Реферат

на тему:

Провадження за зверненнями громадян. Організаційно-правові основи
провадження за зверненнями громадян.

Право громадян на звернення є конституційним. Поряд з іншими правами і
свободами людини і громадянина воно зафіксовано у розділі II Основного
Закону України.

Принципові положення з цього приводу містить ст. 40 Конституції.
По-перше, вона встановлює право кожного на звернення до органів
державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і
службових осіб цих органів. По-друге, вона зобов’язує органи державної
влади, органи місцевого самоврядування та службових осіб цих органів у
встановлений законом строк: а) розглянути звернення і б) дати
обґрунтовану відповідь.

Ця стаття регламентує види звернень. Відповідно до неї вони можуть бути:
а) індивідуальними чи колективними; б) письмовими або усними.

Конституційні норми деталізовано та конкретизовано у низці нормативних
актів. Насамперед це:

Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р.;

Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р.;

Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечення конституційних
прав громадян на звернення» від 19 березня 1997 р.;

Інструкція з діловодства за зверненнями громадян в органах державної
влади і місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на
підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в
засобах масової інформації (затверджена постановою Кабінету Міністрів
України від 14 квітня 1997 р.).

Крім загальнодержавних нормативних актів, важливі питання забезпечення
прав громадян на звернення регламентовані відомчими нормативними актами.
Такими, наприклад, є Інструкція про порядок розгляду пропозицій, заяв та
скарг і організацію особистого прийому громадян в органах внутрішніх
справ, внутрішніх військах, вищих закладах освіти, установах,
організаціях і на підприємствах системи МВС України (затверджена наказом
МВС України від 10 червня 1998 р. № 414), Правила розгляду звернень
громадян до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та її
територіальних органів (затверджені наказом Державної комісії з цінних
паперів та фондового ринку від 21 липня 1997 р. № 186).

Зазначені нормативні акти містять як матеріальні, так і процесуальні
норми й утворюють законодавство України про звернення громадян.

Матеріальні норми визначають поняття звернень громадян до органів
державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб; види
звернень; вимоги до звернень; предмет звернень; права та обов’язки
суб’єктів звернень; права та обов’язки органів, що розглядають
звернення; сферу застосування законодавства про звернення громадян;
відповідальність за порушення законодавства про звернення громадян;
компетенцію суб’єктів, що здійснюють контроль і нагляд щодо виконання
законодавства про звернення громадян.

Так, Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. у ст. З
визначає, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в
письмовій або усній формі: а) пропозиції (зауваження), б) заяви
(клопотання) і в) скарги.

Таким чином, у законодавстві України звернення громадян класифікуються
за такими критеріями:

по-перше, залежно від кількісного складу суб’єктів звернень (ст. 40
Конституції);

по-друге, залежно від форми звернення (ст. 40 Конституції і ст. З Закону
України «Про звернення громадян»);

по-третє, залежно від змісту звернення (ст. З Закону України «Про
звернення громадян»).

За кількісним складом суб’єктів звернення поділяють на: а) індивідуальні
та б) колективні.

Залежно від форми звернення поділяють на: а) письмові та б) усні. При
цьому законодавець конкретизує сутність письмового й усного звернення
(ст. 5 Закону України «Про звернення громадян»).

Письмовим є звернення, яке надіслане поштою або передано до відповідної
установи. Така передача може бути здійснена громадянином як особисто,
так і через уповноважену ним особу1. Письмове звернення має бути
підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати.

Усним є звернення, що викладено громадянином на особистому прийомі у
відповідному органі та записано посадовою особою.

Залежно від змісту звернення поділяються на: а) пропозиції (зауваження),
б) заяви (клопотання) та в) скарги.

Пропозиція (зауваження) — це звернення, в якому висловлюються думки у
вигляді порад, рекомендацій щодо вдосконалення правової основи та
організації діяльності органів управління, умов життя громадян,
забезпечення законності тощо.

Заява (клопотання2) — це звернення громадян у якому викладаються: а)
прохання щодо сприяння у реалізації своїх прав та інтересів; б) прохання
у письмовій формі щодо визнання за особою відповідного статусу, прав чи
свобод (клопотання); в) повідомлення про порушення чинного
законодавства, г) повідомлення про недоліки в діяльності підприємств,
установ, організацій, посадових осіб.

Скарга — звернення з вимогою щодо поновлення прав і захист законних
інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних
органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ,
організацій, об’єднань громадян, посадових осіб.

Слід зауважити, що наявність законодавче визначених класифікацій не
виключає науково-дослідних підходів до цього питання. Так, звернення
громадян можна класифікувати за адресатами звернень, за сферами
управління, їх можна поділити на територіальні, галузеві, функціональні;
перспективні і ретроспективні; матеріальної і процесуальної
спрямованості; визначені відповідно до законодавства і невизначені або
анонімні; на такі, що підлягають розгляду, і такі, що розгляду не
підлягають.

Стосовно останньої групи, тобто звернень, що розгляду не підлягають,
законодавець вважав за доцільне зафіксувати їх в окремій статті Закону
України «Про звернення громадян». Це ст. 8, що містить два принципові
положення; по-перше, це визначення анонімного звернення. По-друге —
точний перелік звернень, що не підлягають розгляду.

Анонімним є письмове звернення без зазначення місця проживання, не
підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити
авторство.

Розгляду не підлягають: а) анонімні звернення; б) повторні звернення від
одного і того самого громадянина, з одного і того самого питання, до
одного і того самого органу за умови, що перше звернення вирішено по
суті; в) звернення з порушенням встановлених законодавством термінів; г)
звернення осіб, визнаних судом недієздатними.

До звернень громадян законом висуваються певні вимоги. Вони містяться у
ст. 5 Закону України «Про звернення громадян». Так, у зверненні має бути
зазначено прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання громадянина,
викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи
скарги, прохання чи вимоги.

При цьому оскаржені можуть бути тільки рішення або дії (бездіяльність)
чотирьох видів: а) внаслідок яких порушено права, законні інтереси,
свободи громадян; б) створено перешкоди для реалізації громадянином його
прав, законних інтересів, свобод; в) незаконно покладено на громадянина
будь-які обов’язки; г) громадянина незаконно притягнуто до
відповідальності.

Процедура щодо вирішення адміністративних справ за зверненнями громадян
просувається за певними стадіями провадження. Такими стадіями є:

а) подання громадянином звернення та прийняття його до розгляду органом
(службовою особою), що веде провадження;

б) розгляд справи (встановлення та дослідження фактичних обставин);

в) ухвалення рішення;

г) перегляд рішення у зв’язку з його оскарженням або опротестуванням;

д) виконання рішення.

Ці стадії провадження щодо звернень громадян є загальними, особливості ж
розгляду пропозицій, заяв та скарг визначаються окремими нормативними
актами, які складаються на підставі Закону України «Про звернення
громадян».

Наприклад, для органів внутрішніх справ складено Інструкцію про порядок
розгляду пропозицій, заяв та скарг і організацію особистого прийому
громадян в органах внутрішніх справ, внутрішніх військах, вищих закладах
освіти, установах, організаціях і на підприємствах системи МВС України,
затверджену наказом Міністерства внутрішніх справ України від 10 червня
1998 р. № 414.

Кожна стадія провадження має свої строки виконання, які визначені
Законом України «Про звернення громадян» та підзаконними нормативними
актами, зокрема Інструкцією з діловодства за зверненнями громадян в
органах державної влади і місцевого самоврядування, об’єднаннях
громадян, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від
форм власності, у засобах масової інформації.

Так, відповідно до ст. 20. Закону України «Про звернення громадян»
(термін розгляду звернень громадян) звернення розглядаються і
вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а
ті, що не потребують додаткового вивчення, невідкладно, але не пізніше
п’ятнадцяти днів від дня їх отримання.

Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо,
керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або
його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що
повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін
вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока
п’яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду
може бути скорочено.

Слід зазначити, що законодавець надає особливої уваги організаційним
діям, що відбуваються на першій стадії провадження. Для забезпечення
громадянам безперешкодної можливості звертатися із зверненнями
встановлюється і на законодавчому рівні закріплюється особлива форма
прийому пропозицій, заяв, скарг — особистий прийом громадян (ст. 22).

Такий прийом обов’язково здійснюють керівники та інші посадові особи
органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ,
організацій, об’єднань громадян. Прийом проводиться регулярно у
встановлені дні та години, у зручний для громадян час, за місцем їх
роботи і проживання. Графіки прийому доводяться до відома громадян.
Порядок прийому громадян визначається керівниками зазначених структур.

Усі звернення громадян на особистому прийомі реєструються. Якщо вирішити
порушені в усному зверненні питання безпосередньо на особистому прийомі
неможливо, воно розглядається у тому самому порядку, що й письмове
звернення. Про результати розгляду громадянину повідомляється письмово
або усно, за бажанням громадянина.

Процесуальні норми, що містяться у законодавстві про звернення громадян,
визначають правила діловодства та порядок розгляду звернень,
регламентують конкретні дії учасників правовідносин, що виникають за
наявності звернення як юридичного факту.

Чинне законодавство, правозастосовна практика і теоретичні дослідження
дають можливість впевнено вказати на існування 4 видів учасників таких
правовідносин, тобто 4 видів суб’єктів провадження за зверненнями
громадян.

До першого виду (суб’єкти, що звертаються) належать особи, звернення
яких розглядаються і за якими приймаються рішення. Це дієздатні
громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які перебувають
на території держави на законних підставах (якщо інше не передбачено

міжнародними договорами), звернення яких не підпадають під дію ст. 8
Закону України «Про звернення громадян»: письмове звернення без
зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також
таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і
розгляду не підлягає. Не розглядаються повторні звернення одним і тим
самим органом від одного і того самого громадянина з одного і того
самого питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення,
терміни розгляду яких передбачено ст. 17 цього Закону, та звернення
осіб, визнаних судом недієздатними. Рішення про припинення розгляду
такого звернення приймає керівник органу, про що повідомляється особі,
яка подала звернення.

Загальними особливостями адміністративно-процесуального статусу
суб’єктів, що звертаються, є:

по-перше, обов’язок виконати низку вимог (ст. 5). Так, у зверненні має
бути зазначено прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання
громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції,
заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Звернення адресуються органам
державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам,
організаціям незалежно від форм власності, об’єднанням громадян або
посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у
зверненнях питань. Звернення, оформлене без додержання цих вимог,
повертається заявникові з відповідними роз’ясненнями не пізніш як через
десять днів від дня його надходження;

по-друге, обов’язок нести відповідальність за подання звернень
протиправного характеру (ст. 26). Так, законом встановлено, що подання
громадянином звернення, яке містить наклеп і образи, дискредитацію
органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань
громадян та їхніх посадових осіб, керівників та інших посадових осіб
підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, заклики
до розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі та інших
дій, тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством;

по-третє, виділення у їх масиві двох груп: а) Героїв Радянського Союзу,
Героїв Соціалістичної Праці, інвалідів Великої Вітчизняної війни і
встановив, що пропозиції (зауваження) цієї групи громадян розглядаються
першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування,
підприємств, установ і організацій особисто (ст. 14); б) громадян, які
мають встановлені законодавством пільги і встановив, що їх звернення
розглядаються у першочерговому порядку (ст. 20).

До другого виду (суб’єкти, що розглядають звернення) належать суб’єкти,
що розглядають звернення і приймають за ними рішення. Такими є: а)
органи державної влади; б) органи місцевого самоврядування; в)
підприємства, установи, організації; г) об’єднання громадян; д) засоби
масової інформації (відповідно до ст. 1 Закону України «Про звернення

громадян»); е) прокурори (відповідно до ст.12 Закону України «Про
прокуратуру» від 5 жовтня 1991 р. прокурор розглядає заяви і скарги про
порушення прав громадян та юридичних осіб, крім скарг, розгляд яких
віднесено до компетенції суду).

Загальною особливістю адміністративно-процесуального статусу цих
суб’єктів є те, що вони не можуть відмовити у прийнятті та розгляді
звернень. Законодавець встановлює (ст. 7), що звернення, оформлені
належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають
обов’язковому прийняттю та розгляду.

Забороняється відмова у прийнятті та розгляді звернення з посиланням на
політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання,
національність громадянина, незнання мови звернення.

Якщо питання, порушені в одержаному органом зверненні, не входять до
повноважень органу, його у строк не більше п’яти днів пересилають за
належністю. Щодо цього повідомляють громадянина, який подав звернення.

У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття
обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно у той самий
строк повертається громадянину з відповідними роз’ясненнями.

До третього виду (допоміжні суб’єкти) належать особи, які сприяють
прийняттю обґрунтованих рішень. Закон передбачає їх участь лише у
провадженнях з розгляду заяв чи скарг (ст. 18). Чинне законодавство не
містить спеціального переліку таких осіб. Водночас аналіз Закону України
«Про звернення громадян» свідчить, що такими особами є адвокат,
представник трудового колективу, представник організації, яка здійснює
правозахисну функцію (ст.18), особи, з вини яких було допущено порушення
(ст. 19), особи, які надають інформацію компетентним органам у ході
перевірки звернень відповідно до вимог статей 15 і 19. Особливістю цієї
групи суб’єктів є те, що компетенція допоміжних суб’єктів реалізується
на другій стадії провадження — стадії розгляду заяви чи скарги.

До четвертого виду (патронатні суб’єкти) належать особи, які подають
звернення в інтересах громадянина за його уповноваженням. Закон
передбачає їх участь у провадженнях за всіма видами звернень (ст. 5).
Необхідно зазначити, що докладніше їх участь регламентована у
провадженнях за скаргами (ст.16). Особливістю даної групи суб’єктів є
те, що компетенція патронатних суб’єктів реалізується на 1-й стадії
провадження — стадії подання звернення. До патронатних суб’єктів
відносяться: законні представники неповнолітніх та недієздатних осіб,
трудові колективи, правозахисні організації, інші особи (ст. 16),
уповноважені особи (ст. 5).

Особливості провадження за окремими видами звернень (пропозиціями,
заявами, скаргами). Законодавець поділяє провадження за зверненнями
громадян на 3 види. Це провадження за пропозиціями (зауваженнями),
провадження за заявами (клопотаннями), провадження за

скаргами. Таким чином, термін «провадження за зверненнями громадян» є
родовим і об’єктивується в одному із зазначених проваджень. Кожному із
вказаних видів проваджень притаманні загальні та особливі риси.

Загальні риси об’єктивуються у загальних вимогах, термінах, компетенції
суб’єктів, наявності стадій тощо, особливі риси — у вимогах, термінах,
компетенції суб’єктів, що спеціально визначена для конкретного виду
провадження.

Особливості провадження за пропозиціями (зауваженнями) містить ст. 14
«Розгляд пропозицій (зауважень) громадян» Закону України «Про звернення
громадян» від 2 жовтня 1996 р., яка встановлює вихідні положення й
особливості провадження за цим видом звернень. У ній спеціально
зазначено, що суб’єкти, які розглядають пропозиції (зауваження) і
приймають рішення, зобов’язані: а) розглянути пропозиції (зауваження);
б) повідомити громадянина про результати розгляду.

Компетенція інших груп суб’єктів (які звертаються з пропозиціями, що
сприяють прийняттю обґрунтованих рішень, і патронатних) спеціально для
цього виду провадження у нормативному порядку не визначена.

Особливості провадження за заявами (клопотаннями). Цей вид проваджень
спеціально регламентований ст. 15 Закону України «Про звернення
громадян» від 2 жовтня 1996 р.

Стосовно суб’єктів, що розглядають заяви (клопотання) і приймають за
ними рішення, цією статтею встановлено, що вони зобов’язані:

а) розглядати такі звернення, по-перше, об’єктивно; по-друге, вчасно;

б) перевіряти викладені в них факти;

в) приймати за результатами перевірки рішення відповідно до чинного
законодавства;

г) забезпечувати виконання прийнятих рішень;

д) повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Слід
зазначити, що обов’язки цих суб’єктів у проваджені за заявами

збігаються з їх же обов’язками у проваджені за скаргами та зафіксовані у
ст. 19.

Окремі вимоги у чинному законодавстві зафіксовані й щодо відповідей за
результатами розгляду заяв (клопотань). Така відповідь дається
обов’язково тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого
входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань. Підписує
відповідь керівник або особа, яка виконує його обов’язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві
(клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з
посиланням на закон і викладенням мотивів відмови, а також із
роз’ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Компетенція усіх інших суб’єктів, що діють у даному проваджені, також
збігається з їхньою компетенцією у провадженні за скаргами.

Особливості провадження за скаргами. Провадження за скаргами є
провадженням, що найбільшою мірою врегульовано адміністративно-

правовими нормами. На відміну від проваджень за пропозиціями та заявами,
законодавець вказує на інстанції подання скарги. Першою інстанцією
оскарження дій (рішень) органів держави, підприємств, установ,
організацій є вища в управлінській ієрархії структура. Другою інстанцією
є суд. До суду скарга подається у випадках: а) якщо громадянин не
погоджується з прийнятим за скаргою рішенням; б) якщо вищий за ієрархією
орган відсутній.

Ці норми містяться у статтях 16 і 17 Закону України «Про звернення
громадян» і є рекомендаційними. Вони не позбавляють громадянина права
звернутися безпосередньо до суду відповідно до чинного законодавства.

Безпосередньо у судовому порядку вирішуються скарги на рішення загальних
зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств, акціонерних
товариств, юридичних осіб, створених на основі колективної власності, а
також на рішення вищих державних органів.

Статтею 17 Закону України «Про звернення громадян» регламентуються
терміни подання скарг. Скарга на рішення, що оскаржувалось, може бути
подана до органу або посадовій особі вищого рівня протягом одного року з
моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення
громадянина з прийнятим рішенням.

За загальним правилом, порушення зазначеного терміну виключає
провадження за скаргою. З цього правила є винятки. Воно стосується
порушень строку з поважної причини. Пропущений з поважної причини строк
може бути поновлений органом чи посадовою особою, що розглядає скаргу.
Виникає питання щодо визнання тієї чи іншої причини поважною чи
неповажною. Закон України «Про звернення громадян» не містить вказівок з
цього приводу. Таким чином, рішення стосовно статусу причини пропуску
строку приймає відповідна особа, керуючись своєю правосвідомістю.

У цьому провадженні активно діють суб’єкти, що сприяють прийняттю
обґрунтованих рішень, і патронатні.

Провадження за скаргами за багатьма параметрами збігається з
провадженням за заявами. Перш за все це стосується прав суб’єктів, що
звертаються зі скаргами, і обов’язків суб’єктів, що їх розглядають.

Права громадянина у разі розгляду заяви чи скарги (ст.18). Громадянин,
який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади,
місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об’єднань
громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право:

особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу;

брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;

знайомитися з матеріалами перевірки;

подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом,

який розглядає заяву чи скаргу;

бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;

користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу,
організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це
уповноваження у встановленому законом порядку;

одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи

скарги;

висловлювати усно або письмово вимогу щодо додержання таєм

ниці розгляду заяви чи скарги;

вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом по

рушень встановленого порядку розгляду звернень.

Обов’язки суб’єктів, уповноважених розглядати заяви і скарги (ст. 19).
Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства,
установи, організації, об’єднання громадян, засоби масової інформації,
їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень
зобов’язані:

об’єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного
органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених
законодавством України;

невідкладно вживати заходів щодо припинення неправомірних дій;

виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

забезпечувати поновлення порушених прав;

забезпечувати реальне виконання прийнятих у зв’язку з заявою чи скаргою
рішень;

письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи
скарги і суть прийнятого рішення;

вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку
матеріальних збитків;

вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено
порушення;

на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте
рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу
чи об’єднання громадян за місцем проживання громадянина;

у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою, роз’яснити порядок
оскарження прийнятого за нею рішення;

не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим
органам;

особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг
громадян;

вживати заходів щодо усунення причин, які породжують заяви і скарги;

систематично аналізувати та інформувати населення про хід роботи з
розгляду заяв і скарг.

Діловодство за зверненнями громадян. Діловодство за зверненнями громадян
відбувається на підставі Інструкції з діловодства за зверненнями
громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування,
об’єднаннях громадян, на підприємствах, в установах і організаціях
незалежно від форм власності, у засобах масової інформації, затвердженої
постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 348.

Згідно з Указом Президента України «Про заходи щодо забезпечення
конституційних прав громадян на звернення» від 19 березня 1997 р. №
241/97 робота зі зверненнями громадян повинна будуватися таким чином,
щоб забезпечити створення необхідних умов для об’єктивної, всебічної і
вчасної перевірки заяв і скарг, реального здійснення прийнятих рішень.

Діловодство за зверненнями громадян ведеться окремо від інших видів
діловодства й покладається на спеціально призначених для цього посадових
осіб або на підрозділ службового апарата. Порядок діловодства за
зверненнями громадян, що містять відомості, які становлять державну або
іншу таємницю, що охороняється законом, визначається спеціальними
нормативно-правовими актами. Керівники організацій несуть особисту
відповідальність за стан діловодства за зверненнями громадян.

Всі звернення громадян централізовано реєструються у день їх надходження
на реєстраційно-контрольних картках, придатних для оброблення
персональними комп’ютерами, або в журналах, якщо річна кількість
звернень громадян не перевищує 600.

Облік особистого прийому громадян ведеться так само на картках, у
журналах або за допомогою електронно-обчислювальної техніки.
Обліковуються також письмові пропозиції, заяви та скарги, подані на
особистому прийомі.

Додаток 4 до Інструкції… містить вказівки щодо ведення
реєстраційно-контрольних карток, журналу реєстрації пропозицій, заяв і
скарг, картки (журналу) обліку особистого прийому громадян.
Реєстраційно-контрольна картка, зокрема, має містити такі відомості:

на лицьовому боці — прізвище, ім’я та по батькові кореспондента (якщо
звернення колективне, вказується ім’я одного з кореспондентів і робиться
помітка «колективне»); місце проживання або роботи, телефон заявника;
дата одержання і реєстраційний індекс, назва організації, що надіслала
кореспонденцію; дата надсилання листа кореспонденту; індекс документа,
дата і реєстраційні індекси попередніх звернень; стислий виклад
пропозиції, заяви чи скарги, резолюція, прізвище, ім’я та по батькові,
посада автора резолюції, термін виконання; відмітки про контроль, вид
документа, індекси питань і підпитань, соціальний стан заявника,
фактичний строк виконання; код реєстраційно-контрольної картки за
українським класифікатором управлінської документації, штамп «повторно»
у разі реєстрації повторних звернень;

на зворотному боці — дата передавання для виконання; прізвище, ім’я та
по батькові, телефон виконавця, записи про продовження терміну,
попередню відповідь або додаткові питання; контрольні відмітки
(нагадування, стан виконання): дата перевірки на місці, прізвище особи,
яка здійснила перевірку, наслідки перевірки; дата та індекс документа, в
якому міститься остаточне рішення; адресати, яким надіслано остаточне
рішення, короткий виклад рішень з усіх порушених питань, характер
відповіді на пропозицію, заяву чи скаргу (позитивна чи негативна),
прізвище посадової особи, яка прийняла рішення про зняття з контролю
пропозиції, заяви чи скарги, підпис відповідального за контроль;
реквізити справи, архівні реквізити.

Автоматизована реєстрація пропозицій, заяв і скарг влаштовується за
схожою схемою, але склад зазначених елементів може бути за потреби
розширений (розписка виконавця в одержанні документа, хід виконання та
ін.).

Реєстраційний індекс пропозиції, заяви чи скарги зазначається у
реєстраційному штампі (додаток 5 до «Інструкції…»), який ставиться на
нижньому полі першого аркуша документа. Він складається з початкової
літери прізвища заявника та порядкового номера пропозиції, заяви чи
скарги, що надійшли (наприклад, Д-401). Реєстраційний індекс може бути
доповнено й іншими позначками, що забезпечують систематизацію, пошук,
аналіз і зберігання пропозицій, заяв чи скарг.

Повторні пропозиції, заяви чи скарги отримують черговий реєстраційний
індекс, а у реєстраційно-контрольній картці при цьому зазначається номер
першої пропозиції, заяви чи скарги. На верхньому полі першого аркуша
пропозиції, заяви чи скарги робиться позначка «повторно» і додається все
попереднє листування.

Пропозиції, заяви чи скарги одного й того самого громадянина з одного й
того самого питання, що надіслані різним адресатам і надійшли на розгляд
до однієї й тієї ж організації (дублетні) обліковуються за реєстраційним
індексом першої пропозиції, заяви чи скарги з доданням порядкового
номера через дріб (наприклад, Д-401/1, Д-401/2).

В організаціях ведуться картотеки у разі використання карткової форми
реєстрації пропозицій, заяв чи скарг (за автоматизованої форми
реєстрації формуються автоматизовані банки даних). Кількість примірників
реєстраційно-контрольних карток визначається числом картотек, що існують
в організації (вид та кількість картотек визначаються потребами вдалої
організації обліку, довідкової роботи, контролю за виконанням доручень
за пропозиціями, заявами, скаргами, їх аналізом).

?

?

?

®

°

°

і чи усні відповіді на пропозицію, заяву чи скаргу робиться у
реєстраційно-контрольній картці та у документах справи на останньому
аркуші або в окремій довідці. Письмовій відповіді надається індекс, який
складається з реєстраційного індексу пропозиції, заяви чи скарги та
номера справи (за номенклатурою), до якої підшивають пропозицію, заяву
чи скаргу разом з документами щодо її вирішення.

Вирішені пропозиції, заяви чи скарги з усіма документами щодо їх
розгляду та вирішення повертаються до посадових осіб, які ведуть
діловодство за пропозиціями, заявами чи скаргами, для централізованого
формування справи, картотек, банку даних. Документи у справах можуть
бути розташовані у хронологічному або алфавітному порядку. Кожна
пропозиція, заява чи скарга вкладається разом з відповідними документами
і повторними пропозиціями, заявами чи скаргами у м’яку обкладинку, яка
оформлюється за встановленою формою (додаток 7). Забороняється
формування та зберігання справ у виконавця.

Відповідальність за схоронність документів покладається на керівників
організацій або інших посадових осіб відповідно до їх функціональних
обов’язків.

Термін зберігання пропозицій, заяв чи скарг, як правило, становить 5
років, але загалом цей термін визначається затвердженими керівниками
організацій переліками документів і номенклатурами справ, що утворюються
у процесі їх діяльності. У випадках, викликаних специфікою діяльності
організації, діюча експертна комісія цієї організації може прийняти
рішення про збільшення терміну зберігання або про постійне зберігання
найцінніших пропозицій громадян.

Справи можуть зберігатися постійно (понад 10 років) або тимчасово (до 10
років). Справи, що підлягають постійному зберіганню, передаються до
архівного підрозділу організації через два роки після завершення
діловодства за ними. Справи, що підлягають тимчасовому зберіганню
передаються до архівного підрозділу за рішенням керівника організації.

Знищення документів за пропозиціями, заявами чи скаргами, строк
зберігання яких закінчився, проводиться у порядку, встановленому
Державним комітетом архівів.

Посадові особи, які ведуть діловодство за пропозиціями, заявами чи
скаргами, щороку до 15 січня готують для керівників організацій
матеріали для аналізу й узагальнення у формі аналітичної довідки. В міру
потреби складаються й поточні аналітичні довідки.

Інститут адміністративного оскарження в органах внутрішніх справ.
Розгляд скарг є важливою ділянкою роботи органів внутрішніх справ,
засобом забезпечення законності, подальшого зміцнення правопорядку,
отримання необхідної для вдосконалення їх діяльності інформації, однією
з форм розширення зв’язків і встановлення партнерських стосунків з
населенням.

Діяльність органів внутрішніх справ щодо роботи зі скаргами ґрунтується
на положеннях Конституції України, законів України «Про звернення
громадян» від 2 жовтня 1996 р., «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р.,
Указу Президента України «Про заходи щодо забезпечення конституційних
прав громадян на звернення» від 19 березня 1997 р., Інструкції з
діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і
місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах, в
установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової
інформації, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 14
квітня 1997 р. № 348, Положення про Міністерство внутрішніх справ
України, яке затверджено Указом Президента України від 17 жовтня 2000 р.
№ 1138 і детально врегульована Інструкцією про порядок розгляду
пропозицій, заяв, скарг і організації особистого прийому громадян в
органах внутрішніх справ, внутрішніх військах, вищих закладах освіти,
установах, організаціях і на підприємствах системи МВС України, яка
затверджена наказом МВС України від 10 червня 1998 р. № 414.

Відповідно до вимог зазначених документів інститут адміністративного
оскарження розцінюється як важлива гарантія забезпечення прав громадян і
зміцнення законності. Питання підвищення ефективності розгляду скарг
завжди займали провідне місце серед інших проблем МВС України. Це цілком
зрозуміло, оскільки вони акумулюють безцінний інформаційний, політичний,
науковий, соціологічний матеріал, певною мірою відображають реальні
соціально-політичні процеси, висвітлюють судження, оцінки, вимоги людей
і є одним з вагомих джерел громадської думки.

Наслідком вирішення скарг є відновлення порушених прав громадян,
усунення недоліків і поліпшення роботи управлінського апарату,
вдосконалення демократичних засад діяльності органів внутрішніх справ.

Адміністративна скарга являє собою один із видів правоохоронної
активності громадян, яка проявляється через актуальні для неї потреби,
інтереси, звички, схильності, внутрішні спонукання і мотиви.
Найпоширенішими мотивами звернення громадян до органів внутрішніх справ
є: а) прагненням відновити справедливість і порушені права; б) вказати
на факти порушення законності; в) бажання повідомити про те, що
готується або вчинено правопорушення, а адекватної реакції з боку
правоохоронців немає; д) прагнення задовольнити визначні, актуальні для
громадян інтереси і потреби.

Між тим законодавець встановлює, що скаргою є лише звернення з вимогою
про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених
діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого
самоврядування, підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян,
посадових осіб. Таким чином, скарга з’являється у тій сфері правових
відносин, які виникають з порушення законних прав і законних інтересів.
Право і законний інтерес не є одним і тим самим. Сутність суб’єктивного
права полягає у наявності гарантованої можливості здійснювати відповідні
дії. Між тим можна володіти правом, яке ніякого інтересу для його носія
не становить. Таким, наприклад, є право на придбання зброї, право на
участь у громадських формуваннях з охорони громадського порядку.
Водночас можна мати інтерес до благ, які не передбачені правовими
нормами (наприклад, індивід може бути заінтересований в обладнанні
пішохідного переходу у зручному для нього місці), і до благ, які
передбачені правовими нормами (наприклад, додержання іноземцями правил
транзитного проїзду через територію України). Інтерес до благ, які
передбачені правовими нормами, є законним інтересом. Порушення такого
інтересу може бути оскаржено.

Виходячи з цього, під адміністративним оскарженням у сфері діяльності
органів внутрішніх справ слід розуміти звернення, у яких містяться: а)
вимога щодо поновлення прав, порушених діями або бездіяльністю
працівників органів внутрішніх справ; б) вимога про захист законних
інтересів, порушених діями або бездіяльністю працівників органів
внутрішніх справ.

Скарги, які надходять до органів внутрішніх справ, класифікуються за
такими критеріями: по-перше, залежно від кількісного складу суб’єктів
оскарження; по-друге, залежно від форми оскарження; по-третє, залежно
від змісту оскарження; по-четверте, за первинністю.

Залежно від кількісного складу суб’єктів скарги поділяються на: а)
індивідуальні та б) колективні.

Залежно від форми скарги поділяються на: а) письмові та б) усні. При
цьому нормативні документи конкретизують сутність письмового і усного
оскарження. Письмовою є скарга, яка надіслана поштою або передана до
органу внутрішніх справ. Така передача може бути здійснена громадянином
як особисто, так і через уповноважену ним особу1. Письмова скарга має
бути підписана заявником (заявниками) із зазначенням дати. Усною є
скарга, що викладена громадянином на особистому прийомі у відповідному
органі внутрішніх справ і записана посадовою особою.

Залежно від змісту звернення скарги поділяються на: а) скарги на дії або
бездіяльність працівників органів внутрішніх справ, які призвели до
порушення законних прав; б) скарги на дії або бездіяльність працівників
органів внутрішніх справ, які призвели до порушення законних інтересів;
в) скарги на дії або бездіяльність працівників органів внутрішніх справ,
через які були створені перешкоди для реалізації громадянином його прав,
законних інтересів, свобод; г) скарги на дії або бездіяльність
працівників органів внутрішніх справ, через які на громадянина незаконно
покладено будь-які обов’язки; д) скарги на дії або бездіяльність
працівників органів внутрішніх справ, через які громадянина незаконно
притягнуто до відповідальності.

За первинністю скарги поділяються на первинні і повторні. Первинною є
скарга, у якій вперше викладаються повідомлення щодо порушення прав і
інтересів відповідних суб’єктів1. Повторними вважаються скарги, в яких:

а) оскаржується рішення, прийняте за попереднім зверненням, що надійшло
до органу внутрішніх справ;

б) скарга на несвоєчасне вирішення попереднього звернення, якщо з часу
його надходження не минув установлений законодавством термін розгляду;

в) скарга щодо недоліків, допущених при вирішенні попереднього
звернення.

Керівник органу внутрішніх справ зобов’язаний ретельно розібратися у
причинах повторного звернення громадянина. Якщо воно викликано
порушенням встановленого порядку розгляду, він має вжити до винних
посадових осіб відповідних заходів реагування.

Процедура щодо вирішення адміністративних справ за скаргами громадян
проходить певні стадії провадження:

а) подання громадянином скарги та прийняття її до розгляду органом
(службовою особою), що проводить провадження;

б) розгляд справи (встановлення та дослідження фактичних обставин);

в) ухвалення рішення;

г) перегляд рішення у зв’язку з його оскарженням або опротестуванням;

д) виконання рішення.

Слід зауважити, що законодавець приділяє особливу увагу організаційним
діям, що відбуваються на першій стадії провадження. Щоб забезпечити
громадянам можливості безперешкодно звертатися зі скаргами
встановлюється особлива форма їх прийому — особистий прийом громадян.

Особистий прийом громадян проводиться: а) в усіх органах внутрішніх
справ, вищих закладах освіти, на підприємствах, в установах і
організаціях системи МВС України; б) за місцем роботи та проживання
населення.

За місцем роботи та проживання населення він проводиться у приміщеннях,
які надають керівники відповідних установ і організується у зручний для
громадян час. Дні та години прийому встановлюються з урахуванням
місцевих умов та можливостей (при вирішенні питання про час прийому
враховуються розпорядок роботи органів державної влади, місцевого
самоврядування, установ, об’єднань громадян, підприємств і т. ін.).
Графіки прийому громадян за місцем їх проживання і роботи погоджуються
відповідно з місцевими державними адміністраціями, адміністрацією
підприємств, установ, організацій і доводяться до відома громадян.

В органах внутрішніх справ прийом проводиться у всі робочі дні тижня. Не
менше двох разів на тиждень прийом громадян проводиться у вечірні
години. У чергових частинах органів внутрішніх справ громадян приймають
цілодобово. Дільничні інспектори міліції приймають громадян у службових
приміщеннях на дільницях, які обслуговують.

Усі звернення громадян на особистому прийомі реєструються. Якщо вирішити
порушене в усному зверненні питання безпосередньо на особистому прийомі
неможливо, то воно розглядається у тому самому порядку, що й письмове
звернення. Про результати розгляду громадянину повідомляється письмово
або усно, за бажанням громадянина.

Не менш ніж два рази на місяць особистий прийом громадян проводять особи
керівного складу МВС України, ГУМВС, УМВС у Криму, областях, у містах
Києві та Севастополі, УМВСТ, міськрайлінорганів внутрішніх справ,
науково-дослідних і вищих закладів освіти, організацій і підприємств
системи МВС.

Керівники структурних підрозділів цих органів, їхні заступники,
керівники інших органів внутрішніх справ мають приймати громадян не
менше одного, а дільничні інспектори міліції — не менше двох разів на
тиждень.

Особистий прийом громадян у приймальні МВС України здійснюється щодня,
крім вихідних та святкових днів, з 9 до 19 години. У суботу, неділю,
свята та в робочі дні після 19-ї години прийом громадян проводиться
відповідальними черговими міністерства та працівниками чергової частини
МВС України.

Для прийому громадян в органах внутрішніх справ передбачені спеціальні
кімнати (приймальні), обладнані належним інвентарем і забезпечені
посібниками, потрібними для вирішення питань, з якими громадяни частіше
звертаються до органів внутрішніх справ.

Важливе значення для забезпечення гласності та прозорості роботи зі
скаргами має правило, відповідно до якого на прийомі громадян, за їх
згодою, можуть брати участь на громадських засадах юристи, педагоги,
журналісти та представники місцевого самоврядування. Водночас особам,
яких прийом не стосується, забороняється перебувати в приміщенні, де він
проводиться.

Особа, яка приймає громадян, щоб кваліфіковано розв’язати поставлене
відвідувачем питання, може залучити до їх розгляду працівників
відповідних підрозділів органу внутрішніх справ або одержати у них
потрібну консультацію.

Особливий порядок прийому встановлено для іноземних громадян та осіб без
громадянства. Він проводиться окремо від громадян України і не менш ніж
двома працівниками органів внутрішніх справ, а за потреби — з участю
перекладача.

Прийом громадян проводиться від імені органу внутрішніх справ. Він
починається з пропозиції відвідувачеві назвати своє прізвище, ім’я та по
батькові, місце проживання, роботи. Особистість відвідувача може бути
підтверджена документом, що засвідчує його особу. Водночас відсутність
документа не є підставою для відмови у прийомі. Після цього йому
пропонується викласти суть питання, з яким він звертається. Якщо
громадянин з якихось причин не може самостійно її викласти, то йому слід
надати допомогу.

Якщо з цього питання громадянин вже звертався до цього самого органу
внутрішніх справ, то до початку бесіди вивчаються наявні матеріали.

Важливою гарантією забезпечення прав громадян на адміністративне
оскарження є нормативна регламентація порядку подання скарг на рішення,
що оскаржувались. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про звернення
громадян» скарга на рішення, що оскаржувалось, може бути подана до
органу чи посадовій особі вищого рівня протягом одного року з моменту
його прийняття, але не пізніше одного місяця від часу ознайомлення
громадянина з прийнятим рішенням.

За загальним правилом, порушення зазначеного терміну виключає
провадження за скаргою. З цього правила є виняток. Він стосується
порушень терміну з поважної причини. Пропущений з поважної причини
термін може бути поновлений органом або посадовою особою, що розглядає
скаргу. Виникає питання щодо визнання тієї чи іншої причини поважною чи
неповажною. Закон України «Про звернення громадян», Інструкція про
порядок розгляду пропозицій, заяв, скарг і організації особистого
прийому громадян в органах внутрішніх справ, внутрішніх військах, вищих
закладах освіти, установах, організаціях і на підприємствах системи МВС
України не містять вказівок з цього приводу. Таким чином, рішення
стосовно статусу причини пропуску терміну приймає відповідна особа,
керуючись своєю правосвідомістю.

У розгляді адміністративних скарг в органах внутрішніх справ беруть
участь 4 види суб’єктів.

До першого виду (суб’єкти, що звертаються) належать особи, скарги яких
розглядаються і стосовно них приймаються рішення. Це дієздатні громадяни
України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають на території
держави на законних підставах (якщо інше не передбачено міжнародними
договорами), звернення яких не підпадають під дію ст. 8 «Звернення, які
не підлягають розгляду та вирішенню» Закону України «Про звернення
громадян». Відповідно до цієї статті, письмове звернення без зазначення
місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого
неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не
підлягає. Не розглядаються повторні звернення одним і тим самим органом
від одного і того самого громадянина з одного і того самого питання,
якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких
передбачено ст. 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом
недієздатними. Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає
керівник органу, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

Загальними особливостями статусу суб’єктів, що звертаються, є:

по-перше, обов’язок виконати низку вимог. Так, у скарзі має бути
зазначено прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання громадянина,
викладено суть порушеного питання. Вона повинна адресуватися органу
внутрішніх справ або посадовій особі органу внутрішніх справ;

по-друге, обов’язок нести відповідальність за протиправний характер
змісту скарги. Так, подання громадянином звернення, яке містить наклеп і
образи, дискредитацію органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, об’єднань громадян та їхніх посадових осіб, керівників
та інших посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від
форм власності, заклики до розпалювання національної, расової,
релігійної ворожнечі та інших дій, тягне за собою відповідальність,
передбачену чинним законодавством;

по-третє, виділення у їх масиві чотирьох груп: а) Героїв Радянського
Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, інвалідів Великої Вітчизняної війни.
Скарги даної групи громадян розглядаються першими керівниками органів
внутрішніх справ особисто; б) громадян, які мають встановлені
законодавством пільги, їх скарги розглядаються у першочерговому порядку;
в) військовослужбовці і члени їх сімей. Скарги військовослужбовців, а
також членів їхніх сімей вирішуються в МВС у термін до 15 днів від дня
їх надходження, а в інших органах внутрішніх справ — невідкладно, але не
пізніше ніж через 7 днів; г) народні депутати України, депутати
сільських, селищних, міських рад. Скарги народних депутатів України, а
також депутатів сільських, селищних, міських рад вирішуються протягом 10
днів (не більше), а такі, що не потребують додаткової перевірки, —
невідкладно, їх розгляд береться під особливий контроль. Про наслідки
вирішення скарги керівник органу внутрішніх справ повідомляє депутата.

До другого виду (суб’єкти, що розглядають звернення) належать суб’єкти,
що розглядають звернення і приймають рішення. Ними є компетентні особи
органів внутрішніх справ. Загальною особливістю статусу цих суб’єктів є
те, що вони не можуть відмовити у прийнятті та розгляді скарги. Закон
України «Про звернення громадян» (ст. 7) встановлює, що звернення,
оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають
обов’язковому прийняттю , та розгляду. Законодавець особливо підкреслює,
що забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням
на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання,
національність громадянина, незнання мови звернення.

Посадові особи органів внутрішніх справ при розгляді скарг громадян
зобов’язані уважно вникати в їх суть, у разі потреби вимагати у
виконавців матеріали їх перевірки, направляти працівників на місця для
перевірки викладених обставин, вживати інших заходів для об’єктивного
вирішення поставлених автором питань, з’ясування й усунення причин та
умов, які спонукають авторів скаржитись.

Щодо кожної скарги посадова особа не пізніше ніж у п’ятиденний термін
має прийняти одне з таких рішень:

а) прийняти скаргу до свого провадження. Посадова особа, визнавши скаргу
такою, що підлягає задоволенню, зобов’язана забезпечити своєчасне і
правильне виконання прийнятого рішення;

б) передати на вирішення в підпорядкований чи інший орган внутрішніх
справ;

в) надіслати за належністю до іншого відомства, якщо питання, порушені у
скарзі, не входять до компетенції органів внутрішніх справ. Якщо
питання, порушені в одержаній органом внутрішніх справ скарзі, не
входять до його повноважень, вони не пізніше ніж у п’ятиденний термін
пересилаються цим органом за належністю. Якщо у скарзі поряд з питаннями
щодо компетенції органів внутрішніх справ порушуються питання, які
підлягають розв’язанню в інших органах управління, то не пізніше ніж у
п’ятиденний термін до цього відомства надсилається копія скарги або
витяг з неї. Про прийняття таких рішень сповіщається заявник.

До третього виду (допоміжні суб’єкти) належать особи, які сприяють
прийняттю обгрунтованих рішень. Чинне законодавство не містить
спеціального переліку таких осіб. Водночас аналіз Закону України «Про
звернення громадян» свідчить, що такими особами є адвокат, представник
трудового колективу, представник організації, який здійснює правозахисну
функцію (ст.18), особи, з вини яких було допущено порушення (ст. 19),
особи, які надають інформацію компетентним органам у ході перевірки
звернень відповідно до вимог статей 15 і 19. Особливістю цієї групи
суб’єктів є те, що компетенція допоміжних суб’єктів реалізується на
другій стадії провадження — стадії розгляду скарги.

До четвертого виду (патронатні суб’єкти) належать особи, які подають
скарги в інтересах громадянина за його уповноваженням. Особливістю даної
групи суб’єктів є те, що компетенція патронатних суб’єктів реалізується
на першій стадії провадження — стадії подання скарги. До патронатних
суб’єктів належать: законні представники неповнолітніх та недієздатних
осіб, трудові колективи, правозахисні організації, інші уповноважені
особи.

Громадянин, який звернувся зі скаргою до органів внутрішніх справ, має
право:

особисто викласти аргументи особі, яка перевіряла заяву;

брати участь у перевірці поданої скарги;

знайомитися з матеріалами перевірки1;

подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який
розглядає скаргу;

бути присутнім при розгляді скарги;

користуватися послугами адвоката чи представника трудового колективу,
організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це
уповноваження у встановленому законом порядку;

одержати письмову відповідь про результати розгляду скарги;

висловлювати усно чи письмово вимогу щодо додержання таємниці розгляду
скарги;

вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень
встановленого порядку розгляду скарг.

Керівники та інші посадові особи органів внутрішніх справ, які
компетентні приймати і розглядати скарги, в межах своїх повноважень
зобов’язані:

об’єктивно, всебічно і вчасно перевіряти скарги;

на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного
органу, що розглядає його скаргу;

скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених
законодавством України;

невідкладно вживати заходів щодо припинення неправомірних дій;

виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

забезпечувати поновлення порушених прав;

забезпечувати реальне виконання прийнятих у зв’язку зі скаргою рішень;

письмово повідомляти громадянина про результати перевірки скарги і
суть прийнятого рішення;

вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку
матеріальних збитків;

вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено
порушення;

на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте
рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу
чи об’єднання громадян за місцем проживання громадянина;

у разі визнання скарги необґрунтованою роз’яснити порядок оскарження
прийнятого за нею рішення;

не допускати безпідставної передачі розгляду скарг іншим органам;

особисто організовувати та перевіряти стан розгляду скарг громадян;

вживати заходів щодо усунення причин, що породжують скарги;

систематично аналізувати та інформувати населення про хід роботи з
розгляду скарг.

За результатами перевірки скарги складається мотивований висновок, який
має містити об’єктивний аналіз зібраних матеріалів. Якщо під час
перевірки виявлено порушення прав громадян, недоліки в діяльності
органів внутрішніх справ, зловживання посадових осіб владою або
службовим становищем, то у висновку слід зазначити, яких конкретно
заходів вжито щодо усунення цих порушень і покарання винних. Висновок
підписується особою, яка проводила перевірку, і затверджується
керівником органу, підрозділу внутрішніх справ.

Скарга вважається вирішеною, якщо розглянуто всі поставлені питання,
вжито необхідних заходів і заявникам дано вичерпні відповіді.

Відповідь за результатами розгляду скарги в обов’язковому порядку
дається тим органом, який її отримав і до компетенції якого входить
розв’язання порушених питань. Вона підписується керівником органу
внутрішніх справ.

У разі задоволення скарги орган внутрішніх справ або посадова особа, які
прийняли неправомірне рішення щодо звернення громадянина, відшкодовує
йому завдані матеріальні збитки, пов’язані з поданням і розглядом
скарги, витрати на проїзд до місця розгляду скарги на вимогу
відповідального органу і втрачений за цей час заробіток. Спори про
стягнення витрат розглядаються в судовому порядку.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у скарзі, доводиться
до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на закон і
викладенням мотивів відмови, а також із роз’ясненням порядку оскарження
прийнятого рішення. При цьому вказуються вжиті заходи або наводиться
причина відмови в задоволенні скарги. На прохання громадян їм
роз’яснюється порядок оскарження прийнятого рішення.

Діловодство, пов’язане зі скаргами громадян в органах внутрішніх справ,
внутрішніх військах, вищих закладах освіти, установах, організаціях і на
підприємствах системи МВС України ведеться окремо від інших видів
діловодства і покладається на спеціально призначених для цього посадових
осіб. Усі скарги, що надійшли від громадян централізовано, реєструються
в управлінні справами (секретаріаті, канцелярії) у день їх надходження.
У цих підрозділах вони обліковуються і зберігаються окремо від інших
документів. Категорично заборонено формування і зберігання справ за
скаргами у виконавців.

Результати роботи зі скаргами систематично (не менше одного разу на
квартал) аналізуються й узагальнюються. Це дає змогу своєчасно виявляти
причини, що призводять до порушення прав і інтересів громадян, вивчати
громадську думку, вдосконалювати роботу органів внутрішніх справ.
Особлива увага звертається на усунення причин, які викликають повторні
та колективні скарги, а також змушують громадян звертатися до
центральних органів влади, редакцій газет і журналів з питань, які
можуть і мають розв’язуватися органами внутрішніх справ на місцях.

За результатами аналізу і узагальнення складається довідка, огляд або
інформаційний лист з конкретними пропозиціями керівництву щодо
подальшого вдосконалення організації роботи зі скаргами. Ці документи
використовуються у разі перевірки роботи підлеглих підрозділів, розробки
заходів щодо поліпшення охорони правопорядку, вдосконалення
оперативно-службової діяльності органів внутрішніх справ.

Важливою функцією керівництва органу внутрішніх справ є контролювання
роботи зі скаргами громадян. При цьому особлива увага звертається на
строки та повноту розгляду порушених питань, об’єктивність перевірки
скарг, законність і обґрунтованість прийнятих за ними рішень,
своєчасність їх виконання і направлення відповідей заявникам.

За розглядом скарг, які заслуговують на особливу увагу, встановлюється
контроль. Крім цих контролюються також скарги: а) з питань боротьби зі
злочинністю і охорони громадського порядку; б) щодо недоліків у роботі
органів внутрішніх справ; в) щодо порушення законності працівниками
органів внутрішніх справ; г) щодо негідної поведінки працівників органів
внутрішніх справ, що не вважається порушенням законності.

У повідомленнях, які надходять від підлеглих органів внутрішніх справ,
про наслідки розгляду контрольних скарг має бути відображено: що
конкретно виявлено під час перевірки викладених обставин (відомостей);
чим підтверджуються або спростовуються докази заявника; якщо виявлено
порушення, недоліки або зловживання, то яких вжито заходів щодо їх
усунення; коли надіслано відповідь заявникові.

З метою підвищення ефективності розгляду скарг у кожному органі
внутрішніх справ створюється постійно діюча комісія з роботи зі
зверненнями громадян, яку очолює один з керівників органу та
відповідного структурного підрозділу. Комісія працює планово і не менше
одного разу на квартал перевіряє роботу, пов’язану зі зверненнями та
прийомом громадян. Крім того, на основі вивчення матеріалів комісія
розробляє і вносить пропозиції щодо вдосконалення цієї роботи, усунення
причин і умов, що викликають скарги.

Стан роботи з питань звернень та прийому громадян у підлеглих органах
внутрішніх справ перевіряється під час інспектування та цільових
перевірок цих ОВС. У ході перевірок всебічно вивчається організація
роботи зі скаргами, викриваються існуючі у ній недоліки, надається
практична допомога в їх усуненні. Результати перевірок відображаються в
актах або довідках. Вони, а також окремі заяви і скарги, при розгляді
яких були допущені формалізм, байдужість і тяганина, за потреби
розглядаються на засіданні колегії, оперативній нараді із
заслуховуванням керівників підлеглих органів (підрозділів) внутрішніх
справ.

Службова діяльність органів внутрішніх справ, вищих закладів освіти,
установ, організацій, підприємств системи МВС України оцінюється з
урахуванням стану їх роботи з питань розгляду скарг громадян.

Похожие записи