Речі як об’єкти цивільних прав

Найбільш врегульовану у цивільному праві групу цивільних прав і
обов’язків складають речові права. Власне стосовно них і виникло саме
цивільне право. Характеризуючи речові права, варто підкреслити що це
права на «тілесні» речі, що мають просторові та часові координати.

Деякий час тема речових прав в цивільному праві була фактично закрита.
Речове право розглядалось як застаріла категорія, що для соціалістичних
правовідносин не є актуальною. Така негативна оцінка – наслідок
відсутності приватної власності та перемоги прибічників заперечення
існування речових прав. Якщо речові права – наслідок розвитку інституту
приватної власності, зокрема на землю то виникає потреба врегулювання
відносин при зіткненні інтересів власників. Якщо в СРСР був диктат
державної власності то необхідності в речових правах не було. З
реанімацією приватної власності виникла потреба рецепції речових прав.

Одним з найбільш розповсюджених видів об’єктів цивільних прав є речі.
Вони як такі отримали у цивілістиці визначення першими. Ще римські
юристи розробили теорію речей і провели її у цивільному праві. Основні
положення їх розуміння і класифікації речей сприйняті більшістю правових
порядків.

З огляду на зазначене вище вони поступилися за значенням особистим
немайновим правам, але не втратили своєї меркантильності

У юридичній літературі існує кілька визначень поняття «речі». Зокрема,
О.А. Підопригора визначає річ як визначену частину природи, що являє
собою деяку цінність для її власника. О.А.Пушкін – предмети зовнішнього
матеріального світу в їх природному стані (вода, земля, природні
копалини тощо) або предмети, що створені в результаті людської праці
(меблі, обяг, будинок тощо). О.В.Дзера – все те, за допомогою чого можна
задовольнити ту чи іншу потребу і з приводу чого виникають цивільні
правовідносини і у подальшому приєднується до попереднього тлумачення
речі

А.П. Сергєєв відзначає, що речі – це матеріальні предмети зовнішнього
навколишнього світу по відношенню до людини. Ними є як предмети
матеріальної і духовної культури, тобто продукти людської праці. Сюди
відносяться й предмети, що створені самою природою і використовувані
людьми у своїй життєдіяльності – земля, корисні копалини, рослини тощо.
Досить своєрідно в дусі сприйняття речей у римському приватеному праві
їх визначає речі В.А. Лапач – речами в цивільному праві можуть бути ті
матеріальні і культурні (інтелектуальні) цінності, що мають вартість і з
приводу яких виникають майнові відносини як предмет цивільного права, а
також власне цивільні правовідносини. Речами можуть визнаватися предмети
природного світу чи результати (продукти) людської діяльності, що беруть
участь у товарному обороті. Предмети, вилучені з обороту, скидають із
себе «товарну маску», перестаючи тим самим бути речами в
цивільно-правовому сенсі. Видається, що таке визначення речі не
відображає, на наш погляд, істотну ознаку речі – здатність задовольняти
ті чи інші потреби суб’єктів. У зв’язку з цим вилучені з обороту об’єкти
є також речами, але вони є об’єктами прав державної власності.

Питання про речі як об’єкт цивільних прав досить дискусійне. Слід
зазначити, що Я.М. Магазинер вказував, що об’єктами права є не
матеріальні об’єкти, так звані речі, а лише дії у відношенні речей…Люди
ж і речі так само не є «елементами» правовідносин, як не є елементами
електрики ебонітова паличка і шкіра, тертям яких створюється електрика.

Аналізуючи наведене можна визначити ознаки речі як об’єкта цивільних
правовідносин:

це матеріальні предмети зовнішнього навколишнього світу (матеріальна
субстанція);

вони створені людиною чи мають природне походження;

вони мають товарну форму або цінність для суб’єкта цивільного права;

мають споживчу вартість і з приводу яких виникають майнові відносини як
предмет цивільного права, а також власне цивільні правовідносини;

з приводу них виникають цивільні правовідносини, чи вони визнані
об’єктами цивільного права позитивним законодавством і нема заборон щодо
цього;

вони мають просторові та часові координати;

вони формалізовані чинним законодавством, або визначені на рівні
етимологічного значення і детермінують поведінку суб’єктів. Поточне
законодавство містить легальні визначення значної кількості речей
(автомобіль, комплектуючі вироби, зброя тощо) та встановлює до них певні
вимоги на загальному та спеціальних рівнях. В інших випадках річ чи
майно визначається на рівні загальносприйнятих термінологічних
визначень.

?????????c?ож встановленого на ньому спеціального обладнання чи
механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку в органах
Державної автомобільної інспекції МВС України та /або допущені до
дорожнього руху, а також вввезені на митну територію України для
тимчасового користування, зареєстровані у інших країнах. ЗУ «Про
розвиток автомобільної промисловості України» дає визначення автомобіль
– наземний транспортний засіб, що класифікується згідно з Українською
класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності за товарними
позиціями 8702, 8703, 8704; мотоцикл — наземний транспортний засіб, що
класифікується згідно з Українською класифікацією товарів
зовнішньоекономічної діяльності за товарними позиціями 8711; кузов
(кабіна) автомобіля – каркасна конструкція, призначена для монтажу на
ній складових компонентів автомобіля, а також розміщення робочого місця
водія та місць пасажирів або вантажу; шассі (рама) автомобіля рамної
конструкції – певна частина автомобіля, на яку згідно з конструкцією
встановлюються комплектуючі вироби, вузли та агрегати. Варто зауважити,
що речі в цивільному праві характеризуються своєю функціональність
(призначенням) –здатністю задовольняти потреби людини, товарністю
(вимогами щодо речі, які визначаються стандартами, технічними умовами чи
зразками), допустимістю до цивільного обороту (загальний чи спеціальний
порядок), походженням (національні, експортні), звязком з іншими речами
та іншими формальними вимогами. Такі формальні вимоги щодо речей-товарів
встановлені згаданою вище Українською класифікацією товарів
зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД).

Принагідно зазначимо, що речі є об’єктами цивільного права у тому разі
коли вони певним чином визначені і мають просторові, часові чи правові
координати. Просторові означають знаходження речі в просторі із
прив’язкою до нерухомих речей. Часові здебільшого визначають строк
природності речі поза якими вона втрачає свої споживчі властивості і не
може бути застосована за своїм безпосереднім призначенням. Це стосується
лікарських препаратів. Правові координати є абстрактними і визначають
вимоги до речі за наявності яких вона може бути введена у цивільний
обіг. Так якщо будівля не відповідає встановленим імперативно
“Будівельним нормам та правилам” вона не може бути прийнята і введена в
експлуатацію.

Це стосується продуктів харчування, стосовно який визначені санітарні
вимоги. Введення імперативних вимог до речей зумовлене необхідністю
забезпечення безпеки людини.

На підставі наведеного слід зазначити, що речі як об’єкти цивільних
права мають певні ознаки та характеристики: мати споживчу вартість –
бути необхідними для використання у побутовій підприємницткій чи іншій
діяльності, утилітарності – задовольняти потреби суб’єкта,
аксіологічності – мати цінність, що формується у співівідношенні
дефіцитності речі та нагальності потреби у ній (матеріалістичний аспект)
чи відображати певний стан людини і навіювати певні переживання чи
спогади (особистий аспект), просторовий – мати певні просторові
координати і прив’язку до місця їх перебування; мати виміри існування –
фізико-хімічні та інші властивості.

Література

Грешников И.П. Субъекты гражданского права // С.-Петербург. Юридический
центр. 331 с.,

Шишка Р.Б. Новий погляд на підприємницьку правосуб’єктність // Вісник
Університету внутрішніх справ. — № 3-4. – 1998 . – с. 266-272;

Шишка Р.Б. и др. Предпринимательское право Украины: Учебник /

Р.Б.Шишка, А.М.Сытник, В.Н.Левков, и др./Под. общ. ред к.ю.н.Р.Б.Шишки.
Х., Эспада. 2001.,

Гражданское право Украины. Ч. 1. Под редакцией Пушкина А.А., Самойленко
В.М., Х.: Основа, 1996, 438 с.;

Шершеневич Г.Ф. Учебник торгового права. (По изданию 1914 г.) // М.:
Спарк. – 1994, 335 с;

Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907
г.). М.: Спарк, 1995. – 556 с.; Цивільне право України: Академічний
курс: Підруч.: У двох томах / За заг. Ред Я.М.Шевченко.-Т.1. Загальна
частина. К.: Вид. Дім “Ін Юре”, -2003, 520с.,

Райхер В.К. Абсолютные и относительные права (к проблеме деления
хозяйственных прав) // Известия экономического факультета Ленинградского
политехнического института. 1928. Вып. 8; Иоффе О.С. Правоотношение по
советсткому праву. Л., 1949. Гл.5; Толстой Ю.К. Социалистическая
собственность и оперативное управление. Проблемы гражданского права.Л.,
1987.

Подопригора А.А. Основы римского гражданского права. – К.: Вентури,
1997. – С. 106.

Гр.. право. 1996. -С.168

Глянути підручник -С.168.

Гражданское право. Учебник. Часть 1. / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К.
Толстого. – М.: «ТЕИС», 1996. – С. 195.

Лапач В.А. Система объектов гражданских прав: Теория и судебная
практика. – СПб.: Изд-во «Юридич. центр Пресс», 2002. – С. 244.

Магазинер Я.М. Объект права. В кн.: Очерки по гражданскому праву. –
Ленинград, 1957. – С.66.

Урядовий кур’єр, 2004, № 71, Орієнтир 14’2004.

Похожие записи