Реферат на тему:

ПСИХОЛОГІЯ НЕПОВНОЛІТНІХ.

1.     Проблеми неповнолітніх в юридичній психології.

2.     Підліток і злочин.

3.     Психологічні особливості допиту неповнолітніх.

 

1.     Проблеми неповнолітніх в юридичній психології.

 

Досвід вивчення неповнолітніх правопорушників показує, що підліток
найчастіше може скоїти злочин під безпосереднім впливом однолітків або
дорослих людей, підкоряючись тиску натовпу. У більшості таких підлітків
в структурі особистості домінують негативні якості: лінь, слабка воля,
безвідповідальність, конформізм, агресивність. Важливою умовою
формування особистості „важкого” підлітка здебільшого є негативні
сімейні умови, алкоголізм батьків або рідних, їх аморальна поведінка.
Бувають випадки, коли викривлену моральну атмосферу навколо
неповнолітнього створюють люблячі його батьки, які не володіють
достатньою педагогічною культурою. Для важковиховуваних підлітків, як
правило характерним є негативне ставлення до навчання, яке в результаті
протиставляє їх колективу класу, школи. У більшості випадків до числа
підлітків-правопорушників потрапляють ті хто не знайшов себе в шкільному
колективі через конфліктні взаємостосунками.

Антисоціальна поведінка неповнолітнього, таким чином взаємодетермінована
впливом багатьох факторів, в першу чергу зовнішнім соціальним
середовищем, а саме мікросередовищем, а також індивідуальними
особливостями особистості підлітка, які визначають його індивідуальне
реагування на різні „життєві невдачі”.

Підлітковий вік (11 — 15 років) є перехідним, оскільки це — період
статевого дозрівання, паралельно з яким досягають в основному зрілості й
інші біологічні системи організму. В соціальному аспекті підліткова фаза
— це продовження первинної соціалізації. Як правило, всі підлітки цього
віку — школярі. Соціальний статус підлітка мало чим відрізняється від
дитячого. Психологічно це — вік протиріччя. Звідси — типові вікові
конфлікти та їх заломлення в самосвідомості підлітка.

Юнацький вік (14-18 років) це – „третій світ”, який існує між дитинством
і дорослістю. В біологічному аспекті це — етап закінчення фізичного
дозрівання. Юність це — завершальний етап первинної соціалізації. Перед
юністю постає завдання соціального і особистісного самовизначення, а це
означає зовсім не автономію від дорослих, а чітке орієнтування і
визначення свого місця в дорослому світі.

Процес засвоєння моральних і правових норм поведінки закінчується в
підлітковому віці до 14 років. Цю обставину враховують законодавці, які
встановили часткову кримінальну відповідальність з 14 років і повну
кримінальну відповідальність за всі злочини, які передбачені законами —
з 16 років. Особистість „важкого” підлітка, як правило, характеризується
низьким рівнем соціалізації і відображає прогалини та недоліки в 3-х
основних сферах його виховання: в сім’ї, школі (ПТУ) та на виробництві.
З іншого боку, на особистість „важкого” підлітка значний вплив має
особлива сфера — вулиця, двір, вуличні групи з негативною спрямованістю.

Під важковиховуваністю перш за все розуміють негативізм і опір
педагогічним впливам, який може бути зумовлений найрізноманітнішими
причинами, які виходять за межі педагогічного і соціального захищення.
Конфліктність, яка властива підліткам, пояснюється не тільки органічними
змінами, але і тим, що змінюється вся система стосунків підлітка з
дорослими та однолітками. Намагаючись звільнитись від оцінки і впливу
дорослих, підліток стає досить критичним у стосунках з батьками та
вчителями, піддає сумніву поради і думки, висловлювання старших. Криза
підліткового віку з більш або менш вираженою тенденцією до
криміналізації проявляється і в тому, що у підлітка суттєво
перебудовуються стосунки з однолітками. Для нього в цей період
характерна підвищена потреба спілкування з однолітками, прагнення до
самоствердження в їхньому середовищі, чуйне реагування на думки
однолітків. Слід зазначити, що в підлітковому віці закладається
самосвідомість, самооцінка — основа і фундамент особистості, які
відіграють вирішальну роль в процесі особистісного самовизначення і
саморегулювання. Якщо з якихось причин самоствердження здійснюється в
неформальних підліткових групах, вуличних компаніях у формі асоціальних
проявів (таких як вживання алкоголю, наркотиків, хуліганство) воно може
стати небезпечним криміналізуючим фактором. Соціальну адаптацію дітей і
підлітків можуть утруднювати різні нервово-психічні захворювання та
відхилення. Тому в даному випадку недостатньо заходів педагогічної
корекції, потрібне ще втручання та допомога психіатрів, невропатологів,
психотерапевтів.

Важливою умовою формування особистості важкого підлітка в більшості
випадків є негативні сімейні умови. Скандали батьків, фізичні покарання
підлітків як правило призводять до порушення гальмівних процесів, до
виховання запальності (гарячковості), підвищеного збудження,
нестриманості. „Тепличні” умови, які створюють для дітей в деяких
сім’ях, звільнення їх від будь-якої активної діяльності призводить до
інфантильності і нездатності подолати життєві труднощі в критичній
ситуації, які іноді бувають досить банальними: не пройшов у вуз за
конкурсом…

Конфліктні ситуації дуже часто є наслідком неправильної самооцінки
підлітка. Перешкодою для нормального розвитку особистості із завищеною
самооцінкою є їх знижена критичність до себе. Як вважають деякі
дослідники, діти із заниженою самооцінкою не можуть нормально
розвиватись через підвищену самокритичність.

 

2. Підліток і злочин

Для неповнолітніх правопорушників характерним є скоєння групових
злочинів тому, що багато злочинів технічно є неможливими для одинокого
підлітка; крім того деякі підлітки беручи участь в діях групи стають
сміливішими і навіть нахабнішають, оскільки це здобрюється груповим
авторитетом.

В.Л. Васільєв вважає, що кримінальну спрямованість груп характеризують
такі кількісні та якісні характеристики: участь у групі раніше
засуджених елементів, які не працюють і не навчаються, зловживають
алкоголем чи наркотиками, займаються азартними іграми, а також наявність
в групі лідера, авторитарний стиль управління групою, здебільшого
кримінальна спрямованість групи, формування субкультури групи (жаргон,
спеціальні клятви, особливий ритуал поведінки тощо). Пізніше при
систематичній злочинній діяльності в групі відбувається розподіл ролей і
функцій при здійсненні злочинів.

Як злочин, так і злочинця слід розглядати в діалектичній єдності.
Злочинна поведінка як і будь-яка поведінка людини має дві групи ознак.
Суб’єктивні — мотиви, цілі, наміри людини та об’єктивні — фізичні рухи і
дії. Злочин, перш ніж втілиться в небезпечних для суспільства діяннях,
проходить стадію внутрішнього, психологічного визрівання. Людина
спочатку вирішує, а вже потім скоює злочин. Рішучість особи скоїти
злочин називається наміром. Скоїти злочин навмисно — означає усвідомити
характер свого вчинку, передбачити його суспільно небезпечні наслідки і
усвідомлено допускати їх. Характер наміру таким чином, в значній мірі,
вказує на те як злочинець ставився до скоєної дії.

При аналізі злочинної поведінки неповнолітніх виділено чотири типи
порушників для яких суспільно небезпечне діяння є:

а) випадковим, таким, що протирічить загальній спрямованості
особистості;

б) можливим, з врахуванням загальної нестійкості особистісної
спрямованості, але ситуативним з точки зору причини і ситуації;

в) результатом загального негативного орієнтування особистості, що
зумовлює вибір середовища, проведення часу і безпосереднього варіанту
дій при наявності підбурювання (намовляння), прикладу злочинної
поведінки, тощо;

г) результатом злочинної установки особистості, яка включає активний
пошук, організацію причини і ситуації для злочинних діянь, відповідної
відносно стійкої системи антисоціальних оцінок і ставлень.

В результаті взаємодії несприятливих зовнішніх умов з певними
прогалинами або перекрученнями в психіці підлітка виникає
важковиховуваність. Несприятливими умовами можуть бути аморальна
поведінка батьків, криза в сімейних стосунках, помилки в шкільному та
сімейному вихованні. Проте, ні в якому разі не можна вважати, що у
поганих батьків — погані діти, що типові несприятливі умови породжують
типові недоліки будь-якого підлітка. Часто у батьків-алкоголіків їх
дорослі діти не вживають спиртного, у батьків-грубіянів виростають дуже
тактовні діти тощо. Підліток, як правило, не просто сприймає та засвоює
несприятливі зовнішні впливи. Він може їх і не сприйняти, відкинути, а
може з ними боротись в залежності від того, який механізм психологічного
захисту спрацює. І тоді в боротьбі з несприятливими умовами формуються
позитивні якості особистості.

 

3. Психологічні особливості допиту неповнолітніх

Вивчення особистості неповнолітнього правопорушника на попередньому
слідстві, як правило, проводиться за схемою:

1) спадково-біологічні фактори; схильність до нервових або психічних
захворювань одного з батьків, патологічна вагітність, ненормальні роди,
негативний вплив алкоголізму, вживання наркотиків тощо;

2) найближче соціальне оточення підлітка: сім’я, соціально-економічний
статус батьків, стосунки в сім’ї, ціннісні орієнтації батьків, сестер,
братів, особливості виховання підлітків, школа, ставлення до навчання,
стосунки з учителями, статус підлітка в класі, ціннісні орієнтації
однокласників, друзі, їх соціальне становище, статус підлітка в групі
друзів;

3) Особистісні характеристики підлітка, особливості характеру та
темпераменту, ціннісно-мотиваційний блок, ціннісні орієнтації підлітка,
рівень домагань, самооцінка і можливості протиріччя в сфері самооцінки;
ставлення до професії: усвідомленість вибору, місце професії в системі
цінностей підлітка, плани на майбутнє;

4) правосвідомість підлітка.

Для пізнання умов життя і виховання неповнолітнього підозрюваного або
звинувачуваного потрібно також вивчати й інші сфери – сім’ю, місце
роботи та навчання. Потрібно з’ясувати умови життя неповнолітнього до і
після скоєння злочину, склад сім’ї. З’ясувати чи цікавились батьки або
інші дорослі члени сім’ї навчанням, дозвіллям, колом знайомих, друзів
серед яких неповнолітній проводив вільний час. Чи помічали негативну
поведінку неповнолітнього і як реагували на це. Які міри покарання
застосовувались до нього за порушення вимог моралі, наприклад, у
випадках розпивання спиртних напоїв тощо. Важливо встановити чи
відвідував цей підліток заняття під час скоєння злочину, чим він
захоплювався навчаючись в школі, яким було його ставлення до громадської
роботи, як він навчався, з ким дружив, яким є цей підліток в спілкуванні
з іншими школярами (агресивний, подразливий, наполегливий, б’є
малолітніх тощо); товариський, замкнений, правдивий, жадібний чи щедрий,
його безпосереднє ставлення до батьків і вчителів. Важливо з’ясувати і
врахувати як він сприймав міри покарання за скоєні проступки і, яке його
ставлення до прийнятих заходів тощо.

Якщо підліток вже працює тоді потрібно з’ясувати з якого часу і яку
роботу він виконує, як він ставився до роботи, розмір заробітної плати,
його житлові умови, а також коло друзів на роботі, чи цікавився
мистецтвом, спортом, книгами, технікою; чи були випадки порушення
трудової дисципліни, чи брав участь в громадському житті; якщо порушував
дисципліну, тоді як він ставився до мір покарання, які застосовувались
тощо.

На допиті неповнолітніх слід враховувати ряд особливостей, які пов’язані
з віком неповнолітніх. Зокрема допити маленьких дітей у багатьох
випадках доцільно замінити бесідою або опитуванням малолітніх з метою
швидкого одержання інформації про особистість злочинця. Слід
враховувати, що діти при сприйманні дійсності погано орієнтуються в
причинних зв’язках, складна подія бачиться ними не цілісно, а
фрагментарно. Проте у дітей при відсутності життєвого досвіду є уява,
яка допомагає їм добре сприймати предмети та події, які їм близькі та
зацікавили їх.

У більшості дітей від 11 до 15 років помітні широкі пізнавальні процеси,
ріст самосвідомості, прагнення спілкуватись з людьми, прояв почуття
відповідальності та обов’язку. Ці якості, в цілому, сприяють
запам’ятовуванню і відтворенню інформації. В дітей, у віці від 15 до 18
років, діють психічні закономірності, які характерні вже для дорослої
людини, проте у окремих юнаків і дівчат цього віку помітні неправильні
моральні орієнтири поряд з підвищеним прагненням до незалежності.

Тривалість допиту неповнолітніх, особливо малолітніх свідків, потерпілих
повинна визначатись не тільки завданнями, які поставлені перед
правоохоронними органами, але перш за все індивідуально-психологічними
віковими особливостями допитуваних. На думку М.М. Коченова та Н.Р.
Осипової, продуктивно можуть давати свідчення: діти 3-5 років біля 15-20
хвилин; діти 5-7 років – в межах 20-25 хвилин; діти 7-10 років – від 25
до 35 хвилин. Якщо за цей час не все вдалось з’ясувати, обов’язково
потрібно зробити перерву на допиті.

Практика показує, що кожному допиту неповнолітнього повинна передувати
детальна підготовка. Тут важливо з’ясувати, що за люди оточують
неповнолітнього, в яких умовах він живе, з ким дружить, як він працює чи
навчається. Важливо визначити рівень його розвитку, здібності, коло
інтересів, а також особливості характеру.

В.Л. Васільєв виділяє п’ять етапів допиту неповнолітнього.

1 -й етап — слідчий в усній формі одержує від неповнолітнього анкетні
дані. Тут головне завдання слідчого — правильно діагностувати
особистість допитуваного.

2-й етап — вступ у психологічний контакт між допитуваним та слідчим. На
цьому етапі темою бесіди є звичайні для суті справи запитання. Вони як
правило стосуються біографії допитуваного, його навчання, розваг,
захоплень, тощо. При цьому обидва співрозмовники виробляють один до
одного кінцеву лінію поведінки, а також визначаються такі параметри
бесіди як темп, ритм, основні стани співрозмовників, пози, міміка і в
окремих випадках основна аргументація.

3-й етап — в головній частині допиту слідчому потрібно одержати від
допитуваного основну інформацію за справою, а це як правило вдається при
добре організованому допиті.

4-й етап — слідчий порівнює одержану на допиті інформацію із вже наявною
у нього інформацією, і намагається усунути протиріччя, незрозумілість,
неточності тощо.

5-й етап — на заключному етапі допиту інформацію вже в письмовому
вигляді зачитують допитуваному, який підтвердивши правильність
записаного в протокол, підписує його. На цьому етапі важливо зберегти
лексичні особливості мови неповнолітнього.

Підготовлений зі знанням всіх матеріалів справи і проведений з
врахуванням всіх особистісних особливостей допит, без сумнівів,
переконує допитуваного не тільки в безперспективності не зізнання, але і
наочно показує справжню ціну його злочинної поведінки, неминучість
розкриття і наступного покарання з усіма, що витікають звідси,
наслідками як для самого винуватця, так і для його близьких.

Найбільшу суспільну небезпеку у справах про злочини неповнолітніх
представляють групові і багатоепізодні злочини. Слідчому при
розслідуванні таких злочинів важливо виділити організатора, „ватажка”
такої злочинної групи і встановити його дійсну роль. Варто знати, що
неповнолітні з різних причин намагаються приховати дійсних організаторів
таких угрупувань і часто їх провину беруть на себе.

Відомо, що організаторами злочинних груп неповнолітніх, як правило, є
раніше засуджені дорослі або близькі до повноліття, досвідчені і фізично
сильніші за інших юнаки, які вже притягались до кримінальної та
адміністративної відповідальності. Хизуючись своїм „кримінальним
минулим”, перевагою у фізичній силі, «ватажки» підкоряють інших
неповнолітніх членів групи своїй волі, часто тероризують їх. Тому
слідчому потрібно добути докази, які не тільки викривають лідера в
скоєнні злочину але і факти, які викривають справжнє обличчя вожака,
факти, які розрушують „ореол героя”.

Від вибору місця і обстановки проведення допиту залежить його
успішність. З допитуваним недопустимими є панібратські стосунки.
Потрібно дати зрозуміти неповнолітньому, що він потрапив в дуже серйозну
життєву ситуацію і, що від його правдивості та чесності залежить його
майбутнє. Обстановка допиту не повинна бути і залякуючою; між
допитуваним і слідчим повинні бути серйозні стосунки, які підкреслюють
значення того, що відбувається.

У випадку визнання неповнолітнім свої вини повинні з’ясовуватись
обставини, які об’єктивно вказують на скоєння підозрюваним злочину. При
груповому злочині, визначаючи роль кожного із співучасників слід
попіклуватись про докази, які могли б об’єктивно висвітлити поведінку
всіх членів групи. Важливо знати долю добутих злочинним шляхом предметів
і знарядь злочину, якщо вони застосовувались, а також чи розповідав
допитуваний комусь про те, що сталось.

В кожному конкретному випадку працівник правоохоронних органів має
справу з неповторним поєднанням рис, якостей, властивостей особистості
та мотивів її суспільно небезпечної поведінки. Скільки правопорушників —
стільки їх психологічних „портретів”. Але в цій індивідуальності завжди
є щось загальне, найбільш типове, що визначає факт правопорушення і
злочину. Ось на цьому загальному та типовому і зосереджена головна
увага, тому тільки знання загального і типового в душевному світі
неповнолітнього правопорушника може надати ефективну допомогу для його
виховання.

Похожие записи