.

Психолого-естетичні виміри юридичної діяльності (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
360 3858
Скачать документ

Реферат на тему

Психолого-естетичні виміри юридичної діяльності

План

1 Деонтологічні аспекти юридичної психології

2 Вплив підсвідомості на юридичну практику

3 Значення педагогічного такту юриста у правовому вихованні громадян

4 Правова естетика у деонтологічних процесах

Література

Методичні рекомендації для підготовки до семінарського заняття

Ключ-завдання: при підготовці до семінарського заняття необхідно вивчити
матеріал розділу “Аспекти психолого-естетичного почуття юриста”, де
висвітлені такі види культур: психологічна, інтелектуальна, культура
підсвідомості, емоційна, педагогічна, естетична. Крім того, бажано
ознайомиться із деякими темами загальної та юридичної психології,
педагогіки та естетики, пов’язати їх з формуванням внутрішнього
імперативу службового обов’язку юриста.

1. Підготовку до “Деонтологічних аспектів юридичної психології” доцільно
розпочати із основних понять, психологічних категорій, короткого аналізу
змісту юридичної психології, яка вивчає прояви та використання психічних
закономірностей, психологічних знань у сфері правового регулювання і
юридичної діяльності.

Юридична професія чи не найбільше ґрунтується на взаємостосунках між
людьми. Тому для ефективного виконання внутрішнього імперативу
службового обов’язку потрібно володіти психологічними особливостями
юридичної діяльності, належним ступенем психологічної, інтелектуальної,
емоційної та інших видів культур, які зводяться до: психіки особи,
психічних процесів, психологічних прийомів.

Так, психіка особи є властивістю високоорганізованої матерії (мозку)
відображати об’єктивну реальність у вигляді ідеальних образів. До
основних функцій психіки людини належить відображення світу в ідеальних
образах; регуляція поведінки та діяльності людини. Серед рівнів
психічного відображення є неусвідомлюване, предсвідоме, свідоме,
підсвідоме, надсвідоме. Зокрема, свідомість є вищою формою психічного
відображення, яка властива суспільно розвинутій людині (особі), ідеальна
сторона її діяльності. У регулюванні поведінки людини важливу роль
відіграють знання психічних властивостей особистості, тобто темперамент,
характер, здібності.

Зауважимо, що особливості темпераменту нерідко маскуються і
перетворюються новими системами зв’язків, які вироблені під впливом
життя, виховання і самовиховання, тобто характером. Під характером
розуміють індивідуальне поєднання стійких психологічних особливостей
людини, які обумовлюють типовий для даної особистості спосіб поведінки в
певних життєвих ситуаціях та обставинах. Ознаками характеру особистості
є: вчинки і дії (свідомі і цілеспрямовані дії дозволяють судити про те,
що це за людина); зовнішній вигляд (міміка, ходьба, жестикуляція);
особливості мови (голосна чи тиха, швидкий чи сповільнений темп,
багатослів’я чи замкнутість, емоційність).

Важливо знати особливі риси характеру:

а) по відношенню до праці — ініціативність (інертність), працелюбство
(лінивство), відповідальність (несумлінність) старанність
(поверховість), творчість (консерватизм);

б) по відношенню до людей: товариськість (замкнутість), ввічливість
(грубість, безтактовність), доброзичливість (недоброзичливість),
відвертість (егоїзм, заздрість), чуйність (черствість);

в) по відношенню до себе: почуття власної гідності (зарозумілість,
чванливість), самокритичність (підвищене самолюбство), скромність
(самоприниження), гордість (егоїзм), самодисципліна (високомірність).

Для юриста важливе значення мають здібності як
індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовами,
передумовами успішного здійснення даної діяльності і оволодіння
знаннями, уміннями, навиками. Здібності в основному розвиваються в
процесі соціалізацію. Вважається, що від природи всі люди здібні, хоча
задатки різні.

До психічних процесів відносять форми психічного відображення людиною
зовнішнього світу, які спонукають її до діяльності, регулюють її. Серед
психічних процесів є пізнавальні, емоційні, вольові, пізнання нового.
Пізнавальні процеси містять у собі відчуття, сприйняття, уяву, мислення,
увагу, пам’ять. Емоційні процеси істини — почуття, емоції; вольові
процеси — воля, вольові акти; психологія пізнання нового (розкриття
злочинів) має три стадії — підготовчу, вирішальну і заключну.

Поряд із правовими та іншими знаннями юрист повинен володіти
психологічними прийомами, які дозволяють з великою ефективністю
добиватися своєї мети. Психологічні прийоми формують певну психотехніку.

Психотехніка юриста включає: психологічні засоби, способи та прийоми їх
використання (мовлення, голос, невербальні засоби, мислення, поведінка);
психотехніку мови (повсякденної, виступів перед громадянами, судової,
переконання і доказування); психотехніку спілкування (спостереження за
співбесідником, встановлення психологічного контакту, отримання
повідомлень громадян); психотехніку дій (психологічних і “чисто”
юридичних — слідчих, оперативно-розшукових,
адміністративно-попереджувальних та інших).

Далі потрібно розкрити зміст, компоненти, принципи та функції
психологічної, інтелектуальної та емоційної культури юриста.

2. Продовженням попередньої теми є “Вплив підсвідомості на юридичну
практику”.

Юридична практика подібно до художника чи лікаря часто має справу з
підсвідомим, яке виключає думку про тотожність психіки і свідомості.

Про існування безсвідомого в психіці і в поведінці людини стали говорити
давно, починаючи приблизно з ХVІІІ ст. до З. Фрейда цими проблемами
займалися Р. Декарт, Г. Лейбніц, І. Гербарт, Г. Фехнер, а після — Г.
Гельмгальц, Ч. Дарвін, І. Сеченов, В. Вундт та багато інших.
Передісторією підсвідомого можна вважати вчення Платона. Більшість
психологів визначає, що підсвідоме також впливає на поведінку людини, як
і її свідомість. Тому для більш глибокого розуміння психіки людини і
повноцінного пояснення її поведінки необхідно добре знати не тільки те,
що людина актуально усвідомлює чи може усвідомити, але також і те, що
людина не усвідомлюється в даний момент часу, або не може бути
усвідомленою взагалі. Разом з тим підсвідоме розглядається як більш
низький рівень психологічної регуляції поведінки людини, ніж свідомість.

Неможливо точно сказати про те, яка відносна доля свідомості і
підсвідомості в реальному управлінні психікою і поведінкою людини,
особливо тоді, коли йдеться про управління конкретними психічними
процесами і формами поведінки. Людину, її психіку, не можливо розглядати
окремо від підсвідомого, не можна ототожнювати свідомість з психікою.

Нові параметри роботи з підсвідомим завдала винайдена Фрейдом дисципліна
— психоаналіз: його метою є одночасно і лікування хворого, і вивчення
його підсвідомого. До Фрейда підсвідоме вважалося або як залишок, чи
осад, свідомості, або як відірваний від суб’єкта безособовий і анонімний
принцип, то для Фрейда підсвідоме є особливим типом знання, який
присутній в суб’єкті незалежно від його усвідомлення і без відома.
Фрейдівська ідея підсвідомого фіксує відрив знання від істини, відрив
суб’єкта від самого себе, його внутрішню розколотість. Цей розкол є
сильним ударом, адже людина втрачає владу над Космосом, над світом
живого, а в кінці кінців і над власною душею. Вона може бути примушеною
думати і робити те, що їй не хотілося б думати чи робити.

Підсвідоме складається із “представників” чи репрезентаторів захоплень.
Підсвідомі уявлення записані у психіці особливими знаками, які утворюють
цілі сценарії. Підсвідоме відрізняється особливою рухливістю
енергетичних навантажень, які здатні зміщуватися і згущуватися,
байдужістю до ступенів реальності подій, відсутності часу, здатності до
заперечення, чуйності до протиріч. За Фрейдом, підсвідоме — це
універсальний феномен людської психіки, яка побудована як складна
багаторівнева система.

Отже, у людській психіці та поведінці панує підсвідоме, виявити його
можна за допомогою різних наук. Це свого роду копилка, архаїчна
спадковість, яку людина формує з дня свого народження, здійснюючи
своєрідний “відеозапис”. Але весь “записаний” матеріал здійснює глибинні
підсвідомі процеси, які спроектовані не тільки на долю самої людини, але
й на оточуючих, суспільство, культуру.

Далі курсанти (студенти) приступають до висвітлення змісту культури
підсвідомості .юриста, її компонентів, принципів та функцій.

Особливо слід звернути увагу на таку функцію як блокування хтивості та
гордині. Йдеться про те, щоб не допустити у підсвідому зону такі корені
духовно-морального зла як хтивість і гординя.

Так, окремі особи у своєму підході до світу і життя керуються виключно
зацікавленням в отриманні похітливої насолоди. У будь-якій ситуації їх
цікавить тільки те, скільки насолоди вони з неї отримують. Постійне
жадання суб’єктивного задоволення, притуплене сприйняття світу як засобу
для його отримання суперечить значущим цінностям людини.

Існують три типи хтивої людини: 1) пристрасна людина, чиє пожадання
таємного стає несамовитим, а темперамент уривчастим (хтивість набирає
пристрасної форми, стає ненаситним прагненням суб’єктивного
задоволення); 2) людина без пристрасті чи невгамованої спраги
вегетативного, флегматичного типу, чиє хтивість має характер лінивого та
заземленого поневолення приємним (хтивість набирає форми комфорту,
тілесних приємностей, незаважання задовольняти тваринні потреби); 3)
м’який тип, яки хоч і не прагне суб’єктивно задовольняючого пристрасного
і не поневолений лінивством та безголосою схильністю до приємного, все ж
є надчутливими — щоправда — тільки тоді, коли це стосується їхньої особи
(хтивість проявляється у формі лестощів, приємних слів, м’якої
атмосфери, плекання), людина не виявляє пристрасного жадання тілесних
насолод, але перебільшено, жаліючи сама себе, реагує на будь-яку тілесну
неприємність чи біль.

є якесь морально значуще добро.

Другим основним джерелом зла є гординя. Подібно до хтивої, горда людина
визначається неймовірною самозакоханістю. Хтива людина поринає в
суб’єктивне задоволення, бездумно віддаючись йому, а горда постійно
звертає рефлексивний погляд на себе. Горда людина зосереджується на
самопрославленні, усвідомленні власної важливості, зверхності та
самодостатності. Хтивість є прагненням мати, а гординя — бути. Хтивість
— це викривлення у володінні добром, гординя — у ставленні до своєї
досконалості. Піддаючись гордині людина привласнює собі те право, що є
понад нею, невиправдано прославляє себе.

Гординя проявляється в різних формах, які відповідають різним типам
людей:

1) до першого типу належить людина сатанинської гордині, де існує
метафізична велич та панування. Метафізична зверхність відкидає будь-яке
підпорядкування, будь-який послух, формує ненависть до безмежної
доброти, неохоче сприймає допомогу інших людей;

2) горда людина другого типу черпає усвідомлення своєї величі з
цінностей або чеснот, якими, на її думку, вона наділена чи прагне
оволодіти. Об’єктом цієї гордині є приватні цінності її носія, а також
будь-яка інша досконалість, якою може володіти його діяльність. Гординя
самопрослави через володіння цінностями передбачає рефлективне звернення
людини на себе. Часто звертають увагу на самовдоволену гординю, з якою
особа смакує володіння очікуваною величчю, а також на гординю, яка
прагне рватися, дертися далі і далі в гору. Існує три стадії
самопрослави: а) людина або приписує собі якусь цінність чи
досконалість, або вважає себе вже наділеною ними; б) людина починає
смакувати свою власну досконалість, насолоджується своєю красою, розумом
чи добротою; в) людина починає поклонятися своїй величі, що прямо
суперечить смиренній постанові людини;

3) горда людина третього типу характеризується марнославством, яке не є
гарячковим прагненням щораз нових досконалостей, а смакування наявних —
справжніх чи уявних досконалостей. Марнославство стосується лише певної
сфери цінностей, наприклад краси власного обличчя, елегантності чи
вишуканості свого вигляду і є представником хтивості у сфері гордині.
Горда людина цього типу черпає свою велич не з володіння цінностями, а
зі свого зовнішнього статусу, свого особливого стосунку до інших людей.
Єдине, що її цікавить, це панування у цьому світі;

4) горда людина четвертого типу визначається зарозумілістю або
пихатістю. Особливість зарозумілості — це відкидання будь-якого
підпорядкуванні іншим людям. Пихата людина не прагне зайняти якусь
виняткову посаду, здобути владу чи зовнішній вплив. Вона обожнює свою
самодостатність і незалежність, ніколи не визнає своєї слабкості чи
якоїсь залежності. Зарозумілість людини унеможливлює визнання своєї
навіть найменшої провини, не дозволить попросити в когось пробачення. У
покаянні вона вбачає зневажливу слабкість. Пихата людина ніколи не
схилить своєї голови, а тим більше колін перед іншою людиною. Щось на
зразок співчуття чи зворушення, які б могли пом’якшити її затяту й
незворушну твердість, є для неї виявом слабкості.

Далі курсант (студент) висвітлює зміст, компоненти, принципи та функції
культури підсвідомості юриста.

3. Відповідаючи на питання “Значення педагогічного такту юриста у
правовому вихованні громадян” курсант (студент) повинен дати відповідь
на наступне: що таке правове виховання громадян, хто повинен займатись
цим вихованням і якими засобами здійснювати правове виховання громадян.

Правове виховання, як відомо, це система формування правової свідомості
правової культури населення, воно є визначальним фактором у забезпеченні
законності і правопорядку. Поряд із правовою освітою, правовою
самоосвітою правове виховання здійснюється шляхом правової діяльності
юриста.

Правова діяльність як різновид соціальної діяльності з наданням
громадянам правових, педагогічних послуг громадськими та благодійними
організаціями, правове консультування, юридична, педагогічна та
наркологічна допомога, інші цілеспрямовані дії з метою формування у
людей правових ідей, уявлень, традицій, оцінок, моделей норм поведінки.
Тобто основний тягар на правове виховання як внутрішній імператив
службового обов’язку припадає на практичних юристів. Тому вони повинні
володіти певною педагогічною культурою.

Далі курсант (студент) розвиває зміст педагогічної культури юриста, її
компоненти, принципи та функції.

Звичайно, юристи, як правило, не мають ні педагогічної освіти, ні
досвіду роботи в педагогічних установах, тому вони використовують ті
засоби у правовому виховання, які випливають із загальнолюдських
моральних цінностей. Йдеться про такт, тактовність юриста у
правовиховному процесі.

Такт (від франц. — дотик, відчуття, почуття) — почуття міри, яке
підказує правильне відношення, підхід до когось, чогось; уміння тримати
себе у рамках, уміти поводитися, додержуватися правил пристойності.

У правовому вихованні необхідні елементи педагогічного такту,
педагогічної тактовності як засобів педагогічного впливу на громадян.
Педагогічний такт проявляється в умінні юриста поводитися належним
чином, просто й переконливо розмовляти з громадянами, поважити їхню
гідність, ставити розумні й педагогічно обґрунтовані вимоги. Основою
педагогічного такту є глибоке знання психології людей, індивідуального
підходу. Прояв педагогічного такту є важливою умовою формування
авторитету юриста, одне з джерел й ефективності його впливу на громадян.

Педагогічний такт є складним продуктом людської культури, одним із
компонентів який формує стиль поведінки юриста. Тактовністю володіють ті
юристи, які ще не помічають якоїсь необачності, дрібниці, допущеної
співбесідником. Бувають обставини, коли вказувати на необачність чи
промах людини — значить поставити її в дуже незручне становище.
Тактовність дозволяє безпомилково відчувати реакцію людини на вчинки
юриста. Тому тактовний юрист повинен так спілкуватись, щоб це
спілкування не призводило до конфліктних ситуацій, щоб був якомога
приємнішим і корисним сам процес виховання.

Важливу роль у педагогічному такті відіграє толерантність (від франц. —
терпимість), як якість, що характеризує відношення до іншої людини як до
рівнодостойної особистості, що виражається у свідомому придушенні
відчуття неприємності, викликаного зовнішністю, манерою мови, смаком,
способом життя, переконаннями і т.п. Тобто толерантність означає пасивне
терпіння, добровільне перенесення страждань, що асоціюється з такими
поняттями, як біль, зло, дозволи, стриманість.

4. Підготовку до теми “Правова естетика у деонтологічних процесах”
необхідно розпочати із розкриття змісту поняття “естетика”.

Естетика (від грецьк. — здатний відчувати) — це загальна характеристика
певної сфери пізнання, наука про закони створення і засвоєння цінностей.
Закони і норми містяться у живій формі, чуттєвій повноті змісту,
гармонійне членування тощо. Серед різних видів естетики для юридичної
діяльності цінною є нормативна естетика.

В основу нормативної естетики покладено принцип “золотого перетину”,
принцип гармонії. Принцип “золотого перетину” полягає в
геометрично-математичному співвідношенні пропорцій, при якому ціле так
само співвідноситься зі своєю більшою частиною, як більша — з меншою. У
геометризованій формі цей принцип виглядає як співвідношення: 5 : 8 = 8
: 13 = 13 : 21 = 21 : 34… Давньогрецька наука вважала, що будь-яке тіло,
предмет, геометрична фігура, співвідношення частин яких відповідає такій
пропорції — пропорційні і справляють приємне зорове враження.

Принцип гармонії виник у Піфагора та його школи, де ототожнювалось
поняття гармонія, досконалість, краса, а основою гармонії вважалися
числа. Гармонією чисел піфагорійці знаходили навіть у розташуванні
планет. Серед видів мистецтва вищим носієм гармонії проголошувалася
музика (акорд — це гармонія). При цьому підкреслювалася чуттєва природа
цього мистецтва, зв’язок його зі слуховою здатністю людини.

Нормативна естетика містить у собі такі основні категорії: гармонія і
міра, прекрасне і потворне, піднесене, героїчне і низьке, трагічне і
комічне, естетичне. Ці категорії необхідно помістити у правове поле
(позитивне право) і правовий простір (природне право). В результаті
проведеного аналізу ми отримаємо правову естетику, яку слід розглядати
як правову естетику позитивного права, правову естетику онтології
юриста, правову естетику деонтології юриста. Окремо варто зупинитися на
естетичному мисленні юриста, яке полягає у гармонійному баченні світу,
явища, рішення і т.д.

Далі курсант (студент) повинен розкрити зміст естетичної культури
юриста, її компоненти, принципи та функції. При цьому слід звернути
особливу увагу на правову естетику, яка постійно балансується на грані
матеріального — духовного, раціонального — ірраціонального,
вербалізованого — невербалізованого та інших важливих поняттях.

Література

Мазова Е. Скрытая природа человека. Ваше животное и ваш характер
(Кармическая астрология и эзотерика естественных наук). — М., 1997.

Лотова И.П. Психолого-акмеологические основы профессиональной карьеры
государственных служащих. — М., 2001.

Юридична психологія: Підручник / За ред. Я.Ю. Кондратьєва. — К., 1999.

Столяренко А.М. Психологические приемы в роботе юриста: Практ. пособие.
— М., 2000.

Афанасьева О.В., Пищелко А.В. Этика и психология профессиональной
деятельности юриста: Учеб. пособие. — М., 2001.

Еникеев М.И. Юридическая психология: Учебник. — М., 2001.

Дарієнко А.С. Естетична культура юриста (спроба філософсько-правового
осмислення), — Львів, 2001

Занік Ю.М. Інтелектуальна культура юриста: філософсько-психологічне
обгрунтування. — Львів, 2002.

Фрейд З. Психоаналитические этюды. — Минск, 1999.

Культура і спільнота у становленні педагога / За ред. К.М. Кларка і Т.С.
Кошманової. — Львів, 2000.

С’єдін Б.Г. Естетичне виховання у структурі професійної
морально-правової культури співробітників органів внутрішніх справ
України // Автореф. дис…. канд. філос. наук. — К., 1998.

Язык подсознания. — 2-е изд., перераб. — Красноярск, М., СПб., 1999.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020