РЕФЕРАТ

Реалізація права

План

Вступ………………………………………………………….
…………………………………3

Поняття реалізації права і її
форми……………………………………….4

Застосування права як особлива форма реалізації права…………9

Характеристика актів застосування
права……………………………..13

Тлумачення правових норм, як важливий елемент
правозастосування……………………………………………….
………………17

Висновок……………………………………………………….
……………………………..24

Список використаної
літератури…………………………………………………….2
6

Вступ

Проблеми реалізації права завжди були в центрі уваги юридичної науки,
але це не робить їх простіше. Навпаки, проникнення в даний процес,
всесторонній його аналіз ставили перед ученими все більш важкі
завдання.

Ще в період перебудови, одна з центральних проблем з якою зіткнулося
суспільство, — розвиток демократії у поєднанні з дотриманням законності
і дисципліни. Це означає, що які б ні були радикальні зміни в
економічній, політичній, соціальній і інших сферах, вони повинні
здійснюватися лише діставши схвалення законодавчої влади. Разом з тим в
правовій практиці були властиві правовий нігілізм, декларативність
багатьох законодавчих встановлень. Без подолання вказаних недоліків
побудова правової держави неможлива.

Формування правової держави передбачає пошану до закону, права, строге
дотримання юридичних норм. У даному зв’язку теоретичні проблеми
реалізації права набували особливої практичної значущості. Необхідний
аналіз правореалізуючої діяльності в самих різних аспектах, бо шлях від
створення закону до втілення його розпоряджень у фактичну поведінку
людей вельми складний, залежить від багатьох чинників.

Об’єктом дослідження в даній роботі є процес дослідження шляхів і форм
реалізації права.

Предметом дослідження є саме право.

Мета дослідження полягає в розкритті змісту поняття реалізації права і
форм реалізації права.

Для реалізації мети необхідно вирішити наступні завдання:

1. Вивчити поняття реалізації права і виявити шляхи реалізації права.

2. Вивчити поняття форм реалізації права і розгледіти основні форми їх
реалізації.

У зв’язку зі всім викладеним, перейдемо до обширнішого розгляду теми.

1.Поняття реалізації права і її форми

Реалізація норм права — це втілення розпоряджень правових норм у
правомірній поведінці суб’єктів права, в їх практичній діяльності, її
можна розглядати як процес і як кінцевий результат.

Реалізувати нормативні розпорядження, що містяться в законах та інших
нормативно-правових актах, означає втілити в життя — у суспільні
відносини, поведінку громадян — волю законодавця й інших суб’єктів
правотворчості, спрямовану на встановлення правопорядку. Без такої
реалізації право втрачає своє соціальне значення і призначення.

Реалізація права є складний процес, що протікає в часу. У ньому беруть
участь не тільки сторона, носії суб’єктивних прав і обов’язків, але і
держава в особі різноманітних органів: правотворческих,
правоисполнительных, правоприменительных. Реалізація права як процес
утілення права в життя містить у собі, по-перше, юридичні механізми
реалізації права і, по-друге, форми безпосередньої реалізації права,
коли фактичні життєві відношення знаходять юридичну форму.

Юридичні механізми реалізації права різноманітні, їхнє утримання
визначається особливостями правової системи тієї або іншої країни.

У романо-германской правовій системі процес правореализации містить у
собі такі етапи.

Перший етап — зведення природного права в закон (позитивне право),
надання йому нормативної форми. Ядро природного права складають права
людини, його соціально-правові претензії, що випливають із природи
людини і товариства. Для реалізації цих домагань необхідно законодавче,
нормативне визнання їхньою державою. Зведення прав людини в закон
означає: а) їхнє конституційне закріплення; б) їхнє закріплення в
поточному законодавстві.

На другому етапі включаються різноманітні механізми реалізації закону,
за допомогою яких відбувається переклад розпоряджень закону в конкретне

утримання суб’єктивних прав і юридичних обов’язків. Механізми ці

різноманітні: конкретизація закону в підзаконних нормативних актах
уряди, міністерств, відомств, органів самоврядування й ін., у локальних
нормативних актах; роз’яснення норм закону в актах офіційного
тлумачення; процесуальні норми, що регулюють процедури прийняття,
застосування і примусового виконання закону; різноманітні акти
застосування норм права. Сюди ж входить діяльність державних органів по
підготуванню і прийняттю правових актів.

Третій, заключний, етап являє собою власне реалізацію права. HYPERLINK
«http://click01.begun.ru/click.jsp?url=4vrJyOWw3auqUEUXogiIYDUo7kU5f3HIy
yxtv8T*qUpmonldorrlnbX7XXsmJWGSwZxT7FYJ8A7QK4ce6cXXoy*lIawekhmcbifDf0iSB
de1WcIwCOrvZeWaYO8jTWBUe-26eR43YYoVd49oEzmozqEYRRmR2L-nOdIHY39l8ccdkBZ57
ey2qWk5ya3rCwyz*wPkTpFOd0oIW-Pi8wFb8rEZnE1Vddt3CtHfGmH3YS*QoN3ib8mblOVuz
KO9LsYHfFLIrvvYvLoSXv7FS2AtRm9YsvNxGttO782yZwP0A2SyY6thhA5*r8eAxjvWNFwGc
Oa3hPOXAg5T21Ofims5ltqVKSK*eJtxOhzWZLqew7aSz-diPyH6snw4xOMbtCmn18ytvZsDO
ZnuaP-H2ANc6z7VDbXe65BJGaY7LSWu68n5GsFIdLdhvSryFwz1DF0Nxgb-gdWvJVuhfxtUl
x6C1qwCvmRfLX6bshgkk8mCBUTgP3k8NDz9*shQHFu4XMQG» \t «_blank» Саме тут
права з можливості перетворюються в дійсність, і це перетворення
відбувається з волі володаря права, тобто від суб’єкта права залежить,
чи буде право реалізоване, коли й у яких межах

У англосаксонской правовій системі процес правореализации йде інакше.

Зведення правових домагань, тобто природного права, у ранг обов’язкової
норми здійснюється судом. Суд, розглядаючи конкретну юридичну справу,
старанно аналізує фактичні обставини виниклої суперечки, претензії
сторін і, визначаючи їхні взаємні права й обов’язку, дозволяє конфлікт.
У якості нормативної підстави при дозволі справи виступає прецедент —
раніше винесене судове рішення по аналогічній справі.

Механізм реалізації правової претензії в англосаксонской правовій
системі більш простий, ніж у романо-германской, оскільки не потребує
попереднього

законодавчого закріплення. Небезпека ж суддівської сваволі не варто
перебільшувати, тому що завжди є можливість оскарження судового рішення
у вищестоящий суд. Зауважимо, що, наприклад, в Англії, де і сформувалося
англосаксонское право, вищою судовою інстанцією є Палата лордів — верхня
палата англійського Парламенту.

Отже, для розуміння того, що таке реалізація права, необхідно усвідомити
таке: у реалізації права в принципі зацікавлений тільки той, хто має
суб’єктивне право, тобто суб’єкт права. Всі інші особи — зобов’язана
сторона,

правоприменитель, законодавець — діють у кінцевому рахунку в інтересах
управомоченного. Діяльність названих осіб і органів, юридичні норми, що
цю діяльність регулюють, у сукупності утворять складний і многоаспектный
механізм реалізації права. Отже, рішення питання про те, буде право
реалізоване або немає, залежить від його володаря. Лише по його волі
може бути використаний, введений у дію механізм реалізації права.
Важливо лише, щоб такий механізм був у наявності, міг діяти якісно й
ефективно.

Частиною механізму реалізації права виступають механізми захисту
суб’єктивного права, тобто механізми юридичної відповідальності. У
процесі захисти право відновляється, і знову з’являється можливість його
реалізації. Юридична відповідальність у відомій мірі забезпечує охорону
суб’єктивних прав від незаконних зазіхань і тим самим створює необхідні
умови для їхньої реалізації.

Поняття реалізації права охоплює декілька способів і форм впливу на
поведінку суб’єктів права.

За рівнем (глибиною) реалізації розпоряджень, що містяться в нормативних
актах, можливі:

Реалізація загальних установлень Реалізація загальних правових норм поза
правовідносинами:

активна, пасивна Реалізація правових норм у конкретних правовідносинах

Реалізація загальних установлень — це втілення в життя загальних
установлень, які містяться в преамбулах законів, статтях, що фіксують
загальні завдання і принципи права та правової діяльності. Вплив права
на суспільні відносини в результаті реалізації його загальних
установлень, завдань і принципів може бути чималим, але вона позбавлена
юридичної специфіки і скоріше має ідейний, моральний характер, виражає
«дух» права, а не його «літеру».

Реалізація загальних правових норм поза правовідносинами

• це втілення в життя загальних норм, які встановлюють правовий статус і
компетенцію суб’єктів права, тобто безперешкодне використання
суб’єктивних юридичних прав і свідоме виконання суб’єктивних юридичних
обов’язків — без конкретних зв’язків або відносин між суб’єктами права.

Є дві форми такої реалізації:

• активна — припускає реалізацію загальних правових норм, якими
користуються суб’єкти права щодо всіх інших суб’єктів. Цим правам
відповідають обов’язки всіх інших суб’єктів не робити дій, які б могли
перешкодити їх здійсненню;

• пасивна — припускає реалізацію норм, що містять заборони, через
утримання суб’єкта віддій, за які встановлюється юридична
відповідальність. Вона полягає в додержанні обов’язків, не порушенні
заборонних норм, узгодженні своєї поведінки зі змістом норм права, які
встановлюють юридичну відповідальність.

Реалізація конкретних правових норм у конкретних правовідносинах

— це втілення в реальні відносини конкретних норм права (див. главу
«Правовідносини. Юридичні факти»).

Форми реалізації права за суб’єктами такі:

— індивідуальна;

— колективна.

Форми реалізації права за складністю і характером дій суб’єкта (за
участю чи без участі держави) такі:

Проста, безпосередня

(без участі держави) Складна, опосередкована

(за участю держави)

— додержання

— виконання

— використання — застосування

7

Безпосередня реалізація, тобто здійснення права у фактичному поводженні,
відбувається в трьох формах.

Форма перша — дотримання заборон. Тут реалізуються що забороняють і
охоронні норми. Для дотримання заборон необхідно стримування від
заборонених дій, тобто пасивне поводження. Для дотримання зафіксованого
в даній нормі заборони потрібно пасивне поводження: стримування від
уявлення до призначення на посаду судді, якщо немає згоди відповідної
кваліфікаційної колегії судів.

Всі охоронні норми містять заборону, що, хоча і не формулюється прямо,
логічно випливає зі змісту норми: якщо за якісь дії в санкції норми
встановлена юридична відповідальність, те очевидно, що такі дії
заборонені законодавцем. Подібного роду заборони установлені нормами
Особливої частини Кримінального кодексу і нормами Кодексу про
адміністративні правопорушення.

Форма друга — виконання обов’язків. Це реалізація норм, що зобов’язують,
що передбачають позитивні обов’язки, для чого потрібно активне
поводження: сплатити податок, поставити товар покупцю, виконати роботу з
трудовому договорові і т.п.

Форма третя — використання суб’єктивного права. У такій формі
реалізуються норми, що управомочивают, у диспозиціях яких передбачені
суб’єктивні права. Суб’єктивне право припускає як активне, так і пасивне
поводження. Суб’єкт поводиться пасивно, якщо відмовляється від
використання свого права. Суб’єктивне право може бути здійснене шляхом
власних фактичних дій управомоченного (власник речі використовує її по
прямому призначенню), за допомогою вчинення юридичних дій (передача речі
в заставу, дарування, продаж і т.д.), через пред’явлення вимоги до
зобов’язаного липу (вимога до боржника повернути борг) і у формі
претензії, тобто обертання в компетентний державний орган за захистом
порушеного права (якщо боржник відмовляється повернути борг, кредитор
обращается у

8

суд із проханням про стягнення боргу в примусовому порядку).

Реалізація права в більшості випадків відбувається без участі держави,
його органів. Громадяни й організації добровільно, без примуса, по
взаємній згоді вступають у правові відношення, У рамках яких
використовують суб’єктивні права, виконують обов’язки і додержуються
встановлені законом заборони. Водночас у деяких типових ситуаціях
виникає необхідність державного втручання, без чого реалізація права
виявляється неможливою.

2.Застосування права як особлива форма реалізації права

Правозастосування — це здійснювана в процедурно-процесуальному порядку
владна-організуюча діяльність компетентних державних органів і посадових
осіб, яка полягає в індивідуалізації юридичних норм стосовно конкретних
суб’єктів і конкретних життєвих випадків в акті застосування норм права.

Якщо скласти спрощено, то застосування правових норм – це ухвалення на
основі норм права рішень у конкретних справах. З погляду формальної
логіки це процес, який полягає у підведенні конкретного життєвого
випадку під загальну правову норму, а також ухвалення на цій основі
спеціального акта – акта застосування норм права.

Якщо додержання, використання пов’язані з діями громадян, громадянських
організацій, комерційних об’єднань (корпорацій), то застосування норм
права здійснюється державними органами і посадовими особами, і тільки у
певних ситуаціях — громадськими організаціями. Громадяни не можуть бути
суб’єктами застосування норм права. У разі, якщо державний орган передає
частину своїх повноважень окремим фізичним особам, то в процесі
реалізації норм права вони виступають не як фізичні особи, а як
представники цього державного органу.

Застосування норм права має місце там, де адресати правових норм не
можуть реалізувати свої, передбачені законом права і обов’язки без
посередництва компетентних органів. Можна сказати, що на певному етапі
правозастосування підключається до способів безпосередньої реалізації —
додержання, виконання, використання.

За загальним правилом (особливо в країнах, що належать до
романо-германського типу правових систем) основною формою реалізації
права суддями та іншими посадовими особами держави вважається
застосування правових норм, що містяться в законах і підзаконних
нормативних актах.

В яких випадках виникає необхідність у застосуванні норм права ?

1. Коли передбачені юридичними нормами права і обов’язки виникають лише
після ухвалення владного рішення державного органу про наділення одних
учасників правовідносин суб’єктивними юридичними правами і покладення на
інших суб’єктивних юридичних обов’язків (наказ про зачислення
абітурієнта до вузу).

2. Коли є спір про право (у майнових відносинах, при оподатковуванні) і
сторони самі не можуть виробити узгоджене рішення про наявність або міру
суб’єктивних прав і юридичних обов’язків (поділ майна між подружжям,
вирішення спорів між учасниками цивільного договору).

3. У разі правопорушень, тобто коли не виконуються обов’язки, існують
перешкоди для здійснення права і необхідно вдатися до примусових заходів
(наприклад, стягнення штрафу, конфіскація майна).

4. У разі необхідності офіційного встановлення наявності чи відсутності
юридичних фактів або конкретних документів (установлення факту
батьківства, смерті, розірвання шлюбу).

5. У разі здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави і
органів місцевого самоврядування — вирішення кадрових питань (зачислення
до штату, підвищення в посаді), організація або ліквідація структурних
ланок органу держави, виділення фінансів, приміщень тощо.

6. При здійсненні державним органом, організацією, установою яких-небудь
дій на користь конкретного громадянина або іншої особи (нагородження,
присвоєння звань, почесних посад, виплата пенсії, здавання внайми жилого
приміщення).

7. При вирішенні питань про статуси об’єднань (реєстрація уповноваженим
органом громадських, некомерційних і комерційних корпорацій);

8. При вирішенні організаційних питань (наприклад, постанова Верховної
Ради України про порядок висвітлення роботи сесії та ін.) тощо.

Згрупувавши всі випадки застосування норм права, можна дійти висновку,
що нравозастосування полягає у:

• наділенні одних учасників правовідносин суб’єктивними юридичними
правами і покладенні на інших суб’єктивних юридичних обов’язків;

• вирішенні спору про право — про наявність або міру суб’єктивних
юридичних прав і суб’єктивних юридичних обов’язків;

• визначенні міри юридичної відповідальності правопорушника.

Ознаки застосування норм права.

1. Має владний характер, тому що це діяльність компетентного органу або
посадової особи, і лише в рамках наданих йому (їй) повноважень. Серед
органів, що застосовують норми права, можна виділити органи юрисдикції —
суди (загальні, арбітражні тощо), адміністративні комісії та ін.
Наприклад, лише в судовому порядку можливо безперечне списання
(стягнення) коштів з рахунків юридичних осіб і фізичних осіб — суб’єктів
підприємницької діяльності.

2. Має індивідуалізований, персоніфікований характер, тому що являє
собою вирішення конкретної справи, життєвого випадку, певної правової
ситуації на основі норм права. Полягає в «прикладенні» норм права до
конкретної особи (персони), конкретних обставин.

3. Має процедурно-процесуальний характер, тому що являє собою офіційний
порядок дій, складається з низки стадій.

4. Має творчий, інтелектуальний характер, тому що це завжди
інтелектуальна діяльність. Для застосування норм права необхідно свідомо
проводити низку дій.

5. Здійснюється на основі норм права.

6. Має юридична оформлений характер — завершується ухваленням
спеціального акта (у більшості випадків письмового), який називається
актом застосування норм права або правозастосовним актом.

7. У своїй результативній частині (правозастосовний акт) завжди відіграє
роль юридичного факту, який породжує, змінює або припиняє конкретні
правовідносини (наприклад, вступ до шлюбу, розлучення подружжя,
усиновлення дитини).

Вимоги до застосування норм права — юридичні правила (умови), за
допомогою яких правозастосовний орган (суд, адміністрація державних
органів та ін.) втілює в життя принципи права.

Правозастосовний орган керується такими вимогами:

1. Законності (належного додержання законних процедур):

а) при вирішенні справи ґрунтується на конкретній нормі чи права
сукупності норм, які прямо стосуються розглянутої справи; дотримується
їх точного змісту;

б) діє в рамках своєї компетенції; не виходить за межі повноважень,
передбачених законом; у разі їх порушення несе юридичну
відповідальність;

в) завжди застосовує правові норми, коли виникають обставини,
передбачені нормою; не ухиляється від застосування норми; не припиняє
дії норми з будь-якого приводу (застарілість, невідповідність місцевим
умовам тощо) або під впливом особи (органу), не уповноваженої на те
законом. Доки норма права не скасована, не змінена або не припинена у
встановленому законом порядку, вона є обов’язковою для правозастосовного
органу.

2. Обгрунтованості:

а) виявляє всі факти, що стосуються справи;

б) ретельно і неупереджено (об’єктивно) вивчає факти, визнає їх
достовірними;

в) відкидає всі сумнівні факти і факти, що не стосуються справи.

3. Доцільності, тобто відповідності діяльності правозастосовних органів
і осіб у рамках закону конкретним життєвим умовам місця і часу; обрання
оптимального шляху реалізації норми в конкретній життєвій ситуації:

а) у межах змісту норми (яка передбачає межі в рамках одного рішення,
можливість вибору між різними рішеннями, можливість застосувати норму
або утриматися від її застосування) обирає рішення, яке найповніше та
найправильніше відображає зміст закону;

б) при однаковому і неухильному виконанні юридичних розпоряджень діє
ініціативно — з урахуванням місця і часу виконання, розумно розподіляє
сили і засоби і т.д.;

в) зважує на індивідуальні особливості справи, соціальну значущість
застосовуваної норми, її відповідність духу права.

4. Справедливості:

а) неупереджено ставиться до дослідження обставин справи, до осіб, що
беруть участь у ній, до остаточного рішення;

б) приймає рішення, яке узгоджується з принципами моралі,
загальнолюдськими цінностями, власними моральними переконаннями і
моральними переконаннями суспільства в цілому.

3. Характеристика актів застосування права

Акт застосування норм права (правозастосовннй акт) — це індивідуальний
правовий акт-волевиявлення (рішення) уповноваженого суб’єкта права
(компетентного державного органу або посадової особи), що встановлює

(змінює, припиняє) на основі юридичних норм права і обов’язки учасників
конкретних правовідносин або міру відповідальності конкретних осіб за
вчинене ними правопорушення. У встановлених законом випадках він
оформляється у вигляді письмового документа (акта-документа).

Правозастосовний акт — вирок, рішення, визначення, висновок тощо
(наприклад, нарахування пенсіонеру пенсії; вирок суду у конкретній
кримінальній справі) — результат вирішення юридичної справи і підсумок
застосування норм права.

Серед актів застосування норм права слід розрізняти:

— основний акт, в якому виражене рішення юридичної справи в цілому;

— допоміжні акти (проміжні, додаткові, супутні), що оформляються при
встановленні фактичних обставин справи, у ході судового процесу, на
інших стадіях.

Ознаки акта застосування норм права такі.

?

®

°

?

?

1/4

AE

E

o oe ?

??0

???????????

?

?

?

E

E

^„P`„gd:p?

gd:p?

OJQJ

PfP?P¤PtQ?QEQoQ RissIAA°!“?s

gd:p?

`„gd:p?

¤Egd:p?

gd:p?

gd:p?

dh`„,gd:p?

??????мається на основі нормативно-правового акта і спирається на певну
норму права, тобто є законним і обгрунтованим.

2. Виходить від компетентних органів держави в особі їх посадових осіб і
являє собою категоричне, офіційно-владне, обов’язкове для виконання
веління, яке охороняється примусовою силою держави.

3. Адресується чітко визначеним суб’єктам, тобто є персоніфікованим,
індивідуальним.

4. Поширює норму права на конкретну юридичну ситуацію (виключається
поширення на подібні випадки), вичерпує себе одноразовим застосуванням,
тобто розрахований на один раз.

5. Має певну, встановлену законом форму документа (наказ, рішення,
вирок, розпорядження), якщо це письмовий акт (а їх більшість). Містить
чітко позначені реквізити: назву, підпис, дату. Має сувору структуру:
вступну, описову, мотивувальну і результативну частини.

6. Може бути оскаржений чи опротестований ким-небудь із зацікавлених

осіб.

Акт застосування норм права — найпоширеніший вид правових актів. Як і
нормативно-правовий акт, він має юридичну силу, носить державно-владний
обов’язковий характер.

Одночасно правозастосовний акт відрізняється від нормативно-правового
акта за низкою зазначених вище ознак: приймається на основі
нормативно-правового акта; персоніфікований;

поширює норму права на конкретний випадок (одноразовий);

містить у собі обов’язок підкоритися — виконати сформульоване у справі
рішення.

Правозастосовний акт, як правило, забезпечує виникнення і розвиток
правовідносин у конкретній ситуації. Без таких юридичних фактів не може
реалізуватися конкретна правова норма.

Як і нормативно-правовий, правозастосовний акт може виходити від тих
самих органів і посадових осіб — Президента, Кабінету Міністрів,
міністерств і відомств України, органів місцевого самоврядування.
Наприклад, Верховна Рада України встановлює нове почесне звання
«Заслужений діяч юстиції» — це нормативно-правовий акт. Через три дні
видається Указ Президента України про присвоєння конкретній особі цього
звання. Це акт застосування норм права. Він індивідуальний. Та сама
правова форма може бути наповнена різним змістом. З зазначених двох форм
права — закону і указу — лише закон має нормативний характер.

Однак у форму указів Президента України можуть убиратися як
нормативно-правові акти, так і індивідуальні розпорядження — залежно від
змісту (див. про укази Президента України в главі «Державні органи влади
України»).

Види актів застосування норм права

Види актів застосування норм права класифікуються за різними

критеріями.

За формою зовнішнього вираження:

1) письмовий акт (таких більшість). Письмовий акт може бути, як мінімум,
двох видів:

а) окремий документ (вирок суду);

б) резолюція за матеріалами справи (затвердження прокурором
обвинувального висновку);

2) усний акт (виклик понятих);

3) конклюдентний акт — акт дії (наприклад, застосування працівниками
міліції табельної зброї або застосування жестів
міліціонером-регулювальником дорожнього руху).

За способом прийняття:

1) колегіальні;

2) одноособові.

За суб’єктами прийняття:

акти парламенту;

акти глави держави;

акти виконавчих органів;

рішення загальних судів;

акти арбітражу;

акти нотаріату;

акти прокурорського нагляду;

акти місцевих (муніципальних) органів влади;

акти керівників підприємств, військових частин тощо;

акти уповноважених органів громадських організацій тощо. Акти
застосування норм права приймаються практично всіма органами держави.

За юридичною формою:

укази;

постанови;

розпорядження;

накази;

ухвали (суду та ін.);

протести, подання, розпорядження, вироки, рішення.

За функціями у правовому регулюванні (або функціями права):

1) регулятивні — офіційно підтверджують або визначають права та
обов’язки сторін, викладені в диспозиції регулятивних норм (наприклад,
свідоцтво про реєстрацію шлюбу);

2) охоронні — встановлюють міру юридичної відповідальності відповідно до
санкції охоронних норм (наприклад, квитанція про сплату штрафу).

За галузевою належністю:

1) кримінально-правові;

2) адміністративно-правові;

3) цивільно-правові та ін. (крім процесуальних).

За юридичними наслідками:

1) правовстановлюючі (про призначення директора, про присвоєння звання);

2) правоконстатуючі (свідоцтво про шлюб; свідоцтво про смерть);

3) правоприпиняючі (протест прокурора з приводу незаконного виселення
громадянина);

4) правозмінюючі (заміна арешту підслідного на підписку про невиїзд);

5) правоскасовуючі (винесення судом рішення про ліквідацію акта, про
втрату ним юридичної сили).

За значенням у юридичному процесі:

— основні акти, що містять завершене рішення у справі (вирок, рішення
суду);

— допоміжні акти, що забезпечують прийняття основних актів (постанова і
порушення кримінальної справи).

За характером індивідуальних велінь (розпоряджень):

дозвільні

зобов’язуючі

заборонні

4.Тлумачення правових норм, як важливий елемент правозастосування

Тлумачення правових норм являється складовою частину процесу
застосування права. Це складне явище, яке має інтелектуально-правовий
характер і направлене на пізнання і пояснення змісту права.

Термін «тлумачення» (interpretatio) латинського походження і має багато
значень. Тлумачення в самому широкому значенні розуміють, як
пізнавальний процес, який направлений на пояснення явищ природи або
суспільного життя. Більш точніше тлумачення розуміють як пояснення
виразів, формул, символів, тощо.

В правознавстві тлумачення розуміють як певний процес мислення,
направлений на пізнання змісту правових норм і як результат цього
процесу, який виражається в усній або письмовій формі і має певне
значення. Цей процес направлений на з’ясування значення і змісту
термінів і виразів, які викладені в нормативно-правових актах.

Необхідність тлумачення норм права обумовлена також особливостями
зовнішнього оформлення норм права, їх мовно-логічною і юридичною формою.
Оскільки нормативно-правові акти викладені на літературній мові народу,
в різних сферах суспільних відносин і знань, то з’ясування їх змісту
потребує іноді великих зусиль від суб’єктів правозастосування, знання

правової, літературної і спеціальної термінології. Законодавець.
Формулюючи нормативно-правові акти, виходить не з того, які існують
місцеві діалекти і значення тих чи інших слів, а з того, як вони
використовуються в спеціальних галузях знань, як вони склалися в
правозастосовчій практиці і в міжнародно-правових документах.

Необхідність тлумачення норм права обумовлена тим, що норми права
взаємопов’язані. Це означає, що норми права діють не ізольовано одна від
одної, а в певній системі. Вони регулюють певну систему однорідних
суспільних відносин, якщо брати певні правові інститути. Тлумачення норм
права обумовлено двома факторами. По-перше, необхідністю і потребами
правозастосувальної діяльності державних і інших суб’єктів суспільних
відносин. По-друге, потребами навчального процесу в юридичних вузах і
юридичною наукою, як аналізує і узагальнює правові поняття.

В процесі тлумачення нормативно-правових актів встановлюється значення
нормативних приписів, основна мета, ціль і соціальна направленість,
місце в системі правового регулювання.

Тлумачення права служить правильному, точному і однозначному розумінню і
застосуванню нормативно-правових актів, що в свою чергу впливає на стан
законності і правопорядку. Тлумачення не повинно вносити поправок у
діючі нормативно-правові акти.

Правильне тлумачення норм права необхідне для всіх форм реалізації
правових норм — при дотриманні, використанні, виконанні і особливо при
застосуванні норм права. Особливе значення тлумачення правових норм
набуває в процесі правового виховання і правової пропаганди.

Тлумачення правових норм — це спеціальна діяльність офіційних і
неофіційних суб’єктів суспільних відносин, яка направлена на з’ясування
і роз’яснення змісту і значення нормативно-правових актів, понять,
термінів і

може бути виражена в інтерпретаційних актах.

Тлумачення правових норм відбувається за різними видами, формами і
особами. Класифікувати його можна по різним підставам: по юридичній
силі, по цілям, по об’єкту.

По юридичній силі, або в залежності від суб’єктів, воно може бути
офіційним (легальним) і неофіційним. Офіційне тлумачення — це
роз’яснення змісту і цілей правових норм, яке здійснюється компетентними
державними органами і має загальнообов’язковий характер для всіх
суб’єктів, які реалізують ці норми права. Таке тлумачення має юридичні
наслідки. Воно відрізняється від неофіційного також формою і особливим
порядком здійснення.

По формі офіційне тлумачення виражається в інтерпретаційних актах, які
мають всі ознаки нормативно-правових актів, але не зводяться до них. Ці
акти приймаються офіційно компетентними державними органами чи
уповноваженими державою іншими суб’єктами і повинні використовуватись в
процесі реалізації права. Вони мають загальнообов’язковий характер.
Суб’єкти офіційного тлумачення нормативно-правових актів визначаються
законом або їх правовим статусом в системі органів державної влади.
Офіційне тлумачення виражається, як правило, в письмовій формі, хоча
іноді може бути і в іншій формі.

Офіційне тлумачення характеризується також особливим порядком здійснення
і виражається в правозясувальному процесі. Цей процес складається з 5
стадій: 1) праворозяснювальна ініціатива суб’єктів суспільних відносин;
2) узагальнення практики і перевірка необхідності надання роз’яснення
законодавства; 3) розробка і обговорення тексту роз’яснення; 4)
прийняття або затвердження проекту роз’яснення; 5) публікація акту
роз’яснення нормативно-правових актів.

Офіційне тлумачення правових норм по характеру і юридичним наслідкам

поділяються на нормативне і казуальне. Нормативне відрізняється від
казуального тим, що воно є загальнообов’язковим для всіх суб’єктів
суспільних відносин і використовується багато разів. Таке значення,
наприклад, мають інтерпретаційні акти ВРУ і її президії, Президента,
КМУ, Верховного Суду тощо.

Казуальне тлумачення — це таке тлумачення, коли норма права
роз’яснюється по конкретній справі, тобто уточняються суб’єктивні права
і обов’язки та інші юридичні факти і обставини і рамках конкретних
правовідносин. Воно розповсюджує свою дію тільки на конкретну ситуацію,
хоча і може враховуватись при вирішенні інших аналогічних справ.
Найбільш розповсюджене таке офіційне тлумачення в рішеннях Верховного
Суду України по конкретним справам. Казуальне тлумачення може бути
судовим і адміністративним.

Серед офіційного нормативного тлумачення слід виділити автентичне
тлумачення. Це таке роз’яснення нормативно-правових актів, яке дає
офіційно той державний орган, який приймав нормативно-правовий акт.

В практичному житті можна зустріти делеговане тлумачення. У цьому
випадку норми права роз’яснюються тим органом, який держава уповноважила
давати обов’язкове тлумачення.

Неофіційне тлумачення — це таке роз’яснення норм право, яке дається
неофіційними суб’єктами, воно немає загальнообов’язкового характеру для
суб’єктів суспільних відносин, так як не забезпечується державним
примусом.

Вона може виражатись в усній або письмовій формі. Його суб’єктами можуть
бути громадяни, вчені-юристи, практичні працівники, наукові і громадські
організації. Особливою різновидністю неофіційного тлумачення є
доктринальне тлумачення. Суб’єктами його є наукові і практичні
працівники, опирається воно на наукові теорії і виражається в
монографіях,

науково-практичних коментарях, статтях.

Серед неофіційного тлумачення виділяють професійне тлумачення юристів
практиків і буденне тлумачення, яке дається любою особою без юридично
освіти.

Офіційне і неофіційне тлумачення можна класифікувати залежно від об’єкту
(способів) роз’яснення правових норм: буквальне, розширене і обмеження.

Буквальне тлумачення відбувається тоді, коли текст правової норми
роз’яснюється без будь-яких уточнень її змісту, оскільки вона точно
виражає волю законодавця і не виникає ніяких розбіжностей в розумінні її
змісту.

Розширене тлумачення відбувається тоді, коли норми права потрібно
тлумачити трохи ширше буквального тексту. Це означає, що норма права
викладена дуже лаконічно і необхідні додаткові засоби, щоб правильно
зрозуміти її зміст.

Обмежене тлумачення відбувається тоді, коли зміст норми права необхідно
тлумачити трохи вужче тексту відповідної статті нормативно-правового
акту.

При офіційному і неофіційному тлумаченні норм права можуть
використовуватись різні способи тлумачення. До них можна віднести:
граматичний, логічний, систематичний, історичний, функціональний,
телеологічний (цільовий).

І. Граматичний або мовний спосіб тлумачення. Іноді це тлумачення
називають «словесне», «фізіологічне», «текстуальне». Всі ці терміни хоч
і близькі, але по своєму об’єму різні. Наприклад, термін «філологічне»
дуже широкий по своєму об’єму, а термін «текстуальне» означає скоріше
об’єкт, а не спосіб тлумачення. Спеціалісти, які вивчали проблеми
тлумачення норм права, сформулювали деякі загальні правила граматичного
тлумачення. До

них можна віднести такі правила.

1. Словом і виразом закону слід надавати те значення, яке вони мають в
літературній мові, якщо немає підстав для іншої їх інтерпретації. В
міжнародному праві це правило називається «золоте правило тлумачення».

2. Значення терміну, встановленого законодавством для однієї галузі і
права, не можна розповсюджувати на інші галузі.

3. Не можна без достатніх підстав різним термінам надавати одне й те ж
значення.

4. Недопустимо таке тлумачення значення норми права, при якому її окремі
слова і вирази оцінювались би як зайві.

5. Словам і виразам закону слід надавати те значення, в якому вони
вживаються в період видання закону.

ІІ. Логічний спосіб тлумачення. Цей спосіб тлумачення полягає в тому, що
інтерпретатор використовує різні логічні прийоми, закони формальної
логіки й інших логік на базі самої норми, не торкаючись інших засобів
тлумачення. Серед них виділяють:

1. Логічні перетворення.

2. Виведення норм із норм.

3. Висновки «a fortiori».

4. Висновки із понять.

5. Висновки по аналогії.

6. Висновки із протилежного.

7. Доведення до абсурду.

ІІІ. Систематичний спосіб тлумачення норм права. Цей спосіб тлумачення
досить складний і в той же час самостійний. Він обумовлений самою
системою права і законодавства, оскільки вони регулюють суспільні

відносини не ізольовано, а в певній взаємодії і взаємозв’язку, тобто в
певній системі. Систематичне тлумачення повинно враховувати принципи
права, принципи правової держави і громадянського суспільства.

IV. Історичний спосіб тлумачення. При допомозі цього способу необхідно
встановити зміст норми права, виходячи із соціально-економічних і
політичних умов прийняття нормативно-правових актів. Цей спосіб
тлумачення повинен використовуватися інтерпретатором поряд із іншими
способами тлумачення, оскільки застосувати потрібно нормативно-правові
акти, а не історичні умови їх прийняття.

V. Функціональний спосіб тлумачення норм права. Цей спосіб тлумачення
правових норм полягає у врахуванні факторів і умов, в яких реалізується,
функціонує чи діє норма права, з’ясовується вплив факторів на зміст
норми. Іноді ці фактори можуть співпадати із історичними факторами.

Найбільш складним процесом тлумачення є інтерпретація оціночних термінів
і виразів.

В процесі функціонування норм права велике значення відіграє право,
свідомість і мораль суспільства, оскільки вони тісно взаємодіють. Вони
суттєво впивають на процес застосування норм права, а також на процес
тлумачення. При застосуванні функціонального способу тлумачення правових
норм потрібно враховувати й інші фактори.

В процесі тлумачення правових норм можуть враховуватись
логіко-семантичні форми результату тлумачення; критерії істинності і
правильності результатів тлумачення; об’єм тлумачення; обов’язковість
тлумачення та інші питання.

Висновок

Право (об’єктивне і суб’єктивне) таке за природою, що вимагає своєї

реалізації в діяльності людей. Породжене суспільними стосунками право в
тих же стосунках повинне знайти своє здійснення. Сказане відноситься до
норм законодавства, оскільки вони є можливістю, яка підлягає
перетворенню на дійсність. Без виконання правових розпоряджень в життя,
норми мертві, інакше кажучи, вони втрачають своє соціальне значення.

Реалізація права – це процес, процедура перетворення правових норм в
суспільну практику.

Динамічна правова система є постійним «відтворенням» права, історично
безперервний процес правоутворення і безперервне, виключно
багатообразне його здійснення в суспільних стосунках, процес
правореалізациі, що постійно діє. Обидва ці процеси зв’язані і
проникають один в одного. При першому шляху правоутворення, ще до
ухвалення закону, існує і реалізується суб’єктивне право, захищене
судовими актами.. При другому шляху правоутворення суб’єктивне право
вкраплене в процес реалізації юридичних норм, що вже почався. У одному
випадку правоутворення включає не лише встановлення, але і якесь
здійснення суб’єктивного права. У іншому – правореалізация включає
процес правоутворння, що продовжується, в умовах, коли об’єктивне право
вже почало здійснюватися.

До форм реалізації права відносяться: дотримання норм права, виконання
норм права, використання норм права і застосування норм права.
Застосування норм права є основною формою реалізації права і проходить
декілька стадій застосування права.

Встановлення або аналіз фактичних обставин юридичної справи – ця стадія
характеризується тим, що по ній з’ясовується, чи володіє даний випадок
юридичною значущістю, чи потрапляє він під дію норм права чи ні, вибрати
нормами якої галузі права регулюється те або інше діяння, що є об’єктом
його аналізу.

Вибір правової норми, що підлягає застосуванню, – ця стадія припускає
відшукання норми права, яка пов’язує з тими або іншими фактами юридичні
наслідки.

Наступна стадія застосування права – «з’ясування і роз’яснення сенсу і
змісту (тлумачення) норми права». Вона має своїй на меті правильне
застосування розпоряджень, що містяться в них, до конкретних випадків
життя. Тлумачення норм права — це діяльність державних органів, різних
організацій і окремих громадян, направлена на з’ясування і роз’яснення
сенсу і змісту загальнообов’язкової волі суспільства, вираженій в нормах
права.

Після роз’яснення і з’ясування сенсу і змісту юридичних норм відповідні
органи держави приймають рішення, які оформляються в офіційних актах.
Ці акти називаються актами застосування права. Акт застосування права –
це владне розпорядження органів держави, що індивідуалізує норми права
до конкретних випадків життя. Прийняте рішення в порядку, передбаченому
нормами права, складає зміст акту застосування права. У ньому
обгрунтовується необхідність даного рішення, указується його цільове
призначення.

Завершувальною стадією застосування права є здійснення контролю за
реалізацією вирішеного. Контрольними функціями по перевірці і реалізації
акту застосування на вищому рівні володіють Президент Україниі
Конституційний Суд України. На іншому рівні ними наділені відповідні
державні органи і посадові особи.ї

В даній роботі розкрито зміст поняття реалізації права, розглянуті її
форми. Також розглянуті основні характеристики актів застосування права
та тлумачення правових норм, як важливий елемент правозастосування.

Використана література

Програма курсу «Порівняльне правознавство» для студентів V курсу
юридичного факультету спеціальність: «Правознавство».- Запоріжжя: ЗДУ,
2002.- 7с.

Правознавство.- К.: Юрінком Інтер, 2004.- 752с.

Правознавство.- Суми: Університетська книга, 2006.-

Правознавство.- К.: Юрінком Інтер, 2000.- 640с.

Порівняльне правознавство.- Харків: Право, 2003.- 274с.

Дмитрієв А.І., Шепель А.О. Порівняльне правознавство.- К.: Юстініан,
2003.- 182с.

Програма «Судові та правоохоронні органи України»: для студ. денної та
заочн. форми навч. спец. «Правознавство»/ Укл. Синєокий О.В.- Запоріжжя:
ЗДУ, 2004.- 32с.- 1.50

Програма «Кримінальне право зарубіжних країн»: для студ. денної та
заочн. форми навч. спец.:6.060101 «Правознавство»/ Укл. Синєокий О.В.-
Запоріжжя: ЗДУ, 2004.- 24с.- 1.00

Програма курсу «Історія держави і права України» для студентів І курсу
юридичного факультету спеціальність: «Правознавство».- Запоріжжя: ЗДУ,
2002.- 23с.

Програма курсу «Судові та правоохоронні органи України» для студентів 1
курсу юридичного факультету спеціальність :»Правознавство».- Запоріжжя:
ЗДУ, 2002.- 13с.

Методичні рекомендації до семінарських занять з курсу «Історія України»
для студентів І курсу юридичного факультету спеціальність:
«Правознавство».- Запоріжжя: ЗДУ, 2002.- 32с.

Похожие записи