Робочий час

Під час вивчення зазначеної теми необхідно запам’ятати, що у трудовому
праві України робочим часом вважається період часу, впродовж якого
працівник повинен виконувати трудову функцію. Законодавством
розрізняються такі види робочого часу, як нормальна, скорочена та
неповна тривалість робочого часу.

Крім того, слід звернути увагу, що згідно з Конституцією України
(254к/ВР-96) максимальна тривалість робочого часу визначаються законом
(ст. 45). Так, згідно з Кодексом законів про працю України (322-VІІІ)
встановлено нормальну тривалість робочого часу, яка не може перевищувати
40 годин на тиждень (ст. 50). Одночасно виборний орган профспілкової
організації на підприємстві, в установі або організації разом із
роботодавцем згідно з Законом України «Про професійні спілки, гарантії
їх діяльності» (1045-ХVІ) вирішує питання робочого часу (ст. 38). Разом
із цим питання режиму роботи, тривалості робочого часу згідно з Законом
України «Про колективні договори і угоди» (3356-XII) регулюються
колективним договором (ст. 7).

Крім того, орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в
установі або організації відповідно до зазначеного Закону (3356-XII)
погоджує графіки змінності, запровадження підсумованого обліку робочого
часу, а також дає дозвіл на проведення надурочних робіт, робіт у вихідні
дні (ст. 38).

Відповідно до Конституції України право на відпочинок забезпечується,
зокрема, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і
виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час (ст. 45). Так,
установлюючи тривалість робочого часу, беруть до уваги умови праці,
характер роботи, стан здоров’я та ряд інших обставин. З урахуванням
цього для окремих працівників установлюється скорочена порівняно зі
звичайною тривалість робочого часу. Скорочену тривалість робочого часу
встановлено для неповнолітніх працівників (віком від 16 до 18 років — 36
годин на тиждень, віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15
років, які працюють у період канікул) — 24 години на тиждень (тривалість
робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний
від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості
робочого часу для осіб відповідного віку); для працівників, зайнятих на
роботах із шкідливими умовами праці, — не більше як 36 годин на тиждень;
для окремих категорій працівників, а саме вчителів, медичних і
фармацевтичних працівників та інших. Слід пам’ятати, що питання
скороченої тривалості робочого часу для окремих категорій працівників
регулюється нормативно-правовими актами Союзу РСР.

Окрім скороченої тривалості робочого часу, передбачено на законодавчому
рівні неповну тривалість робочого часу, яка може встановлюватися
працівникам як під час прийняття на роботу, так і в процесі виконання
трудових обов’язків. Законодавством передбачено дві форми неповного
робочого часу: неповний робочий день чи неповний робочий тиждень.
Неповна тривалість робочого часу може встановлюватися за угодою між
працівником і роботодавцем та в обов’язковому порядку на прохання
вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або
дитину-інваліда, у тому числі таку, що знаходиться під її опікою, або
здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку.
Оплата праці проводиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно
від виробітку.

Слід звернути увагу на відмінність між скороченим та неповним робочим
часом, яка, зокрема, полягає в оплаті праці. Так, оплата праці за
скороченої тривалості робочого часу проводиться як і за нормальної
тривалості, а за неповного робочого часу — пропорційно відпрацьованому
часу або залежно від виробітку.

Крім того, слід звернути увагу, що напередодні святкових і неробочих
днів тривалість роботи працівників скорочується на одну годину. За
роботи в нічний час тривалість роботи (зміни) також скорочується на одну
годину.

Необхідно звернути увагу, що режим робочого часу й розподіл норм
робочого часу впродовж конкретного періоду встановлюється на
законодавчому та локальних рівнях.

a

a

N

P

AE

&

gd ZA

2рядку залучення працівників до ненормованого робочого дня, який є
особливим режимом робочого часу, що встановлюється для певної категорії
працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу та за
потреби виконання працівниками роботи понад нормальну тривалість
робочого часу. Ненормований робочий день може застосовуватися
роботодавцем для керівників, спеціалістів і робітників, праця яких не
піддається точному обліку в часі; чий робочий час за характером роботи
поділяється на частини невизначеної тривалості (сільське господарство);
або які розподіляють час для роботи на свій розсуд. Список професій і
посад, на яких може застосовуватися ненормований робочий день,
визначається колективним договором.

Слід запам’ятати, що законодавством передбачено два види обліку робочого
часу — поденний та підсумований. У випадку поденного обліку робочий час
підраховується впродовж кожного дня й застосовується за точно
встановленого робочого часу, який має однакову щотижневу тривалість. У
разі підсумованого обліку робочий час підраховується впродовж місяця,
кварталу та застосовується на підприємствах, які діють безперервно, де
за умовами виробництва не може бути встановлено щоденну або щотижневу
тривалість робочого часу. Запровадження підсумованого обліку робочого
часу погоджується виборним органом профспілкової організації на
підприємстві, в установі або організації.

Крім того, Кодексом законів про працю України (322-VІІІ) передбачено
право роботодавця на застосування понаднормових робіт у виняткових
випадках (ст. 62), із дозволу виборного органу профспілкової організації
на підприємстві, в установі, організації, загальний термін залучення
працівників до цих робіт не повинен перевищувати чотирьох годин протягом
двох днів поспіль і 120 год на рік. Проте законність залучення
працівників без їхньої згоди до надурочних робіт після прийняття
Конституції України викликає сумніви, оскільки згідно з положеннями
Основного закону України кожен має право на працю, яку він вільно обирає
або на яку вільно погоджується, використання примусової праці
забороняється (не вважається примусовою працею військова або
альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка
виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до
законів про воєнний і про надзвичайний стан) (ст. 43).

Крім того, на законодавчому рівні передбачено введення на підприємствах,
в установах, організаціях чергування за певних умов, а саме: у
виняткових випадках; за погодженням із виборним органом первинної
профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації; не
більше одного разу на місяць для окремого працівника; перенесення
приходу працівника на роботу в день чергування на більш пізній термін у
випадку чергування після закінчення роботи; тривалість чергування або
роботи разом із чергуванням не може перевищувати нормальної тривалості
робочого дня; чергування у вихідні, святкові та неробочі дні
компенсуються шляхом надання відгулу тієї ж тривалості, що і чергування,
протягом найближчих 10 днів. Не залучаються до чергування вагітні жінки
та жінки, які мають дітей віком до трьох років; неповнолітні; а також
працівники, що навчаються в загальноосвітніх школах і
професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, у дні занять.

Проте знову виникає питання щодо відповідності зазначених норм
Конституції України.

Література

Конституція України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР. — Ст. 27, 45.

Кодекс законів про працю України, затверджений Законом № 322-VIII від 10
грудня 1971 р.

Закон України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 р. №
3356-XII. — Ст. 7—8.

Гирич О. Г. Трудове право: Курс лекцій. — К.: Вілбор, 1999. — 208 с.

Трудовое право Украины: Учебн.-справ. пособие // Под ред.
Г. И. Чанишевой, Н. Б. Болотиной. — Х.: Одіссей, 1999. — 480 с.

Похожие записи