Реферат на тему:

Ретроспективний аналіз системи адміністрування податків у розвинених
країнах

Історія становлення системи оподаткування свідчить про те, що воно
неминуче пов’язане з питанням її удосконалення. Відомо, що основні
принципи оптимального оподаткування розроблені ще А. Смітом (1723–1790
рр.), який запропонував чотири податкових принципи. Вони відображають
умови, необхідні буржуазії як платнику податків та спрямовані проти
свавілля й невизначеності в податковій системі. Кожен мав платити по
можливості, податок мав бути точно визначеним і гранично ясним для
платника та стягуватися у спосіб найбільш вигідний для нього [9]. Згодом
це питання уже в умовах ринкової економіки вивчали такі відомі сучасні
економісти, як Р.Мардесен, О. Міллер, Р. Стігліц, Г. Лінвурд, А. Лаффер,
Р. Денберг, Р.Дорнбуш, К. Коттке, М. Шніцер, Р. Філіпс, С. Фішер та
інші.

Вивчення та аналіз попередніх досліджень дозволяють згрупувати основні
принципи оптимального оподаткування в такому вигляді:

1. Оподаткування повинно ґрунтуватися на принципі соціальної
справедливості. Цей принцип реалізується не через пошук і впровадження
найбільш „справедливого” податку, а шляхом поступового встановлення
оптимальної структури податкової системи, що має максимально
задовольнити всі верстви населення. Порушення принципу соціальної
справедливості призводить до напруженості в суспільстві, до труднощів в
економіці, негараздів у духовній сфері [5].

2. Оподаткування не повинно бути надмірним. Яка б не була скрута в
державі у фінансах, податки не повинні підривати зацікавленість
платників у господарській діяльності. Надмірні податки, по-перше,
призводять до звуження податкової бази внаслідок зменшення обсягів
виробництва і доходів, по-друге, змушують підприємців уникати сплати
податків. Про це красномовно свідчить „крива” Лаффера [4].

3. Законодавчо повинно бути визначено, що один прибуток не повинен
оподатковуватися більше одного разу, необхідно запобігати подвійному та
багаторазовому оподаткуванню. Розвинені ринкові країни уже перейшли від
податку з обороту до податку на додану вартість, впровадили
диференційоване оподаткування розподіленої і нерозподіленої частин
прибутку корпорації.

4. Система і процедура сплати податків мають бути економічно
ефективними, простими і зручними для платників і економними для установ,
що збирають податки. Це означає, що оподаткування повинно здійснюватись
із мінімальними витратами як для держави, так і для платників.

5. Податкова система має бути гнучкою, легко адаптованою до зміни
економічних і суспільно-політичних умов. Причому гнучкість оподаткування
забезпечується насамперед через поступову зміну податкової системи. Такі
заходи легше сприймаються населенням і приносять більше користі.
Податкова реформа проводиться лише за нагальної необхідності.

6. Податкова система має відповідати принципу стабільності. Необхідно
дотримуватися визначених на певний період орієнтирів у розвитку
суспільства. Стабільність податкової політики, по-перше, дозволяє всім
суб’єктам фінансових відносин мати сталі інтереси і виходячи з них вести
перспективну фінансову політику. Коли податкова політика змінюється
щороку, а то й декілька раз на рік, то це призводить до
неврівноваженості й невпевненості у фінансовій діяльності підприємств,
відлякує іноземних інвесторів. По-друге, стабільність податкової
політики і системи оподаткування забезпечує високу ефективність роботи
податкових органів, оскільки вони повинні мати певний час на освоєння
механізму контролю за надходженням того чи іншого виду податку. Часті
зміни в податковому законодавстві вносять плутанину як у роботу
податкових органів, так і в облік доходів підприємців [4].

Принцип стабільності і гнучкості в оподаткуванні перебувають у
діалектичній протилежності, і держава повинна забезпечувати оптимальні
співвідношення між ними. Не може бути ідеальної системи оподаткування
для усіх часів і країн. Однак не можна і безперервно змінювати податкову
політику. І та, й інша крайність призводить до негативних результатів,
які нині маємо в Україні.

8. Податкова система повинна відповідати критерію фіскальної
достатності, залучати до державного бюджету доходи, достатні для
задоволення потреб держави.

9. Податкова система щодо вимог суспільної справедливості повинна бути
тісно пов’язана з принципом рівнонапруженості. Рівнонапруженість
означає, що зобов’язання перед бюджетом установлюються для усіх
платників згідно з їхніми можливостями і результатами діяльності [3].

10. Податкова система не повинна залишати сумніву у платників щодо
неминучості сплати податків. Система штрафів і санкцій, притягнення до
кримінальної відповідальності та громадська думка повинні бути такими,
щоб несплата або несвоєчасна сплата податків, ухилення від їх сплати
були менш вигідними, ніж своєчасне виконання обов’язків перед
податковими органами [2].

Зазначені принципи обов’язково необхідно законодавчо забезпечити.
Україні це доцільно зробити в проекті Податкового кодексу, з прийняттям
якого не зволікати.

Світовий досвід показує, що за допомогою певної податкової політики
регулюються такі соціально-економічні процеси, як обсяг виробництва,
зайнятість, інвестиції, розвиток науки і техніки, ціни, імпорт і експорт
товарів та послуг, рівень життя населення, рівень споживання окремих
видів товарів і послуг [10].

Існує декілька варіантів позитивного досвіду проведення
адміністративно-правових реформ податкової системи, які були здійснені в
різних країнах світу в період 70–80-х років. У більшості країн
Латинської Америки на момент податкової реформи її спотворювали складна
структура податків, обмеженість податкової бази, недосконале
законодавство. До того ж ситуацію ускладнювали ухилення від сплати
податків та корумпованість податкових служб. У Бразилії щорічні втрати
пов’язані з ухиленнями від сплати податків у 1990–1994 рр. становили 40
млрд дол. США. Наприкінці 1980-х рр. у Аргентині платити податок
вважалося невдалим жартом. Не дивно, що саме в цій країні у 1991 році
провели найпослідовнішу податкову реформу. У Чилі це робили поступово
протягом 1985–1990 рр. Успішною була податкова реформа у Болівії в
1985–1986 рр. У всіх випадках забезпечувались універсальні вимоги:
збільшення доходів бюджету, ефективність, справедливість, прозорість
системи оподаткування та чітка діяльність податкових органів.

Досвід країн Латинської Америки не заперечує висновку, що зниження
ставок оподаткування збільшує надходження до бюджету. Наприклад, у
Болівії у 1986 р. ставку податку на дохід знизили із 45 до 10 %, а
замість понад 400 податків на роздрібний продаж запровадили єдиний ПДВ
зі ставкою 10 %. У підсумку частка податків у ВВП Болівії зросла з 1,9 %
у 1984 р. до 7 % у 1987–1988 рр. [11].

Подібним чином зниження ставок податку на дохід збільшило надходження до
мексиканського бюджету з початку 1990-х рр.

Досвід окремих країн застерігає від використання занижених ставок
податку на прибуток. Після трьох років експериментування в Аргентині у
1990 р. ставку цього податку підвищили з 20 до 30 %. Трохи раніше це
зробили в Чилі, де ставка податку на прибуток зросла від 10 до 30 %. З
іншого боку, недоцільно пов’язувати ефективність роботи підприємств
тільки зі ставкою оподаткування. Не менш промовистим є вплив
конкуренції, цінової та грошової стабільності, лібералізації зовнішньої
торгівлі та ринку робочої сили. В Аргентині у 1991–1994 рр.
продуктивність праці підвищилась на 42 %, а ВВП зростав щорічно в
середньому на 7,7 %, незважаючи на високі податки та припинення
державної „підтримки” у всіх формах (прямі субсидії, протекціонізм,
зниження курсу песо тощо).

Податкова реформа в Аргентині виявила ще одну особливість – гармонізація
податків ефективна лише у разі розширення податкової бази. У 1990 р.
ліквідацію різноманітних „тимчасових” податків (на банківські депозити,
на фінансові операції тощо) було поєднано із зниженням мінімального
рівня оподаткованого доходу та обмеженням практики податкових пільг. У
1991 р. ухилення від сплати податків почало каратися тривалим
ув’язненням; служби оновленої податкової інспекції (ВСІ) отримали
додаткові права щодо здійснення контролю за сплатою податків великими
приватними компаніями.

Загалом у більшості країн Латинської Америки, як і всюди у „третьому”
світі, частка податку на доходи громадян у загальній сумі податкових
надходжень залишається невисокою – не більше 20 %. Нові джерела
оподаткування пов’язуються із впровадженням податку на нерухомість, на
землю, на автомобілі, а також встановленням акцизних зборів на тютюнові
вироби та алкогольні напої. Деякі податки, наприклад, на предмети
розкоші, корисні не так для зростання доходів бюджету, як із погляду
соціальної справедливості [11].

Фіскальна політика завжди перебуває у фокусі боротьби економічних і
політичних інтересів. Латинська Америка не є винятком, так само як і
Україна не є „іншою” державою. Незважаючи на труднощі, в останні роки
вектор фіскальної політики в країнах Латинської Америки сформувався
досить чітко, за рахунок: скорочення дефіциту бюджету; зменшення частки
ВВП, що перерозподіляється через бюджет; гармонізації податкового
законодавства; боротьби з ухиленням від сплати податків [7].

Вдало ідуть реформи у Китаї. У комплексі економічної програми КНР
важливе місце надається реформуванню податкової системи країни.
Податкова система обслуговувала адміністративно-командний господарський
механізм Китаю і здебільшого виконувала суто фіскальну функцію.
Основними недоліками старої податкової системи були: нераціональна
структура, наявність численних перехідних видів податків, завищені
податкові ставки, обмежене використання податків на додану вартість
землі, індивідуальний прибуток, капітал та ін.

Основне завдання податкової реформи полягає у ліквідації системи
фінансового підряду, за якою платежі підприємств визначились угодою між
підприємством і місцевою владою, та поступовий перехід до податкової
системи.

На думку китайських фахівців, податки повинні виконувати функцію
фінансового макроекономічного регулятора, забезпечувати ефективну
фіскальну політику держави та стимулювати процес виробництва. Були
визначені принципи оподаткування, головними з яких є:

– справедливість при оподаткуванні, різницю у податкових ставках
необхідно застосовувати тільки для різних видів виробництва, а не різних
форм власності;

– чіткість і простота при обчислюванні та стягненні податків. Виконуючи
фіскальну функцію, податки забезпечили поступове надходження коштів до
бюджету в необхідній кількості, а також ефективне користування
бюджетними коштами, виходячи з державних потреб. Водночас, виконуючи
стимулюючу функцію, податки сприяли розвитку процесу виробництва і не
стали тягарем для товаровиробника.

Основними напрямами податкової реформи в КНР стали:

– регулювання використання капіталовкладень;

– залучення капіталовкладень в основне виробниче будівництво;

– виправлення структурних дисбалансів;

– стримання галопуючої інфляції;

– посилення контрольно-регулюючої функції фінансів на макроекономічному
рівні тощо.

До реформи основним джерелом державних доходів у КНР був податок з
обороту, він забезпечував 70 % загальної суми податкових надходжень. Це
було однією з особливостей податкової системи Китаю. У результаті
реформи на його базі була створена система, до якої входять податок на
додану вартість (ПДВ), акцизи та промисловий податок. За рахунок такої
системи здійснюється регулювання виробничих процесів, оптової та
роздрібної торгівлі.

За допомогою ПДВ у виробництві та обігу товарів здійснюється загальне
регулювання, а через акцизи – на незначну кількість споживчих товарів.

Надання послуг, передача нематеріальних активів та реалізація
нерухомості є об’єктом оподаткування промисловим податком.

У сучасній податковій системі КНР податок на додану вартість – це один
із видів податку з обороту. Він сприяє не тільки мобілізації фінансових
доходів, а й вибору підприємством найкращої форми господарювання,
підвищенню конкурентоспроможності продукції на світовому ринку. У
минулому оподатковувалася незначна кількість товарів при сильній
диференціації податкових ставок. Сьогодні встановлено дві ставки ПДВ –
загальна (17 %) та пільгова (13 %) – для виробництва зерна, олії,
пакувальних послуг, друкарських видань, кормів, добрив, сільгосптехніки
та хімікатів для сільського господарства. Товари, що експортуються за
кордон, сільгосппродукція нетоварного призначення, імпортні наукові
прилади, товари, що надходять за рахунок благодійної допомоги, а також
протизаплідні засоби, звільнені від сплати ПДВ. Для тих, у кого
реалізаційні доходи менші певної суми (у виробництві оборот з
реалізації, що оподатковується, менший за 1 млн юаней на рік, у торгівлі
– менший за 1,8 млн юаней на рік), застосовується ставка 6 %.

Реформа податкової системи у Китаї дала позитивні результати: рівень
виробництва постійно підвищується, активно розвиваються підприємства
різних форм власності, зростають як вітчизняні капіталовкладення, так і
іноземні. Але при цьому податкові ставки, як і раніше, встановлюються на
основі фінансового підряду [1].

Досвід проведених податкових реформ у розвинених країнах виявив, що в
перші роки зниження оподаткування юридичних і фізичних осіб
супроводжувалося зростанням дефіциту державного бюджету. Так, у США мали
місце безпрецедентні дефіцити федерального бюджету. Причому після 1981
року різко зріс структурний дефіцит, який спочатку супроводжувався
збільшенням реального бюджетного дефіциту, а після 1983 року – його
стабілізацією, досягнутою винятково внаслідок зменшення циклічного
дефіциту при подальшому зростанні структурного. Таким чином, основним
компонентом дефіцитів федерального бюджету в 80-ті рр. був структурний,
що свідчить про спричиненість цих дефіцитів перш за все не циклічними
коливаннями, а податково-бюджетною політикою.

У США при рівні дефіциту федерального бюджету напередодні податкової
реформи (1976–1980 рр.) у 1,9 % ВНП і значних можливостях скорочення
видатків (які, щоправда, не були використані, оскільки Конгрес не
прийняв пропозицій щодо скорочення соціальних програм) у 1981–1985 рр.
дефіцит зріс до 4,3 % ВНП. В Україні ж істотне зниження податкового
тягаря в умовах значних масштабів дефіцитності (особливо „прихованої”)
державного бюджету і проблематичності суттєвого зменшення видатків із
нього призведе до загострення проблеми дефіциту, ще більше порушить
нестійку, штучно досягнуту фінансову стабілізацію. Зростання ж реального
дефіциту загострить проблеми інфляції, фінансування бюджетної сфери. Усе
це може лише дискредитувати ідею справді необхідної для України
податкової реформи [8].

Запропонована концепція має ліберальну спрямованість, ігнорує можливі
соціальні наслідки податково-бюджетних змін, передбачає податкову
лібералізацію у поєднанні зі скороченням соціальних витрат, підвищенням
пенсійного віку, що в умовах низької тривалості життя, погіршення стану
здоров’я не може розглядатися інакше, ніж антигуманна пропозиція. Автори
концепції наголошують на тому, що послаблення податкового тягаря
створить грунт для економічного зростання, а останнє – для підвищення
добробуту. Це так, але частина населення вже зараз має такий рівень
життя, що до економічного зростання може просто не дожити. Виснажені
ціновою лібералізацією й іншими революційними заходами, економіка та
народ потребують еволюційного розвитку, розумного, поміркованого
реформаторства.

Податкова реформа, по-перше, повинна відбуватися поетапно, поступово
знижуючи податковий тягар. Її проведенню передуватиме розробка
довгострокової, розрахованої на декілька років, програми податкової
реформи, детально прорахованої і науково обґрунтованої та законодавчо
забезпеченої.

По-друге, стратегія податкової реформи повинна ґрунтуватися на концепції
державного регулювання, покладеній в основу економічної стратегії
країни. Так, неоліберальна концепція передбачає обмежене державне
втручання в соціально-економічні процеси і більш ліберальне податкове
законодавство, низький рівень податкового преса. Концепції, що
передбачає значне державне втручання, відповідає вищий рівень
оподаткування.

Сучасні темпи розвитку економіки в Україні потребують модернізації
системи державного регулювання з використанням усіх властивих йому
методів: кредитно-грошових, податково-бюджетних, економічного
програмування тощо (так було і в розвинених країнах під час великих
потрясінь). Передумовою цього є значний державний сектор в економіці.
Крім того, існують певні застереження від значного державного втручання
в економіку України, пов’язані з негативним досвідом державного
регулювання лише в адміністративно-командній формі, невмінням
користуватися властивими ринковій економіці методами державного
регулювання; із значними масштабами корупції, зловживань, розкрадання
державного майна, що створюють грунт для використання коштів,
зосереджених у руках держави, в інтересах окремих угруповань, а не для
виконання економічних програм [10].

По-третє, податкова реформа повинна мати інвестиційно-соціальну
спрямованість. Це означає такі зміни в податковій системі, які в першу
чергу сприяли б розв’язанню найнагальнішої проблеми інвестицій в
економіку, а крім того, особливо на першому її етапі, не потребували б
значного скорочення витрат із бюджету, насамперед соціальних. Тобто
повинен змінитися не стільки загальний рівень податкового тягаря,
скільки його структура. Зміна ж структури повинна відбуватися шляхом
перенесення центру ваги з оподаткування невисоких доходів переважної
частини населення (отримувачів заробітної платні) на оподаткування
споживання найзаможніших верств населення. На другому етапі реформування
інших сфер, особливо бюджетної, дозволить піти на суттєвіші зміни в
системі оподаткування і значніше послаблення податкового тягаря.

По-четверте, податкова реформа повинна пов’язуватися з комплексом інших
заходів. Істотним податковим змінам передує кардинальний перегляд
законодавства, яке встановлює систему оплати праці, пенсійне
забезпечення, освітні послуги. Крім того, податкова реформа повинна
провадитися у взаємозв’язку з відповідною кредитно-грошовою політикою.

По-п’яте, розробляючи концепцію податкової реформи, доцільно було б
більш глибоко вивчити досвід її проведення в розвинених країнах.
Зокрема, досвід США свідчить, що скорочення податків, а отже, доходів
державного бюджету, супроводжувався не просто пошуками шляхів
збалансування бюджету (зменшення його видатків), а поєднувався із
заходами щодо забезпечення збільшення доходів бюджету.

У процесі реформування податкова система повинна стати насамперед
сприятливою для інвестицій. Інвестиційна спрямованість податкової
системи може забезпечуватися за допомогою як диференціації ставок
податку на прибуток підприємств залежно від обсягу оподатковуваного
прибутку, що створить сприятливіші умови для інвестицій у малий бізнес,
так і широкого спектра інвестиційних податкових пільг. Досвід їх
застосування у розвинених країнах, при всій його неоднозначності, все ж
продемонстрував позитивний вплив цих пільг на процеси заощадження та
інвестування. Так, у США введення інвестиційного податкового кредиту
(1962 р.) спочатку стимулювало приватні внутрішні заощадження та
інвестиції. Протягом 1961–1970 рр. їх частка у ВНП становила відповідно
8,2 % і 7,1 %. Протягом 1971–1980 рр. вона дещо знизилася до 8,0 % і 6,8
%, а в 1981–1985 рр. впала до 6,4 % і 4,6 %. Причина цього падіння не в
податковій політиці, а в рекордному дефіциті федерального бюджету, який
обумовив використання значної частки приватних заощаджень на
фінансування бюджетного дефіциту, а не на інвестиції. Найпозитивніший
вплив податкові пільги чинять на нові галузі. Зокрема, в США у 60-ті рр.
найсуттєвішим виявився вплив інвестиційного податкового кредиту на
стимулювання виробництва електронно-обчислювальної техніки, яка отримала
податкові пільги якраз у період її становлення як самостійної галузі
американської промисловості.

В Україні необхідність інвестиційних податкових пільг зумовлена
гостротою інвестиційної проблеми і неможливістю її повного врегулювання
за допомогою ринкових механізмів, оскільки останні перебувають лише в
стадії свого становлення.

Забезпеченню інвестиційної спрямованості податкової системи сприятиме
також впровадження прискореної амортизації, яка дозволить збільшити
частку амортизаційних відрахувань і розширити можливості їх використання
для оновлення спрацьованих основних фондів; надання підприємствам права
переносити збитки, допущені у звітному році, на прибутки наступних
періодів (нині це право мають лише новостворені підприємства протягом
перших трьох років); кредитування ПДВ, сплаченого в ціні капітальних
товарів.

Соціальна спрямованість податкової системи може бути забезпечена за
допомогою підвищення неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і
зрівнянням його з прожитковим мінімумом; запровадження
неоподатковуваного мінімуму з податку на нерухоме майно громадян, який
дозволив би звільнити від оподаткування житла в межах нормативної
забезпеченості на кожну людину, а також диференційованих ставок цього
податку, що повинно стимулювати не надлишкове споживання, а продуктивне
використання особистих доходів; введення нових податків на предмети
розкоші, а на другому етапі податкової реформи – на спадщину і
дарування. Щодо першого податку, то його необхідність зумовлена як
актуальністю стимулювання продуктивного використання доходів, так і
необхідністю перерозподілу доходів, що коригують добробут, оскільки їх
диференціація набула в Україні соціально небезпечного рівня; розширення
переліку підакцизних товарів за рахунок тих товарів, що споживаються
переважно заможними верствами населення; застосування пільгової ставки
ПДВ на продукти харчування (крім спиртних напоїв і тих продуктів, що
споживаються переважно заможними верствами населення), ліки, громадський
транспорт, засоби інформації (книги, газети, журнали), вартість робіт із
будівництва об’єктів соціальної сфери і житла.

Якщо актуальність забезпечення інвестиційної спрямованості податкової
реформи є очевидною, то необхідність її соціальної спрямованості
потребує обґрунтування, оскільки ця проблема взагалі не ставиться ні
теоретиками, ні розробниками податкової реформи. Тим часом німецькі
вчені, виходячи з досвіду функціонування соціально-орієнтованої ринкової
економіки, вважають, що податкова система повинна зробити свій внесок у
розвиток і розподіл добробуту в соціальній ринковій економіці. На їх
думку, це повинно відбуватися так:

1) через виключення з оподаткування заощаджень, що створює оптимальні
можливості для зростання добробуту. Із соціального погляду вважається
справедливим стимулювати громадян до розвитку власності та формування
незалежності від державного забезпечення;

2) шляхом прогресивного оподаткування доходів, що забезпечує їх
перерозподіл, спрямований на коригування добробуту;

3) через звільнення від оподаткування прожиткового мінімуму, що є
обов’язковою умовою соціальної податкової справедливості;

4) шляхом правового гарантування соціальних інститутів сім’ї та шлюбу;

5) через забезпечення екологічної податкової справедливості.

Чому необхідна соціальна спрямованість податкової реформи в Україні?
Податкова система України неадекватна соціально орієнтованій ринковій
економіці, про що свідчать: високий рівень оподаткування більшості
населення, який досягається перш за все заниженням неоподатковуваного
мінімуму доходів, а також високі непрямі податки; недостатнє
використання податків для регулювання соціальних процесів, а також
податків як засобу перерозподілу доходів і зниження ступеня соціальної
нерівності в суспільстві.

Гострота соціальних проблем зумовлює необхідність державного регулювання
соціальних процесів, зокрема й за допомогою податкових важелів. Якщо на
першому етапі податкової реформи можливості забезпечення її соціальної
спрямованості є обмеженими внаслідок кризового стану економіки і
відсутності коштів, то з початком економічного зростання ці можливості
підвищаться. Тому на наступних етапах реформування податкової системи
підсилення її соціальної спрямованості забезпечиться через впровадження
цілого ряду податкових знижок, що широко використовуються у розвинених
країнах і спрямовані на регулювання важливих соціально-економічних
процесів.

Отже, удосконалення системи оподаткування повинно відбуватися шляхом
поступового зниження податкового тягаря в процесі довгострокової
поетапної податкової реформи. Основними вихідними елементами цієї
реформи повинні стати:

–  науково обґрунтована державна політика доходів, законодавчо
закріплена Податковим кодексом України;

– система оподаткування, що повинна стати складовою частиною державного
механізму регулювання розвитку окремих галузей економіки. Необхідно
посилити податкові методи регулювання темпів і пропорцій розвитку
економіки. Держава повинна мати можливість впливати на всі три складові
частини процесу виробництва: оплату праці, виробничі, основні й оборотні
фонди, рівень прибутковості;

– система оподаткування, яка повинна мати інвестиційну й соціальну
спрямованість;

– зміни в системі оподаткування, що мають відбуватися одночасно з
реформуванням системи оплати праці, пенсійного забезпечення,
удосконаленням соціальної сфери;

– розширення неподаткових форм і методів мобілізації доходів бюджету
(оренда державного майна, дивіденди від частки державної власності в
акціонованих підприємствах, реалізація державного майна);

– податкова система, основою якої повинні стати прямі податки, тобто
податки, де об’єктом оподаткування є прибуток фізичної та юридичної
особи, земля, майно і капітал;

– непрямі податки, які повинні застосовуватися лише у формі акцизів для
обмеження споживання окремих видів товарів, можливостей
виробника-монополіста в одержанні необґрунтовано високих доходів, а
також для оподаткування предметів розкоші, захисту власного виробника;

– запровадження при оподаткуванні обґрунтованої диференціації ставок
податків залежно від виду діяльності й розміру одержуваного прибутку або
доходу;

– ліквідація податкових пільг, які сприяють перерозподілу доходів,
деформують вартісні показники в економіці і знижують
конкурентоспроможність товаровиробника. Пільги можуть надаватися на
певний строк і за умови використання коштів на визначені державою цілі;

– умови оподаткування, які мають бути прості й зрозумілі платникам,
податки повинні стягуватися у зручний для платників час і прийнятним
способом;

– чітке розмежування податків, що зараховуються до місцевих бюджетів і
державного бюджету, розширення прав у сфері оподаткування органів
місцевого самоврядування;

– подальше впровадження і посилення ролі місцевих податків і зборів у
формуванні доходів місцевих бюджетів;

– подальше використання митних тарифів як механізму удосконалення
оподаткування у зовнішньоекономічній діяльності.

Організаційна основа податкової системи будь-якої держави (тобто
правильне нарахування податків, своєчасна їх сплата, неможливість
ухилення від оподаткування) забезпечується добре продуманою системою
обліку й звітності. А тому існує нагальна необхідність доопрацювати і
подати на першочерговий розгляд Верховної Ради проект Закону „Про
систему бухгалтерського обліку й звітності в Україні”.

Для поліпшення загальної ситуації із надходженнями до бюджету необхідно
досягти стабільності податкового законодавства, яке забезпечило б:

– введення в дію законодавчих актів із питань оподаткування не раніше,
ніж через рік із моменту їх прийняття;

– незмінність ставок, пільг і правил оподаткування протягом щонайменше
трьох років із моменту введення в дію актів податкового законодавства
щодо платників, які беруть участь у цільових державних інвестиційних
програмах протягом всього терміну їх дії.

Необхідно навчитися свідомо керувати доходами держави і відмовитися від
надто жорсткого регулювання економіки, яке штовхає підприємця в „тінь”.
Тобто потрібно досягти збалансованості інтересів бюджету і конкретного
підприємця. Для цього необхідно забезпечити гнучкість податкової
системи, пристосувати її до зовнішньої і внутрішньої економічної
кон’юнктури [10].

Саме поняття податкової реформи включає в себе не тільки зміну
законодавства, яке регулює розміри і процес стягнення податків, а й
модернізацію податкової служби, приведення її відповідно до уже
здійснених ринкових перетворень, яка навіть у наявному недосконалому
правовому полі змогла б на достатньому рівні забезпечувати доходи
бюджету. В Україні за сприянням міжнародних організацій розроблено
спеціальну довгострокову державну програму модернізації податкової
служби до 2008 року, на виконання якої отримано кредит.

Відомо, що Законом „Про державну податкову службу в Україні”
передбачено, крім здійснення податковими органами нагляду за
правильністю обчислення і своєчасністю сплати податків, ще і ведення в
необхідних випадках оперативно-розшукової, а також слідчої роботи в
суворих межах діючих законів.

У всі часи податкові органи, як органи фіскальні, були, є і будуть одним
із найбільш непопулярних державних інститутів країни. Але податки – це
плата за цивілізацію, і сплачувати їх слід справно.

Реформування податкової системи України з метою забезпечення її
інвестиційної і соціальної спрямованості відповідає стратегічній
орієнтації українського суспільства на побудову соціальної ринкової
економіки. Крім того, воно забезпечує зв’язок зниження податкового
тягаря із розв’язанням найнагальніших соціально-економічних проблем. Але
необхідно пам’ятати, що зниження рівня оподаткування ще не ґарантує
спрямування вивільнених коштів у необхідному для суспільства напрямі.

Література:

1. Аналітична довідка Управління міжнародних зв’язків ДПА України. –
Київ, 2002.

2. Денберг Р.П. Международное налогообложение. – М.: Юнити, 1997. – 375
с.

3. Кучерявенко Н.П. Налоговое право. – Харьков: Константа, 200. – 320 с.

4. Линвурд Т. Гайгер. Макрсокономическая теория и переходная экономика.
– М: ИНФРА, 2003. – 95 с.

5. Мартін Шніцер. Порівняння економічних систем. – К: Основи, 1997. – 62
с.

6. Миллер О. Теория предложения и налоговая политика в США. – М.: МЄ и
МО, 1989. – № 7. – С. 25.

7. Обмен налоговой информацией между государствами-членами ОЭСР: Обзор
существующей практики. – Москва, 2003. – 95 с.

8. Роберт Филипс. Руководство по организации сбора налогов и обеспечению
соблюдения налогового законодательства. Казначейство США, Управление
технического содействия. – Вашингтон, 2002. – 132 с.

9. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. – М.:
Соцжгиз, 1962. – 386 с.

10. Соколовська А.М. Кодифікація податкової системи: уроки для України
// Вісник Національного банку України. – 1997. – № 11. – С. 29.

11. Brook J. Quiet Revolution Latin Pensions // The New York Times. –
1994. – September 10. – P. 10.

Похожие записи