Речі як об’єкти цивільних прав (правовідносин). Речі приватного права.
Види речей приватного права

Приступаючи до характеристики речей як об’єктів цивільних прав
насамперед варто звернути увагу на такі обставини.

По-перше, традиційно речі розглядаються як головний, найпоширеніший
об’єкт цивільних прав3. Відлуння цього підходу помітне й у вітчизняному
цивільному законодавстві. Наприклад, розділ III Загальної частини ЦК
УСРР 1922 р. називався «Об’єкти права (майно)» і, ототожнюючи поняття
«об’єкти права» та «майно», містив виключно норми, присвячені речам
(майну). У розділі III книги 1 ЦК України 2003 р. «Об’єкти цивільних
прав» речам присвячено 20 статей (ст.ст.179-198) Із двадцяти п’яти, що
містяться у цьому розділі. Певні зрушення, звісно, є. Оскільки в ст.1
зазначається, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові
та майнові (цивільні) відносини, тобто немайновим відносинам надається
пріоритет перед майновими, то стає очевидною невідповідність питомої
ваги норм, присвячених речам та Іншим об’єктам цивільних прав. Можна
припустити, що в міру розвитку концепції цивільного права України як
права приватного акценти у цій галузі будуть зміщуватися, а відтак
різним видам об’єктів цивільних прав увага буде приділятися більш
рівномірно.

По-друге, має враховуватися складність самого визначення речей як
об’єктів правовідносин.

Наприклад, ст. 179 ЦК визначає річ як предмет матеріального світу, щодо
якого можуть виникати цивільні права та обов’язки.

Проте таке визначення, очевидно, потребує розширеного тлумачення. Адже
ст. 177 ЦК поміж різновидів речей називає майно та майнові права, а ст.
190 ЦК вказує, що поняттям «майно» охоплюються також майнові права та
обов’язки. Цілком очевидно, що ні «майнові права», ні «майнові права та
обов’язки» не можуть бути віднесені до «предметів матеріального світу»,
як це випливає з визначення речі, запропонованого у ст. 179 ЦК. У
визначенні речей за ЦК України відчувається деяке відлуння ЦК Німеччини,
згідно з §90 якого речами у сенсі закону визнаються лише матеріальні
предмети. Проте запозичення тут, можливо, І не було, оскільки ЦК
Німеччини послідовно не згадує як об’єкти цивільних прав ні майнові
права, ні майно як таке.

Тут варто пригадати, що з проблемою визначення речей правознавці
стикалися ще з прадавніх часів. Давньоримські знавці права бачили вихід
з цієї ситуації у дуже широкому визначенні речей («Речі — це частина
світу, відокремлена або не відокремлена від інших частин»), яке
доповнювалося і конкретизувалося детальними класифікаціями за різними
підставами. Зокрема, майнові права та обов’язки позначалися як «res
incorporales» (безтілесні речі — ті, що не мають матеріального
субстрату) на відміну від «res corporales» (тілесні речі — такі, що
мають матеріальний субстрат). Вважаю такий підхід виправданим і зараз,
що підтверджується визнанням поділу речей на тілесні та безтілесні у
концепції права і цивільному законодавстві багатьох країн.

По-третє, об’єктами цивільних прав (правовідносин) можуть бути лише
оборотоздатні речі.

Тобто в разі коли йдеться про речі як об’єкти цивільних прав, маємо
враховувати, що стосовно речей, вилучених з цивільного обігу, цивільні
права І обов’язки виникати не можуть (це сфера дії не приватного, а
публічного права), а отже, вони не можуть бути й об’єктами цивільних
правовідносин. Якщо ж іноді йдеться про те, що якесь майно знаходиться у
«винятковій власності держави», то це ще не означає, що ми маємо справу
з приватно-правовою (цивільно-правовою) категорією «право власності».
Адже саме поняття «виняткова власність» є категорією публічно-правовою,
а не приватно-правовою і знаходиться за межами сфери дії цивільного
права. З цих міркувань речі, що вилучені з обігу і знаходяться у
власності (винятковому володінні або розпорядженні) держави, не можуть
бути визнані об’єктами цивільних прав (правовідносин).

Таким чином, об’єктами цивільних прав можуть бути лише речі, що
знаходяться у цивільному обігу (повністю або частково оборотоздатні).
Логічно буде іменувати їх «речі приватного права», на відміну від
вилучених із цивільного обігу «речей публічного права».

Отже, визначивши речі приватного права як предмети, властивості та
відносини, що мають матеріальний зміст і охоплюються сферою дії
цивільного права, доповнимо це визначення характеристикою окремих видів
речей.

1) Важливим критерієм поділу речей є їх правовий режим. Його значення
пояснюється тим, що ЦК, встановлюючи правила поведінки суб’єктів
цивільного права при використанні тієї або іншої речі, тим самим
визначає цивільно-правові межі та умови використання речі, тобто її
«правовий режим». Отже, цей термін є умовним і означає не властивості
речі, а визначає, якою має бути поведінка людей щодо неї. Правовий режим
речей є однією з головних підстав їх класифікації, необхідної при
визначенні обсягу І змісту прав та обов’язків учасників цивільних
відносин.

За правовим режимом речі приватного права поділяються на:

а) речі, які вільно перебувають у цивільному обігу;

б) речі, обмежені у обігу.

До речей, обмежених у обігу належать речі, перераховані у Спеціальному
порядку набуття права власності на окремі види майна, затвердженому
постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. До них належать:
вогнепальна гладкоствольна і нарізна зброя, газові пістолети, револьвери
і набої до них, радіоактивні речовини, а також пам’ятки мистецтва і
культури. Права власності на ці речі фізичні особи можуть набувати лише
за наявності відповідного дозволу органів МВС, Мінкультури України тощо.

Речі, що вільно перебувають у цивільному обігу, можуть вільно
відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої. Вони можуть бути
об’єктами різних абсолютних і відносних цивільних правовідносин і
належати будь-яким суб’єктам цивільного права.

2) Залежно від можливості пересування речей у просторі речі можуть бути
також поділені на рухомі та нерухомі.

Свого часу такий поділ нехтувався радянською правовою доктриною як
буржуазний і такий, що не має практичного значення. Проте у ЦК України
2003 р., як і цивільних кодексах інших держав, що утворилися на
пострадянському просторі, нерухомість та рухомість розрізняються досить
послідовно.

Так, ст. 181 ЦК до нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості)
відносить земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній
ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх
призначення. Обов’язковій реєстрації підлягає право власності на
нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі Іноземців та
осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних
організацій, іноземних держав, а також територіальних громад в особі
органів місцевого самоврядування та держави в особі органів,
уповноважених управляти державним майном. Реєстрацію прав власності на
нерухоме майно здійснюють комунальні підприємства, бюро технічної
інвентаризації відповідно до Тимчасового положення про порядок
реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом
Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р. №7/5.

Крім того, згідно зі ст.181 ЦК режим нерухомої речі може бути поширений
законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання,
космічні об’єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній
реєстрації. В цьому випадку йдеться не про зміну фізичної сутності
речей, а про надання їм певного правового режиму. Реєстрація повітряних
та морських суден, суден внутрішнього плавання, космічних об’єктів
уповноваженими на це органами не замінює реєстрації прав на них як на
нерухомість (ст. 182 ЦК)

ЦК передбачає можливість поширення режиму нерухомості на інше майно,
крім вказаного вище, але тільки шляхом прямого припису закону.

Особливостями правового режиму нерухомості є:

— державна реєстрація речових прав на нерухомість, обмеження цих прав,
їх виникнення, переходу та припинення (ст. 182 ЦК),

— встановлення зобов’язань, предметом яких є нерухомість, за місцем
знаходження цього майна;

— набуття права власності на новостворене майно або права власності за
договором з моменту державної реєстрації цієї нерухомості (ст.ст.331,
334 ЦК);

— особливий порядок набуття права власності на безхазяйну річ (ст.335
ЦК);

— більш тривалі строки набувальної давності на нерухоме майно (ст.344
ЦК);

— спеціальні правила укладення правочинів з нерухомістю (нотаріальна
форма, державна реєстрація тощо).

Рухомими речами визнаються речі, які можна вільно переміщувати у
просторі. Зокрема, рухомим майном визнаються речі, в тому числі гроші та
цінні папери, які прямо не віднесені законом до нерухомості.

Рухомі речі, як правило, можуть відчужуватися без дотримання будь-яких
ускладнених формальностей. Права на рухомі речі, за загальним правилом,
не підлягають державній реєстрації. Законом може бути передбачена
необхідність такої реєстрації для окремих видів рухомого майна
(наприклад, реєстрація автотранспорту).

3) Залежно від здатності речей зберігати при поділі своє цільове
призначення вони поділяються на подільні й неподільні.

Згідно зі ст. 183 ЦК подільною є річ, яку можна поділити без втрати її
цільового призначення. Тобто подільна річ — це така річ, частини якої
відповідають тому ж призначенню, що і сама річ у цілому до її поділу.
Наприклад, поділ на частини яблука не змінює його споживчого
призначення, оскільки кожна частина може бути використана так само, як і
яблуко в цілому.

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового
призначення. Речі внаслідок їх поділу втрачають своє колишнє призначення
або неадекватно втрачають свою цінність. Так, неподільною річчю можна
вважати письмовий стіл, стілець тощо.

Неподільними слід також вважати складні речі, що являють собою комплекс
нібито самостійних предметів, але пов’язаних загальним господарським або
іншим призначенням (меблевий гарнітур, кавовий сервіз тощо). До складних
речей належать і всі парні речі: взуття, рукавички, лижі та інші.

Характеристика складних речей міститься в ст.188 ЦК, де зазначається, що
складною річ вважається тоді, коли кілька речей утворюють єдине ціле, що
дає змогу використовувати його за призначенням.

Для складної речі притаманні наступні ознаки:

— вона є сукупністю речей (отара овець, бібліотека тощо);

— частини, з яких складається складна річ, фізично не пов’язані між
собою;

— сукупність речей утворює єдине ціле, яке використовується за
загальним призначенням;

— кожна з частин, яка є елементом складної речі, може використовуватися
самостійно за тим же призначенням, що й у складі сукупності.

Слід однак враховувати, що зазначені ознаки є загальним правилом.
Учасники конкретного правочину можуть за згодою розглядати будь-яку
сукупність речей як складну річ — окремий об’єкт цивільних прав.

Правове значення класифікації речей на подільні і неподільні виявляється
як у правовідносинах власності, так і в зобов’язальних правовідносинах.
Так, при поділі майна, що перебуває у спільній власності, неподільна річ
не підлягає поділу. Така річ або продається, і поділу підлягають
отримані за неї гроші, або річ зберігається за одним з власників із
наданням іншим грошової або іншої компенсації. Залежно від подільності й
неподільності речі визначається також частковий або субсидіарний
характер зобов’язання, що виникає з приводу цієї речі.

4) Залежно від можливості індивідуалізації речей вони поділяються на
індивідуально-визначені і такі, що визначені родовими ознаками (ст. 184
ЦК).

Індивідуально-визначені речі — це речі, які мають лише їм властиві
ознаки, що дозволяють відмежувати їх від всіх інших речей (схожих і
несхожих на них). Індивідуально-визначені речі є незамінними. Тому
загибель індивідуально визначеної речі не з вини боржника звільняє його
від передачі її уповноваженій особі, в той час як випадкова загибель
родової речі, за загальним правилом, не звільняє особу від виконання
обов’язку з її передачі. Як зазначали давньоримські юристи: родова річ
не гине, оскільки може бути замінена іншою в зв’язку з тим, що є інші
речі того ж роду.

До родових речей належать речі, що мають ознаки, властиві усім речам
того ж роду. Родові речі в цивільному обігу характеризуються такими
ознаками, як кількість, міра, вага тощо. При цьому вони не виділяються з
низки подібних їм речей якимись специфічними ознаками (наприклад,
індивідуалізованою упаковкою, спеціальним оформленням кожного примірника
тощо). Коли сторони договору визначають предмет родовими ознаками, вони,
як правило, не надають значення тому, які конкретно речі з однотипних
будуть передаватися при виконанні зобов’язання.

Правове значення вказаного поділу полягає в тому, що об’єктом одних
цивільних правовідносин можуть бути лише індивідуально-визначені речі
(наприклад, в договорі майнового найму), а об’єктом інших — лише речі,
визначені родовими ознаками (в договорі позики, біржових операціях).
Деякі договори можуть укладатися як щодо індивідуально-визначених, так і
щодо родових речей (купівля-продаж, міна, дарування тощо).

5) Залежно від характеру використання споживчих якостей речей їх можна
поділити на такі, що споживаються і такі, що не споживаються (у ст.185
ЦК вони іменуються «споживні» та «неспоживні»).

Речі, що споживаються (споживні), — це такі речі, які в процесі їх
використання втрачають свою фізичну сутність повністю або по частинах, а
також речі, які в процесі використання перетворюються в іншу річ
(наприклад, випічка хліба з борошна). Водночас речі, що споживаються»,
не слід ототожнювати з «предметами споживання», під якими розуміють
речі, призначені задовольняти споживчий попит.

До речей, що не споживаються (неспоживних), належать речі, які при їх
використанні втрачають свої споживчі властивості поступово, протягом
порівняно тривалого часу (наприклад, машини, обладнання, жилі будинки).
Іншими словами, неспоживною є річ, призначена для неодноразового
використання, яка зберігає при Цьому свій первісний вигляд протягом
тривалого часу.

Значення цього поділу полягає в тому, що деякі правочини можуть
укладатися тільки стосовно речей, що не споживаються (наприклад, договір
майнового найму), інші — лише стосовно речей, що споживаються (договір
позики). З цих властивостей випливають також вимоги щодо належного
використання, наприклад, орендованого майна, яке після закінчення
терміну договору має бути повернене в справному стані з урахуванням
нормальної амортизації. Тобто допускається часткове погіршення речі, що
не споживається, але в межах природної втрати якості.

Водночас необхідно мати на увазі, що предметом більшості договорів
можуть бути як речі, що споживаються, так і речі, що не споживаються
(міна, дарування, купівля-продаж, зберігання тощо)

6) Залежно від господарського значення речі можуть бути поділені на
головні і другорядні.

Головна річ являє основний інтерес як об’єкт цивільних прав, другорядна
— виконує допоміжні, обслуговуючі функції

З урахуванням характеру зв’язку між головною річчю і речами
другорядними, останні можуть мати різні позначення.

Так, якщо головна річ і другорядна пов’язані фізично, то другорядні речі
іменуються складовими частинами головної речі І визначаються як все те,
що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного
знецінення. Наприклад, двері є складовою частиною будинку, колесо —
складовою частиною машини тощо.

При переході права на річ, її складові частини не підлягають
відокремленню (ст.187 ЦК).

Якщо між головною річчю і другорядною існує юридичний зв’язок, тобто
другорядна річ призначена для обслуговування головної речі і пов’язана з
нею спільним призначенням, то вона є її приналежністю.

Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено
договором або законом (ст.186 ЦК). При укладенні договору
купівлі-продажу картини, скрипки покупцеві передаються відповідно рама,
смичок. Проте сторони договору можуть домовитися й про інше вирішення
цього питання.

Приналежність не можна ототожнювати із запасними частинами, призначеними
для заміни складових деталей головної речі, що вийшли з ладу.

Якщо ж між головною і другорядними речами є економічний зв’язок, то
останні іменуються продукцією, плодами і доходами

Продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається,
одержується з речі або приноситься річчю. Вони можуть бути фактичними чи
природними (наприклад, урожай з земельної ділянки) або юридичними
(орендна плата за передане у найм майно).

Плоди — це природний результат органічного розвитку тварин і рослин. До
них належать фрукти, приплід худоби та птиці, продукти, які вони надають
(яйця, молоко). Продукція — це майно.

отримане в результаті цілеспрямованого використання речі (виготовлені
товари, побудований будинок). Доходи — це грошові та інші надходження,
які дає майно від використання в цивільному обігу (орендна плата,
проценти, що нараховуються на вклад).

Продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не
встановлено договором або законом (ст. 189 ЦК). Наприклад, закон
встановлює виняток Із загального правила повної приналежності доходів
власнику речі, для випадків віндикації речі у добросовісного набувача
(ч.2 ст.390 ЦК).

Особливим різновидом речей є гроші (грошові кошти).

Гроші являють собою особливий різновид рухомого майна. Вони найчастіше
виступають як законний платіжний засіб у сплатних договорах, але можуть
бути також предметом деяких цивільно-правових правочинів (заповіту,
договорів позики, дарування, кредитних договорів тощо).

Відповідно до ст. 192 ЦК законним платіжним засобом на всій території
України є грошова одиниця України — гривня. Визнання гривні законним
платіжним засобом означає, що вона може бути засобом платежу у
зобов’язаннях незалежно від згоди кредитора.

Застосовуються два способи платежу: готівкою І шляхом безготівкових
розрахунків. При платежах готівкою засобом платежу є грошові знаки, що
передаються одним суб’єктом іншому за товари, роботи, послуги тощо. При
безготівкових розрахунках використовуються цифрові записи про грошову
масу, що обертається. При цьому певна грошова сума списується з рахунку
однієї особи і зараховується на рахунок іншої.

Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися шляхом використання
платіжних доручень, чеків, акредитивів, платіжних вимог, векселів,
депозитних сертифікатів, пластикових карток банків тощо.

Різновидом речей є також валютні цінності, поняття та порядок
використання яких визначається спеціальним законодавством. Зокрема,
Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. №15-93 «Про
систему валютного регулювання і валютного контролю» до валютних
цінностей, окрім валюти України і платіжних документів, виражених у
валюті України, віднесені: 1) іноземна валюта (іноземні грошові знаки,
кошти у грошових одиницях іноземних держав І міжнародних розрахункових
(клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до
банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України); 2)
цінні папери в іноземній валюті (чеки, векселі, акредитиви й інші),
фондові цінності (акції, облігації) та інші боргові зобов’язання,
виражені в іноземній валюті; 3) дорогоцінні метали — золото, срібло,
платина І метали платинової групи (паладій, Іридій, родій, рутеній і
осмій) у будь-якому вигляді й стані, за винятком ювелірних й інших
побутових виробів, а також брухту таких виробів. Зазначеним Декретом
Кабінету Міністрів України, а також Іншими актами цивільного
законодавства визначається порядок вчинення правочинів Із зазначеними
валютними цінностями. Зокрема, на території України купівля і продаж
іноземної валюти провадяться через уповноважені банки в порядку,
встановленому Національним банком України. Правочини купівлі-продажу
іноземної валюти можуть здійснюватися на внутрішньому валютному ринку
України безпосередньо між уповноваженими банками, а також через валютні
біржі.

Похожие записи