на тілі людини (злочинця, жертви). Тому ці сліди можна знайти при
оглядах місця події, предметів, трупа, тіла живої людини (огляди).

По слідах зубів встановлюють, за яких умов вони утворилися, і
ідентифікують людину.

За механізмом утворення розрізняють сліди надкусу і відкушення. При
надкусі відбувається неповне стулення зубів і на протилежних поверхнях
об’єкту утворюються сліди, що відображають жувальну поверхню верхніх і
нижніх зубів, а також деяку частину їх бічної поверхні.

При відкушенні зуби стуляються повністю, відділяючи відкушену частину.

На об’єкті, від якого проведено відкушення, залишаються сліди у вигляді
жолобків, що повторюють конфігурацію зовнішнього краю зубів. На
відкушеній частині відображаються сліди від внутрішньої поверхні зубів у
вигляді опуклих дугоподібних смуг.

Найбільш інформативні сліди надкусу. По них (як правило об’ємних) можна
судити про наступні загальні і особливі ознаки зубного апарату: форми і
розміри дуги зубного ряду, асиметрію правої і лівої гілок зубного ряду,
нахил зубів ряду, відстань між зубами, кількість зубів в ряді, їх форму
(жувальну або ріжучу поверхню), розташування в зубному ряді, розміри,
рельєф жувальної або передньої поверхні, наявність протезів (коронки,
пломби, тощо).

Вказані особливі ознаки в сукупності з функціональними (форма прикусу)
дозволяють ототожнити особу, що залишила слід [7, с. 589].

Разом з тим ознаки зубного апарату, що відобразилися в сліді можуть бути
використані і для розшуку. Такими ознаками є: наявність протезів,
аномалій окремих зубів, дуже великий чи дуже малий їх розмір і ін.

Фіксація слідів зубів проводиться шляхом їх опису в протоколі огляду і
фотографування за правилами масштабної зйомки за різних умов освітлення
так, щоб були відображені різні ознаки (форма зубів, рельєф жувальної
поверхні і т. п.).

Вилучення такого роду слідів людини здійснюється аналогічно іншим
слідам, які найчастіше бувають об’ємними відбитками. Якщо є можливість,
то відбитки зубів людини треба вилучати разом із носієм. В іншому
випадку вдаються до їх фізичного моделювання, для чого краще за все
підходить, перш за все, стоматологічні полімери, паста К, сіеласт та
деякі інші полімерні матеріали. За допомогою пасти К вдається
змоделювати зліпки відбитків зубів і нігтів на самих різноманітних
носіях, навіть, на тілі живої людини та трупі потерпілого. Проте на тілі
живої людини об’ємні відбитки зубів зберігаються протягом короткого
часу, оскільки у силу пружності шкіри людини такі відбитки дуже швидко
перетворюються з об’ємних у поверхневі. По одній із справ про навмисне
вбивство за допомогою пасти К вдалося зробити зліпки відбитків зубів
людини на тілі трупу потерпілої, по яких (у даному випадку — по
мікровідбитках поверхні передніх різців) була успішно проведена
індивідуальна ідентифікація запідозрюваного. А в іншому випаду
мікровідбитки поверхні кликів запідозрюваного були виявлені на язичку
алюмінієвої пробки пляшки із-під горілки [7.590].

Також, сліди зубів можуть бути також зафіксовані і вилучені шляхом
виготовлення зліпків з гіпсу, воску, полімерних мас.

Після фотографування проводять опис слідів в протоколі, відзначаючи:
відомості про об’єкт, на якому вони були залишені; вигляд і кількість
слідів і інші вказані раніше загальні і приватні ознаки.

Для вилучення слідів зубів на шкірі трупа і подальшої консервації шкіри
із слідами запрошують судово-медичного експерта.

Експертне дослідження.

Основним ідентифікаційним завданням, що вирішується при дослідженні
слідів зубів, є ототожнення особи, що залишила ці сліди. Для проведення
дослідження повинні бути одержані експериментальні порівняльні зразки —
відтиснення зубів, зліпки-моделі зубів, щелеп. Відбір зразків
проводиться за допомогою фахівця — лікаря-стоматолога або зубного
техніка.

До діагностичних задач діяльності експерта в цьому питанні відносяться:
визначення по слідах зубів статі, віку, анатомічних і патологічних
особливостей зубного апарату, професійних ознак особи, що залишила ці
сліди; відтворення окремих обставин події, за яких були залишені ці
сліди (кількість людей, що їли, чи відбувалася боротьба між злочинцем і
жертвою і т.д.).

Для проведення трасологічної експертизи разом із знайденими слідами
зубів (їх зліпками) в розпорядження експерта представляють
експериментальні сліди зубів осіб, що перевіряються, а в деяких випадках
— гіпсові копії зубного апарату (закріплені в артикуляторі). Для
отримання експериментальних слідів використовують плавлений сир, чистий
віск, пластмаси, вживані в зубопротезній техніці. Для отримання
порівняльних зразків і гіпсових копій зубів як фахівець привертають
лікаря-стоматолога або зубного техніка [14, с.134].

Сліди нігтів. Сліди нігтів як об’єкти криміналістичного вивчення і носії
криміналістичної інформації зустрічаються частіше всього на тілі
потерпілого або злочинця. При їх огляді і дослідженні необхідно
враховувати, що нігті не мають достатньо виражених особистих ознак.
Більш того, на тілі вони можуть неправильно відображати і свої загальні
ознаки: конфігурацію, форму, що пояснюється особливостями анатомічної
будови шкіри.

Разом з тим за їх наявністю, місцем розташування слідів нігтів, їх
кількістю і ступенем відображення можна судити про деякі обставини
події, яка відбулася: про факт самооборони, про спосіб спричинення
ушкоджень, факт задушення і ін.

Об’ємні сліди нігтьової пластинки значно інформативніші, оскільки
розташовані на ній боріздки і заглиблення для людини так само
індивідуальні, як і відбиток пальця і не змінюються протягом всього її
життя. Вилучення таких слідів проводиться за загальними для об’ємних
слідів правилами. Їх індивідуальна ідентифікація можлива за наявності
зразків для порівняльного дослідження.

У випадку виявлення на місці події частин нігтів можлива ідентифікація
особи. Так, наявність на нігтях лаку дозволяє встановити його групову
приналежність (країну-виробника, фабрику, марку, тон).

Сліди нігтів фотографують і описують в протоколі: місцезнаходження,
кількість, форма, розміри [13, с.128].

За наявності припущення, що у затриманого під нігтями могли зберегтися
шматочки шкіри (епідермісу) тіла потерпілого або інші сторонні речовини
з місця події, вміст з-під нігтів вичищають, потім нігті обстригають і
все це направляють на судово-біологічну експертизу.

Інші гомологічні об’єкти. До них відносять сліди губ, носа, лоба, тобто
ділянок шкіри, що не мають папілярних ліній.

Торкаючись цими ділянками голови різних предметів або навпаки – людина
залишає потожирові сліди шкірного покриву – лоба, щік, кінчика носа,
підборіддя, вушних раковин. Названі сліди голови у судово-слідчій
практиці виникли у 50 – 60 рр. ХХ ст. Раніше криміналісти
використовували тільки сліди губ та зубів. Будова зубів ще ХІХ столітті
входила до характеристики зовнішності людини.

У п’ятдесяті роки японські вчені звернули увагу на особливості будови
рельєфу шкіри губ та розробили методику криміналістичного дослідження їх
слідів з метою ідентифікації людини. Пізніше французькі вчені дослідили
будову вушних раковин і дійшли висновку, що вушні раковини можуть
залишати сліди, за якими можливе ототожнювання злочинців. У колишньому
СРСР роботи в сфері дослідження рельєфу шкірного покриву голови і
можливості використання його слідів для ототожнювання були виконані у
70-ті роки С. І. Ненашевим. Він експериментально підтвердив дані
іноземних науковців і довів, що не тільки шкіра губ та вушних раковин
має особливу анатомічну будову, а й шкіра інших частин обличчя також має
свої особливості, використання яких можливе для ідентифікації [7,
с.115-117].

На відкритих поверхнях обличчя шкіра теж складається з дерми, покритої
епідермісом, дерма має сосочки, але вони розміщені хаотично і не
створюють папілярних валиків, як на долонях та підошвах ніг. Разом з тим
будова дерми створює специфічний рельєф, який відрізняється, наприклад,
щік від шкіри лоба, підборіддя від кінчика носа, що створює умови для
диференціювання слідів шкірного покриву голови від слідів, залишених
іншими ділянками шкіри людини, наприклад, тильним боком долоні.

Шкіра на відкритих ділянках голови має “зірчасту” будову, на долонях рук
і підошвах ніг існують папілярні лінії, а на інших частинах тіла людини
рельєф нагадує “сітку”.

Ознаки будови рельєфу шкіри голови умовно поділяють на загальні та
часткові. Загальні ознаки характеризують окремі ділянки відкритої
частини голови у плані анатомії – форма, розмір та розташування, а також
абсолютні величини: довжина, ширина, висота, протяжність ознаки. Так,
загальними ознаками для вушної раковини будуть: її форма, ширина,
висота, форма деталей – завитка, козелка, протикозелка, мочки, а також
їх положення.

Часткові ознаки – це форма, розмір і розташування деталей мікрорельєфу
шкіри – пор, волосяних фолікул, дольок, лобних зморшок і т. ін. Саме
мікроскопічна будова шкіри окремих ділянок обличчя, дозволяє
диференціювати ці сліди на місці події серед інших слідів шкірного
покриву [7, с.131-140 ].

Сліди губ. На місці події в деяких випадках виявляються сліди
забарвлених помадою губ і ледь помітний відтиск губ (на краях посуду —
склянок, чарок, чашок, на цигарках, тілі людини). По індивідуальному
рельєфу губ (комплексу валів і боріздок, що відображається в їх слідах)
ідентифікується людина, що залишила їх. Крім того, по слідах губ може
бути одержана інформація діагностичного характеру про стать, вік, зріст,
деякі елементи зовнішнього вигляду, наявність ряду захворювань у особи,
що залишила сліди.

Пошук, виявлення і упакування слідів губ вилучених експертом
здійснюється за правилами пошуку, виявлення і упакування слідів рук
людини, а тому, не буду повторюватись.

Фотографування слідів губ здійснюється за правилами масштабної
фотозйомки. На місці події сліди губ після фотографування і опису в
протоколі упаковуються разом з предметом-носієм (з дотриманням
рекомендацій, що стосуються предметів із слідами папілярних узорів).

При призначенні ідентифікаційної трасологічної експертизи одержують
порівняльні зразки губ підозрюваного — їх забарвлені відтиски на папері,
які разом з вилученими слідами надаються в розпорядження експерту.

В слідах губ може зберегтися речовина сліду — слина, дослідження якої
проводиться в рамках судово-медичної експертизи речових доказів. Інша
речовина сліду — губна помада — може стати об’єктом судової експертизи
речовин і матеріалів, яка дасть можливість встановити країну і
фабрику-виробника, марку і номер тону цієї помади, час її виготовлення,
а за наявності зразків — провести порівняльне дослідження[15, с.132].

3.2 Сліди засобів злому, як джерела криміналістичної інформації.

Механоскопія є розділом трасології, присвячений вивченню слідів знарядь
злому, інструментів, виробничих механізмів, замків, пломб.

Під зломом розуміють повне або часткове руйнування замикаючого пристрою,
стіни, стелі, підлоги, вікна, іншої перешкоди з метою проникнення в
закрите сховище (приміщення, шафа, сейф).

Знаряддя, які застосовуються злочинцями для злому, можуть бути
класифіковані на три види: 1) спеціально призначені: „фомка”,
„балерина”, „гусяча лапа”; 2) мають загальнотехнічне застосування:
інструменти, пристосування для різання металу; 3) випадкові, що
виявилися на місці злому: смуги заліза, металевий прут, відрізок
водопровідної труби і т.п.

Залежно від виду ріжучого інструменту Е.Росинська ці сліди поділяє на
наступні групи:

сліди простого розрізу (зрізи), що виникають від інструменту з одним
лезом (ножа, сокири, стамески);

сліди зустрічного розрізу, утворювані інструментами з двома ріжучими
кромками (ножицями, кліщами, кусачками, бокорізами);

сліди розрізу з відділенням тріски або стружки (так звані сліди
стругання або тесання);

сліди розрізу з відділенням частинок (тирса), тобто сліди пиляння або
свердлення. Особливості деяких видів сверл можуть відобразитися на дні
сліду і на стружці. Вони є концентричними валами і борозенками [30,
с.132].

Всі знаряддя і інструменти, незалежно від того, до якої з трьох
категорій вони належать, можна підрозділити за способом їх дії на
механічні і термічні. До перших відносяться: ріжучі — ніж, ножиці,
склорізи, кусачки і т, п.; рубаючі і довбальні — сокира, зубило, долото,
ломик і т. д.; пиляючі — напилки, пили; свердлильні — свердла, бурави.
До других — газо- і електроапарати для різання металів і їх зварки.

Сліди злому можуть бути знайдені на боковій частині дверей (віджимання
дверей); на поверхні дверей (свердлення, розпил); на стінці сейфа
(свердлення отворів і перекушування перемичок між ними); на коробі замка
(зрубування заклепок); на дужці замка (розпил, перекушування); на
цегляній або дерев’яній стіні (пролом, вибивання дощок або цегли); на
рамі вікна (віджимання, витягування цвяхів); в стелі і підлозі (розпил,
виламування перекриттів) [7, с.45].

За характером дії і виду знаряддя (інструменту) механічної групи сліди
підрозділяють на: сліди тиску, ковзання (тертя), різання, розрубу.

Сліди тиску залишаються при зломі перешкод різними тупими предметами.
Вони утворюються при таких способах злому, як віджимання за допомогою
ломика дверей або ригеля замка, вибивання дверної фільонки, розбивання
цегляної стіни. В результаті удару або тиску знаряддям утворюється
об’ємний слід у вигляді вм’ятини, а якщо прикладена сила настільки
велика, що знаряддя проходить крізь товщу перешкоди, виникає
пробоїна, що відображає контури інструменту.

Утворенню вм’ятин і пробоїн при зломі можуть супроводжувати
поверхневі сліди. Ці сліди виникають при невеликих зусиллях,
прикладених до знаряддя злому, і утворюються за рахунок фарбування
поверхні перешкоди речовиною перенесеною із знаряддя злому, або за
рахунок видалення знаряддям злому фарбувального речовини з поверхні
зламаної перешкоди. Такі поверхневі сліди злому називаються відбитками
і відшаровуваннями. Сліди тиску (удару) — вм’ятини пробоїни,
відбитки і відшаровування — дзеркально відображають зовнішню
будову контактної поверхні знаряддя злому: форму, величину, характер
рельєфу і їх приватні особливості. Тому по них можливо
встановити групову приналежність інструменту, а після його виявлення
ідентифікувати знаряддя злому.

За тим, як розташовані сліди на перешкоді можна визначити просторове
положення знаряддя злому при слідоутворенні і тим самим вирішити
питання про те, з якої сторони, зовнішньої або внутрішньої, був
проведений злом, що важливо при перевірці версії про інсценування
крадіжки зі зломом [14, с.238].

Сліди ковзання (тертя) утворюються з допомогою фарбового покриття або
бруду із знаряддя злому. Такий слід прийнято називати мазком. В
слідах ковзання кожна точка рельєфу грані інструменту
відображається у вигляді лінії. Ці лінії називаються трасами.
Взаємне розташування трас і їх відносна ширина, залежить від того, яке
зустрічне положення знаряддя злому при його переміщенні по
слідосприймаючій поверхні. Зустрічне положення знаряддя злому
визначається кутом зустрічі.

Слід зазначити, що криміналістичне значення слідів ковзання дуже
велике, адже вони, хоч і спотворено, відображають зовнішню будову
слідоутворюючого об’єкту. За шириною сліду можна визначити ширину
робочої поверхні знаряддя злому і, отже, встановити його групову
приналежність. Після виявлення ймовірного знаряддя його можна
ідентифікувати. При встановленні групової приналежності і ідентифікації
знарядь злому по слідах ковзання враховується зустрічне
положення інструменту при слідоутворенні.

При трасологічному дослідженні замків сліди ковзання, розташовані на
деталях, дозволяють визначити спосіб відмикання замка, встановити
групову належність ключа або відмички. За рельєфом слідів ковзання
можна ідентифікувати застосовуваний предмет для відмикання замка.

Сліди різання залишаються при таких способах злому, коли як знаряддя
злому використовуються ріжучі інструменти. Для злому підлоги і
дерев’яних стін використовуються сокири, злом дверей нерідко
проводиться висвердлюванням і випилюванням врізного замка,
навісні замки часто зламуються шляхом перерізання дужки саперними
ножицями або перепилюванням її пилою. Застосуванню того або іншого виду
інструменту відповідає певний спосіб різання, що має
специфічний механізм слідоутворення.

Сліди термічної дії утворюються головним чином при зламуванні
(пошкодженні) металевих перешкод — сейфів, сталевих дверей, захисних
решіток. Про застосування газоелектрорізки свідчить оплавлення країв,
наявність крапель металу, що сплавився [7, 346].

Для виявлення слідів знарядь і інструментів достатньо, як правило,
оглянути поверхню перешкоди в косопадаючому світлі з використанням лупи
або інших найпростіших оптичних приладів. Спрямованість огляду в цілях
виявлення визначається характером зруйнованої перешкоди і способом її
злому.

Перешкоди в будівлях і спорудах злочинець зламує різними способами.
Серед них найбільш поширеним є так зване віджимання рам вікон і дверей.
Пошкодження вікна може проводитися також вибиванням або видавлюванням
скла. В цих випадках важливо оглянути поверхню підвіконня і осколки
скла, щоб виявити на них сліди пальців рук.

В деяких випадках в результаті ковзання або розрізу іржа, бруд, фарба,
тирса може відшаровуватися і переноситися із следоутворюючого на
слідосприймаючий об’єкт, і навпаки. Сліди нашарування можуть залишитися
також на тілі, одязі людини.

Знайдені сліди знарядь і інструментів фіксуються в протоколі огляду
місця події, фотографуються, заносяться в плани та на схеми, які
додаються до протоколу. По можливості, доцільно вилучати сліди разом з
об’єктами-носіями. З об’ємних слідів виготовляються зліпки за допомогою
пластиліну, полімерних матеріалів. Неглибокі сліди ковзання (не глибше
0,04 мм на металі, твердому дереві) можуть бути скопійовані за допомогою
дактилоскопічної плівки [34.36-37].

Аналіз слідів слідчим на місці події (у тому числі експертне
дослідження) дозволяє визначити: вид злому (пролом, розпил, тощо);
механізм злому (в якій послідовності утворилися сліди); напрям злому
(зовні, зсередини); вид використаного знаряддя; кількість осіб, що брали
участь; приблизний зріст і фізичну силу злочинців; наявність певного
навику поводження із знаряддям (інструментом); скільки часу було
потрібно для злому перешкоди; які сліди могли залишитися на одязі і тілі
злочинця (з внутрішньої сторони штанів, у взутті, під нігтями, у вухах,
волоссі).

Цікаво, що розташування осколків скла (їх завжди буде більше зі сторони,
протилежної прикладеному зусиллю), вказує на сторону, з якої воно було
вибито. Для визначення сторони вивчають грані осколків, ушкодження на їх
ребрах, тріщини і відтворюють ціле (скло в рамі) по частинах.

На трасологічну експертизу направляють сам слід або його копію (зліпок),
фотознімки, схему-зарисовку, протокольний опис сліду і об’єкт, що
перевіряється (передбачуване знаряддя злочину).

Необхідно наголосити, що з урахуванням специфіки експертизи слідів
знарядь злому експерту повинні бути надані об’єкти (знаряддя) в натурі,
а не експериментально одержані сліди. Крім того, йому необхідно
повідомити про можливі зміни знаряддя в ідентифікаційний період (умови
зберігання знаряддя, його заточування, експлуатація, тощо) [7, с.352].

3.3 Сліди-предмети і сліди-речовини, як джерела криміналістичної
інформації.

Сліди-предмети. До даної категорії відносять замки і замикаючі пристрої,
вироби масового виробництва, частини (фрагменти) об’єкту

Вказані об’єкти досліджуються у зв’язку з їх виявленням на місці події,
зміною їх первинного вигляду або в іншому зв’язку із злочинною подією.
При дослідженні цих об’єктів
встановлюють:

стан предмету; спосіб, застосований для його руйнування або пошкодження;

джерело походження виробу масового виробництва (на основі аналізу ознак
виробничих механізмів);

ціле по частині (ідентифікація) [25, с.45]..

Замки частіше за все виступають як об’єкти дослідження. Замки
замикають інші пристрої. Залежно від конструкції вони класифікуються :

а) за способом прикріплення до об’єкту, що замикається, — постійні
(врізні, прирізні) і знімні (навісні);

б) за цільовим призначенням — замки загального типу (дверні, меблеві) і
замки спеціальні (для сейфів, автомобілів і ін.);

в) по конструкції замикаючого пристрою — пружинні, засувні, циліндрові,
гвинтові, з шифрованою системою замикання.

В переважній більшості замків основною деталлю є ригель, діючий як
засув. В постійних замках ригель висувається з короба і при замиканні
зв’язує (сполучає) воєдино стулки дверей або двері і дверний короб. При
замиканні навісних замків ригель захоплює один або обидва кінці дужки і
тим самим утримує її в коробі.

Відмикання замків зводиться до пересування ригеля. Щоб утруднити це
пересування (виключити можливість відкриття іншим предметом, окрім
ключа), в пристрій замка вводять пружини, циліндри. При вчиненні злочину
замок розкривають або шляхом відмикання, або шляхом злому. Можливі
комбінації обох способів.

Розрізняють відмикання:

через щілину замка шляхом безпосередньої дії на механізм замка (ригель,
пружину і ін.). При цьому використовують підібраний ключ, відмичку,
сторонній предмет;

шляхом дії на ригель зовні. При цьому способі на виступаючу частину
ригеля чинять тиск за допомогою твердого плоского предмету (викрутки,
леза, ножа, металевої пластинки); шляхом провертання ключа, залишеного в
замку зсередини приміщення. Захоплення кінчика ключа зовні здійснюють
спеціальними щипцями або трубкою з прорізом.

Визначення способу відмикання і слідів на зовнішній і внутрішній
поверхнях замка може свідчити про знання злочинцем конструкції замка,
його навики, про предмети, використані для відкриття і ін.

Злом замка здійснюють його відділенням від місця кріплення або
порушенням цілісності замка. В першому випадку основну увагу звертають
на сліди від знарядь злому: розпилення, віджимання, свердління.

Порушення цілісності навісного замка досягається руйнуванням його короба
(відділенням кришки); перепилюванням (перекушуванням) дужки замка;
вириванням дужки з кубла. У всіх подібних випадках на частинах замка і
на прилеглих ділянках дверей залишаються сліди розрубу, віджимання,
тиску (ударів).

В прирізних і врізних замках можливе руйнування циліндрового (шифрового)
пристрою шляхом розсвердлювання, а також виламування (виривання,
згинання) ригеля.

При огляді замка встановлюють механізм злому і з урахуванням цього
знаходять і фіксують сліди для подальшого визначення виду знаряддя, що
застосовувалось.

Разом із замком оглядають і прилеглі до нього ділянки дверей, приміщення
і місцевості в цілому. Після цього фотографують як замок, так і знайдені
сліди.

При описі замка в протоколі огляду відображають дані про його форму,
розміри, матеріал, з якого він виготовлений (колір металу) маркувальні
позначення (заводські клейма), про те, які сліди знайдені, їх форму,
розміри, місцезнаходження.

Разом із замком вилучають його частини, тирсу і т.п. Ніяких маніпуляцій
по випробуванню механізму замка (відкриттю, закриттю) не проводять,
оскільки це може привести до утворення нових слідів.

На експертизу направляють замок, ймовірне знаряддя (предмет) використане
для відкриття (злому), і ключі від замка [27.89].

пломби — запобіжні пристрої, які є також трасологічними об’єктами. Їх
навішують на дверях сховищ, вагонів, контейнерів, на дорогі хутра,
килими тощо. Виготовляють пломби зі свинцю, пластмас, алюмінію та інших
матеріалів. Опломбування полягає в їх прикріпленні за допомогою мотузки
або дроту і стисканні спеціальним пристроєм, що залишає на поверхні
пломби певне відтиснення (букв, цифр, знаків).

Фіксація. При огляді пломби в протоколі фіксують її форму, розміри,
матеріал, з якого виготовлена пломба, є на ній позначення і відтиснення.
Особливу увагу звертають на наявність слідів розкриття і повторного
відтиску пломби: сліди розширення отворів, через які протягалася мотузка
(дріт), вм’ятини, подряпини і інші пошкодження. Можуть бути також
знайдені сліди предметів, якими пломба стискалася при повторному
навішуванні (сліди обценьків, зубів і ін.). Цих слідів може і не бути
або вони будуть ледь помітними, якщо злочинець застосовував прокладки
(шкіру, тканину, дерево, гуму). При огляді мотузки (дроту) визначається
її матеріал, товщина, кількість витків; звертають увагу на те, чи не
була вона розділена, а згодом сполучена знов, склеєна, скручена. На
дроті можуть бути знайдені сліди ковзання (подряпини).

Після фіксації в протоколі і фотографування пломбу знімають. Для цього
мотузку або дріт розчленовують так, щоб не пошкодити слідів. Вилучену
пломбу, пломби аналогічного матеріалу (для експериментів), мотузку або
дріт, пломбір або знаряддя, використане для стиснення, направляють на
експертизу.

Експертне дослідження.В процесі експертизи для встановлення факту
розкриття пломби і вивчення слідів вона розрізається і експерт,
використовуючи необхідні оптичні прилади, ретельно досліджує внутрішні
поверхні її каналів. Якщо пломба піддалася розкриттю з повторним
навішуванням, то усередині неї будуть знайдені так звані вторинні сліди
від дроту або линви [28.25].

Сліди-речовини — це рідкі, пастоподібні або сипкі субстанції або їх
сліди, утворення яких знаходиться в причинно-наслідковому зв’язку зі
злочином, або які містять інформацію про його підготовку, вчинення чи
приховування. До них відносяться сліди біологічного походження (крові,
сперми, поту, слини і ін.), паливно-мастильних матеріалів, лакофарбових
покриттів, хімічних реактивів, муки, цементу, зерна і т.п. Власне
трасологічні дослідження цих слідів зводяться тільки до встановлення
механізму їх виникнення, але не до складу речовин, які їх утворили.

Сліди крові є слідами-речовинами, проте в даному випадку йдеться про
криміналістичне значення форми цих слідів, а не їх біологічні
властивості, що відноситься до судової медицини. Форма слідів залежить
від умов їх виникнення. Тому трасологічне вивчення форми слідів крові,
знайдених на місці події, на одязі, дозволяє встановити механізм їх
утворення. Знаючи, за яких умов виникли сліди крові, можна з урахуванням
інших даних одержати уявлення про окремі моменти злочинної події.[7,
с.342]

Розрізняють сліди крові: у формі калюжі, бризок, крапель, патьоків,
помарок.

Калюжі. Їх наявність свідчить про пошкодження великих кровоносних судин
або наявність множинних пошкоджень тіла людини. Калюжі вказують на місце
знаходження жертви, її перетягування.

Сліди від крапель, що впали з незначної висоти (15—20 см), мають округлу
форму. У міру збільшення висоти (50—60 см) форма слідів крапель стає
нерівною. Якщо краплі падали з висоти більше двох метрів, краї стають
зубчатими і навколо основного сліду з’являються додаткові у вигляді
знаків оклику, повернутих гострими кінцями в сторони від основного
сліду.

Бризки крові виникають при пошкодженні артеріальних судин; при
розмахуванні (струшуванні) скривавленим предметом (знаряддям злочину)
або пошкодженою частиною тіла (рукою, головою); при ударах по скупченню
крові (калюжі, розтрощеній голові з просоченим кров’ю волоссям). Їх
форма може бути як округлою — при падінні на перпендикулярну поверхню,
так і загостреною (знак оклику) при попаданні на поверхню під кутом
менше 90°.

По слідах від бризок крові встановлюють місце знаходження джерела, з
якого летіли бризки, відстань до сприймаючої поверхні; найвірогіднішу
причину виникнення бризок.

Потьоки крові виникають при її стіканні по поверхні (тіла, одягу).
Нижній кінець патьоку забарвлений більш інтенсивно і може мати
каплеподібну форму. Напрям патьоків показує, в якому положенні
знаходилося тіло, звідки стікала кров. Зміна спрямованості патьоків на
одязі (тілі) свідчить про те, що тіло переміщували (перевертали).

Помарки крові поділяють на мазки і відбитки. Мазками називають
невизначені сліди, як правило, динамічні. Наприклад, змазаний слід,
залишений рукою, що рухається. Відбитки — статичні сліди, що залишаються
скривавленими предметами: відбиток пальцевого узору (слід накладення),
знаряддя злочину (молотка, кинджала). По слідах-відбитках судять про
ознаки об’єкту, який їх залишив і на якому необхідно шукати речовину
крові [18.29].

В своїй сукупності сліди крові дозволяють відновити картину значної
частини злочинної події: де і які пошкодження були нанесені; чи мала
місце боротьба або самооборона; чи можуть бути сліди крові на одязі і
тілі злочинця; куди пересувався потерпілий або переносили труп; в якій
позі (положенні) знаходилося тіло потерпілого у момент поранення і в
подальшому і ін.

Сліди сперми виявляються на білизні, одязі і інших предметах, на
тампонах і мазках з піхви. Плями сперми на світлих тканинах мають
сірувато-жовтуватий колір, іноді з бурим відтінком, на темних — вид
матових білих нашарувань; на гладких тканинах — неправильну форму зі
звивистими контурами, на твердій, невсмоктуючій поверхні сперма залишає
блискучі плями, які легко зчищаються, на ворсистій — сперма засихає у
вигляді дрібних скоринок. Якщо при огляді речей не вдається знайти плям
сперми, то такі предмети необхідно оглянути під ультрафіолетовим
промінням. При цьому плями сперми флуоресціюють з біло-голубуватим
відтінком.

Для виявлення слідів-речовин, як носіїв криміналістичної інформації
використовуються лупи з підсвічуванням (збільшення не менше ніж в 3,5
рази), освітлювальні прилади (огляд в косо падаючому світлі може істотно
підвищити ефективність пошуку слідів), переносні джерела
ультрафіолетового випромінювання.

Плями крові поглинають ультрафіолетове проміння і тому виглядають
темнішими за фон, пляму сперми і слину флуоресціюють блідо-голубим
світлом (сліди сперми в суміші з кров’ю не флуоресціюють). Проте
використовувати ультрафіолетового випромінювання слід тільки для
візуалізації слабовидимих мікрослідів, і оскільки УФ-промені руйнують
таку складову крові і сперми, як ДНК, освітлювати підозрілі плями можна
не більше 5 секунд.

Виявлення слідів крові і сперми можливе із застосуванням деяких
реактивів. З цією метою застосовуються, наприклад, реакції з гемофаном
або реактивом Воськобойникова, які наносяться на край плями, схожої на
кров. Зміна кольору речовини на синій є позитивною реакцією на кров. Не
можна обробляти всю пляму цілком, оскільки це зробить неможливим
подальше дослідження крові. Якщо необхідно виявити сліди крові в
важкодоступних місцях, великих приміщеннях, підвалах, горищах,
використовується обприскування підозрілих поверхонь люмінолом.
Приміщення при цьому затемняється, і, якщо реактив потрапляє на кров,
виникає короткочасне свічення. Оскільки обробка люмінолом впливає на
результати подальшого експертного дослідження, приміщення обробляють
невеликими ділянками. Досягши позитивного результату обробку відразу
припиняють [18.30].

Наявність слідів сперми встановлюється за допомогою реагенту Фосфотест.
Для виявлення слідів використовується спеціальна підкладка, просочена
реагентом і змочена водою, яка прикладається до краю плями. При
позитивній реакції через 20 секунд підкладка забарвлюється у фіолетовий
колір.

Вилучення слідів сперми. При статевих злочинах вміст стінок піхви беруть
чистим ватяним або марлевим тампоном, висушують і пересилають на
дослідження. При цьому необхідно вказати з якої частини піхви (шийка
матки) узято вміст. В лабораторію направляють мазки з піхви, узяті на
стерильне предметне скло. Перед пересилкою мазки також висушують,
покривають зверху іншим чистим предметним склом і обгортають папером.
При вилученні вмісту стінки піхви трупа бажано, щоб туди не потрапила
кров. Вміст стінок піхви на тампони і предметне скло слід брати
безпосередньо перед патологоанатомічним дослідженням. При підозрі на
вчинення статевого акту в неприродній формі на дослідження направляють
тампони і мазки, узяті з прямої кишки і ротової порожнини трупа. Для
виявлення слідів крові, а також епітеліальних клітин піхви на статевому
члені підозрюваного у зґвалтуванні, експерт проводить відбитки зі
статевого члена на предметне скло і марлевий тампон.

Фіксація. Виявлені сліди необхідно сфотографувати. При зйомці слідів
крові часто використовуються світлофільтри, наприклад застосування
синього світлофільтру, дозволяє виявити і відобразити сліди крові при
відбіленні. Забарвлені сліди бажано фотографувати кольоровою плівкою
[26.410].

При описі в протоколі огляду місця події слідів крові необхідно
вказувати час і місце виявлення, колір, приблизний розмір і форму плям.
Аналогічно описуються і інші сліди біологічної природи — час і місце
виявлення, колір, фізичний стан.

Вилучення слідів. Після виявлення і фіксації слідів, їх детального опису
в протоколі огляду сліди вилучають. Весь одяг та інші предмети зі
слідами біологічного походження вилучають. З великих предметів вилучення
слідів крові і сперми здійснюється на липку плівку. Зі стін, рам, дверей
робляться відщепи, з снігу або з води сліди крові, сперма, сеча з
частиною снігу вилучають на марлю і висушують. Змиви слідів водою на
марлю або інший матеріал категорично не допускаються, оскільки надалі не
можна буде застосувати сучасні методи дослідження.

Вилучені предмети, їх частини, відщепи, липкі стрічки, марлю із слідами
після висушування поміщують окремо в паперові пакети. Кожний пакет
опечатується і забезпечується написом пояснення.

Одяг складають слідами всередину і перекладають чистим папером, щоб
сліди не стикалися. Перед транспортуванням трупа в морг на його руки
надягають паперові пакети з метою запобігання втрати можливих слідів
(крові, фрагментів волосся, інших об’єктів), піднігтьового вмісту.

Слід підкреслити, що упаковка об’єктів біологічного походження в
поліетиленові пакети неприпустима [34.36-37].

Волосся, залежно від характеру і особливостей злочину, може бути
знайдено на одязі і тілі потерпілого і підозрюваного, на знаряддях
злочину і інших предметах. Виявлення волосся іноді породжує великі
труднощі, особливо якщо воно за кольором не відрізняються від загального
фону предмета, на якому знаходяться. Волосся на різних об’єктах
виявляється при огляді неозброєним оком і за допомогою лупи. Все
волосся, знайдене на одній ділянці, поміщають в один конверт з
відповідним написом, вказуючи при цьому кількість волосинок і місце їх
виявлення. Як зразок у живої особи і трупа волосся беруть окремо з п’яти
різних частин голови (лобової, тім’яної, потиличної, правої і лівої
скроневої), причому на кожній ділянці вистригають, а при необхідності і
виривають, пучок з не менше 20 — 25 волосинками. Волосся з кожної
області голови поміщають в окремий конверт з відповідним написом.

Виявлення інших об’єктів біологічного походження — частинок і шматочків
органів і тканин, слини, сечі, калу і поту проводиться при ретельному
огляді предметів неозброєним оком і за допомогою лупи.

Наявність поту виявляють при огляді предметів в ультрафіолетовому
промінні — спостерігається свічення блакитним кольором.

Частинки і шматочки тканин можуть бути знайдені на транспортних засобах,
на знаряддях, якими заподіяні ушкодження, з-під нігтів обвинувачених.

Плями слини частіше виявляють на недопалках цигарок і сигарет, рушнику,
носових хустках і т.д.

Плями, що нагадують сечу і кал, знаходять на одязі потерпілих і
обвинувачених у злочинах статевого характеру, а також на інших предметах
[36.41].

Вкрай рідко вилучають і направляють на експертизу предмети зі слідами,
схожими на меконій, навколоплідну рідину, молоко і молозиво. Ці об’єкти
виявляють і досліджують у випадках дітовбивства, кримінального аборту та
при деяких інших злочинах.

3.4 Робота зі слідами транспортних засобів.

Під слідами транспортних засобів розуміють сліди контактної дії як
ходових частин, так і неходових частин транспортних засобів, сліди на
предметах, що відокремились від транспортного засобу, а також
різні матеріально-фіксовані зміни на дорозі, пов’язані з рухом
транспорту.

Сліди транспортних засобів в трасології, в першу чергу, поділяються на
такі види:

сліди нерейкових транспортних засобів (автомобіля, тролейбуса, трактора,
мотоцикла, моторолера і ін.);

сліди возів, саней, нарт;

механізмів і пристроїв, які переміщуються за допомогою фізичної сили
людини (велосипеди, візки, сани);

рейкових транспортних засобів (залізничного транспорту, метро, трамвая).

Найбільш часто в слідчій практиці зустрічаються сліди автомобілів.

За іншою класифікацією сліди транспортних засобів прийнято поділяти на:

сліди частин і деталей транспортного засобу (наприклад, сліди коліс на
проїжджій частині, бампера на перешкоді);

предмети, що відділилися від транспортного засобу (осколки скла фарних
розсіювачів, частини решітки радіатора, уламки деревини кузова вантажних
автомобілів і ін.);

речовини, наприклад, частинки лакофарбового покриття, краплі масла або
рідини системи охолоджування і ін [16, с.128].

Сліди ходової частини колісного, гусеничного транспорту і саней
розрізняються за механізмом утворення і зовнішньою будовою
слідоутворюючого об’єкта. Сліди коліс, утворені у спокої або при
вільному обертанні, відносяться до статичних слідів, а сліди, що
виникають при пробуксовуванні або в загальмованому стані (при русі
юзом) — до динамічних слідів.

Зазвичай пошук і виявлення слідів транспортних засобів здійснюється, в
основному, при огляді місця події на дорозі, ділянках, вкритих травою,
снігом, тощо. Також, при дорожньо-транспортній пригоді такі сліди можна
знайти на одязі і тілі людини за допомогою огляду чи освідування.
Механізм слідоутворення відбувається за рахунок нашарування на твердому
дорожньому покритті бруду від якого можуть залишитися поверхневі сліди
коліс. На м’якому ґрунті і на снігу колеса залишають об’ємні сліди.

За слідами коліс можна визначити вид транспортного засобу, його
марку і модель. Повнота відображення конструктивних ознак в
слідах коліс залежить від характеру руху транспортного засобу. При
прямолінійному русі сліди передніх коліс перекриваються слідами
задніх коліс, і тому тут відображаються тільки ознаки задніх
коліс: ширина колії, кількість коліс на осі, вигляд і марка шини. При
русі на повороті залишаються сліди передньої і задньої осей, сліди
коліс причепа або напівпричепа. Перекритими тут виявляються тільки
сліди першої задньої осі тривісних автомобілів, тому вивчення
слідів краще проводити на місці, де транспортний засіб виконував
маневр.

Для визначення типу і виду транспорту з’ясовуються кількість пар
коліс, що залишили сліди, кількість осей і ширина колії для кожної осі,
а якщо колеса спарені, то ширина колії для зовнішньої пари і
внутрішньої. Ширина колії визначається за допомогою вимірювання
відстані між серединою лівого і правого колеса на кожній осі.

При визначенні осей слід мати на увазі, що колеса передньої осі
рухаються по більшому радіусу, ніж задні, а колеса причепа і
напівпричепа — по якнайменшому. Для колісного транспорту різних видів,
марок і моделей призначаються пневматичні шини, що відрізняються по
посадочному діаметру, ширині профілю шини, малюнку протектора.

Фіксація слідів транспортних засобів здійснюється в протоколі огляду.
При їх описі вказується характер дорожнього покриття, вид сліду, ширина
колії і взаємні розташовують слідів, малюнок протектора, наявність,
форма і розміри дефектів шин, що відобразилися, а також розташування
слідів неходової частини і їх ознаки. Протокол дорожньо-транспортної
події обов’язково доповнюється планом-схемою, на якому вказується
розташування знайдених слідів [13.145].

Якщо на місці події знайдені сліди гусеничного транспортного засобу, то
заміряють і фіксують ширину колії (відстань між серединами слідів
гусениць), ширину слідів гусениць (траків); конфігурацію і розміри
слідів ланок (траків, черевиків); кількість, форму і розміри слідів
грунтозацепа ланки (трака).

Якщо сліди залишені колесами гужового транспорту (віз), то виміри
проводять ті ж, що і для слідів автомобіля. Проте, в процесі оцінки
одержаних результатів враховують те, що виміряна ширина колії може бути
дещо більшою ніж насправді за рахунок переміщення колеса на осі.

Таким чином фіксують і сліди копит (підков, лап) тварин, які
використовуються для пересування. Відображення копит (підков, лап)
дозволяє встановити вид тварини (кінь, віл, верблюд), ознаках ходи
(доріжка слідів), спрямованість і вид руху (крок, рись, галоп), загальні
і особливі ознаки копит чи підков. За цими ознаками при сприятливих
обставинах проводиться ідентифікація тварини.

Сліди ходової частини транспортного засобу фіксують так само, як сліди
ніг людини. Великий за протяжністю слід фотографують методом лінійної
панорами. Окремо знімають ділянки з чітко вираженим малюнком протектора.
Всі знімки роблять із застосуванням масштабної лінійки. З найчіткішої
ділянки протектора, де відобразилися індивідуальні ознаки, виготовляють
гіпсовий зліпок. Величина зліпка не повинна перевищувати 40х40 см,
інакше він може зламатися. Тому ділянку сліду обгороджують.

Якщо сліди ходової частини знайдені на одязі потерпілого (наїзд,
переїзд), то їх фотографують кілька разів. Спочатку треба відобразити
весь предмет одягу так, щоб було видно місце розташування слідів. Потім
— сам слід, заздалегідь розпрямивши одяг від складок і помістивши поряд
масштабну лінійку [13.146].

Експертне дослідження. Слід зазначити, що для отримання якомога більше
інформації про подію, з урахуванням виявлених слідів і об’єктів, можуть
призначаютися різні види експертиз. Так, при виявленні на місці
дорожньо-транспортної події слідів лакофарбового покриття,
паливно-мастильних матеріалів і інших речовин призначається комплексна
транспортно-трасологічна експертиза і експертиза речовин і матеріалів.
Якщо для встановлення механізму дорожньо-транспортної події необхідне
встановлення технічного стану транспортних засобів, швидкості їх руху,
гальмівного шляху та ін., призначається комплексна автотехнічна і
трасологічна експертиза.

На трасологічну експертизу перед експертом можуть бути поставлені такі
питання:

1) шиною якої моделі залишений слід;

2) тип (марка, модель) транспортного засобу, що залишив сліди на місці
події;

3) в якому напрямі рухався транспортний засіб, що залишив сліди;

4) чи не утворений слід даною шиною;

5) якими колесами (передніми, задніми, правими, лівими) залишені сліди
на одязі потерпілого.

Якщо завданням трасологічної експертизи є ототожнення по слідах ходової
частини конкретного автомобіля, то основну увагу слід приділити
підготовці матеріалів, необхідних для порівняльного дослідження: колесо
(шина) або їх відбитки (зразки слідів). Оптимальним варіантом є надання
колеса повністю із камерою, але це не завжди можливо. Експерти не
рекомендують направляти на дослідження транспортний засіб своїм ходом,
оскільки під час пробігу індивідуальні ідентифікаційні ознаки можуть
бути знищені. Тому найпоширенішим варіантом є представлення на
експертизу самих шин або зразків [10.167].

Отримання зразків слідів автотранспортних засобів. Зразки одержують з
урахуванням характеру слідів, що підлягають дослідженню: об’ємні або
поверхневі. Для отримання об’ємних слідів автомобіль на малій швидкості
прокочують по грунту, здатному відобразити загальні і окремі ознаки шини
(наприклад, вологий пісок). При цьому одержують слід завдовжки в 2-3
оберти колеса. Одержані сліди уважно оглядають і вибирають дві ділянки,
що містять відображення ознак, аналогічних тим, які спостерігаються в
зліпках, вилучених з місця події. З цих ділянок виготовляють гіпсові
зліпки.

Якщо сліди поверхневі, то і експериментальні зразки повинні бути
поверхневими. Для цього на ділянку шини з ознаками, аналогічними тим,
які були зафіксовані на місці події, наносять фарбувальну речовину
(друкарську фарбу розкочують по рівній поверхні і забарвленим гумовим
валом наносять на ділянку шини) і копіюють дану ділянку.

Якщо в ході огляду співпадаючу ділянку не вдалося встановити, то
одержують відбитки (сліди) всього колеса. Для цього пензликом або
пульверизатором наносять шар фарби на лист фанери або на гладкий сухий
асфальт. Автомобіль поволі проїжджає по забарвленій поверхні, а потім по
довгих смугах щільного паперу (наприклад, оборотна сторона шпалер). І в
цьому випадку бажано одержати відбитки двох-трьох обертів колеса.

Знайдені на місці події деталі і частини, що відділилися,
використовуються для розшуку транспортного засобу, його ідентифікації, а
також для визначення ділянки зіткнення, наїзду.

Фіксація слідів від виступаючих частин транспортного засобу здійснюється
в протоколі, відзначаючи їх місцерозташування, вигляд, величину форму,
висоту від дорожнього покриття. Фотографують сліди як разом з об’єктом,
на якому вони знайдені, так і окремо (з масштабною лінійкою). Можлива
схематична зарисовка форми, локалізації, розмірів слідів.

Зі слідів незначних розмірів, які можуть бути використані для
ідентифікації, одержують зліпки. Це можуть бути сліди, залишені головкою
болта, гранню гайки, виступаючою частиною бампера, тощо.

Зліпки одержують за допомогою полімерних з’єднань і інших пластичних
мас. Відбитки роблять з поверхневих слідів одягу потерпілого, що
відобразилися на лакофарбовому покритті транспортного засобу. Для цих
цілей використовують шматочки липкої плівки (наприклад,
дактилоскопічної). [7, с.358] .

3.5 Робота зі слідами тварин.

Сліди тварин в криміналістичній практиці зустрічаються при
використанні їх в злочинних цілях як гужовий транспорт або у
випадках, коли тварини є предметами розкрадання. Частіше за все
об’єктами трасологічного дослідження є сліди коня. При русі коня його
копита залишають сліди, по яких можливо визначити напрям руху, алюр
(крок, рись, галоп), постановку передніх і задніх ніг, а також
встановити, чи був кінь підкований і на які ноги. По окремих
слідах копит можливо визначити групову належність і тотожність
коня. Копито складається з рогової підошви, яка спереду обмежена роговою
стінкою, а ззаду роговою стрілкою.

В слідах копит відображаються наступні ознаки: величина і форма копита
(широке, вузьке), форма підошви (плоска, увігнута), форма нижнього
краю рогової стінки і стрілки, а також окремі ознаки деформації
копита. В слідах кованих копит відображаються: загальна форма підкови,
її розміри, кількість і форма шпильок, форма цвяхових доріжок, число
цвяхових отворів і цвяхів, що знаходяться в них, розташування шапок
цвяхів, а також ознаки деформації, що виникли при виготовленні,
установці і експлуатації підкови [8.339].

Фіксуються і вилучаються вони так, як і сліди ніг людини.

Експертне дослідження. Виявлені сліди тварин можуть бути представлені на
експертизу, в тому числі судово-зоологічну, предметом дослідження якої є
об’єкти тваринного походження, які виступають як елементи речової
обстановки злочинної події (тварини або їх частини, продукти
життєдіяльності, вироби зі шкіри, хутра, пера, пуха та ін.).
Експертними завданнями при цьому є:

виявлення на макрооб’єкті мікрослідів або мікрочастинок зоологічного
походження (частинок шкіри, волосся і шерсті тварин луски риби, залишків
комах , та ін.);

віднесення до певної класифікаційної групи (таксону);

ідентифікація конкретного об’єкту тваринного походження (за шкурою,
хутром, розрубом кісток, тощо) або його «прив’язка» до певної ділянки
місцевості. Разом з тим як ознаки, що індивідуалізуються, можуть
виступати особливості будови окремих органів, наявність і характер
пігментації та ін. Спільність умов походження ознак може визначатися
дією зовнішніх чинників (високими температурами, пострілом, механічною
дією гострих або тупих знарядь, хімічними реагентами). Можливе
дослідження об’єктів, пошкоджених біологічними чинниками (ураження
грибками, вірусами, комахами, гризунами і ін.);

діагностичні завдання, пов’язані зі встановленням часу вчинення
конкретних дій, подій за специфічними змінами об’єктів відповідно до
біологічних закономірностей (наприклад, встановлення часу знаходження
трупа за ступенем розмноження та видом трупних комах).

При вирішенні діагностичних завдань встановлюються факти обробки
об’єкту, характер цієї обробки (наприклад, стрижка волосся шкури, щипка,
забарвлення); механізм поділу цілого на частини, диференціація
натуральних і штучних шкір та ін.

При вирішенні ідентифікаційних завдань виникають труднощі відбору
зразків (волосся, пуху, пера, луски і ін.) Їх треба брати в певній
кількості з різних ділянок тіла. Тому для відбору зразків доцільно
привертати фахівця або експерта.

3.6 Робота з мікрооб’єктами.

Останнім часом в криміналістичній практиці все більша увага
приділяється вилученню з місць подій мікрооб’єктів та їх дослідженню. Це
пояснюється тим, що разом із загальним зростанням злочинності росте і
рівень знань злочинців. Знижується відносний рівень так званої «п’яної»
злочинності, підвищується рівень організованої. Як правило злочинці
ретельно планують свої дії, прагнучи якомога менше залишати слідів, і
після вчинення злочину знищують сліди, які залишилися.

Мікрооб’єкти будучи незначними за розмірами (не більше 2 мм2), практично
не звертають на себе увагу, і як правило не знищуються суб’єктом
злочину, тому при ретельному огляді їх можна знайти на місці події, а
також на людях і предметах, причинно пов’язаних з подією, що
розслідується.

В роботі з мікрооб’єктами на місці події можна виділити наступні
стадії: підготовчу (профілактична робота і планування), пошук, фіксацію,
вилучення, попереднє дослідження і упаковка [9.124].

Підготовча стадія є важливою у зв’язку із специфікою мікрооб’єктів (вони
малі, практично невидимі неозброєним оком, погано закріплені на
об’єкті-носії, схильні втраті, віднесенню). Дана стадія полягає у вжитті
заходів щодо охорони місця події, що полягає в обмеженні числа осіб, які
беруть участь в огляді, захисті об’єктів-носіїв від зовнішніх дій тощо,
а також в плануванні огляду місця подій з використанням методу уявного
моделювання (постановка себе на місце злочинця і реконструкції його
дій), після чого складається план пошуку мікрооб’єктів (при пошуку
слідчий, спеціаліст повинні собі ясно уявити що і де шукати).

Ефективний пошук мікрооб’єктів неможливий без відповідних технічних
засобів. Для цього є засоби з криміналістичного чемодана і набір
«Крапля».

Основними засобами пошуку мікрооб’єктів є освітлювачі, у тому числі
ультрафіолетового кольору, і лупи. Пошук мікрооб’єктів здійснюється при
хорошому освітленні як в прямому, так і в косопадаючому світлі за
допомогою сильної лупи. Оглядати предмети необхідно, по мірі можливості,
без переміщення. Якщо повністю оглянути предмет неможливо, то його слід
помістити на чистий лист білого паперу, щоб не загубити мікрочастинки,
які відділилися, при цьому слід застосовувати запобіжні засоби для
збереження локалізації мікрооб’єктів на об’єкті-носії. Всі об’єкти
необхідно оберігати від забруднень, не допускати контакту об’єктів між
собою, загортати об’єкти в тканину або низькосортний папір. Всі дії з
об’єктами бажано здійснювати в гумових рукавичках [9.126].

Ультрафіолетові освітлювачі застосовуються для пошуку мікрооб’єктів
біологічного походження, а також мікрорідин і інших речовин, що мають
люмінесценцію відмінну від люмінесценції об’єкту-носія. Окрім
ультрафіолетових освітлювачів може застосуються лазерний портативний
детектор прихованих слідів злочину.

Наступним етапом є фіксація знайдених мікрооб’єктів, яка здійснюється за
допомогою протоколу, до якого додається детальний план-схема.
Фотографування здійснюється з використовуванням фотокамери зі
спеціальним короткофокусним об’єктивом або через мікроскоп сполучений
з фотокамерою або фотонасадкою. Перший спосіб дає збільшення до 20-30
крат і носить назву макрозйомки. Більш значне збільшення
(мікрозйомка) можливе за допомогою мікроскопів — оптичні і
електронні (до декількох тисяч крат). Дослідження виявлених шляхом
макро- і мікрозйомки слідів, деталей проводиться по їх
збільшених зображеннях. Якість зображення мікрооб’єктів при зйомці в
багато чому залежить від ретельного наведення на різкість, оскільки
глибина різкості в даному випадку незначна, а також від правильно
підібраного напряму, сили і розміру пучка освітлення.

Після фіксації мікрооб’єктів вони можуть бути піддані попередньому
дослідженню. Результати таких досліджень не мають доказового значення,
проте вони можуть бути використані для висунення і перевірки слідчих
версій, а також для визначення шляхів пошуку нових доказів.

На наступному етапі приступають до вилучення мікрооб’єктів.
Найраціональнішим способом є вилучення мікрооб’єктів з об’єктом-носієм.
Проте, цей спосіб застосовується лише у випадку, якщо об’єкт може бути
вилучений з місця події. Якщо предмет не може бути вилучений з місця
події, або ж є побоювання, що при транспортуванні даного об’єкту
мікрооб’єкти можуть бути втрачені, то проводиться вилучення
мікрооб’єктів.

Для вилучення мікрооб’єктів необхідно застосовувати чисті пінцети,
голки, скальпелі. При необхідності вони можуть бути змочені краплею
дистильованої води. Магнітні частинки можуть вилучатись чистим магнітним
пензликом. Вилучені таким чином мікрооб’єкти поміщаються в чисті
пробірки, пакети з білого щільного паперу, кальки або пергаменту.

При вилученні мікрооб’єктів з плоских поверхонь необхідно
застосовувати стрічки з липким шаром, розроблені для вилучення
мікрооб’єктів («ліпофоль», плівки з каучуковим шаром), а також листи
світлої дактилоплівки. Перевага такого виду вилучення полягає в тому, що
на плівці зберігається та локалізація мікрочастинок, яка була на
об’єкті-носії. Вилучати мікрочастинки за допомогою стрічки «скоч» не
рекомендується, оскільки вилучені таким чином мікрооб’єкти неможливо
відділити від липкої поверхні стрічки при проведенні лабораторного
дослідження.

Мікрокількості рідин можуть вилучатись капілярами.

Особливу увагу необхідно приділити вилученню предметів одягу.
Предмети одягу вилучаються, як правило, при огляді місця події за фактом
вбивства або згвалтування. При контактній взаємодії злочинця і жертви
відбувається взаємне перенесення волокон з предметів їх одягу. При
дослідженні локалізації волокон можна встановити механізм вчинення
злочину. Щоб уникнути додаткового контакту поверхонь предметів одягу, а
також зміни локалізації мікрооб’єктів кожний предмет одягу упаковується
окремо, струшування і складання категорично неприпустиме [9.127].
Вогнепальні пошкодження, що є на одязі, плями крові, грунту і інших
речовин можуть бути обшиті шматочками чистої тканини, або позначені
капроновою або шовковою ниткою, обводити дані місця крейдою, олівцем або
ручкою категорично забороняється. Предмети одягу поміщаються на лист
чистого паперу, зверху накриваються іншим листом паперу, після чого
акуратно згортаються і оформляються відповідно до вимог КПК України.
Вологий одяг перед упаковкою обов’язково просушується.

При вилученні і упаковці мікрооб’єктів завжди необхідно
дотримуватись правила — кожний об’єкт-носій мікрооб’єктів, кожна
знайдена група мікрооб’єктів одного виду повинна упаковуватися окремо, і
супроводжуватись відповідним написом. Такі заходи потрібні для
уникнення попадання сторонніх об’єктів на об’єкти-носії.

Після вилучення мікрооб’єкти направляються на експертизу. При цьому
перед експертом може бути поставлено широке коло різноманітних питань.

Експертне дослідження.

Поширеними є неідентифікаційні питання про наявність певних
мікрочастинок:

чи є на об’єкті-носії (вказується предмет) привнесені частинки певного
виду (вказуються мікрочастинки, що цікавлять слідчого: волокна, осколки
скла, шматочки кам’яного вугілля, лакофарбові частинки, нашарування
грунту і т. д.);

чи є на об’єкті-носії мікросліди конкретних речовин або матеріалів
(нафти, фарби, цементу і т. д.)?

чи є в наданій масі речовини (матеріалу) сторонні мікрочастинки певного
виду?

Ідентифікаційні питання:

— чи не є мікрочастинка частиною конкретного об’єкту (мікроуламок скла —
частиною фарного розсіювача, плівка фарби — частиною лакофарбового
покриття сейфу і т. д.)?

— чи не походить мікрослід від конкретної обмеженої маси речовини
(наприклад, мікрослід-нашарування на одязі — від фарби у вилученому
бідоні)?

— чи не належало раніше волокно конкретному предмету одягу?

— чи не походять волокна, знайдені на об’єкті (на одязі, холодній
зброї, інструменті, транспортному засобі), від представленого комплекту
предметів одягу?

При виявленні мікрооб’єктів в ході слідчої дії, звичайно, немає потреби
ставити перед експертами питання про їх наявність. В цьому випадку
слідчого можуть цікавити питання групового значення про природу
частинок, сфера застосування даної речовини, його основні властивості.
Постановка експертних завдань групового значення здійснюється за
допомогою питань наступного типу:

що за речовина (матеріал), мікрочастинки якої знайдені на місці події
(на предметі-носії), де і з якою мети вона застосовується?

чи не утворений знайдений мікрослід речовиною, яка володіє певними
властивостями (наркотичним, токсичним, самозаймистим і т. д.)?

який колір має зовнішня поверхня лакофарбового покриття об’єкта
(транспортного засобу), мікрочастинки якого знайдені при огляді місця
події? [7.330]

Відповіді на ці і подібні запитання дозволяють пов’язати знайдені
мікрочастинки з якою-небудь групою об’єктів і відмежувати їх від всіх
інших груп і окремих предметів, що, у свою чергу, допомагає вибрати
напрям розшукових заходів і з’ясувати обставини справи.

При дослідженні мікрослідів біологічного походження окремі питання
можуть ставитись перед медико-криміналістичною і судово-медичною
експертизою.

Комплексна медико-криміналістична експертиза вирішує ряд питань,
направлених на ідентифікацію людини. Наприклад, можлива постановка таких
питань:

чи не є плоска мікрочастинка з нашаруванням червоного кольору частиною
нігтьової пластинки пальця руки потерпілої (підозрюваної);

чи не знаходилася певна ділянка тіла людини (трупа) в контактній
взаємодії з конкретним предметом (зброєю, транспортним засобом і ін.).

При призначенні судово-медичної експертизи по мікрочастинках ставляться
як неідентифікаційні, так і ідентифікаційні питання. Ці питання в
основному аналогічні тим, які були розглянуті вище. Специфіка їх
пов’язана з особливостями мікрочастинок (мікрослідів) і об’єкту-носія
(тіло людини). Так, для встановлення наявності частинок і механізму
утворення мікрослідів можуть бути поставлені такі питання:

чи є на об’єкті мікросліди крові (виділень) або мікрочастинки (клітинні
елементи) людського організму;

чи є на тілі людини або в області тілесних пошкоджень (в раневих каналах
та ін.) сторонні мікрочастинки;

який механізм утворення мікрослідів крові (або інших виділень) людини.

Для вирішення різних завдань групового значення перед експертами
судовими медиками ставляться наступні питання:

яка статева приналежність мікрослідів крові (інших виділень) або
мікрочастинок, які знайдені при огляді;

яке регіональне походження мікрослідів крові або мікрочастинок тіла
людини органо-тканинного походження;

чи однакова групова приналежність знайдених мікрослідів крові (виділень)
або мікрочастинок тіла людини і відповідних зразків наданих для
порівняльного дослідження [9.130].

РОЗДІЛ 3: Основні проблеми організації роботи з речовими джерелами
інформації.

Як показує практика, завдання з оперативного виявлення, розкриття і
розслідування злочинів правоохоронними органами досягається далеко не
завжди.

Розповідаючи про нерозкриті злочини, а також про справи, в яких не було
зібрано достатньої кількості доказів участі обвинуваченого (або
підозрюваного) у їх вчиненні, ми, звичайно, не маємо на увазі що всі ці
справи «на совісті» слідчих або оперативних працівників. Якщо фактичні
обставини справи та картина злочину відновлюються по слідах залишених
злочином в пам’яті людей і на предметах матеріального світу, то
встановлення їх залежить не тільки від старань та практичних навичок
працівника, але і від ряду об’єктивних умов: по-перше, від озброєності
його криміналістичними прийомами, методами виявлення, фіксації і
дослідження доказів, від умілого використання засобів криміналістичної
техніки; по-друге, в значній мірі від того, в якому об’ємі і в якій
якості ці сліди збереглися до початку розслідування [40.10].

Дослідження причин недоліків і помилок дозволяє виділити три їх основні
групи:

• неотримання, втрата необхідної для правильного вирішення справи
інформації, особливо на досудовому слідстві, для якого найбільш
характерний саме елемент виявлення та збирання доказів;

• недостатньо повна перевірка достовірності зібраних доказів і
обґрунтованих на їх основі висновків як на досудовому слідстві, так і в
суді;

• побудова необґрунтованих, помилкових висновків із сукупності зібраних
по справі доказів.

Усунення цих причин, підвищення ефективності кримінального судочинства
вимагає комплексу заходів по вдосконаленню закону і практики його
застосування, засобів не тільки юридичних, але і організаційних,
кадрових, соціальних, тощо.

Для усунення названих вище недоліків, в першу чергу, необхідно:

1) розширити доказову базу в кримінальному судочинстві, забезпечити
отримання і використовування всієї можливої інформації, яка залишається
злочинцем;

2) удосконалювати методи дослідження, перевірки достовірності доказів,
особливо в судовому розгляді. Однією з актуальних задач є розробка
тактичних рекомендацій для судового слідства на базі криміналістичного
поняття слідчої ситуації, зокрема, таких нестандартних для цієї стадії
процесу способів дослідження доказів, як огляд місця події, перевірка на
місці достовірності свідчень допитуваних осіб, слідчий експеримент,
експертиза як засіб перевірки достовірності свідчень;

3) визначити критерії і реальні гарантії встановлення реальних обставин
справи.

Стверджуючи про розширення доказової бази, на основі якої розслідуються
кримінальні справи, ми не маємо на увазі залучення у кримінальний процес
яких-небудь нових, невідомих раніше чинному законодавству видів
доказів[40.14].

Пошуки, що робилися останніми роками (зокрема, у зв’язку з розробкою
проекту нового Карно-процесуального кодексу), дослідження ще раз
підтвердили, що складена в результаті багатовікового досвіду людства
система доказів є універсальною, допускає використовування в
кримінальному процесі будь-якої необхідної для вирішення справи
інформації. Інша справа — наскільки повно використовуються відомості,
які об’єктивно можливо одержати.

Однак, керуючись одним і тим же кримінально-процесуальним кодексом і не
допускаючи відступів від встановлених ним правил, один слідчий, що
оволодів майстерністю, не побоїмося сказати — мистецтвом роботи з
доказами, розкриє злочин, збере докази, необхідні для правильного
вирішення справи, а інший, що не володіє такими знаннями і досвідом,
може не досягти необхідних результатів.

Розширення доказової бази в кримінальному процесі повинно відбуватися у
декількох напрямах. Два з них не вимагають яких-небудь нововведень. Вони
традиційні і потребують лише вдосконалення практики. Це:

• підвищення рівня роботи із пошуку, виявлення, фіксації джерел
інформації із застосуванням прийомів, методів і технічних засобів, що
розробляються криміналістичною (назвемо його криміналістичне
забезпечення процесу доведення);

• більш повне використання інформованості учасників процесу, перш за
все — потерпілого і обвинуваченого.

Одна з основних причин невиконання вимог закону про повне, всебічне і
об’єктивне дослідження обставин справи криється в обмеженості доказової
бази, в спробах вирішувати важливі питання за рахунок використовування
таких звичних слідчих дій, як допити потерпілих, свідків, підозрюваних і
обвинувачених. Проте подібні методи, які були (хоча і не завжди) цілком
ефективними, на сьогодні виявляються недостатніми. Зростання
професіоналізації злочинності, збільшення числа злочинів, вчинюваних
організованими групами,їх ретельна підготовка і приховування, приводять,
зокрема, до того, що потерпілі і свідки або нічого не знають про
злочинців (як це буває, скажімо, у більшості справ про терористичні
акти), або знають, але мовчать із страху перед злочинцями (наприклад, у
справах про вимагання) або через свою причетність до тих або інших
протиправних дій (у справах про злочини у сфері економіки) [40.16].

Якщо слідчий обмежується головним чином допитами потерпілих, свідків,
підозрюваних і обвинувачених, він ризикує не одержати всієї необхідної
інформації або опиняється практично в повній залежності від позиції
допитаних, які можуть підтвердити спочатку свої свідчення, а можуть і
відмовитися від них. Тому особливо важливо забезпечити пошук, виявлення
і залучення в процес об’єктивної інформації, яка не схильна до подібних
змін. Зрозуміло, не для того, щоб замінити свідчення живих людей (такі
свідчення необхідні, вони завжди фігуруватимуть практично в кожній
справі), а щоб розширити масив доказів за рахунок тих, які можуть мати
самостійне значення і дозволяють перевірити достовірність тих або інших
свідчень, підтвердити або спростувати їх. Маються на увазі, перш за все,
об’єктивні дані, що дозволяють судити про обставини, про механізм
злочину, а також речові докази. Ці дані і предмети можуть бути одержані
в основному в результаті таких слідчих дій, як огляд (місця події,
місцевості, приміщень, предметів і документів), огляд, обшук і виїмка.

При огляді місця події немає дрібниць. Незначний, на перший погляд,
предмет може виявитися надзвичайно важливим, а деколи і вирішальним.
Так, істотну роль в розшуку і викритті злочинців в деяких справах
зіграли пробки з фольги, якими були закупорені пляшки з вином і які
злочинець зривав зубами; шматок бинта зі слідами крові, згорнутий у
вигляді «пальця», яким, як з’ясувалося, був забинтований поранений
раніше палець злочинця; напівгнилий обривок квитка на літак, знайдений в
одязі невідомого убитого, який дав можливість з’ясувати, звідки він
прибув, встановити його особу, знайти родичів і врешті-решт вийти на
слід вбивці тощо.

Практика дає немало прикладів, коли знайдені таким чином докази — «німі
свідки» — грають найважливішу роль в розкритті злочину, викритті винних,
а іноді і реабілітації людини, яку помилково запідозрили.

В той же час нерідко саме на первинному етапі розслідування, однією з
найважливіших задач якого є виявлення всієї доступної інформації про
злочин і злочинців, слідів злочину, тобто потенційних доказів, скоюються
істотні промахи, що тягнуть за собою втрату інформації.

В чому ж причини цього? Що потрібно робити, щоб повною мірою
використовувати можливості отримання необхідної доказової інформації?
[40.18]

По-перше, повинно бути забезпечено своєчасне проведення слідчих дій:
огляду, огляду, обшуку. Вони належать, як відомо, до числа невідкладних.
Втрачений час майже завжди «стирає» сліди злочину: вони зникають і через
випадкові причини (наприклад, сліди ніг, транспорту і т.д. в людному
місці, під впливом атмосферних опадів, тощо.), а іноді умисно знищуються
зацікавленими особами. Тому, якщо огляд або інші слідчі дії проводяться
із запізненням або зовсім не проводяться, слідство і суд позбавляються
багатьох доказів, які могли б мати істотне значення.

По-друге, результативність огляду, огляду і обшуку визначається тим,
наскільки повно і якісно проводяться ці слідчі дії, наскільки діяльність
слідчого відповідає нормам кримінально-процесуального закону і
рекомендаціям криміналістики.

Як встановлено в результаті згаданого вивчення причин слідчих помилок,
невиконання вказаних розпоряджень і рекомендацій, зокрема поверхневе
проведення огляду, призводить до того, що виявляються далеко не всі
сліди, речові докази, не з’ясовуються ті обставини, які мають значення
для справи. Наприклад, у справах про вбивства у ряді випадків не
відображалися погодні умови, температура тіла трупа, що вкрай важливо
для встановлення часу смерті; не описувалося з достатньою повнотою
розташування трупа, відстань між трупом і нерухомими предметами, що
можуть служити орієнтиром; не вживалися заходи по виявленню і збереженню
мікрочастинок, які могли б бути на тілі або одязі загиблого.

Такі недоліки нерідко істотно ускладнюють розслідування справи.

По-третє, ефективність огляду багато в чому залежить від умілого
використовування засобів криміналістичної техніки, різних пошукових
приладів, слідокопіювальних матеріалів, а також засобів фіксації
обстановки: складання чітких і ясних планів, схем, фото- і кінозйомки,
відеозапису і т.д. Наявність в справі документів, що повно відображають
обстановку місця події, істотно полегшує подальше розслідування і
розгляд справи судом і дозволяє уникнути багатьох недоліків і помилок.

Одна з основних причин недоліків у використовуванні при огляді засобів
криміналісттчної техніки — відсутність у багатьох слідчих необхідних
знань і навичок.

Втім, не у всьому тут повинні слідчі. При допиті, проведеному в ході
згадуваного вище вивчення причин слідчих помилок, 62% допитаних слідчих
послалися на недолік технічних засобів, а у 15% таких засобів взагалі не
було. Враховуючи те, що останніми роками явно недостатній рівень
фінансування правоохоронних органів, не слід очікувати, покращення
забезпечення слідчих засобами криміналістичної техніки.

Нарешті, по-четверте, для проведення вказаних вище слідчих дій слід
якомога частіше залучати спеціалістів. Значення участі спеціаліста в
слідчій дії полягає перш за все саме в тому, щоб використовувати його
спеціальні знання і навички для сприяння слідчому у виявленні,
закріпленні і вилученні доказів; звертати увагу слідчого на обставини,
пов’язані з виявленням, вилученням доказів і їх фіксації. Таким чином,
участь спеціаліста компенсує недостатність спеціальних знань і навичок
слідчого. В найскладніших випадках, наприклад, коли йдеться про
виявлення слабо видимих або невидимих мікрослідів, навіть добре
підготовлений слідчий без участі спеціаліста не зможе знайти і
зафіксувати все, що можна і потрібно знайти при проведенні тієї чи іншої
слідчої дії [40.20].

Таким чином, можна виділити, принаймні, три напрями вдосконалення
криміналістичного забезпечення .

1. Поліпшення криміналістичної підготовки слідчих і оперативних
працівників. Як в процесі навчання в учбових закладах, так і в рамках
системи підвищення кваліфікації необхідно не тільки надавати їм
необхідні теоретичні знання, але і прищеплювати практичні навики.

Надзвичайно важливо інформувати слідчих про новітні досягнення
криміналістичних, експертних досліджень, оскільки саме це орієнтує їх на
виявлення слідів злочину, які можуть послужити матеріалом для такого
дослідження. Прикладом може служити розширення можливостей дослідження
слідів крові. Якщо в недавньому минулому експерти могли лише визначити,
чи є насправді знайдені сліди слідами крові, то тепер вони дістали
можливість встановлювати, кому належить кров — людині або тварині; чи
співпадає група крові, знайденої в слідах, з кров’ю підозрюваного; чи
належить кров дорослому або дитині, чоловікові чи жінці; з якої частини
тіла кров і т.д.

Не менш важливими є дослідження слідів запаху. Цілеспрямована розробка
цієї складової частини методики боротьби із злочинами за допомогою
слідів і зразків запаху людини була проведена відповідною проблемною
групою Київської вищої школи МВС СРСР під керівництвом П.Д.Біленчука,
якою було розроблено відповідний комплект технічних засобів, та
спеціалістами ЕКЦ МВС Росії В.І.Старовойтовим і К.Т.Сулімовим, які
запропонували найбільш вдосконалені та сучасні в цьому відношенні
технічні засоби роботи зі слідами та зразки запаху людини (293 та ін.).
Проте багато інших авторів й на сьогоднішній день продовжують
пропонувати прибор для відбору запахів та інші давно застарілі технічні
засоби. Наприклад, в одному із довідників для слідчого, який було видано
у 2001 р., вказувалося, що існують такі «способи изьятия запахових
следов: 1. Отсасывание запаха шприцом с последующим перекачиванием
воздуха в прибор отбора запахов. 2. Забор запаха непосредственно
емкостью. 3. Адсорбирование запахового следа на искусственные носители
(фланелевые салфетки, бинты, вату)».

Здається, що з 1965 р., коли для збирання слідів запаху людини із
вірогідного носія, у першу чергу, у вигляді слідів ніг пропонувався той
самий ветеринарний шприц чи безпосередньо військова фляга, яку треба
було стиснути і піднести горловиною до такого вірогідного запахоносія, і
після цього дати їй випрямитися, що призводило до закачування в неї
повітря із вірогідними молекулами запаху, так нічого і не змінилося.

Водночас, найбільш сучасні технічні засоби роботи із слідами та зразками
запаху людини, які були розроблені В.І.Старовойтовим, К.Т.Сулімовим та
деякими іншими фахівцями ЕКЦ МВС Росії ніхто належно не піддавав
практично значимій і повній систематизації, пропоновані переліки
технічних засобів не були вичерпними і представлені у вигляді
відповідних комплектів.

Саме з огляду на ці недоліки, О.А.Кириченко і В.Д.Басай розробили
сучасний і найбільш повний комплект технічних засобів роботи із слідами
та зразками запаху людини у вигляді одорологічного портфеля і
одорологічного чемодана[37.65-66].

Справжню революцію в криміналістиці може провести недавно розроблений
метод генотипоскопії (його називають також методом генної ідентифікації,
або генної дактилоскопії). Даний метод заснований на тому, що кожна
людина володіє чітко визначеною, тільки їй властивими, не змінними
протягом життя індивідуальними ознаками: певною характеристикою ДНК
(схожість може бути тільки у однояйцевих близнят). ДНК є в кожній
клітці, вона може бути знайдена в залишених злочинцем на місці події, на
одязі або тілі жертви слідах крові, сперми, волосяних цибулин, шматочків
шкіри. Порівняння знайдених слідів з біологічними виділеннями
запідозреної особи дозволяє з достовірністю підтвердити або, навпаки,
спростувати його причетність до злочину.

Застосування методу генотипоскопії дозволило викрити небезпечних
злочинців в Англії, США, а потім і в Україні і одночасно реабілітувати
людей, запідозрених помилково.

Забезпечення участі фахівців у здійсненні огляду місця події і деяких
інших слідчих дій, коли це викликано необхідністю. Як би не був
підготовлений слідчий, він далеко не завжди може знайти сліди злочину,
для виявлення яких потрібні спеціальні знання і навички. Неможливо (та і
не потрібно) забезпечувати кожного слідчого всіма потрібними для цього
технічними засобами. Оптимальним є такий підхід, коли при вчиненні
злочинів, які можуть залишити матеріальні сліди, на місце події разом із
слідчим виїжджають прокурор-криміналіст, співробітник
експертно-криміналістичного підрозділу МВС, судовий медик або інший
фахівець, який оснащений всіма необхідними технічними засобами.

Доцільним є поглиблення спеціалізації слідчих. Принаймні, вже на старших
курсах юридичного вузу повинно бути вирішено, до якої діяльності готує
себе студент — чи він спеціалізуватиметься по цивільній або кримінальній
спеціалізації, чи має намір стати, скажімо, нотаріусом, юрисконсультом
або слідчим. Для кожної з цих професій потрібні не тільки специфічні
знання, але і певні ділові і особисті якості. Більш того, далеко не
завжди слідчий повинен бути універсалом [39.245].

Також необхідним є поліпшення технічної озброєності слідчих і
оперативних підрозділів. Маються на увазі не тільки науково-технічні
засоби, безпосередньо призначені для пошуку і фіксації слідів злочину,
але також транспорт, необхідний для негайного виїзду на місце події,
мобільні засоби зв’язку, комп’ютерне забезпечення, тобто все те, що
необхідне для розслідування злочинів на сучасному рівні, що давно вже
застосовується в розвинутих країнах Заходу і чим краще оснащені
підрозділи СБУ, МВC і прокуратури, тим краще і швидше будуть
розслідуватись злочини. Це не проста задача, її швидко не вирішити. Але
якщо не ставити перед собою таку мету, всі заклики до підвищення
розкриття злочинів залишаться лише закликами.

Висновки

Отже, в процесі дослідження можна зробити висновок, що подія злочину —
досить складне явище із безліччю пов’язаних між собою елементів (людей,
предметів, взаємодією між різними об’єктами і т.д.), а тому виступає
своєрідним цілісним утворенням, системою. І якщо подію як систему
безлічі елементів розглядати як причину, то наслідком її слід визнати
зміну матеріального середовища в цілому. Причиною ж окремо взятої зміни
є не подія злочину взагалі, а одна з багатьох конкретних взаємодій
(нерідко абсолютно випадкових) елементів в системі події злочину.

Відображення в зовнішньому середовищі злочинної діяльності як результату
взаємодії суб’єкта злочину з іншими особами і матеріальними об’єктами на
місці події і відповідно виникнення інформації про злочин дозволяє
виділити специфічні особливості цього процесу, а саме:

— прояв комплексу матеріальних слідів-наслідків, характерних для різного
роду криміналістичних ситуацій при вчиненні злочинів, з використанням
різних засобів і способів і т.п.;

— спільність в процесах формування образної і словесної інформації,
пов’язаної з подією злочину, в свідомості потерпілих, свідків,
підозрюваних і обвинувачених з урахуванням психофізіологічних,
метеорологічних, тимчасових і інших чинників;

— фактична постійність (типовість) носіїв і джерел відображення
інформації (матеріальних і ідеальних) про злочин, що дозволяє вирішувати
задачі по його розкриттю і розслідуванню.

— закономірні зв’язки між способом вчинення злочину і слідами його
вчинення в навколишньому середовищі і ін.

Самостійно відображуваними об’єктами в процесі виникнення
криміналістично-значущої інформації про злочин рівною мірою є всі
структурні елементи злочинної діяльності а особливо вибраний суб’єктом
спосіб вчинення злочину. Відповідно об’єкти, що містять інформацію і
виявлені при розслідуванні, є її носіями і джерелами. Після належної
процесуальної процедури одна частина даної інформації стає доказовою і
складає зміст доказу, інша може носити орієнтуючий характер для
пошуково-пізнавальної криміналістичної діяльності з метою виявлення
нової доказової інформації і встановлення інших обставин, які так чи
інакше пов’язані із злочином.

Таким чином, джерелами криміналістичної інформації є будь-які
матеріальні об’єкти, які причинно пов’язані з подією злочину, оскільки
остання розвивається в матеріальному середовищі. Сюди належать предмети
обстановки місця події (стілець, стіл, будова і т. д.); об`єкти
безпосереднього замаху (речі, цінності, гроші, транспортні засоби,
тварини); об`єкти біологічного походження (тканини, органи людини);
засоби учинення злочину (знаряддя, зброя, предмети, інструменти,
механізми, фізичні явища, сильнодіючі і радіоактивні речовини);
предмети, залишені злочинцем, учасниками злочину, на місці події
(недокурок, сірник, шапка, хустина і т. п.); речі, що випадково
потрапили на місце події або умисно залишені після події злочину, тощо.

Робота з речовими джерелами криміналістичної інформації в якості свого
обов’язкового компонента включає відтворення (реконструкцію) події як
цілісного процесу. Формування цілісного уявлення, допускає як
початковий, вихідний момент — розгляд загальної слідової картини події
злочину у вигляді знакової системи, яка об’єднує в сукупність окремі
знакові ситуації.

Таким чином, діяльність органів досудового слідства, яка полягає в
пошуку, виявленні та фіксації джерел інформації, а також представленні
їх як доказу є багатогранною і різноманітною за своєю суттю і вимагає
спеціальних знань не тільки з криміналістики, але і таких природничих та
технічних наук, як фізика, хімія, біологія, анатомія, фізіологія,
психологія, судова медицини та ін.

На сьогодні існує низка проблем, які заважають ефективній роботі
правоохоронних органів з виявлення, фіксації і збереженню речових
джерел криміналістичної інформації, що в свою чергу, збільшує кількість
нерозкритих злочинів. Нагальною є потреба в кваліфікованих фахівцях
різних галузей науки, а також відповідне фінансове забезпечення їх
діяльності. Не менш важливим є науково-технічне забезпечення роботи
оперативно-розшукових органів, впровадження нових науково розроблених
технологій.

Зважаючи на ці проблеми вважаю за необхідне підвищити фінансове а також
науково-технічне забезпечення діяльності правоохоронних органів і
наукових установ, які сприяють з’ясуванню обставин вчинення злочинів.
Особливу увагу слід приділити підготовці нових кваліфікованих кадрів, а
також залученню до роботи провідних вчених і науковців.

Використані джерела:

Нормативні акти:

Кримінально-процесуальний Кодекс України від 28.12.60 (із змінами і
доповненнями) // Відомості Верховної Ради. — №37. -1994.

Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар.
За загальною редакцією В.Т.Маляренка, В.Г.Гончаренка – К., – “Форум”,
2003.

Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” від 18.02.1992 (із
змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради, 1992, № 22.

Закон України “Про судову експертизу” (із змінами і доповненнями) від
25.02.1994 // Відомості Верховної Ради, 1994, №28.

Державна програма боротьби із злочинністю. Постанова Верховної Ради
України від 25.06.1993 // Голос України, 1993, №84.

2) Підручники і посібники:

Анциферов В.К., Корноухов В.Е., Ярослав Ю.Ю. и др. Дактилоскопическая
экспертиза: современное состояние и перспективы развития. Красноярск,
1990. – С.43.

Белкин Р. С., Винберг А. Й. Криминалистика. Общетеоретические проблеми.
— М.: Юридическая литература, 1973. — с.654.

Біленчук П.Д., Салтевський М.В., Дубовий О.П., Тимошенко П.Ю.,
Криміналістика.Підручник. Київ: Національна академія внутрішніх справ
України, 1997. — с.334.

Вандер М.Б. Использование микрочастиц при расследовании преступлений.—
СПб: Питер, 2001. — 224 с.

Возгрин А.И. Криминалистика. – М.: Юридическая литература, 1990. – с.
167.

Криминалистическая експертиза. 6-й выпуск, М.1968 г. – С.114

Геpасимов А.М.»Использование следов ног и обуви пpи pозыске
пpеступников» лекция./ www.legal.com.ua

Грановский Г. Л. Основы трасологии. Часть особенная. М.: Мысль, 1974.-
с.145.

Грановский Г.Л. Основы трасологии. М., 1974. – С. 34

Зуев Е.И.»Обнаружение, фиксация и изъятие следов» М.1969 г.– С.150.

Зуева И.Е.. Обнаружение, фиксация и изъятие следов. М.1969. – С.116-118

Идентификация человека и диагностика его свойств, отображающихся в
следах / Под ред. Н.П.Майлис. М., 1993. – 49-50

Кириченко А.А., Басай В.Д. Полный комплект учебно-методического
обеспечения повышения квалификации по криминалистике следователей:
Учебно-метод. пособие. – Одесса: НИ РИО ОИВД, 2001. – с.310.

Колесниченко А.Н., Матусовский Г.А.»Применение НТСМ в работе над
следами при ОМП» изд-во Харьковского университета 1960 г.– С.28.

Колесниченко А.Н., Матусовский Г.А.. Применение НТС в работе над следами
при ОМП. 1960, из-во Харьковского ун.

Кондратьев Я. Ю. Криміналістичне дослідження слідів рук:
Науково-практичний посібник — К.: Атіка, 2000.- с.92.

Крилов І.Ф. В світі криміналістики. 2-е вид. М., 1989. с. 144;

Криминалистика / Под ред. В.А.Образцова. М., 1997.– С.156.

Криминалистика и судебная экспертиза. Сборник научных статей. Вып. 11.
К., 1975.

Крылов И.Ф.»Криминалистическое учение о следах», Л., 1986. – С.41

Образцов В.А. Криминалистика: Курслекций. М.: Юридическая литература,
1996. — с.277.

Пpоpоков И.И.»Кpиминалистическая экспеpтиза следов» ВСШ МВД СССР,

Пантелеев Й. Ф., Селиванов Н. А. Криминалистика — М.: Юридическая
литература, 1988. — с.410.

Поль К.Д. Естественно-научная криминалистика. М., 1985. – С. 89.

Пророков И.И. Криминалистическая экспертиза следов. Волгоград, 1980.
–С.25

Работа с микpообъектами на месте пpоисшествия. ВНИИ МВД СССР, М., 1978.
/www.legal.com.ua

Россинская Е. Р. Судебная экспертиза в уголовном, гражданском,
арбитражном процессе. М.: Юридическая литература, 1996. — с.134.

Снетков В.А. Особенности исследования некоторых объектов традиционной
криминалистической экспертизы. М., 1993. – С.12

Справочник следователя «Осмотр места происшествия» М., 1982. – С.23

Справочник следователя «Осмотр места происшествия» М.1982 г. – С.32

Теория доказательств в советском уголовном процессе. Изд. 2-е. – М.,
1973.– С. 266.

Трассологические и судебно-баллистические исследования.
Межвуз.сб.статей. Саратов, 1997. – С. 36-37

Филиппов А. Г. Криминалистика— М.: Юридическая литература, 1998. —
с.338.

Шейфер С. А. Следственные действия. Система и процесуальная форма. – М.,
1981.– С. 41.

3) Наукові статті і монографії:

Басай В.Д. Основи криміналістичної одорології: Монографія. –
Івано-Франківськ, – с.65,66.

Ветров Л.А. Семиотика й ее основные проблеми. — М.: Юридическая
литература, 1968. — с. 42.

Ищенко П.П. Получение розыскной информации в ходе предварительного
исследования следов преступления. – М.: Изд-во ВШ МВД СРСР, 1994. —
с.245.

Кореневский Ю.В. Доказывание в уголовном процессе. – М.:Юристь, 1998. –
с.10-22.

Романов М., Єфремян Е. Знакова властивість слідів та її криміналістичне
значення // Право України. – 1998. – №4. – с.115.

Романов М.Теоретичні питання та загально-методичні положення
судово-трасологічного дослідження контактної взаємодії об’єктів //
Вісник Академії правових наук України. – 1999. – №2. с.161.

Рощин А.І., Біленчук П.Д., Омельченко Г.Е. Книга криміналіста. – К.:
„Україна”, 1995. — с.289.

Торвальд Ю. Сто років криміналістики. М, 1974. – с.34

Шрейдер Ю.А. Логика знакових систем. – М.: Мысль, 1974. — с. 257.

4) Словники і енциклопедії.

Словник іншомовних слів. За ред. О.Мельничука, К.: Головна редакція УРЕ,
1974. — с.611.

Юридична енциклопедія.— К.: Ін Юре, 1993. — с.583.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи